Методи конкурентної боротьби

Міністерство освіти України

Київський Національний Економічний Університет

кафедра політекономії

факультетів маркетингу

та управління

Тема:"Методи конкурентної боротьби"

Виконала:

Перевірив: кандидат економічних наук Диба М.І.

Оцінка:

Київ 2000р.

К У Р С О В А Р О Б О Т А 1

П Л А Н 2

Вступ. 3

1. Сутність та роль конкуренції у відтворенні. 5

2. Основні методи і форми. 9

3. Особливості методів конкурентної боротьби в Україні. 17

Висновки. 21

В и к о р и с т а н а л і т е р а т у р а. 23

Сама тема дослідження настільки актуальна, що не може залишити байдужим жодної людини, принаймні найменш зацікавленої в питаннях економіки. Життя показує, що в умовах, коли ринок досягає визнання в якості загальноцивілізаційної цінності, сила та потужність будь – якої держави й народу залежать не тільки і навіть не стільки від воєнної міці, скільки від незвичних для багатьох категорій і понять якостей життя, ефективності виробництва, здатності конструктивно вирішувати виникаючи проблеми, в тому числі соціальні, в режимі громадського діалогу. Ми в Україні дуже добре це відчуваємо.

Насправді, ні розміри країни, ні сліпа віра в свою начебто первинну зверхність над іншим людством через належність до більш передового та прогресивного строю (соціалізму), ні посилання на військово – політичні підсумки прошлого, ні апеляції до героїзму цілого покоління людей, але здатність забезпечить гідне життя людям вже зараз, а не в далекому майбутньому – тільки цей шлях може забезпечити розквіт країни та її дійсний авторитет в сучасному світі.

Всупереч багатьом зауваженням про особливо несприятливе відношення світового ринку до російської економіки і про безпрецедентний характер тягоря ринкової трансформації, гадаю, що в світі немає жодної країни, котра була б конкурентоспроможна у всьому і при цьому мала б гарантовані на всі часи конкурентні переваги перед усіма країнами. Не існує також жодної країни, яка б змогла досягти і тим більш вдержати конкурентні переваги інакше, ніж довгою цілеспрямованою працею, пов’язаною з немалими жертвами та втратами. Такі висновки я роблю спираючись на дослідження американського економіста Майкла Портера, який у своїй книзі “Міжнародна конкуренція” проаналізував составні успіху та причини невдач таких країн, як США, Великобританія, ФРН, Японія, Італія, Швейцарія, Данія та декотрих інших. Країна не може і не повинна досягати успіху у всіх галузях. Втрата конкурентної переваги на якійсь конкретній ділянці сама по собі не повинна бути причиною тривоги. Найбільш важливим є характер втраченої позиції та причини її втрати. В основі конкурентних переваг кожної країни лежить постійна і послідовна турбота про національну економіку та її дійсно ефективних галузях. Ніякі навіть самі урочисті декларації та посилання на авторитети неспоромжні виправдати ерозію якості національних людських ресурсів, деградацію загальних і тим більш специфічних факторів виробництва, втрату вибагливаго та квалаліфікованого спросу, розпад раціонально та динамічно діючих господарських зв’язків у себе вдома. Світовий ринок за нас ці проблеми не вирішить. Що ж до нашої країни, то, на мою думку, ми зараз знаходимось лише на перших ступінях історії розвитку конкуренції та її методів.

Переходячи на національний рівень, можна розділити види конкуренції в залежності від рівня економічної зрілості суспільства. Одна справа – коли умови конкуренції диктують природні ресурси, вартісні фактори і т. ін., інша – інвестиційні інтереси, і зовсім інше – коли рушійну силу створює стимул до нововведень.

Щодо рушійних сил конкуренції та вибраних стратегій, то це питання заслуговує на особливу увагу. Зокрема, щодо несприятливих факторів, як на мене, є справедливим вбачати в них важливе джерело стимулу та поштовху до пошуку більш економічних рішень. Адже розвиток – це історія не використання переваг, а історія боротьби з несприятливими умовами. Окремі несприятливі умови, якщо до них підходити правильно, породжують енергію для іновацій та змін. Тиск та виклик, а не “спокійне життя” веде фірми та країни до розквіту. І це не пуста фраза, а безкомпромісний висновок, підтверджений аналізом. Ті, хто замість пошуку методів підвищеня конкурентоспроможності звично звертаються до державної “годівниці” для отримання субсидій, різнопланового протекціоналізму – це свого роду наркотики, які шкодять організму економіки і від яких, один раз прийнявши, неможливо вилікуватися. Тому тема методів конкурентної боротьби є особливо актуальною саме в нашій країні, де обмежені можливості державного бюджету не дозволяють підприємствам розраховувати на субсудування державою1.

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від латинського слова concurere, що означає “зіштовхують”. Як економічна категорія конкренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків2.

Конкуренція – органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкуренте господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення рівноваги.

Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність є фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.

Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості.

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб’єкт не заспокоювався на досягнутому; відкриває реальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань.

Глибинне коріння економічної конкуренції як механізму ринкової рівноваги має свій початок в матеріальних потребах та інтересах людини. Переплітаючись і стикаючись, економічні інтереси (а це усвідомлені потреби конкретної людини) висвічують усю гаму економічних відносин і механізм, що їх збалансовує, - ринок. Саме в ринково – конкурентному середовищі економічні інтереси формуються в ринкову складову суспільної необхідності.

Відомо, що виробничі відносини формуються завдяки і через економічні інтереси. Ці останні є спонукальною силою для ефективного господарювання. Якщо господарська система функціонує в конкурентно – ринковому середовищі, то вона є формою реалізації виробничих відносин. Якщо ж на практиці економічні відносини в основній виробничо – господарській ланці знецінені, то це є найпереконливішим свідченням штучно підтримуваної життєздатності пануючої системи управління й господарювання. Саме тому основним видом наших втрат у суспільному виробництві є нереалізовані можливості.

Конкуренція як засіб успішного функціонування ринкової економіки в усіх своїх конкретних проявах спирається на об’єктивні процеси й закономірності, не вступає в суперечності з основними тенденціями прогресу продуктивних сил. Наприклад, об’єктивною необхідністю, що на практиці виступає як наслідок економічної конкуренції товаровиробників, є постійне прискорення процесів оновлення виробництва й продукції. Отже, конкуренція диктує технологічну дисципліну, вимагає високої якості виробів, сучасного дизайну, здатності передбачати перспективні потреби, а не лише торгувати тим, що виробляється і поки що знаходить попит.

Конкуренція заперечує безвідповідальність і передбачає постійне прагнення бути попереду, досягати успіхів. Ринок переважно шляхом самоорганізації й дійового зворотнього зв’язку перманентно підштовхує розвиток суспільного виробництва через персоніфікованих суб’єктів його, наближаючи плани до реальності. Ринкові механізми гарантують також, що будь – який продукт (товар) буде виготовлений людьми, які вміють робити його якнайкраще і з найменшими витратами.

Усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише в тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятись на досягнутому, експериментувати, рухатись уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості трудівників, спонукає їх іти за собою. Лише через тактику малих, але цілком конкретних і усвідомлених іншими перемог виховується смак економічної конкуренції, зумовлюється її подальший розвиток3.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Проте існування купівлі – продажу товарів, використання грошей може бути і без конкуренції. Ось чому треба з’ясувати, як виникає конкуренція.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь – якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно – командної системи, коли пристворенні багатьої видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції – це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь – які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третью умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, покупець не маєи свободи вибору продукції. Всі

вироблені товари легко реалізовуються, оскільки існує дифіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкретній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва4.

У процесі конкуренції існують стійкі істотні причинно – наслідкові зв’язки, які свідчать про те, що це явище не випадкове, а має силу об’єктивного економічного закону.

Процесом – причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох господарських суб’єктів, які діють незалежно один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій економічний інтерес – одержати доход (прибуток) при існуванні різних витрат виробництва і відмінностей споживних вартостей, що створюються.

Цей процес – причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, тому що діє закон вартості, і споживачі обирають тільки те, що відповідає їхнім інтересам. Отже, об’єктивно існує суперечність між можливостями виробництва товарів і послугі можливостями їхньої реалізації.

Суперечність, яка виникає в умовах ринкової економіки, розв’язується через конкуренцію. Сутність її полягає у прагненні виробника задовольнити власний інтерес. Отже, суперечність долається конкуренцією, що є процесом – наслідком відповідного економічного закону.

Формами вияву економічного закону конкуренції є боротьба за виживання, одержання місця на ринку, привернення уваги споживачів до своєї продукції. Формами цієї боротьби є удосконалення виробництва завдяки досягненням науково – технічного прогресу, зниженню витрат виробництва і досягненню високої норми прибутку.

Для кількісного вираження закону конкуренції можна використати формулу коефіціента конкурентоспроможності підприємства. Позначимо його Кк. Це показник певною мірою може стати узагальнюючим при обчисленні конкурентоспроможності одиниці продукції (найкраще – однорідної, наприклад, 1 т цементу, 1 м тканини, однієї пари взуття тощо).

Коефіціент конкурентоспроможності виражає відношення між ринковою вартістю S і витратами підприємства С + V:

S

Кк = С + V .

Цей коефіціент фактично характеризує здатність підприємства до виживання. Він не повинен досягати одиниці, оскільки це означатиме, що підприємство працює без прибутку. Чим коефіціент вищий від 1, тим успішніше діє суб’єкт конкуренції, тим міцніші його позиції на ринку.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляється передусім у тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково - технічного прогресу.

Новаторські застосування нової техніки і технології, що забезпечують зниження витрат виробництва, створюють підприємствам значні переваги перед конкурентами.

Учасники конкуренції знають, що тільки застосування ефективної техніки і технології дасть їм можливість успішно виживати, мати господарські успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до банкрутства.

Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива тільки за умови, коли більша частина товаровиробників – підприємств, організацій, громадян – має свободу господарської діяльності і підприємництва. Звільнені від монополізму держави товаровиробники повинні мати свободу для використання майна, що належить їм, орендується або передано в користування. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов’язані з господарською діяльністю і розвитком виробництва.

В умовах дії економічного закону конкуренції виникає комерційна таємниця. Вона може стосуватися виробничих, торговельних і фінансових операцій на підприємствах. Товаровиробникки прагунть приховати від конкурентів усе те, що дає їм змогу виробляти товари підвищеного попиту і одержувати за це високі прибутки5.

Як ми вже з’ясували, конкуренція - об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітньої плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою частиною її господарського механізму.

На нижчий стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок ХVІ – кінець ХІХ ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина ХІХ ст.) привела до виникнення монополії.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – покупців, вільний доступ товаровиробників до будь – якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь – яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції а послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні6.

Отже, розрізняють два види конкуренції: внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку. Як відомо, у кожної галузі є десятки, сотні й навіть тисячі підприємств, що залежно від технічного рівня організація виробництва потребує певної кількості праці (живої та уречевленої) для виробництва одиниці продукції певної споживної вартості. Відповідно до цього на різних підприємствах галузі створюється особлива індивідуальна вартість товарів. Проте на ринку в результаті внутрішньогалузевої конкуренції складається суспільна вартість товару.

Внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку в різних галузях. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція, яка є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу. Вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші. В результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку.

В умовах ринкової економіки залежно від кількості конкурентів, обсягу продукції, яка пропонується покупцям, методів конкурентної боротьби існують ще такі види конкуренції, як чиста, монополістична і олігополістична (рис. 1). При цьому першу вважають досконалою. Два інші види є недосконалими.

Чиста конкуренція. Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або ж цілком ідентичні товари (наприклад, цемент певної марки, пшеницю певного сорту, папір певного виду тощо). Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може призначити ціну вищу за ринкову, оскільки покупці можуть придбати потрібну кількість продукції у інших продавців за риноквою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.

Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Немає проблеми і з раелізацією. Продукція збувається методом звичайного обміну або через товарну біржу.

З цього можна зробити висновок, що в умовах чистої конкуренції виробники і продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу цін, рекламу, стимулювання збуту тощо.

Однак сказати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має жодних проблем зі збутом продукції, було б неправильно. Воно має уважно вивчати попит, можливі його коливання.

Є ще одна проблема: пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва. Пропонувати вищу ціну марно, зменшувати ціну означає зменшувати прибуток. Проте виробникові відомо, що однакова ринкова ціна означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це змушує виробників вивчати і реалізувати перспективні шляхи розвитку виробництва.

Монополістична конкуренція. Як і чиста конкуренція, цей її вид охоплює багатьох виробників і продавців. Однак купівля і продаж вже не здійснюються за єдиною ринковою ціною, а коливання цін досить значне. як уже зазначалося, таку конкуренцію вважають недосконалою.

Недосконала конкуренція означає, що виробник має можливість спливати на встановлення ціни. Тут виникають різні ситуації. Найсприятливішою з них є така, коли існує багато товаровиробників з виробництва будь – якого товару, що задовольняє певну потребу, припустімо, зубної пасти. При її виробництві існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість, упаковка тощо. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій това, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку.

Споживач при такій конкуренції має можливість широкого вибору. Тут потрібен певний контроль, наприклад за відповідністю реклами та фактичної якості товарів.

Олігополістична конкуренція. Слово “олігос” у перекладі з грецької означає “мало”. Товари виробляють небагато виробників. Є певні відміності в якості продукції або деяких будівельних матеріалів, металів тощо. Тут вже необхідна реклама і певний контроль за цінами.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим виробникам важко включитися до цієї галузі виробництва. Як правило, це пов’язано з обмеженістю ресурсів. Їм також важко знайти ринки збуту, адже попит на цей товар уже насичений.

Кожний продавець має чітко реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо будь – який з них знизить ціни, покупці, звичайно, віддають перевагу його продукції. Інші конкуренти мусять негайно вжити відповідних заходів: або знижувати ціни, або використовувати нецінові методи (наприклад, впроваджувати додаткові послуги для покупців).

Особлива ситуація виникає при повній монополії. Припустімо, в країні є лише одне підприємство, що виробляє єдиний продукт або надає послуги за відсутності будь – яких замінників. Реклама в цьому разі не має на меті суперництва (адже конкурентів немає). Її характер суто інформаційний і надаватися вона може безпосередньо на підприємстві або в спеціальних довідкових виданнях. В умовах монополії потрібний жорсткий контроль за цінами7.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику8.

Методи цінової конкуренції. Цінова конкуренція означає, що головними методами боротьби конкурентів є ціна. ЇЇ використання грунтується на різноманітних методах і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба зе скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково – технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.

На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливості дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу.

Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче за собівартість, що є вже методом нечесної конкуренції.

Методи нецінової конкуренції. У ринковій економіці існує ще нецінова конкуренція. Вона застосовує такі способи.

Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про споживчі властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати споживачеві про існування того чи іншого товару.

Реклама формує уявлення про особливості якості товару, хоча його споживна вартість при цьому часто залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торговельних знаках і фірмових клеймах.

Умови, що пов’язані з продажем товару. Фірма зоборв’язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, проводити безоплатні консультації щодо використання свого товару.

Нечесна конкуренція. Нечесна конкуренція – це діяльність господарського суб’єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських суб’єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції такі.

По – перше, дезінформація з боку виробника споживачів – покупців і господарських суб’єктів про товар і послуги. Вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару: клас, сорт, якість виготовлення.

По – друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб’єкта, на ім’я якого вони зареєстровані. Як правило, використовуються товарні бланки, маркування тих фірм, продукція яких користується великим попитом.

По – третє, поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така інформації, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

По – четверте, намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам в постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів.

По – п’яте, переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням більш високих окладів і різних пільг.

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права пропонувати товар за ціною, що нижча ніж собівартість, з метою усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто не дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів нечесної конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм9.

Досить цікаво розглянути питання методів та форм конкуренції з точки зору маркетингу. Так, згідно з теорією Портера існує п’ять сил конкуретного середовища, які підлягають вивченню в процесі маркетингових досліджень (рис. 2).

З огляду на розглядуєму тему необхідно особиво зупинитися на категорії потенційних конкурентів, зокрема стратегіях (методах) їхіньої конкурентної боротьби.

Згідно з теорією Портера існують три типи стратегій конкурентної боротьби:

лідерство у знижуванні: намагання будь – що знизити витрати, в тому числі за рахунок розширення виробництва (ефект масштабності);

диференціація: намагання досягти неповторності в якомусь аспекті, котрий видається важливим великій кількості споживачів;

фокусування: концентрація уваги на якомусь сегменті ринку і обслуговування його краще і ефективніше, ніж це роблять конкуренти.

Виходячи з ролі фірми в конкурентній боротьбі, визначають такі чотири групи стратегій конкуренції.

Стратегія лідера (захист позицій):

фронтальна оборона – створення цінових, ліцензійних ті інших захисних бар’єрів;

флангова оборона – захист позицій і контракти на головних напрямках;

активна оборона – дії, які випереджають дії конкурентів;

контрнаступ – дії у відповідь на дії конкурентів;

мобільна оборона – розширення зони дії за рахунок диверсифікації, виявлення більш суттєвих потреб споживачів;

стиснена оборона – відсутп на другорядних напрямках з одночасними посиленням дій на головних напрямках.

Стратегії претендентів на лідерство (атака):

фронтальна атака – комплексний наступ на багатьох напрямках;

флангова атака – наступ на якомусь сегменті ринку;

оточення – атака на чистому ринку, сподіваючись на “бліцкріг”;

обхід – випуск товарів – новинок, освоєння нових ринків;

“атака горили” – невеликі атаки з метою деморалізувати противника, у тому числі із застосуванням не дуже коректних методів.

Стратегія веденого (йти услід за лідером, економити за рахунок часу і засобів). В основі стратегії – мирне співіснування, укладання угод, створення картелів.

Стратегія захоплення вільних ніш. В основі стратегії – спеціалізація та індивідуалізація споживчого попиту. Тут головне – знайти нішу достатнього розміру і прибутковості, мати потенціал зростання, не привертати уваги конкурентів10.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства11.

Для більш повного розкриття цього пункту плану також необхідно розкрити особливості конкуренції в аграрному секторі.

У сільському господарстві є певні складності у досягненні рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію. Сьогодні на багато видів продукції (м’ясо, молочні продукти, деякі овочі, фрукти) попит значно перевишує пропозицію. Тому в сільському господарстві внутрішньогалузева конкуренція через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатня пропозиція на сільськогосподарську продукцію гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами без особливого суперництва, без наявності справжніх стимулів до зростання і удосконалення виробництва.

Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається на гірших землях. Це також впливає на послаблення стимулів внутрішньогалузевої конкуренції.

Як відомо, конкуренція – це певний механізм координації виробництва, який діє через систему цін і ринків.

В аграрному секторі координація виробництва не може здійснюватися тільки через врахування коливання цін під впливом попиту та пропозиції.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво виявляється в тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково – технічного прогресу. У сільському господарстві держава бере на себе значну частину витрат на розвиток і застосування новітніх досягнень науки і техніки. По суті за рахунок держави здійснюються основні роботи з меліорації земельних угідь, підготовка кадрів, проведення наукових досліджень.

Оцінка конкурентоспроможності аграрного сектора – справа досить складна. З одного боку, вона досить висока, оскільки тут виробляється життєво важлива продукція, на яку є постійний, стійкий попит. З іншого боку, вона має ризикований характер через значні коливання, велику залежність від природних, біологічних чинників.

Держава має взяти на себе велику частину ризику.

У сільському господарстві пріоритетного значеня набувають методи нецінової конкуренції, а цінова конкуренція діє в умовах її певного обмеження.

У сільському господарстві зниження цін не завжди супроводжується зростанням споживання продукції, що виробляється галуззю. Споживання продуктів харчування має певні фізіологічні обмеження. Зниження цін на них може сприяти поліпшенню складу споживання, але це зовсім не означає, що людина з триразового перейде на п’ятиразове харчуваня.

Падіння цін і доходів у сільському господарстві не зумовлюють переливу капіталів в інші галузі.

У цьому відношенні аграрний сектор має більш сталий характер порвіняно з іншими галузями. Багато видів його продукції мають не тимчасовий, кон’юктурний, а постійний попит населення.

У сільському господарстві є особливості у зниженні витрат виробництва.

У промисловості це по суті головний спосіб здійснення цінових методів конкуренції. В аграрному секторі зниження витрат виробництва має досить значні обмеження. Наприклад, тут не можна позбавитися зайвих працівників у періоди вимушеного скорочення виробництва (особливо це стосується сімейних фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, у яких “скорочення штатів” взагалі неможливе). Внаслідок безперервного природнього відтворення, обмеженого певним часом, не можна зовсім припинити виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств (наприклад, перенести садіння картоплі на наступний рік, скоротити норми висівання зернових або норми годуваня худоби тощо).

У сільському господарстві особливого значення набуваютть методи нецінової конкуренції.

Особливо ефективним тут є поліпшеня якості продукції. Мова йде про суворе додержання агротехнічної технології, вирощування екологічно чистої продукції, особливо цінних сортів продукції, поліпшення ряду якісних показників (підвищення жирності молока, цукристості буряків тощо).

В аграрному секторі можуть діяти одночасно всі види конкуренції: чиста, монополістична, олігополістична12.

Конкуренція в аграрному секторі, на мій погляд, для нашої країни ще попереду. Власне для її розвитку нам необхідно спочатку відродити аграрну галузь економіки, а без державних дотацій, на превеликий жаль, це неможливо.

Перехід України до ринкової системи економічних відносин сприяє виникненню конкурнеції між виробничими і комерційними підприємствами. Конкуренція розглядаєьтся як один з найефективніших механізмів забезпечення гармонії між попитом і пропонуванням. Однак, постійним супутником вільної конкуренції в усіх державах, за всіх політичних режимів завжди була і залишається недобросовісна конкуренція. В наш час, коли економіка України тільки розпочинає своє становлення, саме недобросовісна конкуренцію майже повністю захопила ринок України, тому в цьому розділі я хочу зупинитися більш детально на цій формі конкуренції та на її методах.

Які можливості контролю за конкуренцією при вільній грі ринкових сил? Теоретичний споживач може виконувати роль судді на ринку, відмовляючись від придбання товарів, що з’явилися внаслідок недобросовісних дій виробника або продавця. На практиці це неможливо. І чим напруженіша ситуація складається на ринку, тим меншою мірою споживач може виконувати функцію судді. Як правило, споживач просто не в змозі виявити, що має місце недобросовісна конкуренція і діяти відповідним образом, наприклад, відмовляючись від придбання товару. Таким чином, споживач виступає в даній ситуації на ринку як суб’єкт, що вимагає захисту так само, як і чесний виробник товарів або послуг.

Оскільки система саморегулювання ринку не забезпечує повного захисту від недобросовісної конкуренції, ця система повинна бути посилена певними державними інститутами шляхом прийняття спеціального законодавства, що базується на антимонопольному законі і законі про припинення недобросовісної конкуренції. Обидва ці акти сприяють встановленню чесних правил поведінки на ринку, але діють вони в різних напрямах. Антимонопольний закон покликаний гарантувати вільну конкуренцію, закон про припинення недобросовісної конкуренції призначений для забезпечення дотримання чесних правил в умовах вільної конкуренції. Таким чином, обидва закони доповнюють один одного. Світова практика показує, що одного антимонопольного закону недостатньо для встановлення чесної вільної конкуренції на ринку. Для цього необхідне вжиття спеціальних заходів і прийняття закону про припинення недобросовісної конкуренції.

Особливістю останнього закону повинна стати велика гнучкість, оскільки в його рамках недоцільно запровадження реєстраційних процедур, як в законах про патенти або товарні знаки. Закон про припинення недобросовісної конкуренції повинен забезпечувати механізм вжиття заходів не тільки у разі порушення прав на патенти або товарні знаки, а й у разі порушення комерційних таємниць виробництва, недобросовісної реклами тощо13.

Відповідно до ст. 10bis (2) Паризької конвенції “актом недобросовісної конкуренції вважається будь–який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торговельних справах”. Слід відзначити, що термін “чесні звичаї” досить невизначений, оскільки стосовно конкуренції він відображає моральні, соціальні і економічні традиції, що існують в конкретному суспільстві, і тому трактування даного терміна може бути різним в різних країнах. Крім того, ці традиції в кожній країні можуть змінюватися з перебігом часу. Більше того, звжди є імовірність появи нових методів та форм недобросовісної конкуренції, оскільки немає меж у розвитку методі та форм конкуренції як такої. Таким чином, неможливо дати вичерпне формулювання недобросовісної конкуренції, яке охоплювало б усі наявні та наступні її варіанти. Разом з тим, ряд варіантів недобросовісної конкуренції однозначно випливає із ст. 10bis Паризької конвенції. Найпоширенішим виявом недобросовісної конкуренції є випадок, коли нечесний підприємець прагне добитися успіху в конкуренції, спираючись не на свої досягнення в підвищенні якості продукту (або послуг) і в зниженні його ціни, а неправомірно використовуючи результати праці інших або впливаючи шляхом наявності фальшивих позначень чи заяв, що вводять в оману14.

Однак існують варіанти таких дій підприємця на ринку, які на перший погляд не є непорядними і не завдають шкоди споживачеві, впливаючи в той же час негативно на економіку загалом. Прикладом таких дій є тривалий продаж якого – небудь товару за демпінговою ціною. Результатом такої дії буде розорення дрібних і середніх підприємців, що спричинить установлення на ринку монополії та порушення принципу вільної конкуренції, а це позначиться на всьому суспільстві. Ось чому найбільш сучасні закони про недобросовісну конкуренцію, наприклад, закон Швейцарії від 1986р. або закон Іспанії від 1991р., забезпечують розв’язання трьох завдань: захисту приватного підприємця, захисту споживача і захисту інтересів суспільства загалом.

Ст. 10bis Паризької конвенції є дуже широкою за значенням і охоплює товарні знаки, символи, етикетки, фірмові девізи, упаковку, форму та колір товарів або будь–які інші відмітні позначення, що використовуються підприємцем. Під дією цієї статті підпадає безпосередньо зовнішній вигляд товару та всі рекламно–інформаційні аспекти послуг, що надаються. Існують дві основні галузі, в яких змішування найбільш можливе: зазначення торговельного (промислового) походження і зовнішній вигляд товарів. Зазначення торговельного походження може бути в формі дво- або тримірного знака, етикетки, девізу, кольорів, звукових сигналів тощо. Захист від змішування з іншими товарами в цьому разі забезпечується спеціальним законодавством щодо товарних знаків, знаків обслуговування і фірмових найменувань. Однак досить часто охорона, що забезпечується цим законодавством, має обмежений характер, оскільки деякі з позначень не підпадають під дію згаданих законів. У цьому разі може застосовуватися закон про недобросовісну конкуренцію.

У рамках захисту від недобросовісної конкуренції дещо окремо стоїть питання охорони загальновідомих товарних знаків, реєстрація яких у даній країні не обов’язкова. Статтею 6bis Паризької конвенції передбачається, що держави-учасниці зобов’язані забезпечити захист таких товарних знаків, але це зобов’язання справедливе лише стосовно ідентичних або схожих товарів. Однак товарні знаки, що застосовуються без дозволу у разі їх використання з іншими товарами або послугами можуть все–таки ввести споживачів в оману. На практиці у споживача, що користується широким спектром продуктів і послуг, які маркуються загальновідомим товарним знаком, виникає асоціативний зв’язок не між знаком і конкретним товаром, а між знаком і якістю за такими. Така асоціація легко вводить споживача в оману, якщо загальновідомий товаринй знак яка–небудь фірма без дозволу власника знака починає проставляти на продукти, для яких даний знак не зареєстрований. У такій ситуації скористатися нормами ст. 6bis для цілей захисту споживача неможливо. Однак питання може бути вирішено шляхом застосування положень закону про запобігання недобросовісної конкуренції. Найбільш делікатною проблемою є визначення загальновідомості товарного знака. Визначальними факторами при цьому є репутація та імідж знака в торговельному середовищі та у широкого кола споживачів у даній країні в конкретний період часу. У різних країнах використовуються різні способи визначення “загальновідомості” товарного знака.

Порівняно новою для практики застосування промислової власності в Україні є проблема, пов’язана з введенням в оману споживача формою продукту. Тут можна привести приклад з пляшкою “Кока – Коли” місткістю 0,33 л. Ця форма може розглядатися як така, що підпадає під належне до захисту позначення15.

У більшості країн світу форма продуктів охороняється як промислові зразки. Відповідно до законодавства про промислові зразки, забороняється застосування ідентичних або схожих форм продукту, його упакування для ідентичних або схожих товарів. На жаль, як і у випадку з товарними знаками, захист промислових зразків має обмежений характер. Наприклад, коли як промисловий зразок захищено плоскісний малюнок на продукті, для якого він зареєстрований, то його охорону у разі застосування цього малюнка на іншому продукті може бути забезпечено вже тільки в рамках закону про недобросовіну конкуренцію. Ще більш складною є ситуація, коли продукт або товар, що має, наприклад, оригінальну форму, не захищений як промисловий зразок. У цьому разі, захист від недобросовісної конкуренції будується на основі прецендентного права, причому, посилання робиться на “рабське копіювання” (від англ. slavish imitation). При цьому необхідно врахувати, що безпосередньо в законах (про недобросовісну продукцію) багатьох країн світу декларується, що принципом, характерним для вільної ринкової системи є свобода імітації дизайну, зовнішнього вигляду та інших візуальних характеристик продукту, якщо останні не захищені відповідно до законів про охорону інтелектуальної власності.

Крім методів розглянутих вище, недобросовісна конкуренція використорвує й інші, боротьба з якими стає дедалі актуальнішою, наприклад, неправомірне використання ноу–хау конкурента. Ноу–хау є поняттям, яке застосовується до незапатентованої інформації (незалежно від того, є вона патентоспроможньою чи ні), яка містить відомості про формулу, рецепт, пристрій або спосіб, а також який-небуть метод, застосування яких робить можливим виробництво певної продукції або надання певних послуг чи забезпечує вирішення конкретних практичних питань, пов’язаних з виробництвом, включаючи зменшення витрат. Ноу-хау може перебувати в додатковій інформації, отримуваній під час використання запатентованих технологій, яка, не будучи патентоспроможньою сама по собі, дає змогу більш ефективно використати запатентований пристрій або спосіб.

З об’єктивної точки зору, інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, у разі коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями. У зв’язку з цим можна зазначити, що заявки на патент до моменту їх публікації можуть розглядатися як торговельна таємниця. Тому будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу “ноу-хау” або “торговельної таємниці”.

У частині збереження в таємниці “ноу-хау” і “торговельних таємниць” велике значення має характер взаємовідносин між роботодавцем і найманими службовцями. Навіть у тих країнах, де існують спеціальні правові акти про відповідальність за недобросовісне розголошування таємниці, як правило, в договори про найми вводяться спеціальні вказівки, що регламентують збереження працівником комерційної таємниці. Ці вказівки базуються на законі про припинення недобросовісної конкуренції.

В Україні правовою основою для регламентування відносин між працівником і роботодавцем у галузі збереження комерційної таємниці може бути глава 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Відповідно до статей 16, 17, 18, 19 цього розділу не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці без згоди її власника16.

Становлення й утвердження здорової економічної конкуренції в нашому суспільстві – питання не одного року. Серед умов, за яких можливе відтворення ринково – конкурентного середовища, слід зазначити повернення суспільного виробництва до реалій багатоукладної економіки, роздержавлення її і демонополізацію; здійснення земельної реформи: ліквідацію міністерсько – відомчої структури управління виробництвом, яка неспроможна забезпечити перехід до нових форм господарювання; створення ринкової інфраструктури; наявність стимулів до творчої, продуктивної праці; зростання ролі органів місцевого самоврядування у формуванні ринкових відносин; законодавче забезпечення конкуренції як способу ведення ринкового господарства.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Негативні риси конкуренції.Дрібні виробники витісняються капіталом, перші розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне, майнове розшарування населення, загострюється безробіття.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково – технічних досягнень, передовій організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно поновлювати асортимент продукції, що випускається, пильно стежити за науково – технічним прогресом.

Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, віддаючі перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом – причиною, що веде до утворення вартості. Цей причинно – наслідковий зв’язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості17.

Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба веде до хаосу та анархії. Однак життя спростувало таке твердження. Американський економіст П.Самуельсон у книзі “Економікс” зазначає, що “конкурентна система – це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізм зв’язку, що служить для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити, що охоплює тисячі невідомих змін і відносин. Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулась, і, подібно до людської натури, змінюється. Водночас вона задовольняє не меншою мірою вимогу, що пред’являється до будь – якого соціального організму: вона здатна вижити”.

Отже, конкуренція – головна ознака економіки18.

І цінова, і нецінова конкуренція нерідко супроводжується порушенням загальноприйнятих правил поведінки. Для протидії проявам недобросовісної конкуренції створюються відповідні органи та структури. Наприклад, у США працюють антитрествіське управління міністерства юстиції та федеральна комісія з торгівлі; в Японії – комісія із справедливих угод; у Франції – рада у справах конкуренції. В нашій країна створений Антимонопольний комітет. Це дає певні гарантії недопущення розвитку тіньових угод, порушення правил і норм конкурентної боротьби.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятим у березні 1992р., змінами до нього та прийнятими у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам її19.

Слід зазначити, що нормальна конкурентна боротьба ведеться там і остільки, де і оскільки існує нормальне ринкове становище.

Войчук А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. Київ – 1998.

Всё о маркетинге. Сборник материалов для руководителей предприятий, экономических и комерческих служб. Москва: Азимут – центр – 1995.

Вступ до бізнесу. Під ред. Кравченко Ю.І. Київ: “Лібра” – 1995.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998.

Економіка зарубіжних країн. Під ред. Філіпенка А.С. Київ: «Либідь» – 1996.

Економіка України. Під ред. Заблоцького Б.Ф. Львів – ЛБК НБУ – 1997.

Економічний словник – довідник. Під ред. Мочерного С.В. Київ: «Femina» - 1995.

Основи економічної теорії. Під ред. Мочерного С.В. Київ: Видавничий центр «Академія» – 1997.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Під ред. Нестеренка В.П. Підручник. Київ: «Вища школа» – 1999.

Портер М. Международная конкуренция. Конкурентные преимущества стран. Москва: «Международные отношения» – 1995.

Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. Київ: “Юрінком Інтер” – 1999.

Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. Київ: “Атіка” – 1999.

1 Див.: Портер Майкл. Международная конкуренция. Конкурентные преимущества стран. Москва: «Международные отношения» – 1995. С.15 - 26

2 Див.: Основи економічної теорії. Під ред. Мочерного С.В. Київ, Видавничий центр «Академія» - 1997. С. 182

3 Див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. Під ред. Г.Н.Климка, Нестеренка В.П. Київ: «Вища школа» - «Знання» – 1999. С. 181 - 198

4 Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998.С. 220

5 Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 221 - 223

6 Див.: Основи економічної теорії. Під ред. Мочерного С.В. Київ, Видавничий центр «Академія» - 1997. С. 182 - 183

7 Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 224 - 226

8 Див.: Основи економічної теорії. Під ред. Мочерного С.В. Київ, Видавничий центр «Академія» - 1997. С. 183

9 Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 225 - 228

10 Войчук А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. Київ – 1998. С. 72 – 73.

11 Див.: Основи економічної теорії. Під ред. Мочерного С.В. Київ, Видавничий центр «Академія» - 1997. С. 185

12 Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 355 - 358

13 Див.: Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. Київ: “Атіка” – 1999. С. 56 - 60

14 Див.: Економіка зарубіжних країн. Під ред. Філіпенка А.С. Київ: «Либідь» – 1996. С. 112 - 113

15 Див.: Економіка України. Під ред. Заблоцького Б.Ф. Львів – ЛБК НБУ – 1997.С. 159 – 163.

16 Див.: Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. Київ: “Юрінком Інтер” – 1999. С. 164 - 226

17 Див.: Вступ до бізнесу. Під ред. Кравченко Ю.І. Київ: “Лібра” – 1995. С. 75 - 76

18 Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 220 - 221

19 Див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Під ред. Нестеренка В.П. Підручник. Київ: «Вища школа» – 1999. С. 195 - 198