Норми Кримінального кодексу що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного у бороть

Норми Кримінального кодексу, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією

До базових, концептуальних положень Кримінального кодексу України 2001 року В. Я. Тацій та В. В. Сташис обґрунтовано віднесли низку заохочувальних норм Особливої частини, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного [1], яких у КК 2001 р. значно більше, ніж у КК 1960 року, — їх налічується дванадцять.

Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до чинного Кримінального кодексу можуть бути застосованими при вчиненні таких злочинів, як державна зрада (ч. 2 ст. 111 КК); шпигунство (ч. 3 ст. 114 КК); невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ч. 3 ст. 175 КК); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. 4 ст. 212 КК); створення злочинної організації (ч. 2 ст. 255 КК); терористичний акт (ч. 5 ст. 258 КК); створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ч. 6 ст. 260 КК); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ч. 3 ст. 263 КК); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 4 ст. 289 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 4 ст. 307 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ч. 4 ст. 309 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів (ч. 4 ст. 311 КК); давання хабара (ч. 3 ст. 369 КК).

Заохочувальні норми, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, які містяться у Кримінальному кодексі України 2001 р., повинні якомога ширше пропагуватися для того, щоб кожен громадянин знав: якщо він вчинив злочинне діяння, то закон готовий не тільки покарати, але й за відповідних обставин звільнити його від настання кримінальної відповідальності.

Взагалі представляється, що положення нового Кримінального кодексу варто пропагувати якомога ширше, можливо, навіть розробивши з цією метою спеціальну програму.

В усіх вищезгаданих кримінально-правових нормах, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, йдеться про звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі припинення ним розпочатої злочинної діяльності після вчинення закінченого злочину.

Таке звільнення відповідно до ч. 2 ст. 44 КК здійснюється виключно судом.

Це означає, що за такими справами розслідування повинне здійснюватися у повному обсязі, оскільки на практиці не можна виключати можливість імітації особою позитивної посткримінальної поведінки для того, щоб приховати факти вчинення тяжких злочинів або ж продовжити злочинну діяльність.

Зрозуміло, що коло заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, може бути розширеним.

Так, варто позитивно вирішити питання стосовно звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка перемістила в Україну через митний кордон предмети контрабанди і до початку митного контролю заявила про це представникам влади, доповнюючи ст. 201 КК частиною третьою відповідного змісту.

Вищезазначене стосується так само і контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК).

Якщо вести розмову про звільнення від кримінальної відповідальності за незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів, то варто передбачити таку можливість стосовно особи, яка незаконно посіяла або вирощує снотворний мак чи коноплі та знищила такі посіви або повідомила про них в органи влади, доповнивши ст. 310 КК частиною третьою відповідного змісту.

Якщо у частині другій статті 255 КК позитивно вирішене питання про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації, можливість подібного звільнення варто було б передбачити і для рядових учасників банди (ст. 257 КК), що могло б внести певний вклад у боротьбу з організованою злочинністю, оскільки бандитизм є її органічною складовою частиною.

Світова практика боротьби з організованою злочинністю свідчить, що нерідко до такої діяльності злочинці прагнуть втягнути корумпованих чиновників різних рангів. Корупція нарівні з економічною злочинністю в Україні, як, очевидно, і в усьому світі, є діючим засобом перерозподілу власності капіталів, добутих злочинним шляхом.

Взагалі корупція — це, як зазначалося в літературі, є соціальним явищем, що характеризується підкупом, продажністю державних та інших службовців і на цій підставі корисливим використанням в особистих або вузькокорпоративних цілях офіційних службових повноважень [2].

Саме тому перед законодавцями різних держав постає питання про прийняття законів, спрямованих на боротьбу з корупцією.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг, у тому числі прийняття або одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка значно нижче від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів чи позик, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про боротьбу з корупцією” здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у ст. 1 цього Закону корупційного діяння, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.

Як бачимо, стаття 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, визначаючи поняття корупції і корупційного діяння, по суті повторює визначення хабара, що містилося раніше в ч. 1 ст. 168 КК України 1960 р., а тепер — у ч.1 ст. 368 КК України 2001 р.

Саме у зв’язку з цим слід зазначити, що прийняття Закону України “Про боротьбу з корупцією” не сприяло підвищенню ефективності протидії цьому негативному явищу, а, по суті, спричинило дисбаланс у боротьбі з корупцією.

Створена колізія законів, відповідно до якої можливе застосування за одне й те саме діяння відповідною правозастосовною інстанцією або кримінальної, або адміністративної відповідальності не сприяє ефективній боротьбі з корупцією.

Варто визнати, що таке положення, що уможливило зловживання з боку чиновників, проти яких має застосовуватися вістря зазначеного Закону, слід негайно виправляти.

У даному разі не буде зайвим нагадати, що за корупційні діяння співробітників правоохоронних органів Кримінальний кодекс Канади передбачає можливість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на термін до 14 років.

Кримінальний кодекс Франції за корупційну діяльність передбачив позбавлення волі на термін від двох до десяти років і штраф від 200 тис. до 1 млн франків.

Що стосується хабарництва як кримінально-правового явища, то до нього варто відносити такі склади злочинів, як одержання хабара (ст. 368 КК), давання хабара (ст. 369 КК) і провокація хабара (ст.370 КК), з метою підвищення ефективності боротьби з якими слід: визначити мінімальний розмір хабара, чітко відокремивши його від поборів, за які варто було б передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу; виключити також з Кримінального кодексу відповідальність за давання хабара, якщо стосовно хабародавця мало місце вимагання хабара незалежно від будь-яких інших обставин.

Разом з тим необхідно з метою боротьби з корупцією активніше використовувати положення ч. 3 ст. 369 КК: “Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи”.

1. Див.: Таций В., Сташис В. Новый Криминальный кодекс Украины // Право України. — 2001. — № 7. — С. 4

2. Див.: Криминология. — М., 1997. — С. 501.