Перемоги Червоної Армії в 1943 році викликали величезний підйом бойової активності народу. Усі нові і нові десятки тисяч патріотів поповнювали ряди партизанів. Незважаючи на те, що після звільнення Лівобережної України і частини Правобережжя в радянський тил вийшли і були розформовані 33 великі партизанські з'єднання
і загону, що нараховували близько 20 тисяч чоловік, партизанська армія на Україні з грудня 1943 року до січня 1944 року збільшилася на 5 тисяч чоловік і поєднувала 47,8 тисяч бійців. Придбаний партизанськими загонами бойовий і організаторський досвід, підтримка населення створили передумови для перетворення партизанського руху в істотний військовий фактор. Зростання військового виробництва значно збільшив можливості матеріального
забезпечення партизана за допомогою авіації. У 1943 році у порівнянні з 1942 роком кількість рейсів літаків у тил ворога збільшилося в 3,5 рази. У розпорядження штабів партизанського рух були виділені літаки цивільної авіації і далекої дії, що зробили більш 12 тисяч вильотів у тил ворога. Партизани України одержали 3 радіовузли, 53 радіостанції, 1453 автомата, 67 кулеметів, 62 міномета, 109 протитанкових рушниць, три знаряддя, більш 2 млн. патронів,
15,3 тонни вибухових речовин. Завдяки цьому з'явилася можливість до бойових дій тисячі бійців з партизанських резервів. Із січня по травень 1943 року у з'єднаннях і загонах на Україні, що мали зв'язок з радянським тилом, кількість партизанів збільшилося в 2,5 рази і досягло 29,5 тисяч чоловік, а під кінець року в них воювало вже 58,5 тисяч чоловік. У кілька разів зросли сили бойових загонів підпілля в степових
і лісостепових районах, а також у західних областях, хоч вони і не мали зв'язки радянським тилом. Ріст партизанських загонів вимагав підготовлених кадрів. Протягом 1943 року спеціальні школи Саратова і Москви підготували для українських партизанських загонів 1200 радистів, підривників, медиків, командно-організаторських працівників. Організаторськими групами Д.Е.Бабича, А.М.Грабчака й
ін. були створені нові загони в тилу ворога. Допомога радянського тилу дала можливість партизанам значно розширити контрольовані ними території в тилу ворога. У першій половині лютого з'явився ще один "партизанський край". Більш 3-х місяців, до середини 1943 року утримували звільнену територію Высшедубечанського району Київської області загони
Ю.О.Збанацького і С.Е.Науменко. На стику Київської і Чернігівської областей з Поліською областю Білорусії десятки сіл були під контролем загону Ф.В.Головача. Партизанське з'єднання С.Ф.Маликова до травня 1943 року охопило своїми діями 13 районів Житомирської області. У першій половині 1943 року основна маса партизанів України продовжувала діяти в її північних районах.
Взаємодіючи з білоруськими партизанами, українські загони поступово очистили від ворога значну частину українського і білоруського Полісся. Хазяїнами цієї території стали загони С.А.Ковпака, С.Ф.Маликова, А.Н.Сабурова й інші місцеві загони. До осені в Ровенській області був створений партизанський край, що охоплює біля тисячі сіл з на¬селенням більш 300 тисяч чоловік. Успішні рейди на Правобережжя на початку 1943 року провели загони
А.Ф.Федорова, И.Я.Шушпанова і Я.И.Мірошника. З лютого по березень свій черговий рейд із Пінської області під Київ зробило з'єднання С.А.Ковпака. 12 червня почало свій легендарний Карпатський рейд з'єднання С.А.Ковпака. З розширенням звільнених партизанських територій виростали бойові можливості загонів і з'єднань у північних областях. Партизанські краї стали могутнім тилом, що забезпечував армію
і партизанів продовольством і резервами. Значно підвищилася маневреність і боєздатність загонів завдяки тому, що вони одержали можливість лікувати поранених у звільнених селах. Утворення великих партизанських країв сприяло регулярному постачанню партизанів за допомогою авіації. Партизани України перетворилися в грізну силу, здатну робити великі бойові операції. Виникли сприятливі умови для ефективної взаємодії партизанів з частинами
Армії під час їхнього настання на південному крилі фронту. Улітку 1943 року активні дії партизанів поширювалися на нові райони. З'єднання А.Ф.Федорова і 20 місцевих загонів створили ще один партизанський край у межиріччя Стырь-Стоход. До осені 1943 року дві партизанські зони виникли в районах Проскурова і Шепетовки, вони утримувалися силами з'єднань
А.З.Одухи, И.Е.Скубко, И.И.Шитова. У районі Знаменки, Чигирина й Олександрії місцевими партизанами також була створена партизанська зона. Восени партизанською зоною стало межиріччя Ясн-Дніпра від Чернігова до Києва. Великий звільнений район виник у чотирикутнику Новоград-Волинськи_ий - Коростень - Київ - Житомир.
Разом з білоруськими партизанами був створений партизанський край площею 1875 км2 у межах Олевськ-Овруч-Ельськ-Мозырь-Петриков-Ста лин-Рокитне. Були очищені від окупантів велика частина Ровенської області і північних районів Волині. На величезних територіях Північної України від Дніпра до Західного Бугу вже не партизани, а самі окупанти знаходилися як би в
оточенні партизанських сил. Зона впливу партизана поширювалася далі на захід, охоплюючи нові райони Ровенської і Волинської областей. Підсилювався опір окупантам у Західних областях. У Ровенській області виникло 10 нових загонів, більш 4 тис. бійців діяло на Волині. Зі звільнених від окупантів територій партизанські загони і з'єднання здійснювали рейди далеко за їхні межі.
Яскравим прикладом цього є Карпатський рейд з'єднання С.А.Ковпака. Просуваючи по Поліської, Ровенської, Львівської і Станиславской областях, це з'єднання форсувало на своєму шляху ряд рік, з боями перетнули десятки доріг, розгромило ряд ворожих гарнізонів, нанесло удари по захопленим Битковским і Яблуновским нафтопромислах Прикарпаття,
11 разів проривало оточення. 4 серпня в нерівному бої загинули багато ветеранів з'єднання, що залишилися в живих партизани групами пробилися в партизанський край у Житомирі. З'єднання Я.И.Мірошника робили рейди в Кам'янець-Подільську і Вінницьку області, руйнуючи ворожі комунікації. З'єднання М.И.Наумова робило рейди в Київській області, провівши 47 боїв проти ворожих гарнізонів.
Ріст партизанських сил, їхньої бойової оснащеності і наявність двостороннього зв'язку з радянським тилом забезпечили можливість проведення в другій половині 1943 року серії великих операцій, погоджених з діями Червоної Армії. Основним напрямком діяльності було нанесення ударів по залізничних комунікаціях ворога. Партизанські загони націлювалися на найважливіші вузли:
Ковель, Коростень, Здолбуново, Жмеринку, Ніжин. У цей час значно покращилося постачання партизанів зброєю, радиостанциями, вибуховими речовинами за допомогою авіації. Рейси літаків у тил ворога проходили в більшості випадків без прикриття винищувачів. Висока майстерність і героїзм виявили льотчики В.Д.Асавин, С.К.Васильченко, М.М.Довгих і інших розгорнулася широкаа робота по підготовці підривників.
Результати проведеної роботи не сповільнили позначитися. У травні і червні 1943 році був підірвано 291 ешелон, що в 5,9 рази більше, ніж за перші 4 місяці минулого року. Великого значення набували удари по комунікаціях у липні 1943 року у зв'язку з початком битви на Курській дузі. У липні-серпні на партизанських мінах підірвалося 1023 ешелону. У червні зривали перевезення ворога на ділянках Сарны-коростень-новоград-волынский з'єднання
А.Н.Сабурова і С.Ф.Маликова. Сильні удари по ворожих комунікаціях нанесли з'єднання Київської, Кіровоградської, Полтавської й ін. областей середньої смуги України. У результаті діяльності партизана до кінця серпня пропускна здатність залізниць знизилася на 72%. Кількість підірваних ешелонів у вересні-жовтні 1943 року перевищило 1150. Особливо відрізнилося в справі порушення ворожих комунікацій з'єднання
А.Ф.Федорова, що під кінець року підірвало 430 ешелонів. На боротьбу з партизанами фашистське командування виділяло до 10% зайнятих на фронті військ. Великі партизанські загони, що мають зв'язок з радянським тилом, стали серйозною силою. Усього в 1943 року ними було підірвано 3688 ешелонів, зруйновано 1469 залізничних і шосейних мостів, розгромлено 359 залізничних станцій, ворожих гарнізонів, штабів
і поліцейських ділянок, знищене до 300 тисяч гітлерівців. Протягом року радянський тил одержав від партизанів більш 2 тисяч розвідувальних зведень. У західних областях України й у суміжних районах Білорусії підпільні організації значно поповнили склад партизанських з'єднань А.Ф.Федорова, А.П.Бринского й ін. На території Львівської, Дрогобычской і Станиславской областей, де основну роль в організації народної
боротьби продовжувала грати «Народна гвардія», також відбувався процес переходу підпільників до партизанських форм боротьби. Усенародною формою боротьби населення промислових районів України був саботаж, у північних областях здійснення цієї задачі проводилося головним чином під захистом партизанів. У результаті розширення партизанських країв можливості окупантів знищувати, грабувати і вивозити населення і народне добро різке скоротилися.
Найважливішою умовою успішної бойової діяльності було збільшення чисельності партизана. У цьому напрямку дуже допомагали партійні і комсомольські підпільні організації, що проводили агітаційну роботу, готували партизанів. У результаті їхньої діяльності створювалися так називані партизанські резерви, з яких створювалися нові партизанські загони і загони самооборони і поповнювалися існуючі. Часто резерви разом з партизанами чинили опір загарбникам, не даючи
їм можливості грабувати. Усього в чотирьох областях з найбільшою концентрацією партизанських сил резерви нараховували 200 тисяч чоловік. Широко залучали партизани місцевих підпільників і населення як провідники, при форсуванні рік, веденні боїв і інше. Дуже важливу роль грала допомога підпільників у південних малолесистых степових регіонах. Також підпільні організації і місцеве населення постачали партизана дуже коштовною розвідувальною
інформацією про дислокацію ворожих військ і об'єктів, про каральні експедиції й ін. Для виявлення фашистів які видавали себе за партизан у німецьку школу, де вони готувалися, було спрямовано два українських партизани, що повідомляли, у які загони направляються не справжні партизаны.
! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
→ | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |