Хронічна недостатність кровообігу

1. Визначення. Етіологія.

2. Основні клінічні стадії і проблеми хворих.

3. Принципи лікування.

4. Догляд за хворими з ХНК.

1. Хронічна недостатність кровообігу
– патологічний стан при якому робота серця не забезпечує потребу організму в кисні спочатку при фізичному навантаженні а пізніше і в стані спокою.

Етіологія.

1. Міокардити.

2. Гіпертонічна хвороба

3. Вади серця

4. Кардіосклероз

5. Ішемічна хвороба серця

6. Перикардит

2. Класифікація ХНК по Стражеско-Василенко

І стадія
початкова, недостатність кровообігу проявляється тільки при фізичному навантаження.

ІІ стадія
виражена, тривала недостатність кровообігу.

ІІА – порушення геодинаміки виражені помірно, спостерігається право або лівошлуночкова недостатність.

ІІБ – важкі порушення геодинаміки в малому і великому колі кровообігу.

ІІІ стадія
– кінцева, стійкі зміни обміну речовин і функцій органів, незворотні зміни структури органів і тканин.

Проблеми хворих:

Задишка, тахікардія, серцебиття, сухий кашель, напади задухи, набряки на ногах, важкість і біль правому підребір'ї. В пізніх стадіях асцит, гідроторакс, різко виражена задишка в спокої, можливе виникнення пролежнів та гострої серцевої недостатності.

3. Принципи лікування.

І. Лікування основного захворювання.

ІІ. Дієтотерапія – стіл №10 (обмеження вживання солі до 3г на добу, рідини, легкозасвоювана їжа, включити продукти багаті на солі калію (картопля, курага, родзинки, печені яблука, петрушка, кріп).

ІІІ. Посилення скоротливої здатності міокарду:

- серцеві глікозиди: дігоксин, дігітоксин, леланід, лантозид.

- неглікозидні ізотропні засоби: допа мін, добута мін, інокор.

ІV. Усунення набряків: сечогінні фуросемід, гіпотіазид, веромпірон.

V. Препарати калію: пан ангін, ас паркам.

VІ. Покращення обміну речовин в міокарді: рибоксин, кокарбоксилаза, АТФ, нектон, фосфаден.

VІІ. ЛФК, масаж, санаторно-курортне лікування.

4. Догляд за хворими з ХНК.

- надати хворому напівсидячого положення

- своєчасно виконувати всі призначення лікаря

- проводити часте провітрювання палати, давати зволожений кисень

- пояснити хворому, що він не повинен вживати багато рідини, оскільки надмірне вживання збільшує навантаження на серце, збільшує набряки

- стежити за дотриманням пацієнтом рекомендованої дієти

- вимірювати добовий діурез, періодично хворого зважувати

- стежити за фізіологічними випорожненнями, у азі затримки ставити очисну клізму

- при порушенні сну створити спокійну атмосферу, доступ свіжого повітря, дати заспокійливі засоби

- проводити профілактику пролежнів

- спілкуватися з хворими відволікаючи від сумних думок, вселяти надію на поліпшення стану, навести приклад пацієнта з позитивною динамікою.

Міокардити, ендокардити, перикардити неревматичного походження

1. Міокардити. Визначення. Етіологія.

2. Проблеми хворих з міокардитами. Принципи лікування.

3. Ендокардит. Визначення. Етіологія.

4. Проблеми хворих. Принципи лікування.

5. Перикардити. Визначення. Етіологія. Класифікація.

6. Проблеми хворих. Принципи лікування.

1. Міокардит неревматичний – запалення міокарду будь-якої етіології не зв’язане з -гемоклітичним стрептококом групи А, захворюваннями сполучної тканини або іншими системними захворюваннями.

Етіологія.

1. Бактерії. 2. Віруси. 3. Гриби. 4. Спірохети 5. Рикетсії. 6. Найпростіші

7. Вплив фізичних, токсичних, хімічних факторів.

8. Алергія

9. Ідіопатичні.

2. Проблеми хворих.

Загальна слабкість, біль в ділянці серця, стискаючого або колючого характеру, задишка в спокої і при фізичному навантаженні, серцебиття і перебої в ділянці серця, субфербрильна температура тіла. При важкому перебігу ортопное, виражений акроціаноз, набухання шийних вен, набряки на ногах, можливе виникнення асциту.

Принципи лікування:

І. Госпіталізація. Дієта №10.

ІІ. Етіологія лікування: антибіотики, сульфаніламіди, противірусні.

ІІІ. Протизапальне лікування: нестероїдні протизапальні засоби – вольт арен, індометацин, глюкокортикостероїди-преднізолон.

ІV. Покращення метаболізму міокарду: рибоксин, кокарбосилаза, АТФ.

V. Симптоматичне лікування: сечогінні, антиаретмічні, неглікозидні, ізотропні засоби.

V. Санаторно-курортне лікування.

3. Серед ендокардитів найбільшої уваги заслуговує інфекційний ендокардит (ІЕ) – це запальне інфекційне захворювання ендокарду, що характеризується локалізацією збудника на клапанах серця, і яке супроводжується бактеріемією і ураженням різних органів і систем.

Етіологія

1. Стрептокок.

2. Стафілокок.

3. Ентерокок.

4. Синьогнійна палочка

5. Кишкова палочка

6. Рикетсії

7. Віруси. 8. Клебсіела.

Сприяючі фактори: вади серця, атеросклероз, інфаркт міокарду, пролаж мітрального клапану, протезування клапанів серця.

4. Проблеми хворих: тривала лихоманка невизначеного типу з ознобами, питлі вістю, загальна слабкість, зниження апетиту, похудання, головний біль, біль в м’язах, суглобах. Можливий розвиток тромбоемболічного синдрому, дифузного гломерулонефриту, мінінгоенцефаліту.

Принципи лікування:

1. Госпіталізація. Стіл №10.

2. Антибактеріальне лікування: антибіотики, сульфаніламіди.

3. Корекція згортання крові: гепарин з свіжозамороженою плазмою.

4. Пригнічення протеолітичних ферментів: контрікал, гордокс.

5. Дезінтоксикаційна терапія: реополіглюкін, 5% глюкоза, 0,9% NaCl.

6. Гемосорбція, плазмаферез.

7. Симптоматичне лікування.

5. Перикардити – запалення зовнішньої оболонки серця.

Етіологія.

1. Ревматизм. 2. Туберкульоз. 3. Бактерії.

4. Гриби. 5. Віруси (грип). 6. Рикетсії.

7. Пухлини. 8. Алергія. 9. Дифузні захворювання сполучної тканини.

10. Травми. 11. Конізуюче випромінювання. 12. Порушення обміну речовин (уремія, подагра).

13. Перенесений інфаркт міокарду.

Класифікація: гострий і хронічний

сухий і ексудативний

6. Проблеми хворих з сухим перикардитом

- біль в ділянці серця різної інтенсивності не знімається нітрогліцерином, посилюється при дихання, кашлі

- субфебрильна температура, підвищення пітливість

- можливе ікота, блювання в результаті подразнення діафрагмального нерва

- при аускультації шум тертя перикарду.

Проблеми хворих з ексудативним перикардитом

- постійна виражена задишка

- вимушене положення хворого – сидяче з нахилом вперед

- вирячування вен шиї, набряк і ціаноз обличчя

- болючість в правому підребір’ї, набряки на ногах, асцит

- вирячування грудної клітки в ділянці серця і етгастрії.

- пульс малий, частий, АТ знижений.

Принципи лікування:

І. Етіологічне лікування.

ІІ. Протизапальне лікування: метіндол, вольтарен, преднізолон.

ІІІ. Пункція порожнини перикарду.

ІV. Лікування набрякові-асцитичного синдрому: фуросемід, верошпірон.

V. Хірургічне лікування.

Догляд за хворими з міокардитами, ендокардитами і перикардиктами неревматичного походження здійснюється аналогічно догляду за хворими з ревмокардитом.

Емфізема. Пневмосклероз.

1. Емфізема легень. Визначення. Етіологія.

2. Проблеми хворих з емфіземою.

3. Пневмосклероз. Визначення. Етіологія.

4. Проблеми хворих з пневмосклерозом.

5. Принципи лікування та догляд за хворими з емфіземою легень та пневмосклерозом.

1. Емфізема легень
– захворювання, що характеризується патологічним розширенням стінок альвеол і утворенням великих повітряних порожнин.

Розрізняють емфізему первинну і вторинну.

Причинами первинної є вдихання токсичних аерозолів, тютюнового диму, порушення легеневої мікроциркуляції, генетичний дефект еластину і колагену в легенях.

Причинами вторинної емфіземи є хронічний обструктивний бронхіт, бронхіальна астма, пневмоконіози.

2. Проблеми хворих з емфіземою легень
.

Основними проблемами є задишка, яка спочатку виникає під час незначного фізичного навантаження, а пізніше в стані спокою; кашель з виділенням незначної кількості харкотиння. При огляді відмічається ціаноз, одутловатість обличчя, бочкоподібна грудна клітка, випячування надключичних ямок, хворий видихає при зімкнутих губах, надуваючи щоки. В крові відмічається еритроцитом, збільшення вмісту гемоглобіну.

3. Пневмосклероз
– розростання сполучної тканини в легенях, як наслідок різних патологічних процесів.

Залежно від ступеня розростання сполучної тканини розрізняють склероз, фіброз, цироз печінки.

Пневмосклероз є симптомом ряду захворювань або їх кінцевою стадією:

Етіологія:

1. Хронічні неспецифічні захворювання легень: хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, бронхоектатична пневмонія.

2. Пневмоконіози.

3. Туберкульоз легень.

4. Застій крові в легенях при хронічній недостатності кровообігу.

5. Травми грудної клітки і легені.

6. Іонізуюче випромінювання.

7. Системні захворювання сполучної тканини.

8. Тривалий прийом апресіну, кордарону.

4. Проблеми хворих
.

Основними проблемами хворих є кашель з виділенням слизистогнійного харкотиння, задишка, яка спочатку виникає під час фізичного навантаження, а пізніше в спокої. Спостерігаються також проблеми характерні для основного захворювання в пізніх стадіях з розвитком цирозу легень відмічається різка деформація грудної клітки, різко ослаблене дихання.

5. Принципи лікування
.

Лікування емфіземи легень та пневмосклерозу включає в першу чергу лікування основного захворювання. Використовують бронхолітики, відхаркуючи засоби, при загостренні запального процесу антибіотики та сульфаніламіди. При хронічній недостатності кровообігу призначають серцеві глюкозиди, сечогінні препарати, метаболічні засоби, оксигенотерапію.

Догляд за хворими:

- забезпечити комплексне виконання всіх призначень лікаря

- давати відхаркуючи засоби, бронхолітики

- зібрати харкотиння для бактеріологічного дослідження і чутливості мікрофлори до антибіотиків

- забезпечити хворого індивідуальної плювальницею

- забезпечити хворому пасторальний дренаж по 30 хв. 2-3 рази в день

- навчити пацієнта проводити дихальну гімнастику і контролювати її виконання

- забезпечити повноцінне комплексне харчування.

Хронічний панкреатит

1. Визначення. Етіологія.

2. Основні клінічні симптоми. Лабораторна та інструментальна діагностика.

3. Принципи лікування. Особливості догляду в гострий період.

1. Хронічний панкреатит
– е хронічне запалення підшлункової залози з порушенням прохідності її протоків з наступним склерозом паренхіми і значним порушенням екзо- і ендокринної функції.

Етіологія

І. Захворювання жовчновидільних шляхів: жовчнокам’яна хвороба некалькульозний холецистит, аномалії жовчно видільних шляхів.

ІІ. Хронічний гепатит, цироз печінки.

ІІІ. Зловживання алкоголем, інші токсичні впливи.

IV. Захворювання шлунку і дванадцятипалої кишки: виразкова хвороба, гостродуоденіт.

V. Дефіцит білка в раціоні.

VI. Харчова алергія.

VII. Гострий панкреатит.

VIII. Правила підшлункової залози.

ІХ. Вірусні інфекції: епідемічний паротит.

Х. Ендокринні захворювання: гіперпаратиреоз.

2. Основні клінічні симптоми в період загострення. Скарги на інтенсивний біль в верхній половині живота: при ураженні головки залози в епічастії справа, при ураженні хвоста в епігастрії зліва або в лівому підребірї, при тотальному ураженні біль оперізую чого характеру.

Біль пекучий, стискаючий виникає після прийому гострої жирної, смаженої їжі, алкоголю, супроводжується неодноразовим блюванням, зниження апетиту, вздуття живота, проноси, озноб, підвищення температури тіла.

При стисканні жовчного протоку виникає жовтяниця, свербіння шкіри, потемніння сечі, обезбарвлення калу.

В пізніх стадіях при вираженому склерозі відмічаються симптоми цукрового діабету, що зумовлене ураженням інсулярного апарату.

Дані лабораторного дослідження:

1. Загальний аналіз крові: лейкоцит, збільшення ШОЕ.

2. Аналіз сечі: білірубінурія, підвищення рівня -амілази при загостренні.

3. Біохімічний аналіз, крові: в період загострення підвищення рівня -амілази, ліпази, трипсину, -глобулінів, сіалових кислот, глюкози (при порушенні секреції інсуліну).

4. Аналіз калу: креаторея, стеаторея, амілорея, неперетравлена клітковина.

Дані інструментальних досліджень.

1. УЗД: збільшення або зменшення залози, кальциноз, розширення вірзунгового протоку і його гілок, акустична неоднорідність залози.

Лікування:

В період загострення

- 1-3 дні голодування, луонне пиття, відсмоктування вмісту шлунку, холод на епігастрій;

- зняття больового синдрому: баралгін по 5 мм в/м 2-3 р/д но-шпа по 2 мм 2% 3 р/д в/м, хлорозин по 2 таб. 3 р/д або гастроцепін по 1 т. 3 р/д всередину. При відсутності ефекту і значному больову синдромі – 1 мл 1% промедолу п/ш;

- пригнічення секреції соляної кислоти: фамотідін, алепрозол, альнагінь;

- пригнічення активності ферментів підшлункової залози: гордокс, контрікол, трасілол;

- антибактеріальне лікування: ампіокс, кефзол, клафоран;

- дезінтоксикаційна терапія, боротьба з дегідратацією, електролітними порушеннями, судинною недостатністю: гемофез, ацесоль, трисоль, поліглюкін, поліфер в/в крапельно.

В період ремісії

- дієтотерапія стіл № 5 п;

- при зниженні секреції підшлункового соку: панкреатин, панзінорм, фестал, незим-форте;

- стимуляція регенерації залози: метилурацил, рибоксин, натрію тіосульфат, калію оротат;

- лікування мінеральними водами, фізіотерапевтичне та санаторно-курортне лікування.

Догляд в період загострення

- спостерігати за дотриманням хворим ліжкового режиму утриманням від вживання їжі 1-2 дні, на ділянку епігастрію міхур з льодом;

- організувати консультацію хірурга;

- для зменшення нудоти дати хворому кілька м’ятних крапель розчинивши в лужній мінеральній воді;

- під час блювання допомога і догляд відповідно до дій під час блювання;

- забезпечити постійний нагляд за хворими, проводити контроль АТ, пульсу;

- своєчасно виконувати лікарські призначення;

- при затиханні процесу пояснити важливість дієтичного харчування, відмови від спиртних напоїв.

Гострий гастрит

1. Визначення. Етіологія. Клінічні симптоми.

2. Принципи лікування. Прогноз. Профілактика.

3. Підготовка пацієнта до рентгенологічного та ендоскопічного дослідження шлунку.

1. Гострий гастрит – це гостре запалення слизової оболонки шлунка з порушенням секреторної і моторної функції

Етіологія

1. харчові токсикоінфекції.

2. зловживання алкоголем, отруєння хімічними речовинами.

3. передозування ліків (НПЗЗ, ГКС, сульфаніламіди).

4. харчова алергія.

Клініка

Клінічні симптоми гострого гастриту проявляються через кілька годин після дії етіологічного фактора хворий скаржиться на втрату апетиту, гіперсалівацію, неприємний смак у роті, нудоту, блювання неперевареними залишками їжі, біль у животі, озноб, інколи підвищення температури.

При огляді відмічається блідність шкіри, язик обкладений білим налетом.

При пальпації живіт м'який, відмічається болючість в епігастрії, тахікардія.

2. Принципи лікування

- зондове або беззондове промивання шлунку

- 1-2 дні голодування, потім дієта № 1

- достатнє вживання рідини (чай з лимоном, шипшина, ромашка)

- при тривалій блювоті в/в крапельно 55 р-н глюкози, ізонічний розчин NaCl.

- при зниженні АТ п/м 2 мм кордіаміну або 10% кофеїну

- при виявленні інфекційного збудника антибактеріальне лікування.

Прогноз при гострому гастриту переважно благоприємний. Однак у деяких випадках процес може набути хронічного перебігу.

Профілактика гострого гастриту насамперед полягає у дотриманні правил гігієни харчування: санітарний нагляд за продуктами харчування на шляху до їх споживання, дотримання правил особистої гігієни.

При вживанні ліків, які мають побічну гастро токсичну дію необхідно дотримуватись порад лікаря щодо режиму їх застосування (наприклад, НПЗЗ після прийому їжі запиваючи молоком).

3. Підготовка пацієнта до рентгенологічного дослідження шлунку.

І. М/с поліклініки повинна виписати амбулаторному пацієнту направлення, пояснити мету дослідження проінформувати про правила підготовки до процедури, дати заявку в ренгенкабінет.

ІІ. Якщо у пацієнта постійні закрепи або метеоризм протягом 2-3 днів до дослідження раціону вилучити продукти, які спричиняють метеоризм (бобові, капуста, картопля, чорний хліб).

ІІІ. Проінформувати пацієнта, що останній прийом легкої вечері повинен бути не пізніше 20-ї години.

IV. Вранці в день обстеження пацієнт не повинен приймати їжу, ліки, палити. Дослідження проводиться натще.

V. При накопиченні в шлунку рідини і слизу за призначенням лікаря промиваємо шлунок. Рідину показати лікарю.

VI. В рентгенкабінеті за вказівкою рентгенолога пацієнт випиває 2—г барієвої суміші і проводиться дослідження.

Підготовка пацієнта до фіброгастродуоденоскопії

- напередодні о 18 год. прийняти легку вечерю, на дослідження з’явитися вранці натще, з рушником;

- при необхідності за призначенням лікаря за 15-20 хв. До дослідження провести премедикацію 0,5 мм 0,1% атропін п/ш, 2 мм 50% анальгіну в/м;

- безпосередньо перед процедурою зняти знімні зубні протези;

- провести анестезію ротоглотки 2% р-ном лідокаїну шляхом зрошення;

- запропонувати пацієнту лягти на лівий бік з витягнутою лівою ногою, а праву зігнути в колінному і кульмовому суглобі;

- під голову пацієнта підкласти валик, підстелити рушник;

- попросити пацієнта спокійно лежати, рівномірно дихати, не ковтати слину, не розмовляти;

- під час дослідження зафіксувати голову так, щоб глотка і стравохід утворювали пряму лінію;

- спостерігати за положенням ротоблокатора, за загальним станом пацієнта (оцінюючи колір шкіри, частоту Ps);

- м/с при виконанні маніпуляцій руки слід двічі помити милом під проточною водою, одягнути стерильні гумові рукавички;

- після дослідження порекомендувати пацієнту 1-2 год. не приймати їжу, якщо проводилась біопсія 24 год. не приймати їжу гарячу;

- провести дезинфекцію і стерилізацію ендоскопа згідно з інструкцією.