Економічне становище України в I пол ХІХ ст.

Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин

У першій половині ХІХ ст. інтенсивно відбувався розпад феодально-кріпосницької системи. Він полягав насамперед у розвитку товарно-грошових відносин — розширенні обміну, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, у перетворенні продуктів праці на товар і підриві натурального характеру господарства. А коли на товар стала перетворюватися і робоча сила, товарне господарство почало переростати в капіталістичне. Провідною галуззю економіки України й у першій половині ХІХ ст. залишалося сільське господарство. Його розвиток дуже гальмувався наявністю кріпосництва.

Незважаючи на це, у сільському господарстві протягом першої половини ХІХ ст. відбувалися серйозні зміни й народжувалися нові прогресивні явища, які сприяли зростанню продуктивних сил і наполегливо вимагали ліквідації кріпосництва. Розорювалися нові, раніше не оброблювані земельні простори, особливо на Півдні України. З 1778 р. по 1851 р. посівні площі півдня України збільшилися у 25 разів. Розпочалася спеціалізація землеробства, розвивалися поміщицьке торгове землеробство й тваринництво, з’являлися нові галузі сільського господарства: тонкорунне вівчарство, цукрове бурякосіяння, розгорталося вирощування технічних культур (коноплі, тютюну і льону) для продажу. У поміщицьких господарствах з’являлися нові промислові підприємства, дедалі ширше, особливо на Півдні, застосовувалися вільнонаймана праця й сільськогосподарські машини.

Налагоджуючи товарно-грошові відносини, поміщики передусім збільшували виробництво та продаж хліба й особливо пшениці. У середині ХІХ ст. вони давали 90 % товарного хліба, на селянські ж господарства його припадало лише 10 %. Основна частина товарного хліба йшла на внутрішній ринок. Збільшували обсяги вивозу за кордон — в основному через чорноморсько-азовські порти: Одесу, Бердянськ, Миколаїв, Маріуполь, Таганрог.

Найбільш інтенсивно, особливо починаючи з 30-х років, торгове зернове господарство розвивалося на півдні, у губерніях Херсонській, Катеринославській і Таврійській.

Велику кількість товарного хліба на внутрішній і зовнішній ринок давали також правобережні губернії — Київська, Волинська і Подільська. Так, наприкінці першої половини ХІХ ст. 40 % усього хліба, що експортувався з Одеси за кордон, давала Правобережна Україна.

Поміщики лівобережних губерній — Полтавської, Харківської й Чернігівської, — віддалених від Чорного та Азовського морів і центральних промислових районів Росії, через вузькість місцевого внутрішнього ринку не мали належних умов для продажу хліба, значна частина якого внаслідок цього не мала збуту. У зв’язку з цим лівобережні поміщики переробляли хліб на горілку.

Пристосовуючи свої господарства до потреб ринку, поміщики збільшували земельні площі під посівами технічних культур — тютюну, конопель та льону. Із другої половини 20-х років, після заснування перших цукрових заводів, на Правобережжі і Лівобережжі стали швидко розширюватися плантації цукрових буряків.

Однією з ознак товаризації поміщицьких господарств і розпаду феодально-кріпосницької системи було заснування й розширення поміщиками промислових підприємств, які, хоча й ґрунтувалися на праці кріпаків, але вироблена продукція переважно йшла на продаж: борошно, крупи, горілка, сукно, полотно, залізо, мило, шкіри, цукор, скло та інші вироби. Найбільше місце поміщицькі підприємства займали у винокурній (гуральництві), суконній, цукровій і селітряній галузях промисловості.

Для підвищення продуктивності свого виробництва поміщики, особливо у степовій Україні, стали дедалі ширше застосовувати у своїх маєтках сільськогосподарські машини — сіялки, віялки, косарки, молотарки. Ці машини здебільшого привозили з-за кордону або купували на місцевих і російських заводах, які були засновані у той час.

Деякі поміщики робили спроби раціоналізувати своє господарство, запровадити досягнення агрономії.

Одним із поміщиків того часу, який виступав за раціональне ведення сільського господарства, був Василь Назарович Каразін (1773–1842) — учений, винахідник, засновник Харківського університету. Його зусиллями в 1811 р. у Харкові було засновано Філотехнічне товариство, яке об’єднало майже 100 членів і закликало поміщиків переходити до кращих методів господарювання. Сам Каразін у своєму маєтку у с. Кручик на Харківщині створив хімічну лабораторію, метеорологічну станцію і дослідне поле.

Значного розвитку набув чумацький промисел, відомий ще з другої половини XV ст. Чумаки купували випарну і кам’яну сіль, в’ялену і солену рибу в Криму, Бессарабії, у Бахмуті, на Дону і Волзі та продавали по всій Україні й Росії. Чумацький промисел відігравав важливу роль у розширенні торгівлі та зміцненні економічних зв’язків України з Росією.

Початок промислового перевороту в Україні

Разом із сільським господарством в Україні у І половині ХІХ ст. відбувався і подальший розвиток промисловості. У цей час в Україні збільшувалася кількість промислових підприємств, виникали нові галузі виробництва, поступово підприємства, основу яких складала вільнонаймана праця, витискали мануфактури, які базувалися на кріпосній силі, тобто починався промисловий переворот, формувалися нові класи — робітників і буржуазії.

Перехід від дрібного товарного виробництва й мануфактури до великої машинної індустрії є промисловим переворотом, або промисловою революцією. Промисловий переворот у Російській державі, у тому числі й в Україні, унаслідок тривалого панування феодально-кріпосницьких відносин почався пізніше, ніж у країнах Західної Європи, і відбувався повільніше. Почався він наприкінці 30-х — на початку 40-х років ХІХ ст. і завершився після реформи 1861 р. у другій половині ХІХ ст.

Продовжували розвиватися дрібні селянські промисли й міське ремесло, яке дедалі більше відокремлювалося від землеробства і переходило на капіталістичні засади. Ремісники об’єднувались у цехи.

Промислові підприємства поділялися на капіталістичні, які належали купцям, міщанам та селянам і ґрунтувалися в основному на вільнонайманій праці та застосуванні машин, і феодально-кріпосницькі, що були власністю поміщиків і базувалися на примусовій праці селян-кріпаків і відсталій техніці. Деякі підприємства належали державі (скарбниці). Такими були Шосткинський пороховий завод і Луганський ливарний завод, катеринославські суконна й панчішна мануфактури, Київський завод «Арсенал» та інші.

Панівне становище займали поміщики і в цукровій промисловості, яка стала швидко розвиватися в Україні з 20-х років ХІХ ст. Перша цукроварня в Україні була збудована у 1824 р. на Київщині. У 1825 р. з’явився цукровий завод на Чернігівщині. У 1848–1849 рр. в Україні налічувалося вже 208 цукрових заводів, що становило приблизно дві третини цукроварень усієї Росії, а в 1861 р. їх було 229. Переважна більшість цукроварень належала поміщикам, але певна частина — і купцям.

Загальна кількість виробленого в Україні цукру на середину ХІХ ст. становила майже 80 % загальноросійського виробництва. Київська губернія давала 60 % цукру, який вироблявся в Україні.

Отже, напередодні реформи 1861 р. капіталізм зайняв серйозні позиції в промисловості України. Основними стали капіталістичні мануфактури й вільнонаймана праця, почався промисловий переворот — були збудовані перші фабрики, засновані на застосуванні системи машин і праці найманих робітників.

Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії

У першій половині ХІХ ст. спостерігається дедалі ширше проникнення в українську економіку російських купців і промисловців. На кінець першої половини ХІХ ст. в Україні дуже зміцнився й зайняв панівні позиції російський торговельно-промисловий капітал, відтісняючи на другий план і затримуючи розвиток української промисловості.

Важливу роль у завоюванні російськими купцями й підприємствами українського ринку відігравала ярмаркова торгівля. У 1858 р. у Росії відбулося 4930 ярмарків, із них в Україні — 1953, тобто 40 %. Найбільшими в Україні були ярмарки: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський у Харкові, Іллінський у Ромнах (із 1852 р. — у Полтаві), Воздвиженський у Кролевці. У російські, передусім центральні, губернії з України вивозилися в основному сільськогосподарські продукти і сировина — хліб, вовна, прядиво, сало, худоба, тютюн, сирі шкіри, сіль, риба, фрукти, худоба, зокрема коні, деякі промислові і ремісничі товари, у першу чергу горілка, цукор, поташ. Крім того, на українських ярмарках торгували товарами, які привозилися з інших регіонів Російської держави — Прибалтики, Білорусі, Бессарабії, Дону, Кавказу, а також із країн Західної Європи, Туреччини, Балкан, Персії, Китаю.

З України через сухопутні митниці, чорноморсько-азовські і частково балтійські (Данциг і Ригу) порти товари експортувалися за кордон — в Англію, Францію, Італію, Австрію, Пруссію, Туреччину, Молдову та інші країни.