Возраждение украинских земель после ВОВ

ЗМІСТ

ВСТУП.. 2

1.Початок відбудови народного господарствапісля визволення українських земель. 3

2.Відбудова важкої промисловості, особливості та труднощі3

3.Відбудова сільського господарства.3

голод 1946-1947 рр.3

4.Результати четвертої п`ятирічки в Україні3

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Даний реферат присвячений після воєнній відбудові нашої країни, час коли українському народові приходилося виконувати надлюдські плани московського керівництва. Це дуже цікава тема, тому що на ці часи багато державних таємниць, багато замовчувань фактів, подій, які свідчать про антилюдське ставлення Сталіна та його підлеглих до селян та робітників. Але з розпадом СРСР і прийняттям України незалежності багато матеріалів розсекретилося і тому обсяг роботи над цією темою для кожного дослідника дуже великий і цікавий. Дослідження цієї теми дозволяє відчути становище людей, для котрих сите харчування було рідкісною розкішшю. Якби не відмінили смертну кару і тодішніх керівників посадити на лаву підсудних, то їх було б страчено, але люди в теперішні часи гуманні і залишається їх осуджувати і доказувати свій осуд лише на письмі.

Зараз актуальності набрала тема Голодомору 1932-1933 років, чому тема стану сільського господарства в після воєнний час і голоду 1946-1947 рр. не набула такої ж актуальності, хіба люди в цей час менше натерпілись, абсолютно не так, а чому – відображено в цьому рефераті. В часи голоду 1946-1947 рр. керівництво звинувачувало самих селян, що вони працювали неефективно, не виконували плани, та хіба це справедливо? Скінчилась війна, люди понесли втрати рідних, дехто залишився без житла, обробляти землю нічим та ще їсти нічого – і в цих умовах від народу вимагають ефективної праці, яка ж праця буде, коли в селян одне горе на іншім, а керівники замість допомоги, ще знущаються. Так, саме знущаються, бо іншими словами такого ставлення до народу, який відновлює всі галузі промисловості і забезпечує їжею, не передати.

Обрана література, за допомогою якої складено реферат, відповідає дійсно реальним фактам без замовчуваннь. Якби цей реферат писався 20 років тому, то булоб дуже важко знайти влаштовуючу літературу, адже вона б не відповідала дійсності. В обраних підручних матеріалах достатньо чітко викладено події для повного розуміння справ.

1.
ПОЧАТОК ВІДБУДОВИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ПІСЛЯ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

До мирного життя український народ повернувся у надзвичайно тяжких умовах. Страхітливі рани війни давалися взнаки повсюди. Від рук фашистських окупантів загинуло близько 6 млн. синів і дочок лише українського народу – робітників, колгоспників, інтелігентів. Великих втрат зазнало народне господарство, зруйновано чимало міст та сіл. Із 31 850 зруйнованих більших промислових об`єктів Радянського Союзу майже 42% припало на Україну. Перед країною стояло велетенське завдання відбудови господарства, і насамперед важкої промисловості.

Великого розмаху набрало житлове будівництво в містах. Успішно втілювався в життя, наприклад, генеральний план реконструкції та подальшого розвитку столиці України – Києва. Значна увага приділялась благоустрою населених пунктів: розширювалася водогінна система, здійснювалася газифікація 24 міст, чому сприяло спорудження газопроводу Дашава – Київ,

Проводились роботи з відновлення лікувальних закладів, культурно-побутових об`єктів (мережа кінотеатрів). На кінець 1945 р. в республіці було відновлено та побудовано 7,9 млн м²
житла, функціонувало 4025 поліклінік і амбулаторій. На початок осені 1945 р. працювало 30512 шкіл, 150 вузів і 532 технікуми. Так помітною подією у культурному житті України було відновлення роботи Київського, Харківського, Одеського державних університетів, а також відкриття – вперше в історії Закарпаття – Ужгородського.

Нарощували потужність легка, харчова, місце і будівельна галузі соціалістичної індустрії.

Відбувалася реорганізація системи управління промисловістю та сільським господарством. Відповідно до умов мирного часу відновлювався трудовий режим на підприємствах та в установах, 8-годинний робочий день, профспілкові відпустки робітників і службовців, ліквідувалася наднормова неоплачувана праця. Ще до завершення Великої Вітчизняної Війни розпочався процес переведення економіки на виробництво мирної продукції.

2.
ВІДБУДОВА ВАЖКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ТРУДНОЩІ

У 1945 р. розпочалась відбудова великих підприємств металургії – «Азовсталь», Макіївського, Криворізького та завода ім. Г. І. Петровського. До кінця 1945 р. досягнуто близько 44 % довоєнних виробничих потужностей машинобудівної і 30% - легкої промисловості, введено в дію 123 великих і 506 дрібних шахт у Донбасі. Загалом промислове виробництво в Україні 1945 р. становило лише 26 % довоєнного рівня. Це пояснюється надзвичайно великими втратами від воєнних дій та окупації, а також тим, що значна частина майна була евакуйована в східні райони.

Надавалася матеріально-технічна допомога визволенним від окупації районам з боку всіх народів Радянської країни. Так, Металургійний комбінат «Запорізсталь» відбудували 57 підприємств багатьох міст СРСР й 30 тис. чол., які приїхали з різних республік. Це ж можна сказати й про паливно-енергетичну базу, машинобудування та інші.

Яскравою сторінкою історії робітничого класу були відбудова та розвиток Донецького басейну, де у 40-і роки стали до ладу майже 130 шахт, а згодом – ще 60.

Свою продукцію давали країні Ворошиловградський паровозобудівний завод ім. Жовтневої революції, Харківський тракторний завод ім. Серго Орджонікідзе, Запорізькій трансформаторний завод. Засновано нові галузі промисловості – автомобілебудівна, телерадіотехнічна. У різні райони Радянського Союзу і за кордон надходили літаки АН-2, зроблені на Київському авіаційному заводі, самоскиди ЛАЗ-93 – на Одеському автоскладальному.

Мільйони трудівників щиро вірячи в ідеї соціалізму, прагнули зробити все, що могли, для піднесення ефективності виробництва. Однак певною мірою використати соціалістичне змагання заважали такі перешкоди, формалізм, окозамилювання, нехтування принципу гласності у справі його організації.

Особливий наголос був зроблений на необхідність розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства. Розширювалась мережа підприємств, де вироблялись сільськогосподарські машини. Водночас там освоювалися нові зразки техніки. Вже у роки четвертої п’ятирічки таку вкрай необхідну продукцію випускали заводи «Серп і молот» у Харкові, «Червона зірка» в Кіровограді, ім. Жовтневої революції в Одесі. Більш серйозну увагу було звернуто на електрифікацію села.

Уряду УРСР було надано більше прав у плануванні виробництва та розподілі продукції промисловості й сільського господарства республіки. На жаль, ця тенденція в умовах всевладдя командно-бюрократичної системи управління не дістала свого дальшого розвитку як несумісна з нею.

3.
ВІДБУДОВА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА.

ГОЛОД 1946-1947 РР.

У менш складних умовах відбувалося відродження сільського господарства України. Хоч на кінець 1945 р. посівні площі дещо розширились, республіка змогла продати державі зерна на третину менше, ніж до війни. Ресурси села були мізерними. У сільському господарстві України склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала докорінних змін у аграрній політиці компартії та негайної допомоги з боку керівництва СРСР. Але цього не сталося. Під тиском сталінської верхівки уряд УРСР та ЦК КП(б)У планували на 1946 р. форсоване збільшення посівних площ, урожайності та хлібозаготівель.

Труднощі загострилися до краю навесні 1946 р. Малосніжна зима змінилася найбільш засушливими за останні 50 років весною і літом. Зимові та ярові культури майже цілком загинули. Керівництво Харківської, Ворошиловградської, Сумської, Одеської та інших областей наполегливо зверталися до уряду УРСР з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівель. Виконуючи вказівки Москви, керівництво республіки на чолі з М.Хрущовим не тільки повністю підтверджувало нереальні плани, але й вимагало від колгоспів повернути борги за минулі роки. У липні 1946 р. план хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів. Вживалися надзвичайні заходи для того, щоб будь-якою ціною отримати від колгоспів заплановану кількість хліба. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки і областей, суду і прокуратури. Так, у колгоспах Київської області тільки з Міністерства заготівель діяли 1550 уповноважених.

Катастрофа насувалась швидко. За першими повідомленнями, урожайність становила по 3 ц з га, а в Одеській, Харківській та Ворошиловградській областях по 2,3 ц. тільки тоді М.Хрущов звернувся до Москви з проханням зменшити плани хлібоздачі. Але сталінське керівництво не бажало рахуватися з реаліями. Події розгорталися за сценарієм трагічного 1933 р.

Через низький урожай багато голів колгоспів видавали селянам як аванс на трудодні частину зібраного зерна, частину ж урожаю приховували на насіння. Восени 1946 р. розгорнулися широкі репресії на селі. У 1946 р. було вжито заходів, щоб відібрати у селян землю та реманент, які їм удалося «приватизувати» під час війни. Наступного року Микита Хрущов розпочав на Україні, цій сільськогосподарській лабораторії радянського Союзу, гучний проект, спрямований на розв`язання аграрних проблем. Він передбачав об`єднання колгоспів у гігантські «агроміста», що теоретично мало сприяти високоефективному використанню гостродефіцитної сільськогосподарської техніки; водночас кожне з них мало забезпечити близько 5 тис. мешканців усіма благами міського життя. Проект також передбачав ліквідацію присадибних ділянок, з яких селяни отримували більшу частину продуктів харчування. Нарешті він обіцяв надати режимові право ще суворішого контролю над сільським населенням. Проте, оголосивши про ліквідацію крихітних, але таких життєво необхідних для селян ділянок, режим зайшов надто далеко: пасивній опір і гучні протести набрали такого розмаху, що уряд мусив відмовитися від проекту, «агроміст». На додаток, породжені цим проектом хаос і невдоволення лише перешкоджали виробництву зерна. На 1950 р. воно досягло близько 60% рівня 1940 р., й ситне харчування лишалося рідкісною розкішшю.

Протягом першого кварталу 1947 р. до кримінальної відповідальності було притягнуто 1,5 тис.голів колгоспів, яких засуджено до 10 років тюрми. Відновивши діяльність « Закону про п`ять колосків» початку 30-х років, судові органи республіки тільки у листопаді 1946 р. жорстоко покарали 2313 селян. За збирання кинутих після жнив колосків у полі 1800 голодуючих селян протягом одного місяця були засуджені до тюремного ув`язнення на строк від одного до п`яти років.

Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, радянський народ у найкоротші строки відновив зруйновані села, підняв з руїн колгоспи і радгоспи. У важкі роки, як підкреслювалося в доповіді М. С. Горбачова «Жовтень і перебудова: революція продовжується», проявила себе велика сила соціалістичної держави: «самовідданість, терпіння і патріотизм селянства, яке віддавало останнє, щоб прогодувати розорену країну»1
.

В же на кінець 1944 р. практично було відновлено діяльність усіх українських колгоспів.

Надзвичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості, оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидко зростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. В 1945 р. вони виробили 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було тільки шляхом різкого підвищення напруженості праці. Навантаження на трактори і живе тягло втричі перевищувало передвоєнний рівень. У 1945 р. замість коней на польових роботах широко використовувалися колгоспні та особисті корови, хоч продуктивність при цьому падала на 25-40 %. Колгоспники змушені готувати ґрунт під посіви вручну. Більш половини врожаю теж збиралося вручну. Добрива під посіви майже не вносилися. Економічно не обґрунтовані плани, спрямовані насамперед на найшвидше відновлення довоєнних площ оброблюваних земель, були однією з основних причин низького рівня агротехніки. Хоч посівні площі і зросли, однак це не призвело до збільшення валового збору зерна, що зумовило невиконання республікою планів заготівель. У багатьох колгоспах зерно було вилучено майже все, включаючи фураж і посівні фонди, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам. Як наслідок – у ряді районів УРСР, особливо на півдні, почалися серйозні продовольчі ускладнення.

Тяжке становище виникло і в тваринництві, бо слабо розвивалась кормова база. Щоб виконати план м`ясозаготівель, колгоспи були змушені здавати молодняк, виснажену худобу, корів. Великим був падіж тварин. Для того, щоб зменшити дефіцит кормів шляхом скорочення поголів`я громадської худоби, колгоспам республіки рекомендувалося здавати державі м`ясопоставки у 1946 р. не лише за поточний, а й за наступний рік. Причому в листопаді було дозволено приймати від господарств некондиційних свиней вагою від 30 кг і птиці – від 500 г.

В результаті в 1946 р. всі колгоспи східних областей республіки, крім Сумської, значно перевиконали плани м`ясопоставок. М`яса було здано державі в 2 рази більше, ніж в 1945 р. Однак план молокопоставок вдалося виконати лише на 88,7 %, а здачі яєць – на 48,4 %. І все ж поліпшити становище в тваринництві не вдалося. Вже на початок зими в ряді районів республіки склалося катастрофічне становище х кормами. Зменшення поголів`
я худоби посилилося на початку 1947 р., хоч у цей час ішло отелення, і воно повинно було швидко зростати. Так продовжувалося аж до появи пасовищного корму. Навесні 1947 р. на кожні 100 корів селянам вдалося зберегти лише 46,8 телят приплоду проти 58,4 у 1946 р.

Несприятлива ситуація вимагала серйозного перегляду аграрної політики, однак керівництво країни не звернуло на це увагу. Посилювався голод, зростала смертність. Уже за першу половину 1946 р. кількість померлих перевершила кількість новороджених. Відбувались випадки розкрадення зерна на хлібозаготівельних пунктах, елеваторах і підприємствах. В багатьох колгоспах кількість зібраного зерна виявилася меншою за ту, що була витрачена на сівбу.

Одним з найдраматичнішим епізодів 1946 р. стала хлібозаготівельна кампанія, яка проводилася під гаслом «Боротьба за хліб – це боротьба за соціалізм». Ще на її початку було зрозуміло, що поставлений перед Україною план виконати неможливо. 5 вересня 1946 р. відповідні органи підготували для уряду республіки довідку про становище з хлібом у колгоспах і радгоспах УРСР, де відзначалося, що господарствам для виконання планів хлібозаготівель і задоволення найнеобхідніших внутрішніх потреб (оплата трудоднів, забезпечення насіннєвих фондів) не вистачає близько 85 млн. пудів зерна. При цьому автори документа виходили з врожайності 4,5 – 4,6 ц з га, а фактично ж вона була значно нижчою. Однак для сільського господарства республіки, незважаючи на критичний стан, не було зроблено жодних послаблень. Щоб утаїти бодай дещицю вирощеного ними врожаю, в колгоспах вдавалися до різних методів: ховали зерно, зволікали з його обмолотом і здачею на заготівельні пункти. Мали місце випадки, коли з відома або за розпорядженням керівників господарств для того, щоб затримати зерно, виводилися з ладу молотильні агрегати, інші сільськогосподарські машини. Приховати в колгоспах зерно чи іншу сільськогосподарську продукцію було надзвичайно складно, адже за ходом заготівель пильно стежили уповноважені Міністерства заготівель СРСР. Однак навіть ті господарства, які виконали план заготівель, не могли почувати себе спокійно, оскільки їх змушували перевиконувати ці, і без того непосильні, плани. Затримка здачі товарного хліба була оголошена «злочином перед партією і державою».

Посилення опору хлібозаготівлям вело, в свою чергу, до посилення репресій проти керівників господарств. Сісти на лаву підсудних можна було за найменшу провину чи помилку, а то й зовсім безневинно. В грудні 1946 р. прокурор УРСР дав вказівку низовим органам прокуратури активізувати боротьбу з фактами розбазарювання та розтягання зерна, саботажу хлібозаготівель. В областях проводились показові судові процеси.

Сталінське керівництво вперто не бажало рахуватися з реальністю. На його думку, основною причиною невиконання хлібозаготівель не надмірні норми поставок та серйозні помилки в аграрній політиці, і навіть не посуха, а самі колгоспники, особливо ті, які пережили окупацію і в яких начебто внаслідок ворожої агітації та пропаганди знову почали проявлятися «дрібнобуржуазні настрої». Не на висоті з точки зору Сталіна, виявилося й місцеве керівництво, піддавшись цим «настроям».

Справжньою трагедією став голод
, який розпочався республіці взимку 1946-1947 рр. Через посуху і надмірні хлібозаготівлі колгоспникам нічим було оплатити трудодні колгоспників. Рятуючись від голоду, окремі сільські мешканці, а то й цілі сім`
ї самовільно залишали колгоспи і подавалися в міста чи райони, де було краще з харчами. Про масове залишення колгоспниками колгоспів свідчать і дані міністерства сільського господарства України. З 1 січня 1946 по 1 січня 1947 р. кількість працездатних жінок і підлітків до 16 років у колгоспах УРСР зменшилася на 283,9 тис чол. Особливо посилився відхід селян взимку та навесні 1947 р., в найбільш голодний період. Значна кількість сільського працездатного населення, не покидаючи місць проживання, залишала роботу в колгоспах і влаштовувалася у різні місцеві підприємства та установи, де була гарантована карткова система забезпечення продовольчими товарами. На 1 січня 1947 р. ця категорія сільського населення налічувала 331,6 тис.чол.. Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У розгляну проект постанови, яка б передбачала недопустимість самовільного виходу з колгоспів і повернення тих, це зробив. Вирішили, що прийняття колгоспників на роботу до підприємств, організацій та установ без відповідних документів від виконкомів сільрад шляхом прийняття постанови Рад Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У не відповідає статутним положенням сільгоспартілі та Конституції СРСР.

Тим часом у селах республіки ситуація ставала катастрофічною. Голод посилювався. Люди відкопували з-під снігу мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на колгоспних полях після збирання. Їли кору з дерев, дрібних гризунів, пташок. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія, були випадки тифу. Швидко зростала смертність. Якщо протягом січня – грудня 1946 р. середній її рівень на селі становив 20 тис. чол., то в січні 1947 р. – 30 тис , лютому – 38,5 тис., у березні – 51,4 тис. чол.

Складне становище виникло в 1947 р. в містах республіки, насамперед східних її областей, де на той час значно загострилися продовольчі труднощі, збільшилася кількість населення, яке не отримувало хлібних карток, що призводило до значного зростання смертності. Якщо в 1946 р. в 16 східних областях республіки померло близько 90 тис.чол., то в 1947 р. – більш як 186 тис. Особливо тяжко довелось жителям Сталінської, Ворошиловградської, Запорізької, Одеської та Харківської областей. І це лише ті випадки смертей, які зареєстровані загсами УРСР. Однак це далеко не всі жителі. Немало людей загинуло й за межами республіки, прямуючи на Кавказ, Середню Азію, на Кубань.

Тим часом зерно в країні було. У 1946 р. його експорт становив 1,7 млн. т. у вигляді безплатної допомоги країнам «народної демократії» – Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Румунії та іншим. Опинившись у загрозливій ситуації, керівництво республіки на чолі з М.Хрущовим намагалося зменшити рівень катастрофи за рахунок західних областей, неодноразово зверталось за допомогою особисто до Сталіна, уряду СРСР, інформувало їх про тяжку ситуацію в Україні. На ґрунті голодомору мали місце на теренах південних і східних областей України випадки канібалізму. Було зафіксовано 54 випадка. За неповними даними 1946-1947 рр. у 16 східних областях померли від голоду близько 800 тис. людей. Особливо висока смертність була у Харківській, Запорізькій, Ворошиловградській, Сталінській і Одеській областях. Закупляти українським колгоспам і радгоспам на свої кошти хліб на Кубані Москва забороняла.

Керівництво республіки і особисто М. С. Хрущов намагалися хоч якось полегшити становище голодуючих районів. Були організовані закупки зерна в західних областях республіки, які менше постраждали від посухи. Для організації харчування дітей в найбільш потерпілі області (Ізмаїльську, Одеську, Херсонську) були надіслані спеціальні урядові комісії. Певну допомогу подав союзний уряд, виділивши у вигляді позички 60 тис. т продовольчої продукції. Однак цього було явно недостатньо.

На посівну кампанію 1947 р. колгоспам України було надано й насіннєву позичку в розмірі 35 млн. пудів. Це становило лише близько половини потреб республіки в насінні.

Голод спотворював моральні норми, штовхав людей на злочини. Один з трагічних фактів того часу. Ф. Ільницький, член колгоспу «Червоний орач», працюючи в полі, вкрав 3-4 кг. ячменю. Це виявила уповноважена райкому КП(б)У Черепанова. Злякавшись Черепанова викриє його, Ільницький поранив її косою, за що був засуджений до 20-ти років ув`язнення1
.

Замість реальної допомоги населенню в голодні 1946 і 1947 роки посилюється кримінальне переслідування «розкрадачів» соціалістичної власності, які згідно із статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу», а із статтею 18 Статуту сільськогосподарської артілі – як «зрадники загальної справи колгоспу» і «підривники основ колгоспного ладу», котрих треба карати з усією суворістю «законів робітничо-селянської держави». Більшість цих «ворогів народу» було засуджено за лиховісним законом від 7 серпня 1932 р., що дістав у народі назву «закон про п`ять колосків». Ним передбачалося до десяти років таборів за десяток колосків зібраних на полі опухлими від голоду дітлахами, за крадіжку кілограма зерна, що було знайдене в кишені або чоботях колгоспника, за десяток яблук, зірваних у колгоспному садку.

Таким чином, криза в сільському господарстві, викликана насамперед адміністративно-командними методами керівництва ним, продовжувала наростати. Однак, чим більше погіршувалися справи, тим гучніше офіційна пропаганда заявляла про новий «переможний наступ за післявоєнне піднесення сільського господарства» під проводом «найулюбленішого вождя і вчителя, творця колгоспного ладу товариша Сталіна».

Головна причина відставання сільського господарства у перші повоєнні роки полягала не лише в обмеженості матеріально-технічних ресурсів чи в несприятливих умовах, а перед усім у стані економічних відносин і соціальних умов на селі. Командно-бюрократична система управління призвела до того, що селянин перестав бути господарем на землі. Наростала жорстка централізація і регламентація всього життя колгоспного села, однак засоби пропаганди закривали на це очі, і вину за всі недоліки звалювали на рядових трудівників.

4. РЕЗУЛЬТАТИ ЧЕТВЕРТОЇ П`ЯТИРІЧКИ В УКРАЇНІ

Здавалося, що повна відбудова промисловості й сільського господарства – справа багатьох десятиріч і що СРСР за цей час неминуче втратить статус великої держави, потрапить у залежність від розвинутих капіталістичних країн. Саме для уникнення цього був прийнятий план відбудови – четверта п’ятирічка.

У березні 1946 р. Верховна Рада затвердила п`ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Основні завдання четвертої п`ятирічки полягали у відбудові зруйнованих районів країни, відновленні довоєнного рівня промисловості й сільського господарства, і навіть його перевищенні. Нехтуючи потребами і можливостями людей, план вимагав відбудови народного господарства менше ніж за п`ять років, відновлення розорених районів, підняття промисловості і сільського господарства на довоєнний рівень і навіть його перевищення, підвищення продуктивності праці на 36 %. Виснажені війною робітники змушені були тяжко працювати. І все ж відбудова важкої промисловості принесла свої результати. Україна за окремими показниками випереджала розвинуті європейські країни. Вона виплавляла більше чавуну на душу населення, ніж Великобританія, Західна Німеччина та Франція (щоправда, Західна Німеччина виробляла більше сталі), а за видобутком вугілля майже дорівнювалася до Західної Німеччини. Промислове виробництво на 15% перевищувало довоєнний рівень. Незважаючи на те, що українська промисловість стала потужнішою порівняно з довоєнною, її відбудова значно відстала від загальносоюзних темпів. У 1950 р. народне господарство України майже у всіх галузях промисловості мало найнижчі показники за весь час її перебування в складі Радянського союзу.

Така ситуація була зумовлена не лише воєнними втратами. Тут позначилася й економічна політика центру, яка стимулювала швидку відбудову і розвиток, насамперед, нових індустріальних східних російських центрів, щоб у такий спосіб унезалежнити союзне народне господарство від українського промислового потенціалу та перевести його на другорядні позиції.

Однак із зростанням промисловості не підвищився життєвий рівень людей. Випуск товарів споживання досяг у 1950 р. тільки 80% довоєнного рівня. Складно було купити продукти споживання. Особливо ці труднощі посилилися після грошової «реформи» 1947 р., яка звела нанівець особисті заощадження.

На початку четвертої п’ятирічки сільське господарство залишалось в тяжкому стані. Не вистачало не тільки придатних для роботи тракторів, комбайнів, автомашин, а й навіть найпростіших сільськогосподарських знарядь і тягла. Багато земель під час війни було занедбано, зменшилось поголів’я у тваринництві, бракувало кваліфікованих спеціалістів. Збільшили асигнування коштів на цю галузь. Особливий наголос був зроблений на необхідність розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства, збільшення виробництва мінеральних добрив.

Четверта п’ятирічка дала неоднозначні результати. Зусилля, спрямовані на відбудову важкої промисловості, поглинули 85 % капіталовкладень, принесли дивовижні успіхи. До 1950 р. промислове виробництво на Україні перевищувало рівень 1940 р.

ВИСНОВОК

Відбудова УРСР проходила за тяжких умов: не вистачало робочої сили, великий об’єм зруйнованого, нестача техніки і насамперед голод.

Українці в повоєнні часи вкотре потерпають від політики вищого керівництва, але виснажені голодом 1932-1933 рр., а потім ІІ Великою Вітчизняною Війною, отримавши великі людські втрати, не могли чисто фізично боротися за свої права. Коли хочеться їсти, не вистачає сил для обтяжливої роботи, за яку не отримуєш винагороди – в думках лише одно слово «їжа» і о ніякій боротьбі і речі не йдеться. Це становище знала Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У і користалась цим, вилучаючи в колгоспників усе зерно, незалежно чи воно вологе, чи в ньому багато шкідників, тому що поставлений план треба виконати, незважаючи не на що, навіть на життя власного народу. Сталін знав про голод, який охопив Україну та інші території країни, про це свідчать документи, що наприкінці 1946 р. і на початку 1947 р. М. С. Хрущов, інші керівники Української РСР неодноразово зверталися до Уряду СРСР та особисто Сталіна з проханням надати державні позички продовольчим зерном, насінням та фуражем. А люди вмирали, хоч ще на ХVII з’їзді партії Сталін проголосив, що «бездомних селян, які відбились від села і живуть під страхом голоду», «давно вже немає в нашій країні. І це, зрозуміло, добре, оскільки свідчить про заможність нашого села». Він закликав зрозуміти, «що з усіх цінних капіталів, які є в світі, найціннішим і найвирішальнішим є люди, кадри». Та це були тільки слова, при чому образливі і неправдиві!

У ситуації, що склалася, можна було звернутися за допомогою до світової громадськості, але сам факт голоду аж донедавна оберігався як державна таємниця. Максимально допустимим вважалося мимохідь згадати, що в деяких районах країни внаслідок жорсткої посухи (про інші причини не можна було й заїкатися) виникли певні продовольчі труднощі, які швидко і безболісно були ліквідовані.

ЛІТЕРАТУРА

1. Маковійчук І. М., Пилявець Ю. Г. // УІЖ – 1990 №8

2. Голод в Україні 1946-1947 // УІЖ – 1995 №6 с.112-123

3. Українська РСР у період відбудови і розвитку народного господарства (1945-1955 рр.) // УІЖ – 1995 №6 с.80-87

4. Відбудова і початок дестабілізації. – В кн: Історія України – Львів; Світ, 1996. – с. 326 – 351

5. Вінницька правда. – 1947. – 13 верес.

6. Горбачов М. С. Жовтень і перебудова: революція продовжується. – К.,1987. – С. 26.

1
Горбачов М. С. Жовтень і перебудова: революція продовжується. – К.,1987. – С. 26.

1
Вінниц. правда. – 1947. – 13 верес.