Кризис колониальной системы: причины, ход и последствия мировой деколонизации.

План. Вступ. 1. Криза колоналзму на початку ХХ ст. 2. Остаточна лквдаця колонально системи псля Свтово вйни та утворення незалежних держав. 2.1 Основн чинники розпаду колональних мперй в другй половин ХХ столття. 3. Перша хвиля деколонзац. 4. Друга хвиля деколонзац. 4.1 Бандунзька конференця кран Аз та Африки. 4.2 Становлення деолог та практики

Руху неприднання. 5. Третя хвиля деколонзац. 6. Наслдки розпаду колонально системи. Третй свт та становлення руху афро-азатсько солдарност. 7. Суспльно-полтичн особливост наслдкв колонально системи. 8. Таблиця проголошення незалежност кран Аз та Африки. Висновки. Список використаних джерел лтератури. Вступ.

Колоналзм ма дуже чтке, негативне емоцйно-полтичне забарвлення й досить невизначений науковий змст. Колоналзмом позначають як експансю групи розвинених капталстичних держав, що здйснюють певний територальний роздл усього ншого свту, так всю систему економчних, полтичних, деологчних вдносин мж метрополями й колонями. Колональна система протягом столть залищалася одню з найстотнших структурних одиниць свтово полтики. Проте, в свтл нових глобальних геополтичних реалй

ХХ столття ця модель вичерпала себе до середини XX ст. економчна полтична неспроможнсть колонально системи виявилася остаточно. Уже на початку XX столття система прямого колонального пдпорядкування вичерпала сво можливост. У мжвонний перод в роки друго свтово вйни ряд держав Сходу домоглися скасування нервноправних угод визнання хньо незалежност Афганстан, ран, Туреччина, Китай. Псля вйни розпад колонально системи рзко прискорився.

Процес деколонзац умовно подляють на три етапи три хвил - перший з 1945 р. до середини 50-х рокв визволення вд колонально залежност кран Аз - другий з середини 50-х рокв до середини 60-х поява незалежних держав в Пвнчнй та Тропчнй Африц - третй з 1975 р. до 1990 р. завершення деколонзац Пвдня Африки. Таким чином, катастрофа колонально системи стала одню з найбльших подй пслявонного часу й XX столття в цлому. Спроба визначити проаналзувати чинники, хд та наслдки буде зроблена в данй робот.

1. Криза колоналзму на початку ХХ ст. Криза колонально системи почалася псля першо свтово вйни. Уже в 1918-1923 рр. у ряд кран Аз й Арабського Сходу ндонез, нд, ран, раку й н. вдбулися потужн народн виступи. У бльшост колонй кервництво визвольним рухом взяла у сво руки нацональна буржуазя, а нод й нечисленна нтелгенця, що створили сво полтичн органзац, як очолили боротьбу за полтичну самостйнсть. Так, в нд ще в 1885 р. була утворена партя Нацональний конгрес, в ндонез в 1927 р. виникла

Нацональна партя, у Тунс в 1934 р. була створена лвонацоналстична партя Новий Дустур. Нацонально-визвольний рух змусив правляч кола метрополй внести деяк змни у форми й методи колонального керування. Однак на даному етап вони обмежилися, по сут, лише розширенням представництва мсцевих жителв в органах колонально адмнстрац. Колональн конституц нд 1919 1935 р Брми 1935 р. Цейлону 1931 р. передбачали, зокрема, створення центральних провнцйних рад.

В 20-х рр. була створена Народна рада Фольксраат у Голландськй ндонез й консультативн асамбле в кранах Французького ндокитаю. Вс ц мсцев представницьк органи не мали реальну владу, а виконували дорадч функц при губернаторах, що очолювали колональну адмнстрацю. Найбльше чтко кризов явища виявилися на даному етап усередин само велико колонально мпер -

Британсько. Англо-афганський договр 1921 р. Закрпив незалежнсть Афганстану, були формально декларован суверентет гипту 1922 р. раку 1930 р У результат вйни за незалежнсть 1919-1921 рр. статус домнону завоювала рландя. Однак майже вся територя рландсько провнц Ольстер за назвою Пвнчна рландя залишилася в склад британсько держави.

Що стосуться домнонв Канади, Австрал, Новй Зеланд й н те протягом 20-х рр. вони поступово домоглися визнання повно зовншньополтично самостйност. мперська конференця 1926 р. декларувала, що Англя й домнони являють собою автономн державн одиниц усередин Британсько мпер, рвн по статус, н в якому вдношенн не пдлегл одна ншй в якому б то не було сенс в х внутршнх ноземних справах, хоча й обднан загальним пдданством вльно обднаних в якост членв

Британсько спвдружност нацй. В 1931 р. був прийнятий Вестмнстерський статут, що закрпив права домнонв став свордною конституцю Британсько спвдружност. Статут проголошував вльний союз членв Британсько спвдружност нацй, обднаних загальною врнстю корон. Вдтепер дя законв, прийнятих британським парламентом, не могла поширюватися на домнони накше як з хньо

згоди. Няк закони, прийнят парламентами домнонв, не могли вважатися недйсними пд приводом протирччя англйському законодавству. Парламенти домнонв на свой територ могли скасовувати й змнювати будь-який британський закон, указ або постанову в тй мр, у якй вони були частиною права домнону. У статут проголошувалося також, що парламенти домнонв можуть самостйно виршувати питання зовншньо полтики. Генерал-губернатор у домнонах вдтепер призначався короною за порадою уряду домнону й став грати в систем

вищих органв домнонв таку ж роль, яку вдгра монарх у самй Великобритан. Незважаючи на те, що причини падння колонального панування були свордними для кожно крани, можна видлити ряд загальних причин, характерних для всх колишнх колонй. Це, насамперед посилення невдоволення колональним режимом, викликане ростом податкв, ввозом ноземних товарв, вивозом продовольства й сировини, дискримнацю мсцевого населення в повсякденному житт, у сфер

освти, при прийманн на роботу. У порвняно розвинених кранах Аз пдсилилося протирччя мж ноземним капталом нацональним сектором, що змцнв за роки вйни. Вс це призвело до формування антиколонального союзу основних соцальних прошаркв селянства, дрбнобуржуазних прошаркв мста, нацонально буржуаз, робтникв, нтелгенц. Однак далеко не завжди учасники руху протесту висували вимоги незалежност.

Важлива роль в обднанн всх антиколональних сил пд прапором нацонального звльнення належала мсцевй нтелгенц. Позбавлена можливост застосовувати сво знання на батьквщин, загостренно сприймаюче нервноправне положення свох кран, знайома з життям захдного свту, вона зумла переконати населення в тм, що тльки незалежнсть засобом подолання вдсталост й гарантю входження у свтове спвтовариство на рвноправнй основ. Заслуга нтелгенц складаться ще в тм, що пропаганда сприяла зародженню нацонально самосвдомост й росту

почуття нацонально гордост. Саме нтелгенця створила нацональн полтичн парт, що користувалися до кнця друго свтово вйни авторитетом серед всх шарв населення. Тим самим антиколональний рух одержав деологю й програму боротьби й мав у свому розпорядженн структури, здатними очолити. 2. Остаточна лквдаця колонально системи псля Свтово вйни та утворення незалежних держав. До друго свтово вйни колональн володння займали приблизно

третину земно суш В колонях та на пдмандатних територях проживало близько одно третини населення Земл, ще одна його третина припадала на напвколональн крани. По закнченн друго свтово вйни розпочався процес деколонзац, який тривав клька десятирч та спричинився до лквдац колональних мперй. Новий пдйом нацонально-визвольного руху вдбувся в пслявонн десятирччя. Саме в пслявонний перод криза колонально системи переросла у остаточний розпад.

2.1 Основними чинниками розпаду колональних мперй в другй половин ХХ столття стали 1. Поразка в другй свтовй вйн Нмеччини, тал та Япон й утрата ними свох колональних володнь. 2. Значне ослаблення колональних мперй Велико Британ, Франц, Голланд та Бельг. 3. Розвиток нацонально-визвольного руху, пдвищення нацонально самосвдомост, економчне зростання в колонях пд час друго свтово вйни.

4. Здобуття деякими колонями, безпосередньо втягнутими в другу свтову вйну, досвду збройно боротьби. До Статуту ООН були включен положення про рвноправя та самовизначення народв. Мандатну систему Лги Нацй заступила опка ООН, яка мала метою створення умов для надання незалежност пдлеглим територям. Ступнь антиколонально активност, пднесення нацонально-визвольного руху в рзних частинах свту був неоднаковим вн зумовлювався рвнем розвитку народв, що х населяли, та хньо полтично свдомост.

3. Перша хвиля деколонзац. Пдйому визвольного руху сприяв розгром фашистського блоку. Свй вплив зробив змцнення авторитету СРСР створення соцалстичного табору, що пдтриму нацональн рухи, як в полтичному, так при необхдност у вйськово-економчному вдношенн. Переважно деколонзаця пройшла порвняно мирно бльшсть британських колонй африканських володнь Франц. Однак у ряд кран боротьба за незалежнсть придбала вигляд або таких, що швидко припинилися ндонезя,

або тривалий кривавих ндокитай, Алжир бойових дй. Це вдносна легксть здобуття незалежност пояснювалася змною ставлень до колонй з боку метрополй. Збереження колональних порядкв у мру посилення визвольного руху вимагало все бльших витрат, що позбавляло метропол, без того ослаблен вйною, засобв, необхдних для внутршнього розвитку. Колональним державам не вдалося одержати пдтримку

США, що прагнуть одержати доступ на ринки колонй залучити на свою сторону крани, що звльнилися, а тому активно виступали за деколонзацю. Вйськово-полтичне панування ставало усе бльш марним обтяжливо дорогим. Практика показувала, що у виграш виявляються крани, що роблять упор на внутршнй розвиток. нтеграця в вроп ставала бльше вигдною, нж збереження звязкв з колонями. Все це сприяло поступовому подоланню мперського комплексу в свдомост, як полтикв, так населення метрополй.

Однак деколонзаця породила й ряд проблем. Одна з них - проблема кордонв, що часто повторю лн колональних володнь 87 державних кордонв в Африц й 45 -в Аз. Це стало джерелом постйно напруженост й мждержавних конфлктв. Великою внутршньою проблемою багатьох молодих держав стало обднання у хньому склад народв з рзними мовами, культурою й релгю, що, природно, призвело до внутршнх протирч Ефопя, Нгеря, Судан, Чад. В нд така неоднорднсть породила в 1947 роц розкол крани на дв частини по релгйнй

ознац мусульманський Пакистан ндустський ндйський союз. Здобуття незалежност дозволило колишнм колоням стати субктами свтово полтики, вступити в ООН. Однак полтична незалежнсть ще не гарантувала повну самостйнсть молодих держав. Низький рвень економчного розвитку бльшост кран, що звльнилися, змусив х пти на спвробтництво з розвиненими державами, у тому числ й з колишнми метрополями, що в остаточному пдсумку сприяло трансформац колоналзму

в неоколоналзм - новий вид залежност, при якому на змну прямому полтичному пдпорядкуванню приходять фнансов, економчн й нш засоби контролю з боку домнуючик держав. Розпад колональних мперй розпочався на азйському континент. Азйськ народи бльшою мрою, нж нш залежн народи, виявилися втягнутими до прямо участ в другй свтовй вйн, в тому числ в лавах Опору, що допомогло створити в ндокита,

Брм, на Флппнах та в ндонез масов народн арм. В нд колонзатори сам надали зброю численним ндйцям, моблзованим для участ у вйн з Японю та Нмеччиною. Це не могло минутися безслдно з огляду на сторю визвольно боротьби ндйського народу. Схож процеси вдбувалися й на Близькому Сход. Слд урахувати й те, що стотно змнилися патрархальн соцально-економчн структури кран Аз, набули розвитку капталстичн виробнич вдносини, зявилися пролетарат та нацональна буржуазя, як були

зантересован, хоч з рзних причин, у лквдац системи колонально та напвколонально залежност. Головн под на континент розгорнулися в перше повонне десятирччя. Першими проголосили незалежнсть крани Близького Сходу й Пвденно-Схдно Аз. Складн процеси вдбувалися у Французькому ндокита. 2 вересня 1945 р. проголосила незалежнсть Демократична

Республка Втнам. Але Франця зробила спробу вдновити там колональний режим. Цс призвело до вйни за незалежнсть. У березн 1949 р. Франця надала незалежнсть В тнаму, в 1953 р. Кампуч та Лаосу, в 1957 р. Малайз. На Близькому Сход розпочався крах мандатно системи. Великобританя мусила в 1946 р. погодитися на незалежнсть

Йордан. Ще пд час друго свтово вйни в 1941 р. була формально проголошена незалежнсть Ср та Лвану пдмандатних територй Франц, але фактично вони стали незалежними в 1946 р. псля виведення французьких збройних сил. Боротьбу ндйського народу за незалежнсть очолив утворений ще в 1885 р. ндйський нацональний конгрес. У 1947 р. ндя отримала статус домнону. В кран поширилися масов ндо-мусульманськ сутички.

Великобританя запропонувала план Маунтбеттена, який передбачав подл крани. В серпн 1947р. утворилися незалежн Пакистан ндйський Союз. Поразка Япон надихнула на визвольну боротьбу народи ндокитаю, Брми, Малай, ндонез, як проголосили свою незалежнсть, щойно стало вдомо про розгром Япон. Радянська Армя, лквдувавши квантунське угруповання японських вйськ, допомогла

Китаю вигнати японських окупантв. У 1948 р. Великобританя надала незалежнсть Цейлону. В тому самому роц проголосили незалежнсть дв корейськ держави. 4 липня 1946 р. США визнали незалежнсть Флппн, 4 счня 1948р. проголосила незалежнсть Брма. ндонезя протягом трьох столть була колоню Голланд та Португал. За рокв друго свтово вйни окупувала Японя.

Псля каптуляц Япон в серпн 1945 р. ндонезя проголосила незалежнсть. Пд приводом роззброння залишкв японсько арм Голландя Великобританя восени 1945 р. розпочали в ндонез нтервенцю. Але Великобританя вже на початку 1946 р. вивела сво вйська. Псля безуспшних спроб вонними засобами зберегти свй колональний режим в вдонез

Голландя надала й незалежнсть та вивела сво вйська. В серпн листопад 1949 р. було досягнуто домовленсть про визнання Голландю суверентету Республки Сполучених Штатв ндонез та про входження до складу Ндерландсько-ндонезйського Союзу на чол з голландською королевою. 15 червня 1950 р. ндонезя офцйно проголосила себе унтарною республкою, а за клька рокв у квтн 1956

р. розрвала вс договори конференц круглого столу. У вересн 1950р. ндонезя стала членом ООН. До середини 50-х рокв майже вся Азя, за винятком клькох територй, визволилася вд колонально залежност. На цей час територя колональних володнь зменшилася майже вдво порвняно з довонним часом. 4. Друга хвиля деколонзац. З середини 50-х рокв розпочався новий етап розпаду колональних систем. Одну з найважливших особливостей нового етапу становило те, що розпад колональних систем наближався

до виршально стад. Процес лквдац цих систем набрав глобального характеру. Нацонально-визвольна боротьба була спрямована не лише проти т чи ншо колонально держави, а проти колонально системи в цлому. Пдсумком цього етапу став крах колональних систем в Африц. Слд зазначити, що процес деколонзац розпочався тут ранше, вдразу псля закнчення друго свтово вйни. Африканський континент було подлено мж рзними вропейськими державами.

Вдсталсть та розднансть африканських народностей, вдсутнсть чтко класово диференцац та незрлсть полтичного руху, здавалося, давали колонзаторам пдстави для сподвань на довг роки неподльного панування. Але африканц думали накше. Африка зробила чималий внесок у справу перемоги над фашизмом, це допомогло народам усвдомити свою силу. За приблизними розрахунками, близько 1 млн африканцв було моблзовано в арм союзникв та близько 2 млн обслуговували дюч вйська.

Зросла роль африкансько нтелгенц, з середовища яко вийшло багато борцв за свободу Африки Кваме Нкрума, Джомо Кената, Ахмед Секу Туре, Патрс Лумумба а н. Реальною полтичною силою на континент став панафриканський рух. У зверненн Пятого панафриканського конгресу Манчестер, жовтень 1945 р що збрав представникв рзних партй, профсплок, нацональних органзацй з усх кнцв Африки, було проголошено

Ус колон мають бути вльними вд закордонного контролю, як полтичного, так економчного. У 1947 1948 рр. вдбулося велике антиколональне повстання на Мадагаскар. Його очолила партя Демократичний рух за мальгашське вдродження, створена в 1946 р. на баз широкого обднання рзних верств населення. Франця вдповла масовими репресями. Вонн д охопили пяту частину територ острова з населенням близько 1 млн.

У ход придушення повстання було вбито понад 100 тис. мальгашв, близько 20 тис. активств руху увязнено. Проте ця герочна боротьба позначилася на дол континенту. В 1952 р. проти англйських колонзаторв повстав народ Кен. Це повстання, що дстало назву мау-мау, набрало характеру свордно селянсько вйни й тривало понад чотири роки. Базою для повстанцв слугували непролазн джунгл.

Пд час придушення повстання англйськ вйська вбили понад 11 тис. африканцв, понад 60 тис. були увязнен в тюрмах та концтаборах. В органзац повстання колонзатори звинуватили Сплку африканцв Кен, створену 1946 р. Сплку заборонили, а лдерв заарештували. Серед них був Джомо Кената майбутнй перший президент незалежно Кен. У рзних районах Африки прокотилися численн страйки, як мали не тльки економчний, а й полтичний

характер. Загальний страйк портових робтникв у Матад Бельгйське Конго в 1945 р. вилився у збройну сутичку з полцю та вйськами. В Алжир в травн 1945 р. жертвами розправ з хвилею виступв стали 45 тис. алжирцв. Масов заворушення на континент мали мсце й пзнше. В Аккр Золотий Берег тепер Гана в лютому 1948 р. англйська полця розстрляла демонстрацю, органзовану

сплкою ветеранв вйни. Сумний пдсумок репресй 29 убитих та понад 200 поранених. У Нгер в листопад 1949 р. пд час розстрлу африканських шахтарв, що страйкували в мст Енугу, було вбито 18 та поранено 31 особу. Африканський нацонально-визвольний рух набирав дедал зрлших форм. Постали полтичн парт, що очолили боротьбу за незалежнсть Народна партя конвенту в Золотому Берез пд проводом

Кваме Вкруми, Нацональна рада Нгер та Камеруну пд кервництвом видатного полтичного дяча Б. Азкве, Демократичний рух Африки, що розгорнув свою дяльнсть у бльшост французьких колонй, та нш органзац. хня дяльнсть поступово пдривала позиц колонзаторв. В Африц активзувався арабський нацонально-визвольний рух. У повонний перод Лвя стала першою державою на африканському континент, яка здобула незалежнсть,

У 1950 р. ООН прийняла ршення про надання й незалежност. У грудн 1951 р. Лвю було проголошено незалежним королвством. У 1956 р. здобули незалежнсть Марокко та Тунс, у 1958 р. Гвнея. В 1954 р. розпочалася визвольна вйна в Алжир, яка завершилася 1962 р. Пд час референдуму 99 алжирцв проголосували за незалежнсть.

У 1962 р. була проголошена Алжирська Народна Демократична Республка. Франця мусила визнати незалежнсть Алжиру. Визволення Алжиру спричинило цлковитий розпад Французько колонально мпер. Проголошення незалежност Судану в 1956 р. вдбулося на хвил повонно антиколонально боротьби. Доля Судану значною мрою повязана з долею арабського, в тому числ гипетського, нацонально-визвольного

руху. В 1899 р. пд час колонального подлу Африки Судан формально отримав статус англо-гипетського кондомнуму спльне кервництво, а фактично став британською колоню. Антиколональний рух у гипт дстав вдгук у Судан У 1951 р. парламент гипту денонсував угоду 1899 р. та проголосив Судан частиною гипту. Англя не визнала цього ршення, посилила свою вйськову присутнсть у Судан, проте, не покладаючись на вонне виршення проблеми, зробила ставку на суданський сепаратизм.

Слд зазначити, що половину населення крани становлять араби, що мешкають на пвноч, па кордон з гиптом, а пвденна частина крани заселена африканцями з числа негритянських етнчних спльнот. Це стотним фактором полтично нестабльност. В 1955 р. Установч збори Судану ухвалили ршення про проголошення незалежност, а в 1956р. було проголошено незалежнсть Судану. Характерну особливсть розвитку нацонально-визвольного руху в цей перод становило те, що з локально

вдокремлених рухв вн перерс у глобальний, поширився на вс основн райони колональних мперй. З пвдня хвиля нацонально-визвольного руху посунулася на пвнч та прокотилася потм по Захднй, Центральнй та Схднй Африц. Розпад колональних мперй супроводжувався як веденням у ряд кран в Алжир, Ангол, ндонез, ндокита, Малай колональних вон, так спробами зберегти полтичну залежнсть колонй у нових юридичних формах. Великобританя використовувала в цих цлях форму спвдружност, значно його видозмнивши.

Членами Спвдружност офцйна назва обднання з 1948 р. поряд з Великобританю й старими домнонами могли тепер стати колишн колон, що одержали статус домнону, навть нов республки. Однак звязки усередин Спвдружност продовжували неухильно слабшати. В 1948 р. рландя вдкинула статус домнону, проголосила себе республкою, вийшла з Спвдружност згодом спецальним британським законом було скасовано й саме поняття домнону. ндя й

Шр Ланка, як прийняли республканськ конституц в 50-х рр залишилися в Спвдружност, однак перестали брати участь у нарадах з питань оборони. У результат цього дина система оборони Спвдружност стала розпадатися, хоча сама Спвдружнсть в цей час подну майже 50 держав. Зовншн змни в структур французько колонально мпер одержали вдбиття в Конституц Франц 1946 р. У нй проголошувалося утворення

Французького союзу. У цей союз входили, з одного боку, сама метрополя, заморськ департаменти заморськ територ, а з ншого боку, територ, що придналися, держави. Заморськ департаменти 3 департаменти Алжиру, Реюньон, Гвана, Гваделупа, Мартнка формально управлялися аналогчно департаментам само метропол, однак префекти тут мали ще бльш широк повноваження. Керування заморськими територями

Французька Захдна Африка, Нова Каледоня, Мадагаскар н. зосереджувалося в руках призначуваного французьким урядом губернатора, що мав право дострокового розпуску мсцево асамбле ради право вето вдносно ршень. Територями й державами, що придналися були французьк протекторати. Конституця Франц 1958 р. передбачала новий варант обднання - так зване Спвтовариство, куди ввйшли 17 африканських колонй, що одержали мсцеву автономю. нш територ зберегли

колишнй статус. Стаття 77 Конституц проголошувала самоврядування й вльне розпорядження власними справами держав, що входять у Спвтовариство. Разом з тим, згдно ст. 78, з компетенц окремих членв Спвтовариства були вилучен зовншня полтика, оборона, грошова система й деяк нш найважливш област державного життя. Президент Франц, що був президентом Спвтовариства, був представлений у кожнй держав

Спвтовариства верховним комсаром, що спостергав за дяльнстю мсцево адмнстрац. У Конституц передбачалася можливсть змни статусу держави - члена Спвтовариства на пдстав ршення законодавчих зборв ц держави з наступним пдтвердженням такого ршення на мсцевому референдум. З дотриманням цих умов держава - член Спвтовариства могла стати незалежною вийти з обднання.

Однак в 1958 р. тльки в Гвне вдалося на референдум домогтися вдхилення Конституц 1958 р. завоювання незалежнсть мирним шляхом. 4.1 Бандунзька конференця кран Аз та Африки. Здобуття реально полтично незалежност кранами Аз Африки перетворило х на рвноправних субктв мжнародних вдносин. Кожна з них отримала можливсть вибору шляхв розвитку.

28 24 квтня 1955 р. в Бандунз ндонезя з нцативи ндонез, Брми, нд, Пакистану та Цейлону вдбулася конференця, в якй взяли участь 29 кран та територй Аз й Африки, зокрема КНР Японя. Азю представляли 23 делегац, Африку 6. Той факт, що учасниками конференц були як соцалстичн крани ДРВ КНР, так крани, що входили у вйськово-полтичн блоки з кранами

Заходу Пакистан, Туреччина, Таланд, рак, зумовив значн розбжност в позицях сторн. Головна увага на конференц придлялась розробц практично програми мирного спвснування та незалежного розвитку кран Аз й Африки, подальшй боротьб проти колоналзму. Заключне комюнке мстило Декларацю щодо сприяння загальному миру й спвробтництву . Узгодженою платформою конференц, як це зафксовано в заключному комюнке, стали антиколоналзм антимпералзм.

У комюнке дстала вдображення й дея мирного спвснування держав, що належать до рзних систем, були сформульован 10 принципв мирного спвснування. Ц принципи конкретизували де пяти принципв мирного спвснування папча шила пять принципв, проголошених ранше в преамбул угоди мж КНР та ндю про торгвлю звязки Тибетського району Китаю з ндю. Вони передбачали 1 взамну повагу до територально цлсност суверентету 2 ненапад 3 невтручання у внутршн

справи 4 рвноправнсть взамну вигднсть 5 мирне спвснування. До 10 принципв мирного спвснування ввйшли 1 повага до основних прав людини, а також цлей за принципв Статуту ООН 2 повага до суверентету та територально цлсносц всх кран 3 визнання рвноправност всх рас нацй, великих малих 4 утримання вд нтервенц й втручання у внутршн справи нших кран 5 повага до права кожно крани на ндивдуальну чи колективну оборону згдно з

Статутом ООН 6 утримання вд використання угод щодо колективно оборони в нтересах якось з великих держав вд тиску на нш крани 7 утримання вд агрес проти територально цлсност або полтично незалежност будь-яко крани 8 врегулювання всх мжнародних спорв мирним шляхом 9 сприяння взамним нтересам ствробтництву 10 повага до справедливост й дотримання мжнародних зобовязань. Бандунзька конференця мала велике мжнародне значення.

По-перше, вона свдчила про змцнення незалежного зовншньополтичного курсу кран, що визволилися. По-друге, ршення сприяли як подальшому розвитков нацонально-визвольного руху, так утвердженню в мжнародних вдносинах принципу мирного спвснувашя. Нарешт, кошреренця заклала засади Руху неприднання нового напряму у свтовй полтиц. Подальш мжнародн конференц 50-х рокв за участю кран, що визволилися, Конференця солдарност народв Аз й

Африки в Кар 1957 р. Конференця незалежних кран Африки в Аккр 1958 р. Конференця народв Африки в Тунс 1958 р. та н. доповнили, розширили й уточнили принципи мирного спвснування, зробивши х важливим елементом мжнародного сплкування. 4.2 Становлення деолог та практики Руху неприднання. Конфлкт мж великими державами, а також хн спроби втягнути в глобальне протистояння крани

Аз, Африки й Латинсько Америки пдштовхнули велику групу видатних дячв держав, у тому числ тих, як нещодавно визволилися вд колонально залежност, зайняти позицю неучаст у вйськово-полтичних блоках, вдсторонитися вд конфлктв провдних держав свту. Вперше термн Рух неприднання було використано в документах -о конференц кран, що не придналися Лусака, 1970 р Формуванню Руху неприднання передувало зародження доктрини неприднання на меж 40-х 50-х рокв та вибр полтики неприднання бльшстю кран, що визволилися, наприкнц 50-х на початку 60-х

рокв. Започаткував деологю Руху неприднання Д Неру. З нцативи премр-мнстра нд Д. Перу, президента Югослав Й. Броз Тто, президента гипту Г. А. Насера, кервникв ндонез й Гани та нших держав у вересн 1961 р. в Белград вдбулася конференця 25 глав урядв, що поклала початок Рухов неприднання. органзаторами стали Югославя, гипет, ндя, ндонезя та

Афганстан. Учасники Руху, бльшсть яких вважала, що СА СРСР нсуть рпну вдповдальнсть за мжнародну напруженсть гонку озбронь, проголосили неприднання до вйськово-полтичних блокв, пдтримали боротьбу народв проти колоналзму, за незалежнсть, за лквдацю економчно нервност у свт, за мирне спвснування. З 1981 р. вересня святкуться як День Руху неприднання. Сворднсть органзацйного боку дяльност

Руху неприднання поляга в тому, що пн функцону без Статуту, тобто нема основоположного документа, який визначав би його мету, завдання та структуру, регламентував функц його органв. Головн програмн документи Руху неприднання приймаються на конференцях глав держав та урядв, що проводяться регулярно Белград 1961 р Кар 1964 р Лусака 1970 р Алжир 1973 р Коломбо 1976 р Гавана 1979 р

Крана, в якй проводиться конференця у верхах, ста краною-координатором, а кервник головою руху. Крана-координатор кервник Руху неприднання забезпечують пдготовку його форумв та документв. Для обговорення актуальних проблем проводяться конферещ мнстрв закордонних справ. Документи Руху неприднання ухвалюються на основ консенсусу й мають рекомендацйний характер. Отже, цл та принципи Руху неприднання зафксован в програмних документах його форумв.

Це боротьба проти мпералзму, колоналзму й неоколоналзму, апартеду, расизму та всх форм гегемонзму експансонзму, за мирне спвснування держав, розрядку мжнародно напруженост, припинення гонки озбронь, за перебудову свтових економчних вдносин, за новий мжнародний нформацйний порядок. 5. Третя хвиля деколонзац. Завершальним акордом деколонзац стало визволення вд колонально залежност решти народв тропчно Африки наприкнц 60 70 рокв ХХ столття.

На рунах колональних мперй Великобритан, Франц, Бельг Португал виникло близько 40 незалежних держав. Метропол передали владу елт цих кран, збергши з ними полтичн економчн зв язки. В 70-80 роки зазнала краху остання португальська колональна мперя. Визволилися Ангола й Мозамбк, псля цього припинили сво снування колональн режими на бльшост островв Атлантичного, ндйського та Тихого океанв. Здобуття незалежност

Намбю в березн 1990р. завершило цей глобальний процес лквдац колоналзму. Було лквдовано режим апартеду в ПАР, в 1994 р. там була прийнята тимчасова Конституця. На початку 90-х рр. у кранах Африки прийнято бльше 30 нових конституцй, що передбачають подл влади, снування деклькох партй, юридичн гарант прав людини. Однак ситуаця в багатьох кранах продовжу залишатися нестабльною, нов нститути не можуть змцнитися,

дють найчастше неефективно. У меншому масштаб зазначен змни торкнулися крани Аз, хоча в деяких з них були лквдован авторитарн режими Флппни, Пвденна Корея й н 6. Наслдки розпаду колонально системи. Третй свт. Становлення руху афро-азатсько солдарност. Нов самостйн держави, що постали на територях колишнх колональних мперй, разом з ншими економчно малорозвинутими

кранами Аз, Африки та Пвденно Америки утворили третй свт. Цлснсть та специфку кран третього свту визначав цлий комплекс чинникв. Вони мали багато спльного низький рвень економчного розвитку особливе мсце в систем свтового господарства багатоукладну економку наявнсть гострих економчних, демографчних, соцокультурних проблем, шляхи ршення яких ще не були знайден. Водночас снували й чинники, що розднували ц крани нервномрнсть соцально-економчного

розвитку, поляризаця орнтацй у мждержавних вдносинах тощо. Нацонально-визвольний рух у цей час вирзнявся розвитком та змцненням внутршньо згуртованост. Зовншньополтична дяльнсть афро-азатських держав спрямовувалася на збереження змцнення мжнародного миру та безпеки, подолання колоналзму, расизму в усх формах виявах, розвиток взамного спвробтництва. Зовншньополтична активнсть молодих суверенних держав дставала вдображення в мжнародних актах, прийнятих

самостйно або спльно з ншими державами. Функця пдтримання миру й мжнародно безпеки була одним з найважливших аспектв зовншньополтично дяльност афро-азатських кран. Ця функця охоплювала так питання, як загальне й цлковите роззброння лквдаця ноземних вйськових баз, виведення ноземних вйськ, заборона застосування атомно збро й проведення ядерних випробувань, мирне розвязання мждержавних конфлктв тощо. Боротьба афро-азатських кран за загальне й цлковите роззброння

та суворий мжнародний контроль за озброннями мала на мет не лише збереження миру, а й вивльнення в раз роззброння значних коштв ресурсв для подолання голоду, злиднв, неосвченост й рабства на Земл. На сесях Генерально Асамбле ООН, у Комтет ООН з роззброння та в нших органах представники кран Аз й Африки брали активну участь в обговоренн питань роззброння, пдкреслювали свою зантересовансть у х невдкладному розвязанн, часто виступали з конструктивними пропозицями.

Обктивн потреби незалежного розвитку змусили уряди нацональних держав Аз й Африки докласти зусиль до лквдац ноземних вйськових баз. Це питання розглядалося на Бандунзькй конференц 29 афро-азатських держав. Таким чином, позиц миролюбних сил в Аз й Африц значно змцнилися псля краху колональних систем. Розвиток нацонально-визвольного руху в кранах Аз й

Африки поставив на порядок денний утворення мжнародно органзац з метою обднання хнх зусиль на свтовй арен. У квтн 1955 р. в Дел вдбулася конференця представникв громадсько-полтичних органзацй 14 азатських кран. Конференця утворила Мжнародний комтет солдарност народв азатського континенту й закликала до утворення нацональних комтетв солдарност. До цього руху придналися громадсько-полтичн органзац африканських кран. Перша конференця солдарност народв Аз й Африки проходила в

Кар в грудн 1957 р. В нй брали участь представники полтичних партй, громадських рухв, нацонально-визвольних рухв, нацональних комтетв солдарност бльш нж 20 кран Аз й Африки. Вони виступили нцаторами створення Органзац солдарност народв Аз й Африки ОСНАА. В багатьох кранах виникали нацональн комтети, як багато зробили для того, щоб допомогти мсцевим патротичним органзацям правильно зорнтуватися в складнй обстановц революцйно боротьби й визначити

найкоротш шляхи дта досягнення головно мети завоювання полтично незалежност. Прихильники руху ОСНАА прагнули до того, щоб зовншньополтична дяльнсть кожного уряду пдкорялася загальним завданням антимпералстично боротьби народв в умовах краху колоналзму. Протягом свого снування ОСНАА послдовно обстоювала де свободи, незалежност, миру й дружби мж народами, прогресу, основн зусилля, органзац спрямовувалися на боротьбу проти колоналзму, подолання його полтичних

та економчних наслдкв, за нацональне вдродження й соцальний прогрес Значну увагу рух афро-азатсько солдарност придляв соцально-економчним проблемам кран третього свту, питанням забезпечення хньо економчно незалежност. Важливу роль у розробц стратег соцально-економчного розвитку для кран, що визволилися, вдграв економчний семнар, органзований ОСНАА в лютому 1965 р. в Алжир. З метою налагодження спвробтництва в подоланн соцально-економчно вдсталост

кран, що позбулися пут колоналзму, рух афро-азатсько солдарност утворив спецальний постйний економчний орган. Загалом рух афро-азатсько солдарност надав процесов нацонального визволення мжнародно-полтичного характеру справив тим самим значний вплив на розвиток мжнародних вдносин. 7. Суспльно-полтичн особливост наслдкв колонально системи. Протягом двох десятилть псля друго свтово вйни розпад колональних мперй в основному завершився.

Наприкнц 40-х рр. завоювали незалежнсть найбльш колон Пвденно й Пвденно-Схдно Аз, в 50-х рр бльшсть кран Середнього Сходу. Наприкнц 50-х початку 60-х рр. вдбувся розпад колонально системи в Африц. Останн велик колон в Африц, що належали Португал, звльнилися в 70-х рр. XX в а в 1990 р. був реалзований план ООН по наданню незалежност

Намб. Питання про шляхи розвитку, типолог держав, що звльнилися, одним з самих складних як у полтичному, так науковому план. В умовах розколу миру на дв соцально-полтичн системи що звльнилися або крани, що розвиваються, звичайно зараховувалися в так званий третй свт, що стояв перед вибором двох альтернативних шляхв розвитку - капталстичного або некапталстичного. Слд зазначити, що цей вибр у набагато бльшому масштаб визначався деологчними й зовншньополтичноими

орнтацями правлячих угруповань цих кран, нж обктивними умовами хнього розвитку. У кранах третього свту наука видляла в основному три групи держав. У деяких з них, де капталстичний уклад стала пануючим ндя, окрем держави Персько затоки, Тунс н держава в цлому вдносилася до того ж сторичного типу, що й у розвинених кранах свту. У ряд нших, менш розвинених кран, де традицйн докапталстичн вдносини ще превалюють, держави було

вднесено до типу капталстично орнтац. Нарешт, деяк крани, де капталстичн вдносини, як правило, взагал були вдсутн, заявили в рзний час про некапталстичний шлях розвитку, соцалстично орнтац. В 1970-х рр. х налчувалося бльше 10. У моделях державно органзац крани капталстично орнтац наслдували колишн метропол, копюючи найчастше навть зовншню атрибутику дяльност державних органв символку, повязану з засданнями парламенту, т.п На дл ж замовлен конституц, привнесен на чужий рунт, не затвердилися в

полтичному житт цих кран, почалися систематичн вйськов перевороти. Правов системи цих кран також мали багато в чому штучний характер продовжували дяти стар акти метропол, нов закони майже дослвно повторювали законодавство, але бльшсть населення продовжувало жити по нормах звичавого права. У багатьох з цих кран частково дяло й мусульманське право. Правляче угруповання кран соцалстично орнтац у створенн державно структури наслдували крани тоталтарного

соцалзму кервна роль дино дозволено парт, ради, демократичний централзм т.п у ряд випадкв додавши державним нститутам ще бльш одозний характер передбачене законом створення злитих партйно-державних структур н Право цих кран характеризувалося сполученням нститутв рзних епох, що найчастше суперечать один одному соцалстичн норми, акти колишньо метропол, норми звичайного, мусульманського права. Таким чином, у переважнй бльшост кран незалежно вд орнтац склалися, як правило, авторитарн полтичн

режими з характерною концентрацю влади в руках глави держави, особливою роллю арм, злиттям партйного й державного апарата, надцентралзацю державно структури, вдсутнстю дино системи представницьких органв влади та н. Всм кранам, що розвиваються, було властиве також висування держави на провдну роль у суспльному житт, посилення регулюючих функцй, як охоплювали вс сфери життя суспльства. Проте тотальне втручання держави в громадське життя як засб модернзац суспльства не змогло виршити

важливих проблем соцально-економчного розвитку нових кран, що звльнилися. Наприкнц XX в. продовжувала зростати хня залежнсть вд свтового капталстичного господарства, а зовншня заборговансть провдним захдним кранам перетворилася в одну з глобальних проблем сучасност. Заглиблються нервномрнсть розвитку кран, що звльнилися. Якщо нов ндустральн деяк нафтовидобувн крани Аз Пвденна

Корея, Тайвань, Гонконг, Снгапур, Саудвська Аравя, Кувейт набрали темпи економчного росту, то ряд нших держав Аз й Африки пережива стагнацю й навть деградацю сво економки. Останнм часом багато кран, що розвиваються, заявили про вдмову вд авторитарних моделей розвитку, почали вводити в економчну структуру й полтичну надбудову рзн елементи, що довели свою ефективнсть загальнолюдську

значимсть рвноправнсть форм власност, ринков вдносини, багатопартйнсть, парламентаризм т.п Таким чином, вс колишн колон зайняли сво мсце в сучаснй мереж глобальних вдносин. х становлення на свтовй арен залежало вд спадщини, залишено м метрополями нфраструктури, торгових зв язкв, матерально бази та ефективност управлння за преод незалежност. Таблиця. Проголошення незалежност кран Аз та Африки. ДатаАзяАфрика 194517 серпняндонезя2 вересняВтнам 194622

березняТрансйорданя17 квтняСиря4 липняФлппни 19471 СЧНЯЛван5 серпняндйський Союз 19484 счняБрма4 лютогоЦейлон 1949липеньЛаос 195026 счняндя Дата Азя Африка 195124 грудня Лвя 19539 листопада Кампучя 19561 счня 2 березняСудан Марокко20 березняТунс 1957б березняГана31 серпняМалайськафедераця 19582 жовтняГвнейська Республка 19601 счняКамерун2 квтняТого20 червняФедераця

Мал26 червняМалагасйська Республка30 червняРеспублка Конго1 липняСомалйська Республка1 серпняОлгомея3 серпняРеспублка Нгер5 серпняВерхня Вольта7 серпняБерег Слоново Кост11 серпняЧад13 серпняЦАР центр.афр. респ.15 серпня 16 серпня КпрКонто Браззавль17 серпняГабон20 серпняРеспублка Сенегал1 жовтняФедераця Нгеря28 листопадаМавританя 196127 квтняСьрра-

Леоне9 грудняТанганька 19621 счняЗахдне Самоа1 липняКоролвство БурундРеспублка Руанда3 липняАлжир9 жовтняУганда 196310 рудняЗанзбар12 грудняКеня 19646 липняМалав24 жовтняРеспублка Замбя 196518 лютогоГамбя11 листопадаПвденна Родезя 196630 вересняРеспублка Ботсвана4 жовтняКоролвство Лесото 196810 березняМаврикй11 вересняСвазленд12 жовтняЕкваторальна

Гвнея 19755 липняОстрови Зеленого Мисуб липняКоморськ Острови12 липняОстрови Сан-Томе Прнсп25 липняМозамбк 197628 червняСейшльськ Острови 197727 червняРеспублка Джбут 198018 квтняЗмбабве Висновки. Отже, криза колонально системи та розпад спричинили докорнну змну в структур свтового господарства, глобального полтичного та економчного устрою. Ця форма органзац мжнародних вдносин виявилася недздатною

саме в ХХ столтт, для чого деклька причин. По-перше, саме в цей час нацональна свдомсть народв колонй зросла до принципово нового рвня, що дозволив м сформувати засади державност та досягти дност в сой боротьб за незалежнсть. По-друге, дв свтов вйни чи не найбльшу шкоду завдали державам, що володли практично абсолютною клькстю колональних володнь. Особливо Свтова вйна, що поставила держави-метропол в становище, за якого збереження повноти влади в колонях перетворювалось на недосяжну мету.

Зрештою, на сьогодн держави, що звльнилися, повноправними суб ктами мжнародних правовдносин, свтових полтичних та економчних стосункв. Проте, диференцаця даних кран в свтт достатньо рзномантною за низкою чинникв. Насамперед, це рзниця в економчних показниках. Цеяк з них, наприклад Пд. Корея, ндя, в сучаснй свтовй систем займають одн з потужних передових мсць. Але переважна бльшсть колишнх колонй за часв незалежност не лише е досягла вдчутних успхв на мжнароднй

арен, а й набула рис так званого неоколоналзму економчно та суспльно залежност залежност вд потужних свтових держав. Однак, в цлому деколонзаця справила величезний вплив на функцонування людського суспльства в глобальному масштаб. Вона яксно змнила вектор сторичного розвитку ггантського афро-азйського регону. хоча крани цього регону втлюють свою незалежнсть в економчний та полтичний прогрес з рзною швидкстю та якстю, одне безсумнвним колоналзм в його класичнй форм назавжди зник з структури мждержавних вдносин,

створивши принципово нову форму глобального свтового устрою. Список використаних джерел та лтератури. 1 Новейшая история стран Азии и Африки ХХ век - под ред. А.М. Родригеса М. ВЛАДОС, 2001 Частина 3 1945-2001 292 с. 2 Мжнародн вдносини та зовншня полтика 1945-70 роки - Пд ред. С.В. Головко, К. Либдь, 1998 558 с. 3 сторя дипломат вд 1919 року до наших днв -

Ж Б. Дюрозель К. Основи, 1995 903 с. 4 Мжнародн вдносини - А.К. Мартиненко, Б.А. Мартиненко К. КСУ, 2004 366 с. 5 Мировая политика 1945-2000 - Кальвокоресс П. М. Международн. Отношения, 2003, том 1 624 с. 6 www.kimo.univ.kiev.ua 7 www.unhcr.org 8 www.dvglobal.by.ru