ІОАНН IV ВАСИЛЬОВИЧ ГРОЗНИЙ (укр.версия)

ІОАНН IV ВАСИЛЬОВИЧ ГРОЗНИЙ ІОАНН IV ВАСИЛЬОВИЧ ГРОЗНИЙ — великий князь «усія Русі» з 1533 р перший російський цар з 1547 р. 1530-1584 р. ЗЕМСЬКИЙ СОБОР ОПРИЧНИКИ ТРЕТІЙ РИМ Якщо хочеш бути самодержцем, не тримай при собі людей, що розумніше тебе. Коли помер Василь III, його синові Іоанну виповнилося всього три роки. Влада перейшла до Олени Глинської і її улюбленцеві — бояринові

Телепневу-Овчине-Оболенскому. Дядько Олени, Михайло Глинський, намагався втручатися в керування державою, і племінниця, що врятувала його від в'язниці, відправила його туди знову, де він і вмер. Не при справах виявилися і всі інші московські бояри. Вони отруїли Олену, а після її смерті кинули в темницю

Телепнева-Овчину-Оболенського і вморили голодом. Влада перейшла до трьох самих знатних боярських родів — Шуйським, Бєльським і Глинським. Малолітній Іоанн витерпів багато зла від свавільних бояр. Особливо зловживали своїм положенням Шуйські. Один з них образив митрополита Макарія, відомого своєю вченістю і царя, що навчав, Священному Писанню. Інший ледве не убив на очах в

Іоанна його улюбленця — боярина Воронцова. Іоанн ріс підозрілим і жорстоким. Від природи розумні і запальний, він навчився ховати свої наміри і нікому не довіряти. Він розумів, що бояри могутніше його, але Іоанн був великим князем і знав свою силу. У п'ятнадцять років він зненацька для усіх наказав своїм псарям страчувати тодішнього правителя — Андрія Шуйського.

Псарі на місці розтерзали боярина, на який указав великий князь. Бояри з тих пір стали боятися Іоанна, але влада як і раніше залишалася в їхніх руках. Щоб послабити боярство, Іоанн зажадав царського вінчання по древньому, цареградському, чиноположенню. В Успенському соборі улаштували царське місце, на голову

Іоанна поклали шапку Мономаха, Державна печатка Іоанна Грозного золоті наплечники — барми — і золотий царський ланцюг. По візантійському обряді зробили миропомазання, що означало, що цар одержує владу від Бога, і якщо бояри спробують неї відняти, вони зроблять тим найстрашніший гріх. Так Іоанн IV Васильович, пізніше названий Грозним, став першим російським царем.

Епоха великих князювань перемінилася епохою царювань. За роки панування бояр державна скарбниця була розкрадена, люди зненавиділи і бояр, і боярських родичів, що керували містами і селами, що судили і правих і винуватих без усяких законів Один раз у Москві случилася страшна пожежа. Згоріло майже все місто.

Розлючений народ кинувся громити будинку бояр, декількох з них убили прямо в Успенському соборі. Цар укрився у своєму палаці на Воробйових горах. До нього прийшов священик Сельвестр і став умовляти його звернутися до народу, звільнити людей від боярської влади. Іоанн наказав скликати Великий земський собор — це значить зібрати представників від усієї землі, з

кожного села, із усіх міст. Цар вийшов до тим, що зібралися на Червону площу, обвинуватив бояр у руйнуванні держави і попросив допомоги народу. Вступ Іоанна IV на престол — Не можна виправити минулого зла, можу тільки врятувати вас від майбутніх утисків і грабіжництва,— сказав він. Народ підтримав царя.

Іоанн відразу призначив свого наближеного Адашева приймати скарги на бояр. Іоанн склав і новий Судебник, щоб судили не по боярської волі, а за законом. Він скасував і призначення ставлеників бояр на керування областями і містами. Управителів стали обирати всією землею — тому них і називали земськими. У царських палатах відбувся ще один собор —

Стоглавый, названий так тому, що його рішення записали в книзі, що складалася Іоанн IV посилає суду з облоговими знаряддями на Казань зі ста глав. На цьому соборі цар і священики визначили, які закони і звичаї повинні дотримувати всі російські люди. Іоанн IV Васильович Грозний навів у країні порядок. Це зміцнило державу

і дало можливість покінчити з ворогами на сході країни. Військо на чолі з царем осадило Казань — останній оплот татар. У підкоп заклали кілька бочок пороху і підірвали фортечну стіну. Особливо відрізнився при узятті Казані молодий воєвода князь Курбський. У пам'ять перемоги на Червоній площі побудували

Покровський собор, названий потім по імені юродивого, що жив при ньому, храмом Василя Блаженного. Трохи пізніше упало й Астраханське ханство, росіяни опанували усією Волгою від джерела до устя. У ті часи в низов'ях Дніпра і Дону збиралися селяни, що бігли з різних місць за різні провини або від важкої роботи, молодці, а те і просто розбійники. Під предводительством своїх отаманів вони захищали російські й українські землі,

нападали на кримських татар, що усі частіше робили набіги на російські міста і села. Так з'явилося козацтво, лихе воїнство, завжди готове до зухвалих нападів, грабежеві і боям за православну віру. Загін донських козаків Тимофія Єрмака пробрався через Уральські гори і виявився в Сибіру. Козаки розгромили сибірського хана Кучума і захопили його столицю.

Підвладні Кучуму князьки теж підкорилися їм, і Єрмак повідомив Іоанну Грозному про скорення Сибіру. Колись Русь мала вільний вихід до Балтійського моря, але поступово шведи й орден ливонських лицарів захопили все морське узбережжя. У їхніх руках виявився стародавній російський порт місто Юр'єв, майбутній Дерпт, нинішній Тарту. Через Велике князівство

Литовське і Польщу в Москву не пропускали купців, особливо з військовими товарами. Іоанн Грозний вирішив відвоювати старі російські прибалтійські міста. Війна почалася з ливонськими лицарями, але магістр ордена, бачачи свою слабість, передав свої володіння Великому князівству Литовському, і воювати довелося з ним. Спочатку успіх був на боці росіян. Війська взяли Дерпт

і Полоцьк. Иоанні Грозний Але Велике князівство Литовське, не витримавши війни, об'єдналося з Польщею в одна держава — “Річ Посполиту”. У цей час умер польський король, нового повинний був обрати загальний сейм. На престол “Речі Посполитої” претендували і зв'язані з польським королівським будинком шведські й австрійські принци, і навіть брат французького короля, і сам Іоанн Грозний — його підтримувала православна шляхта.

Але на троні зрештою виявився Стефан Баторій, воєвода Семиградського князівства, що підкорялося турецькому султанові. Баторій продовжив війну з Московією. Його війська відбили Полоцьк і осадили Псков. Кримський хан, підвладний Туреччини, початків нападати на Московську державу з півдня,

Грозному довелося воювати на два фронти. Разом з цими невдачами почався і внутрішній розлад. Іоанн важко занедужав — або, як говорить легенда, прикинувся хворим, щоб випробувати бояр. Майже всі бояри відмовилися присягати синові Грозного і хотіли поставити на царство брата Іоанна. Цар видужав. Дружина його, Настасія, що вміла стримувати його гнів, на той час уже вмерла.

Іоанн почав засилати і страчувати усіх, хто не присягав його синові. Він відсторонив від влади і своїх давніх улюбленців Сельвестра й Адашева. Багато бояр, боячись розправи, бігли. Перейшов на сторону Речі Посполитої і герой узяття Казані князь Курбський. Він писав Грозному листа, обвинувачуючи його в жорстокості.

Цар відповідав, проклинаючи боярську зраду. Озброєння російського вершника Ливонська війна зайшла в тупик. Поляки не змогли взяти Псков, у росіян вистачило сил захищатися, але наставати сил уже не було. Папа Римський, що підтримував Польщу і ніколи що не залишала задумів нав'язати Русі католицьку віру, надіслав свого посла Поссевіна.

З його допомогою й уклали перемир'я. Поссевін почав сперечатися з царем про віру, але Грозний добре знав священні тексти, і Поссевіну не удалося переконати його. Іоанн продовжував боротьбу з боярами. Він виїхав з Москви в Александровську слободу, оголосив, що не хоче царювати в державі, де бояри заважають цареві. На трон замість себе він посадив татарського царевича

Семена Бекбулатовича. А народу написав особливу грамоту, у якій пояснював, що на народ він гніву не тримає. Послані до царя благали його повернутися, не кидати країну. Іоанн погодився, але заявив, що буде правити опричь бояр, тобто без бояр. Він набрав собі молодих дворян — опричників. Командував ними Малюта Скуратов. Опричники їздили на конях, у кожного при сідлі висіла голова собаки

і мітла. Це значило, що вони будуть знищувати бояр як собак і вимітати їхньою мітлою. Портрет опричника Собор Василя Блаженного Почалися розбої і страти, грабежі й убивства. Багато хто вважали, що цар збожеволів. Він замість дзвонаря дзвонив на дзвіниці, молився, днями не піднімаючи з колін, складав духовні пісняспіви, сам пік у церковному тхорі, а ночами бенкетував

і разом з Малютою рубав голови непокірливих. Ім'я кривавого помічника пануючи Малюти Скуратова стало загальним. Так називають ката-душогуба або жорстокого правителя, що не зупиняється ні перед якими злодіяннями і стратами. Останні роки життя Іоанн цілком виправдував своє прізвисько Грозного. Якось він відвідав одного свого старого знайомого, ченця

Топоркова, і попросив ради, як краще керувати державою. Топорков відповів: — Якщо хочеш бути самодержцем, не тримай при собі людей, що розумніше тебе. Інший чернець — Філофей написав учений трактат, і в цьому трактаті оголосив Москву третім Римом — після древнього Рима і Царьграду — Константинополя. Він же доводив, що цар не повинний відповідати ні перед ким, крім

Бога. З тих пір Грозний став правити ще жорсткіше і крутіше. Один раз у припадку гніву він ударив свого сина, що заперечив йому, і, як пише історик, сумно вдалим ударом жезла в скроню поклав сина на місці. Смерть сина потрясла Іоанна, але він уже не міг зупинитися, і страти продовжувалися. Легенда розповідає про безстрашний юродивого, що у посаду підніс цареві шматок

м'яса. Цар сказав, що в посаду м'яса не їсть. — А кров християнську п'єш? — запитав юродивий. І хоча він назвав царя кровожером, Іоанн не торкнув його. На Русі з давнини поважали калік-юродивих, що жили при церквах і яки не боялися говорити правду. За кілька років до смерті Грозного кримські татари напали на Москву. Держава, розорена опричниками, уже не могло захищатися.

Татари розграбували і спалили столицю. Але навіть воєводу, що відбив потім татар, Іоанн страчував по помилковому доносі. У царювання Іоанна IV здійснилося чимало великого. У Московську державу ввійшли три ханства — Казанське, Астраханське і Сибірське. Першодрукар Іван Федоров видав у Москві першу на Русі книгу. Митрополит

Макарій склав «Житія святих». У пам'яті народу залишилися і Судебник і перший земський собор, духовна музика, складена царем. Але історія зберегла пам'ять і про страшні страти, і про розбої опричників. І тільки смерть пануючи, що змучили і себе і народ, принесла усім полегшення.