Реферат

на тему:

Господарство країн

Центральної Європи

З 1989 р. в центральноєвропейських країнах почались великі зрушення в бік демократизації суспільно-політичного та економічного життя, які призвели до змін політики країн регіону, їх державного ладу та устрою, до корінних пере­творень в економіці.

За характером реформ центральноєвропейські країни можна поділити на три групи: 1) країни «шокової терапії» - Польща; 2) країни стабільного поступального розвитку реформ - Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина; 3) країни повільного ходу реформ - Болгарія, Румунія; 4) решта країн регіону. Економічний спад спо­стерігається в усіх країнах Центральної Європи, кожна має свої особливості еко­номічного стану і перспективи виходу з кризових ситуацій. Найбільших успіхів у проведенні реформ здобули Угорщина, Польща і Чехія.

Перехід на ринкову модель розвитку призвів до змін у формах власності. Май­же всюди прийняті закони про приватну власність на землю, засоби виробництва, нерухоме майно. Це позначилося на зовнішньополітичній орієнтації країн. Тісно зв'язані до того з СРСР, центральноєвропейські країни після його розпаду в 1991 р. послабили ці зв'язки, максимально спрямувавши свої зусилля на те, щоб ввійти в європейський ринок. Ті з них, що раніше почали реформи і мали вищі показники економічного розвитку, дістали певні переваги. Так, Угорщина, Польща та Чехія є кандидатами на вступ до Європейського Співтовариства.

За рівнем економічного розвитку можна виділити також три групи країн:

І група - країни порівняно високого рівня розвитку. Для них характерна роз­винута промисловість, яка більш-менш орієнтована на нові наукоємні галузі, інтен­сивне сільське господарство. До цієї групи належать Чехія, Словенія та країни Балтії. Рівень їх економічного розвитку становить понад 50 % від рівня СІЛА.

II група - країни з середнім для регіону рівнем розвитку, що коливається від 25 до 50 % від рівня США. Це найчисельніша група, що об'єднує країни дуже різнорідні за характером впровадження економічних реформ. До цієї групи вхо­дять Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія, їх місце на регіональ­ному ринку визначає середнє машинобудування та вузькоспеціалізована продукція АПК. Вони мають всебічно розвинуту промисловість і сільське господарство, але рівень впливу науково-технічного прогресу тут значно нижчий.

III група - країни з низьким рівнем економічного розвитку, що становить менше чверті від рівня США. В цю групу ввійшли країни, що пізніше почали ре­форми (Румунія, Македонія, Албанія), і держави колишньої Югославії, на тери­торії яких була війна.

Галузева структура країн регіону, принаймні на рівні основних міжгалузевих комплексів, - майже тотожна, відрізняється тільки пропорціями. Територіальна структура господарства залежить від багатьох чинників, серед яких провідними є природно-історичні та характер розселення. Проте в цілому розміщення виробниц­тва в країнах регіону стало більш рівномірним.

Промисловість відіграє в господарстві країн регіону головну роль. Кожна країна має власну сировинну базу. Провідними є галузі паливно-енергетичного ком­плексу та комплексу виробництва конструкційних матеріалів. Основа паливно-енергетичного комплексу - вугільна промисловість, що базується на видобутку та

переробці бурого вугілля. На Центральну Європу припадає майже третина його світового видобутку.

Кам'яне вугілля добувають у Польщі (Верхньосілезький басейн), Чехії (Остравсько-Карвінський басейн), а також у Румунії. Проте тільки в Польщі воно головне джерело енергії.

Нафтова і газова промисловість є основою енергетичного комплексу у Румунії та Албанії. Природно-ресурсний чинник зумовив її розвиток особливо в Передкарпатті з центром у м. Плоєшті. Проте країни регіону завжди широко імпорту­вали енергоносії, зокрема з колишнього Радянського Союзу. Ця ж тенденція зберігається й нині, а постачальником є Росія.

Вздовж нафто- і газопроводів у місцях з вигідним транспортно-географічним по­ложенням та концентрацією споживачів розміщують нафтопереробні підприємства.

Для електроенергетики характерна переважна орієнтація на теплові електро­станції, що концентруються в місцях видобутку бурого та кам'яного вугілля. Така концентрація негативно позначається на екологічній ситуації районів. У 80-х роках швидкими темпами розвивалась атомна енергетика, особливо в енергодефіцитних районах Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії. Через катастрофу на Чорно­бильській АЕС програма розвитку атомної енергетики була переглянута. Великий гідропотенціал мають річки, особливо Дунай та його притоки, на яких діє система ГЕС та ГАЕС. їх частка в енергетичному балансі значна в Румунії, Албанії, країнах Балканського півострова. Альтернативні джерела знайшли найбільше поширення в Угорщині. Ця країна посідає провідне місце в світі за площею теплиць, для опалення яких використовується гідротермальна енергія.

Комплекс виробництва конструкційних матеріалів має дещо непропорційний розвиток як в галузевій, так і в територіальній структурі. Основна ідея його роз­витку полягала в створенні у кожній країні комплексу базових галузей, незалеж­но від сировинної бази, але з орієнтацією на споживача.

Чорна металургія не належить до галузей спеціалізації, її територіальна струк­тура визначається впливом сировинного та споживацького чинників. На сировин­ний чинник спираються в Польщі, Чехії, Словаччині. Найбільший металургійний район сформувався на півдні Польщі. Тут використовується власне коксівне вугілля з Верхньосілезького кам'яновугільного басейну та імпортні залізні руди, більша частина яких надходить з України. Розміщення ще одного великого мета­лургійного комплексу в Галаці (Румунія) орієнтується на споживача, використову­ючи вигідність транспортно-географічного положення. Металургійний комплекс повністю працює на довізній сировині.

Кольорова металургія, навпаки, є галуззю спеціалізації в більшості країн регіо­ну: виплавляють важкі метали та алюміній. Територіальна структура галузей важ­ких металів орієнтується на сировинну базу, алюмінію - на дешеву електроенергію. Виробництво алюмінію є провідною галуззю кольорової металургії в Угорщині та на території Динарського нагір'я (Хорватія та Боснія і Герцеговина), де запаси бокситів поєднуються з запасами гідроресурсів. Мідна промисловість найбільш розвинута в Польщі, яка експортує рафіновану мідь, а також у Сербії, Болгарії, Албанії. Свин­цево-цинкова - дістала розвиток у Сербії, Македонії, Словенії, Болгарії, Румунії.

Хімічна промисловість розвивається як на основі традиційної гірничо-хімічної сировини, бурого та кам'яного вугілля, так і експортних нафти і газу. В структурі

комплексу переважають галузі нафто-, газо- та вуглехімії, виробництво мінеральних добрив, полімерів, хімічних волокон. Зростає частка фармацевтичної промисло­вості (Угорщина). Найбільшого розвитку хімічна промисловість дістала в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії.

Машинобудування є провідною галуззю в промисловості країн регіону. Воно спеціалізується на виробництві машин та устаткування, технологічного обладнання, верстатобудуванні (Польща, Чехія, Словаччина), транспортному та сільськогоспо­дарському машинобудуванні. Серед галузей транспортного машинобудування особ­ливо розвинуті автомобілебудування (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія), морське суднобудування (Польща, Югославія, Хорватія), виробництво вагонів та локомотивів (Польща, Румунія, Чехія). З-поміж галузей точного машинобудування найбільший розвиток дістали електротехніка та електроніка (Чехія, Угорщина, Польща). Тери­торіальна структура машинобудування в регіоні орієнтована переважно на спожива­ча, тому виробництво концентрується в містах та міських агломераціях.

Легка промисловість належить до найстаріших галузей регіону. Країни Цен­тральної Європи спеціалізуються на текстильному виробництві, де провідною га­луззю є бавовняна промисловість та виробництво взуття, виробів із шкіри, скла, кераміки, а також трикотажній та інших галузях промисловості. Райони Судет і Лодзь - один з найважливіших ареалів легкої промисловості в Європі.

В агропромисловому комплексі Центральної Європи розвинуті всі сфери ви­робництва. На галузевій спеціалізації сільського господарства позначаються особ­ливості природи. Так, розрізняють середньоєвропейський, балканський і серед­земноморський типи ведення господарства. У районах середньоєвропейсь­кого типу переважає інтенсивне тваринництво молочно-м'ясного напряму, а в рослинництві - кормові, картопля. Райони цього типу склалися в Польщі, Чехії, Словаччині, країнах Балтії. Для районів балканського типу характерне пе­реважання рослинництва, в якому провідна роль належить зерновим (пшениця, ячмінь, жито) та технічним (цукрові буряки) культурам. Розвинуті садівництво, овочівництво, виноградарство. На узбережжі Адріатичного моря з середзем­номорською спеціалізацією вирощують цитрусові, інжир, маслини.

Переробна сфера АПК представлена галузями харчової промисловості, що є в кожній країні, її спеціалізація залежить від типу сільського господарства та національних особливостей народу країни. В північних районах переважають га­лузі, що переробляють тваринницьку продукцію, в південних - рослинницьку. Га­лузями регіональної спеціалізації є м'ясна, масложирова - в Угорщині, рибна - в Польщі, Естонії, олійна - в Болгарії, цукрова - в Словаччині, Чехії, Польщі, плодоовочеконсервна - в Угорщині, Болгарії, пивоварна - в Чехії, виноробна - в Угорщині, Болгарії, Румунії, Хорватії, тютюново-ферментаційна - в Болгарії. Роз­виваються сучасні технології переробки продукції, зокрема, виробництво свіжоморожених продуктів (Польща, Угорщина, країни колишньої Югославії).

Транспортний комплекс Центральної Європи представлений всіма видами транспорту і має розвинуту транспортну мережу. В країнах, які не мають вихо­ду до моря, переважаючим за розмірами вантажообороту є залізничний транс­порт, у решті країн - морський. Постійно зростає роль автомобільного транспор­ту. Мережа трубопровідного транспорту динамічно розвивалась в останні деся­тиліття, що дало змогу зменшити навантаження на інші види транспорту.

Для розвитку водного транспорту в регіоні - дуже сприятливі умови. Морський транспорт, що забезпечує значну частину зовнішньоторговельних перевезень, використовує порти Балтійського, Чорного та Адріатичного морів. Морські поромні пе­реправи сприяють пожвавленню міжнародних зв'язків. Це, зокрема, Іллічівськ (Ук­раїна) - Варна (Болгарія), переправа між портами Польщі і Скандинавських країн тощо. Внутрішній водний транспорт використовує широку мережу судноплавних річок, де провідне місце належить Дунайській системі, що зв'язує більшість країн регіону. Спорудження гідровузла на Дунаї в районі Залізних Воріт покращило умо­ви судноплавства, а канал Дунай - Чорне море в Румунії скоротив шлях до моря на 400 км. Постійно розвивається повітряний транспорт.

Густа мережа транспортних магістралей перетинає регіон в широтному і в ме­ридіональному напрямах, що разом із водною системою утворюють своєрідні транс­портні коридори для внутрішніх і міжнародних економічних зв'язків.

Зовнішньоекономічні зв'язки країн Центральної Європи реформуються і не мають на сучасному етапі сталої орієнтації. Слабка матеріально-сировинна база зу­мовлює необхідність імпорту палива та окремих видів мінеральної сировини. Екс­портується продукція машинобудування, окремих галузей кольорової, хімічної, легкої промисловості. Реформуються зовнішньоекономічні зв'язки як регіону в цілому, так й окремих країн. Першим кроком на цьому шляху був майже повний розрив економічних відносин з країнами колишнього Радянського Союзу і пере орієнтація країн регіону на торгівлю з західноєвропейськими країнами. Нині по­чався процес відновлення та встановлення на новій основі економічних зв'язків з країнами - східними сусідами, зокрема з Україною.

Світове значення має туризм. Для розвитку туризму в регіоні є необхідні природно-рекреаційні та культурно-історичні ресурси, розвинута інфраструктура. Це дає змогу розвивати кожній країні майже всі види і форми туризму. За спе­ціалізацією можна виділити такі типи рекреаційних територій: 1) приморські узбе­режжя Адріатичного (Хорватія, Югославія) та Чорного морів (Золоті піски в Бол­гарії, Мамайя - в Румунії); 2) приозерні (озеро Балатон в Угорщині); 3) гірські (Ви­сокі Татри тощо). Широкою міжнародною популярністю користується культурно-історичний потенціал столичних міст, особливо Праги, Будапешта, Варшави.

Природно-ресурсний потенціал, історія розвитку та формування господарства зумовили внутрішні відмінності в природокористуванні, що закріпилися в спеціалізації країн на регіональному та світовому ринку. Країни, розташовані на півночі регіону, мають переважно індустріальну спрямованість господарства, а країни південної частини - індустріально-аграрну.