ТЕМА 1.

Світ на початку ХХст.

1.
Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими.

В економічному відношенні означений період - це дер­жавно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання еко­номічної ролі держави у житті країни. Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва. У розвинутих країнах Європи та СІЛА створено потужну важку про­мисловість, впроваджено у виробництво найновіші тех­нології.

Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею.

Початок XXст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні вста­новлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині.

Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці:

• у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку;

• Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан;

• в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади.

Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом гео-політичних змін, які відбулися після Першої світової війни.

В економіці війна загострила суперечності між власниками і найманими робітниками, посилила вплив монополій і держави на суспільство, мілітаризацію народного господарства. У політиці - зміцнила демократичні режими в країнах традиційної демократії (США, Франція, Великобританія). У країнах, де традиції демократії були слабкими - Німеччині, Італії, Росії, Іспанії встановлено тоталітарні режими або авторитарні -у Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії. Протистояння демократії і тоталітаризму (фашизму, нацизму, комунізму) посилюється в 30-ті роки.

2.
Людство XXст. стало співучасником і свідком виник­нення нової форми політичного режиму - тоталітарної диктатури. Вся перша половина XX ст. пройшла під його впливом, тоталітарні держави розв'язали найжахливішу Другу світову війну, і до сьогодні людство повністю не перебороло цієї хвороби. Людство і до XXст. знало різні форми державного насильства - деспотію, тиранію, диктатуру, однак такі нелюдські форми насильства, як дов­ела німецько-американський філософ Г. Арендт («Джерела тоталітаризму», 1951 р.), виникли вперше саме у нашому столітті.

Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії. Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення. Це поняття, що охоплює низку політичних режимів XX ст., в яких влада базується на однопартійній системі і всезагальному втручанні держави в економіку, культуру, суспільне й політичне життя.

Найбільш вдалу спробу систематизувати характерні риси тоталітарного режиму зробили К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956). Вони відокремили шість основних ознак, наявність яких, на їхню думку, дозволяє визначити режим як то­талітарний. До числа цих ознак належать такі: 1) політична система спирається на ретельно розроблену іде­ологію, яка пронизує усі сфери життя суспільства і дотри­мання якої є загальнообов'язковим; 2) існує єдина масова партія, членство у якій відкрито лише для незначної час­тини суспільства. Партія має олігархічну структуру й або переплітається із державною бюрократією, або контролює її; 3) управління здійснюється за допомогою системи теро­ру, який скеровує і здійснює партія і таємна поліція; 4) засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем влади; 5) засоби збройної боротьби монополізовано партією та урядом; 6) вони ж жорстко контролюють еко­номічне життя.

Отже, характерні риси тоталітаризму - послідовний антилібералізм і антидемократизм; нічим не обмежене насильство, яке, до того ж, видається за одну з найбільших чеснот людства; заборона будь-якої опозиції проти правлячої партії; одержавлення всієї власності або повний контроль над нею з боку держави; прагнення держави і правлячої партії до встановлення необмежено­го контролю над особистістю, її духовним життям і творчістю; культ особи вождя і маси, що слухняно і радісно підпорядковується йому; матеріальна і духовна ізоляція суспільства. Основна мета будь-якої тоталітар­ної держави - впровадження у життя ідеї, явно утопічної, як наприклад: побудова всесвітнього на­цистського Третього Райху в Німеччині чи світова рево­люція і торжество комунізму в усьому світі в Росії, СРСР тощо.

Які ж були причини того, що людство опинилося на межі тоталітарної безодні, а деякі суспільні сили і до сьогодні співають хвалу цій антилюдській системі? Су­часні дослідники виділяють їх декілька:

• економічна: наприкінці XIX- на початку XXст. в ре­зультаті об'єктивного "економічного розвитку державно-мо­нополістичного капіталізму держава отримала у свої руки величезну власність (заводи, фабрики, залізниці тощо), во­на стала не тільки втручатися в економічне життя суспільства, а й підпорядковувати собі індивідуальне життя людини. За роки Першої світової війни владними структу­рами у кожній державі кожного із воюючих блоків, що прагнули здобути перемогу, було накопичено певний досвід керування суспільством, соціально-політичними та соціаль­но-економічними процесами. У дії було перевірено мобілізаційні можливості суспільства, ідеології, економіки. Досвід світової війни довів можливість велетенської концен­трації народногосподарських ресурсів в руках держави, мілітаризації економіки на тривалий час, управління соціальними процесами за допомогою мобілізації бага­томільйонних мас населення;

• структурна: технологічний розвиток людства значно випереджає його соціальний і духовний розвиток - людина ні духовно, ні фізично не встигає за тими технічними пере­твореннями, які відбуваються у суспільстві. Аби їх «пере­травити», потрібен час;

• психологічна: іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет пов'язує появу тоталітаризму з виходом на політичну аре­ну в XXст. «масової людини», яка у кризових ситуаціях легко підпадає під вплив антилюдських ідей;

• політико-технологічна: насамперед, повинні були з'явитися засоби масової інформації (спершу це були дешеві газети, котрі орієнтувалися на масового читача, згодом радіо й телебачення), сформуватися їхній масовий споживач (принаймні мінімально освічені прошарки населення). Внаслідок цього умоглядні проекти тоталітарної перебудови суспільства, які перед тим розроблялися поодинокими теоретиками, дістали змогу трансформуватися в ідеологію, яка за сприятливих обста­вин могла спонукати до дій великі маси населення. Суттєвою обставиною був і вихід на арену суспільно-політичного життя наприкінці XIX- на початку XXст. масових політичних партій. Відбулося це, коли було скасовано цензи - майновий та осілості, роздвинуто вікові рамки участі громадян у голосуванні, до виборчих кам­паній допущено жінок. Відтак поступово сформувалися демократичні норми, згідно з якими політична партія, котра перемагає на виборах, могла виступити у ролі вершителя долі суспільства.

Очевидно, це були лише об'єктивні передумови для встановлення тоталітарного режиму у тій або іншій країні, які існували потенційно - тобто як можливість, котра могла реалізуватися, а могла так і залишитися лише можливістю. Багато важив в цьому відношенні збіг суб'єктивних чинників, історичні традиції конкретної країни (наприклад, монархо-деспотичні, як у Росії, мілітаристські - у Пруссії та ширше - Німеччині тощо).

Тоталітарна диктатура в XX ст. мала декілька видів: нацистська диктатура А. Гітлера в Німеччині; комуністична - Й. Сталіна в СРСР; фашистські диктатури в Італії, Іспанії, Португалії, Угорщині; військово-монархічні режими в Болгарії, Румунії, Югославії.

3.
Періодизація першої частини новітньої історії:

• 1914 - 1918 рр. - Перша світова війна, розв'язана країнами Троїстого союзу проти країн блоку Антанти;

• 1918 - 1923 рр. - період післявоєнної нестабільності. Криза посилила революційні процеси в Європі, загострила класову боротьбу, активізувала демократичні та робітничі рухи - створено Комінтерн, Соцінтерн. У таких країнах Європи, як Італія, Угорщина, Радянська Росія, встановлено диктатури; відроджено під назвою СРСР Російську імперію, щоправда, у дещо урізаному вигляді. Створено Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного врегулювання;

• 1924 - 1929 рр. - період економічної стабілізації. По­долано наслідки війни - стабілізовані фінанси, оновлено виробництво, запроваджено нові методи виробництва -конвеєр, стандартизацію деталей. Наслідком стало еко­номічне піднесення - «золоті 20-ті», «ера процвітання». У цей же час встановлено диктаторський режим в Юго­славії;

• 1929 - 1933 рр. - період «великої депресії». Еко­номічно розвинуті країни охоплює криза, причинами якої були перевиробництво, надмонополізація виробництва, неконтрольований з боку держави розвиток капіталізму -нерівномірність у розподілі національних багатств, незнач­не втручання держави у відносини між працею і капіталом. Найбільше постраждали від кризи СПІА і Німеччина. Вона була найсильнішою в історії Європи XXстоліття. Встано­влено диктатури в Німеччині і Болгарії; в СРСР розпочато індустріалізацію і проведено колективізацію сільського гос­подарства;

• 1933 - 1939 рр. - період назрівання Другої світової війни. Країни, не задоволені результатами Першої світової війни - Німеччина, Італія, Японія, СРСР, починають бо­ротьбу за перерозподіл світу. Посилюється державне втру­чання в економіку - у скандинавських країнах, США, Англії, Канаді проведено ліберальні реформи в інтересах найширших верств населення, а в Німеччині, Італії, СРСР посилення державного регулювання призвело до остаточного утвердження тоталітарних диктатур, за яких держава стала контролювати всі сторони життя країни. Встановлено диктатури в Іспанії і Румунії. З метою захисту від фашиз­му утворено Народні фронти - у Франції, Іспанії, Чилі.

Вирішити мирним шляхом суперечки, що назріли, не вдалося, і світ було втягнуто у Другу світову війну 1939 - 1945 рр.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. Як змінилося співвідношення сил на світовій арені по закінченні Першої світової війни?

1.2. В яких країнах відбулися революції, посилився національно-визвольний рух? Які наслідки цих подій?

1.3. Охарактеризуйте основні тенденції соціальна-економічного і політичного розвитку країн світу в повоєнний період.

1.4. Визначте основні періоди світового розвитку, дайте їм коротку характеристику.

2.1. Революції відбулися в: Росії, Австро-Угорщині, США, Німеччині, Фінляндії, Словаччині, Франції, Британії (виберіть необхідне).

2.2. Розвалилися імперії: Російська, Французька, Британська, Австро-Угорська, Німецька, Османська (виберіть необхідне).

2.3. Демократія • це ..., а диктатура - ... (закінчіть речення).

2.4. До кожного періоду доберіть хронологічні рамки:

а) період назрівання Другої світової війни; період економічної стабільності; період великої депресії; період повоєнної не­стабільності; Перша світова війна.

б>) 1929 - 1933; 1918- 1923; 1933 - 1939; 1924 - 1929; 1914- 1918 роки.

2.5. Назвіть країни, де особливо посилився національно-визвольний рух.

3.1. Чим відрізняється тоталітарна диктатура від авторитарної? В яких країнах була встановлена на початку XXст. та чи інша форма диктатури?

3.2. У. Черчілль казав: «Демократія - дуже недосконалий вид державного правління, однак нічого кращого людство не придумало». Чи згодні Ви з цим висловлюванням? Відповідь обґрунтуйте.

3.3. Як змінився характер капіталістичного виробництва після кризи 1929 - 1933 рр.?

3.4. Чим була викликана світова економічна криза 1929 - 1933 рр.?

а) Різким падінням курсу акцій і панікою на Нью-Йоркській біржі;

б) надвиробництвом товарів, значним зниженням їх збуту внаслідок анархії виробництва і високого ступеня монополізації ос­новних галузей промисловості; в) некомпетентним втручанням уряду у сферу виробництва, що спричинило потрясіння на фондових біржах і викликало загальноекономічну кризу.

ТЕМА
2

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (1914 - 1918)

ТЕРМІНИ:

План Шліфена
- план німецького генерального штабу, розрахований на «блискавичну війну» з Францією і Росією.

ДАТИ:

28 липня 1914 р.
- оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії, початок Першої світової втни

ПЕРСОНАЛІЇ:

ШЛІФЕН
Альфред (1833 - 1913) - граф, німецький командуючий, генерал-фельдмаршал, теоретик блискавичної війни. У 1891 - 1905 рр. начальник генерального штабу німецької армії. Склав план війни, за яким передбачалося швидко розгромити Францію шляхом удару через Бельгію на Париж, а потім спрямувати основні сили проти Росії

1.
Швидкий економічний розвиток провідних країн світу, завершення в них промислового перевороту призвели до остаточного поділу світу. На початку XXст. загострилися протиріччя між двома воєнно-політичними блоками країн - Троїстим союзом (Н.,А-У.,І.)та Антантою (А.,Ф.,Р.). В основі протиріч - спір за колонії між Німеччиною та Англією.

Німеччина намагалася покінчити з пануванням Англії на морях, послабити її вплив на світовий ринок і захопити колонії. Німеччина також бажала приєднати промислове розвинуті північно-східні регіони Франції, захопити у Росії Прибалтику, Україну, Дон і Кавказ.

Австро-Угорщина прагнула розширити сферу впливу на Балканах, захопити Сербію, відібрати у Росії Польщу, Правобережну Україну (Поділля та Волинь).

Османська імперія, що виступила на боці Троїстого союзу в жовтні 1914 р., розраховувала захопити російське Закавказзя і відновити свій вплив на Балканах.

Англія сподівалася послабити Німеччину, захопити частину німецьких колоній в Африці, поділити Османську імперію - забрати багаті нафтою Месопотамію та частину Аравійського півострова.

Франція прагнула повернути Ельзас і Східну Лотарингію, що були захоплені Німеччиною після франко-прусської війни, захопити Саарську область (вугільні шахти) та лівий берег Рейну - природний кордон з Німеччиною, крім того, там знаходилися сучасні промислові підприємства.

Росія бажала встановити своє панування на Балканах і в протоках Босфор і Дарданелли, послабити Німеччину економічно, відібрати в Австро-Угорщини Східну Галичи­ну, землі по нижній течії Німану.

Японія, що вступила у війну з Німеччиною в середині 1914 р., намагалася захопити німецькі орендні території в Китаї (півострів Шаньдунь) та острова у Тихому оке­ані.

З обох боків війна мала загарбницький імперіалістич­ний характер. Тільки Сербія та Бельгія вели війну за своє визволення, що, однак, не міняє характеру самої війни, її ініціаторами були Німеччина та Австро-Угорщина, які розпочали війну першими. Початок війни викликав сплеск патріотизму у воюючих країнах, що швидко пе­реріс у шовінізм.

На 1914 р. протиріччя між блоками вкрай загострили­ся, особливо щодо Балканського питання. Австро-Угор­щина, за порадою німецького імператора, вирішила од­ним ударом по Сербії затвердити свій вплив на Балканах. Приводом для розв'язання війни стало вбивство спад­коємця престолу, австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. Він був убитий у Сараєво сербськими націоналістами Принципом та Гавриловичем - членами напіввійськової організації «Чорна рука». Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, виконання умов якого означало б для Сербії відмову від державного суверенітету. Сербія, за порадою Росії, згодилася виконати всі умови ультиматуму, крім останньої - допустити австрійських урядовців до розслідування обставин убивства.

28 липня 1914 р.
Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Росія розпочала мобілізацію. Тоді Німеччина 1 серп­ня 1914 р. оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Німецькі війська рушили на французьку територію через Бельгію. Англія стала на захист нейтралітету останньої і 4 серпня оголосила війну Німеччині. У воєнний конфлікт і поступово було втягнуто 38 держав, мобілізовано 70 млн. чоловік. Війна стала світовою.

2.
Війна велася на десятку фронтів у різних куточках земної кулі. Однак головними фронтами були Західний, де Німеччина воювала з англійськими, французькими та бельгійськими військами, та Східний, де німецькі та австро-угорські війська билися з російськими. План воєнних дій Німеччини був складений начальником Генерального штабу генералом фон Шліфеном і передбачав «блискавичну війну»: за півтора місяця розгромити Францію, до того як Росія відмобілізує свої війська. Потім всі війська мали бути перекинути на Східний фронт і розбити за півмісяця російську армію.

3. Однак німецька армія зустрілася з героїчним опором бельгійських військ під Мобажем і Антверпеном. Росія у цей час розпочала наступ у Східній Пруссії та Галичині. Німеччина була змушена перекинути сюди з Західного фронту два армійських корпуси і тим самим відмовилася від захоплення столиці Франції. Після битви 3-10серпня 1914 р. на р. Марні, під Парижем, було остаточно зірвано «план ПІліфена». Західний фронт до кінця 1914 р. стабілізувався. Наступ Росії у Східній Пруссії виявився невдалим, а в Галичині австро-угорські війська були вимушені відступити до Карпат. Східний фронт теж стабілізувався.

Наприкінці 1914 р. до Троїстого союзу приєдналася Туреччина.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. Назвіть причини Першої світової війни.

1.2. У чому суть «плану Шліфена»?

1.3. Розкажіть про воєнні дії 1914 р.

ТЕМА 3.

Кампанії 1915 - 1916 рр.

ДАТИ:

1915 р
. - вихід з Троїстого союзу Італії, натомість приєднання до нього Болгарії.

Лютий-грудень 1916 р. - Верденська битва

Червень 1916 р. • Брусиловський прорив

Липень-листопад 1916 р. - битва на р. Сомма.

ПЕРСОНАЛІЇ:

БРУСИЛОВ
Олександр (1853 - 1926) - російський військовий діяч, генерал від кавалерії, в роки Першої світової війни - командуючий 8-ю Галицькою армією, з 1916 р. - командуючий Південно-Західним російським фронтом. У травні-червні 1917 р. - головнокомандуючий російською армією, з 1920 р. - у Червоній армії, у 1923 - 1924 рр. - інспектор кавалерії

1.
Перехід до позиційної війни дав змогу Німеччині пе­рекинути свої сили на Східний фронт. У 1915 р. тут був проведений основний наступ, у той час, як на Західному фронті Німеччина перейшла до стратегічної оборони. У лютому-березні 1915 р., після боїв біля Мазурських озер, німецька армія витіснила російські війська із Східної

Пруссії. До осені 1915 р. німецькі та австро-угорські війська захопили Західну Україну, Польщу, Литву, частину Латвії.

У травні 1915 р. Італія, яка прагнула приєднати західну частину Балканського півострова (території Австро-Угорщини, Туреччини та Албанії) вийшла з Троїстого союзу і оголосила війну колишнім союзникам, а у вересні 1915 р. до союзу вступила Болгарія і він перетворився на Четверний (Почвірний).

На Західному фронті відбулися бої у Фландрії та Шампані. Найбільша битва - поблизу міста Іпра (Бельгія).

У першій половині лютого німецьке військо отримало «бойовий хімічний засіб у вигляді хлорного газу» та «но­вого роду артилерійський снаряд, начинений отруюючими речовинами, котрі викликали сльозотечу». 22 квітня 1915 р. 4-та армія рейхсверу поблизу Іпру вперше у воєнній історії використала проти англо-французьких військ для прориву їхніх позицій газобалонну атаку. Газ дістав назву іприт (від місцевості першого використання).

Балони з газом було встановлено уздовж 6-кілометро-вої ділянки фронту. Вихід газу із них зайняв лише п'ять хвилин. Вглибину хмара мала від 600 до 800 м, заввиш­ки була у людський зріст, згодом - вище. Хлором тоді бу­ло отруєно 15 тис. осіб, з яких 5 тис. (33 %) померло. Сол­дати, згадував учасник цієї операції, побачили, «що веле­тенська хмара зелено-жовтого газу підіймається з-під землі й повільно рухається за вітром у напрямку до них, що газ стелеться по землі, заповнюючи кожну ямку, ко­жне заглиблення й затоплює траншеї та воронки. Спершу подив, потім жах й, нарешті, паніка охопила війська, ко­ли перші хмари диму окутали всю місцевість і примуси­ли людей, задихаючись, битися в агонії. Ті, хто міг руха­тися, бігли, намагаючись, більшою частиною даремно, обігнати хмару хлору, котра невмолимо переслідувала їх».

Німці мали тактичний успіх, проте не мали напоготові резервів і не змогли з нього скористатися. Німеччина пору­шила конвенцію, яка забороняла застосування отруюючих речовин, й повела нову війну, причому німецьке команду­вання використало у великому масштабі нову зброю в операції, котра мала обмежену мету. Після Іпру отруйні гази надалі використовували обидві сторони.

Газова війна все більше посилювалася. Запроваджува­лися нові отруюючі речовини. Війська стали систематично обстрілюватися грантами й бомбами, що містили в собі за­душливі й сльозоточиві гази.

2
. Основні бойові дії 1916 р. відбулися на Західному фронті. В лютому німецькі війська намагалися штурмом взяти Верден - найважливішу ланку оборони Франції. У цій грандіозній битві, що тривала з лютого по грудень 1916 р., Німеччина втратила 600 тис. чоловік, Франція -300 тис. (так звана Верденська м'ясорубка). Однак реального успіху Німеччина не досягла. З липня по листопад 1916 р. французька армія намагалася прорвати оборону німців на р. Соммі і вийти до Брюсселю, що призвело до загальних втрат чисельністю 1,3 млн чоловік. Тут вперше англійською стороною застосована нова зброя - танки.

Більш успішними були дії військ Антанти на Східному фронті. В червні 1916 р. Росія розпочала ряд наступальних операцій в Галичині. Армія генерала Брусилова прорвала фронт і зайняла більшу частину Галичини і Буковини (так званий Брусиловський прорив). Втрати противника - 1,5 млн чоловік. Успіхи Росії сприяли вступу Румунії у серпні 1916 р. у війну на боці Антанти. Однак невдовзі вона була окупована австро-угорськими військами.

Проте стратегічна ініціатива переходила до Антанти, і вона відмовилася від німецької пропозиції розпочати переговори наприкінці 1916 р.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. Де відбулися найбільші битви 1915 - 1916 рр.? Які їх наслідки?

1.2. Ким і де вперше було застосовано отруюючі речовини у військових діях?

2.1. Доберіть відповідники:

а) 28 липня 1914 р. а) Брусиловський прорив.

б) лютий-грудень 1914 р. б) битва на Соммі.

в) літо 1916 р. в) початок Першої світової війни.

г) липень-листопад 1916 р. г) «Верденська м'ясорубка».

ТЕМА 4.

Події 1917- 1918рр.

ДАТИ:

28 лютого 1917 р, • Лютнева революція в Росії

25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 р. - більшовицький переворот у Петрограді

Жовтень 1917 р. - розпад Австро-Угорщини З листопада 1917 р. революція в Німеччині З березня 1918 р. - Брестський мир

11 листопада 1918 р. - укладення Комп'єнського перемир'я, закінчення Першої світової війни

ПЛАН

1. Воєнні та політичні події 1917 р.

2. Революції в Австро-Угорщині та Німеччині.

3. Закінчення війни. Комп'єнське перемир'я.

4. Наслідки Першої світової війни.

1.
6 квітня 1917 р. США, що до цього були нейтральною країною і торгували практично з усіма воюючими державами, оголосили війну Німеччині.

У лютому 1917 р. в Росії відбулася революція, результатом якої стало повалення самодержавства і перехід влади до Тимчасового уряду. Останній продовжив курс на ведення війни «до переможного кінця». Однак реальних можливостей для цього не було. Економічна ситуація в країні була катастрофічною.

В результаті перевороту 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 р. Тимчасовий уряд було скинуто і до влади прийшла більшовицька партія на чолі з В.Леніним, сформований радянський уряд - РНК. На заклик більшовиків укласти мир без анексій і контрибуцій відгукнулася тільки Німеччина. Вона бажала позбутися війни на два фронти. В грудні 1917 р. між Росією та Німеччиною укладено перемир'я, незабаром почалися переговори делегацій Четверного союзу та Радянської Росії у Бресті. Під загрозою продовження бойових дій Росія погодилася на тяжкі умови миру.

З березня 1918 р. підписано Брестський мир між Росією і країнами Четверного союзу. Прибалтика, частина Білорусії переходили під контроль Німеччини. Радянські війська виводилися з України та Фінляндії, Росія визнала самостійність України, зобов'язувалася виплачувати Німеччині контрибуцію у 6 млрд марок. Країни Антанти, які не визнали цього сепаратного мирного договору, почали військову інтервенцію в Росію. Після укладення миру Німеччина розгорнула наступ на Західному фронті. Влітку 1918 р. її війська вийшли на р.Марну і стали обстрілювати Париж з гармат дале­кобійної артилерії. Однак військові резерви Німеччини на той час були вичерпані. В липні 1918 р. союзні армії Англії та Франції, отримавши підкріплення з США, перейшли в контрнаступ, витіснивши німецькі війська з Франції та Бельгії. Водночас почався наступ на Балканах. У вересні 1918 р. Болгарія запросила перемир'я. Наступ англійських військ на Близькому Сході примусив Туреччину ЗО жовтня 1918 р. підписати перемир'я.

2. У Німеччині та Австро-Угорщині почалися революційні виступи. У жовтні 1918 р. Австро-Угорщина розпалася: проголосили незалежність Чехословаччина, Югославія, Австрія, Угорщина. В Австрії та Угорщині скинуто монархії, проголошено республіки. В листопаді 1918 р. австрійський уряд підписав умови перемир'я, що були продиктовані Антантою.

У вересні німецький уряд звернувся до США з проханням перемир'я, а 3 листопада 1918 р. у Кілі (Німеччина) відбулися демонстрації матросів, солдатів і робітників, що переросли в революцію. Імператор Німеччини втік, новий уряд очолили соціал-демократи, Німеччина проголошена республікою.

3. 11 листопада 1918 р. у Комп'єнському лісі, у штаб­ному вагоні командуючого військами Антанти французь­кого маршала Фоша німецька делегація на чолі зі статс-секретарем закордонних справ Ерцбергером підписала перемир'я, запропоноване союзним командуванням. Німеччина визнала себе переможеною. Перша світова війна закінчилася. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я. Насамперед Антан­та вимагала звільнення окупованих німецькими військами територій, передачі рейхсвером військового споряд­ження, вагонів, паровозів, вантажних автомобілів, повер­нення військовополонених, утворення нейтральної зони на правому березі Рейну. Німеччина зобов'язувалася віддати союзникам усі підводні човни, роззброїти усі на­дводні кораблі, а також у визначений термін виконати й інші вимоги.

4.
Перша світова війна привела до істотних політич­них, економічних та територіальних змін у багатьох регіонах світу, насамперед у Європі, її закінчення підво­дило риску під усім довоєнним розвитком людства.

Війна була грандіозною подією за своїми соціальними наслідками, за розмахом, за кількістю держав, котрі взяли у ній участь, і театрів воєнних дій, за велетенською чисельністю людського складу, протяжністю фронтів й напругою воєнних дій. Населення країн, що були втягнуті у цей збройний конфлікт, нараховувало понад півтора мільярда осіб, або понад дві третини тогочасного населення земної кулі. Війна охопила територію Європи, Азії та Африки загальною площею понад 4 млн км²
. На січень 1917 р. військо обох коаліцій нараховувало 33,5 млн осіб.

Під час війни було мобілізовано у державах німецької коаліції понад 25 млн, у країнах Антанти - понад 48 млн осіб: у Німеччині - 13,3 млн, Австро-Угорщині - 9 млн, Росії - 19 млн, Франції - 8,2 млн, Англії - 9,5 млн, СІЛА - 3,8 мли осіб. Стосовно до всього населення це складало: в Росії - 11,2 %, Англії - 10,7 (без колоній), Франції - 17,2 (без колоній), Німеччині - 20,4, Австро-Угорщині - 17 %..

У війні взяли участь мільйони представників ко­лоніальних країн. В цьому одна з її характерних особливостей. Англія і Франція мобілізували у власних колоніях (так звані кольорові війська) до 6 млн осіб. Крім того, мільйони чоловіків використовувалися на різноманітних роботах у тилу й на фронті. Під час війни до Франції, наприклад, було перевезено із колоній майже один мільйон осіб для служби у війську та праці у сільському господарстві.

Війна принесла людські жертви, які дорівнювали воєнним втратам у Європі упродовж попередніх двох століть. За 1914 - 1918 рр. було вбито 8,7 млн чоловік, поранено 20,8 млн, у той час як за попередні 100 років в усіх війнах втрачено 1,6 млн життів. Всі досягнення науки і техніки в цей час були спрямовані на винищення людей. Від самих лише отруюючих речовин у французькій, англійській, американській та німецькій арміях загинуло 500 тис. осіб. Варварськими методами, особливо з боку Німеччини, провадилася підводна війна: підводними човнами торпедува-лися не лише військові кораблі, але й кораблі з пораненими, під знаком Червоного Хреста, а то й пасажирські судна. Мільйони людей загинули від хвороб і голоду. Війна по­глинула 1/3 національних багатств країн-учасниць війни, загальні втрати становили 80 млрд доларів. У роки війни на фронти мобілізовано 74 млн чоловік. Росія втратила 60% свого національного продукту, Австро-Угорщина - 41%, Німеччина - 33%, Франція -31%, Англія - 16%, лише Японія і США збільшили свої багатства.

Неймовірних матеріальних збитків зазнали майже всі європейські держави. Були зруйновані або ж переведені на виробництво військової продукції фабрики й заводи. Спотворені дороги, висаджені в повітря залізниці, мости, тунелі, стерті з лиця землі міста й села, втрачені шедеври людського генія справляли гнітюче враження, не піддавалися поясненню здорового глузду. До речі, надзвичайного поширення набули всілякі психічні захворювання, психічні травми, які безпосередньо або ж опосередковано пов'язували з воєнними діями. Генерація молодих людей, які пройшли чистилище Першої світової війни, невдовзі у європейській літературі дістали назву «втраченого (загубленого) покоління». Розладнані промисловість, сільське господарство та фінанси потребували велетенського напруження зусиль нових поколінь.

Одним із підсумків війни стало нове співвідношення сил на міжнародній арені. Сполучені Штати Америки по­чали чимдалі більше відігравати роль кредитора євро­пейських держав-переможниць (а згодом - і переможених), відповідно посилилася їхня роль у світовій політиці. Політична карта світу змінювалася на очах. У перебігу війни державний устрій Австро-Угорщини, Німеччини, Османської імперії не витримав випробувань воєнного ча­су. Імперії Гогенцоллернів, Габсбургів, Романових, ту­рецьких султанів розпалися. Загалом війна і революції спричинили крах монархій: із 41 правлячої династії у Європі напередодні війни після її завершення залишило­ся лише 17. На їхніх уламках постали нові держави. По­силився вплив Японії та Китаю. Почала занепадати кол­оніальна могутність європейських держав.

Перша світова війна призвела до серйозних політичних, економічних і територіальних змін у багатьох регіонах світу, насамперед у Європі - основному театрі воєнних дій.

Сталися радикальні зміни у співвідношенні сил у світі:

• революція у колишній Російській імперії, справжню мету якої на той час далеко ще не всі усвідомлювали, на тривалий час поставила її поза колом великих держав;

• країни Четверного блоку (Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія, Туреччина) внаслідок поразки у війні також випали із гурту країн, котрі визначали світову політику;

• виснажені війною, Англія і Франція істотно поступилися своїми позиціями СПІА та Японії, значення і вплив яких незмірно зросли;

• значно активізувався національно-визвольний рух у колоніальних і залежних країнах Азії та Африки;

• перестали існувати Німецька, Російська, Австро-Угорська, Османська імперії;

• у Європі утворилися нові держави - Польська Республіка, Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців (із 1929 р. - Югославія), Австрія, Угорщина, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія. Водночас серйозне порушення (перш за все - країнами Антанти) права націй на самовизначення (зокрема, української нації) під час установлення кордонів нових держав та амбіції їхніх лідерів перетворювали цей стратегічний регіон у постійне джерело напруження.

Таким чином, Перша світова війна стала важливим рубежем у розвитку людства. Вона, зокрема, довела єдність та взаємозалежність світової цивілізації й започаткувала докорінні зміни в економіці, внутрішньо полі-тичному житті, міжнародних відносинах, культурі, а також - і насамперед - у свідомості й поведінці людей.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. Розкажіть про воєнні дії 1917 - 1918 рр.

1.2. Які наслідки для воюючих сторін мав Брестський мир?

1.3. Які наслідки мала Перша світова війна для країн Європи та всього світу?

2.1. Складіть таблицю:

Воєнні та політичні події Першої світової війни 1914 - 1918 років

2.2. Головним наслідком війни була перемога блоку ... і поразка ... (заповніть пропуски).

ТЕМА 5

Паризька мирна конференція 1919 року

ТЕРМІНИ:

Анексія - загарбання території чужої держави

Контрибуція - грошова виплата переможеної держави державам-переможницям

ДАТИ:

Січень 1919 - січень 1920 р. - Паризька мирна конференція 28 червня 1919 р. - підписання Версальського мирного договору між країнами Антанти і Німеччиною

1923 р. - рішення конференції країн Антанти про приєднання Східної Галичини до Польщі

1919-1946 рр. - діяльність Ліги Націй ПЕРСОНАЛІ?:

ЛЛОЙД ДЖОРДЖ Девід (1863 - 1945) - прем'єр-міністр Англії у 1916 - 1922 рр., ліберал

КЛЕМАНСО Жорж (1841 - 1829) - прем'єр-міністр Франції у 1906

- 1909, 1916 - 1920 рр., радикал

ВІЛЬСОН Томас Будро (1856 - 1924) - 28-й президент США у 1913

- 1921 рр., демократ

ПЛАН

1. Паризька мирна конференція. Плани держав Антанти.

2. Версальський договір та договори з союзницями Німеччини.

3. Утворення та діяльність Ліги Націй.

4. «Українське питання» на конференції 1923 року.

1.
Підсумки Першої світової війни, що закінчилася підписанням 11 листопада 1918 р. Комп'єнського пере­мир'я, підбито на Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920). її метою були розробка і укладення мирних договорів між державами Антанти, які перемог­ли у війні, і державами Четверного союзу, які розпочали і програли її. Основні питання конференції вирішували­ся «радою трьох»: прем'єр-міністром Великобританії Д. Ллойд-Джорджем, президентом США В. Вільсоном, прем'єр-міністром Франції Ж. Клемансо, що не задоволь­няло інші країни, які брали участь у війні на боці Антан­ти.

Мета Франції - економічно послабити свого давнього суперника - Німеччину, встановити кордон по р. Рейн, заволодіти економічно розвинутими землями Німеччини (лівий берег Рейну, Саарський кам'яновугільний басейн).

Великобританія, керуючися гаслом: «У Англії немає постійних союзників, є постійні інтереси», прагнула зберегти сильну Німеччину як противагу Франції на континенті, відібрати німецькі колонії.

США, що перетворилися за роки війни на кредитора Європи, в документі, який отримав назву «14 пунктів» президента В.Вільсона» (опублікований 8 січня 1918 р.), відстоювали право європейських націй на самовизначен­ня і утворення у Східній Європі самостійних держав, що змогли б стати противагою Німеччині, Британії та Франції.

2.
Після довгих дебатів, 28 червня 1919 р., було укла­дено Версальський мирний договір країн Антанти і Німеччини. За ним Німеччина втратила 1/7 частину території, 1/12 частину населення, позбавлялася всіх ко­лоній. Армія, створена на принципі загального військово­го обов'язку, мала стати професійною з чисельністю не більше 100 тис. чол. (у тому числі 4 тис. офіцерів). Німеччині було заборонено мати авіацію, важку артилерію тощо. Вона повинна була за 42 роки виплатити репарацій на астрономічну суму 256 млрд золотих марок.

Територіальні втрати Німеччини:

• Ельзас і Лотарингія поверталися Франції;

• «польський коридор» (частина Верхньої Сілезії, Померанії і Східної Пруссії) відходив до Польщі, яка отримала вихід до Балтики;

• Гданськ ставав «вільним містом» під захистом Ліги Націй;

• частина Шлезвіг-Гольштейну за плебісцитом (голосуванням) відходила до Данії, а округи Ейпен і Мальмеді - до Бельгії;

• округ Мемель з центром у Клайпеді переходив у відання держав-переможниць (у 1923 р. приєднаний до Литви).

Саарський вугільний басейн залишався у Німеччині, але на 15 років він переходив під управління Ліги Націй, після чого мав відбутися плебісцит; шахти експлуатувалися Францією. Увесь лівий берег Рейну, і 50 км правого демілітаризовувалися і скуповувалися військами Антанти на 15 років.

10 вересня 1919 р. підписано Сен-Жерменський до­говір з Австрією. Південний Тіроль, Юлійська Крайна, Істрія, крім міста Фіуме (Рієка), що ставало вільним містом, відходили до Італії. Богемія, Моравія і Сілезія відходили до Чехословаччини; Боснія і Герцеговина, Далмація, Крайна, Словенія - до КСХС; Буковина - до Румунії; Східну Галичину окупувала Польща. Австрії заборонявся аншлюс (возз'єднання) з Німеччиною.

27 листопада 1919 р. підписано Нейський договір з Болгарією. Вона втратила вихід до Егейського моря -Західну Фракію, що відійшла до Греції; частина Маке­донії переходила до КСХС; Південна Добруджа залишала­ся у складі Румунії. Репарації становили 2,25 млрд золо­тих франків, які країна повинна була виплатити протягом 37 років.

4 червня 1920 р. з Угорщиною було підписано Тріанонський договір, за яким її населення зменшувало­ся у 2,5 раза, а територія - у 3 рази. Вона втратила Трансільванію і частину Банату, що відійшли до Румунії. До КСХС відходили Воєводина і Хорватія, до Чехословач­чини - Закарпаття.

10 серпня 1920 р. за Севрським договором з Туреччиною Османська імперія була поділена між Британією (отримала мандат на Палестину, Трансіорданію, Ірак, протекторат над Єгиптом) і Францією (мандат на Сирію і Ліван, протекторат над Марокко і Тунісом). Мармурове море було відкрито для всіх кораблів. У зв'язку з революційними подіями в

Туреччині - ліквідацією султанату і проголошенням президентом республіки Мустафи Кемаля - Севрський до­говір у силу не вступив, а в липні 1923 р. укладено Лозаннський мирний договір, за яким Туреччина зберегла свою державність і домоглася визнання незалежності з боку країн Антанти.

3. За ініціативи СІЛА була утворена Ліга Націй (1919

- 1946), метою якої були розвиток співробітництва між державами і досягнення миру і безпеки між народами. Ініціатор її створення - президент В. Вільсон. Спочатку членами Ліги стали 44 країни, потім їх кількість зросла до 52. Однак після ознайомлення з її статутом конгрес СІЛА відмовився від вступу своєї країни до цієї організації.

Основні органи Ліги: Асамблея представників членів організації, Рада Ліги, постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Місце перебування організації

Женева. Ліга Націй намагалася перешкодити розв'язанню військових конфліктів, однак реально не зуміла прийняти жодного дієвого рішення з метою зупинити агресора, оскільки система прийняття рішень була дуже складною, механізму їх впровадження не було, документи мали переважно декларативний характер.

4. Об'єднана делегація Західноукраїнської Народної « Республіки і Української Народної Республіки прибула на конференцію у січні 1919 р., однак представники кожної з держав діяли самостійно і неузгоджено. Деле­гація ЗУНР вимагала зупинення наступу Польщі на Східну Галичину. У липні 1919 р. представники Антан­ти визнали право Польщі на окупацію Східної Галичи­ни. А 14 березня 1923 р. конференція послів Антанти, виходячи з результатів Ризького мирного договору Ра­дянської Росії, УСРР і Польщі, ухвалила рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі на умовах за­безпечення автономії для українців (останнє виконано не було). Таким чином, на 1923 рік українські землі були поділені між Польщею (Східна Галичина, Західна Волинь, Закерзоння), Чехословаччиною (Закарпаття), Ру­мунією (Північна Буковина, Хотинщина, Південна Бес-сарабія). Право- і Лівобережна Україна під назвою УСРР входила до складу СРСР.

Система договорів 1919 - 1920 років була несправед­ливою у багатьох питаннях: надзвичайно принижено Німеччину, не вирішено багато територіальних проблем (17 млн чоловік опинилися на землях не своїх держав), окремі нації - українці, словаки не утворили своїх держав. Поза системою договорів знаходилася Радянсь­ка Росія, яка ще у березні 1918 р. підписала сепаратний Брестський мир з Німеччиною і тому країнами Антанти визнавалася зрадницею союзницьких інтересів. Це не сприяло стабілізації в Європі. Тому договори не стали ос­новою тривалого стабільного миру. Наприкінці 20-х рр. посилився рух за перегляд кордонів у Європі, що стало однією з причин Другої світової війни.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. 3 якою метою і які країни брали участь у Паризькій конференції?

1.2. Розкажіть про наслідки Версальського договору для Німеччини.

1.3. Коли і де були підписані мирні договори з союзниками Німеччини?

1.4. Чи було вирішено українське питання на конференції?

2.1. Назвіть лідерів країн, які вирішували долю Європи на Паризькій конференції.

2.2. Ліга Націй існувала: 1918 - 1945, 1919 - 1945, 1919 - 1946 рр.?

2.3. До кожного договору доберіть наяву країни і дату його підписання. Розташуйте у хронологічному порядку.

а) Австрія, Туреччина, Угорщина, Болгарія;

б) 10 вересня 1919 р., 10 серпня 1920 р., 4 червня 1920 р., 27 листопада 1919 р.;

в) Нейі, Тріанон, Севр, Сен-Жермен.

8,1. Проаналізуйте наслідки договорів з Німеччиною і її союзниками. Наскільки справедливо вирішувалися питання на конференції?

3.2. Як змінилася політична карта Європи після Першої світової

війни?

3.3. Яку країну після укладення Версальської системи договорів можна назвати «переможеним переможцем»? Чому ?

ТЕМА 5.

Вашингтонська конференція
1921 - 1922 рр.

ДАТИ:

Листопад 1921 - лютий 1922 рр. - Вашингтонська конференція

ПЛАН

1. Міждержавні суперечності на Далекому Сході та у зоні Тихого океану. Вашингтонська конференція та її рішення.

1.
Для розгляду далекосхідних питань у листопаді 1921 - лютому 1922 рр. була скликана Вашингтонська конференція 9-ти держав - США, Великобританії, Японії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Китаю. Найактивніший учасник конференції - США, які намагалися встановити контроль над Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Офіційна мета конференції - обмежен­ня морських озброєнь і вирішення проблеми Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону. В основному її рішен­ня були спрямовані на обмеження програми Франції по збільшенню свого флоту і зменшенню впливу Японії, яка втрачала свої позиції в Китаї. США вимагали припини­ти в усіх країнах будівництво великих військових ко­раблів.

13 грудня 1921 р. підписано договір «чотирьох дер­жав» - США, Британії, Франції та Японії, який, в ціло­му, був договором про ненапад у зоні Тихого океану. Він скасував англо-японський договір 1902 року. Країни, що підписали договір, домовилися «поважати всі права стосовно їх острівних володінь... у зоні Тихого океану». США надавалася можливість «придбання» островів у регіоні.

6 лютого 1922 р. підписано договір про обмеження морських озброєнь (договір «п'яти держав») між США, Британією, Францією, Японією та Італією строком на 15 років. У ньому визначалася кількість лінкорів, що їх могли мати держави-учасниці, у такій пропорції: по 5 для США і Англії, 3 - для Японії, по 1,75 - для Франції та Італії. Було вирішено заморозити будівництво лінкорів на 10 років. Обмежень на інші класи кораблів не встановили. Японії, Англії і США не дозволялося укріплювати свої бази на островах. Від цього виграла Японія, яка щойно закінчила будівництво нової бази на о. Бонін.

Одним з найскладніших на конференції вважалося пи­тання Китаю. 6 лютого 1922 р. підписано договір «дев'яти держав», у якому йшлося про дотримання суве­ренітету, незалежності та територіальної цілісності Китаю і дотримання принципу «відкритих дверей», тоб­то «рівних можливостей, що відкриваються у Китаї для торгівлі і промисловості всіх націй». Фактично, це дава­ло перевагу США в Китаї, оскільки до цього останній був поділений на сфери впливу тільки Франції, Англії та Японії. Держави-учасниці обіцяли не використовувати ситуацію, що склалася в Китаї, з метою здобуття переваг для себе. На той час у Китаї існували 2 уряди: у Пекіні -монархічний, у Кантоні - республіканський на чолі з Сунь Ятсеном, які ворогували між собою. Іноземні грома­дяни мали право екстериторіальності - тобто у разі пору­шення ними китайських законів вони не підлягали юрисдикції Китаю.

Вашингтонська конференція зафіксувала нове співвідношення сил на Далекому Сході на користь США, Британії і Франції.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. За що йшло суперництво великих держав на Далекому Сході?

1.2. Коли і на яких умовах були підписані договори чотирьох, п'яти і дев'яти держав?

2.1. Назвіть країни, які брали участь у Вашингтонській конференції.

2.2. У чому суть доктрини «відкритих дверей», до якої країни вона застосувалася?

3.1. Яким країнам було надано перевагу в результаті підписання дого­ворів у Вашингтоні? Як вони використали цю перевагу?

ТЕМА 6.

Спроба перегляду повоєнних договорів у 20-х роках

ТЕРМІНИ:

Репарації • повне або часткове відшкодування державою, що розв'язала агресивну війну, збитків, заподіяних іншим державам, які зазнали нападу

ДАТИ:

Квітень-травень 1922 р. - Генуезька конференція

Квітень 1922 р. - Рапалльський договір Радянської Росії і Німеччини

1924 - 1929 рр. - дія «плану Дауеса»

Жовтень 1926 р. - Локарнські угоди

1928 р. • пакт Бріана • Келллога

1929 - 1931 рр. • дія «плану Юнга»

ПЕРСОНАЛІЇ:

ДАУЕС Чарльз (1865 - 1951) - голова міжнародного комітету експертів з німецьких репарацій. Банкір, у 1925 - 1929 рр. - віце-президент США від республіканської партії, посол у Британії у 1929

- 1932 роки

БРГАН Арістид (1862 - 1932) - прем'єр-міністр Франції у 1909

- 1931 рр. (11 разів), міністр закордонних справ у [915 - 1931 рр. (17 разів). За професією - адвокат. Член Республіканської соціалістичної партії

КЕЛЛОГ Френк (1856 - 1937) - державний секретар США у 1925 -1929 роки. Юрист, дипломат, член Республіканської партії. У 1916 -1923 рр. - сенатор, у 1924 р. - посол США у Британії

ПЛАН

1. Генуезька конференція та Рапалльський договір 1922 року.

2. Найголовніші постанови Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій.

3. Наслідки реалізації планів Дауеса та Юнга.

4. Пакт Бріана - Келлога.

1. Після підписання Версальсько-Вашингтонської системи договорів міжнародна ситуація в Європі стабілізувалася. Однак «відкритим питанням» залишалася Радянська Росія: європейські уряди не визна­вали більшовицького режиму, намагалися ліквідувати йо­го під час громадянської війни у Росії; радянський уряд відмовився розраховуватися за царськими кредитами. Це стримувало її міжнародне визнання і розвиток торгівлі. Винятком став торговий договір Росії з Англією 1921 року.

Початком виходу Росії з міжнародної ізоляції стала Генуезька конференція, яка проводилася з квітня по травень 1922 року. Основне питання конференції - взаємне визнання боргів. Однак Росія погодилася оплатити царські борги у тому випадку, якщо європейські держави відшкодують збитки від інтервенції 1918 - 1920 років. Оскільки остання сума, з точки зору Росії, перевищувала борги періоду царизму, а європейські країни це не влаштовувало, - конференцію було припинено. Проте у містечку Рапалло 16 квітня 1922 р. підписано договір Росії з Німеччиною, за яким країни визнали одна одну і встановили тісні політичні, військові та економічні зв'язки.

11 січня 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рурську область Німеччини через те, що остання не мала можливості виплатити астрономічну суму репарацій. Уряд Німеччини закликав населення не співробітничати з окупантами, не працювати на виробництві, а Німеччина продовжувала виплату заробітної плати у цьому регіоні. Це призвело до гіперінфляції - ціна одного американського долара дорівнювала сотням мільярдів марок.

У серпні 1923 р. Німеччину охопив загальний страйк. У результаті посилився вплив радикальних партій (лівих - комуністичних і правих - фашистських). Лідер до цього невідомої націонал-соціалістичної партії А. Гітлер навіть закликав до походу на Берлін.

2.
Фінансові питання розглядалися і на Гаазькій конференції влітку 1922 р., однак теж безрезультатно. Єдиним практичним результатом її стало визнання Радянської Росії повноправним учасником міжнародних відносин без будь-яких поступок з її боку.

На Лозаннській конференції 1922 - 1924 рр. укладено договір (1924) європейських країн та Туреччини, що замінив Севрський договір. Відповідно до Лозаннського договору встановлені сучасні кордони Туреччини.

За Локарнськими угодами жовтня 1925 р. гарантована недоторканність кордонів між Францією і Бельгією та Німеччиною. Східні кордони Німеччини гарантуванню не підлягали. Німеччину було прийнято до Ліги Націй. З Саарської області виводилися французькі війська.

Поступово країни Європи відходили від принципів Версалю, ставали на шлях визнання СРСР, і до 1925 р. він був визнаний 22 країнами.

Після Рапалло зав'язалися найтісніші контакти СРСР і Німеччини, особливо у військовій сфері: з 1923 р. практи­кувалася спільна підготовка офіцерів Червоної Армії і Рейхсверу, провадився обмін військовими технологіями. На території СРСР таємно вироблялися підводні човни, зброя для Німеччини. Взаємні кредити становили 700 млрд марок. У квітні 1926 р. між СРСР і Німеччиною підписано договір про ненапад і нейтралітет.

3. У 1924 р. голова американської репараційної комісії, директор банку Моргана у Чикаго Ч. Дауес за­пропонував знизити суму репарацій і надати Німеччині кредит у 800 млн золотих марок для стабілізації її валю­ти - так званий «План Дауеса». За шість років Німеччи­на виплатила 7,5 млрд, а отримала кредитів на 21 млрд марок.

За «Планом Юнга» (1929 -1931) репарації зменшено, а з 1932 р. за ініціативою Англії Німеччина взагалі звільнилася від них, виплативши 21,7 млрд, отримавши при цьому кредитів на 38 млрд марок.

4. З метою забезпечення миру в Європі 27 серпня 1928 р. у Парижі було підписано пакт Бріана - Келлога, за яким країни-учасниці пакту відмовлялися у взаєминах між собою від війни як знаряддя політики. Спочатку його підписали 15, а на 1929 р. - 44 країни.

Однак економічна криза 1929 - 1933 рр. зруйнувала багато міжнародних домовленостей, система договорів, що існувала, не змогла втримати фашистську агресію 30-х рр., не запобігла Другій світовій війні.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. Охарактеризуйте становище в Європі після укладення Версальсько-
го та інших договорів.

1.2. Яка мета і наслідки Генуезької конференції?

1.3. У чому суть і наслідки Рурського конфлікту?

1.4. Як вплинув план Дауеса на ситуацію в Німеччині?

1.5. Які кордони підлягали гарантіям за рішенням Локарнської

Конференції?

1.6. Що Ви знаєте про радянська-німецьке повоєнне співробітництво?

1.7. У чому суть пакту Бріана Келлога?

2.1. Генуезька конференція відбулася у: 1920, 1921, 1922, 1923 р.?

2.2. Рурську область окупували франко-бельгійські війська: ТАК чи НІ? Коли відбулася ця подія?

2.3. План зниження репарацій з Німеччини запропонував: Шуман, Маршалл, Юнг, Дауес?

2.4. Пакт Бріана • Келлога підписали: ЗО, 44, 54 країни?

3.1. Які поступки Німеччині у повоєнний період зробило міжнародне співтовариство? З яких причин?

3.2. Чому саме Німеччина і Радянська Росія покращили взаємовідносини у 20-ті роки?