Боротьба Центральної Ради з більшовиками за владу в Україні

1. Відносини з Тимчасовим урядом, боротьба за автономію.

2. Боротьба з більшовиками за владу в Україні. ІІІ і ІV Універсали.

3. Брестський мирний договір. Падіння Центральної Ради.

1.

Наприкінці лютого – на початку березня 1917 р. в Росії відбулася

Лютнева буржуазно-демократична революція. 2 березня 1917 р. імператор Микола ІІ зрікся престолу. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Одночасно виникають Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Фактично в країні встановлюється двовладдя. Ситуація вкрай складна і суперечлива. В Україні до того ж вона обтяжена дією національного фактора.

3 – 4 березня 1917 р. в Києві українськими організаціями утворюється Центральна Рада. Її головою обирають М. Грушевського. Весною 1917 р. в Україні відбувається бурхливе, стрімке пробудження національного життя. Наприкінці березня у Петрограді, Києві та інших містах проводяться багатотисячні маніфестації під національними гаслами і прапорами. Національний рух набуває масового характеру. Центральна Рада опирається на підтримку мас, її авторитет і впливи зростають.

6 – 7 квітня 1917 р. у Києві проводиться Український Національний конгрес, зібрання представників організованого українства, який уповноважує Центральну Раду бути представником українського народу і обирає її новий склад – 150 чоловік. Щоб закріпити впливи на маси Центральна Рада проводить ряд всеукраїнських з’їздів: два військових (у травні і червні), селянський (у травні) і робітничий (у липні). Обрані на цих з’їздах Ради депутатів (військових, селянських, робітничих), у повному складі (по 100 – 200 чоловік) включаються до складу Центральної Ради.

У липні – серпні, за досягнутою з Тимчасовим урядом угодою, склад Центральної Ради поповнився на 30% представниками національних меншин і на кінець літа становив більше 800 чоловік. На цей час Центральна Рада перетворилася на представницький орган всієї революційної демократії України. Навесні ж, відчуваючи реальну силу, Центральна Рада починає у травні – червні 1917 р. переговори з Тимчасовим урядом про можливість надання Україні автономії, але уряд свідомо ігнорує її пропозиції, що примушує Центральну Раду до рішучих дій. 10 червня 1917 р., в останній день роботи ІІ Всеукраїнського військового з’їзду, Центральна Рада проголошує І Універсал, в якому заявляє, що український народ має повне право на автономію і вона від його імені готова це право здійснити (тобто це була заявка на готовність проголосити автономію України). Закріплюючи успіх, Центральна Рада діє рішуче. 15 червня 1917 р. вона утворює свій уряд – Генеральний Секретаріат, який очолив Винниченко. Дії Центральної Ради призводять до різкого загострення стосунків її з Тимчасовим урядом. Але на червень 1917 р. становище уряду погіршується, тому він шукає компромісу з Центральною Радою, яка готова до цього.

Наприкінці червня 1917 р. до Києва прибуває делегація Тимчасового уряду, яку очолює Керенський. Під час переговорів було досягнуто угоди. Тимчасовий уряд визнає Центральну Раду крайовим органом влади в Україні, а Центральна Рада до рішення Установчих Зборів не проголошує автономії України. Обидві сторони домовилися досягнуту угоду закріпити відповідними документами. 3 липня 1917 р. Центральна Рада зробила це, видавши ІІ Універсал. Тимчасовий уряд робить це із запізненням на місяць. Угода з Центральною Радою стала приводом до найбільшої політичної кризи Тимчасового уряду, яка виникла на початку липня 1917 р., коли міністри-кадети заявили протест проти угоди і вийшли зі складу уряду. Уряд розпався, кілька тижнів формувався його новий склад, переважно із соціалістів на чолі із Керенським.

В Україні ж на початку липня 1917 р. у Києві під керівництвом самостійників відбувся виступ полуботківців (солдат українізованого полку ім. П. Полуботка). Полуботківці зайняли всі важливі, найголовніші об’єкти Києва, по суті поставивши місто під свій контроль. Але більшість діячів Центральної Ради засудила їх виступ і сприяла його придушенню. Це сталося тому, що українські самостійники були малочислені і не мали сильного впливу на маси, а виступ полуботківців був переважно проявом політичного авантюризму. Маси переважно підтримували українські політичні партії, які виступали за автономію України у складі федеративної демократичної Росії. Ці партії мали абсолютну більшість в Центральній Раді і протистояли самостійникам. До цих партій належали: УСДРП, УПСР (утворена у квітні 1917 р.), УПСФ (утворена влітку 1917 р. на базі ТУП). У грудні 1917 р. в єдину партію (УПСС) об’єдналися українські самостійники. Власне до початку 1918 р. абсолютна більшість українських політиків не підтримувала гасло державної самостійності України, виступаючи тільки за її автономію.

На початку серпня 1917 р. Тимчасовий уряд видає «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні», якою порушує досягнуту з Центральною Радою угоду, а саме Генеральний Секретаріат проголошувався органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду, до того ж із значно обмеженими правами, найважливіші його функції було скасовано, обмежена територія його дії (замість восьми – п’ять українських губерній), сама ж Центральна Рада визнавалася як дорадчий орган. «Тимчасова інструкція…» викликала обурення більшості діячів Центральної Ради, але вони вирішили взяти її до відома і чекати.

Саме на осінь 1917 р. в Росії різко загостюється загальнополітична ситуація, різко падають авторитет і впливи Тимчасового уряду, посилюється протистояння сил революції (більшовики) і контрреволюції (кадети). Наприкінці серпня 1917 р. відбувся невдалий корніловський заколот, що було спробою контрреволюційних сил придушити революцію. Наслідком цього у вересні-жовтні 1917 р. стає посилення впливу більшовиків, радикалізація настроїв мас, що знайшло вираження у більшовизації Рад. Більшовики починають практичну підготовку до збройного повстання і взяття влади. Становище Тимчасового уряду різко ускладнюється. За таких умов Центральна Рада вдається до рішучих дій. У вересні 1917 р. вона проголошує про намір скликати Українські Установчі збори. Це призводить до нового конфлікту з Тимчасовим урядом, але 24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді перемагає збройне повстання більшовиків, Тимчасовий уряд було повалено. ІІ Всеросійський з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів проголошує владу Рад і обирає перший радянський уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з В.І. Леніним.

2.

В Україні ж наприкінці жовтня – на початку листопада 1917 р. у Києві декілька днів тривають бої між більшовицькими військами і військами вірними Тимчасовому урядові. У вирішальний момент виступили війська Центральної Ради, які пересилили інших. Владу в Україні перебирає Центральна Рада.

7 листопада 1917 р. вона видає ІІІ Універсал, яким проголошує Українську Народну Республіку (УНР), але як автономну частину майбутньої федеративної демократичної Росії. Також проголошуються широкі демократичні права, обіцяють селянам надати землю і почати переговори про закінчення війни.

Але в листопаді-грудні 1917 р. становище Центральної Ради ускладнюється, вона діє нерішуче, непослідовно, особливо в розв’язанні соціальних питань. Це розчаровує маси. Впливи Центральної Ради падають. Її противники – більшовики також претендують на владу в Україні, прагнучи передачі влади Радам, використовуючи для цього різні шляхи. Збройний шлях спочатку виявився невдалим, оскільки Центральна Рада мала достатньо сил для протидії. Був інший шлях проголосити Радянську владу через скликання Всеукраїнського з’їзду Рад, який було заплановано на початок грудня 1917 р. Одночасно, 4 грудня 1917 р. Раднарком за підписами Леніна і Троцького надсилає «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради», в якому визнавалося право українського народу на державне самовизначення, але не визнавалася Центральна Рада як орган влади. Вимоги ж до неї представляли грубе втручання у внутрішні справи УНР. Також оголошувався ультиматум, якщо вимоги не приймаються, то Раднарком вважає себе у стані війни з Центральною Радою. Центральна Рада ці вимоги відкинула. У другій половині грудня 1917 – у січні 1918 рр. проходять бойові дії між радянськими військами і військами Центральної Ради, в яких остання зазнає поразки. Її військові формування нечисельні, а селянство вичікує. Радянські війська успішно наступають. Становище Центральної Ради різко погіршується. За таких умов, щоб повністю відмежувати УНР від Радянської Росії, а також, щоб укласти мирний зговір з Німеччиною та її союзниками, 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада видає ІV Універсал, який проголошує державну незалежність УНР. Проте наступ радянських військ триває. 16 січня 1918 р. під Крутами відбувся бій, в якому загинув учнівський курінь (300-500 юнаків). Але ця спроба зупинити радянські війська не вдалася. Тим більше, що в ці ж дні, у січні 1918 р. у Києві більшовики підняли повстання, центром якого став завод «Арсенал». Війська Центральної Ради з великими зусиллями змогли його придушити. 26 січня 1918 р. радянські війська під командуванням Муравйова зайняли Київ, де розв’язали жорстокий терор.

На цей час на більшості території України була встановлена Радянська влада. Під контролем Центральної Ради залишилася тільки невелика територія на Волині та Поділлі. Проте закріпитися більшовики не змогли, бо майже відразу почалася окупація України військами Німеччини та Австро-Угорщини.

3. У грудні 1917 – січні 1918 рр. у Брест-Литовську тривали переговори між делегаціями Радянської Росії та Німеччини з її союзниками. З кінця грудня 1917 р. до переговорів приєдналася делегація Центральної Ради. Німеччина та її союзники були зацікавленні підписати мирний договір з Центральною Радою, але перешкоджало цьому те, що УНР формально не була незалежною державою, тобто суб’єктом міжнародного права. ІV Універсал цю проблему розв’язав. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було підписано мирний договір між Центральною Радою та Німеччиною з її союзниками, за яким взамін на військову допомогу УНР зобов’язувалася до літа 1918 р. поставити до Німеччини 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м’яса, 400 млн. штук яєць. 28 січня (10 лютого) 1918 р. радянській делегації у Брест-Литовську було поставлено ультиматум. Троцький, глава радянської делегації, зірвав переговори, виявивши політичний авантюризм.

Через тиждень, як це й було визначено перемир’ям, 18 лютого 1918 р. німецькі та австро-угорські війська почали загальний наступ на Східному фронті. В Україні наступали 23 німецьких та 10 австро-угорських дивізій, всього 450 тисяч чоловік. Наступ був успішний, бо російська армія на той час фактично була розвалена. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовську було підписано мирний договір між Радянською Росією та Німеччиною з її союзниками, за яким, окрім іншого, Раднарком визнавав УНР і Центральну Раду, її договір від 27 січня 1918 р. та зобов’язувався підписати мирний договір з УНР. На підставі цих договорів, австро-німецькі війська продовжували окупацію українських земель і на початку травня 1918 р. завершили її.

В умовах окупації Центральна Рада повернула собі владу в Україні, але реальна сила належала окупаційним військам. Між ними у березні-квітні 1918 р. виникають конфлікти. Особливо, коли виявилась неспроможність Центральної Ради виконувати свої зобов’язання по продовольчим поставкам до Німеччини. До того ж на весну 1918 р. авторитет Центральної Ради різко знизився. Трудящі маси були розчаровані в її політиці, а заможні верстви настроєні вороже. Останніх підтримували окупанти. За таких умов стає можливим державний переворот. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада на своєму останньому засіданні схвалює Конституцію УНР. У цей же день гетьманом України стає П. Скоропадський.