Постать Миколи Міхновського в історії України

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Реферат на тему:

Постать Миколи Міхновського в історії України

Виконала: Алієва Ксенія

студентка I курсу 1 групи

Перевірив: проф. Сергійчук

Володимир Іванович

Київ-2010р.

Вступ

Яке недовге, а все-таки досить буремне життя довелося прожити Миколі Міхновського. Майже всі роки він провів у боротьбі, протистоянні, намаганні довести всім, що Україна повинна бути самостійною. І нехай у деяких речах він був занадто радикальним, але загалом його наміри були хороші.

Вивчаючи його біографію, стають зрозуміліші його дії і вчинки. Саме від свого батька він перейняв «дух самостійництва», прагнув до справедливості і до волі. Усе його життя – це боротьба. Він прагнув до незалежності і самостійності України, та протягом життя не знаходив достатньо однодумців, щоб реалізувати усі свої задуми. Він не боявся віддати своє життя за ідею і був готовий відстоювати свої думки до кінця.

Як на мене, то зараз для нас залишається великою загадкою те, якою б Україна була зараз, якби Микола Іванович Міхновський мав більше прихильників і однодумців. Якби люди повірили у його ідеологію, то можливо б ми святкували не 17-річчя нашої країни, а 90-річчя. І нехай його методи часом були радикальні і божевільні, і він міг сміливо ризикувати життями людей, але все одно людей померло б набагато менше, ніж за страшних і смертельних років радянської влади в Україні.

1.
Міхновський, як особистість

Загадкова, а часом і незрозуміла постать Миколи Івановича Міхновського — видатного українського політичного та громадського діяча, правника, публіциста, основоположника, ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., автора славнозвісної брошури «Самостійна Україна», одного з організаторів українського війська, борця за незалежність. Одного із засновників першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідера Української Народної Партії, співорганізатора Української Демократично-Хліборобської Партії, члена Братства самостійників. Ідеолога державної самостійності України.

Після такого переліку може здатися, що він жив вічно, адже коли можна встигнути зробити стільки речей за життя, та він прожив лише 51 рік. І, мабуть, важко знайти момент, коли його життя було спокійним. Це був вічний рух, рух за правду, за ідею, за народ.

Народився Микола Іванович у сім'ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині у 1873 році. Він є нащадком старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 століття, та цей факт з його біографії нікого не дивує, адже за життя він це довів не раз. Його дитинство пройшло серед української природи, народних пісень, оповідань і дум. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі». Батько Миколи — Іван — свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською мовою.

Освіту Микола Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії. Закінчивши гімназію, у 1890-му році вступив на юридичний факультет Київського університету.

2.
Початок самостійницьких думок

Зростання національної свідомості українців наприкінці ХІХ ст. призвело до розмежування української інтелігенції. Старше покоління віддавало перевагу у вирішенні «українського питання» культурно-просвітницькій справі, його вимоги зводилися до поміркованих реформ. Революційну молодь приваблювали соціалістичні ідеали. Та несподівано, на початку 1890-х рр., в українському русі з'явилася зовсім нова течія. Її започаткувала молода людина, студент, який відкрито кинув «божевільний» на той час заклик до державної самостійності української нації. Він сміливо почав проповідувати, що тільки шлях боротьби за здобуття державної самостійності є єдиним шляхом, на який мусить ступити український народ. Цією людиною був Микола Іванович Міхновський.

Будучи першокурсником Університету Святого Володимира Микола Міхновський долучився до українського національного руху і став членом "Молодої громади". Але культурницька, аполітична діяльність не задовольняла його. Радикально налаштований юнак шукав однодумців і 1891 року увійшов до таємної студентської організації. Перша українська національна організація з виразно політичними цілями була заснована групою студентів Харківського і Київського університетів, які влітку 1891 року займалися статистичними переписами на Черкащині, неподалік могили Тараса Шевченка. Саме там четверо молодих людей склали присягу на вірність Україні, та заснували таємне політичне товариство, на честь поета назвавши його «Братством тарасівців».

Міхновський, хоч і не був серед засновників, невдовзі став ідеологом і провідником Братства. Саме він, студент-правник, займався розробкою ідеологічної платформи, відомої під назвою "Credo молодого українця". «Братство тарасівців» проголосило своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ.

Звісно, справа «тарасівців» була трохи божевільною в ті часи, але все-таки в Україні почали з'являтися поодинокі однодумці. Організація припинила існування 1893 року після того, як частину «тарасівців» було заарештовано, а іншу — вислано у села.

Миколі Міхновському пощастило уникнути арешту. Він закінчив навчання і почав працювати в одній з адвокатських контор Києва. Водночас Міхновський не полишав громадської діяльності.

3.
Ідеї державності у творі «Самостійна Україна» Миколи Міхновського

У січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у створенні Революційної Української Партії (РУП) — першої української політичної самостійницької організації у Наддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з'явилася того самого року під назвою "Самостійна Україна" і була видана у Львові, накладом у тисячу примірників.

Деякий час «Самостійна Україна» вважалася програмою РУП, але згодом зазнала гострої критики. Малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, сприйняла цей маніфест вкрай вороже. Незадоволення позицією Міхновського почалося і у самій РУП, оскільки «Самостійна Україна» не містила соціальної програми, тоді як члени РУП тяжіли до соціалізму. Як наслідок, Міхновського звинуватили у шовінізмі, надмірному радикалізмі, в «ориґінальнічаніі»

4.
Створення УНП

У відповідь на поширення у суспільстві марксистських настроїв, байдужих до національних потреб поневолених націй, Міхновський розгорнув енергійну діяльність з консолідації прихильників ідеї самостійності. У 1902 році, коли у Революційній Українській Партії почали перемагати соціалістичні та автономістські тенденції, Міхновський разом із небагатьма однодумцями вийшов із РУП і на початку 1904 року заснував Українську Народну Партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський став її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП та інших партійних видань, що на тривалий час стали наріжними для багатьох поколінь українських націоналістів.

Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест самостійників "Десять заповідей УНП", написаний 1903 року і широко відомий в Україні та за кордоном. «Десять заповідей УНП» — один з найгостріших документів самостійницького руху, створених Міхновським. «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори», пояснював він свою позицію. Таким чином, націоналізм Міхновського мав здебільшого оборонний, захисний характер. Він був протидією, запереченню державному шовінізму панівної нації.

Незважаючи на свою нечисленність, самостійники вперто шукали шлях до сердець широкого загалу, використовуючи підкреслено демонстративні і навіть епатажні форми і методи впливу. Це робилося з єдиною метою: будити національну свідомість, розвивати почуття належності до великого народу із славним минулим, привернути якомога більше українців до ідеї самостійності України.

Останні п'ять-шість років перед Першою світовою війною Міхновський присвятив пропаганді національної ідеї серед тих кіл, які досі були далекі від українського руху, а саме серед промислових та хліборобських кіл Слобожанщини і Донецького басейну. Микола Міхновський вже тоді розумів, що держави будуються не лише національною інтелігенцією, а насамперед продукуючими класами і організаторами крупних виробництв. Він і сам взяв участь в організації соляних промислів у Слов'янському районі на Донбасі. Під його впливом чимало промисловців взяли участь в українському національному русі. Так син і донька відомого організатора вугільної промисловості в Донецькому басейні Алчевського під впливом Міхновського включилися в національний рух, а Христя Алчевська стала однією з видатних українських поетес.

Буремними і непередбачуваними були також і роки Першої світової війни для Міхновського. Він намагався створити військові товариства, які, на зразок Українських Січових Стрільців, на сході України теж обороняли б країну від російського війська, але особливим успіхом це не закінчилося.

Не один конфлікт був у Миколи Івановича з Центральною Радою, гетьманом Павлом Скоропадським, Директорією. В основному це все виникало через різнобічність поглядів. Вони всі вважали Міхновського надзвичайно амбіційним, радикальним і неспроможним правильно організувати процес.

5.
Останні роки життя

міхновський український рух народна партія

Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. 1920 року Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Оселився в станиці Полтавській, почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації.

Приблизно у цей час у станиці почав формуватися Гайдамацький полк, невдовзі розгорнутий у Гайдамацьку дивізію. І хоч згадок про роль Міхновського у формуванні цієї частини немає, та все ж важко повірити, що він байдуже спостерігав за цим українським козацьким зрушенням.

1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Важко сказати як велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі.

Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Так само довго існувала версія про те, що смерть Міхновського — справа рук ДПУ. Але цю версію спростовують свідчення Ждана Шемета — сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Міхновський. У 1998 році Ждан Шемет вперше засвідчив, що його батько знайшов у кишені покійного записку з таким текстом:

"Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола" .

На той час минуло вже два роки як в Україні було остаточно встановлено радянську владу. Микола Міхновський який віддав понад 30 років свого п'ятдесятилітнього життя боротьбі за незалежність України, з жалем підводив риску під життям. Автор гасла «Самостійна Україна — від Сяну по Кавказ», який покликав до життя тисячі борців за незалежність, і тим самим штовхнув їх на неминучу смерть, повернувшись з Кубані до Києва повною мірою усвідомив крах власних ідеалів, надій та сподівань.

Поховали Миколу Міхновського у Києві на Байковому цвинтарі. Але лише у 2007-2008 роках почалися пошуки його могили на кладовищі. І ще пізніше були встановлені пам’ятники цьому сміливому борцю за незалежну Україну.

Висновок

Долю Миколи Міхновського важко назвати щасливою. Усе життя йому доводилося відстоювати ідеї, які більшість не сприймала. Він був приречений весь час іти «проти течії». Робив це гаряче, безкомпромісно. Вирізнявся непоступливим, упертим характером. Здобув стійку репутацію складної людини, з якою важко спілкуватися. Був розкритикований, осміяний, відторгнутий. Надзвичайна вимогливість звужувала коло його друзів: близьким ставав лише той, хто поділяв політичні погляди. Міхновський залишив зовсім невелику за обсягом спадщину. Його публіцистика, політологічні статті та програмні документи могли б скласти лише один невеликий том. Натомість вони склали цілу епоху в історії української суспільно-політичної думки.

Найближчий друг Міхновського, Сергій Шемет, пізніше згадував:

«Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любові до України, що в іншій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а серед нашої інтелігенції запалилися цим вогнем лише одиниці. Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуттям. Малесеньку любов до пісень і вишиванок він розпалив у полум'я великої любові до України».

Список використаної літератури:

1. В. Верстюк «Махновщина». – Київ, 1997

2. П. Мірчук «Відродження великої ідеї». — Київ, 1999

3. С.В.Кульчицький, Ю.А.Мицик, В.С.Власов «Історія України». – Київ, 2008

4. Т.Гунчак «Україна в першій половині ХХ ст..: Нариси політичної історії». – Київ, 1993