Роль та місце жінки у общині

Міністерство освіти і науки України

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету

Кафедра міжнародних відносин і країнознавства

Реферат на тему:

«Роль та місце жінки у общині»

Виконала

студентка факультету МВ

спеціальності МК

Грицаюк Анастасія

Перевірив:

Олексієвець Т.І.

Рівне-2010

Зміст

Вступ

1. Поняття матріархату і патріархату

2. Позиція Платона і Аристотеля щодо ролі і місця жінок у суспільстві

3. Роль жінки у первісному суспільстві

3.1 Основні гіпотези щодо статевих відносин у праобщині

3.2 Шлюб і сім’я у ранньопервісній общині

3.3 Шлюб та сім’я у пізньопервісній общині

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Місце та роль жінки в суспільстві - одне з одвічних питань. Історично склалося, що жінки мають значно менше можливостей, ніж чоловіки, для вияву своїх здібностей.

Імовірно, в усіх культурах існував більш-менш чіткий розподіл занять відповідно до статі. У традиційних суспільствах жінки, як правило, повинні вирішувати репродуктивні, а чоловіки - продуктивні завдання. Репродуктивним вважається насамперед виховання дітей та догляд за ними, але також догляд за хворими та престарілими, готування їжі тощо. Цей розподіл зберігся з давніх часів і призвів до того, що з часом жінка все більше і більше стала залежною від чоловіка і повинна була йому підкорятися. У Європі приблизно до 19-го століття лише чоловіки вважалися юридично дієздатними, натомість неодружена жінка потребувала опікуна. У деяких країнах світу це й досі так. Проте існують історичні свідчення того, що в давні часи жінки були шанованими членами суспільства та навіть домінували над чоловіками (войовниче плем'я амазонок). Для суспільства часів мисливства та збиральництва жінки, котрі, як правило, були збирачами, відігравали важливу роль. Адже регулярне здобування їжі збиральництвом було економічно важливішим, ніж мінливий успіх мисливців. Також виключно жіноча здатність народжувати і цим зберігати групу, робить жінку ціннішою для суспільства (зокрема, матріархальне суспільство мінойської цивілізації, бронзова доба, острів Крит), аніж чоловіка. Роль жінки у суспільстві посилювала також однозначність визначення матері дитини та не завжди можливе визначення батьківства. Саме властивість жінки дарувати життя стала основою перших культів та релігій, у котрих поклонялися жінкам та в основному жіночим божествам. Сьогодні поширено переконання, що за первісного ладу в суспільстві панував матріархат, хоча існують й інші версії.

В той час як чоловіки відповідали за полювання, жінки керували життям спільноти. Вони збирали дикі овочі та фрукти, готували їжу, оберігали вогонь, піклувалися про запаси, будували хижі, годували малят та ростили дітей. Жінки були стабілізувальною основою групи. Проте починаючи з неолітичної революції жінки втрачають домінуючу роль на користь чоловіків. Вважається що ця зміна відбулася завдяки емансипації жінок, поштовхом до котрої став жіночий рух у Західній Європі, традиційна патріархальна структура суспільства поставлена під сумнів. Сьогодні жінки можуть вільно вибирати майбутню професію та користуються в більшості країн такими ж юридичними правами, як і чоловіки.

1. Поняття матріархату і патріархату

Матріархат (лат. mater - мати і грец. άρχη - влада) – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві. За раннього матріархату (палеоліт і ранній неоліт) основними заняттями населення були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством – чоловіки, а рибальством – одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві. Розвинутий матріархат характеризувався переважним становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне землеробство, досить розвинуте рибальство, розведення свійських тварин. Осередком матріархального суспільства була материнська сім’я – велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. На чолі сім’ї стояла старша жінка. Ці сім’ї були господарськими одиницями. З них складався материнський рід, який колективно володів родовою общинною землею. На чолі материнського роду була старша жінка старшої в роді сім’ї. В межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов’язаний шлюбними відносинами з іншим родом. Згодом дуальна організація (зародок племені) переросла у фратріальну (поділ племені на дві половини, що складалися кожна з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні відносини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дислокальне поселення), зберігався груповий шлюб. Діти не знали свого батька. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. З розвитком матріархального роду дислокальні поселення замінювалися матрилокальними. У той час виник парний шлюб. Подальший розвиток продуктивних сил зумовив перехід до нової організації родового суспільства – патріархальної. Оскільки матріархат був історичною стадією розвитку людства, його пережитки ще довго мали місце в багатьох європейських та інших народів, зокрема й українського.

ПАТРІАРХÁТ (від грец. πατήρ - батько і άρχή - початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Існування патріархату збіглося в часі з мідним віком, бронзовим віком та раннім періодом залізного віку. Перехід до патріархату відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) – патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід – батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім’я. Сукупність патріархальних сімей або їх груп (патронімій) становила патріархальний рід, члени якого були зв’язані спільністю походження. Рід номінально вважався власником інтенсивно використовуваної землі, що розподілялася між сім’ями та патроніміями. За патріархату відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Жінка значною мірою була витіснена з галузі основного виробництва й обмежена вузькими рамками домашнього господарства, позбавлена майнових та спадкових прав і опинилася в підневільному становищі. Відповідно змінилася і духовна культура первісного суспільства. Особливого розвитку набули загально-родові чоловічі культи, що зміцнювали зв’язок між членами роду в період розкладу інших родових зв’язків. Патріархат був часом поступового розкладу первіснообщинного ладу. За першим великим поділом праці – виділенням скотарських племен – стався 2-й поділ – відокремлення ремесла від землеробства, з’явився торговий обмін. Розвиток патріархату привів до виділення в складі патріархальної сім’ї малої сім’ї, виникла сусідська община.

2. Позиція Платона і Аристотеля щодо ролі і місця жінок у суспільстві

Як уже зазначалося, жінки втратили свою провідну роль при переході від матріархату до патріархату, однак деякий час продовжували брати досить активну участь у суспільних процесах. Разом із тим громадськість почала обговорювати питання щодо їх ролі і місця у функціонуванні суспільства та не знаходила однозначної відповіді.

Найбільш цікаво, на мою думку, була позиція Платона, який вважав, що «з одного боку, жінки й чоловіки створені подібними і мають ту ж саму сутнісну природу; статева відмінність тут не важлива та не має великого соціального значення. З іншого боку, чоловіки духовніші за народженням; статева відмінність є результатом вищості або нижчості природи і визначає відмінні соціальні ролі».

Позицію Платона щодо меншовартості жінок підтримував Аристотель, який писав, що « жінку можна зрозуміти як недорозвиненого чоловіка» Він вважав, що жінка нездатна керувати, а тому повинна підкорятися. Серед інших рис жінки Аристотель виділяє «пасивність, тілесну слабкість, схильність до виконання домашньої роботи, покірну хоробрість, поміркованість і скромність». Саме ці риси, на його думку, визначають підпорядкованість жінки чоловікові. Більш того вчений вважав, що в усьому людстві повинен діяти принцип: чоловік править, а жінка підкоряється. Цей принцип протягом тривалого періоду було покладено в основу існування суспільства, однак у перші віки нашої ери в Римській імперії у жінок виникає бажання відігравати самостійну роль у житті людства. Як наслідок, зростає кількість працюючих жінок, представниці жіночої статі прагнуть брати активну участь у суспільному і політичному житті.

3. Роль жінки у первісному суспільстві

У первісному суспільстві життя залежало від полювання, тому первісна людина вела кочовий спосіб життя. Коли дикі тварини змінювали пасовища, мисливці слідували за тваринами. Життя такої людини повністю було поглинуто полюванням. Основа такого племені складалася лише з чоловіків, лише іноді чоловік шукав жінку, не турбуючись про свій вибір. Поступово мисливець, який був вимушений піклуватися про своє існування, перетворився на пастуха, який зумів одомашнити диких тварин; замість того, щоб полювати на них, він став їх охороняти та випасати. Засуха періодично приносила голод племенам пастухів, які жили розведенням малого скота. Це змушувало шукати інші можливості харчування, збираючи корені та рослини. Посадженому в землю сімені необхідно приблизно 5-6 місяців, щоб вирости і дозріти. Це змушувало первісних жінок, що займалися землеробством, відмовлятися від кочування разом з чоловіками і очікувати врожай на тому ж місці, де вони посіяли зерно. Турбота про дітей змушувала вже первісних жінок розташовуватись у печерах, які могли дати захисток, а пізніше ставити на рівнині, поряд із засіяним полем, хижі з листя чи глини.

Мати повинна була мешкати разом із дитиною, вона була прив’язана до місця, де потрібно було проводити земельні роботи; все це змушувало жінок об’єднуватись для захисту від двоногих та чотириногих ворогів. Так виникли поселення.

На первісному ступені суспільного розвитку, до виникнення приватної власності, жінка займала пануюче становище в житті роду та племені, тому що її робота (збирання рослин та примітивне землеробство) стала найважливішою для харчування. Завдяки цьому жінка стала вище і в соціальному плані, вона була головою сім’ї. З переходом до більш високих форм обробки землі та до скотарства, виникла приватна власність; харчування забезпечувалось роботою чоловіка, в наслідок чого чоловік зайняв домінуюче становище в середині роду.

3.1 Основні гіпотези щодо статевих відносин у праобщині

Одним із важливих компонентів розвитку праобщини було формування сімейно-шлюбних відносин. Шлюб і сім’я, як соціальні інститути, мають вирішити дві важливі проблеми функціонування суспільства:

кооперація між жінками і чоловіками у виробничій діяльності, а також у відтворенні людського роду і вихованні дітей, яке потребує багато зусиль;

налагодження і підтримка широкої мережі соціальних зв’язків як у самій праобщини, так і, насамперед, за її межами.

Відіграючи вирішальну роль у відтворенні людського роду, статеві стосунки є складовою процесу становлення соціальних відносин і суспільства взагалі. Повна відсутність прямих джерел з цієї проблематики не дає змоги конкретизувати форми, етапи і сам процес становлення сімейно-шлюбних відносин в історії людства. За прикладом організації статевих стосунків у шимпанзе, горил та інших тварин, які живуть парними сім’ями, фахівці визнають наявність парної сім’ї в людському суспільстві на найранніших етапах його формування, чи навіть у пращурів людей. На ранніх етапах соціогенезу вони припускають можливість більш-менш вільних «позашлюбних» стосунків обох партнерів шлюбної пари. Інші дослідники, спираючись на приклади наявності гаремної сім’ї в антропоїдів та інших приматів, вважають, що саме така сім’я мала місце на початковому етапі розвитку праобщини. За їхніми припущеннями праобщини складалася з кількох гаремних об’єднань, які час від часу під впливом потреб виробництва та з інших причин перегруповувалися, що згодом призвело до повного їх розчинення у праобщини. Більшість радянських дослідників, слідом за Л. Морганом та Ф. Енгельсом, дотримувалися думки, що праобщини могли виникнути лише за умови, що як парні, так і гаремні стосунки попередніх зоологічних угрупувань зникли на шляху до людського суспільства. На їхню думку, вже на початку формування праобщини існували усталені, не регламентовані, не упорядковані статеві відносини – проміскуїтет. Це лише три основні гіпотези щодо статевих відносин у праобщині. Їх, зрозуміло, набагато більше.

3.2 Шлюб і сім’я у ранньопервісній общині

Економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного і мезолітичного суспільства була ранньопервісна община, яка складалася, на думку більшості дослідників, з індивідуальних споріднених сімей. На жаль, ні етнографічні спостереження, ні археологічні матеріали не дають можливості однозначно відтворити характер і структуру сімейно-шлюбних відносин у ранній первісній общині. На сучасному етапі дослідження цієї проблеми можна виділити щонайменше дві групи гіпотез: «етнологічну» і «археологічну».

Етнологічні концепції ґрунтуються, передовсім, на аналізі систем кровної спорідненості, запропонованому Л. Морганом. Етнологи вважають, що на більш ранніх стадіях первісної общини є відбиток традицій групового шлюбу, який в сучасних синполітейних суспільствах не зберігся. На підтвердження цієї гіпотези деякі дослідники залучають також спостереження над організацією шлюбних класів у австралійців, яка передбачає потенційну спільність шлюбних відносин між класами, які є потенційними шлюбними партнерами. В повсякденному житті у австралійців існує парна сім’я. І лише звичаєм передбачено, що всі жінки певного шлюбного класу вважають всіх чоловіків іншого класу своїми потенційними шлюбними партнерами.

На відміну від етнологів, більшість археологів останнім часом вважає, що з початку пізнього палеоліту первісні общини складались із малих парних сімей. Більше того, на думку С.М. Білкова, вже на початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім’ї. На користь цієї гіпотези наводять такі аргументи:

вже починаючи з раннього палеоліту первісні поселення складаються з невеликих жител, де могла мешкати лише мала сім’я;

на всіх поселеннях кількість вогнищ, як правило, відповідає кількості виробничих центрів;

розподіл продуктів харчування проводився між індивідуальними сім’ями.

Важливими елементами шлюбу та сім’ї є визначення місця поселення (локалізації) сім’ї та створення в первісному суспільстві системи рахунку родинних стосунків Безкомпромісні прихильники первісності групового шлюбу вважають, що первинний шлюб був дислокальним, тобто подружжя на ранніх етапах групового шлюбу взагалі не селилися разом, а залишалися кожен у своїй родині, й лише для статевих стосунків зустрічалися десь на «нейтральній смузі», скажімо в лісі. Дійсно, якщо послідовно дотримуватися гіпотези групового шлюбу в «чистому» її варіанті, то теоретично так воно й мало бути. Але практично уявити собі такі стосунки в той час дуже важко. Тому більшість дослідників вважає, що з моменту свого виникнення шлюб був унілокальним, тобто з початком шлюбних стосунків, або через певний час, подружжя поселялись разом і створювали сім’ю. Інакше кажучи, шлюб і сім’я виникли одночасно.

Залежно від місця оселення, сім’ї поділяються на патрилокальні (вірілокальні), коли дружина поселяється в общині свого чоловіка, та матрилокальні (уксорілокальні), коли чоловік переходить в общину своєї жінки. Сучасні дослідження не дають підстав віддавати перевагу будь-якій з цих форм локалізації сім’ї, хоча останнім часом з’являється все більше прихильників пріоритетності патрилокального шлюбу в первісні й общині.

3.3 Шлюб та сім’я у пізньопервісній общині

Форма шлюбу в період пізньопервісної общини у порівнянні з шлюбом ранньопервісної общини практично не змінилась. Шлюб залишався парним і міг бути легко розірваним за бажанням кожного із подружжя. На відміну від попередньої стадії, більшого поширення набула полігінія(багатоженство), особливо сороратна – шлюб із двома чи більше сестрами одночасно, а пізніше – з сестрою померлої жінки. Широке запровадження полігінії відбувалося, насамперед, серед землеробських племен, в яких значно зросла питома вага жіночої праці. У вищих мисливців, рибалок та збирачів, навпаки, збереглася подекуди поліандрія, перш за все левіратна – шлюб із двома чи більше братами, а пізніше – з братом померлого чоловіка . В період пізньопервісної общини зникає кроскузенний шлюб - шлюб із дочкою брата матері або дочкою сестри батька. Винесення шлюбу за межі кроскузенної «єдності» свідчило про зміцнення самостійності сім’ї та упорядкування власницьких відносин. Водночас зникнення кроскузенний шлюбів порушило господарський баланс між общинами і домогосподарствами. Це стосувалося саме жінок, праця яких високо цінувалася в первісному суспільстві. У зв’язку з одруженням жінки, домогосподарство, яке її виростило й виховало, втрачало робітницю, що потребувало певної компенсації її праці. У ранніх землеробів така компенсація втрати робочої сили нам відома у двох формах: відробіток за жінку; шлюбний викуп.

Відробіток за жінку здебільшого запроваджувався при матрилокальному поселенні подружжя, а шлюбний викуп – при патрилокальному чи авункулокальному –поселенні подружжя у брата матері.

Брати молодої були зацікавлені влаштувати шлюб своєї сестри таким чином, щоб згодом самим отримати жінок на умовах меншої залежності від свояків. Майбутній лідер був зацікавлений в підтримці не просто свояків, а таких, які мали помітний вплив у общині. З розвитком системи шлюбного викупу молоді потрапляли досить часто в залежність від родичів, які допомагали їм внести викуп. Нерідко в таких випадках молода сім’я витрачала декілька років, щоб компенсувати витрати родичів на шлюбний викуп,який вони допомогли внести чоловікові.

В таких умовах формування шлюбних стосунків мало різні прояви. В одних випадках не лише чоловіки, а й жінки мали право вільно вибирати подружжя. В інших – бажання жінки взагалі не враховувалося. Траплялися випадки, коли заручення відбувалось з маленькою дівчинкою і наречений брав участь у її вихованні. Нерідко молоді взагалі усувалися від формування подружжя, а за них усе вирішували родичі. Існували й інші різні обмеження, наприклад, парубок міг вимагати шукати йому наречену за межами своєї общини.

Вище вже згадувалося, що в пізньопервісній общині набули поширення полігамні шлюби. Вони, як відомо, існували в обмеженій кількості і на попередньому етапі розвитку суспільства. Ширше запровадження їх у ранньоземлеробських общинах, насамперед, полігінії (багатоженства), мало дві причини:

Велике значення жіночої праці, в землеробстві та скотарстві: чим більше жінок мав чоловік, тим більше він міг накопичити багатства, яке відігравало вирішальну роль у здобуванні соціального лідерства

Володар кількох жінок публічно демонстрував свої здібності як економічно, так і соціального плану й , таким чином, досягав високого становища в суспільстві.

На завершення розгляду шлюбно-сімейних відносин у пізньопервісній общині потрібно з’ясувати все ж таки статус жінки у сім'ї. За існуючою історичною традицією вважається, що значна роль жінки в землеробському господарстві забезпечувала якщо не більші, то принаймні рівні з чоловіком права в сім'ї та суспільстві. Дійсно, в межах свого роду жінки мали рівні права з чоловіками на родову власність. Проте в подальшому розмежуванні сфер впливу жінки, внаслідок суспільного розподілу раці, набували переваги лише в господарстві, а чоловіки – в соціальній сфері. Така нерівність прав і обов’язків простежується і в сімейній сфері.

Традиційно вважається, що в землеробських суспільствах з матрилокальним поселенням подружжя, де чоловіки були чужинцями, жінки, які становили кістяк місцевих родичів, нібито мали права господинь. Насправді, як з’ясували етнологи, соціальна сфера і в цих общинах була в руках чоловіків-чужинців, а жінкам залишалось, як і зажди, домінування в господарстві та домашній сфері. Більше того, жінки самі допомагали своїм чоловікам готувати пишні банкети, завдяки яким останні здобували престиж у суспільстві. Слід зауважити, що неодружених чоловіків у первісному суспільстві не поважали й вони здебільшого були неповноправними. В подальшому чоловіки поступово почнуть домінувати в господарській і домашній сферах, що, зрештою, привело до виникнення моногамної сім'ї і формування приватно сімейної власності.

Висновки

Первіснообщинний лад на території України - важливий період історії. Багато тисячоліть люди жили в безкласному суспільстві ,яке пройшло довгий шлях від первісного стада до матріархальної і патріархальної общин. Люди прийшли до класового суспільства озброєні великим трудовим і духовним досвідом, що зумовило прогрес у наступні епохи. Відповідно до провідної ролі жінки й чоловіка в суспільстві родовий лад набирав форм матріархату та патріархату. Матріархат більшою мірою характерний ролі жінки як продовжувачки людського роду. Патріархат притаманний суспільствам з відтворюючою економікою, в якій головне місце посідав чоловік, не тільки як основний виробник ,але й господар сімейного добра. Говоримо зараз лише про певну закономірність розвитку форм роду, бо ж у реальному житті ці форми не завжди безпосередньо відповідали рівневі продуктивних сил.

Список використаної літератури

1. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества: Учеб. для вузов по спец. «История» - М.: Высш. шк., 1990. - 351с.

2. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави - К., 1976. - 215 с.

3. Тайлор Э.Б. Первобытная культура: Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1989. – 573 с.

4. Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. Історія первісного суспільства: Підручник. - К.: Либідь, 1999. - 240 с.

5. Семенов Ю.И. Происхождение брака и семьи. – М., 1974. – 309 с.