Утворення та конституція розвитку Куби

Кафедра історії держави і

права зарубіжних країн

(курсова робота)

Курсова робота з історії держави і права зарубіжних країн

студента I курсу, денної форми навчання

Магдія Івана Генадійовича

науковий керівник____________________

_____________________________________

дата захисту_________________________

оцінка_______________________________

Івано-Франківськ, 1998 р.

Зміст.

Вступ

Розділ 1. Історія становлення кубинської держави.

Розділ 2. Історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби.

Висновки

Література та джерела.

Вступ

Знання історії держави і права потрібні перш за все для того, щоб краще і глибше зрозуміти сучасну державність і вміти прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому майбутньому.

Сучасна дійсність невіддільна від минулого і майбутнього. Вона тільки нова, важлива віха в історії. Сучасність, втілюючи в собі часом різносторонні, складні, під час протирічливі тенденції минулого, заперечує відживше, та наділяє новими якостями все перспективне, створюючи тим самим нові явища та тенденції, що формують передумови майбутнього.

Таким чином, щоб зрозуміти сучасну державу і право необхідно знати як вони виникли і розвивалися, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми та змісту, зокрема досліджувати які чинники ввпливають на передворення демократичних держав у тоталітарні. Прикладом такої держави може служити Куба. Відносно демократична країна з демократичною конституцією у першій половині XX століття перетворюється тоталітарну у другій половині XX ст.

Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органу держави, а також розвиток головних галузей права. Вона стикається з політологією, політичною історією та теорією держави і права. Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення в конкретних умовах конкретних держав.

Дуже цікавим, у цьому контексті є дослідження історії становлення та розвитку конституції соціалістичної Куби, яка після революційних подій 90-х років у Центрально-Східній Європі (крах комуністичної ідеології) вперто продовжує будувати комуністичне суспільство...

Для висвітлення історії виникнення кубинської конституції автор зупинився на таких питаннях:Історія становлення кубинської держави та історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби.

У розділі "Історія становлення кубинської держави" - проаналізовано утворення "Острову Свободи" та соціально-економічні перетворення які були здійсненні після перевороту 1959 року; у Розділі "Історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби" - прослідковуються основні тенденції історії конституційного процесу на Кубі, конституційна реформа, дана характеристика Основного Закону Куби тощо. В роботі використана література та джерела з історії держави і права зарубіжних країн, зокрема коментар до кубинської Конституції1.

Розділ 1. Історія становлення кубинської держави

Куба більше ніж інші латиноамериканські країни, піддалася експлуатації американського капіталу. В руках американських монополій знаходилися залізничні, телефонні, страхові компанії і банки, електростанції, рудники в яких видобувались корисні копалини, завнішня торгівля тощо. Крім цього основна частина сільськогосподарських земель у країні належали, поряд з найбагатшими місцевими землевласниками, монополістам США.

Основну масу населення Куби становили селяни які арендували землю та наймані робітники. Правлячі кола, які представляли інтереси американського капіталу та місцевої буржуазії, не були зацікавлені у соціально-економічних реформах, і тому у країні довгий час зберігальсь жорстокі напівфеодальні способи експлуатації місцевого населення. Все це не могло не нагнітати соціального незадоволення.

В 1952 році в результаті державного перевороту на Кубі була встановлена диктатура Батісто, яка опиралася на армію та розгалужений бюрократичний апарат. Не будемо вдаватися в характеристику режиму Батісто, який всіляко паплюжився у "радянській" історіографії, це справа істориків. Цей переворот свідчив про те, що правлячиі кола були невзмозі втримати владу у країні. Конституція 1940 року - одна з демократичних конституцій Латинської Америки була відмінена. В країні запанував тоталітарний режим.

Тиранія Батісто не могла призупинити народний рух, ударною силою якого було селянство та сільські наймані робітники.

Керівна роль в цьому русі належала трьом політичним організаціям: "Руху 26 липня", Народно-соціалістичній партії Куби та "Революційному директорату 13 березня" (студентська організація). Військову силу опозиційних організацій становила повстанська армія якою командував Фідель Кастро. Керівництво руху перебувало на демократичних позиціях.

Режим Батісто впав в переддень 1959 року, після того як повстанська армія розгромила урядові війська. Після зриву спроби передачі влади уряду сформованому буржуазією влада в країні находилась у руках повстанської армії та тимчасового уряду.

5 січні 1959 року уродовою відозвою до народу було повідомлено про відставку колишнього президента країни Батісто та розпуск конгресу. 19 лютого 1959 року на посаду прем’єр-міністра вступив Фідель Кастро. З цього моменту і по сьогодні на Кубі ведеться будівництво комуністичного суспільства (за часів існування СРСР, більшість соціалістичних країн, а найбільше Радянський Союз, фінансували це "будівництво" однак з крахом комуністичної ідеології у Східній Європі, Куба все гостріше переживає економічну кризу). Диспропорції розвитку економіки болюче відбиваються на населенні країни. Яке переведено на карткову систему. Все більше правлячі кола Куби схиляються до проведення соціально-економічних реформ, політики відкритості (прикладом може служити недавній візит Папи Римського на Кубу).

Основою соціально-економічних перетворень які розпочалися після приходу Фіделя Кастро до влади, було аграрне питання. Було видано закон згідно якого розмір земельного наділу не повинен був перевищувати 27 га2, для всіх хто займав і обробляв землю. Таким чином, вся земля яка перевищувала цю норму переходила до безземельних селян. Аграрна реформа не вичерпала себе знищенням поміщицьких землеволодінь, було встановлено життєвий мінімум землі яким повинна володіти сім’я з п’яти чоловік; було також створено кооперативи та державні господарства - народні маєтки (аналог радянських колгоспів - Авт. М. І.), які згодом зайняли домінуюче місце у сільському господарстві Куби.

Іншою важливою віхою у соціально-економічних перетвореннях була націоналізація власності іноземних компаній, а згодом власності великої та середньої національної буржуазії.

Революційний уряд в серпні 1960 року, прийняв постанову про націоналізацію шляхом примусової експропріації 26 американських компаній, в тому числі, великих електростанцій, телефонної мережі, нафтоперегонних заводів, 36 цукрових заводи. В серпні 1960 року було видано постанову про націоналізацію майна, прав, акцій всіх діючих на території Куби американських банків, їх філіалів та відділень.

Використовуючи досвід своїх покровителів (СРСР. - Авт.) уряд Куби в жовтні 1960 року видав закон "Про націоналізацію методом примусової експропріації цукрових заводів, фабрик, залізниць та інших промислових та торгівельних підприємств", а згодом закону про націоналізацію кубинських банків тощо.

Таким чином, було ліквідовано місцеву буржуазію, держава перетворилася у єдиного могутнього монополіста. Утворена у 1965 році комуністична партія Куби, стає єдиним політичним лідером в країні. Ігноруючи елементарні економічні та господарські закони на Кубі почалося інтенсивне будівництво соціалістичного суспільства.

Крім соціально-економічних перетворень було проведено реорганізацію державного управління. Були усунуті з займаних посад усі чиновники; розпущено палату депутатів і сенат; втратили свої повноваження провінційні і муніципальні власті; ліквідовано армію та поліцію тощо.

Революційний уряд наділявся необмеженими повноваженнями. В лютому 1959 року було прийнято Основний закон кубинської Республіки. У відповідності з Основним законом законодавча та виконавча влада в країні належала уряду. Президент згідно Основного закону був главою держави. Він уповноважений затверджувати і оголошувати закони, забезпечувати їх виконання, видавати постанови спрямовані на краще виконання законів, а також розпоряджатися по питаннях державного управління та адміністративних питаннях, президент має також право законодавчої ініціативи, таким чином було ліквідовано президентську форму правління, яка існувала при Батісто. Загальне керівництво у справі втілення у життя політики уряду здійснював прем’єр-міністр.

Поєднання двох гілок влади, виконавчої та законодавчої, призвели згодом до утвердження на Кубі однособового правління Фіделя Кастро.

Єдиною частиною державного апппарату яка не зазнала серйозних змін була судова система. Суди загальної юрисдикції підпорядковувались верховному суду, який складався з трьох колегій: кримінальної, цивільної та адміністративної.

В цілому ж Куба у своєму розвитку нагадує більшість країн, що обрали на той час соціалістичний шлях розвитку: концентрація влади в одних руках (при конституційно закріпленому поділі), посиленням командно-адміністративного управління економікою, втручанням держави у всі сфери державного життя тощо.

Розділ 2. Історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби

Шлях кубинського народу до власної державності був тивалим та нелегким. Куба була останньою колонією Іспанії у Латинській Америці "Перлина Антильських островів" в силу ряду причин залишалась тривалий час іспанським володінням. Однак національно-визвольний рух на острові розгортався все сильніше і сильніше. Не тільки в історію Куби а й в історію важливих подій всього світу увійшли Десятилітня війна, яка охопила боротьбу за незалежність та відміну рабства (1868-1878 рр.), національно визвольна боротьба 1895-1898 рр., народно-демократична революція 1935 р.

Важливі віхи національно-визвольної боротьби кубинського народу знаходили відображення в розвитку конституційного законодавства. Ще в 1869 році, коли деемократично настроєна креольська верхівка, яку підтримували широкі наодні верстви населення, почали боротьбу проти колонізаторів, делегати повсталих районів зібралися на Конституційну Ассамблею, яка прийняла Конституцію - першу в історії Куби. В цьому документі, який отримав назву Конституція Гуаймаро, проголошувалась незалежність Куби. Вона проголошувалась республікою; вищим законодавчим органом була палата представників, а виконавча влада передавалась кабінету міністрів. Цей документ відображав основні права і свободи людини. Що найважливіше - вільними вважалися всі громадяни країни у тому числі і негри-раби.

Конституція і утворена на її основі республіка, проінавали тільки до 1878 року, коли іспанці одержали перемогу.

Наступним етапом у розвитку конституційного процесу на Кубі - Конституція Хімагуайу. Вона появилася в процесі повстання 1895 року. Після того як національно-визвольна армія звільнила більшу частину країни , нова Конституційна Асамблея , утворена з представників армії утвердила цю конституцію. В ній проголошувався розрив з метрополією і перетворення Куби в демократичну республіку. Керівництво країною було покладено на Урядову Раду, що складалася з Президента і чотирьох міністрів. Термін дії конституції обмежуваався двома роками.

В 1897 році Установчими зборами була прийнята нова Конституція Куби. В ній підтверджувались основні положення Конституції Хімагуайу при цьому з’являється новий розділ про основні права та свободи. Конституція 1897 року розроблялася у відповідності з основними лозунгами боротьби проти Іспанії та республіканського ладу.

Наступна конституція Куби, 1901 року, була розроблена і прийнята в умовах гострої внутріполітичної боротьби. Установчі збори, скликані військовим губернатором США. Багато в чому кубинська конституція нагадувала конституцію Сполучених Штатів. В ній, під тиском США, було зафіксовано певне обмеження незалежності Куби яке знайшло відображення у так званій "поправці Платта", яка складалася з 7 статей. США отримали право тримати на території Куби військово- морські бази тощо.

Черговий етап конституційної історії Куби пов’язаний з піднесенням демократичного руху у 30-ті роки. Що згодом призвело до прийняття Конституції 1940 року.

Ця конституція була більш прогресивною ніж усі попередні, однак частина положень які декларувались у ній залишилися тільки на папері. В Конституції 1940-го року проголошувалаль рівність громадян перед законом, заборонялася расова дискримінація за кольором шкіри, статі, расі чи класовій приналежності. Була зафіксована свобода політичних партій і профспілок, встановлювався гарантований мініум для заробітної плати, право на щорічні відпустки, матеріальне забезпечення по старості та у випадку безробіття. Законодавча влада належала конгресу який складався з двох палат - сенату і палати представників, виконавча - президенту та уряду. У ряді випадків конгрес міг висловлювати недовіру уряду в цілому та окремим міністрам. У порівнянні з Конституцією 1901 року були дещо звужені повноваження президента. Характеризуючи в цілому Конституцію 1940 року слід зазначити, що вона була типовою демократичною конституцією.

В 1952 рокі, як зазначалося вище, на Кубі відбувся державний переворот, в ході якого до влади прийшов Батісто. Місце конгресу зайняла консультативна рада, яка, виконувала дорадчі функції. Права особи, могли обмежуватись постановами уряду.

Наступним кроком у конституційному розвитку був збройний заколот Фіделя Кастро та його перемога призвели до усунення від влади Батісто. Після призначення Ф. Кастро на посаду прем’єр-міністра, в історії Куби починаєтьється нова ера розвитку, яка ознаменувалася новими конституційними перетвореннями у країні. Слід зазначити, що прихід комуністів до влади відзначився початком великих кадрових та політичних перетворень у країні. Були усунуті від влади усі старі чиновники, створювалися революційні суди (трибунали) які могли виносити рішення з будь-яких питань (наслідування сумного досвіду побудови комунізму в СРСР. - авт) тобто революційні трибунали були знаряддям боротьби з інакомислячими; право на життя мали політичні погляди та політичні організації ідеологічна доктрина яких була співзвучна з поглядами переможців. Таким чином, конституційний процес на Кубі відновився на принципово новій основі.

7 лютого 1959 року Революційний уряд, якому налезала законодавча влада, прийняв Основний закон Республіки. В ньому декларувалися основні демократичні положення Конституції 1940 року. Куба проголошувалась незалежною і суверенною державою, організованою у формі унітарної і демократичної республіки. Відновлювались демократичні права і свободи. При цьому, в конституції було узаконено незаконну конфіскацію майна місцевої та іноземної буржуазії, експропріацію земельних наділів, націоналізацію підприємств, які були власністю США. Закріплялося поєднання законодавчої та виконавчої влади в руках уряду. Президент виконував в основному представницькі функції. Уряд мав право вносити зміни до Основного закону та видавати конституційні закони.

Для створення видимості демократичних перетворень, і одночаного закріплення "досягнень" комуністичного будівництва, почалася інституціоналізація політичної системи: чітко розмежовувалися функції державних органів, партійних комітетів та громадських організацій. У порядку експерименту уряд у 1974 році наважився провести вибори у місцеві органи народної влади, і то в одній провінції Манантас.

У 1975 році партійно-урядова комісія підготувала проект нової конституції. Який після схвалення на Пленумі ЦК Компартії Куби був винесений на всенародне обговорення. 24 лютого 1976 року нова Конституція, після проведеного референдуму набула чинності. У референдумі прийняло участь 98% зареєстрованих виборців з них 97,7 % проголосували за прийняття нової конституції3 (!).

Конституція республіки Куба складається з Преамбули і 141 статті, розміщених у 12 розділах. Характерною для конституції Куби, як і всіх соціалістичних конституцій, є тенденція до розширення меж конституційного регулювання, Основний закон Куби охоплює своїми регламентаціями всі сфери життя кубинського суспільства. Конституція визначала не тільки політичні, але й соціальні, економічні принципи розвитку держави, принципи розвитку освіти, культури, устрій сім’ї. Іншими словами, проникнення держави у всі сфери суспільного життя було тотальним.

Незважаючи на декларування великої кількості прав та свобод які ми можемо зустріти у конститиції, всі вони були декларативними. Поряд з цим закріплюється керівна і спрямовуюча роль комуністичної партії - "Комуністична партія Куби - … - є вищою керівною силою суспільства і держави (Стаття 5)"4.

Таким чином, на Кубі було конституційно закріплено основи тоталітарного суспільства яке продовжує існувати і по сьогодні.

Висновки

Впродовж своєї історії Куба пройшла шлях від колонії до демократичної держави, а в результаті перевороту 1956-59 рр перетворилась у тоталітарну державу у якій всі сфери суспільного життя регламентовані державою.

Конституції, які приймалися носили демократичний характер і містили в собі найкращі здобутки світового конституціоналізму, в них у повній мірі відображалися права і свободи людини. Однак, конституційні перетворення другої половини ХХ століття свели на нівець усі здобутки попередніх періодів. "Острів Свободи", за роки режиму Ф.Кастро, перетворився у "тюрму" з якої і по-сьогодні, ризикуючи життям, на примітивних плав засобах тікають кубинці.

Подібний "досвід" повинен послужити уроком окремим вітчизняним політикам, які відстоюють гасла реанімації комуністичних ідей.

Література

1. Всеобщая история государства и права /под ред. К.И. Батыра. - М.: Былина, 1996.

2. История новейшего времени стран Европы и Америки. 1945-1990. - М., 1993.

3. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995.

4. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1994.

Джерела

1. Табио Фернандо Альварес Комментарий к социалистической Конституции Республики Куба. - М.: Прогресс, 1986.

1 Табио Фернандо Альварес Комментарий к социалистической Конституции Республики Куба. - М.: Прогресс, 1986.

2 Всеобщая история государства и права зарубежних стран. - М, 1980. - С. 438.

3 Табио Фернандо Альварес Комментарий к социалистической Конституции Республики Куба. - М.: Прогресс, 1986. - С. 331.

4 Табио Фернандо Альварес Комментарий к социалистической Конституции Республики Куба. - М.: Прогресс, 1986. - С. 38.