Батозька битва

Зміст

Вступ

Розділ І. Становище України перед Батозькою битвою

Розділ ІІ. Хід битви та її наслідки

Висновки

Список джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. Питання про причини, хід та наслідки Батозької битви є досить важливим при розгляді української національно-визвольної революції, адже саме ця битва і перемога в ній української сторони фактично перекреслила умови неприйнятного для України Білоцерківського договору і ще раз підтвердила і закріпила утворення української, козацької держави, завершила вигнання з нашої етнічної території польської шляхти і дала можливість впровадити в життя велику кількість реформ Б. Хмельницькому, спрямованих на централізацію державного управління.

Мета роботи. Розглянути питання, пов’язані з ходом воєнних дій під час Батозької битви і її наслідками в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Завдання роботи. З’ясувати причини і мотиви нового походу Речі Посполитої на Україну; перебіг самої Батозької битви та зобразити, яким чином перемога в ній військ козацької України змінила подальший перебіг подій і дипломатичну ситуацію на користь держави Богдана Великого

Об’єкт дослідження. Батозька битва 1652 року

Методи дослідження. Для написання реферату використані такі методи як збір і аналіз наукових даних, а також принцип історизму, який передбачає об’єктивне вивчення подій, явищ на основі науково-критичного використані джерел та літератури. Використано також, принцип наукової об’єктивності, конкретності.

Хронологічні межі роботи. 1652 рік

Географічні межі. Територія Української козацької держави.

Апробація роботи.

Практичне значення. Матеріали даного реферату можна використовувати при підготовці до уроків історії у школі, до практичних робіт в університеті, для написання рефератів, наукових робіт, курсових.

Структура роботи. Реферат складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. Становище України перед Батозькою битвою

Вже перші спроби відновити польське й соціальне гноблення викликали спротив широких народних мас, підтримуваних радикальним угрупованням старшини. Частина козаків подалася на Запорожжя; розпочалися вбивства шляхти. Намагаючись запобігти повстанню, гетьман переконував М. Потоцького не поспішати з розташуванням на постій жовнірів у Брацланському воєводстві, розсилав універсали до селян і міщан з наказами віддавати "послушенство" панам, розпорядився полковникам карати свавільників. Але ці заходи виявилися малоефективними. На терені Поділля опришки спалили Брацлавську фортецю, захопили Меджибіж та інші міста. Лише силами кількох полків під проводом М. Потоцького вдалося завдати їм поразки. Чинили спротив розформуванню козаки Брацлавського, Кальницького та Уманського полків

Сильний рух невдоволення охопив козаків Чернігівського полку, котрі відіслали до Б. Хмельницького на переговори С. Пободайла, а самі розпочали підготовку до переселення на Полтавщину. "У черкаських полковників, котрі живуть по цей бік Дніпра, - свідчив протопоп Дмитро, - у чернігівського, у ніжинського, у прилуцькою і їх полків, у Черкас на гетьмана Богдана Хмельницького виникло нарікання". [
4, 164]

Під час складання нового реєстру сталися повстання козаків Корейського полку під проводом екс-полковника Лук'яна Мозирі (при цьому було вбито білоцерківського полковника Михайла Громику) й заворушення козаків Білоцерківського полку. Хоча на початку 1652 р. вони були придушені, а Л. Мозирю стратили, обстановка істотно не поліпшилася. Особливої гостроти вона набула на Лівобережжі, де з'являються новообрані гетьмани Вдовиченко, Бугай, Боданко і Дедюля, з якими, щоправда, гетьману вдалося відносно легко впоратися без застосування масових репресій.

Значно серйознішу небезпеку становила опозиція з боку полковників С. Пободайла, Матвія Гладкого, І. Богуна та Адама Хмелецького. Взимку 1652 р. розпочалося масове переселення мешканців Східного Поділля на Київщину та в Молдавію. Небаченої сили набрав рух опришків у Подністров'ї. За визнанням М. Калиновського (після смерті 20 листопада 1651р.М. Потоцького він командував польською армією), вони "знищили все Поділля".

Заходи Б. Хмельницького щодо стабілізації суспільно-політичної обстановки (виключення з реєстру 8 тис. бунтівних козаків, направлення мешканцям Брацлавщини таємних універсалів із проханням терпляче "зносити підданство панам" й обіцянкою навесні "звільнити їх від цього ярма" та інші) успіху не мали. [2, 89]

Поява на початку березня 1652 р. в Чернігівському воєводстві підрозділів польської армії викликала тут масовий спротив. На території Прилуцького полку повстанці атакували полк Габріеля Войниловича й розгромили корогву Яна Семашка; на Роменщині - вчинили опір полку Себастіана Маховського, котрий наказав спалити м. Липівка й двоє сіл, а їхніх жителів вирізати. Селяни й міщани Чернігівського воєводства тисячами переселялися на терени Миргородщини, Полтавщини, Гадяччини, до Московії (туди перебралося щонайменше 20 тис. осіб). Відбувається інтенсивне заселення Слобідської України.

Серед радикального угруповання старшини визріває задум зміщення Б. Хмельницького. Змовників викрили, й старшинська рада на початку травня винесла смертний вирок групі полковників (М. Гладкому та Семену Герасимову) і сотників. На початку другої декади травня його виконали (існують дані, що С. Герасимова виправдали). їхня смерть спричинила глибоке обурення серед мешканців Лівобережжя. Наказний миргородський полковник відмовився з'явитися до гетьмана під тим приводом, що " ти нас по одному чоловіку і всіх переб'єш".
Козаки Миргородського і Прилуцького полків обрали своїм гетьманом Вдовиченка.

Останнього став підтримувати полтавський полковник Мартин Пушкар. Реальною стала загроза вибуху громадянської війни (за визнанням Б. Хмельницького, "Русі з Руссю"). Врятувати ситуацію могло лише скасування умов Білоцерківського договору й відновлення соціально-економічних завоювань народу.

На щастя для молодої держави, гетьман усвідомлював цю загрозу і з березня розпочав таємну підготовку до виступу проти Польщі, маскуючи її заходами до майбутньої війни з Туреччиною (до речі, на початку грудня 1651 р. Б. Хмельницький порушив перед Стамбулом клопотання про прийняття протекції, причому не лише козацької України, а й "всієї Русі, всього "руського народу").

Ймовірно, в кінці березня 1652 р. гетьман звернувся з таємним універсалом (Ю. Мицик довів його автентичність)"до козаків, поспільства і поляків співчуваючих русинам", в якому закликав готуватися до боротьби після Великодня (18 квітня за старим стилем). [4, 165]

Розділ ІІ. Хід битви та її наслідки

На початку третьої декади травня Б. Хмельницький виступив з Чигирина в похід. Із Бірків він вирушив назустріч татарам, яких, вірогідно, прибуло близько 15-20 тис. на чолі з Кази-Гіреєм і Карач-беєм. Розом із ними гетьман з'явився до Тарасівки. Звідси 25 травня він звернувся з універсалом до населення Лівобережної України, закликаючи знищувати "поляків, державців й урядників", а самим вирушати до його обозу.

Дочекавшись козаків Корсунського, Канівського й Черкаського полків, 27 травня подався до Умані, пославши поперед себе сина Тимоша з частиною українців і татарами Карачбея. Оскільки сили доводилося формувати таємно, то в розпорядженні гетьмана перебувало близько 12-15 тис. козаків (Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський і Жаботинський полки). По дорозі до цих сил приєдналися козаки Уманського полку. Тобто, всього українсько-кримські війська налічували 27-35 тис. осіб.

Польське військо (20 тис. жовнірів і шляхтичів та 15 тис. обозних і слуг) розташувалося на правому боці Південного Бугу біля впадіння в нього р. Батіг, гори Батіг та містечок Батіг і Четвертинівка. [4, 164]

[1,175]

Сподіваючись на приєднання полків із Лівобережжя, М. Калиновський спорудив табір настільки великим, що його важко було захистити і 100 тис. жовнірів. Окрім цього, він із великою недбалістю поставився до його укріплення валами й шанцями. Як засвідчують джерела, Б. Хмельницький вдався до хитрості: звернувся до польного гетьмана з листом, прохаючи його залишити обоз і звільнити шлях сину Тимошу, котрий їде сватати доньку молдавського господаря. Як зауважив С. Величко, гетьман точно розрахував, що запальний і впертий М. Калиновський не зважить на цю пораду, "прагнучи найретельніше віддати й відомстити на Хмельниченкові свою колишнюкривду від Хмельницького..." До всього, Б. Хмельницький написав листа з дороги, але підписав "з Чигирина", і М. Калиновський був певний, що гетьман залишився в ньому. [4, 165]

Швидке просування українсько-татарського авангарду викликало панічну втечу шляхти з південно-східних районів Брацлавщини.29 травня на лівому березі Південного Бугу з'явилися перші загони татар. Досвідчений генерал Зигмунд Пшиємський на військовій раді запропонував М. Калиновському залишити в таборі піхоту й артилерію, а з рештою війська йти до Кам'янця-Подільського (за іншими даними - до Брацлава), щоб там об'єднатися з іншими підрозділами й повернутися на допомогу обложеним. Проте польний гетьман відхилив цей план.

У суботу 1 червня українські й татарські підрозділи з явилися як на лівому, так і на правому берегах Бугу, захопивши частину коней і слуг, котрі їх випасали. В польському таборі зчинилася велика тривога. М. Калиновський кинув проти нападників три кінні полки, яким вдалося відтіснити їх на 3,5-4 км від табору. Однак підійшли нові українсько-кримські підрозділи й у жорстокому бою не лише зупинили поляків, а й змусили їх відступити. За визнанням учасника подій Миколи Длужевського, "бій тривав до вечора ізавдав нашим військам чимало втрат". Імовірно, вночі з явився з обозом Б. Хмельницький. Недільного ранку він оглянув ворожі позиції й виявив їхні слабкі місця. Враховуючи те, що жовнірів було замало для одночасного захисту табору по всьому периметру, гетьман вирішив атакувати його зусебіч.

Із полудня українсько-кримські війська розпочали наступ.М. Калиновський, за словами автора "Римованої хроніки", закликав кінноту до контратаки: "Гей, дітки, за Бога, за віру! Нехай так не плюють вам в очі"; заохочував діяти сміливо, вдарити по ворожих боках і шиях: "... до них, до них, хто Бога боїться". Спалахнула жорстока січа, але вже за півгодини польська кіннота здригнулася й незабаром почала відступати. Оскільки натиск українців і татар посилився, вона запанікувала й вирішила залишити табір, переправившись через Південний Буг. Побачивши це, М. Калиновський почав волати до них: "Стійте, стійте, для Бога!" Але на нього не зважали. Тоді польний гетьман наказав німецькій піхоті дати вогню по " нецнотливих синах, не синах, а виродках Вітчизни".

В цей критичний момент загорілися великі запаси соломи й сіна. Скориставшись сум'яттям, із табору почала втікати "обозна челяді'. Українці й татари увірвалися до нього. Вчинити серйозного спротиву жовніри не спромоглися. "Нас, оточених з усіх боків, -
писав М. Длужевський, - орда рубала шаблями, а козаки так захопили табір, що наше військо було буквальностерте з лиця землі". [
4, 166]

М. Калиновський та інші шляхтичі кинулися до редутів, де засіли німецькі піхотинці. Але й там не змогли довго протриматися, тому що Б. Хмельницький оточив їх з усіх боків і піддав сильному обстрілові з кількох десятків гармат. По тому українська піхота штурмом оволоділа редутами, їхні боронці "були або вбиті, або взяті до полону". Польська армія перестала існувати. Загинули М. Калиновський, його син Самуель, Пшиємський, Марек Собеський та багато інших магнатів і родовитої шляхти. Втікти вдалося небагатьом. Полягло щонайменше 8-10 тис. жовнірів (майже вся піхота й половина всіх гусарів Речі Посполитої). Такого розгрому не зазнавала жодна польська армія протягом XVI-XVIII ст. Джерела спростовують поширену в польській історичній літературі легенду про вчинену Б. Хмельницьким масову різанину польських полонених (хоча не виключено, що важко поранені жовніри, котрі потрапили до переможців, могли, з огляду на неможливість їх транспортування, бути страчені).

Висновки

Блискуча перемога під Батогом ліквідувала принизливі умови Білоцерківського договору й зумовила розгортання масового повстання народних мас Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств. До початку липня на території Української держави цілковито поновлюються функції національних органів влади. Під час походу українсько-кримських військ із-під Батога через околиці Бара й Зінькова, Городок - Бедриківський до Кам'янця-Подільського гетьман доручив полковнику О. Гоголю звільнити Подільське воєводство від польської шляхти. Завдяки підтримці загонів опришків, очолюваних Карпаном та І. Кияшком, він в основному виконав це завдання. Перемога ознаменувало виборення Українською державою незалежності, оскільки тепер вона не була зв'язана жодними договорами з іншими державами, які ставили б її в залежність. Визнання де-факто Б. Хмельницьким соціально-економічних завоювань народних мас засвідчило також успішне завершення на теренах козацької України Селянської війни, чого не можна сказати про результати селянських воєн у Німеччині, Франції, Росії та інших країнах.

Список джерел та літератури

1. Борштук О.В. Історія України: Навч. Посібник.7-8 кл. - Х.: Країна мрій, 2003. - 248с.

2. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань та ін.: Під ред. В.А. Смолія. -К., Альтернативи, 1997 - 416с.

3. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет).2-ге вид., доп., перероб. - К.: Либідь, 1995 - 624с.

4. Україна крізь віки // В.А. Смолій, В.С. Степанков. Українська національна революція Х\/ІІ ст. (1648-1676рр) - К., Видавничий дім "Альтернатива", 1999. - 352ст. том 7