Геноцид Посягання на життя представника іноземної держави

Реферат на тему:

Геноцид.Посягання на життя представника іноземної держави

1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу,—

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження, або розповсюдження таких матеріалів,—

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п’яти років.

1. Конституція України гарантує, що всі люди є рівні у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права і свободи та рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження.

2. Об’єктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових Та релігійних груп.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб — як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд — обмеження прав громадян за расовою ознакою.

Національна група (нація) — це така, що історично склалася стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв’язки, своя мова, відмітні особливості побуту, культури І духовності.

Етнічна група
(етнос) — така, що історична склалася стійка соціальна група людей, для якої характерні єдність культури і духовності, особливості побуту, звичаїв (плем’я, народність, народ). Для неї можуть не бути характерними ознаки, що є визначальними для національної групи (наприклад, євреї тривалий час не мали спільної території, не були пов’язані між собою економічно, багато із них не володіли своєю мовою).

Расова група
(раса) — така, що історично склалася група людства, об’єднана спільністю фізичних ознак, що наслідуються (колір шкіри, волосся та очей, форма черепа, зріст тощо), обумовлених спільністю походження і початкового розселення.

Релігійна (конфесійна) група —
група людей, для якої спільною є сукупність духовних уявлень про надприродні сили та істоти, яким ця група поклоняється.

Вчинення діянь, ззовні схожих на геноцид, стосовно релігійних груп, які заборонені в Україні у зв’язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві

і тому не повинна знаходитися під охороною закону (наприклад, так звані сатаністи, “Біле братство” або “Аум синрике”), не створює злочину, передбаченого ст. 442.

4. З об’єктивної сторони злочин проявляється в суспільне небезпечних діях або бездіяльності. Формами його є: 1) позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи; 2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; 3) створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу; 6) публічні заклики до вчинення перелічених дій; 7) виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій; 8) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій. Перші п’ять форм передбачені ч. 1, а останні три — ч. 2 ст. 442.

Про поняття позбавленая життя і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. ст. 115 і 121.

Створення
для певної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення передбачає, наприклад, економічну блокаду групи та позбавлення її реальної можливості забезпечувати для себе достатнє харчування і медичне забезпечення, заборону існування групи за межами невеликої території резервації чи гетто, експропріація землі, що належить групі або її членам, примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання, насильницьке переселення (депортацію) в місцевість, несприятливу для проживання людей взагалі або для представників даної групи зокрема, штучне створення складних екологічних умов, поширення епідемій тощо. Найбільш яскравими проявами геноциду у цій формі в історії України були масова депортація населення у віддалені регіони СРСР у 1929-1931 рр. і голодомор 1932-1933 рр. (зокрема, внаслідок цих діянь кількість українців, що проживали в Російській та Австро-Угорській імперіях на початку XXстоліття, до нашого часу зросла приблизно на 9%, в той час як кількість поляків на території Польщі за такий самий термін — майже на 250%).

Скорочення дітонародження чи запобігання йому
може відбуватися шляхом застосування методів генної інженерії, примусової кастрації і стерилізації, насильницької контрацепції, примушування жінок до вчинення аборту, незаконного позбавлення волі чоловіків групи або створення умов для окремого проживання чоловіків та жінок, заборони шлюбів між членами однієї расової, етнічної чи національної групи тощо. Способом запобігання дітонародженню є і кастрація, яка водночас розглядається як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу
передбачає передачу їх із однієї національної в іншу національну, із однієї етнічної в іншу етнічну, із однієї расової в іншу расову, із однієї релігійної в іншу релігійну групу. Метою цієї передачі звичайно є стирання із пам’яті дитини інформації, що ідентифікує її у власному уявленні як члена певної групи з наступним біологічним розчиненням її нащадків серед представників іншої групи.

Про поняття публічні заклики, виготовлення матеріалів, розповсюдження матеріалів див. коментар, відповідно, до ст. ст. 109 і 295.

Прояви етноциду — національно-культурного (духовного) геноциду — пропаганда расової, національної, етнічної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження культурних цінностей якої,-небудь групи, організоване асимілювання національних меншин, спрямований на поступове зменшення корінного населення, діяння, спрямовані на знищення мови, національної самосвідомості та інші подібні діяння кваліфікуються за ст. 161 як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

5 Суб’єкт злочину загальний. Для складу злочину не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом Так само не має значення, чи належать суб’єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії.

6 3 суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Спеціальною ознакою геноциду у перших його п’яти формах є мета — повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи, Тому дискримінаційні дії, що позбавляють громадян певної групи можливості повністю використовувати свої права і свободи — право на свободу пересування, на підприємницьку діяльність, на судовий захист, на охорону здоров’я, на освіту, на користування ідавчання рідною мовою, на розвиток національних культурних традицій, на створення культурних і навчальних закладів національних меншин, на участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо, — але не спрямовані на знищення цієї групи, кваліфікуються за ст. 161, Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження. Для таких форм злочину, як публічні-заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов’язковою ознакою складу.

7. Ніякі строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

Конституція України (ст. ст. 21 і 24).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926р. Підписана УРСР 29 серпня 1956р.

Конвенція про запобігання злочинові геноцид та покарання за нього від 9 грудня 1948 р Ратифікована УРСР 22 липня 1954р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством, від 21 березня 1949р. Ратифікована УРСР ЗІ жовтня 1958 р.

Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. Ратифікована УРСР21 січня 1969р.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26листопада 1968р. Ратифікована УРСР 25 березня 1969р. (ст. 1)

Конвенція про запобігання злочину апартеїд і покарання за нього від ЗО листопада 1973р. Ратифікована УРСР 15 жовтня 1975р.

Принципи міжнародного співробітництва стосовно знаходження, арешту, видачі покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах проти людства від З грудня 1973р.

Декларація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконані, від 25листопада 1981 р.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання, від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР від 26 січня 1987 р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 28 листопада 1987 р. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Віденська декларація Ради Європи від 9 жовтня 1993 р.

Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 18 квітня 1995р.

Посягання на життя представника іноземної держави

Вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об’єктом
злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами, безпека держави у політичній сфері, а обов’язковим додатковим об’єктом — життя людини.

2. Потерпілим
від злочину може бути представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Згідно з Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дит пломатичних агентів, до осіб, які

мають міжнародний захист,
належать: 1) глава держави, у т.ч. кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави відповідно до конституції відповідної держави, глава уряду, міністр закордонних справ, які знаходяться в іноземній державі, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують; 2) будьтякий представник або посадова особа іншої держави, будь-яка посадова особа чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який підчас, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення або його транспортних засобів було вчинено злочин та в місці вчинення такого злочину має право відповідно до міжнародного законодавства на спеціальний захист від будь-якого посягання на його особистість, волю і гідність, а так само члени його сім’ї, що проживають разом з ним.

До представників іноземної держави
в контексті ст. 443 слід, зокрема, відносити глав дипломатичних представництв (послів, посланників, нунціїв, акредитованих при Президентові України, або повірених у справах, акредитованих при Міністрові закордонних справ України), глав консульських установ, прийнятих як таких Урядом України в особі Міністерства закордонних справ України (генеральних консулів, консулів, віце-консулів і консульських агентів), глав іноземних держав, глав парламентів та урядів, осіб, включених до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх членів, та які знаходяться на території України для участі у міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями.

Представником іноземної держави може бути, наприклад, і член сім’ї глави іноземної держави, який самостійно прибув в Україну, якщо він уповноважений від імені своєї держави посприяти розвиткові культурних зв’язків, передати гуманітарну допомогу тощо.

Представником іноземної держави треба визнавати і її главу, який прямує транзитом через територію України або знаходиться на її території навіть з неофіційним візитом, оскільки, по-перше, глава іноземної держави, якщо він є легітимним, постійно уповноважений діяти від її імені та виражати її інтереси, і, по-друге, сам факт такого транзитного проїзду чи неофіційного візиту, як правило, має політичне забарвлення і відображає певні інтереси відповідної держави.

Міжнародній практиці відомі випадки, коли посягання на життя осіб, які знаходились на території іншої держави не з офіційними візитами, а як приватні особи, спричиняло значні міжнародні ускладнення. Проте, поширення статусу представника іноземної держави на всіх іноземних громадян, у т.ч. на радників, військових аташе, інших членів персоналу дипломатичних представництв, усіх працівників консульських установ, торговельних представництв тощо є помилковим.

Оскільки у диспозиції ст. 443 не уточнюється, чи йдеться про представника тільки тієї іноземної держави, з якою Україна підтримує дипломатичні зв’язки та яка гарантує взаємність, треба розуміти, що потерпілим у злочині, передбаченому цією статтею, може бути відповідний представник будь-якої іноземної держави. “Принцип взаємності” в даному випадку не діє. Проте, до представника іноземної держави за змістом ст. 443 треба відносити тільки представника держави, яка визнана Україною як суверенна. Іноземною державою не є, скажімо, окремий суб’єкт федерації чи конфедерації — автономна республіка, штат, земля у складі іншої держави.

До інших осіб,
які мають міжнародний захист,
можна віднести представників таких міжнародних організацій, як ООН, РЄ, Організація Економічного Співробітництва та Розвитку, Організація Чорноморського Економічного Співробітництва та ін.

3. З об’єктивної сторони злочин полягає в суспільне небезпечних діях або бездіяльності і може виражатися у двох формах” 1) вбивство особи, яка має міжнародний захист; 2) замах на вбивство такої особи.

Злочин у першій формі е
закінченим з моменту настання смерті особи, яка має міжнародний захист, у другій :— з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров’ю може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров’ю особи, яка має міжнародний захист, яке за відомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується за відповідною статтею розділу IIОсобливої частини КК.

Погроза вбивством особі, яка має міжнародний захист, має кваліфікуватися за ст. 129.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальною метою. При цьому злочин може бути вчинений з альтернативною метою: а) здійснити вплив на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист, б) здійснити вплив на діяльність держави чи організації, яку вказа-

на особа представляє; в) спровокувати війну; г) спровокувати міжнародні ускладнення України з іншими суверенними державами (такі, як розірвання дипломатичних чи консульських стосунків, зрив міждержавних переговорів, розірвання міжнародних угод, припинення надання фінансової чи іншої допомоги Україні, виникнення військового конфлікту тощо).

Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953 р.

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996р.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР11 лютого 1964 р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р.

Конвенція про спеціальні місії від Ібгрудня 1969р. Україна приєдналась до Конвенції 14 липня 1993р. (ст. ст. 29, ЗО).

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, утому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997р. Ратифікована Україною 7липня 1999р.

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від ЗО квітня 1999р. Ратифікований Україною б липня 2000 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я людини” (п. 28).