Больові відчуття

Реферат

на тему:

“Больові відчуття

при пологах”


План.

1. Походження больових відчуттів під час пологів.

2. методи усунення болю в пологах.

3. не медикаментозні методи:

а) психопрофілактична підготовка;

б) аутогенне тренування;

в) голкорефлексотерапія;

г) гіпнотерапія.

4. Медикаментозне знеболювання.

У переважній більшості випадків пологи супроводжуються вираженими у тій чи іншій мірі больовими відчуттями.

Напередодні пологів відбувається часткова фізіологічна енервація матки – руйнується частина нервових волокон, що проводять больові імпульси. Це можна трактувати як захисну реакцію організму для зменшення синдрому болю в пологах.

Анатомо-фізіологічним субстратом родового болю є подразнення інтерорецепторів шийки матки, нижнього сегмента, очеревини, що вкриває тіло матки, м'язів тазового дна, піхви та промежини. Еферентні імпульси досягають гіпоталамуса та кори головного мозку, сприймаються нервовою системою і перетворюються на больові відчуття. Їх сила залежить від порогу больової чутливості пацієнтки, який, у свою чергу, формується під впливом емоційного та умовно-рефлекторного чинників.

У жінок із спокійним, врівноваженим характером, що мають сильний тип нервової системи, не бояться пологів. Виконують вимоги медперсоналу, пологи проходять зазвичай із незначними больовими відчуттями. Це ж стосується жінок, у яких сформована позитивна домінанта пологів – переважають емоції радісного очікування дитини. У них поріг больової чутливості високий, і більша частина подразників залишається допороговою.

У неврівноважених жінок із збудливою центральною нервовою системою під впливом розповідей подруг або описаних у художній літературі пологів, змальованих як суцільне страхіття болю, формується негативна родова домінанта, і задовго до пологів вагітною опановує страх майбутніх мук. Кожне незвичне больове відчуття, кожна медична маніпуляція для жінки з низьким порогом больової чутливості реалізується ЦНС у сильний біль. Роділля погано володіє собою, заважає медперсоналу вести пологи, виснажується фізично через неспокійну поведінку, створює напружену обстановку у пологовій залі – усе це вкрай несприятливо позначається на стані матері і дитини.

Отже, усунення болю в пологах є надзвичайно важливим не лише з етичних, а й з акушерських міркувань.

З метою знеболювання застосовують медикаментозні і немедикаментозні методи, до яких відносяться психопрофілактична підготовка, аутогенне тренування, голкорефлексотерапія та гіпнотерапія.

Немедикаментозне знеболювання.

Метод психотерапевтичної підготовки вагітних до пологів був розроблений в Україні К.І.Платоновим та І.З.Вельвовським і широко впроваджений О.Ю.Лур’є.

Основна мета методу – знати емоційний та умовно-рефлекторний компоненти родового болю, усунути почуття страху, позбавити жінку хибного уявлення про пологи як про неминучий больовий процес, сформувати позитивну домінанту пологів у ЦНС, пов’язану із майбутнім материнством.

Суть методу полягає у тому, що шляхом словесного впливу приводять у стан рівноваги процеси збудження і гальмування у ЦНС.

У цьому напрямі лікар та середній медичний персонал працюють із жінкою з першого відвідування нею жіночої консультації, проте цілеспрямовано психопрофілактична підготовка розпочинається у 35-36 тижнів вагітності.

Курс підготовки складається із 4-6 занять, які проводить лікар або акушерка із спеціальною підготовкою. Здорові вагітні займаються у групах по 8-10 осіб. Вагітні з екстрагенітальною патологією, обтяженим акушерським анамнезом потребують індивідуальних занять:

І заняття. Особливості анатомії та фізіології жіночих статевих органів. Зміни у статевих органах під час вагітності. Періоди пологів. Процеси, що відбуваються під час кожного періоду.

ІІ заняття. Роділлю навчають правильно поводитися у І періоді пологів, виконувати вказівки медичного персоналу, використовувати методи знеболення перейм (режим дихання, прогладжування живота, притискання передньоверхніх остей клубових кісток та бокових кутів ромба Мікаеліса, підрахунок перейм, відпочинок між ними).

ІІІ заняття присвячене перебігові ІІ і ІІІ періоду пологів. Вагітну вчать правильно тужитися, затримувати дихання під час потуги, відпочивати в паузі між ними.

IVзаняття. Вагітній розповідають про режим післяпологового відділення, підготовку молочних залоз до лактації, вчать доглядати за новонародженим, формують у свідомості жінки уявлення про пологи як фізіологічний процес, що закінчується найрадіснішою у житті жінки подією – народженням здорового молока.

Слід заохочувати участь батька дитини у проведенні занять. Всі дихальні вправи чоловік і дружина повинні виконувати разом, прийоми знеболювання є значно ефективнішими, якщо їх допомагає виконувати майбутній батько. Варто подбати про психологічний комфорт майбутньої матері і її поки що ненародженої дитини: радити їй слухати спокійну музику, читати художню літературу, спілкуватися з природою, уникати різких і неприємних звуків, агресивної музики, сцен насильства та жахів у фільмах, бо подібного роду видовища чинять несприятливий вплив на нервову систему матері і внутрішньоутробний плід.

Різновидом психопрофілактичної підготовки є курс аутотренінгу, що складається з 9-10 занять по 30 хв. Таке тренування значно знижує рівень больових відчуттів завдяки підвищенню порогу больової чутливості.

Метод гіпносугестивної терапії забезпечує м’язову релаксацію та заспокоєння роділлі. Голкорефлексотерапія діє стійкий і тривалий знеболюючий ефект, проте застосовувати обидва методи можуть тільки фахівці відповідної кваліфікації.

Медикаментозне знеболювання.

Обов’язковою умовою для проведення знеболювання є наявність регулярної родової діяльності і розкриття шийки матки на 3-4 см. Препарати, що застосовуються, не повинні мати шкідливого впливу на плід, на пологову діяльність, мають бути ефективноми, простими у застосуванні.

У роділь з емоціями страху, хвилювання застосовують транквілізатори: триоксазин, мепробамат по 300 мл. Якщо роділля дуже збуджена, дозу препарату подвоюють.

При розкритті шийки матки на 3-4 см і активній родовій діяльності вводять 1 мл 1% промедолу і 50 мг піпольфену. Одночасно можна ввести спазмолітики – но-шпу ганглерон. Якщо необхідно, через 3-4 год. цей комплекс можна повторити, але введення промедолу допустити лише за умови, що до народження дитини залишилося не менше 2-х годин, оскільки препарат пригнічує дихальний центр плода. При сильних больових відчуттях вдаються до нейролептанальгезії: вводять суміш дроперидолу (2-4 мл) і фенанілу (2-4 мл).

Використовують неінгаляційні анестетики: оксибутират натрію (ГОМК) – 20 мл – 20% розчину і владрил. Ці препарати не чинять шкідливого впливу на плід та на скоротливу діяльність матки. Їх можна поєднувати з промедолом та піпольфеном. Через 5-7 хв. Настає сон, який триває від 1 до 4 год., пологова діяльність під час сну триває.

Можна використовувати платифілін 0,2% по 1 мл, галідор 2,5% по 2-4 мл, но-шпу 2% по 2 мл, баралгін по 5 мл, анальгін 50% по 4 мл внутрішньом’язово. Серед інгаляційних анестетиків перевагу віддають закису азоту або трихлоретилену (трилену), як найменш токсичним. Проте для досягнення глибокого наркозу цих засобів недостатньо. Для проведення операцій, що потребують релаксацій матки, застосовують фторотан. Якщо необхідний короткочасний наркоз, для операцій накладання акушерських шипців, ручного обстеження порожнини матки чи зашивання розриву промежини, у вену вводять самбревін, кетамін або кетасент.

До сучасних методів знеболювання належить анестезія, яка дає можливість тривалої, керованої та ефективної аналгезії. Проводиться пункція перидурального простору на рівні І-ІІ або ІІІ-IV поперекових хребців, через катетер вводиться тримекаїн чи лідокаїн. Забезпечується знеболення у І періоді пологів, блокада рефлексів з м'язів тазового дна та помірна релаксація м'язів промежини.

Якщо не передбачається виключення потуг (накладання акушерських щипців), введення анестетика слід припинити в кінці І періоду пологів.

У ІІ періоді пологів застосовують пуденальну анестезію 0,25% новокаїном при передчасних пологах, тазових передлежаннях, при необхідності проведення епізіотомії.

Література:

1. С.Хміль, А.Франчук, Л.Романчик, З.Кучма. Акушерство. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 378 с.