Світовий ринок озброєнь

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: „СВІТОВИЙ РИНОК ОЗБРОЄНЬ”

Сучасний світовий ринок озброєнь - один з найбільш складних секторів

світового господарства. Суперництво окремих країн та угруповань тут є

дуже гострим: боротьба точиться не тільки за окремі прибутки, а й за

військово-технічну перевагу, тривалу прив’язку покупця до свого

технологічного комплексу. Придбані кораблі, літаки, системи

протиповітряної оборони, танки, артилерійські комплекси служать, як

правило, багато років, однак з часом потребують модернізації та

ремонту. Тому зв’язки у цій сфері надто вигідні виробнику, оскільки

перша угода тягне за собою необхідні чергові контракти. На рубежі 1980-

1990-х років на світовому ринку озброєння та військової техніки

відбулися суттєві зміни, які визначили його розвиток у наступні роки

[40].

По закінченні “холодної війни” ринок зброї почав звужуватися, однак

локальні конфлікти, навіть на зразок югославського, погрожують

наслідками, що виходять далеко за межі того чи іншого регіону та які

поповнюють втрати, обумовлені вже наступом “холодного” миру. Зараз

перед країнами - основними експортерами озброєнь та військової техніки

постає завдання максимально розширити власну частку на ринку, який

звужується, а отже, хоч би протягом кількох найближчих років зберегти

попередній середньорічний рівень виручки від продажу зброї.

Особливістю світової торгівлі зброєю у 90-х роках є те, що вона, на

відміну від попереднього десятиріччя, характеризується не

стратегічною, а переважно комерційною конкуренцією. Політичні чинники,

які домінували на ринку озброєння в останні роки, поволі поступаються

місцем ринковим, унаслідок чого змінюються традиційні уявлення про

торгівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному

крупних систем озброєння та військової техніки. Ця форма торгівлі вже

не домінує, як у 70-і роки, а дедалі частіше витісняється новими.

Почалося інтенсивне суперництво між головними виробниками озброєння,

які змагаються за ринки збуту та власну частку військових бюджетів

країн усього світу. Тиск економічних чинників за таких умов набагато

збільшився. Такому стану речей певною мірою сприяла криза, в якій

опинилася оборонна промисловість практично всіх провідних держав. А

викликана вона загальним скороченням ємності світового ринку

озброєння.

Основною характеристикою сьогоднішньої ситуації на ринку озброєння є

його депресивний стан. Упродовж останніх п`яти років відчутно

скорочуються трансфери озброєння в світі. У 1993-1994 рр. обсяг

продажу стабілізувався, проте збільшення попиту на найближчу

перспективу за умов збереження нинішньої міжнародної ситуації

(відсутності великих міжнародних конфліктів) не передбачається.

За даними Стокгольмського інституту вивчення проблем світу (SIPRI)

[47], світовий обсяг торгівлі звичайними озброєннями склав у 1990 р.

22 млрд дол., що на 35% менше, ніж у 1989 р. (35 млрд дол.) та на 55%

- ніж у 1987 р., коли зброї було продано на рекордну суму - 46,5 млрд

дол. США. Світовий рівень воєнних витрат, який оцінюється в 1 трлн

дол. (5,3% сукупного валового продукту), починаючи з 1987 р. практично

перестав зростати. Це неминуче матиме вплив на функціонування ринку

озброєння та військової техніки, де намітився ряд процесів, які багато

в чому визначатимуть характер і структуру торгівлі зброєю в наступному

десятиріччі.

Вартість угод щодо постачань озброєння у всьому світі в 1995 р.

становила 28,8 млрд дол. США. Це найменший показник за період,

починаючи з 1988 р. А протягом трьох останніх років вона щодалі

скорочується (нагадаємо, що відразу після закінчення війни у Перській

затоці ця вартість становила 40 млрд дол. США).

Таким чином, за останні десять років сукупний обсяг світового продажу

озброєння скоротився більш ніж удвоє - з 46,5 млрд дол. у 1987 р. до

20,6 млрд дол. США в 1996 р.

У 1988-1991 рр. СССР посідав друге місце за обсягами угод (56,4 млрд

дол., або 21% всіх світових угод). Через значні скорочення російського

військово-промислового комплексу на початку 90-х років, у 1992-1995

рр. частка Росії скоротилася до 17,2 млрд дол. (12,3% світових угод).

У 1995 р. Росія знову вийшла на перше місце в світі за вартістю

укладених угод щодо продажу зброї. Укладені Російською Федерацією

угоди на 1998 р. оцінюються в 9,1 млрд дол. і становлять 31,6%,

вартості решти світових угод. США залишилися на другому місці – 8,9

млрд дол. (28,6%). Для порівняння: в недалекому 1994 р. обсяги угод,

укладених цими країнами, становили відповідно 3,8 та 12,8 млрд дол. А

справа полягає в тому, що вже третій рік поспіль цей показник для США

знижується.

Обсяг угод Франції у вартісному виразі також значно зменшився: з 8,9

до 2,7 млрд дол. США. Загальна вартість угод цих трьох країн -

найбільших постачальників зброї в світі - склала понад 20 млрд дол.,

на них прийшлося 69,5 % усіх угод такого типу. Скорочення обсягів угод

у 1992-1995 рр. становило близько 35% порівняно з 1988-1991 рр. (140,5

млрд та 216 млрд дол. США, відповідно).

За обсягом постачань озброєння США вже п`ятий рік займають перше місце

у світі. В 1995 р. вартість американських поставок становила 12,5 млрд

дол. Великобританія зайняла друге (4,9 млрд дол.), а Росія - третє

місце з 3,1 млрд дол. США. На цих трьох найбільших постачальників

зброї прийшлося понад 20,5 млрд дол. США, або 72,7% обсягу всіх

постачань. Зазначимо, що в 1995 р. (вперше за розглянутий період)

відбулося деяке збільшення обсягу постачань порівняно з попереднім

роком. Якщо розглядати два періоди - 1988-1991 та 1991-1995 рр., то

обсяг постачань у другому знизився на 46% - з 201,8 до 109 млрд дол.

США [22].

За цими загальними тенденціями приховується досить суперечлива

ситуація в різних регіонах світу. Трансфери озброєнь в Європу

продовжують скорочуватися головним чином через різке зменшення витрат

на оборону, в тому числі на закупівлю озброєння та військової техніки.

Це пояснюється зміною стратегічної ситуації після закінчення “холодної

війни”, що унеможливило масовану та безпосередню загрозу для

європейських держав, а також необхідністю фінансової стабілізації в

умовах жорстких монетарних вимог, які мають виконати країни

Європейського Союзу в процесі переходу до єдиної європейської валюти.

Тому зменшення військових бюджетів європейськими урядами розглядається

як один з головних заходів зниження бюджетних дефіцитів.

Скорочення військових бюджетів як країн-виробників, так і країн-

імпортерів озброєння та військової техніки стало важливим чинником

зменшення трансферів та посилення конкуренції на ринку озброєння. Так,

скажімо, лише власні витрати США на закупівлю озброєння в період між

1985 та 1993 р. зменшилися на 60 млрд дол., а уряд ФРН у рамках

будівництва бундесверу до 2000 р. скоротив свій військовий бюджет у

1997 р. порівняно з 1996 р. на 1,7 млрд марок [46].

Скорочення військових замовлень у країнах НАТО змусило виробників

зброї шукати вихід в експорті продукції, що вироблена національним

військово-промисловим комплексом. Найбільшим експортером зброї за

підсумками 1996 р., згідно з даними Стокгольмського інституту

досліджень проблем світу (SIPRI) та інших міжнародних організацій, є

США, які продали на світовому ринку військової продукції на 10,7 млрд

дол. (52% загальносвітового рівня). Друге місце зайняла Російська

Федерація - 3,5 млрд дол. США (17% світового експорту). До четвірки

найбільших експортерів озброєння та військової техніки входять також

Франція і Великобританія.

Тенденція до зниження військових витрат у країнах - основних

виробників зброї, що запанувала наприкінці 80-х - на початку 90-х

років, триває і досі. Це зниження позначилося на закупівлі нових

зразків озброєння відчутніше, ніж інші види військових витрат.

Відповідно й світове виробництво озброєння та військової техніки

продовжує зазнавати серйозних труднощів [48].

Скорочення державних асигнувань на оборонні галузі особливо стало

помітним у країнах Центральної та Східної Європи, включаючи і

пострадянські держави. Виникнення нових форм співробітництва на зразок

"Партнерство заради миру", розчинення "дверей" НАТО для ряду держав

стало однією з причин першочергового переоснащення збройних сил в

країнах Центральної Європи, в арсеналі яких домінують радянські

системи зброї. Таке переоснащення можна здійснити протягом тривалого

проміжку часу шляхом значних фінансових витрат. В умовах постійного

економічного зростання цей процес майже безперервно гарантувався б

збільшенням державних замовлень для вітчизняної промисловості. Та

шанси на подібний розвиток подій у більшості країн в найближчому

майбутньому практично дорівнюють нулю.

Ще одним чинником згортання ринків озброєння більшості країн -

імпортерів озброєння та військової техніки є курс на активний розвиток

власної промисловості (Бразилія, Південно-Африканська Республіка,

Індія, Індонезія). Так, в Ізраїлі розробляється танк нового покоління

“Меркава-4”, створення якого, на думку багатьох фахівців, дасть

можливість зменшити закупівлю подібної бойової техніки за рубежем. За

заявою індійського керівництва, до 2005 р. країна планує на 80%

задовольнити потреби власних Збройних сил в озброєнні та військовій

техніці за рахунок національної промисловості.

На зменшення обсягів ринків озброєння суттєво впливає збільшення

потоку озброєння та військової техніки, що надходить на світовий ринок

в результаті скорочення збройних сил країн НАТО та колишніх учасників

Організації Варшавського договору. Через це зменшився загальний обсяг

замовлень на придбання нової зброї. Так, Туреччині тільки в 1992-1993

рр. було поставлено 1509 основних бойових танків М60А1 та А3 та 489

БТР М113А2, що склало відповідно 42 та 32% експорту американського

озброєння даних видів у цей період. Як зазначають фахівці, це

виявилося вигідним для обох сторін. По-перше, США позбулися надлишків

зброї і техніки, а Туреччина, не порушуючи квот, відведених їй за

Договором про скорочення збройних сил в Європі, та знищивши при цьому

частину застарілої техніки, доброякісно та з мінімальними витратами

переоснастила свої війська. По-друге, та ж Туреччина забезпечила собі

умови американського військового впливу та подальшого “перепливання”

туди техніки, яка виводиться зі складу Збройних сил США [15].

Протягом 1996 р. спостерігалося зростання інтенсивності

трансатлантичного суперництва у сфері експорту військової техніки.

Зокрема, в середині листопада Великобританія, Франція, Німеччина та

Італія дійшли згоди щодо створення організації співробітництва у сфері

озброєння (Joint Armamеnts Cooperation Organization) для конкуренції з

американською зброєю. Напруга в американсько-європейському суперництві

пом`якшується лише зусиллями, які здійснюються з обох боків Атлантики

з метою запобігти зростанню частки Росії на світовому ринку озброєння.

Зі збільшенням конкуренції співвідношення можливостей основних

світових постачальників зброї почало змінюватися, проте найбільшими

все ж залишаються шанси Франції, Великобританії, Росії та США.

Присутність на цьому ринку Китаю та інших (у тому числі

східноєвропейських) країн непостійна, а частіш і взагалі випадкова. Це

пояснюється тим, що вони не в змозі постачати передові системи

озброєння, вимушено обмежуючись лише дешевими та спрощеними.

Варто зазначити, що торгівля зброєю в 90-і роки характеризується

жорсткою економічною конкуренцією, хоча в окремих випадках із затінку

виходить і дипломатичне суперництво.

Домінування економіки в цій сфері призвело до стимуляції

розповсюдження високотехнологічних зразків озброєнь на нові країни й

регіони. Ця обставина у недалекому майбутньому докорінно може змінити

глобальний стратегічний масштаб, адже продаж озброєнь підживлює

регіональні конфлікти, які нині вже не стримуються колишньою блоковою

дисципліною [35].

Сьогодні країни, що прагнуть придбати зброю, мають значно більшу, ніж

раніше, можливість вибору постачальників. Рішення про закупівлю її

ophil`~r|q з огляду на технологічну характеристику рівня озброєнь і

військової техніки, а також на характер політичних відносин з країною-

продавцем.

Збройний бізнес дає не тільки тверду валюту, а й роботу підприємствам

військово-промислового комплексу. А це значить, що створюються

можливості зберегти висококваліфіковані кадри, залучити

конструкторські сили до праці над новими зразками озброєнь.

Військові спеціалісти вважають, що згортати військове виробництво - це

заздалегідь приректи себе на катастрофічні економічні й соціальні

наслідки. У Великобританії, наприклад, експорт зброї дає країні

щорічно близько 5 млрд фунтів стерлінгів, забезпечуючи роботою майже

500 тис. осіб.

Експорт зброї стає в ряді випадків обов'язковою умовою реалізації

окремих програм озброєння.

Упродовж 80-х років Франція, Великобританія та ФРН експортували в

середньому близько 50% всього виробленого ними озброєння (в грошовому

еквіваленті). Ще більш показовими в цьому відношенні є дані про

експорт окремих західноєвропейських виробників озброєння та військової

техніки. Для таких компаній, як “Томсон”, “Аероспасьяль”, “Дассо”,

“Матра” частка експорту в загальному обсязі військового виробництва на

початку 90-х років становила від 50 до 70% [50].

Постає питання: чим саме визначається залежність між виробництвом та

імпортом озброєнь? Відповідь тут однозначна - перш за все

співвідношенням між вартістю єдиного зразка техніки та серійністю його

виробництва. Дослідження, проведені західними експертами, показують,

що для авіаційної техніки, наприклад, збільшення серії з 400 до 800

одиниць дає можливість знизити вартість кожного літака на 15%, а

подальше нарощування потужності і доведення до 1200 одиниць - ще на

13%.

Одним із головних чинників, які знижують попит на основні види

озброєння та військової техніки на світовому ринку 90-х років, стала

насиченість ринків країн, що розвиваються, внаслідок великих

закупівель зброї цими країнами у 70-і роки. До початку заміни цього

потужного військового арсеналу потрібен певний, досить значний період

у часі, аж поки не виникне потреба відповідно збільшити кількість

контрактів на модернізацію застарілої техніки, а отже, на поставки

запасних агрегатів, приладів та блоків.

Новим же чинником, здатним постійно підсилювати вплив на світовий

ринок озброєння та військової техніки, стане більш активне проникнення

на нього країн-постачальників, які у 80-і роки тільки-но почали

впливати на функціонування ринку, на його стабільність та рівень цін,

перебуваючи, так би мовити, поки що на узбіччі основних потоків

озброєнь. Відповідна частка групи цих країн в загальному обсязі

світової торгівлі зросла з 1% в 1970-у до 6% у 1990 р. До такої групи

можуть бути віднесені як окремі країни з розвинутою промисловістю

(Австрія, Ізраїль, Швейцарія, Швеція), так і країни, що розвиваються

(Бразилія, Індія, Південна Корея), а також КНР [51].

Поряд з цим спостерігається зменшення кількості надійних фінансово

спроможних покупців, що пов'язано з погіршенням фінансового стану

багатьох країн-імпортерів. Практично всі розвинуті країни скоротили

свої програми допомоги, за якими фінансувалася основна закупівля

озброєння у 60-80-і роки, експортери переходять, або вже перейшли, на

комерційні умови торгівлі.

Різноспрямований процес (збільшення кількості постачальників зброї та

зменшення кількості потенційних покупців) суттєво підсилить

конкурентну боротьбу на світовому ринку озброєння та неминуче призведе

до звуження ринку збуту української військової продукції. Необхідно

також враховувати, що сьогодні зброя офіційно не продається Іраку,

Ємену, Камбоджі, КНДР, Кувейту, Ліберії, Лівії, Сомалі, Ефіопії та

Югославії. Практично припинилося постачання зброї до В’єтнаму, Куби та

Лаосу.

Протилежна ситуація спостерігається в регіонах Південно-східної,

Східної та Південної Азії, де стрімкий економічний розвиток

супроводжується поступовим розгортанням ряду конфліктів, які поки що

залишаються нібито “замороженими”. Так, у Південній Кореї група

експертів у сфері оборони опублікувала доповідь, в якій наполягає

збільшити щорічний військовий бюджет на 14% до 2001 р., мотивуючи це

небезпекою з боку КНДР. У 1996 р. оборонний бюджет Південної Кореї

збільшився приблизно на 12% [24].

Країни Східної та Південно-східної Азії здійснили в 1994-1995 рр.

закупівлю техніки в основному для власних військово-морських та

військово-повітряних сил, щоб забезпечити охорону морського узбережжя,

захистити морські економічні зони та океанські комунікації. Однак до

традиційних замовлень на патрульні кораблі малого тоннажу в останній

час додалися фрегати малого та середнього водотоннажу. Деякі з цих

країн дедалі активніше демонструють регіональні амбіції і розглядають

питання щодо закупівлі техніки та озброєння як засіб, здатний

забезпечити їхні інтереси з позиції сили. При цьому слід зазначити, що

в останні роки країни Південно-східної Азії почали поступово

переходити від закупівлі морської техніки та озброєння на Заході до

будівництва їх на власних верфях.

Держави Близького Сходу і надалі продовжують фігурувати серед

найбільших імпортерів конвенціонального озброєння в світі, а проте

кількість та вартість їхніх замовлень дедалі зменшується. Програми

переозброєння, що були розпочаті країнами Перської затоки після

іракської агресії проти Кувейту, значною мірою реалізовані. Крім того

вперше за останні чверть століття нафтовидобувні держави цього регіону

почали зазнавати економічних та фінансових труднощів. Не уникла цього

й Саудівська Аравія, яка протягом останніх п'яти років перебрала на

себе 50-60% озброєння, що імпортується країнами регіону і становить, у

свою чергу, 40% світового ринку озброєння.

Таким чином, Саудівська Аравія займає перше місце серед світових

імпортерів звичайних озброєнь. На аравійському ринку представлені всі

основні експортери, за винятком Росії. Однак передбачається, що у

найближчі роки цей найбільший ринок зброї матиме тенденцію до

скорочення. В 1994 р. витратна частина бюджету вже скорочувалась на

20%, проте це аж ніяк не призвело до його збалансованості. Вперше за

багато років Ер-Ріяд затримав оплату замовлених озброєнь, внаслідок

чого 72 літаки F-15S були поставлені на три місяці пізніше, ніж

передбачалось, а придбання бронетранспортерів М577 та М113 відкладено

на півтора року.

Якщо уважно переглянути асортимент пропонованої військової продукції,

то можна констатувати, що на міжнародному ринку озброєння пропонується

дедалі більше розмаїтої, значно ускладненої військової техніки та

продукції подвійного призначення. І що головне - придбати усе це тепер

може будь-яка країна, були б лише гроші. Процвітають “чорний” та

“сірий” ринки, де пропонуються варіанти такої оборонної продукції, яку

раніше далеко не кожній країні можна було придбати на відкритому ринку

[50;1].

Одна із суттєвих змін на міжнародному ринку озброєння полягає в тому,

що нині держави вже не пропонують спрощені експортні варіанти сучасної

техніки, такої, скажімо, як літаки та бронемашини. Зараз постачальники

пропонують потенційним покупцям зброю, яка відповідає сучасному рівню

науки і техніки, адже саме цим досягаються переваги в конкуренції з

іншими фірмами. Так, наприклад, Росія пропонує своїм клієнтам

радіолокаційну станцію “Жук” НВО “Фазотрон” для винищувачів МіГ-29,

хоча цю станцію ще не прийнято до експлуатації в самих російських

військово-повітряних силах. Подібна тенденція особливо чітко

проявилася в боротьбі за перемогу в конкурсі на закупівлю Об’єднаними

Арабськими Еміратами до 80 винищувачів загальною вартістю близько 8

млрд дол. США. Цей конкурс на сьогодні вважається “угодою віку”. Росія

пропонує на конкурс удосконалені літаки Су-35 в комплексі з

найсучаснішими керованими ракетами класу “повітря-повітря” АА-12

(класифікація НАТО). Франція ж висуває зустрічні пропозиції -

винищувачі “Рафаль”, оснащені ракетами “Міка”, що є кращими

французькими ракетами класу “повітря-повітря” [43].

Оскільки чимало замовників пропонують за зброю реальні кошти (замість

отримання від продавця військових кредитів, військової допомоги або

низьковідсоткових позичок), то тепер вони можуть вимагати за свої

гроші найкращий товар, навіть якщо продавець його не пропонує.

Звичайно, нинішні замовники мають на сучасному ринку значні засоби для

купівлі саме того, що вони хочуть мати. Малайзія, наприклад, вимагала

модернізації двигунів та бортового радіолокаційного устаткування як

умови закупівлі винищувачів МіГ-29 і домоглася, врешті-решт, на це

згоди Росії.

Об’єднані Арабські Емірати також проявили характер - поставили вимогу

перед США оснастити запропоновані ними на продаж літаки F-15 та F-16

ракетами класу “повітря-повітря” AMRAAM. Замовник відверто заявив, що

відмовляється навіть розглядати пропозиції США без наявності цих

ракет. Уряд США змушений був погодитися з такими вимогами, незважаючи

на настійливі протести з боку Ізраїлю.

В окремих випадках фірми спеціально розробляють дуже складні сучасні

військові вироби саме з метою їх експорту і відтак організовують збут

таких виробів на ринку. Одна з державних південноафриканських фірм,

наприклад, розробила малопомітне покриття (дістало назву “Флоу-Чарт”)

для безпілотних літальних апаратів та крилатих ракет, призначене

виключно на експорт.

Нині на міжнародних виставках військової техніки експонуються та

пропонуються на продаж компоненти таких складних технологій, що п’ять

років тому цього не можливо було й уявити. Наведемо для прикладу

кілька таких технологій, що помітно вирізняються з-поміж інших:

- кілька варіантів динамічної броні (Росія, Україна);

- супутникова фоторозвідка (Франція, Росія, Китай, США);

- військові розвідувальні супутники (Франція);

- літак дальнього радіолокаційного виявлення (США, Росія, Ізраїль);

- системи протиракетної оборони (ПРО) театру військових дій (Росія,

Франція, Ізраїль, США);

- літаки-заправники (США, Ізраїль);

- портативні зенітні ракетні комплекси (Росія);

- технології малопомітності (Франція, ПАР, Росія, США).

Найвдалішою, на наш погляд, ілюстрацією зростаючої тенденції

пропонування дедалі більш складних систем є сфера технологій

малопомітності. В період 1991-1994 рр. Міністерство торгівлі США

видало 166 експортних ліцензій на технології, що належать до техніки

“стелс”. Передача таких технологій у ряді випадків виявилась досить

плідною. Так, наприклад, технології композитних матеріалів було надано

для створення гольф-клубів у Східній Азії. Що ж стосується інших

випадків, то тут мали місце і непередбачувані наслідки. В одній з угод

Міністерство торгівлі США спочатку затвердило, а потім відмінило

дозвіл на експорт “високоефективного радіопоглинаючого покриття” для

німецьких крилатих ракет та для “комерційного супутника” неназваної

країни [6].

Існує два важливих аспекти наведеного вище переліку складних сучасних

технологій та систем: по-перше, усі ці технології в період “холодної

війни” належали до числа таємниць можливих постачальників, а отже,

були під великою охороною; по-друге, такі технології - важливий чинник

збільшення потужності збройних сил, що має для країни велике

стратегічне значення навіть у тому разі, якщо вони отримані в

невеликій кількості.

Суттєвим сегментом світового ринку озброєння є модернізація існуючих

систем озброєння. Чимало країн через свої фінансові обмеження, замість

rncn, щоб купувати нову дорогу техніку, шукають можливі шляхи

модернізації власних військових арсеналів, вдаючись до комплексних

заходів удосконалення техніки. Такий підхід забезпечує замовникам

підвищення бойових можливостей та збільшення строків служби техніки

при досить помірних витратах коштів.

Вважається, що найбільший інтерес викликає модернізація винищувальної

авіації, особливо російських літаків МіГ-21 та американських F-5. За

оцінками представників промисловості [46], з 10 тис. раніше збудованих

Росією винищувачів МіГ-21 приблизно 2,5 тис. літаків усе ще мають

достатній запас служби планера, що робить модернізацію цих машин

економічно вигідною. Зараз французько-російський консорціум фактично

здійснює модернізацію 125-150 індійських літаків МіГ-21. Більшість із

2600 збудованих фірмою “Нортроп-Грумман” винищувачів F-5 також

вважаються кандидатами на подовження строків служби та бойових

можливостей.

Винищувачі F-5 та МіГ-21 - не єдині кандидати на омолодження. Фірма

“Локхід-Мартін”, наприклад, модернізує для Аргентини палубні

бомбардувальники, в той же час кілька фірм добиваються можливості

удосконалити і подовжити вік служби патрульних літаків військово-

морських сил. Бельгія, Данія, Голландія та Норвегія також у даний час

виконують роботи вартістю 1,85 млрд дол. США – модернізують понад 300

винищувачів F-16A/B, які сягнули середини строку їхньої служби. Фірми

“Брітіш аероспейс” та “Панавіа” здійснюють такі ж роботи вартістю 1

млрд дол. – дають нове життя 142 літакам “Торнадо”.

Керівництво Військово-морських сил США прагне залучити Німеччину та

Італію до виконання програми удосконалення американської ракети “Harm”

(High Speed Antiradiation Missle - високошвидкісна протирадарна

ракета). Виконавцям було запропоновано розпочати модернізацію ракети

“Harm” наприкінці квітня 1996 р. За заявою представників військової

промисловості США, обидві країни нібито виявили інтерес до цієї

справи, однак представники міністерств оборони Німеччини та Італії

байдуже поставились до практичного виконання цього замовлення [6].

Програма модернізації ракети передбачає поліпшення точності наведення

за рахунок удосконалення навігаційної системи, що використовуватиме

дані глобальної системи визначення місця знаходження (Global

Positioning System - GPS). Очікується, що поліпшення точності зменшить

кількість побічних руйнувань, які в останні роки перевищують межі

допустимого. Представники військової промисловості США заявили: якщо

усі три країни досягнуть, нарешті, згоди і об'єднають свої зусилля, то

виконання програми модернізації ракети "Harm" розпочнеться не пізніше

1998 р. А вже у 2000-2001 рр. ці ракети з’являться в арсеналі

озброєння військово-морських сил.

За загальними оцінками представників промисловості, модернізація

літаків може забезпечити можливість щорічної комерційної діяльності на

суму 3,75-5 млрд дол. США. Потенційна місткість ринку після закінчення

“холодної війни” стала об`єктивною причиною пропозицій декількох

(раніше в принципі не можливих) комерційних проектів. Так, наприклад,

американські, ізраїльські та російські фірми активно відстоюють власні

інтереси, при цьому кожна з них пропонує від одного до чотирьох

комплектів модернізації російських винищувачів МіГ-21. У той же час

Франція встановила на російські бойові машини піхоти-3 (БМП-3)

тепловізори переднього огляду FLIR з тим, щоб завершити угоду з

Об’єднаними Арабськими Еміратами. Україна і Бельгія об’єднуються в

експорті удосконаленого двигуна для танка Т-72, який має потужність на

25% більшу, ніж попередній варіант. Південно-Африканська Республіка, у

свою чергу, порозумілася з Польщею в роботах щодо удосконалення

системи управління вогнем (СУВ) для танка Т-72. Цей польсько-

південноафриканський проект показує, яким чином країни можуть

підвищити характеристики бойової техніки шляхом модернізації. СУВ

“Тигр”, що пропонується на ринку спільно Польщею та Південно-

Африканською Республікою, призначена для значного підвищення бойових

можливостей танка Т-72 в денних та нічних операціях з одночасним

ondnbfemml строку експлуатації машини ще на 10-15 років. Фахівці, що

займаються збутом системи “Тигр”, взагалі стверджують, що ця система

забезпечує танкові Т-72 при значно менших затратах приблизно 85%

можливостей управління вогнем порівняно з американським танком М1 та

англійським “Челленджер”.

Згідно із заявою експертів авіаційної промисловості Індії, очікується,

що запропонована Росією модернізація індійських винищувачів МіГ-21

восьмикратно збільшить їхні можливості в операціях “повітря-повітря”,

а також вчетверо - можливості літака атакувати наземні цілі.

Один з основних моментів продажу комплектів модернізації - їх

вартість. Звичайно, економія, що досягається внаслідок удосконалення

техніки, яка стоїть на озброєнні, має велике значення. Адже ціна

одного модернізованого винищувача, наприклад, може становити лише 20%

вартості нового зразка. Отже, така економія на кожному літаку вочевидь

може стати причиною анулювання угоди на машини нового покоління.

Чеські військово-повітряні сили, наприклад, мали намір придбати

ескадрилью з 24 американських літаків F-16, однак замість цього обрали

варіант модернізації 24 власних винищувачів МіГ-21, зекономивши таким

чином 630 млн дол. США.

Хоч модернізація існуючої техніки - справа далеко не нова, проте за

останні два роки вона набула великого попиту на міжнародному ринку

озброєння. Країни низького чи навіть середнього рівнів військових

можливостей, такі, скажімо, як Йорданія, Аргентина, Румунія,

Філіппіни, Чеська республіка, прагнуть підвищити ефективність власних

застарілих арсеналів військової техніки саме шляхом модернізації,

оскільки не мають коштів для придбання новіших видів такої техніки.

За оцінками західних експертів, упродовж найближчих 5-10 років для

багатьох фірм, особливо ж тих, що зайняті в авіабудуванні, продаж

послуг з модернізації стане, мабуть таки, питанням виживання.

Відповідно, такий взаємний економічний тиск на виробників та

замовників має привести до розширення ринку модернізації озброєння та

військової техніки.

З концепцією модернізації тісно пов’язана ідея “гібридизації” систем

озброєння шляхом сполучення найкращих особливостей військової техніки

Сходу та Заходу. І справді, ринок звичайних озброєнь починає

нагадувати комерційну діяльність, що пов`язана з виготовленням товару

на замовлення, коли клієнт спроможний придбати систему озброєння, яка

виконана згідно з його особливими вимогами за рахунок вибору

унікального набору компонентів та підсистем. Міжнародний ринок

сьогодні дає можливість, наприклад, придбати російський планер,

оснастити його американськими або англійськими двигунами та

ізраїльським бортовим радіолокаційним устаткуванням, а вже по тому -

французькими боєприпасами. Сама ж модернізація, особливо в авіації, не

є чимось надзвичайним, якщо врахувати, що таку ідею набагато раніше

було закладено в комплектування цивільних пасажирських літаків, що

призначалися на експорт.

Отже, процес гібридизації - явище далеко не нове. В даний час

французька фірма “Томпсон-CSF” забезпечує технологію обробки цифрових

сигналів для введення її в радіолокаційну станцію російських

винищувачів. Таке поєднання технологій свідчить про російські

можливості у сфері виробництва потужних радіолокаційних станцій з

подоланням традиційної для Росії слабкості у сфері обробки даних.

Росія пропонує також мобільний командний пост “Байкал-1”, який

спеціально спроектований для керування вогнем російських, французьких

та американських зенітних керованих ракет (ЗКР), об`єднаних в одну

систему. Росія розгортає також торгівлю “чорними ящиками”, які дають

змогу запускати російські та західні тактичні керовані ракети з одного

й того ж літака в процесі одного бойового вильоту. Генеральний

конструктор російського КБ “Вимпел” тричі зустрічався з представниками

фірми “Макдоннел Дуглас" для обговорення можливості встановлення

російських ракет класу “повітря-повітря”АА-11 “Арчер” (за

класифікацією НАТО) на американські винищувачі F-15 та F/A-18.

Можливості гібридизації устаткування не вичерпуються франко-

російськими ініціативами. Так, скажімо, фірма “ТААС-Ізраїль індастріз”

представила на Паризькій авіаційній виставці 1995 р. декілька

суббоєприпасів для артилерійських снарядів, які відповідають

стандартам НАТО і Росії. За рік до цього дві фірми Південно-

Африканської Республіки - FSERVF та REUTECY - повідомляли на

авіаційній виставці в Фарнборо, що вони випускають вибухівку для

виготовлених у США касетних авіаційних бомб, що знаходяться в Ірані.

Запропонований Китаєм винищувач наступного покоління J-10 є показовою

ілюстрацією процесу поєднання різноманітних технологій багатьох країн,

спрямованого на досягнення необхідних характеристик через подолання

недостатнього рівня вітчизняних технологій. У даному випадку Ізраїль

надає допомогу Китаю щодо бортового радіолокаційного устаткування,

Росія постачає двигуни, а сам Китай забезпечує планер.

Поточна діяльність МАПО “МіГ” щодо створення реактивного навчально-

тренувального літака (НТЛ) нового покоління для вітчизняного та

міжнародного ринків нагадує приклад Китаю в його роботах, пов’язаних з

винищувачем J-10. Що стосується НТЛ МіГ-АТ, то російські конструктори

звернулися до ряду закордонних фірм з пропозиціями взяти участь у

розробці цього літака.

В даний час з технічних, фінансових та конкурентних міркувань оборонні

фірми все частіше звертаються до стратегічних транснаціональних

ділових об`єднань. Практика, що була звичайною лише для американських

та західноєвропейських фірм, швидко поширюється на країни Східної

Азії, на партнерів з країн третього світу та на оборонно-промислові

комплекси країн колишнього СРСР та Варшавського договору. Ці спільні

зусилля охопили вже широкий діапазон ділової активності, включаючи

проведення спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських

робіт, спільного виробництва, а також співробітництва в організації

збуту зброї.

Рушійною силою такого глобального процесу у військовій промисловості є

нерідко надто непрості, часто взаємопов’язані економічні та політичні

мотиви, в основі яких лежать найрізноманітніші цілі й прагнення, а

саме:

- вигідний розподіл витрат і зниження ризику при розробці та

виробництві нових систем;

- можливість доступу до новітніх технологій зарубіжних країн;

- досягнення економії, обумовленої зростанням масштабів виробництва;

- розвиток та проникнення на зарубіжні ринки, які в іншому разі могли

бути закриті для партнерів, якщо б ті діяли поодинці;

- підвищення можливостей експлуатаційної сумісності та збільшення

бойової ефективності засобів військових союзників;

- сприяння іншим видам міжнародного співробітництва, таким як

політична солідарність або економічна інтеграція;

- використання можливостей, які є наслідком розпаду СРСР, зруйнування

бар`єрів, що заважали співробітництву західних та східних фірм.

У повідомленнях про Паризьку авіакосмічну виставку 1995 р. йшлося про

те, що програма винищувача FC-1 є класичним прикладом міжнародного

співробітництва, спрямованим на досягнення відповідного рівня

експортних вимог. Китай в цьому відношенні є провідним розробником та

відповідальним за об’єднані систем при створенні одномісного

багатоцільового винищувача, який відповідає вимогам військово-

повітряних сил Пакистану. Згідно із заявою головного керівництва

китайського проекту, їхня країна проектуватиме винищувач FC-1 з

допомогою кількох зарубіжних партнерів. За проектом, Китай має

розробити планер. Допомагатиме в цьому російський авіаційний науково-

технічний комплекс “МіГ”. Водночас інша російська фірма

забезпечуватиме цей літак двигунами. Пакистан, у свою чергу, визначить

тип бортових радіолокаційних станцій й устаткування (одним з імовірних

operemdemr3b на поставку цих підсистем є британська фірма “GEK-

Марконі”), а також комплекс озброєння - власне всього того, що вони

хочуть мати.

Міжнародне співробітництво не обмежується лише проведенням науково-

дослідних та дослідно-конструкторських робіт і самим виробництвом.

Деякі фірми, особливо російські, звертаються до іноземців з проханням

організувати збут їхньої продукції. Росіяни, зокрема, пропонують своїм

колишнім суперникам з Південно-Африканської Республіки та Ізраїлю

взяти на себе допомогу у сфері маркетингу й рекламування за кордоном

військової техніки своїх фірм. Франко-німецький концерн також сприяє

Росії у продажу активних систем оборони танків на експортному ринку. З

тих же міркувань шведська фірма “СААБ” звернулася до британської

“Брітіш аероспейс”, шукаючи допомоги в організації збуту винищувачів

“Гріппін”. Якщо “СААБ” отримає замовлення, то близько 45% робіт щодо

виробництва літаків могло б здійснюватися у Великобританії.

З попереднього аналізу процесів, які відбуваються на сучасному ринку

озброєння, можна зробити такі загальні висновки:

· усупереч поширеній думці, що нібито у зв’язку із закінченням

"холодної війни" на нашій планеті припинилася гонка озброєнь, у світі

все ж зберігається попит на нові озброєння і військову техніку, а

також послуги щодо модернізації озброєння, яке вже існує;

· серед провідних експортерів озброєння та військової техніки

найбільшу активність в останні роки проявляють США, які з початку 90-х

років зайняли домінуюче становище на світовому ринку військової

продукції та за обсягами військового експорту помітно випередили свого

колишнього головного конкурента - СРСР, а отже, і нинішню Росію. Так,

якщо у 1989 р. співвідношення між експортом озброєння та військової

техніки з СРСР та поставками зброї з США, що здійснювалися тільки

через державний канал, становило 2,5:1 на користь Радянського Союзу,

то у 1995 р. - 1:3,7 вже на користь Сполучених Штатів, а у 1996 р. цей

дисбаланс став ще більшим - 1:4,8. Якщо ж врахувати ще й комерційний

експорт озброєнь та військової техніки з США, то відрив Сполучених

Штатів від Росії став дуже значним.

Що стосується розподілу світового ринку за видами озброєнь та

військової техніки, то, згідно з оцінками американських експертів,

більшу частину в період з 1994 р. по 2000 рік складатиме авіаракетна

техніка. Обсяг продажу у вартісному вираженні може сягнути 139 млрд

дол. США (68% усього ринку ОВТ), в тому числі літаків - 97 млрд дол.,

гелікоптерів - 20 млрд дол., ракетної зброї - 22 млрд дол. США. Досить

великі суми будуть отримані від продажу бойових кораблів - 30 млрд

дол. (15%) та бронетанкової техніки - 23 млрд дол. (11%). Водночас

спостерігається швидке зростання частки імпорту засобів зв’язку,

управління та розвідки - 4 млрд дол. (2%).

З наведених даних стає очевидним і те, що міжнародний ринок військової

техніки та озброєння, з погляду його організації та ділової практики,

безперервно міняється. Маючи широкі межі поширення, він за своєю

природою і характером радикальний та фундаментальний. Звичайно, той

міжнародний ринок озброєння, який існував протягом сорока років

“холодної війни”, в основному відійшов у минуле, а той, що замінив

його, все ще має багато невизначеності. І все ж зрозуміло, що у світі

починає з`являтися щось зовсім нове за своєю природою та характером.

Ринок перш за все переживає радикальну перебудову. Це означає, що у

найближчій перспективі виробництво зброї на окремих виробничих лініях

зосереджуватиметься в руках невеликої кількості фірм країни-

експортера. Така консолідація, в свою чергу, торкнеться серйозних

питань, пов`язаних з подальшою життєздатністю стратегії отримання

військової техніки.

Невід’ємною частиною процесу перебудови є скорочення чисельності

працівників оборонної промисловості. Цілком імовірним здається, що

таке скорочення може скласти 50-60% максимального рівня зайнятості в

oep3nd “холодної війни”.

Новий міжнародний ринок військової техніки, що формується, також

характеризується зовсім іншим зосередженням ділової активності

порівняно зі старим ринком. Фірми дедалі більшою мірою враховують

міркування міжнародного характеру, віддаючи їм перевагу перед

вітчизняними інтересами. Звичайно, вітчизняні замовлення і в

подальшому матимуть велике значення, але вони в той чи інший спосіб

перекриватимуться необхідністю експорту продукції для того, щоб фірми

могли вижити. В той же час вітчизняні військові кола також сприятимуть

експорту, прагнучи тим самим знизити вартість одиниці систем озброєння

наступного покоління, які вони самі хочуть придбати.

Така посилена увага до міркувань міжнародного порядку дає підстави

зробити деякі важливі висновки. По-перше, це означає, що виробники

щодалі інтенсивніше розроблятимуть нові системи, які відповідатимуть

вимогам найширшого сектора міжнародного ринку, навіть якщо це іноді

призводитиме до ігнорування або пошуку компромісів у питаннях окремих

вимог з боку національних збройних сил. Звичайно, що в такому разі

фірми можуть надавати перевагу розробці військової продукції,

розрахованої головним чином на експорт (як це робила Росія із зенітно-

ракетним комплексом “Тор”, а Китай - з винищувачем FC-1). По-друге,

для спільних розробок, виробництва та організації збуту продукції

імовірно створюватимуться певною мірою традиційні, але більш потужні

ділові співтовариства. Виробництво компонентів військової техніки в

зарубіжних країнах можливо стане, врешті-решт, звичайною справою, як

це вже має місце у сфері побутової електроніки, автомобілебудування

тощо. По-третє, відчутно ускладнені обставини, викликані необхідністю

продавати техніку за кордон, а також зростаюча кількість спільних

ділових партнерів з сусідніми країнами будуть і в подальшому

погіршувати ефективність контролю за продажем звичайних військових

технологій та озброєння. І якщо це справді буде так, то нема сумніву в

тому, що в майбутньому контроль за технологіями подвійного призначення

стане фактично неможливим.

Отже, одним з найголовніших рушійних чинників міжнародного ринку

військової техніки все більшою мірою стають економічні інтереси. Це

означає, що відносини між виробниками зброї та практика їх діяльності

щодалі виразніше нагадуватимуть ситуацію, характерну для виробників

цивільної продукції. Тому ціна, надійність та післяпродажне

обслуговування у цій сфері набуватимуть, без сумніву, вирішального

значення.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового ринку озброєнь та

військової техніки є те, що потенційні імпортери починають проводити

більш вимогливу політику в даній сфері. Її невід’ємним елементом стає

поєднання інтересів покупця і постачальника товару, готового до

реінвестування частини отриманого від продажу прибутку в національну

економіку, а також до компенсаційних закупівель місцевих товарів.

Стосується це передусім країн “третього світу”, які саме таким чином

планують залучити іноземні інвестиції до розвитку власних економік.

Активізується водночас і практика укладання угод, що передбачають

постачання озброєння на конкурсній основі за участю експортерів з

різних країн. Це одна з форм діяльності покупця, яка забезпечує йому

найвигідніші умови.

Економічні чинники, що дедалі відчутніше знижують контроль за

передачею технологій, помітна активізація діяльності “чорного” ринку -

все це створює стан, у якому найновіше сучасне озброєння стає

доступним потенційним покупцям, навіть тим країнам, проти яких діють

міжнародні санкції. Такі, наприклад, види озброєння, як космічна

фоторозвідка, системи оборони від тактичних балістичних ракет,

технології малопомітності ще шість-сім років тому належали до особливо

утаємничених секретів наддержав. Сьогодні вони активно пропонуються на

світових виставках озброєння фактично будь-кому, хто може їх купити.

Інтернаціоналізація проектів та виробництва з метою досягнення

відповідності міжнародним вимогам спрямована на підвищення

ejqoks`r`v3imn? сумісності військової техніки, що є важливим чинником,

якщо враховувати зростаючу кількість спільних військових операцій в

регіональних точках. Новий акцент на економічні розрахунки і вигоди

має привести до зниження витрат на одиницю продукції, а отже, створити

нову або удосконалену техніку, що буде більш доступною для багатьох

країн. Це, у свою чергу, має посилити, в кінцевому підсумку,

регіональну безпеку країн "третього світу" щодо їхніх сусідів.

В усіх цих змінах на міжнародному ринку озброєння простежуються також

і відверто негативні наслідки. Мається на увазі передусім швидке

зниження технологічної переваги американських, європейських та

російських збройних сил по відношенню до потенційних регіональних

противників. Таке вирівнювання можливостей країн неодмінно призведе до

більш високих матеріальних збитків під час здійснення регіональних

бойових операцій в майбутньому. Транснаціональна розробка та

виробництво озброєння дає підстави стверджувати, що під час

регіональних конфліктів з`явиться більше “гібридних” видів зброї, а

це, у свою чергу, значно ускладнить проблему розпізнавання “свій-

чужий” та, можливо, викличе збільшення втрат від дій власних вогневих

засобів. Експлуатаційна сумісність систем озброєння, особливо

боєприпасів, ускладнить можливість позбавлення потенційного противника

важливих матеріальних засобів шляхом введення ембарго.

Крім того, простота і доступність щодо придбання нової зброї поряд з

потенційним підвищенням регіональної безпеки може, на наш погляд,

призвести до небезпечної гонки озброєння в окремих регіона.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Алешин Дмитрий. Роль экспорта вооружений во внешней торговле //

Экспорт обычных вооружений. – 1996. - № 7-8. – С. 11-12.

2. Військово-промисловий комплекс України та основні напрямки

підвищення ефективності експорту зброї (анотований звіт). - К.:

УДНДІМЗЕІ - 1995.

3. Власюк С.І. Світовий ринок зброї і Україна. - Л., 1995.

4. Внешняя торговля (ежемесячный журнал Министерства

внешнеэкономических связей России). – 1998. - № 2-3.

5. Военно-экономическая деятельность и военная безопасность России:

адаптация к новым реалиям. – М.: Национальная служба новостей, 1997.

6. Военно-техническое сотрудничество (ВТС): ИТАР-ТАСС и

Росвооружение. – 1997. – 26 мая – 1 июня.

7. Гаряча лінія: Збірники інформаційно-аналітичних матеріалів

Незалежного прес-центру. – 1994. - № 2-4.

8. Деловые люди (независимый ежемесячник РФ для пяти континентов,

посвященный проблемам политики, экономики, внешней торговли). – 1995.

- № 59.

9. Дослідження експортного потенціалу України у галузі експорту

озброєння та військової техніки. Тенденції та перспективи розвитку

(підсумковий науковий звіт з теми 94102). - К., УДНДІМЗЕІ, 1994.

10. Евстафьев Д. Торговля оружием и геополитика России // Експорт

обычных вооружений. – 1997. - № 1-2. – С. 7-11.

11. Егоров А. Танковая война между Россией и Украиной // Коммерсант.

– 1998. - № 95. – 29 мая.

12. Ермолин В. Россия торгует оружием себе в убыток // Русский

телеграф. – 1998. – 16 апр. – С.3.

13. Закон РФ " О конверсии оборонной промышленности в РФ" от 13.04

98. - М.: Национальная служба новостей, 1998.

14. Закон РФ " О конверсии оборонной промышленности в РФ" от

24.12.93, №2288. - М.: Национальная служба новостей, 1994.

15. Зарубежное военное обозрение // Красная звезда. - 1995. - № 1.

16. Зовнішня політика, збройні сили, регіони: Збірник довідково-

аналітичних матеріалів Інституту демократії ім. Пилипа Орлика / Фонд

підтримки досліджень у сферы національної безпеки. – 1995. - № 2

(документи з питань взаємодії Росія-НАТО-Україна).

17. Интерлинк-Лето-93. Періодичне видання з питань реформ в СНД,

інвестицій, конверсії ВПК та законодавства консультаційної фірми

"Intrelink".

18. Концепция реструктуризации оборонно-промышленного комплекса

Российской Федерации. - М.: Национальная служба новостей, 1997.

19. Коротченко І. FIDAE-98: убедительная демонстрация возможностей

росийского ВПК. Москва готовит прорыв на латиноамериканский рынок

вооружений // Независимое военное обозрение. – 1998. - № 14.

20. Коротченко И. Украина будет наращивать объемы экспорта вооружений

// Независимое военное обозрение. – 1998. – 17-23 апр. – С. 6.

21. Макаров А. Как толкнуть ядро оборонной промышленности // Эксперт.

– 1998. - № 6 (123). - С. 51-52.

22. Наиболее значительные контракты на поставку оружия и боевой

техники в 1994-1996 гг. // Экспорт обычных вооружений. – 1997. - № 3-

4. – С. 23-26.

23. Необходимость структурных преобразований в оборонно-промышленном

комплексе России. - М.: Национальная служба новостей, 1997.

24. Песоцкий В.А., Рыбас А.Л. Страны АТР на рынке вооружений //

Экспорт обычных вооружений. – 1997. - № 3-4. - С. 3-8.

25. Політика і час. – 1995. - № 3.

26. Постанова уряду РФ від 20.08.97 №1057 "О межведомственной

комиссии по структурной перестройке ОПК". - М.: Национальная служба

новостей, 1997.

27. Правительство сдает оружие // Деловые люди. – 1998. - № 87.

28. Правов А. Украинские танки прорвались к Индийскому океану, а

Пакистан - на новый рынок вооружений // Общая газета. – 1998. – 22

авг.

29. Продаем бронепоезд // Укрспецекспорт. – 1997. - № 10 (12). - С.

53.

30. Российский экономический журнал "Финансы и статистика". – 1994. -

№2.

31. Рыбас А. Экспорт вооружений: Меркурий или Марс? // Экспорт

обычных вооружений. – 1997. - № 3-4. - С. 9-11.

32. Рыбас А. Опасная тенденция // Независимое военное обозрение. –

1998. – 13-19 февр. – С. 6.

33. Сафиулин Ю., Маначинский А. Военно-промышленный комплекс Украины:

состояние и перспективы конверсии // Финансовая Украина. – 1996. – 3

янв. - С. 28.

34. Системный кризис - еще не повод для похорон "оборонки" // Красная

звезда. – 1998. – 25 апр.

35. Современные тенденции на мировом рынке вооружений // ВТС. - М.:

ИТАР-ТАСС и Росвооружение. – 1997. - 26.05 –1.06.

36. Стратегия структурной перестройки оборонной промышленности. - М.:

Национальная служба новостей, 1997.

37. США: экономика, политика, идеология (РАН, Институтт США и

Канады). – 1995. - № 2.

38. Три "неуда" российских экспортеров оружия: арифметика, география,

экономика // ВТС. – 1997. - 21-27 апр.

39. Хроника пикирующего ВПК // Российский кто есть кто. – 1998. - № 1

(4).

40. Чумак В.М., Бегма В.М., Кукин А.Ф., Заборський В.Л. Україна і

світовий ринок озброєнь. - К.: НІСД, 1997.

41. Чумак В. Украина и экспорт обычных вооружений // Экспорт обычных

вооружений. – 1997. - № 1-2. - С. 12-16.

42. Шулунов А. Системный кризис оборонки // Независимое военное

обозрение. – 1998. - № 2. - С. 4.

43. Щотижневик "Defense News". – 1996. – 10-16 черв. - v.11, п 23. –

Р.8.

44. Экспорт военной техники СССР 1980-1990 г. // Реальные цыфры и

объемы. – 1997. - № 52.

45. ЭКО (ежемесячный журнал Сибирского отделения РАН, Института

экономики и организации промышленного производства). – 1995. - № 8.

46. World Defence Almanac, 1994-95. Щорічні альманахи щодо стану

gapnimhu сил країн світу.

47. SIPRI Yearbook, 1994. Щорічник СІПРІ (Стокгольмський інститут

проблем миру) про проблеми міжднародної безпеки та роззброєння.

48. The Military balance. – London, 1992-1994. Щорічник з питань

світового розвитку озброєння.

49. The Military balance. – London, 1997-1998.

50. Jane`s Intelligence Review. – 1997. - v/9, № 4. - р. 187-190.

51. Jane`s Intelligence Review. – 1997. - v/9, № 5. - р. 232-238.