Портфельне інвестування

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Александрук Роман Анатолійович

К У Р С О В А Р О Б О Т А

за темою “ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ І УПРАВЛІННЯ НИМ. ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЮ КОРПОРАЦІЇ”

шифр групи : Е-03-2001-СФ (1,0-в/п)

спеціальність “фінанси”

Науковий керівник

доцент Шклярук С.Г.

Київ 2001

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………… 3

1. Інвестиційний портфель цінних паперів ..................................................... 4

1.1 Поняття інвестиційного портфелю цінних паперів........................ 4

1.2 Процес портфельного інвестування та його складові елементи .. 5

1.3 Принципи формування портфелю цінних паперів......................... 7

2. Формування портфелю цінних паперів........................................................ 9

2.1 Типи інвестиційних портфелів цінних паперів та їх вибір

інвестором ................................................................................................ 9

2.2 Оцінка інвестиційних ризиків .......................................................... 10

2.3 Визначення доходності капіталу корпорації, що інвестується ..... 11

2.4 Вплив інфляційних процесів на інвестиційні операції .................. 14

2.5 Визначення доходності цінних паперів, що включаються до

складу інвестиційного портфелю............................................................ 15

2.6 Визначення очікуваних доходів при невизначених умовах .......... 16

2.7 «Фактор бета» та модель доходності активів (САРМ)…………… 17

3. Визначення ефективності портфелю та управління ним............................ 20

3.1Збалансування портфелю та визначення його ефективності........... 20

3.2 Управління інвестиційним портфелем.............................................. 21

Висновки……………………………………………………………………….. 24

Перелік використаної літератури…………………………………………….. 25

ВСТУП

Економіка України вже протягом тривалого періоду знаходиться в кризі. З одного боку це пов’язано з розпадом СРСР, що дуже негативно вплинуло на всю економічну ситуацію в державі при розірванні десятиліттями налагоджених економічних відносин, а з другого – перехід від адміністративно-планової екноміки до ринкової, який у своїй більшості етапів супроводжувався неадекватними заходами та всілякими безрезультатними експериментами. Останні роки спостерігається не тільки зупинка падіння всіх макропоказників економіки, а і їх тенденція зростання, національна економіка почала потроху оздоровлюватись. Ця тенденція стосується переважної більшості галузей народного господарства.

Перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин супроводжувався процесом проведення приватизації державних підприємств. Даний процес передбачав через відповідні механізми приватизації реорганізацію цих підприємств в акціонерні товариства відкритого чи закритого типу. Окрім цього, такі господарські товариства створювались відповідно до чинного законодавства не лише шляхом приватизації державних підприємств. Таким чином на даний час в Україні діє понад 35 тисяч акціонерних товариств.[1]

Кризисна ситуація, що склалася на даний час в Україні, фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- та і на макрорівні. Не зважаючи на те, що інвестиції являють собою одну з найважливіших економічних категорій розширеного виробництва, яка грає виключну роль в реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватним ринковим формам господарювання, спостерігається абсолютне скорочення обсягів капіталовкладень.

Становлення національної економіки України не відкидає досить важливі загальні закономірності в інвестиційній діяльності, разом з тим воно створює сутністні риси, які обумовлені зміною економічних приоритетів, формуванням національного ринку, поступовою інтеграцією економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів. Пошук шляхів стабілізації економіки, в першу чергу, визначає активізацію інвестиційної діяльності.

Сукупність інвестиційних інструментів, тобто інвестиційний портфель, може складатися з реальних та фінансових інвестицій. Саме портфель фінансових інвестицій буде розглянутий далі в цій роботі. Вміле використання портфельних фінансових інвестицій дозволить реалізувати ті чи інші цілі, які ставить перед собою керівництво господарського товариства.

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОРТФЕЛЬ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1.1 Поняття інвестиційного портфелю цінних паперів

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560-XII, з подальшими змінами та доповненнями, інвестиції
– це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Самі господарські товариства, зокрема акціонерні товариства (корпорації), здійснюють інвестиційну діяльність в різних формах та напрямах, які обираються у відповідності з їх інвестиційною політикою.

Існує багато класифікацій інвестицій. Основними з них є розподіл інвестицій в залежності від активів, що інвестуються, та періоду, протягом якого здійснююється інвестування. Так, в залежності від активів, що інвестуються, розрізняють реальні та фінансові інвестиції1
. Реальні інвестиції
(капіталовкладення) – це інвестиції в основні фонди та нематеріальні активи для розвитку та удосконалення виробничої діяльності підприємства. Фінансові інвестиції
– це інвестиції в різного роду фінансові активи. Серед фінансових інвестицій розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Прямі фінансові інвестиції
– внесення коштів або майна в уставний капітал іншого підприємства для отримання корпоративних прав. Портфельні фінансові інвестиції
– це придбання різних видів цінних паперів на вторинному фінансовому ринку.

За такою кваліфікаційною ознакою як час інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Короткосрокові інвестиції
характеризуються вкладенням капіталу на період не більше одного року (наприклад, придбання цінних паперів з терміном погашення до одного року). Короткострокові інвестиції використовуються з метою накопичення і отримання доходу на кошти, які на даний час не задіяні у довгострокових вкладеннях. Ці інструменти забезпечують ліквідність при виникненні термінової необхідності у грошових коштах. Довгострокові інвестиції
– вкладення капіталу на період більше одного року (наприклад, капітальні інвестиції, вклади в уставні капітали інших підприємств, а що стосується фінансових портфельних інвестицій, - то це може бути придбання цінних паперів зі строком погашення більше ніж через один рік). Довгострокові інвестиції характеризуються більш високим ризиком порівняно з короткостроковими, так як чим більше період інвестування, тим більше невизначеність.

Як правило, інвестор не вкладає вільні фінансові чи матеріальні кошти в одну справу, проект, акцію чи інший фінансовий інструмент, а вкладає в цінні папери різних підприємств, тобто формує інвестиційний портфель.

Таким чином, інвестиційний портфель цінних паперів
– це сукупність всіх фінансових активів у вигляді цінних паперів, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети.

Цінний папір
– документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Кожен цінний папір має різне призначення, доходність, ризик, можливість вільного обертання і т.д.

Чинне законодавство визначає певний цінних паперів, які мають обіг на території України, так зокрема Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-XII, з подальшими змінами та доповненнями, передбачає наступні види цінних паперів :

1. акції;

2. облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

3. облігації місцевих позик;

4. облігації підприємств;

5. казначейські зобов'язання республіки;

6. ощадні сертифікати;

7. інвестиційні сертифікати;

8. векселі;

9. приватизаційні папери.

Як видно з даного переліку цінних паперів, цей перелік є досить обмежений в порівнянні з тим різномаїттям цінних паперів, що обертаються в інших країнах, зокрема у Європейській Співдружності, США (так, в перелік не включені товарні цінні папери – накладні, коносаменти, складські сертифікати; деривативні цінні папери – фінансові ф’ючерси, опціони, форварди, свопи; бенефіціарні цінні папери – інвестиційні та ссудні трасти та інш.)

1.2 Процес портфельного інвестування та його складові елементи

Інвестиційний процес являє собою прийняття інвестором рішення відносно конкретних цінних паперів, в які вкладаються інвестиції, обсяги та строки інвестування.

Розрізняють наступні етапи інвестиційного процесу :

1. Вибір інвестиційної політики.

2. Аналіз ринку цінних паперів.

3. Формування портфелю цінних паперів.

4. Управління портфелем цінних паперів (в тому числі його перегляд та оновлення).

5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.

При виборі інвестиційної політики необхідно визначити цілі інвестора і обсяг коштів, що інвестуються. Для того, щоб комбінувати різні типи інвестиційних інструментів у відповідності з власним відношенням до риску і доходності, інвестор повинен чітко уявляти ідею формування і керування інвестиційним портфелем. Даний етап, як правило, завершується вибором потенціальних видів фінансових автивів (цінних паперів), які будуть включені до інвестиційного портфелю.

Аналіз ринку цінних паперів визначає вивчення окремих видів цінних паперів для формування ефективного інвестиційного портфелю. Однією з цілей даного аналізу являється визначення тих цінних паперів, які являються невірно оціненими в даний момент. На практиці застосовується велика кількість підходів до цінних паперів, основні з них відносяться до двох напрямків : фундаментального і технічного аналізів. Також на цьому етапі інвестор може визначитись з тією галуззю економіки, куди будуть вкладені кошти, і яка має перспективи розвитку.

Формування портфелю цінних паперів включає визначення конкретних інвестиційних інструментів (активів) для вкладення коштів, а також пропорцій розподілу капіталу, що інвестується, між активами. На даному етапі інвестор зутрічається з такими проблемами як селективність, вибір часу операцій і диверсифікація. Під селективністю (мікропрогнозуванням) розуміється аналіз цінних паперів і зв’язане з ним прогнозування динаміки цін окремих видів цінних паперів. Вибір часу операцій (макропрогнозування) включає прогнозування тенденцій зміни рівня цін на акції з цінами інших фондових інструментів з фіксованим доходом (наприклад, корпоративні облігації). Диверсифікація заключається в формуванні інвестиційного портфелю таким чином, щоб при певних умовах і обмеженнях мінімізувати ризик і отримати оптимальний доход і зберігти вкладений капітал. Слід зазначити, що законодавчо визначено – придбання цінних паперів можливо з прибутку підприємства (корпорації) після сплати податків і інших зобов’язань.

Управління інвестиційним портфелем передбачає періодичний перегляд портфелю, і зв’язаний з повторенням попередніх етапів. Це обумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть мінятись, змінюються зовнішні фактори, в результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Має ймовірність і той варіант, що інвестор сформує новий портфель цінних паперів.

Оцінка ефективності портфелю являється продовженням попереднього етапу і включає періодичну оцінку як отриманої доходності портфелю в цілому і окремих інвестиційних інструментів, так і показників ризику, з якими зустрічається інвестор.

1.3 Принципи формування портфелю цінних паперів

Виділяють три принципи формування інвестиційного портфелю цінних паперів : принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.

Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вирогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.

Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладувати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим цінним паперам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов’язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, різного терміну погашення, для корпоративних цінних паперів – між акціями різних емітентів. При достатньому обсягу інструментів в портфелі можливо проведення галузевої та регіональної диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі. Катаклізми можуть посягнути на галузь в цілому: падіння світових цін на нафту може призвести до падіння курсу акцій та дивідендів по ним усіх нафтоперероблюючих підприємств. В такому випадку очевидні втрати, незважаючи навіть на те, що вкладення інвестора будуть розділені між різними підприємствами цієї галузі. Теж саме відноситься до підприємств одного регіону. Зниження курсу акцій та рівня виплати дивідендів по ним може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в дію нових транспортних магістралей, що минують даний регіон, тощо.

Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізуємих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, цінних паперах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юктури ринку і окремі вигідні пропозиції.

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 Типи інвестиційних портфелів цінних паперів та їх вибір інвестором

Інветиційний портфель повинен формуватися того типу, який відповідає поставленій меті інвестора.

Розрізняють наступні типи інвестиційних портфелів :

- інвестиційний портфель, орієнтований на ріст (даний тип портфелю формується з урахуванням довгострокового зростання вартості фінансових інструментів (активів), що входять в нього);

- інвестиційний портфель, орієнтований на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);

- консервативний портфель (виділяється даний тип лише деякими авторами – формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).

На вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд факторів, серед яких : економічний стан в державі та його тенденції; фінансовий стан інвестора та його тенденції; поточна необхідність в доходах; умови оподаткування та інші.

Рішення про формування портфелю цінних паперів, як правило, приймає фінансовий менеджер корпорації (чи керівник фінансового підрозділу корпорації). Фінансовий менеджер перед прийняттям того чи іншого рішення стосовно інвестиційного портфелю цінних паперів повинен проаналізувати усі фактори та їх тенденції, що впливають на його вибір. Інформацію, з використанням якої можливо проведення такого аналізу, можна отримати : з відповідних періодичних видань фінансового змісту (газета “Інвестиційна газета”, “Урядовий кур’єр”, журнали “Бізнес”, “Галицькі контракти” та інш.), а також їх інтернет-аналогів, як вітчизняних, так і зарубіжних; з законодавчої і нормативно-правової бази, а також статистичної економічної інформації Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, Національного Банку України; з відомостей про ринок, на якому працює корпорація-інвестор та підприємства, чиї цінні папери будуть включені в портфель : сектор, регіональність, конкуренти, споживачі, тенденції і зміни, тощо; з внутрішньої фінансової інформації корпорації : баланс, звіт про власні кошти, звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансову діяльність і т.д.

Якщо інвестор вирішить, що не має необхідності вкладати всі кошти в фінансові активи, тоді одним з компонентів портфелю будуть готівкові грошові кошти. І тоді портфель буде об’єднувати кошти інвестора, які мають форму і прибуткових активів, і готівкових грошових коштів1
. При формуванні і управлінні інвестиційним портфелем необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому портфель – тобто здійснювати безперервний моніторинг.

2.2 Оцінка інвестиційних ризиків

Обсяг та цілі інвестицій постійно змінюються в залежності від наявності у корпорації вільних грошових коштів, часу, на який корпорація збирається інвестувати кошти і відношенням до ризику. Якщо корпорація планує використовувати кошти протягом 12 місяців, то їх доцільніше інвестувати в облігації строком погашення до одного року, ніж в акції.

Більшість інвесторів намагаються отримати великий доход, в той же час підприємства, що створюють доход для інвестора, заінтересовані у зростанні свого бізнесу.

Щоб вкласти свій капітал в будь-який фінансовий інструмент (цінний папір), для отримання очікуваного доходу і формування інвестиційного портфелю, інвестор повинен визначити основні фактори, які будуть негативно впливати на доходність вкладень. Такими основними факторами являються : ризики, інфляція, час, вартість кредиту, ставка оподаткування прибутку та інш.

Під інвестиційним ризиком
розуміють вирогідність виникнення непередбачуваних втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.д.) в ситуації невизначеності умов вкладення (інвестування) капіталу в конкретні фінансові інструменти.

При оцінці розміру можливих фінансових втрат розрізняють абсолютний розмір фінансових втрат
( сума прямих втрат (збитку), що спричинені інвестору в результаті настання негативних обставин) і відносний розмір фінансових втрат
( співвідношення суми втрат до визначеного базового показника – сума очікуваного доходу, тощо).

В теорії фінансового менеджменту виділяють велику кількість інвестиційних ризиків (економічні, політичні, соціальні і т.д.), серед яких виділяють ризики, пов’язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери : 1) необміркований вибір фінансового інструменту; 2) фінансові труднощі чи банкртство партнерів по інвестуванню певного проекту; 3) непередбачувані зміни умов інвестування; 4) різке погіршення кон’юктури ринку (фондового ринку чи ринку, де реалізуються товари по інвестиційному проекту); 5) систематичні і несистематичні ризики (будуть розглянуті в розділі 3); 6) процентний ризик – зі збільшенням процентних ставок зменшуються курси цінних паперів, і навпаки; 7) ризик ліквідності – неможливість продати за готівкові грошові кошти наявний інвестиційний інструмент в необхідний момент за певну ціну і т.д.

В інвестиційній практиці прийнято, що доход від капіталу, що інвестований, пропорційний ризику вкладення : невисокий ризик зв’язаний з невисоким доходом, і навпаки – високий доход пов’язаний з високим ризиком.

Інвестор, вкладаючи свій капітал, повинен розрахувати бар'єрну ставку доходу, нижче якої він не повинен отримувати свій доход. Бар’
єрна ставка
– відсоткова ставка, яка визначає фінансову віддачу, яку інвестор очікує від своїх інвестицій, і яка складається з вільної від ризику ставки
( мінімальний доход від інвестицій при відсутності всіх практичних ризиків ) і страхової премії
-премії за ризик ( необхідна норма доходу, як плата за надання інвестицій).

Оцінка віддачі вкладеного капіталу являється визначаючим фактором при визначенні доцільності інвестування.

2.3 Визначення доходності капіталу корпорації, що інвестується

Інвестуючи капітал, корпорація планує не тільки повернути кошти, які вкладені, а й отримати певний доход. При цьому слідує зазначити, що грошові кошти з плином часу обезцінюються, ризик і невизначеність, пов’язані з вкладенням капіталу, зростають по мірі збільшення періоду отримання доходу від моменту інвестування.

Доход корпорації може складатися з поточного доходу (отримання відсотків та дивідендів по цінним паперам) та з приросту капіталу (можливість продати інвестиційний інструмент дорожче ціни покупки).

Для визначення ефективності одноразового вкладення певної суми капіталу PV з умовою, що через час T буде повернута прирощена сума FV, використовуються величини відносного росту (процентної ставки)
і відносної знижки (дисконту)
:

( 1 ),

де r
- відносний рост (процентна ставка), FV
- прирощена сума капіталу,PV
- сума одноразового вкладення капіталу;

( 2 ),

де d
- відносна знижка (дисконт), FV
- прирощена сума капіталу,PV
- сума одноразового вкладення капіталу.

Під час використання при обчисленні методики нарахування простих відсотків, сума, яка буде отримана інвестором капіталу, обраховується за формулою :

( 3 ),

де FV
- прирощена сума капіталу, PV
- сума одноразового вкладення капіталу, T
- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів),r
– річна ставка відсотків.

При начисленні складних відсотків першопочатковий капітал зростає разом з відсотками, тому прирощена сума капіталу обраховується за формулою:

( 4 ),

де FV
- прирощена сума капіталу, PV
- сума одноразового вкладення капіталу, T
- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів),r
– річна ставка відсотків.

Слід зазначити, що при короткострокових фінансових вкладеннях на строк до одного року (за умови стабільно низьких темпів інфляції), доход нараховується за формулою простих відсотків, а при вкладеннях капіталу на строк більше одного року – за формулою складних відсотків.

При умові виплати доходів за схемою начислення складних відсотків декілька разів на рік прирощена сума визначається за формулою :

( 5 ),

де FV
- прирощена сума капіталу, PV
- сума одноразового вкладення капіталу, T
- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів),r
– річна ставка відсотків, m
– кількість нарахувань відсотків за рік.

Коли фінансова операція триває нецілу кількість років, тоді прирощена сума обраховується за формулою :

( 6 ),

де FV
- прирощена сума капіталу, PV
- сума одноразового вкладення капіталу, T
- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів),r
– річна ставка відсотків, - кількість цілих років, - дробна частина років.

При випуску цінних паперів вказується річна процентна або облікова ставка і обговорюються умови начислення доходу (по простим відсоткам, по складним відсоткам, за комбінованою схемою, нарахування відсотків декілька разів на рік). Під час інвестування в цінні папери необхідно також визначити умови розрахунків – за звичайним (при розрахунках беруть умовний рік : 12 місяців по 30 днів, всього 360 днів) чи точним ( при розрахунках беруть фактичну кількість днів в році – 365(366) днів) відсотком. При цьому формула (3) буде мати вигляд :

( 7 )

( 8 )

При розрахунку приведеної (нинішньої) вартості майбутніх доходів використовуютья коефіцієнти дисконтування, за допомогою яких визначається вартість на момент вкладення коштів майбутніх доходів з урахуванням втрати вартості грошових коштів з часом :

( 9 ),

де FV
- прирощена сума капіталу, PV
- дисконтований грошовий поток, T
- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів),r
– річна ставка відсотків.

Чиста нинішня (приведена) вартість проекту (NPV

)
визначається як різниця між нинішньою (дисконтованою) вартістю майбутніх потоків PV і першопочатковими інвестиціями по проекту. Якщо величина позитивна, то проект являється економічно привабливим, якщо негативна – проект не вигідний для інвестора, так як в цьому випадку майбутні доходи (з урахуванням їх обезцінювання у часі) не повертають першочаткових інвестицій.

Якщо при інвестиціях передбачаються виплати однакових сум через рівні проміжки часу протягом визначеного періоду, то такі платежі називаються постіною фінансовою рентою (постійним аннуітетом). Це можуть бути виплати фіксованих дивідендів по привелійованим акціям тощо. У випадку, коли період виплати аннуітету не визначений, такі платежі називаються вічним аннуітетом (наприклад, фіксовані дивіденти по привілейованим акціям). Також аннуітети розділяють на пренумерандо (якщо виплати виконуються на початку кожного періоду) і на постнумерандо (якщо виплати виконуються на кінці кожного періоду).

Майбутня вартість FV
від щорічних платежів одинакової величини А
визначається за формулою :

( 10 ),

де - майбутня вартість, А
– щорічні платежі однакової величини, - акумулюючий коефіцієнт прирощення при заданій річній відсотковій ставці r
і кількості років n
. Даний коефіцієнт визначається за формулою :

( 11 ),

де - акумулюючий коефіцієнт прирощення, r
- задана річна відсоткова ставка, n
- кількість років виплати аннуітету.

Приведена (нинішня) вартість аннуітета визначається за формулою :

( 12 ),

де - приведена (нинішня) вартість аннуітета, А
- щорічні платежі однакової величини, - акумулюючий коефіцієнт дисконтування, який визначається за формулою :

( 13 ),

де - акумулюючий коефіцієнт дисконтування, r
- задана річна ставка, n
- кількість років виплати аннуітету.

Для розрахунуів приведеної вартості вічного аннуітету використовується формула :

( 14 ),

де - приведена вартість вічного аннуітету, A
– вічний аннуітет, який виплачується невизначено довго,r
– річна дисконтна ставка.

2.4 Вплив інфляційних процесів на інвестиційні операції

Ефективність інвестицій залежить від ступеню обезцінювання доходів в результаті інфляції. Інфляція, яка характеризується такими показниками як рівень (темп) інфляції і індекс інфляції, завжди повинна враховуватись при інвестиційних операціях.

Рівень інфляції показує, на скільки процентів збільшились ціни за певний період часу. Індекс інфляції показує, в скільки разів збільшились ціни у певному періоді часу.

Таким чином реальна покупна властивість прирощеної суми капіталу FV
за час T
при індексі інфляції за вказаний період I
і рівні інфляції зменьшиться. Вказана сума визначається за формулою :

( 15 ),

де - реальна покупна властивість прирощеної суми капіталу, FV
- прирощена сума капіталу, -рівень інфляції, I
-індекс інфляції за вказаний період.

Для компенсації втрат інвестора від обезцінювання дохода в зв’язку з інфляцією, він повинен отримати після закінчення інвестиційної операції суму :

( 16 ),

де FV
- прирощена сума капіталу, PV
– розмір капіталу, що інвестується, r
- річна ставка, -рівень інфляції.

Таким чином, при нарахуванні доходу за формулою простих відсотків ставка, яка враховує рівень інфляції за час операції і забезпечує інвестору реальну доходність r
буде визначатись як :

( 17 ),

де - ставка, яка враховує рівень інфляції, r
– доходність, яку отримує інвестор, - рівень інфляції.

Сума (), яка додається до реальної ставки доходності для компенсації інфляційних втрат, називається інфляційною премією
. При невеликих значеннях і r
дані величини при розрахунках не враховують.

2.5 Визначення доходності цінних паперів, що включаються до складу інвестиційного портфелю

При визначенні доходності облігації
слід зазначити, що її доходність обратно пропорційна курсу даної облігації. Кінцева доходність облігації розраховується за формулою :

( 18 ).

Курс облігації розраховується за формулою :

( 19 ).

Падіння доходності підвищує курс облігації, і, навпаки, підвищення доходності знижує курс облігації.

Для розрахунку доходності векселя
, при його строці обернення менше, ніж один рік, застосовується формула простих відсотків :

( 20 ).

Для розрахнку доходності депозитного сертифікату
, зокрема визначення суми річних відсотків, застосовується формула :

( 21 ).

Для визначення доходності акції
застосовується формула :

( 22 ).

2.6 Визначення очікуваних доходів при невизначених умовах

Спеціаліст у сфері інвестування Гаррі Марковіц у 1952 році сформував теорію формування інвестиційних портфелів цінних паперів. Згідно даної теорії інвестор інвестує капітал на визначений період часу. В кінці цього періоду інвестор повністю (або частково) продає свої цінні папери, які були придбані на початку періоду, а потім використовує отриманий доход. Перед інвестором стоїть проблема – формування найбільш оптимального варіанту портфеля з різних портфелів по співвідношенню “ризик/доходність”. При купівлі конкретних цінних паперів їх точна доходність не відома. Але інвестор, спираючись на деяких допущеннях і обмеженнях, оцінює середню очікувану доходність цінних паперів, а потім проводить інвестування своїх коштів в цінні папери з найбільшою очікуваною доходністю, мінімізувавши при цьому ризик – невизначеність. Ці дві цілі протирічять друг другу, і тому тому перед інвестором стоїть проблема – найти оптимальне співвідношення доходності і ризику. Очікувана доходність інвестиційного портфелю визначається за формулами :

( 23 ),

де E
– очікувана доходність інвестиційного портфелю за період володіння цінними паперами, - ціна покупки цінних паперів на початку періоду володіння (інвестування), - сума ціни продажи цінних паперів в кінці періоду інвестування і усіх виплат тримателю цінних паперів;

( 24 ),

де - очікувана доходність портфелю в цілому, - частки портфелю, які складаються з цінних паперів 1,2,...n, - очікувана доходність цінних паперів 1,2,...n.

Коли інвестор приймає рішення, який портфель цінних паперів йому купувати, він не знає очікувану доходність альтернативних портфелів цінних паперів. Інвестор вважає рівень доходності, що зв’язаний з любим альтернативним портфелем – випадковою величиною. Інвестор повинен оцінити очікувану доходність і стандартне відхилення кожного портфеля (характеристики випадкової величини), а потім вибрати найкращий з них.

Середньоквадратичне відхилення доходу портфелю цінних паперів визначається за формулою :

( 25 ),

де - середньоквадратичне відхилення доходу портфелю цінних паперів, - доходність портфелю в період t
, - середня доходність портфелю.

Так, у випадку, якщо дисперсія портфелю А більше ніж портфелю Б (за умови однакової доходності, але різного ризику), то портфель Б – більш вигідний, так як він забезпечує ту ж саму доходність при меншому ризику.

Кореляція – міра, яка призначена для оцінки статистичної залежності між двома часовими рядами, наприклад доходності інвестиційного інструменту і середньою ринковою доходністю.

2.7 «Фактор бета» та модель доходності активів (САРМ)

Протягом останніх десятиліть зарубіжними вченими було визначено, що існує «фактор бета», який служить як вимірювач ризику вкладення інвестицій, і була розроблена модель оцінки доходності активів (capitalassetpricingmodel -САРМ), яка зв’язує визначений за допомогою «фактора бета» ризик з рівнем необхідної (чи очікуваної) доходності фінансових інструментів.

«Фактор бета» розраховується на підставі взаємозв’язку фактичної доходності цінного паперу по відношенню до середньої доходності ринку в цілому. Для визначення «фактору бета» використовується формула :

Rs = b Rm + a + e
( 26 ),

де Rm
– середня доходність ринку, Rs
– доходність акцій, b
– фактор «бета», a
– константа, e
- величина помилки розрахунку.

Таблиця 1. Значення фактору “бета” та його інтерпретація на взаємозв’язок цінних паперів і

ринку, а також рівень ризику

Слід зазначити, що при позитивному значенні фактору «бета», цінний папір рухається в тому напряму, що і весь ринок в цілому, а у випадку негативного значення – навпаки, рухається у протилежному напрямку.

Трактування значень фактора «бета» дозволяє індивідуальному інвестору визначити риночний ризик і зрозуміти вплив, який може чинити ринок на очікувану доходність акцій.

Модель оцінки доходності активів (САРМ), використовуючи фактор «бета», зв’язує поняття ризику і доходності. Дана модель розроблялась з наступними припущеннями : 1) існують безризикові активи; 2) інвестори можуть брати і давати необмежені грошові суми за «безризиковою» ставкою; 3) усі інвестори обмежені однаковим часовим горизонтом і діють на основі однакових прогнозів. Таким чином модель описується рівнянням :

( 27 ),

де доходність безризикових активів
– наприклад доходність по облігаціям внутрішньої державної позики, риночна доходність активів
– середня доходність усіх (або великої вибірки) цінних паперів, що включені в фондовий індекс.

РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОРТФЕЛЮ ТА УПРАВЛІННЯ НИМ

3.1 Збалансування портфелю та визначення його ефективності

Як вже зазначалося вище, - для успішного формування та управління інвестиційним портфелем необхідно диверсифікувати портфель. Інвестиційний портфель цінних паперів має у своєму складі два і більше інвестиційних інструмента (актива, цінних папера) і формується з метою диверсифікації ризиків, що означає використання різноманітних за якостями цінних паперів, в першу чергу це рівень доходності та ризиковості, їх співвідношення для зменшення ризику втрат. Інвестиційний портфель диверсифікується до тих меж, поки не будуть досягнуті цілі інвестора з точки зору збалансування доходності та ризику. Якщо така мета досягнута, можна казати, що сформований збалансований портфель ( портфель, в який включені фінансові інструменти, що повністю виключають диверсифікуємий ризик ), якщо ні – то існує незбалансований портфель ( портфель, в якому присутні як диверсифікуємий так і недиверсифікуємий ризики ).

Кожному інвестиційному інструменту, в тому числі і цінним паперам, присутні два основних види ризиків – несистематичний і систематичний. Коли цінний папір включено до портфелю, то інвестор приймає на себе обидва ризики. Так, диверсифікуємий ризик – це унікальний діловий та фінансовий ризик, який належить лише конкретному фінансовому інструменту (цінному паперу) і від якого можна позбутися за допомогою диверсифікації ризиків (їх розподілу). Недиверсифікуємий ризик – ризик, який характерний для усіх видів цінних паперів (інвестиційних інструментів), який не може бути усунитий за допомогою диверсифікації. Корпорація, яка формує інвестиційний портфель, повинна усі диверсифікаційні ризики звести до мінімального рівня. Диверсифікація ризику портфелю досягається шляхом процедури збалансування
– тобто підбором цінних паперів з високою дохідністю і високим рівнем ризику і їх заміною в портфелі менш ризиковими, і, як правило, вони є менш дохідними, цінними паперами.

Існує зв’язок між доходністю та недиверсифікуємим ризиком. Високий рівень диверсифікуємого ризику не завжди зв’язаний з високою доходністю інвестиційних інструментів. Тому інвестор повинен мінімізувати диверсифікуємий ризик в загальному ризику інвестиційного портфелю. Це досягається шляхом диверсифікації портфелю таким чином, щоб залишився лише недиверсифікуємий ризик.

Рівень недиверсифікуємого ризику залишається постійним незалежно від того, скільки інструментів і яких видів в ньому знаходиться. Диверсифікуємий ризик знижується з ростом кількості видів цінних паперів в портфелі (практичні дослідження вказують на опитмальну кількість – від 8 до 20). При подальшій диверсифікації портфелю – подальшому підборі і включенні в портфель цінних паперів повинні розглядатися витрати по цім операціям, які необхідно співставити з доходами, які очікуються внаслідок зменшення ризиків.

Принцип домінування
визначає, що інвестиційний портфель цінних паперів буде ефективним, якщо :

1. Ніякий інший портфель не обіцяє такого ж доходу при меншому ризику.

2. Ніякий інший портфель не обіцяє більш високого доходу при такому ж рівні ризику.

Найбільш розповсюдженим методом, який застосовується для вибору найбільш оптимального портфелю, являється графічний метод аналізу кривих байдужості
(на графіку вісь Х – значення стандартних відхилень , %; а вісь Y – значення ймовірної доходності портфелю ). Згідно цього методу всі інвестиційні портфелі, які лежать на одній заданій криві байдужості, можуть бути рівноцінними для інвестора; інвестор буде вважати будь-який портфель, який лежить на кривій байдужості, яка знаходиться вище і ліворуч, більш привабливим, ніж інший портфель, який лежить на кривій, яка нижче і праворуч; криві байдужості не можуть пересікатись; завжди існує можливість побудування між двома кривими байдужості третьої, яка лежить між ними1
. У випадку, коли інвестор не бажає ризикувати, він вибирає портфель, який лежить на кривій байдужості, яка розташована вище і ліворуч усіх інших кривих байдужості.

3.2 Управління інвестиційним портфелем

Розрізняють два підходи управління інвестиційним портфелем цінних паперів : традиційний і сучасний.

Традіційний підхід
полягає в забезпеченні його збалансованості шляхом включення в портфель цінних паперів різних підприємств і галузей. При цьому слід зазначити, що підприємства, які раніше успішно виконували свою операційну діяльність, в подальшому будуть намагатися залишитись такими ж. Цінні папери великих компаній більш ліквідні і достатні у великій кількості, що дозволяє інвестору для досягнення ефективного розміру портфелю купувати цінні папери у великій кількості. Більш вирогідно переконати інвестора придбати цінні папери відомих компаній.

Сучасна портфельна теорія
( Марковіц ) грунтується на наступних ствердженнях :

1. Ринок є ефективним. Усі учасники ринку мають однакові умови доступу до інформації і можуть вільно входити і виходити з ринку.

2. Інвестори не полюбляють ризикувати.

3. Чим більше ризик, тим більший доход повинен отримати інвестор, і чим менше доход – тим менше ризик.

4. Інвестори прагнуть максимально збільшити доход і зменшити ризик.

5. Всі рішення по інвестуванню приймаються на підставі очікуваної норми доходу і ризику (їх співвідношення) або очікуваного стандартного відхилення норми доходу.

6. Інвестиційний портфель повинен мати відповідне співвідношення відповідних типів цінних паперів для розподілу ризиків – диверсифікації.

7. Завдання інвестора – формування ефективного набору цінних паперів, який забезпечує найменший ризик і найбільший доход.

8. Норма доходу, ризик і їх співвідношення розраховуються за конкретний період часу.

9. З метою ефективного управління, в залежності від ситуації на ринку, в портфель можуть включатися і виключатися в будь-який час цінні папери.

При формуванні інвестиційних портфелів цінних паперів розраховуються, використовуються і аналізуються розглянуті вище показники квадрату стандартного відхилення (дисперсії доходності цінних паперів) і кореляції.

Інвестор, формуючи і управляючи інвестиційним портфелем, повинен виконувати : підбір для інвестиційного портфелю типів цінних паперів з оптимальним співвідношенням ризику і доходу; підбір для інвестиційного портфелю цінних паперів з різними строками погашення; визначення оптимального строку продажу зі свого портфелю типів цінних паперів з метою їх заміни; своєчасна ліквідація інвестиційного портфелю цінних паперів.

При підборі інвестиційних інструментів з різними строками погашення використовуються також слідуючі стратегії : 1) стратегія “сходів” або рівномірного розподілу ( дана стратегія не формує максимальний доход, але вона мінімізує коливання очікуваної доходності шляхом інтервального інвестування коштів); 2) стратегія формування інвестиційного портфелю з короткострокових цінних паперів ( полягає в інвестуванні капіталу на короткий проміжок часу в короткострокові цінні папери, такий портфель є джерелом ліквідності корпорації-інвестора); 3) стратегія формування інвестиційного портфелю з довгострокових цінних паперів ( використання даної стратегії дозволяє максимізувати доход інвестора від вкладених інвестицій в цінні папери ); 4) стратегія “штанги” (дана стратегія полягає в поєднанні короткострокових і довгострокових інвестицій, і забезпечує інвестору як доходність, так і ліквідність); 5) стратегія відсоткових очікувань ( дана стратегія може забезпечити як збільшення капіталу, так і у випадку невдалого прогнозування – значну втрату капіталу, і полягає оновленні частини портфелю з різними строками погашення під впливом поточних прогнозів відсоткових ставок по кредитам і економічної кон’юктури в країні ).

Для ефективного управління протяжністю інвестиційного горизонту інвестор повинен більш уважно відноситись до розгляду кривої доходності цінного паперу і середніх строків їх погашення.

Управляти портфелем можна активно і пасивно. При активному управлінні портфелем реалізується можливість отримання доходу за рахунок постійних операцій купівлі-продажу цінних паперів, тобто за рахунок зміни структури портфелю. При пасивному управлінні цінні папери придбаються з метою отримання додаткових доходів у вигляді дивідендів і процентів.

Складність в керуванні портфелем полягає в тому, що всі методи і моделі управління, які застосовуються до портфелю, достатньо приблизні, тому їх використання не завжди приводить до позитивного результату.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки вищесказаному, слід зазначити, що на сьогодні зустрічається дуже мало корпорацій, які інвестують вільні грошові кошти в цінні папери, формуючи при цьому інвестиційний портфель. Більш-менш цією діяльністю займаються банківські та інші фінансово-кредитні установи.

При проведенні інвестиційних операцій, для зменшення ризику, необхідно формувати інвестиційний портфель цінних паперів, в який повинно входити від 8 до 20 видів цінних паперів. Саме при такій диверсифікації значно знижується ризик втрат вкладень (чи доходів від вкладень), при збільшенні кількості видів цінних паперів в інвестиційному портфелі ризик знижується, але вже не чуттєво. Перед формуванням інвестиційного портфелю необхідно визначитись, який саме тип портфелю формувати : спрямований на зростання, спрямований на доход чи консервативний портфель.

Формування інвестиційного портфелю цінних паперів повинно виконуватись на принципах консервативності, диверсифікації, достатньої ліквідності з дотриманням принципу домінування.

При оцінці цінних паперів, які включаються до інвестиційного портфелю, необхідно застосовувати методи фінансового аналізу, які дають вирогідну картину тенденцій розвитку інвестиційного проекту, а також визначають вирогідні доходи та ризики.

Формування інвестиційного портфелю цінних паперів повинно відбуватися з метою формування комбінації цінних паперів з оптимальним співвідношенням “доход-ризик”. Корпорація, що інвестує капітал в цінні папери, повинна вибрати серед альтенативних портфелів той, який при рівному значенні ризиковості має найбільший дохід, або при рівній межі доходності, має найменшу ризиковість.

В зв’язку з малим рівнем розвитку фондового ринку в Україні, загальною світовою і національною економічною кризою, частими змінами законодавства, інвестор, сформувавши портфель цінних паперів, повинен постійно здійснювати його моніторинг в умовах постійних зовнішних змін.

При подальшому розвитку фондовому ринку в Україні, пошириться використання портфельного інвестування цінних паперів, що дозволить оптимізувати загальновизнані методи і моделі управління до умов нашої національної економіки.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560-XII // www.rada.kiev.ua

2. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-XII // www.rada.kiev.ua

3. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов
/ М.: Банки и биржи, 1997

4. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент
/ К.: Ника-Центр, 2001

5. Бланк И.А. Финансовый менеджмент
/ К.: Ника-Центр, 2001

6. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент : полный курс
. В 2-х т. /СПб : Экономическая школа, 1998

7. Гитман Л.Д., Джонк М.Д. Основы инвестирования
/ М.: Дело, 1999

8. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент
/ К.: МАУП, 1999

9. Ли Ченг Ф., Финнерти Д.И. Финансы корпораций : теория методы и практика
/ М.: Инфра-М, 2000

10. Ушкова Н.М., Бланк І.О., Кукурудза Л.О., Гуляєва Н.М. Інвестиційний менеджмент на підприємстві
/К., 1995

11. Шклярук С.Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика
/ К.: Нора-принт, 2000

12. Орлова О. “Нужен европейский опыт”//Украинская инвестиционная газета № 50 (322), 11-17 грудня 2001 р.

[1]
Орлова О. “Нужен европейский опыт”//Украинская инвестиционная газета № 50 (322), 11-17 грудня 2001 р.

1
Гридчина М.В. Фінансовий менеджмент. МАУП, Київ, 1999

1
Ли Ченг Ф., Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций : теория, методы и практика. М. 2000

1
Шклярук С.Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика. К. 2000