Культ мётвых в древнем Египте

Любитель хмельного питья Удалился в Страну без воды. Житниц несчётных владелецНуждается в горсти зерна. 4, 137 Верхнього Єгипту з Нижнім та задовго до виникнення в ньому державності. Навіть у часи, коли було прийнято християнство культ мертвих продовжував займати провідне місце у житті

єгипетського суспільства та проіснував аж до розповсюдження ісламу. Але апогею в своєму розвиткові культ мертвих набув у часи блискучого Середнього царства, що втілилося у будівництві величезних гробниць та поминальних храмів, які й досі вражають своєю неповторністю та масштабністю. Культ мертвих відігравав одну з головних ролей в давньоєгипетській культурі, про що свідчить безліч археологічних знахідок та архітектурних памяток, серед яких фіванський

некрополь та великі піраміди у Гізі. Протягом існування давньоєгипетської цивілізації культ мертвих зазнавав постійних змін, але сутність його завжди залишалася незмінною, а саме, що людина й після смерті продовжує жити і це життя є подібністю до земного, тому людина навіть після смерті продовжує їсти, пити, навіть мандрувати по світу, але це вже не тіло з плоті й крови, а якась його невидима оболонка. Культ мертвих багато в чому спирався на релігійні уявлення, а саме легенда про те, як богиня

Ісіда оживила свого чоловіка Осіріса, вбитого його братом Сетом, та завагітніла від нього. 1, 71 Ця легенда призвела також й до обожнення фараона та надання йому необмеженої влади, бо той вважався земним втіленням бога Осіріса, тобто Гором. Й досі вражає нас, скільки труда та, мабуть, людських жертв залишено на будівництві пірамід та скельних усипальниць, скільки коштів витрачено, щоб забезпечити мумії фараона щасливе життя

та добробут та якою важливою постає смерть порівняно із життям? Можна тільки подивитися на вираз обличчя фараонів, скульптурні портрети яких дійшли до нас нерухомість всього тіла, повна відсутність динаміки, погляд націлений у вічність, байдужій до земного життя, бо воно - мить, воно - ніщо перед вічністю, до якої кожен готується задовго до приходу смерті. Культ мертвих - це, нехай трохи наївна, але все-таки спроба перемогти смерть.

Віра в те, що людина продовжує існувати у потойбічному світі та уявлення давніх єгиптян про життя після смерті й далі, протягом усієї історії зустрічалися в багатьох інших релігіях, перетиналися з християнськими ідеями про воскресіння померлих та про покарання грішних на вищому суді. В ході написання цієї роботи я буду спиратися на такі джерела

Бадж Э. Легенды о египетских богах , на єгипетську Книгу мертвих та на Лирику древнего Египта . Уявлення давніх єгиптян про життя після смерті Щоб розглянути уявлення давніх єгиптян про життя після смерті, зупинимося більш докладно на похованнях епохи неоліту, тому що це єдине пряме джерело того часу. Поховання докласової епохи у

Єгипті не дуже відрізняються від багатьох аналогічних памяток в інших країнах померлих ховали у невеликих овальних ямах у зморщеному вигляді на боці, з невеликою кількістю посуду. 12, 305 На західному березі Нилу, на північ від Фаюма, були знайдені неолітичні стоянки в Хараге - Абусир-эль-Мелек та Герзеа Тархан та на східному березі -

Тура та Меаді. Недостатня археологічна інформація з Нижнього Єгипту у звязку з поганими умовами. Розкопки закінчилися успіхом лише у Меримдi Бенi Саламi на західному березі Нилу та в Хелуанi - Ель-Омарi та Меадi - на східному. Дані, які були отримані у цiх районах складають загальну для Єгипту картину неолітичних поховань, для яких властиві наступні риси 1.

Могили розташовані за лiнiєю пiвнiч - пiвдень 2. Тілам надано ембріональне положення 3. У загальній масi тiла лежать на лівому боці головою на пiвдень та, зрозуміло, обличчям на Захід. 4. У Меримдi господарював інший звичай обличчя померлого, який лежить головою на пiвнiч на лівому боці, обернуто на Схід. На цвинтарях Тури та Тархану приблизно половина померлих перегорнута обличчям на захiд, iншi - на схiд. Мабуть, тут трапилась зміна поховальних обрядів та традицій 5.

Разом з померлими похований їх домашній посуд 6. Слідів мумiфiкацii ще нема, але зустрiчаються могили, викладенi матами, тiла обгорнуті шкiрами тварин 7. В могилах не знайдено штучного розділення тiл. З усіх перелічених фактів можна зробити лише один висновок померлий розглядався, як людина, яка потрапила в глибокий сон, вона продовжувала жити, вимагаючи їжу та посуд для неї. Цей висновок подтверждается Текстами пирамид , в яких говориться, що померлий

вимогає їжу, що його близькі люди повинні йому допомогти прокинутися та прийняти їжу. 9, 265 Наприклад, можна навести наступні вислови з Текстів пірамід Підіймись і візьми собі свій хліб, поєднай свої кості і встань на ноги підіймись до цього свого хлібу та до свого пива негаснучого Твої кісті не руйнуються, твоя плоть не болить, твої члени не відокремлюються від тебе тощо.

2, 56 В світі викладених археологічних даних та свідчень Текстів пірамід зрозуміло, що в епоху неоліту поважали цілісність тіла померлого. Дійсно, якщо смерть - лише сон та померлий продовжує жити, то роздробленість тіла неможлива. Ідея про необхідність зберігання тіла для майбутнього життя призвела до виникнення мистецтва муміфікації та будівництва гробниць. Найавторитетніший фахівець з

єгипетських мумій, англійський медик Еліот Сміт, вказує, що спроби муміфікації відбулися вже за часів І династії, а за часів ІІ вже існував удосконалений засіб муміфікації. Зрозуміло, що обгортання тіла в шкури при похованні в епоху до обєднання Єгипту було зародком заходів, що були прийняті для зберігання тіл. Перш, ніж перейти до типів єгипетських гробниць, слід зупинитися на точках зору декількох

єгиптологів, які вважали, що в Єгипті до його обєднання існували поховальні звичаї, які не були властиві намаганню зберегти тіло померлого. Ці гіпотези засновані на нерозумінні сенсу археологічних знахідок. Так, англійський єгиптолог Уенрайт писав Тіло треба було розділити, бо необхідно було знищити грішну людину, щоб надати їй чистий й новий безгрішний початок, який вона придбає у потойбічному світі за допомогою

богів . Таке пояснення являє собою яскраву модернізацію в дусі християнства - такі думки не могли виникнути в свідомості людини епохи неоліту. Гіпотезу про розділення тіла померлого відкидає й факт відкриття великої кількості могил часів неоліту, які містили людські останки, які не були пошкоджені. Тим не менш англійський єгиптолог М. Мьоррей продовжує дотримуватися цієї гіпотези. Німецький єгиптолог Видеман вважав, що пошкоджені людські останки, які були знайдені в деяких могилах,

свідчили про боротьбу єгиптян з вампірами, про їх віру в те, що померлий може перетворитися на вампіра й шкодити живим. Віра у вампірів була поширена серед багатьох народів та племен Європи. Щоб знищити вампіра, вважалося необхідним відсікти в трупа голову. Слідів подібних вірувань в Єгипті не знайдено. Напроти, єгиптян лякала думка про пошкодження тіла померлого, й вони завжди намагалися зберегти його цілісність.

Більш за все єгиптяни піклувалися про збереження голови - сідла життя . Це не одноразово підкреслено в Текстах пірамід , в Текстах саркофагів та в більш пізній Книзі мертвих . Думка про відділення голови була для єгиптян страшною - цього бажали тільки ворогам богів, й трудно себе уявити, щоб подібний акт був можливий по відношенню до померлого члена родини.

Х. Кєєс пише з приводу пошкоджених останків. Які були знайдені в деяких могилах Спостереження за розкопками піздньонеолітичних та ранніх династичних некрополів переконали германських археологів в тому, що це - наслідок нападів хижаків пустелі - шакалів та пацюків. Необхідно також прийняти за увагу можливість вторинного поховання останків, пошкоджених при першому похованні, поховання тіла, знайденого через довгий час після смерті тобто, поховань, які були викликані

необхідністю, при якої вже не можна було дотримуватися ритуалу . Таким чином, слід також відкинути думку про спалювання при похованні, яка була висловлена у звязку із розкопками так званої гробниці Міни Менеса у Накаді й гробниць царів І династії в Абідосі, де були знайдені сліди спалювання трупів. Спалювання, як й відділення голови, вважалося страшною участю для померлого в тексті постанови фараона

ХІІІ династії Неферхотепа І, виданої для охорони некрополя Абідоса, говориться, що смертна кара через спалювання погрожує кожному шкіднику могил некрополю. 9, 268 Таким чином, загалом послідовно й чітко простежується еволюція від неолітичних поховань до поховань історичної епохи, від примітивних могил-ям до архітектурно вдосконалених гробниць, від відсутності штучного зберігання тіла до високо вдосконаленої муміфікації.

Ця еволюція сама по собі, а тим більш в інтерпретації Текстів пірамід , без сумніву, висловлює загальну ідею єгиптян про потойбічне життя, як про безпосереднє продовження життя земного. При цьому необхідною умовою стає повне збереження тіла померлого. За уявленням давніх єгиптян, померлий в могилі беззахисний та забезпечити йому загробне

існування повинні живі, в першу чергу близькі - родина, родичі. Піклування живих за померлими й є заупокійний культ мертвих, створений живими. Культ мертвих у єгиптян не можна плутати з культом пращурів у інших народів. Культ мертвих - це не обожнення померлих, а піклування живих про потойбічне життя мертвих, обовязок живих по відношенню до померлих. Культ померлих був для

єгиптян не релігійним обовязком, а практичною необхідністю, обумовленою переходом близьких в інший світ. По суті, це була боротьба проти смерті за вічне життя. Цім пояснюється первинне значення культу мертвих у житті єгиптян протягом всієї історії єгипетського суспільства - від часів неоліту до повного знищення єгипетської культури. З часом змінювалися форми культу, збагачувався його зміст, але залишалася вічною

основа, яка повністю склалася вже за часів раннього Давнього царства. Померлий продовжує жити в могилі за умовою збереження його тіла й піклування про нього живих - ця примітивна ідея ніколи не була залишена єгиптянами, вона лише перетиналася з уявленнями, які виникли пізніше. За тими більш пізніми уявленнями, у померлого, який продовжував життя у могилі, окрім потреб в

їжі й напоях виникає потреба виходити з могили на денне світло, злітати на небо до богів тощо. Цю потребу відчуває вже не тіло померлого, а матеріальний, але непомітний для людського зору елемент, який може знаходитися в могилі, але й може виходити з неї куди завгодно. Ці вірування єгиптян часто фігурують в текстах, що не дає, однак, достатніх основ для певних суджень про них, оскільки й у самих єгиптян не було достатньої ясності в питаннях заупокійного культу.

Не викликає сумніву лише те, що впевненість, немов після смерті людини продовжує життя якась, хоча й непомітна, але матеріальна субстанція його індивідуального я , склалося в єгиптян у стародавні часи, задовго до обєднання країни. Письмові джерела часів обєднаного Єгипту містять вельми розмиту інформацію про загробну субстанцію людини й про те, в яких формах вона була представлена в уявленнях

єгиптян. В текстах представлені різні назви форм, але чи відносились ці назви до різних виявів однієї й тій самій субстанції людини чи означали різні непомітні компоненти людини після смерті - важко відповісти. Найбільш обєктивною думкою з цього приводу є наступне загалом різні назви були визначені однією й той самою загробною субстанцією людини, не могло мати місце та уявлення про існування різних субстанцій, тим більш що уявлення про загробне життя терпіли зміни в часі й просторі.

Зупинимося на назвах форм виявлення загробної субстанції людини й, з дозволу текстів, на тому, що більш-менш конкретно означали ці назви в уявленнях єгиптян. Ба - так звалося вигадана істота, яка являє собою душу людини й душу богів. Слово ба мало два значення воно було своєрідним синонімом до слова бог та разом з тим означало щось на зразок душа. Про ба звичайних людей в останньому сенсі слова найдавніші тексти мовчать - в

Текстах пірамід згадується тільки ба померлого фараона. В Текстах саркофагів говориться про ба похованих в тих саркофагах представників знаті епоха після знищення Давнього царства, коли почалась так звана демократизація заупокійного культу . Таким чином, за часів Давнього царства ба душа було тільки в фараона. Ба уявлялось як щось існуюче тільки після смерті людини та зображалося як птах з людською головою.

Говорити про ба живої людини немає сенсу. Широко відомий літературний твір з назвою Бесіда розчарованого зі своєю душею ба . Він являє собою витвір занепокоєного гераклеопольського періоду історії країни та є продуктом релігійного філософствування, а не теологічної думки. Слід підкреслити, що, незважаючи на неодноразові спроби зрозуміти природу цієї цікавішої памятки єгипетської літератури, вона до сьогодення далеко не всім зрозуміла, а тому навряд чи розумно використовувати

її для тлумачення незрозумілих для нас ідей єгипетської релігії. В будь-якому випадку, з заупокійних текстів різних часів після падіння Давнього царства зрозуміло, що ба вважалося елементом, який дещо оживляв мумію померлого, що ба й тіло померлого були повязані тісними узами й що ба, хоча й частотно, жило в гробниці. Разом з тим ба, яке уявлялося як птах, могло залишати гробницю, летіти, куди завгодно, підійматися

на небо, але завжди повинно було повертатися в могилу до того, душею кого воно було. Таким чином, ба вело, так би мовити, подвійне існування. 9, 270 Геродот писав Єгиптяни також першими стали вчити про безсмертя людської души. Коли вмирає тіло, душ переходить в іншу істоту, як раз народжену в той момент. Проходячи через тіла всіх земних й морських тварин та птахів, вона знов переселиться в тіло щойно народженої

дитини. Цей коло біг продовжується три тисячі літ . 3, 84 За часів Рамессідів ба зображалось іноді в Книзі мертвих сидячим на дереві поблизу гробниці, пючи воду з ставку, сходячи в гробницю до тіла, з яким воно було повязано. Інакше кажучи, більш-менш постійним місцем буття ба була гробниця померлого. Боги також мали свої души ба , бог Ра - навіть цілих сім.

Іноді один бог вважався душею іншого бога. Так, наприклад, бог Ра іноді зветься в текстах душею ба бога Нуна, бог мертвих в Мемфісі, Сокар душею бога Осіріса тощо. Перейдемо до ка. Це слово зустрічається в єгипетських текстах безліч разів. Воно використовується в різних значеннях. Однак, кожне з тих значень якось повязано з особистістю померлого.

В рецензії на видання Х. Юнкера Р.О. Фолкнер писав Ка може знаходитися в потойбічному світі, щоб зустріти померлого, який направляється до свого ка воно супроводжує померлого, який направляється в потойбічний світ разом із своїм ка, вони обидва існують у потойбічному світі, і разом з тим ка існує в гробниці, в якій покояться останки померлого, й приймає там підношення від

живих родичів померлого . Таким чином, у давніх єгиптян не було чітких уявлень про ка. Більш того, воно немов виключають одне одного. Проблемі ка приділяли увагу Масперо, Биссин, Бергман, Ерман, Кєєс, Штейндроф, Юнкер та ін й кожний пропонував свою дефініцію ка, виходячи зі змісту єгипетських текстів. З різних запропонованих дефініцій пише

Кєєс дві особливо чітко протиставлені одна до одної дефініція Масперо, яку він відстоював все життя та згідно з якою ка є подвійником людини, зовнішньо й по суті аналогічним самій людині, включно й самого фараона, та діаметрально протилежна їй концепція Ермана, який вважав, що слово ка означає життєву силу, ту таємничу сутність, яку мають боги й люди та яка слугує ознакою розбіжності між живими

істотами та неживими предметами . Далі Кєєс підкреслює, що в уявленні самих єгиптян не було чіткого розрізнення значень ка, що значення слова ка було вельми дифузним. Тут слід також зазначити, що Гардинер пропонує ще одне значення ка - особистість , натура , темперамент тощо. 9, 273 В будь-якому випадку, при всієї неозначеності поняття ка , в деяких випадках воно означало саме подвійник в тому сенсі, як це розумів Масперо про це свідчать деякі зображення, які дійшли до нас.

В заупокійному храмі цариці Хатшепсут в Дер-ель-Бахрі бог Хнум на гончарному колі створює не тільки царську дитину, але й його подвійника, його ка. 13, 64 Р. О. Фолкнер в передмові до свого перекладу Тестів пірамід в ряді випадків трактує ка, як подвійник. Вже в гробницях вельмож Давнього царства знайдені камяні або деревяні статуї померлого, тобто, заступники

мумії, які, у випадку знищення або пошкодження останньої повинні були слугувати притулком для ка померлого, як би не уявлялося це ка - у вигляді подвійника, чи життєво ї сили. Не тільки люди, але й боги мали ка. У бога Ра їх було чотирнадцять. 9, 274 В пізніх текстах слово ка означало не тільки душу, але й скульптурне зображення. Це стверджує, що іноді ка означало подвійник .

Роблячи висновки, приходиться констатувати, що наші уявлення про ка вельми неозначені й ця неозначеність - наслідок тієї невизначеності, яка мала місце й в трактуванні ка давніми єгиптянами. Не викликає сумнівів лише те, що ка, за уявленнями єгиптян, постійно існувало в гробниці, але мало можливість залишити її та направитися до загробного світу, де б цей світ не знаходився - під землею, чи на небі, а потім

повертатися до гробниці. З приводу уявлень єгиптян про імя слід зазначити, що імя сприймалося, як щось органічно присутнє його носієві, й тому всілякі магічні дії проти імені вважалися спрямованими безпосередньо проти носія імені. Та навпаки, хваління імені було сприятливим для його носія, увіковічення імені увіковічувало життя. Це повністю відноситься до

імені в його графічному зображенні здерти або витерти написане імя було порівняно із нападом на його носія. Мертвого імя назвати - все одно, що повернути його до життя - говорять численні погребальні надписи у Єгипті. Вони немов би то благають кожного, хто проходить мимо поховання, зупинитися та поминути померлого. Не було у Єгипті покари страшніше, ніж покарання через забуття.

5, 99 Слід сказати й про ах. В сучасній науковій літературі слово ах більш-менш зрозуміло перекладається, як дух . З текстів точного значення слова вивести неможливо. Воно згадується і в Текстах пірамід , і в найпізніших текстах. Зображувалося ах у вигляді ібісу з фонетичним комплементом. Одним з виявів людської сутності вважалася тінь людини.

Тінь шу згадується в Текстах пірамід , але загалом це уявлення більш пізнє, воно остаточно входить у споживання текстів з часів Середнього царства. Особливе місце в уявленнях давніх єгиптян займало серце. Воно вважалося втілювачем людського знання, немов би то самостійною істотою усередині людини. Серце розглядалося як щось найбільш освічене в питаннях сутності людини та його житті. Тому в часи Нового царства, коли стабілізувалось та стало поширеним вчення про загробний

суд над померлими, серце в деяких випадках могло стати небезпечним для людини свідком, дати непотрібні свідчення про його земне життя. Як ж було боротися проти цього? На допомогу приходила магія. Тридцята глава Книги мертвих містила магічні слова, що вимагали в серця не свідчити проти померлого, якому судилося предстати перед вищім судом богів у загробному світі. У проханнях, звернутих до серця, померлий називає серце своїм ка .

Були й інші глави такого ж самого призначення, наприклад, глава 27. Про серце говориться, як про керівника людини в його земному житті. В час муміфікації іноді використовували штучне серце скарабея з написаними на ньому магічними словами. Це повинно було забезпечити померлому сприятливі свідчення серця на загробному суді. Тіло померлого після ритуалу муміфікації також розглядалося, як втілення особистості, яка пройшла через

ряд обрядів. Воно звалося сах та в заупокійних текстах часто мало значення мумія священні останки . 9, 275 Призведений вище перелік понять ка , ба , ах , імя , тінь , серце , сах відрізняється повною відсутністю чітких дефініцій та розрізнень. Значення понять в багатьох випадках перетинаються, та за різними назвами, безумовно, ховається дещо загальне. Без сумніву, однак, що слова, які означають ці поняття, не були абсолютними синонімами, а

таким чином, існували й існують до наших днів важко вловимі відтінки значень. Зробимо деякі висновки. Дані доісторичних поховань, які були знайдені та досліджені археологами, а також вивчення безлічі поховань історичного часу остаточно доводять наступне 1. з давнини єгиптяни вірили в загробне життя 2. загробне життя довгий час уявлялося як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі 3. в загробному житті померлий вимагав допомоги живих.

Вони повинні були забезпечити йому житло гробницю , приносити їжу та напої заупокійні дари або жертви . Саме ці уявлення полягли в основу типового для давнього Єгипту культу мертвих, який не слід порівнювати із відомим з історії багатьох народів культом пращурів 4. вже після обєднання в Єгипті розвинулося мистецтво муміфікації. В основі його - намагання зберегти тіло, викликане піклуванням

про добробут померлого в загробному житті. У гробниці містилась не тільки мумія, але й скульптурні зображення померлого - заступники мумії про всяк випадок, якщо остання буде знищена або пошкоджена. Це було гарантією існування в потойбічному світі.На сукупності таких ідей будувався в давньому Єгипті культ померлих, який існував в країні саме до розповсюдження християнства.

Єгипетський культ померлих, в основі якого було піклування про матеріальний добробут померлого, ніколи не поривав з цією ідеєю, хоча у пізніші часи до нього приєдналися уявлення, які йшли всупереч із ним. Уявлення єгиптян про загробне життя як про подібність земного послугували причиною сталості ритуального характеру культу мертвих. Типи єгипетських гробниць Засіб поховання був дуже важливий в давньому Єгипті.

Форма, розмір гробниці та місце поховання залежали від соціального становища померлого, від його наближеності до фараона тощо. Існувало декілька типів єгипетських гробниць. Це саме піраміди - гробниці фараонів, так звані царські кенотафи часів Давнього царства, гробниці вельмож та сановників під назвою мастаба від араб що означає лавка 14, 82 , та скельні гробниці, які замінили піраміди наприкінці епохи

Середнього царства. Зупинимося більш докладно на пірамідах, усипальницях фараонів. Кожен з нас, навіть ті, хто бачив піраміди тільки по телебаченню та в книгах, погодяться, що вони вражають своєю масштабністю та величчям. Неможливо передати, що відчуваєш при виді пірамідальних верхівок високих гір, спрямованих в небо. Чим ближче підходиш, тим враження слабкіше. Але в безпосередньої близькості від тих громад воно змінюється

іншим - ви заворожені, щойно ступивши на берег, ви відчуваєте себе у владі іншого настрою. Біля самого підніжжя пірамід вас охоплює могутнє відчуття з сумішшю здивованості та пригнобленості. Максимальна єдність сакральної культури Давнього царства, мабуть, перепадає на часи правління царів ІІІ - IV династій, період найвищої централізації держави, зовнішнім виразником якої стало будівництво

пірамід. Будівництво тих гігантських усипальниць - яскравий свідок того, якою великою була в Єгипті віра в божественну силу царя, яка розповсюджувалася на підданих й після його смерті. Бог Благий або Добрий при житті, бог Великий після смерті, цар був центром релігійного життя, а від його земного добробуту та загробного щастя, згідно з уявленнями єгиптян, залежала доля країни. На заході єгипетської цивілізації великі піраміди викликали в греків

та римлян не тільки захоплення як витвір людських рук, одне з чудес світу, але й відчуття незадоволення прийняте європейською традицією майже до французьких просвітників , бо сприймалися вони, як символи жорстокості та деспотизму царів, які вимусили народ страждати. Можливо, що в результаті цього величезного будівництва був пробитий пролом в абсолютній вірі єгиптян в авторитет божественних правителем. Царям прийшлося шукати

інші засоби забезпечення свого посмертного існування та для закріплення основи їх земної влади, яка дещо порушилася. Розміри з часом зменшуються. Наприкінці V династії в піраміді царя Уласа вперше висікаються формули царського заупокійного ритуалу та повязаних із ним уявлень - Тексти пірамід , пронизані ідеєю безсмертя та могутності царя, який покладається тепер на вічність слова, закріпленого в камені.

6, 48 Безумовно, що для гробниць місце було навмисно обрано на східному березі Нілу, тоді як традиційно некрополі розміщувалися на західному березі ріки, де, як вважалось, зникає сонце разом із померлими, які, завдяки виконанню ритуалів Осіріса немов би то знов оживають після довгих і таємничих перетворень. 5, 102 У кожній з великих пірамід є ходи, які ведуть знизу до камери, де покоївся саркофаг

із мумією царя. Розташування тих ходів та погребальних камер різне. У великих пірамідах в Гізі не знайдено жодних надписів, скульптур та зображень. В усіх трьох пірамідах були знайдені пусті камяні саркофаги. Геродот повідомляє, що велика піраміда Хеопса будувалася постійно протягом 20 років та що на будівництві працювало понад 100 тисяч чоловіків, які змінювали один одного кожні три місяці.

Сучасні підрахування дещо підтверджують дані Геродота. Піраміда досягає 147 м у висоту та на її будівництво було витрачено понад 2300 тис. камяних плит. 13, 63 В ряді інших пірамід також були знайдені саркофаги. Найдавніша з відомих пірамід - так звана ступінчата піраміда засновника ІІІ династії Джосера перша половина ІІІ тисячоліття до н.е найпізніша - піраміда фараона

ХІІІ династії Хенджера ХVІІІ в. до н.е Таким чином, царські гробниці у вигляді пірамід будувалися в часи Давнього та Середнього царств та були розташовані або в Нижньому Єгипті, або в Середньому - в той його частині, яка належить до Нижнього Єгипту. Це території більш-менш рівнинного характеру. Особливо слід зупинитися на пірамідах V й VI династій.

Вони відмінні тим, що на стінах їх внутрішніх приміщень написані заупокійні магічні тексти, основною й єдиною ціллю яких було забезпечення вічного, щасливого життя фараону після його земної смерті. Це й є так звані Тексти пірамід написані ієрогліфами, зафарбовані у зелений колір . 9, 283 Важливо звернути увагу на декілька памяток єгипетського мистецтва, бо їх кількість досить мала.

Проблема авторства - одна з найскладніших для давньоєгипетського мистецтва в цілому. Принаймні загально стилістичних заходів виконання та правил канону індивідуальність майстра виявляється в особливостях художнього бачення, осмислення й втілення образу. Рельєфні композиції витримані у тих самих пропорціях, що й будівлі архітектурного комплексу, завдяки чому виникає цілісність усіх елементів ансамблю. Щодо рельєфів гробниць фіванського некрополю, треба

підкреслити, що вони відрізнялися великою живописністю та декоративністю. Контури фігур приймають вишуканий малюнок. Майстри приділяють особу увагу деталям одежі, прикрас, стилізованому трактуванню довгих, пишних париків. 10, 290-291 До тепер не вирішене питання про так звані царські кенотафи часів Давнього царства. Як пояснити той факт, що засновник IV династії фараон Снофру побудував собі цілих три піраміди?

Засновуючись на деяких даних, можна вважати твердо встановленим той факт, що для ряду царів Давнього царства були створені будови, які не перший погляд нічим не відрізняються від гробниць, але призначені не для фактичного поховання, а лише для виконання деяких ритуальних дій, тобто фальшиві гробниці - кенотафи . Цей незрозумілий звичай Н. М. Ростовська поясняє звязком зі святом хаб-сет, тобто з тридцятою річницею царя. Ця точка зору не отримала поширення, але ряд моментів в

її мотивуванні свідчать про її правоту. 1. з приводу деяких фактичних даних можна припустити звязок кенотафів із хаб-сетом 2. будівництво царських кенотафів мало за ціль фіктивне поховання фіктивно вбитого царя 9, 283-284 Незалежно від проблеми кенотафів виникає питання про причини досить величезних розмірів пірамід саме в часи IV династії. Це питання тісно повязано з внутріполітичними факторами, з максимальною централізацією державного апарату, з розквітом необмеженої влади фараона - без цієї умови правителі

Єгипту того часу не були б в змозі поставити на службу інтересам особистого заупокійного культу величезні матеріальні та людські ресурси. Не викликає сумніву також, що й особиста пиха фараона грала в цьому не останню роль. Фараони мали привілею обирати форму та встановлювати розміри своїх гробниць. Починаючи з епохи Нового царства піраміди виходять з моди та змінюються величезними скельними гробницями,

про які мова буде йти трохи пізніше. Кожна з пірамід обовязково мала свій храм, в якому спеціально призначені для того жерці слугували заупокійну службу по фараону, який був похований в піраміді. В кожного пірамідного заупокійного комплексу саме піраміда як гробниця та приналежний до неї заупокійний храм була своя назва. На початку XVII династії царську гробницю почали будувати окремо від культової молебні, яка раніш складала частину гробниці. Аменхотеп

І першим поставив свій поминальний храм ближче до Нілу, перед грядою скель, не відстані 1 км від місця , де за горами знаходилася його скельна усипальниця. 8, 32 Отже, перейдемо до скельних гробниць. Наприкінці епохи Середнього царства піраміда, як форма царської гробниці, перестає існувати. З часів Нового царства, коли столиця та резиденція фараонів переміщуються до

Фів, царськими усипальницями стають так звані скельні гробниці - довгі печери, висічені в скелях на західному березі Нілу, майже прямокутні. В таких печерах ховали фараонів ХVIII, XIX, та XX династій. Стіни усипальниць були розмальовані яскравими, різнокольоровими фресками, які відтворювали вже не реальне, земне життя фараона, а нереальний потойбічний світ, створений фантазією жерців. 9, 289 В епоху Нового царства важливе та самостійне значення приділялося розписам.

Посилені в усіх галузях мистецтва декоративні тенденції знайшли в першу чергу відображення у живописі. Молебні, які будувалися в заупокійних храмах, присвячені богам та фараонам, яскраво розписувалися. Стінопис царських гробниць нагадував розгорнутий виток папірусу, де священні тексти супроводжувалися ілюстраціями. Поряд з монументальними розписам зявляється графіка - канонічні тексти Книги мертвих ілюструються сюжетними зображеннями.

Ритуальні сцени царських гробниць за сюжетом та стилем виконання ближче прилягають до строгої графічної манери виконання, в той час як розписи некрополю фіванської знаті відрізняються більшою живописністю. Тематика стає більш ширшою. В композиції можна виокремити три основні цикли сцени земного буття, обряд оживлення тіла померлого для переходу до вічного життя та жрецький пір. В першому з них переважали епізоди біографічного характеру, звичайно повязані з родом занять або службою

померлого, які відтворювали ту обстановку, яка оточувала його в земному бутті. Другий і третій цикли розписів носили строго ритуальний характер. Розташування композицій відповідало плануванню гробниць. Загальний план звичайно складався з анфілади приміщень - вхідного відкритого двора та ряду проходів вузьких та довгих, які йшли перпендикулярно до широкого приміщення, створюючи перегорнуту букву

Т . При більш розвинутій паніровці по бокам були невеликі суміжні кімнати або фальшиві колони, висічені в масиві скелі. У відділеннях стояли статуї покійного. Вхід до погребальної камери йшов з молебні, де розміщувались сакральні культові сцени, композиція й кольорове рішення яких пронизано символікою. Релігійні сюжети, які розгорталися довгими стрічками регістрів, часто супроводжувалися надписами, які завдяки образотворчості

ієрогліфічних знаків дуже природно вписувалися в загальну композицію. Розписи початку XVIII династії відрізнялися звісним намаганням до архаїзації. Яскраві кольорові зіставлення, чіткість контурів наближують стиль їх виконання до рельєфу. Фігури великою частиною компонуються з інтервалами. З епохи Тутмоса IV й в особливості в період царювання

Аменхотепа ІІІ майстри досягли вражаючої свободи побудови композицій, вводячи до встановлених каноном ритуальних сцен декілька нових сюжетів. 10, 292-293 Ще в давні часи, коли Єгипет стали навідувати грецькі та римські туристи маршрут їх мандрів був приблизно той самий від Олександрії вгору по Нілу , були доступні для навідування шість скельних гробниць фараонів.

Французький єгиптолог Ж. Байє знайшов в них більш двох тисяч грецьких та латинських графіті з іменами авторів та коротким описом вражень від відвідування гробниць. Половина графіті - з гробниці Рамсеса VI. Один з відвідувачів, дехто Бесас, пише, що гробниця цього фараона найчарівніша. Інший стверджує Той, хто тут не був, ніколи нічого не бачив благословенні ті, хто сюди навідувався

. Величезнішою зі скельних гробниць є гробниця Рамсеса ІІІ, гробниця цариці Тауосрет та гробниця Сеті І останню також називають імям Бельцоні, італійського археолога, який її відкрив . Гробниця Сеті І досягає в довжину 100 м, всі інші трохи коротші. Чому ж скельні гробниці винищили практику будівництва пірамід?

Перш за усе це пояснюється суто економічними чинниками будівництво скельних гробниць без сумніву вимагало менших витрат праці, ніж будівництво пірамід. Що стосується збереження усипальниці та недоторканності, то скельні гробниці слугували не ліпшім захистом від пограбування, ніж піраміди. Слід також враховувати, що в часи Нового царства - часи безперервних войовничих походів єгиптян за межі країни - кожний чоловік був більш потрібний у війську, ніж на будівництві пірамід, коли

будівництво скельних усипальниць було величезною економією робітничої сили. Знать фараонів Нового царства, намагаючись бути схожими на своїх правителів, також почала створювати для себе невеличкі скельні гробниці наприклад, гробниці номархів місцевості в Середньому Єгипті, відомої зараз під назвою Бені-Хасан . Фараонів ховали у темній, скелястій Долині царів Бібан-ель-

Мулук , цариць - в Долині цариць, вельмож та сановників - в Абд-ель-Курні та інших місцях поблизу останніх. Стіни гробниць знаті Нового царства розписані епізодами з земного життя вельмож, не менш цінними для науки, як і мастаба Давнього царства. 9, 289 Верхівка в часи Давнього царства будувала собі гробниці поблизу усипальниць свого правителя - оточуючи його при житті,

ця верхівка намагалася наблизитися до нього й після смерті. Таким чином, поблизу пірамід в Гізі утворилися великі некрополі - цвинтарі сановників й вельмож. В науці ці гробниці відомі під назвою мастаба від араб що означає лавка . Ця лавка була цегляною надбудовою понад прихованим під поверхнею землі похованням. Надбудова споруджувалася іноді з плит вапняку та мала форму прямокутника, стіни якого у верхній частині

були прихилені усередину. Зверху цей прямокутник був повністю плоский. Саме його й назвали араби лавкою . Під цією надбудовою, під землею, знаходилася погребальна камера з саркофагом. До камери вела згори вертикальна шахта вглиб від трьох до тридцяти метрів - вхід. У частині надбудови, зверненої до сходу, в дуже неглибокому відділені споруджувалася фіктивні двері - немов би то вхід до мастаби. В тому відділені був спеціальний плоский жертовник, на який родичі померлого

клали підношення й перед яким читали заупокійні молитви. Той вічний дім померлого міг мати різні розміри - в залежності від соціального становища померлих та відношення до них та їх родичів царя. У сердабі спеціальному приміщенні зберігалися скульптурні портрети померлого, тобто заступники мумії, якщо її буде винищено або пошкоджено. Саме з цих сердабів виходять надзвичайні скульптурні портрети, які

є одним з скарбів Каїрського музею. Сердаб поєднувався з іншим приміщенням гробниці лише невеликим віконцем. В некрополі в Саккарі, грандіозному цвинтарі часів VI династії, знаходиться мастаба Мерерука, яка представляє собою цілу загробну квартиру померлого - в неї 31 приміщення. Мерерук був візиром фараона VI династії,

Теті, першою після фараона людиною в державі. Стіни приміщень розписані кольоровими, художньо виконаними зображеннями епізодів з земного життя померлого або оточення, в якому він знаходився. Наприклад Мерерук під час рибальства за допомогою спеціального дротика, в невеличкому човні, його супроводжує жінка зображення волів, які переходять канал Мерерук в супроводженні жінки на полюванні в пустелі тварини пустелі собака, який кусає антилопу тощо. На інших фресках знов-таки

Мерерук в супроводженні жінки спостерігає за роботою, яку виконують його працівники. До цієї ж серії належать зображення піднесення заупокійних дарів вже померлому Мереруку тощо. Зображення дуже реалістичні, без будь-якої містики або фантастики. Такого ж стилю зображення покривають стіни приміщень та багатьох мастаба некрополю в Саккарі - мастаба Ті, мастаба Птахотепа тощо - й не тільки в

Саккарі, але й в Гізі та інших місцях. В купі ці зображення являють собою надзвичайну високохудожню енциклопедію життя фараонівської верхівки за часів Давнього царства. Необхідно додати, що за тисячоліття яскраві фарби майже не потускніли. Зрозуміло, що виникає питання з якої мети наносилися зображення? Коли вони були примушені існувати у вічному мороку після того, як померлий був залишений у гробниці,

а вхід до неї був наглухо замурований. Для кого ж створювалися ці картинні галереї? Живі були позбавлені можливості дивитися на майстерність єгипетських живописців свого часу. Всі ці шедеври єгипетського мистецтва часів Давнього царства призначалися для єдиного мешканця гробниці - для самого померлого, точніше, для його ка. Але для нього вони були не просто витвором мистецтва його сучасників - за допомогою магії та заупокійних

текстів вони немов би то ставали реальністю, оживали, й таким чином померлий та його ка й після смерті продовжували існувати, як при житті. В тому, й тільки в тому, втілювався зміст та ціль створення тих зображень. Це була дивовижно цілеспрямована й разом із тим наївна спроба перемогти смерть, добитися вічного життя за допомогою магічного сприйняття світу. В усіх гробницях Давнього царства домінують реалістичні зображення земного життя.

Це підтверджує раніш зроблений висновок, що загробне життя уявлялось як безпосереднє продовження земного та що це продовження уявлялося можливим лише за участю живих з їх турботами про померлих, які виявлялися в ритуалі - у створенні гробниці, в муміфікації померлого, у строгому дотриманні його заупокійного культу. Але все це було можливим лише для еліти, яка правила країною на чолі з фараоном. А що можна сказати про широкі маси народу, які створювали піраміди й мастаба

для своїх господарів? Як вони дивилися на загробне життя та яким чином вони намагалися його себе забезпечити? Цілком зрозуміло, що, коли не маєш ні грошей, ні практичних можливостей для спорудження вічних домів , народ був вимушений дотримуватися погребальних звичаїв своїх пращурів тих часів, коли у докласовому суспільстві долини Нілу лише намітились зародки майбутніх класів. Практикувалося поховання в ямах, в піску, в ембріональному положенні, в більшості випадків без саркофага

або гроба, без муміфікації. Цей засіб поховання простежується в Гізі до часів V - VI династій, у Саккарі - приблизно до кінця VI династії, у провінції - до розпаду централізованої монархії Давнього царства. Цьому засобу поховання відповідали уявлення, розповсюджені в найдавніші, доісторичні часи, з яких розвинулися уявлення про загробне життя, властиві для володарів мастаба епохи

Давнього царства. Падіння Давнього царства з його централізацією влади в резиденції фараона супроводжувалося глибокими змінами в духовному житті єгиптян. Чотири століття, що відокремили шосту династію від блискучої епохи Середнього Царства, багато значили в житті єгипетського народу він пережив за цей час забагато більше, про що повідомляють скупі памятки, які збереглися з проміжної епохи, сповненої смут Розпад країни, війна всіх проти всіх, знищення центру й божественної влади фараонів, падіння зовнішньої

могутності й внутрішнього добробуту й порядку не змогли не викликати величезної роботи думки найкращих людей й поставити перед ними питання, стосовно самих різних боків оточуючої дійсності. Проблеми релігійного, політичного, соціального, етичного характеру турбували уми, шукаючі відповіді на свої сумніви при вигляді постійної невідповідності вікових уявлень й ідеалів з темною дійсністю. На цьому підґрунті виникає розвиток

індивідуалізму. Особистість дорожить своїм індивідуальним безсмертям, досягнувши царських прерогатив за гробом. Починаючи з VII династії уявлення про загробне життя демократизуються. Сутність тієї демократизації була в тому, що відтепер не тільки фараон, який спав вічним сном у своєї піраміді, не тільки його вельможна та сановна верхівка, похована в численних мастаба, але й прості смертні претендують на привілеї у потойбічному світі. Стали непотрібними величезні гробниці типу мастаба, для

забезпечення вічного життя за гробом простий смертний задовольнявся стелою - камяною плитою, на якій було написано все, що було потрібно померлому у потойбічному світі. Й не виникало необхідності в періодичному читанні цього тексту будь-ким з живих. Текст сам по собі забезпечував померлому й загробне життя, й матеріальне існування. Інакше кажучи, технічно культ мертвих спростився.

9, 284-288 Підкреслимо, що й далі гробниці продовжували займати дуже важливе, навіть саме перше місце в житті єгиптян. Це, безумовно, свідчить про те, що уявлення єгиптян, немов ба та ка померлого мають за свій притулок гробницю, залишалися вічними. Прямий свідок того - суто ритуальний характер культу померлих, зумовлений уявленням про загробне життя як аналог та продовження життя земного з усіма його матеріальними щоденними потребами.

Цей характерний матеріальний аспект культу мертвих, нерухомий на протязі існування єгипетської релігії, в якості реліктового явища простежується й на початку зародження християнства в Єгипті. Поховальний ритуал Роздивимося уявлення єгиптян на загробне життя фараона та на засоби ритуалу, які забезпечували померлому цареві вічне та щасливе життя за гробом. В часи Давнього царства фараонові, не просто людині, а боголюдині, зрозуміло, була приготовлена більш

вдала доля у загробному світі, ніж його некоронованим сучасникам. Оскільки фараон втілював у собі божественне та людське начало й оскільки помирало й було поховано його людське єство, настільки заупокійний культ царя був дуже схожий на культ мертвих представників знаті, позбавлених божественного начала. Піклувалися перш за усе про матеріальний добробут фараона після його смерті. Це піклування виявлялося не тільки в спорудженні для нього надійної гробниці, але й в найбільш

досконалих для того часу засобах муміфікації, в поховальному інвентарі, який супроводжував фараона після смерті, в обрядах поховального ритуалу, в заупокійних службах по фараону в заупокійному храмі при тій чи іншій піраміді. 9, 291 Отже, поховальний ритуал дуже умовно можна розбити на наступні пункти 1. підготовка гробниці 2. виконання обовязків жерця жерця ка 3. муміфікація 4. поховальна процесія 5. підіймання до гробниці 6.

прощання із мумією 7. поминальна трапеза Розпочнемо з підготовки гробниці. Фараони робили це задовго до смерті. Як вже розповідалося у другому розділі, побудування навіть середньої піраміди було дуже складною справою. Приходилось надсилати цілі експедиції, щоб доставити на плато Гізі або на плато Саккара гранітові або алебастрові блоки. З початку Нового царства фараонів стали ховати в Долині царів на захід від

Фів, де утворився новий некрополь. Нащадки Рамсеса І хоча й були родом з Дельти, однак перейняли звичай й продовжували вирубати у фіванських горах підземні зали й ходи до сотні метрів у довжину з дивними розписами на стінах. Вони зображують нічні мандри Ра по дванадцяти регіонах потойбічного світу, але ніщо не нагадує про подвиги Ра при житті. Бо царська гробниця не призначалася для відвідування й навіть вхід до неї намагалися

зробити потайним. Зовсім інакше справа була з гробницями приватних осіб, які звичайно чітко поділялися на дві частини. Підземна камера на дні шахти призначалася для померлого. Коли його клали до саркофагу й виконували останні обряди, камеру замуровували, шахту засипали, й ніхто більш не повинен був турбувати його спокій. Але понад шахтою споруджували справжній маленький храм, відкритий для живих. Він виходив фасадом надвір, де стояли стели з надписами захоплені нащадки могли

дізнатись про добродії та подвиги покійного. Іноді на такому дворі біля невеличкої водойми вирощували пальми й сикомори. З двору відвідувач входив до прекрасно прикрашеної зали. Навіть стеля була яскраво розписана рослинним або геометричним багатокольоровим орнаментом. На стінах й на колонах зображали найбільш характерні сцени з життя померлого. Обійшовши всю залу відвідувач входив до широкого коридору.

На одній його стіні він бачив померлого на турі, яка пливе до Абідосу, та інші епізоди похорону, виконаного за усіма правилами. Коридор приводив до останнього залу, де були зображені богоугодні дії померлого. Він поклоняється богам, виконує на їх честь молитви, подає їм запалену курильницю, співає гімни. А за це весь час отримує свіжу

їжу як нагороду за свою віру. З усього поховального інвентарю найголовнішим, зрозуміло, був саркофаг. Неферхотеп ще при житті неодноразово відвідував майстерню, де виготовляли саркофаг для його мумії. Він бачив свій майбутній притулок, який стояв на двох табуретах, дивився, як майстри, сидячи або стоячи, полірують його та розфарбовують. Він бачив жерця, який окропляв саркофаг святою водою.

Фараонові й знаті було недостатньо одного гроба. Мумія Псусеннеса, вже захищена золотою маскою, покоїлася у срібному гробі, який повторював обриси мумії, який, в свою чергу, стояв у саркофазі з чорного граніту, також схожим на стилізовану мумію. А той саркофаг був покладений до прямокутного камяного ящику, прикрашеного усередині й зовні божествами, до чиїх обовязків входило оберігати мумію. На кришці був зображений фараон з атрибутами

Осіріса, а з іншого боку - богиня неба Нут з усіма її турами та сузірями. Зображення її стрункого й граціозного тіла знаходилося всього в декількох сантиметрах понад саркофагом з чорного граніту, й фараон своїми камяними очами завжди міг спостерігати за красою богині. Так виконувалася величезніша мрія єгиптян для свого загробного життя зробитися небожителем, мандрувати серед зірок, які ніколи не стоять на місці, й серед безсмертних планет.

Крім того, на стінках саркофагів були вигравірувані очі ними померлий фараон бачив все, як Ра або Осіріс. Багатство поховального інвентарю залежало від коштів господаря гробниці. В тому відношенні гробниця Тутанхамона потрясає будь-яке уявлення парадні ложа, ложа для відпочинку, тури, сундуки, крісла, стільці, табурети, всіляка зброя, посохи й трості, найкращі в його часи ювелірні прикраси, гральні фігурки, предмети культу. В царстві

Осірісу фараон, як підданий, повинен був повторити всі свої богоугодні дії. А в якості глави родини й номарха йому судилося приймати на тому світі своїх дітей, родичів й друзів. Для тієї цілі померлому приносили багато різноманітного посуду. В його гробниці поруч із царськими сервізами залишали шматочки мяса, птахів, зерно, віна - тобто, все те, що їдять та пють живі. Окрім саркофагу до поховальної камери ставили деревяний або камяний ящик

з чотирма посудинами, які ми називаємо канопами. Вони призначалися для різноманітних органів, вийнятих з тіла перед муміфікацією та відданих під захист чотирьох богів та чотирьох богинь. Один з них, Амсет, мав людську голову другий, Хапі голову павіана третій, Дуамутеф голову шакалу, а четвертий, Кебехсенуф голову сокола. Таким чином, кришка першої посудини була у вигляді людської голови, а три

інші відповідно у вигляді павіана, шакала й сокола. Однак особливо вишуканим майбутнім покійникам й цього не вистачало. Вони замовляли невеличкі гроби з золота або срібла з зовнішніми ящиками та кришками, як у справжніх саркофагів. В них клали маленькі згортки з муміфікованими органами, а потім ці чотири гробика опускали до алебастрових посудин так у похованні Тутанхамона .

Поля Іалу, де царював Осіріс, були, як сад Кандида, найпрекраснішим місцем в світі. Але їх треба було опрацьовувати, як справжні орати, сіяти, жати та виконувати ще безліч робіт, ціль яких ми не розуміємо, наприклад переносити пісок з одного берега на інший. Жоден народ в світі не вірив так сильно, як єгиптяни, що зображення якої-небудь речі або істоти переймає в загробному світі якості та здібності

оригіналу. Та ось висновок достатньо зробити статуетку, щоб вона працювала замість покійного господаря. Статуетки з глазурованого фаянсу, а іноді з бронзи мали вигляд мумії. Обличчя іноді відрізнялося індивідуальними рисами. Вважається, що майстри намагалися добитися портретної схожості. Але, навіть, коли їм це не вдавалося, вони все одно досягали своєї мети, тому що на кожній статуетці

писалися імя й титул господаря, якого вона заміщувала. Наприклад Осіріс N, перший пророк Амона-Ра, царя богів, Хорнахті . Часто більш поширений надпис визначав обовязки статуетки. Осіріс N каже О ушебті , якщо Осіріс N буде врахований, призваний, призначений на всілякі роботи, які повинен був зробити там, в некрополі, як робить людина для себе, для родючості полів, для зрощення берегів,

для переносу піску зі сходу на захід й навпаки, для винищення бурянів, як робить людина для себе, ти скажеш Я зроблю це. Я тут Одного разу ступивши на цей шлях, єгиптяни стали множити такі статуетки, щоб позбавитися у вічності від неприємних занять. Вони вкладали їм до рук або малювали на спинах знаряддя праці й мішки. До статуеток робітників пізніше приєдналися статуетки чиновників.

Та нарешті, єгиптяни почали виготовляти для статуеток мініатюрні предмети з фаянсу або бронзи коромисла з посудинами для води або з тазами для піску, корзини та молотки. На тих модельках, щоб їх не вкрали та не використали за іншим призначенням, також ставили імя володаря гробниці, як на статуетках. Дотримуючись тієї ж самої ідеї, єгиптяни почали виготовляти для померлих статуетки голих жінок.

У фараонів та знаті при житті були наложниці, а вони не хотіли втрачати цього звичаю в загробному світі. Були знайдені такі статуетки в гробниці Псусеннеса. На одних було імя фараона, на інших - жіночі імена. Але якщо живі оригінали були схожі на тих ляльок, нам залишається тільки поспівчувати фараонові. Мумії полюбляли прикраси не менш, ніж живі. До того ж часто на них були ті ж самі прикраси, які померлий

носив при житті, але часто для мумії виготовляли нові. Ось перелік всього необхідного для мумії фараона або видатної персони золота маска для фараона та царевичів, розфарбована маска з папє-маше або з гіпсу для приватних осіб ворітник з двох жорстких золотих пластин з емаллю, які зображали коршака з розправленими крилами одне або декілька намист з золота, коштовних каменів, фаянсу у вигляді багаторядкових бусин одна або декілька нагрудних прикрас, пекторалей, причеплених

на ланцюжки. Найбільш поширеними були пекторалі у вигляді крилатого скарабею з Ісідою та Нефтіс з обох боків. На зворотному боці скарабею вирізали відоме всім звертання до серця О серце моє, серце моєї матусі, серце моєї плоті! Не ставай проти мене в якості свідка, не сперечайся зі мною перед суддями, не клади свою вагу проти мене перед володарем терезів. Ти - мій Ка, який усередині мені, ти - Хнум, який надав цілісність моєму тілу.

Не припусти, щоб імя моє погано пахло Не бреши проти мене перед богом! інші скарабеї, з крилами або без крил, з надписами лазуритові серця на ланцюжках з іменем померлого напульсники для рук та ніг кільця на кожен з пальців сандалії амулети та статуетки різних богів, які вішали на шию або приєднували до пекторалі. Богами-охоронцями мертвих були перш за все Анубіс й

Тот, однак єгиптяни не зневажали допомогою соколів та коршаків з розкинутими крилами, зміїних голів, або змія - охоронниця замків на дверях між різними відділеннями потойбічного світу, а також ока уджат та фетишів Осіріса та Ісіди. До тих прикрас та амулетів слід додати величезну кількість мініатюрних моделей всіляких предметів скіпетрів, зброї, царських та божественних емблем, які завжди треба було мати поруч. Було зовсім не легко обрати та замовити всі ці складні та коштовні предмети та простежити

за їх виготовленням. Що б там не казали деякі скептики, а добробут на тому світі все ж таки залежав від турбот людини про свій дім вічності , про поховальний посуд та прикраси. Загробний світ зовсім не був місцем відпочинку та затишку померлого очікували там перешкоди та, щоб їх позбавитися, слід було прийняти міри вчасно. 11, 307-312 Перейдемо до виконання обовязків жерця жерця ка . Після того, як був побудований та прикрашений дім

вічності , треба ще щоб нащадки піклувалися про померлого після його смерті та памятали про нього завжди. Ось, що каже один знатний єгиптянин Я передав мої посади синові, коли був ще живий. Я залишаю йому більш, ніж мій батько залишив мені. Мій дім твердо стоїть на його фундаменті, моя земля на своєму місці. Мій син надасть життя моєму серцю на цієї стелі. Він створив для мене нащадка в якості доброго сина

. Думка про те, що син не дасть померти імені свого батька й навіть батьків його батька, дуже часто зустрічається в заупокійних текстах. Хапіджефаі, правитель Сіута, призначив свого сина заупокійним жерцем жерцем Ка . Все, що він отримує, як жрець Ка, виокремиться в особливу частину. Він, в свою чергу, не має права роздавати цю долю своїм дітям.

Він може передати її тільки цілком тому з синів, кого призначить на своє місце, щоб той продовжував піклуватися про гробницю свого діда та особисто приймати участь в усіх церемоніях, створених на його честь. Ці церемонії влаштовували звичайно на честь Нового року та свята уаг , яке святкувалося вісімнадцять днів після того. Вони проходили в самій гробниці, у храму Упуаута, покровителя

Сіута, та у храмі Анубіса, покровителя некрополя. За пять днів до Нового року жерці Упуаута приходять до храму Анубіса, та кожен підносить його статуї невеличкий хлібець. Напередодні Нового року жрець Упуаута приносить заупокійному жерцю свічу свого храму. Жрець Анубіса робить так само він передає свічу, яка освітлює храм Анубіса, керівнику всіх службовців некрополю, який повинен віднести

її до гробниці під ескортом охоронців гори. Там їх зустріне заупокійний жрець, та вони віддадуть свічу йому. В день Нового року після освітлення храму кожен жрець Упуаута кладе хлібець перед статуєю Хапіджефаі. Потім вони стають позаду жерця Ка та шанують память померлого. Голова некрополю та його охоронці також приносять в дар статуї хліб та пиво. Приблизно такі ж самі церемонії проходять на святі уаг .

В храмі Упуаута жерці підносять статуї білі хлібці й стають позаду жерця Ка, щоб прославити Хапіджефаі. Вночі перед ним запалюють третю свічу. Процесія жерців Анубіса доходить до монументальних сходинок, які ведуть до гробниці, й розхвалює померлого. Кожен з жерців кладе хлібець до підніжжя статуї, осяяної свічею. Виконавши щоденні обряди, жрець храму приносить в дар статуї хліб та пиво.

Інший представник некрополю, керівник охорони гори, також приносить хліб та стакани з пивом жерцю Ка, щоб той передав той дар статуї померлого. Хапіджефаі міг похвалитися, що його не забували й в інші, нехай не в такі урочисті свята, як день Нового року, але тим не менш достатньо важливі, наприклад в свята початку сезонів. Керівник некрополю з охоронцями гори приходили в сад перед гробницею, брали статую, яка стояла там, та відносили її до храму Анубіса.

Та ще одне його бажання було виконано. З тих пір як Хапіджефаі став головою жерців Упуаута, він звик отримувати в дні свят мясо та пиво. Тому в дні свят його статуї завжди приносили мясо та пиво під наглядом жерця Ка. Всі ці послуги не були безкоштовними. Щоб їх сплатити, Хапіджефаі використовував долю натуральних продуктів, яку отримував як керівник та як верховний жрець

Упуаута. З неприхованим егоїзмом присвоює він те, що належить його нащадкам за посадою. Він зменшує їх прибутки, бо його нащадок вимушений тепер щорічно віддавати двадцять сім днів храму, а день храму був однією триста шести десятою частиною всього, що поступало до храму протягом року. Хоча храм Упуаута провінціальний, але його прибутки були дуже значними, а нащадки за посадою, які були вимушені віддавати жерцям суму, яка складала приблизно одну тринадцяту з усієї частини річних прибутків

храму Упуаута, залишалися без дуже великих коштів, тим більш, що основна частина володіння була й без того зменшеною у звязку з тим, що Хапіджефаі подарував багато полів іншим храмам. Очевидно, що піклування про гробницю могло обійтися значно дорожче, ніж сама гробниця. Але Хапіджефаі додає, що договір, який він заключив з жерцями його часів, повинен бути виконаним незмінно та ніякий майбутній правитель не посміє порушати його.

На щастя, через два-три покоління прибутки, призначені для їх утримування, використовувались на поховання інших померлих. Ми вже бачили, що фараони та верхівка вважали благородною справою оновлення старих гробниць та відновлення приношень на їх жрецькі столи. Але більшість гробниць та заупокійних храмів були повністю винищені під час війни з нечистими . З-за тієї війни та поступової анархії

Єгипет був майже зруйнований та настільки обіднів, що йому було не до турбот про давніх мерців. 11, 313-315 Хотілося б уважно розглянути муміфікацію. В той день, коли людина відпливла до іншого берега - єгиптяни не любили казати він помер його близькі люди поринали в траур як мінімум на сімдесят днів. Вони припиняли усі справи та сиділи вдома у мовчазній скорботі.

Якщо їм все ж таки доводилося виходити, вони мазали обличчя мулом, як це зробив Анапу, коли подумав, що його молодший брат помер Казка про двох братів , та постійно били себе по голові руками. Вони не могли перенести дуже важливу справу труп треба було одразу передати жерцям та обрати засіб муміфікації. 11, 315 Думка про те, що людина після смерті продовжує існувати у місці поховання, викликало намагання зберегти тіло від руйнування та призвело до виникнення

муміфікації - консервації тіла при збереженні його цілісності. Це досягалося шляхом бинтування усіх частин торсу пеленами тканини та практикувалося вже за часів II - IV династій. У Текстах пірамід говориться Зберігай голову померлого царя , щоб вона не розпалася, збери кісті померлого царя , щоб вони не відділилися . Бинтування останків й було реалізацією тих побажань.

9, 292 Слід, однак розповісти дещо про самі мумії. Слово мумія має декілька значень. Mumiya , або mumiyai , арабське слово, яке в даному випадку означає або асфальт, або вар, або якесь природне виділення скал. Сумішшю смоли та мирру назвав мумію арабський мандрівник. Крім того мумією називали острижені в тієї чи іншої людини нігті або волосся згідно з

існуючими на той час поняттями, вони були немов би то її втіленням та тому часто використовувалися для наговорів та шахрайства. 7, 168 Далі процес муміфікації ускладнився вирізанням органів з тіла та використанням різних мінеральних речовин для збереження тіла. Піку у своєму розвиткові муміфікація досягла в часи XVII та XIX династій. Змінювалася техніка муміфікації.

Це добре описано Геродотом Коли до них тобто жерців приносять померлого, вони показують родичам на вибір деревяні розфарбовані зображення померлих. При цьому майстри називають найкращій засіб муміфікації, використаний при муміфікації того , кого мені у даному випадку не дозволено звати за іменем Геродот має на увазі Осіріса . Потім вони пропонують другий засіб, він більш простий та дешевий і, нарешті, третій - самий дешевий. Потім запитують родичів , за яку ціну та яким засобом ті бажають

муміфікувати померлого. Якщо ціна задовільна, то родичі повертаються додому, а майстри залишаються та одразу дуже ретельно приймаються за справу. Спочатку вони виймають через ніздрі залізним крючком мозок. Цім засобом вирізають тільки частину мозку, а решту - шляхом вприскування розчинюючих речовин. Потім роблять гострим ефіопським каменем розріз у паху та вичищають всю порожнину від органів. Вичистивши порожнину та промивши її пальмовим віном, майстри потім знов прочищають

її розтертими пахучими речовинами. Нарешті, наповнюють порожнину чистою розтертою миррою, касією та іншими речовинами окрім ладану та знов зашивають. Після цього тіло на 70 днів кладуть у натрову лугу. Однак, більш 70 днів залишати тіло в лузі не можна. Коли пролине 70 днів, омивши тіло, обвивають повязкою з розрізаного на стрічки вісонного сукна та мажуть камеддю її використовують замість клею . Після того родичі беруть тіло назад, виготовляють деревяний

саркофаг у вигляді людської фігури та кладуть туди померлого. Поклавши гроб, тіло зберігають у родинній усипальниці, де ставлять гроб до стінки. Таким способом багатії муміфікують своїх померлих. Якщо родичам із-за коштовності першого приходиться обирати другий засіб муміфікації, то майстри роблять ось що. За допомогою трубки для промивання вприскують у порожнину померлого кедрову олію, не розрізуючи,

однак, паху та не вирізаючи звідси органів. Вприскують же олію через задній прохід й потім, заткнувши його, щоб олія не витікала, кладуть тіло у натрову лугу на певну кількість днів. Останнього дня випускають з кишечнику раніш влиту туди олію. Олія діє настільки міцно, що розкладає шлунок та органи, що виходять разом із олією. Натровий луг розкладає мясо, таким чином від померлого залишаються лише шкіра та кісті.

Потім тіло повертають родичам , більш нічого вже з ним не роблячи Третій засіб муміфікації, яким муміфікують бідних, ось який. У порожнину вливають сік редьки а потім кладуть тіло у натровий луг на 70 днів. Після цього тіло повертають родичам . Якщо судити по муміям, які дійшли до нас, опис Геродота досить близький до дійсності. Однак Геродот упустив дві дуже важливі деталі в процесі муміфікації

по-перше, з тіла вирізалися усі внутрішні органи, окрім серця. Вирізані органи клали до чотирьох особливих посудин, так званих канопів , про які вже казалося вище. Другий дуже важливий момент, не згаданий Геродотом це штучне сушіння тіла, заходи якого не зовсім ясни. Першим майстром муміфікації вважався сам бог Анубіс, захисник та покровитель усіх померлих, який приготовив мумію Осіріса. 9, 293-294 Отже, коли робота була закінчена, тіло являло собою скелет, обтягнутий шкірою,

однак померлого все ж таки можна було впізнати, незважаючи на щоки, що ввалилися, та зморщені губи. Мумія Сеті І й зараз дозволяє нам відтворити риси та вираз обличчя цього великого фараона. Те ж саме можна сказати й про більшість інших мумій. Прийшов час одягнути та прикрасити мумію. На неї навішували намиста, пекторалі та амулети, одягали напульсники та сандалії. На розріз, що зробили жерці, щоб виймати внутрішні органи, клали товстий золотий

лист з вигравіруваними на ньому чотирма божествами - охоронцями каноп по боках та оком уджат усередині, яке мало властивість лікувати рани. Між ніг мумії клали копію книги мертвих - необхідного путівника по загробному царству. Потім все тіло забинтовували льняними пеленами. На обличчя клали маску. У приватних осіб вона виготовлялась з полотна з гіпсовою штукатуркою, у фараонів та знаті - з золота, іноді вона поєднувалася з накидкою або ворітником з бус.

Все покривав останній саван. Замість цього савана мумія Шешонка, що була знайдена у Танісі в передньому покої гробниці Псусеннеса, була захищена футляром з папє-маше, на якому за допомогою золотих листків та дуже тонких накладок синього фаянсу достатньо наївно відтворені орнамент та прикраси, звичайно вигравірувані на срібному саркофазі. Якщо весь цей час працівники, що виготовляють погребальний посуд, яким були роздані

замовлення, не сиділи без діла, через два з половиною місяців можна було нарешті покласти мумію в гроб та приступити до похорону. 11, 316-317 Практика муміфікації збереглася у Єгипті й після ствердження християнства вона припинила своє існування тільки з витісненням християнства ісламом. Християнство, як релігія, не стверджувала збереження тіла померлого для вічного життя, однак наполегливі

прохання християнського духовенства не принесли плодів населення, яке вже звикло протягом століть та й навіть тисячоліть до муміфікації не хотіло поривати зі звичаями пращурів. Яскравий свідок того - сотні грубо виготовлених мумій періоду християнства у Єгипті. Дуже важливо підкреслити, що у давній християнській літературі догмат про воскресіння померлих викладений з термінології єгипетських жерців. Ця обставина слугує ланкою, яка повязує

єгипетські погляди на загробне життя та християнський догмат про воскресіння мертвих. Не викликає сумніву, що саме цей давній звичай муміфікації досить допомагав розвиткові єгипетської анатомії та покінчив з думкою, яка тиснула на грецьких докторів, згідно з якою розрізання тіл померлих вважалося гріхом. 9, 295 Перейдемо до поховальної процесії. Єгипетський похорон був тяжким та водночас яскравим видовищем.

Родичі померлого голосно ридали та в жалю заламували руки протягом всього шляху до гробниці. Окрім того, вони наймали професійних плакальників та плакальниць, скоріш за усе боячись, що самі вони не зможуть показати усю глибину свого горя. А ті були дійсно невтомні. Намазавши обличчя молом, роздягнувшись до поясу, розірвавши на собі одяг, вони ридали, стогнали та били себе руками по голові. Заможні чоловіки в траурній процесії не впадали у такі крайнощі, але пригадували

на ходу про достоїнства померлого Дуже прекрасна його доля Він заповнив серце Хонсу у Фівах, і той дозволив йому досягти Заходу в супроводженні поколінь і поколінь його служителів . А рештою погребальна процесія дуже нагадувала перехід з одного дома в інший. Перша група служителів несла на коромислах піроги та квіти, глиняні посудини та камяні вази,

шкатулки зі статуетками-ушебті та їх знаряддями праці. Друга, більш численна група несла звичайний погребальні меблі крісла, ліжко, шкатулки та шафи, а крім того - колісницю у розібраному вигляді. Особисті речі, ящики з канопами, трості, скіпетри, статуї, парасольки були довірені третій групі. Коштовності, намиста, фігури соколів та коршаків з розправленими крилами, птахів з людськими головами та інші предмети розкоші несли на блюдах та явно виставляли напоказ.

Саркофагу майже не було видно на катафалку, який несли дві корови декілька чоловіків підштовхували його. Цей катафалк складався з деревяних щитів або рамок, на яких висіли вишиті ткані або шкіри тварин. Він покоївся на турі зі статуями Ісіди та Нефтіс з обох боків, а сама тура стояла на санях. Далі відбувалася переправа через Ніл. Процесія повільно наближалась до берега Нілу, де її вже очікувала ціла флотилія. Головна погребальна тура мала посередині велику кабіну, прикрашену

зсередини розшитими тканинами та шкіряними стрічками. До неї поставили катафалк разом із статуями Ісіди та Нефтіс. Жрець у накинутій на плечі шкірі пантери розпалює пахучі речовини. Плакальниці бють себе по голові. Команда тієї тури - єдиний матрос, який вимірює глибину довгою палкою, тому погребальну туру веде на буксирі

інше судно з численним екіпажем під командою капітана та кормчім біля рульового весла. На тому судні також стоїть велика кабіна. На кришці її група роздягнутих до поясу плакальниць продовжує ридати та заламувати руки, обернувшись обличчям до саркофагу. Ось одна з них підвищує голос Скоріш пливемо на Захід, до землі Істини! Жінки на кораблі плачуть і плачуть.

З миром, з миром на Захід, о шановний, йди з миром! Якщо завгодно богові, коли день зімнеться вічністю, ми побачимо тебе, побачимо, як ти уходиш на ту землю, де всі люди рівні . Ще чотири судна слідували за погребальною турою. На них зайшли ті, хто вирішив проводити померлого до кінця, і саме туди повантажили погребальний посуд. Ті, хто залишився на березі, зверталися до свого друга

з останніми побажаннями Бажаємо тобі в мирі доплисти до Заходу Фів! Або На Захід, на Захід, до землі праведних! Місце, яке ти любив, зараз стогне й горює . В цей момент голосить безутішна вдова О мій брат, мій чоловік, о мій друг, не уходи, залишся на місці своєму, не віддаляйся від місця, де ти мешкаєш! Нажаль, ти уходиш, щоб переправитися через

Ніл. О матроси, не торопитесь, залиште його тут! Ви повертаєтесь у свої дома, а він уходить у країну вічності . Після цього відбувається урочисте підіймання до гробниці. На другому березі на процесію вже очікують. Люди розбилися на групи. Навколо стоять маленькі лавки з всілякими амулетами, талісманами та іншими предметами культу для тих, хто не встиг їх придбати у місті.

Людина на причалі тримає за ніс першу туру, а всі допомагають переносити на беріг катафалк та погребальний посуд. Знов збирається поховальна процесія, вже не дуже численна, але приблизно у тому ж самому вигляді. Двох корів знов запрягають до саней, на яких стоїть тура архаїчного типу з саркофагом. Ісіда та Нефтіс займають свої місця. Разом з ними йде людина зі звитком. Жінки з родини померлого, діти та плакальниці збираються хто де.

Час від часу хто-небудь з жінок грає на трісочках. Друзі та працівники померлого з тростями в руках виступають у супроводженні носильників. Вони розмовляють про свого покійного друга, про його смаки та прихильності, про його долю, про недовговічність людського життя. Вони проходять мимо легких навісів, перед якими люди махають курильницями. Таким чином процесія перетинає поля та наближується до підніжжя

Лівійських гір. Дорога йде вгору та стає все більш важкою. Корів відпускають. Тепер сані тягнуть за собою люди, іноді саркофаг приходиться нести на плечах. Попереду йде жрець, який весь час окропляє саркофаг з келиха та протягує в його бік запалену курильницю. Далі повинна зявитися Хатхор у вигляді корови, та привітати всіх, хто прийшов.

11, 317-320 Дуже яскраво відбувається прощання з мумією. Процесія все ж таки доходить до гробниці. Тут стоять невеличкі лавочки, де торгівці розпалюють курильниці з ручкою та остуджують воду у великих глиняних посудинах. Богиня Заходу невидна та зявляється перед людьми тільки у вигляді сокола на стелі. Саркофаг знімають та ставлять перед стелою. Вдова падає на коліна та обіймає його руками.

Один з чоловіків робить маленький ковпачок з волосся. Плакальниці, діти, родичі бють себе руками по голові ще відчайдушніше, ніж на початку церемонії. Але жерцям необхідно виконати дуже важливий обряд. 11, 320 Дуже важливе місце займав обряд отверзаннія уст і очей , сенс якого втілювався в тому, щоб оживити мумію перед похованням, передати

їй здібність сприйняття зовнішнього світу. Необхідно було помирити факт смерті з найдавнішим, традиційним віруванням, немов би то людина продовжує фізіологічно функціонувати й після смерті. І тут на допомогу приходила магія. Обряд отверзанія уст і очей складався з того, що жрець торкався уст та очей мумії спочатку кривавою ногою жрецького бика, а потім двома різними теслами та різцем скульптора, а також мішком з червоним мінералом.

Магічні дії супроводжувалися певними словами. 9, 297-298 Момент розлучення наближається. Скорбота присутніх досягає апогею. Вдова починає першою Я жінка твоя, Мерітра, о великий, не залишай мене. Невже ти хочеш, щоб я від тебе пішла? Якщо я піду, ти залишишся один. Хто буде там з тобою, в твоєму оточенні? Ти так полюбляв пошуткувати, а тепер ти мовчиш, ти не розмовляєш

зі мною! Разом з нею голосять жінки Горе, горе! Плачте, плачте, плачте не припиняючи! Добрий пастир пішов до країни вічності. Товп людей пішла від тебе. Тепер ти у країні, яка полюбляє самоту. Ти, хто полюбляв рухати ногами, щоб ходити, тепер ти вязень, забинтований та звязаний. Ти, хто мав стільки тонкої одежі, тепер ти спиш у пеленах Залишається тільки спустити саркофаг до гробниці та розставити там поховальний посуд.

Катафалк тепер пустий. Гроб у вигляді мумії опускають до прямокутного камяного ящику він висічений вчасно, прикрашений рельєфами та покладений на своє місце. Деякі предмети - трості, зброя, амулети - кладуть поруч з гробом та закривають камяний саркофаг важкою кришкою. Коло нього ставлять ящик з канопами, шкатулки зі статуетками-ушебті та решту посуду. Головне - не забути про їжу, яка так необхідна померлому та деревяні каркаси, які нагадують мумію

Осіріс, обтягнуті грубою тканиною. Їх заповнювали сумішшю ячменя з піском та поливали декілька днів. Ячмінь проростав. Коли ростки досягали дванадцяти-чотирнадцяти сантиметрів, їм надавали можливість засохнути на корені а потім обгортали у пелени. Єгиптяни сподівалися пришвидшити воскресіння померлого, бо Осіріс проростав так само до моменту свого відродження.

У більш давніх гробницях для цього ж слугували вази, розділені на дві частини перегородкою з дірочками. До низової частини наливали воду, а до верхньої клали луковиці водяної лілії. Вона випускала коріння, яке через дірочку спускалася до води, а вгору луковиця випускала стеблі, і лілія розквітала. Цей звичай, дуже поширений в епоху Середнього царства, пізніш був загублений, коли на зміну вазам прийшли

Осіріс - ще одна перемого культу Осіріса на давнім сонячним культом. Все завершувалося ще більш дивною поминальною трапезою. Коли в усипальниці все було розставлено по місцях, жрець та його помічники шли звідти. Каменяр замуровував вхід. Однак родичі і друзі проводили померлого до його вічного житла, не торопилися піти. Таке горе та хвилювання пробуджувало апетит.

Носильники не забули про їжу для живих. Усі збиралися у гробниці, або перед входом до неї. Арфіст, обернувшись обличчям до того місця, де покоїлася мумія, починав з хваління всього зробленого для померлого Ти покликав до Ра, тебе слухає Хепрі та відповідає Атум. Володар всесвіту зробить все, що тобі подобається Вітер Заходу долітає до тебе, до твого носа. Південний вітер для тебе перетворюється на північний вітер.

Розміщають твій рот біля сосків корови Хесат. Ти стаєш чистим, щоб дивитися на сонце. Ти здійснюєш омивання у божественній водоймі Всі твої частини тіла досить здорові. Ти виправданий перед Ра. Ти безсмертний перед Осірісом. Ти приймаєш найкращі приношення. Ти наїдаєшся, як на землі. Твоє серце заспокоїлося в некрополі. Ти прийшов в своє житло з миром.

Боги Дуата пекла кажуть тобі Прийди до твого Ка у повному спокою! Всі люди іншого світу - під твоєю владою. Ти призваний викладати прохання перед великим богом . Ти віриш у правосуддя, Осіріс-Чанефер правий . На честь божественного батька Неферхотепа другий арфіст каже більш сумні слова. Всі памятають, що померлий відмічений особливими привілеями. Скільки гробниць зруйновано, скільки зникло! Їм більш не приносять жертв, хліб

їх покрився пилом. Але стіни твоєї гробниці тверді, і ти посадив дерева навколо твого ставу. Твій Ба відпочиває під ними та пє їх воду . Арфісту здається, що це найвдаліший випадок трохи пофілософствувати Тіла уходять туди з часів богів, а молоде покоління займає їх місце. До тих пір, поки Ра буде вставати на сході, а

Атум заходити на заході, чоловіки будуть запліднювати, жінки - зачинати і всі носи будуть дихати. Але той, хто народжений, одного разу повернеться на своє місце . Звідси висновок радій життю, поки живеш! Але ось що дивно арфіст звертався з цією порадою до того, хто покоївся у саркофазі, а присутні приймали його на свій рахунок. Наївшись та напившись, вони поверталися до свого міста гучним, веселим юрбою, яка зовсім не була схожа

на похоронну процесію. 11, 321-323 Сукупність перелічених обрядів та заходів складала матеріальний аспект заупокійного культу. Але вже дуже давні часи у єгиптян виникла думка, що у могилі, окрім останків померлого було ще щось невидиме, що складало поряд із плоттю сутність людини уявлення про ка, ба та ін Це дещо невидиме намагалося вирватися з гробниці до загробного світу, який, в уявленні єгиптян, був значною мірою відображенням світу земного.

У потойбічному світі померлому загрожували ті ж самі небезпеки, що й на землі змії, крокодили, голод, жахи й навіть остаточне винищення. На допомогу знов-таки приходила магія, досконалим знанням якої повинен був володіти померлий. Допомогти йому придбати ці знання зобовязані були живі. Саме вони приносили померлому магічні тексти, які слугували путівниками у потойбічному світі. Таким чином, магічно-релігійний ритуал перш за усе ритуал, не уявлення етичного порядку відігравав

вирішальну роль не тільки в матеріальному житті померлого в гробниці, але й в його мандрах по загробному світу. 9, 298 Висновки Культ мертвих у Стародавньому Єгипті відігравав провідну роль у суспільному житті. Кожна людина починала готуватися до смерті майже з дитинства, тому що життя розглядалося, як проміжний пункт між народженням і вічністю. Смерть уявлялася як сон тіла, коли якась невидима субстанція залишалася

завжди живою та невмирущою. Таких субстанцій у людини було сім ба щось на зразок души людини і богів , ка що означало подвійника людини , ах перекладається як дух , тінь, як вияв людської сутності, імя, сах мумія і серце. Імя та серце взагалі мали величезне значення, тому як серце було головним свідком на загробному суді воно розповідало про всі вчинки померлого богам, та по суті вирішувало його долю у потойбічному світі. Імя ж було запорукою вічного життя померлого, витерти його було рівноцінно вбивству

цієї субстанції. Так, після смерті ця субстанція продовжувала жити, їсти і пити та повинна була мати своєрідний притулок, куди вона після своїх мандрів могла спокійно повернутися. Цім притулком і була мумія, або скульптурні зображення померлого, якщо тіло буде знищено або пошкоджено. З цього приводу виникала необхідність у збереженні тіла, що, в свою чергу, призвело до виникнення мистецтва муміфікації. Смерть являла собою кінець земних страждань та величезне звільнення.

Загробне життя згідно з уявленнями давніх єгиптян мало чим відрізнялось від життя земного, тому для забезпечення людині добробуту її родина повинна була піклуватися про так званий вічний дім померлого, тобто про його гробницю. Це піклування виражалося у регулярному читанні заупокійних текстів та забезпеченні померлого всім необхідним. Але не слід плутати його з культом померлих пращурів. Фактично, культ мертвих - це піклування живих про померлих, обовязок живих перед мертвими.

Культ мертвих мав величезний вплив на культуру Давнього Єгипту загалом. Це втілилося у характері архітектурних та образотворчих памяток, які дійшли до нас. Це канон пози і кольору на портретах фараонів, це пригноблююче враження, яке призводять піраміди та скельні усипальниці. Здається, все у єгипетському мистецтві намагається нагадати нам про недовговічність людського життя та його безсилля і незначність перед вічністю.

Заупокійний культ впливав, навіть, на економічне життя суспільства, добрим прикладом чого явилися величезні поля, розкинуті поблизу гробниць. Так, на вже померлого правителя продовжували працювати його робітники, щоб забезпечити його мумію пивом та їжею протягом цілого року. Заупокійні жерці, які були закріплені при храмі певної гробниці, отримували величезні кошти за те, що постійно згадували імя померлого у своїх служіннях.

Культ мертвих - це, мабуть трохи наївна, але все ж таки спроба перемогти смерть. По суті, це боротьба проти смерті за вічне життя. БІБЛІОГРАФІЯ Джерела 1. Бадж Э. Легенды о египетских богах М 1997 280 с.2. Египетская Книга мёртвых Излож. Лазарев Е. Наука и религия 1990 1-12 80 с.3. Геродот. История.

Избранные страницы Спб 1999 153 с.4. Лирика древнего Египта Под ред. Кацнельсона И М 1965 219 с. Наукова та науково-популярна література 5. Дерош-Ноблькур К. Мертвого имя назвать Атеистические чтения М 1988 С. 99-102.6. Древние цивилизации Под ред. Бонград-Левина Г.М М 1989 540 с. 7. Керам К. Боги. Гробницы.

Ученые Роман археологии М 1986 390 с.8. Кинк Х. А. Древнеегипетский храм М 1979 210 с.9. Коростовцев М. А. Религия Древнего Египта М 2000 536 с.10. Культура древнего Египта Отв. ред. Кацнельсон И М 1976 435 с.11. Монтэ П. Египет Рамсесов повседневная жизнь египтян во времена фараонов

М 1983 480 с.12. Токарев С. А. Религия в истории народов мира М 1976 430 с. Довідкова література 13. Детская энциклопедия В 12 т М 1965 574 с.14. Большой энциклопедический словарь В 2 т. Гл. ред. Прохоров А М 1991 371.