Сполучені Штати Америки у другій половині ХХ ст

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ

План

1. Наслідки війни для США.

2. Гарі Трумен – американський президент.

3. Дуайт Ейзенхауер на чолі держави.

4. Сполучені Штати у 60-80-х роках

5. Внутрішня і зовнішня політика Біла Клінтона.

6. США і Україна.

Використана література.

1. Наслідки війни для США.

На відміну від інших західних держав США не лише не зазнали в другій світовій війні тяжких втрат, але, навпаки, отримали величезні вигоди. США досягли грандіозної економічної і воєнної могутності. За 5 роківвійни прибутки американських монополій склали 70 млрд дол. США зайняли домінуючі позиції у світовому капіталістичному господарстві і домоглися безумовних переваг над основними конкурентами. Після війни аме­риканці володіли приблизно половиною запасів золота несоціалістичного світу, а з 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі основної міжнародної валюти. Економічну гегемонію Америки ще більше посилювало те, що вона виробляла майже половину світової промислової продукції. 1945 р. збройні сили США нараховували 12 млн. чол., 114 авіаносців, приблизно 3 тис. важких бомбардувальників. Влітку 1945 р. після успішного випробування атомного заряду США стали першою ядерною державою. Результат неухильно зростаючої економічної та військової могутності США — посилення їх політичних позицій в світі.

2. Гарі Трумен – американський президент.

Після смерті 12 квітня 1945 р. Франкліна Рузвельта, який 12 років був президентом США, вирішення усіх проблем лягло на віце-президента Гаррі Трумена. 1948 р. Трумен був обраний президентом США. У внутрішній політиці адміністрації Трумена було значною мірою продовжено традиції "нового курсу" Рузвельта. Щоб уникнути соціальних потрясінь, що могли виникнути внаслідок демобілізації армії (армія була скорочена до 1,5 млн. осіб в 1947 р.), був прийнятий закон, що отримав назву Солдатського білля про права і який надавав демобілізованим пільги у сфері освіти, в отриманні кредитів на будівництво житла і відкриття свого бізнесу. Значна увага приділялася конверсії військової промисловості — переводу її на мирне виробництво. Хоч президентом був демократ, у Конгресі США більшість належала республіканцям, які прийняли низку законів правоконсервативного характеру. Особливо помітним був закон Тафта — Хартлі 1947 р. про трудові відносини в промисловості, за яким значно обмежувалося право профспілок на страйки, а в державному секторі вони взагалі заборонялися. Найбільш яскравим прикладом наступу правих на рубежі 40—50-х років став маккартизм. Сенатор Джозеф Маккарті у 1950 р. виступив із заявою про засилля комуністичних елементів у державному апараті. Владні структури, а потім керівництво установ, фірм та організацій почали масові перевірки працівників "на лояльність". Під підозрою опинилися всі ліві організації, зокрема Компартія США. Внаслідок діяльності комісії Конгресу по розслідуванню антиамериканської діяльності та аналогічних комісій в штатах тисячі громадян лівих поглядів втратили роботу і зазнали дискримінації. 1954 р. сенатори засудили екстремістську діяльність Маккарті.

У зовнішній політиці діяльність адміністрації Трумена була підпорядкована "холодній війні"; 1947 р. проголошена доктрина стримування можливої агресії з боку СРСР; протидія комуністичним силам в Європі — "доктрина Трумена"; створено НАТО (1949 р.); реалізація програми реконструкції європейських економік — план Маршалла (1948—1952 рр.); участь у корейській війні (1950—1953 рр.).

3. Дуайт Ейзенхауер на чолі держави.

На президентських виборах у 1952 р. переміг Дуайт Ейзенхауер —колишній генерал, колишній головнокомандувач об'єднаними силами союзників у Другій світовій війні. Після 20-річної перерви республіканець зайняв Білий дім на 8 років (у 1956 р. він знову був переобраний). Ейзенхауер, продовжуючи загалом попередній економічний курс, усе ж пом'якшив повне державне регулювання економікою, зокрема були скорочені податки, скасований контроль над цінами і зарплатами тощо. Проте адміністрація, спираючись на зміцнілу економіку, запроваджувала соціальні програми за рахунок федерального бюджету: здійснювалися плани шосейного, житлового і шкільного будівництва, розширювалася система медичного страху­вання і соціального забезпечення. Роки правління Ейзенхауера ввійшли в історію США як повоєнне процвітання, помітно зростав рівень життя населення (звичними стали телевізори, холодильники, кондиціонери).

Адміністрація Ейзенхауера в липні 1953 р. припинила війну в Кореї, але зовнішня політика США у цей період відзначалася ще більшою антикомуністичною спрямованістю, аніж у його попередника. Велику роль у цьому відігравав держсекретар адміністрації Джон Фостер Даллес. Конфронтація США з СРСР на всіх можливих напрямках, виготовлення водневої бомби (1952), міжконтинентальної балістичної ракети (1955) спричинило загострення міжнародної обстановки. 1957р. після Суецької кризи 1956 р. була проголошена "доктрина Ейзенхауера" — програма силового і економічного втручання США на Близькому Сході. 1959 р. були започатковані серйозні зміни в політиці США щодо СРСР. Вперше в історії США відвідав з офіційним візитом радянський керівник М.С. Хрущов.

4. Сполучені Штати у 60-80-х роках

1960 р. на президентських виборах перемогу здобув сенатор-демократ Джон Кеннеді. Його перемога привела до активізації реформаторської діяльності, названої програмою "нових рубежів". Це була програма стимулювання економічного зростання за рахунок значних капіталовкладень у науково-технічний прогрес, освіту, в підвищення кваліфікації робочої сили, зростання рівня зайнятості населення. Підвищення економічного, наукового, технологічного потенціалу країни, зростання добробуту населення повинні були вивести США на "нові рубежі" як лідера вільного світу. Кеннеді запропонував космічну програму "Аполлон", метою якої було висадження американців на Місяць; ця мета була досягнута в 1969 р.

У зовнішній політиці Кеннеді виявив готовність йти на компроміси з СРСР, що було сприйнято М. Хрущовим як слабкість. Це призвело до гострого американсько-радянського протистояння на Кубі в 1962 р. Мирне розв'язання Карибської кризи сприяло підписанню Вашингтоном Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах.

22 листопада 1963 р. Кеннеді під час візиту в м. Даллас (штат Техас) було вбито. Віце-президент Ліндон Джонсон приступив до виконання обов'язків президента. Джонсон поставив завдання побудувати "велике суспільство". Головним у цьому була програма "боротьби з бідністю". Були здійснені заходи з професійної підготовки молоді, яка не мала змоги вчитися чи працювати, професійної перепідготовки дорослих безробітних. Велика увага приділялася заходам боротьби із злиденністю у сільських районах. Близько 40% федерального бюджету було виділено на соціальні проблеми. В 60-ті роки небаченого розмаху досяг рух за громадянську рівноправність. 1963 р. у Вашингтоні була проведена 230-тисячна демонстрація за расову рівноправність. Цей рух збігається з піднесенням молодіжного, студентського руху, направленого проти цінностей суспільства споживання. Боротьба за перебудову і демократизацію системи освіти переросла в рух проти в'єтнамської війни. Прагнення США захистити уряд Південного В'єтнаму від зовнішньої та внутрішньої комуністичної загрози призвело країну до втягнення з 1964 р. в широкомасштабну агресію в Індокитаї. Так 60-ті роки стали часом широкого суспільно-політичного піднесення. Обстановка в країні була надзвичайно напруженою. Відбулася серія політичних вбивств. 1968 р. були вбиті лідер руху проти расової дискримінації Мартін Лютер Кінг, сенатор Роберт Кеннеді.

Невдоволення політикою демократів привели до перемоги на президентських виборах республіканця Річарда Ніксона. Військово-політичні невдачі США у В'єтнамі та пов'язана з ними активізація антивоєнного руху наприкінці 60-х років примусили адміністрацію Ніксона оголосити про поетапне виведення американських військ із Індокитаю. Але повільність цього процесу у поєднанні з посиленням бомбардувань з повітря спричинили до зростання антивоєнної активності, зокрема масових акцій громадської непокори. У січні 1973 р. в Парижі США підписали угоду про припинення війни у В'єтнамі. Після першого візиту Ніксона в Москву у травні 1972 р. і підписання важливих радянсько-американських договорів (особливо щодо обмеження стратегічних озброєнь) розпочався процес розрядки напруженості у відносинах між США і СРСР. Внутрішнє життя США ускладнювалося економіч-ними кризами, спричиненими надмірними витратами на війну і розвиток НТР. Найгострішою була паливно-енергетична криза 1974— 1975рр., викликана стрибком цін на нафту в 1974 р.

У червні 1972 р. під час передвиборної кампанії до штаб-квартири Демократичної партії в отелі "Уотергейт" проникли політичні конкуренти з Республіканської партії, щоб встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були викриті й арештовані, виник "уотергейтский скандал". У результаті розслідування президент Р. Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Його місце зайняв віце-президент Джеральд Форд. Престиж Республіканської партії упав, і на президентських виборах 1976 р. перемогу здобув демократ Джиммі Картер.

Адміністрація Картера у внутрішній політиці намагалася подолати енергетичну кризу першої половини 70-х рр. Незважаючи на значні зусилля у боротьбі з інфляцією, економічний стан країни на межі 70—80-х рр. погіршився: зростав дефіцит федерального бюджету, збільшувалося безробіття. 1980 р. в США виникла чергова економічна криза. У внутрішньополітичному житті США активізувалися праві неоконсервативні сили. Най-прикметнішою рисою діяльності Картера стала політика захисту прав людини у світі. Незважаючи на продовження діалогу між США і СРСР (у червні

1979 р. був підписаний другий договір про обмеження стратегічних озброєнь — ОСО-2), відносини між ними погіршувалися; особливого загострення вони набули після того, як у грудні 1979 р. Москва направила в Афганістан свої збройні сили. Вашингтон відмовився від ратифікації ОСО-2, згорнув двосторонні відносини, бойкотував Олімпійські ігри в Москві влітку

1980 р. Критичне ставлення американців до економічної політики адміністрації Картера, до провалів у сфері зовнішньої політики (як слабкість США розглядалася неспроможність адміністрації звільнити американських дипломатів, захоплених 1979 р. у Тегерані як заручників) привело до перемоги на президентських виборах 1980 р. республіканця Рональда Рейгана (1984 переобраний на другий термін).

Внутрішня політика адміністрації Рейгана будувалася на переконанні, що нація буде процвітати, коли приватний сектор економіки буде звільнений від надмірного державного контролю й втручання. Збільшення витрат американців на споживання, заощадження та інвестиції Рейган намагався досягти шляхом значного скорочення податків на прибуток. Одночасно суттєво зменшувалися соціальні витрати, вводилися нові пільги для підприємців. Спочатку безробіття зросло майже вдвоє, але інфляція була зупинена, а з 1983 р. розпочалося економічне піднесення країни; з 1982 р. до 1987 р. в американській економіці було створено 13 млн. нових робітничих місць. Одночасно адміністрація здійснила найбільшу для мирного часу програму переозброєння. З 1980 р. до 1986 р. військовий бюджет США зріс на 50%. У 1986 р. розпочалася робота над створенням протиракетної оборони США з елементами космічного базування ("Стратегічна оборонна ініціатива" — СОЇ). Антикомуністична риторика в дусі 50-х років супроводжувалася загостренням протистояння з СРСР у різних регіонах світу. Проте Рейган виявився достатньо гнучким політиком, щоб сісти за стіл переговорів з радянським лідером Михайлом Горбачовим у 1985 р. і відкрити нову сторінку в американсько-радянських відносинах, що врешті-решт привело до завершення "холодної війни". Найбільш значними стали угоди США з СРСР у грудні 1987 р. про ліквідацію ракет середнього та меншого радіуса дії і домовленість про подальше обмеження стратегічних озброєнь. 1988 р. президентом був обраний Джордж Буш, який 8 років до цього займав посаду віце-президента. Буш загалом продовжив внутрішню і зовнішню політику свого попередника. США і СРСР підписали 1989 р. Угоду про знищення і невиробництво хімічної зброї, 1990 р. — Договір про безпеку і співробітництво в Європі, 1991 р. — Договір про скорочення стратегічних озброєнь. США і СРСР координували свою зовнішню політику в подоланні агресії Іраку проти Кувейту в 1990— 1991 рр. Попри зовнішньополітичні успіхи, республіканська адміністрація зазнала критики через економічний спад та інші внутрішні проблеми і на президентських виборах 1992 р. зазнала поразки. Президентом був обраний представник Демократичної партії, губернатор штату Арканзас Вільям

5. Внутрішня
і зовнішня
політика Біла Клінтона.

Економічна програма Клінтона будується на зменшенні урядових витрат (скорочення бюджетної заборгованості країни), збільшенні податків на прибутки заможних людей при збереженні рівня податків на середній клас. Намагання адміністрації Клінтона зберегти витрати на освіту, охорону здоров'я, охорону оточуючого середовища та інші соціальні сфери наштовхуються на опір республіканців у Конгресі, які голосують проти підвищення податків на монополії, збільшення витрат на соціальні потреби. Ситуація ще більш ускладнилася, коли 1994 р. внаслідок проміжних виборів у сенаті і палаті представників Конгресу більшість здобули республіканці. Але всупереч розходженням між демократами і республіканцями щодо шляхів досягнення економічної стабілізації, економіка США в другій половині 90-х років розвивається. За даними Міжнародного інституту розвитку управління (Швейцарія), США протягом 1993—1997 рр. мають найбільш конкурентоспроможну економіку. Темпи зростання економіки США випереджають темпи країн "великої сімки", бюджетний дефіцит зменшився з 290 млрд дол. до 107 млрд, безробіття зменшилося до 4,8% в 1997 р., за період з 1993 до 1997 рік створено понад 12 млн. нових робочих місць. Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об'єднаною Європою США уклали угоду про утворення Північноатлантичної зони вільної торгівлі (НАФТА) з Канадою і Мексикою (вступила в силу 1995 р.)

Зовнішньополітична діяльність адміністрації Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, викликаної поразкою СРСР у "холодній війні" та його розпадом. Пріоритетне значення у зовнішній політиці надається збереженню лідерства США у світі, збереженню вигідної для Заходу геополітичної карти Європи, збереженню НАТО як гаранта європейської безпеки. Америка усе ще радикально не скоротила свій військовий бюджет і утримує свої військові бази в різних регіонах Європи та Азії, пояснюючи це можливим відродженням російського імперіалізму. 1994 р. Клінтон виступив ініціатором програми "Партнерство заради миру", що пропонує співробітництво, а в майбутньому членство в НАТО колишнім країнам "соціалістичної співдружності", насамперед Польщі, Угорщині, Чехії. Це викликало ускладнення між США і Росією, яка рішуче виступила проти розширення НАТО на Схід. Адміністрація Клінтона розгорнула широку миротворчу діяльність на Близькому Сході, втрутилася в боснійську кризу, підтримавши Хорватію і змусивши боснійських мусульман і сербів погодитися з запропонованим мирним планом, нормалізувала відносини з В'єтнамом, Китаєм. Одночасно адміністрація здійснює односторонні, переважно силові, акції проти небажаних їм політичних режимів і окремих політиків. Приміром, Вашингтон наклав санкції на неаме-риканські компанії, що підтримують ділові стосунки з Кубою, Іраном, Лівією; узяв на себе санкціонування ООН право карати Ірак, завдавши по його території ракетні удари (останній раз у вересні 1996 р.). Це свідчить, що іззникненням опозиції наддержави в особі СРСР у правлячих колах США посилилися неоглобалістські настрої.

6. США і Україна.

Зв'язки США з українським народом мають давні традиції. Ще у 80-ті роки XIX ст. розпочалося масове переселення українців до США. Нині українська етнічна громада в США нараховує близько 2 млн. чоловік, більшість яких (80%) там і народилися. Найвідомішим центром українознавства в США є діючий при Гарвардському університеті Український науковий інститут, що досліджує історію та культуру України. Дослідницькою і видавничою діяльністю займаються Українська академія мистецтв і наук, Український соціологічний інститут, Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка.

США визнали незалежну Україну 25 грудня 1991 р., дипломатичні відносини були встановлені в січні 1992 р. Перші 2—2,5 роки існування української держави Вашингтон фактично блокував політичні й економічні контакти з нею. Україна була об'єктом неприкритого американського тиску, щоб змусити її відмовитися від ядерної зброї. В січні 1994 р. відбулася зустріч тодішнього президента України Л. Кравчука з президентом Б. Клінтоном, літак якого на шляху до Москви приземлився в Борисполі. 14 січня 1994 р. США, Росія й Україна підписали тристоронню угоду, за якою Україна зобов'язувалася вивезти зі своєї території зброю. Клінтон дав запевнення про гарантії безпеки України та обіцяв надати їй відповідну фінансову допомогу на ядерне роззброєння. Під час візиту Л. Кучми до США в листопаді 1994 р. було підписано Хартію американсько-українського партнерства, дружби й співробітництва. Новим кроком у розвитку відносин між США й Україною став офіційний візит президента Б. Клінтона в Україну в травні 1995 р. 1996 р. Україна вийшла на третє місце (після Ізраїлю й Єгипту) серед отримувачів фінансово-економічної допомоги США. Україні надано статус країни найбільшого сприяння в торгівлі з США. США розглядають Україну як наріжний камінь у системі безпеки нової Європи.

Література

1. Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб. : Наука, 1999. — 189с.

2. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315

3. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.