Україна в системі міжнародних політичних організацій

Національний Університет

“Києво- Могилянська Академія”

Реферат

Тема: Україна в системі міжнародних політичних організацій.

Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства. Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп – націй, держав, союзів та ін. формується разом з виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово - політичні відносини. Головними регуляторами цих були звичаї й традиції. В історії Західної Європи розвиток міжнародних відносин налічує 2.5 тис. років. Тут вони були пов’язані переважно з війнами, протиборством. У стародавньому світі виникли релігійно - політичні об’єднання держав – амфіктінонії (наприклад, дельфійська, делоська), учасники яких спільно вирішували питання культу, охорони храмового майна, підтримання миру.

За середньовіччя війни та протиборство залишалися головними елементами міжнародної політики, а феодальне міжнародне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У ті часи зародилась і поширилась практика укладання міждержавних угод: щодо плавання в нейтральних водах, прикордонних, майнових питань, прав іноземців тощо. Розширювалася міжнародна торгівля, яка підлягала регулюванню договорами та угодами. У практику впроваджувалися валютні операції, укладалися консульські угоди.

Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх розумінні значною мірою сприяли буржуазні революції ХVIII ст. Розвиток машинного виробництва, використання найманої робочої сили поступово спричинили до утворення єдиного світового ринку, що сприяло швидкому розквітові міжнародної торгівлі, виникненню мережі економічних, технічних та інших зв’язків, вдосконаленню засобів комунікацій. У ХІХ ст. вже укладалися чисельні міждержавні угоди з питань транспорту, зв’язку, санітарно – медичного обслуговування і т. ін. виникли перші міжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань : Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.). Було проголошено і втілено в життя принципи вільного судноплавства у міжнародних ріках (Рейн, Дунай та ін.). Широко використовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок. Одначе й тоді й практика міжнародних відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.) , відзначалася боротьбою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишалося нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Так, Віденський конгрес 1814- 1815 років визнав законність колективних інтервенцій щодо захисту монархічних порядків у Європі та існуючих кордонів. З цією метою 1815 році було створено Священний союз у складі Австрії, Прусії та Росії, до якого згодом приєдналися Франція та інші європейські держави. Застосування воєнної сили розглядалося як правовий засіб вирішення суперечок між державами аж до середини ХХ ст. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на переможеного) вважалися правовим засобом нарощування території і державного збагачення.

Лише у другій половині ХХ ст. з огляду на жахливі наслідки ІІ світової війни і перед загрозою термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола деяких держав, які відчутно впливали на світову політику, теоретики міжнародних відносин дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів розв’язання конфліктів. Неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про природні і невід’ємні права людини, насамперед право на життя. І хоч у світі ще зберігається протистояння, залишаються невирішені регіональні проблеми, періодично спалахують вогнища міждержавних конфліктів, поступово зароджується тенденція міжнародної політики, згідно з якою інтереси конкретної людини виходять на перший план й підпорядковуються цілі й зусилля світового співтовариства. Починаючи з 50- х років формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними дипломатичними засобами.

Міжнародні організації. Сучасний світ – багатомірний, динамічний і суперечливий. Це світ складних альтернатив, тривог і надій, де міжнародним організаціям належить велика роль. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав із широкого кола питань.

Міжнародні організації виникли в середині ХІХ ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підстави говорити про них як про важливі центри міжнародного життя. Першими діючими міжнародними організаціями були організації неполітичного характеру. Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію було створено в 1919 році – Ліга Націй. Її статут, розроблений на Паризькій мирній конференції, став компонентом Версальського мирного договору 1919р. Офіційною метою Ліги Націй, яка діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.

Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об’єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН – першої політичної універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснованої на принципі колективної безпеки. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоровґя (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно - Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші.

Організація Об’єднаних націй. Україна, яка з - поміж перших держав підписала статут ООН, упродовж усього терміну існування цієї організації бере активну участь у її діяльності. Нині Україна задіяна у військових операціях із підтримання миру. Сумлінно виконують свої обовґязки також українські цивільні поліцейські спостерігачі. Українські делегації наполегливо працюють у комітетах та на пленарних засідання Генеральної Асамблеї ООН, головою якої у 1997 р. було обрано Міністра закордонних справ України Г. Удовиченка.

Цілі ООН і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1- 2 Статуту. Цілями ООН : є підтримання міцного миру міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дії держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами ООН є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об’єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд (ст. 7). Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь –якого органу ООН і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ст. 24). Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів із 15, в тому числі всіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав – членів ООН, надані в її розпорядження. Економічна і Соціальна Ради ООН здійснюють свої функції в царині економічного й соціального співробітництва під керівництвом Генеральної Асамблеї. Рада з опіки покликана слідкувати за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основних завдань системи міжнародної опіки. Міжнародний Суд – головний судовий орган ООН. Секретаріат ООН складається з генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. ООН має 17 спеціалізованих установ. Штаб –квартира ООН розташована в Нью- Йорку. Офіційні мови Організації – англійська, французька, іспанська, російська й китайська. До складу ООН нині входить 186 держав- членів.

Спеціалізовані установи являють собою не органи ООН, а самостійні міжнародні організації, зв’язані з нею угодами, що визначають умови співробітництва їх з ООН. До спеціалізованих організацій належать: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, всесвітній поштовий союз, Всесвітня організація інтелектуальної власності та інші. Взаємовідносини спеціалізованих установ ООН визначаються Статутом ООН, статутом спеціалізованих установ, угодами спеціалізованих установ та ООН. Вищі органи спеціалізованих установ складаються з усіх держав - членів. У різних міжнародних організаціях вони мають неоднакові найменування: Конгрес, Генеральна конференція, Повноважна конференція, Асамблея і т.д. Вищі органи визначають загальну політику установи, розробляють рекомендації державам –членам, періодично переглядають установчі акти, схвалюють тексти міжнародних конвенцій з питань, що належать до сфери діяльності відповідних спеціальних установ. Зараз Україна, як співзасновник Організації Об’єднаних Націй, є членом 20 її організацій, а також 60 постійних та тимчасових органів.

ЮНЕСКО. Діяльність спеціалізованих установ ООН пов’язана насамперед із вирішенням глобальних проблем : встановлення рівноваги між національними, регіональними й загальнолюдськими інтересами, здійснення заходів довіри, розширення міжнародного співробітництва.

Показовою щодо цього є діяльність Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), створеної 1946 р. Україна стала її членом 1954 р. Завдання ЮНЕСКО –розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягненню міцного миру і підвищення добробуту народів. Для виконання цих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжнародні конференції, наради, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально –дослідних установ, ведеться інформаційна, статистична і видавнича діяльність, здійснюється співробітництво з понад 400 міжнародними організаціями. Основні органи ЮНЕСКО : Генеральна конференція – вищий орган, що збирається на свої сесії раз на два роки, визначає напрями й загальну лінію діяльності організації; Виконавчий комітет, до якого входять 45 держав –членів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором. Місцеперебування ЮНЕСКО – місто Париж.

Співдружність Незалежних Держав (СНД). Ініціаторами їх утворення виступили Білорусь Україна та Росія. 8 грудня вони уклали в Мінську договір про утворення СНД. 21 грудня в Алмааті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білоусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.

Одна з головних цілей СНД – збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва. (почуті –мирне розлучення).

Процес становлення й розвитку міжнародних організацій характеризується докорінними змінами у співвідношенні політичних сил на міжнародній арені. Вони визначають напрями глобального політичного процесу кінця ХХ століття. Світове співтовариство вступає на шлях формування нових міжнародних форм співробітництва. І це цілком закономірно, оскільики людство має вирішувати важливі проблеми, пов’язані з виживанням і подальшим співіснуванням. Тому й зовнішньополітична діяльність України спрямована на розширення участі в діяльності міжнародних організацій і насамперед ООН. Заглиблюючись у сферу інтеграційних процесів, Україна бере безпосередню участь у формуванні нового світового порядку.

Використана література:

Права людини. Міжнародні договори України –К., 1992.

Україна на міжнародній арені. К., 1993.