Реферат по предмету "Искусство"


Сидір Воробкевич

Міністерство освіти і науки України Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича Факультет педагогіки, психології і соціальної роботи Кафедра музики РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: “Сидір Воробкевич” Виконав студент 509 групи Одотюк Іван Чернівці, 2007 Си­дір Воробкевич (1836—1903) — видатний по­движник національної культури, який поєднав у собі дар композитора,


письменника, фольклориста, педагога, диригента, громадського діяча. Саме бага­тогранність його рідкісного таланту, своєрідне бачен­ня світу були визначальними в творчих здобутках митця. Музика С. Воробкевича доступна кожному, оскільки вона грунтується на фольклорному мелосі. Пісню на­родну композитор називав «талісманом», що відкриває таємниці минулого, і закликав уважно вивчати її, бо це — історія народу.


Через те його пісні, такі як «Над Прутом у лузі», «Заграй ми, цигане старий», «На чужині погибаю», швидко набули популярності — на­род сприйняв їх, як свої. Тогочасна преса відзначала: «Вони гомоніли скрізь по нашім краї завдяки гарній музиці автора — і під бідною селянською хатою, і серед міської інтелігенції». Музична спадщина С. Воробкевича багата й різноманітна,


її склада­ють хори, солоспіви, вокальні ансамблі, опери, мелодрами, оперети й різ­ні інструментальні п'єси. Центральне місце посідає в ній вокальна музи­ка. Тематика пісенної лірики композитора, інтонаційна структура, рит­міка й форма цілковито випливають з народних пісень. Великий вплив на хорову творчість Воробкевича мала його практична диригентська діяльність.


Починаючи від 60-х років минулого століття і до останніх своїх днів, він постійно працював з хоровими колективами — спершу з сільськими хорами, а потім, у Чернівцях, — з дитячим шкіль­ним, гімназійним і студентськими хорами, колективом робітничої молоді і хором чернівецької «Бесіди». Це була його справжня творча лаборато­рія. Часто він приносив на репетиції щойно написаний власний твір, пе­ревіряючи на практиці його звучання.


Воробкевич добре знав і відчував природу й виразові можливості люд­ського голосу. Особливу увагу приділяв він чистоті інтонації, виразній дикції і правильності дихання хористів, багато часу віддавав вивченню динамічних нюансів й агогічних тонкощів, спрямовуючи всі засоби на відтворення необхідного музичного образу. В 70—80-х роках минулого століття керовані Воробкевичем чернівець­кі хори набули слави професіональних


мистецьких колективів. За його почином і участю І. Синкевича, вихованця Перемишльської школи, у багатьох містах і селах Буковини було організовано хорові гуртки, в яких широко запроваджувався багатоголосний спів замість вживаного до того одноголосного. Отже, як довголітній диригент-практик С. Воробкевич відіграв надзви­чайно важливу роль у розвитку хорової культури на


Буковині. С. Воробкевич є автором понад 400 творів для хору. 3 них близько 250 написано на власні тексти, підписані псевдонімом «Данило Млака». Ре­шту хорів складено на тексти Шевченка, Франка, Федьковича, Шашкевича, Головацького, Поповича та ін а також на власні переклади з ні­мецьких поетів Гайбеля, Кернера, Таубе, Тіка тощо. Як у дрібних ліричних поезіях


Воробкевич, за висловом І. Франка, «розсипав дорогоцінні перли», так і передусім у хорах малих форм ви­явились творча винахідливість, майстерність і мистецька зрілість компо­зитора. Для великих хорових полотен на історичні теми у Воробкевича не завжди вистачало яскравих художніх засобів і необхідного розмаху. У деяких з них, як, наприклад, «Кантата на роковини знесення панщи­ни», «В пам'ять


руським Кобзарям Тарасу, Маркіяну, Юрію», «Сила русь­кої пісні», «Палій», «Козак Герасим» відчувається певна статичність і неприродність у розвитку мелодії, а також недостатня зрілість гармоніч­ного мислення. Для переважної більшості хорів Воробкевича характерна акордово-гар­монічна фактура. Голосоведення чітке, хоч відзначається певною тради­ційністю.


Поліфонічні моменти зустрічаються дуже рідко, та й то зви­чайно у вигляді підголоскової поліфонії. Найціннішим у хорових творах Воробкевича є їх лірична мелодійність, що наближається до народнопісенної. Очевидно, це й спричинилося до популярності його музики на західноукраїнських землях. «Сотки його композицій, патріотичних і ліричних пісень, квартетів, кантат і застоль­них співається повсюди на Русі, і немає вечорів музикальних, де б не виконувано цих творів»,


— читаємо в «Руській читанці» за 1886 рік (Львів). Найважливіше місце в хоровій спадщині Воробкевича займають твори на слова Тараса Шевченка: Воробкевич є одним з перших західноукра­їнських композиторів, який звернувся до поезії Великого Кобзаря. У більшості цих творів виявилась небуденна обрадованість автора як композитора-мелодиста. Вони одразу полюбилися широким колам громад­ськості, передавалися з рук в руки, переписувалися


і виконувались самоді­яльними і професіональними буковинськими колективами. Проте вперше вийшли друком ці твори (збірка з семи хорів) тільки через 20 років після їх написання (Брайткопф і Гертель, Лейпціг, 1887 p.). Тираж був невеликий, і видання скоро розійшлося. У 1906 р. по­бачила світ збірка «12 пісень на хори мужеські a cappella до слів Тараса Шевченка» С. Воробкевича за редакцією


Д. Січинського. До неї увійшли 12 чоловічих хорів: 1. «Заросли шляхи тернами»; 2. «Минають дні»; 3. «Треті півні»; 4. «Три шляхи»; 5. «Ой чого ти по­чорніло»; 6. «Та не дай, господи, нікому» і «Огні горять»; 7. «І широкую долину»; 8. «Тече вода з-під явора»; 9. «Титарівна-Немирівна»; 10. «Утоп­тала стежечку»;


11. «Вип'єш першу»; 12. «Думи мої». У цих творах найяскравіше виступають індивідуальні риси хорового письма композитора. Воробкевич звернувся, в основному, до ліричних поезій Шевченка. При тому музика його ніде це втрачає свого фольклор­ного грунту. Мелос Воробкевича часом надто елегійний, з елементами бо­лісного самозаглиблення. Композитор ніби милується образами туги, жалю. Надмірна пісенність викладу, певна структурна замкненість


спричи­нилися до відсутності майже в усіх хорах Воробкевича широкого дихання, справжнього драматичного напруження і загострених кульмінацій. Дина­мічного протиставлення окремих емоційних пластів часто виявляється недостатньо для втілення глибокого змісту і внутрішньої експресії пое­тичних образів Шевченка. У тих музичних розділах, де композитор прагне передати глибокі суб'єктивні переживання, на перший план виступають елегійні унісони або м'яке, наспівне двоголосся.


Саме тут б'є свіжий народний струмінь, з'являються народні інтонації, побудовані на квартових ходах мотиви. Вони відтворюють конкретні емоції: материнський чи дівочий плач, тра­гічний образ почорнілого від крові поля. Об'єктивні, епічно-розповідні образи подаються, як правило, через хо­ральний спів. У цих епізодах відчувається вплив традиційної, дещо шаб­лонної гармонії німецької школи.


З дванадцяти шевченківських хорів слід виділити три, позначені най­глибшим проникненням у зміст поетичного першоджерела і найяскраві­шим втіленням його у музиці. Це «Три шляхи», «Та не дай, господи, ні­кому» і «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле». Хор «Три шляхи» належить до числа несправедливо забутих творів Воробкевича. В основі поезії лежить типова для української народної пісенності тема прощання й розлуки


сина з матір'ю, чоловіка з дружи­ною, дівчини з милим. Ця тема обумовлена історичним і соціальним буттям нашого народу, сповненим воєнних лихоліть, знущань і наруги іноземних загарбників. У Шевченка вона втілюється в народних образах-символах: зарослі терном шляхи не приносять добрих вістей, а мати (дружина чи суджена) в'яне й сохне, як посаджений нею ясен (тополя чи калина). Отже, в баладі злилися в органічне ціле об'ективно-епічне (кар­тини минулого, події


з історії народу, відтворені в образі широкого шля­ху) і суб'єктивно-ліричне (розлучення дорогих серцю людей, загублені надії, розкриті в образі пониклої природи). Тричастинність вірша зумовила тричастинну композицію хору. Перша частина— «Ой три шляхи широкії » і третя— «Не вертаються три бра­ти » протиставляються середньому розділові «Посадила стара мати » в ладовому та метро-ритмічному відновленнях.


Наступна хорова композиція Воробкевича — «Та не дай, господи, ніко­му» — написана на текст двох віршів Шевченка. Перший — «Та не дай, господи, нікому», складений на засланні, в Кос-Аралі, 1848 року, дру­гий — «Огні горять» — в Оренбурзі 1850 року. Проте тема у них одна -змарноване неволею життя поета. Воробкевичу вдалося знайти живі й яскраві інтонації для передачі відчаю й розпуки в'язня.


Крайні частини твору — трагічний монолог знівеченої жорстокою солдатчиною і засланням людини — різко контрастують з середнім епізодом, де змальовуються радощі й забави молоді6. Композитор вдається до прийому жанрових асоціацій: у першій частині чуємо пісню-тугу, що викликає асоціації з широкими степовими козаць­кими піснями, в середній — з'являються танцювальні ритми, а в третій — речитативні трансформації пісні-монолога. Хор «Та не дай, господи, нікому» належить до кращих зразків україн­ської


класики. Не випадково саме його вибрав С. Людкевич для нової редакції (хоч, на жаль, теж використав тільки другу частину — «Огні го­рять»). Дуже характерними як для творчості Воробкевича, так і для загального стану хорової музики минулого століття на західноукраїнських землях е хор «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле». Безсмертний вірш Тараса Шевченка сприймається як свого роду перегук віків, як діалог з батьків­щиною


її великого сина. Перед очима поета оживають картини трагічної історії України, уособленої тут в образі зеленого, родючого поля. Перша частина хору — «запитання» поета і лаконічна «відповідь» по­ля. В другій ідеться про трагічну загибель запорожців під Берестечком та пир чорного гайвороння над трупами народних лицарів — це драматич­на кульмінація твору.


Третя частина відіграє роль репризи: «Почорніло я, зелене, та за вашу волю Я знов буду зеленіти, а ви вже ніколи не вернетеся на волю » Тема, якою починається твір, чарує пластичністю мелодії, логікою її просторового і ладотонального розвитку. На суворому, дещо аскетичному тлі подальших хоральних акордів вона сприймається як експресивна людська мова. На жаль, композитор не зміг розвинути з цього чудового


тематичного зерна всю композицію, бо саме завдання музичного розвитку завжди ста­новило найбільшу трудність для Воробкевича: давався взнаки брак ком­позиторської техніки. Серед інших слід назвати також «Минають дні», «Заросли шляхи тер­нами», «Тече вода з-під явора», «І широкую -долину», «Думи мої», які свого часу були дуже поширені на західноукраїнських землях. Поезія Шевченка «Минають дні» сповнена глибокого філософського змісту.


В центрі твору — образ знеможеної неволею людини, який асо­ціюється з завмираючою осінньою природою. В неволі важко, говорить поет, але страшнішим є сон на волі. В кінці повертаються настрої почат­кових рядків вірша. Для першої частини хору «Минають дні» характерні короткі мотиви, ніби відірвані один від одного паузами-зітханнями. Настрій осінньої сонливості композитор підкреслює заколисним ритмом, монотонне повторю­ваним


звуком «ля» у тенорів. Соло тенора наче вносить деяке просвітлен­ня, ніби промінь сонця прорізує товщу важких осінніх хмар. Та зараз же повертається попередній гнітучий сум. Відповідь на розпачливий зойк наболілої душі «Доле! Де ти? Де ти?» звучить глухо, байдуже: «Нема ніякої». Рішуче, ніби імперативне, починається середня частина хору на слова «Не дай спати ходячому, серцем


завмирати». В наступному розділі ком­позитор вдається до «інструментального» прийому: в партію баритона він впроваджує заколисну остинатну фігурацію вісімками, яка добре від­творює зміст тексту. Решта голосів «протягує» слова «спати, спати, спа­ти на волі». Як і в попередніх композиціях, третя частина хору відіграє роль смислової і ладотональної репризи. Цікаво відзначити тут одну де­таль: на словах тексту «заснути


і ні сліду по собі не кинуть, однаково, чи жить, чи загинуть» у музиці на мить повертається мажорна гармонія, що яскраво виділяється на фоні згасаючої мінорної фрази, ніби утверд­жуючи волю й гаряче прагнення до активного творчого життя. Розглянуті хори належать до кращих творів С. Воробкевича на тексти Т. Шевченка. Останні хори збірки С. Воробкевича, редагованої Д. Січинським, нічим істотно не виділяються.


Своїми інтонаціями, гармонічною фактурою і структурою вони близькі до народних пісень («І широкую до­лину», «Утоптала стежечку», «Тече вода з-під явора», «Титарівна-Немирівна»). Збірка закінчується хором «Думи мої». Він, як і перші, розбудований ширше. Середня його частина Магсіаlе «В Україну ідіть, діти» вдвічі дов­ша за крайні.


Композитор увесь час чергує однойменні тональності ре мажор і ре мінор, досягаючи цим колоритної ладової мінливості. Такий прийом зустрічається і в інших хорах Воробкевича. Але на особливу ува­гу заслуговує розвиток музичного матеріалу методом повторення одного мотиву. Його супроводжує динамічне наростання до фортіссімо: «


Там найдете щире серце і слово ласкаве». Як бачимо, Воробкевич звертався не тільки до ліричних поезій «Кобза­ря», як це переважно робили тодішні галицькі композитори, а пробував також покласти на музику волелюбні драматичні поеми. В цих останніх творах приваблює різноманітність структури — від простої куплетної до масштабних драматизованих композицій. Мелодика їх переважно позна­чена українським колоритом, вона м'яка й задушевна, нерідко


щиро на­родна, хоч інколи зустрічаються звороти, що нагадують італійські оперні арії чи німецькі романтичні пісні. В цілому комплексі засобів музичної виразності, застосовуваних Воробкевичем, іноді вражає деяка стандартність у використанні технічних при­йомів і прояви сентиментальної ліричності (досить звернути увагу на його позначення в тексті: doloroso, lacrimoso,


con amorezza, flebile). Ясно, що Воробкевичеві не завжди вистачало таланту й майстерності, щоб піднести­ся до Шевченкового генія і передати в музиці всю ідейну й емоційну глибину його полум'яного слова. Крім хорів, що увійшли до розглянутої збірки, С. Воробкевич скомпо­нував ще кілька десятків творів на тексти Т. Шевченка — це «Вечір на Україні», «Гей по горі ромен цвіте» та ін. В рукописній спадщині його знаходимо також багато одноголосних мелодій, які композитор, очевидно,


мав намір пізніше опрацювати для хорів («На вгороді коло броду», «Як­би мені черевички», «Ой гляну я, подивлюся» тощо). Поряд з хорами на слова Т. Шевченка стоять композиції С. Воробкевича на тексти Івана Франка: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», дві веснян­ки «Весно, що за чудо» і «Розвивайся, лозо, борзо», складені в 1895—1898 роках, а також низка хорів на слова поетів Ю. Федьковича, М. Шашкевича, Я. Головацького, О. Поповича та


ін. За характером і художніми при­йомами вони нічим істотно не відрізняються. Серед патріотичних пісень С. Воробкевича на власні слова найперше місце посідає чоловічий хор «Збудилась Русь» («Задзвенімо разом, брат­тя»), написаний у 1898 році на відзнаку 50-річчя революції 1848 року. Він часто виконувався на святкових академіях і концертах як гімн, як за­клик до


єднання і боротьби проти поневолення, за краще майбутнє. Зав­дяки актуальному, глибоко патріотичному текстові, урочистому й підне­сеному характерові мелодії і маршовому, чеканному ритмові цей твір швидко здобув всенародне визнання на західних землях України. В 1902 р. М. Павлик, друг і однодумець І. Франка, підтекстував під цю музику нові слова, назвавши «Піснею галицьких трударів».


У такому ви­гляді хор Воробкевича вперше прозвучав у Львові на вечорі робітничого товариства «Зоря», організованому на користь жертв потерпілих під час демонстрації на Стрілецькій площі 1902 року. Твір «Задзвенімо разом, браття» часто виконувався робітничими і студентськими хорами в роки загального революційного піднесення, що настало на західноукраїнських землях під впливом російської революції 1905 року.


І пізніше він постій­но включався до програм прогресивних літературно-мистецьких вечорів. Виправлений і змінений М. Павликом текст прямо закликав до зброй­ної боротьби з тиранією. Цікаво, що деякі його звороти перегукувалися з «Інтернаціоналом» у перекладі М. Вороного: Задзвенімо разом, браття, Покажім панам-тиранам, Пісню трударів нову, Що вже сила є у нас Що розпалює завзяття


Рабські пута розламати, Побороти долю злу. Що настав розплати час Відповідно до трьох строф вірша хор має три куплети. Він починаєть­ся типовим для гімнів і революційних пісень інтервалом кварти, що з'яв­ляється потім кілька разів на найважливіших словах тексту. Мелодія в цілому близька до мелодій багатьох революційних пісень.


Завдяки виразному маршовому ритму, ясному гомофонному складові і простій куплетній формі хор «Задзвенімо разом, браття» став на початку нашого століття однією з найулюбленіших робітничих пісень і завжди виконувався разом з хором А. Вахнянина на відомий революційний текст «Шалійте, шалійте». Хор «Чи такая наша доля» на слова І. Федоровича, розрахований на мі­шаний склад співаків, було написано


як заключний номер мелодрами «Убога Марта». Композитор висловив у ньому свої мрії про краще май­бутнє рідного народу, про вільне життя. Дуже популярною протягом багатьох десятиліть була пісня Воробкевича «Мово рідна». Як вірш Данила Млаки вона вміщувалася майже в усіх букварях, читанках, підручниках, а як пісня побутувала в різних аранжировках для чоловічого, .мішаного та дитячого хорів, для голосу з суп­роводом фортепіано, а також для самого фортепіано чи цитри.


У важкі роки національного гніту, коли українська культура повсюд­но переслідувалася, виховання любові й шани до рідної мови було спра­вою першорядної ваги. Не дивно, що Воробкевичева пісня «Мово рідна» дуже полюбилася і швидко стала популярною. У двоголосному укладі автор постійно включав її до своїх співаників для школярів. Мелодія пісні близька до побутового романсу.


Якщо перший її восьми-такт характеризується спокійним ліричним настроєм, то в другому, де ав­тор таврує ту частину українського суспільства, яка цурається рідної мови, з'являється драматичний елемент. Дещо відмінним від інших у цій групі є хор «Цар-ріка, наш Дніпро.», скомпонований одразу ж після повернення композитора з Києва у 1875 році. Це ніби ода Дніпру-Славуті, який був живим свідком слави


і страж­дань, що їх зазнав український народ у минулому. Хор написано в куплетній формі. У кожному з шести куплетів перший восьмитакт-заспів виконує соліст-бас. Лінія його мелодії розлога, ніби розповідь народного Кобзаря. Приспів виконує чоловічий хор. Як щодо задуму, так і щодо використання засобів музичної мови «Цар-ріка, наш


Дніпро» наближається до кращих творів на шевченківські тексти. Найбільшу за кількістю групу хорів Воробкевича (понад 200) станов­лять лірико-побутові пісні-хори. Всі вони написані на власні слова ком­позитора. За тематикою серед них можна виділити любовні, сімейні, ко­лискові, пісні розлуки тощо. Особливо популярні «Над _Прутом у лузі», «Там, де Татран круто в'ється», «Заграй ми, цигане старий», «Сині очі», «Баркарола»,


«Чабан вівці ганяє», «Якби була я зазулев», «На чужині загибаю». За змістом і музичною мовою вони нагадують побутові пісні-романси. Виконуються в основному хором, але часто звучать і як сольні пісні в су­проводі інструмента чи виключно в інструментальній аранжировці. Для цих творів характерні м'яка кантиленна мелодика з дещо сентиментальним забарвленням, плавний ритм


ноктюрна, колискової або вальса і про­зора, легка фактура гармонізації. Найвідомішою серед них є пісня-хор «Над Прутом у лузі хатина стоїть», позначена глибоко ліричним, елегійним настроєм. І888 р. вона з'явилася у збірнику «Бонн» (редагованому композитором В. Матюком), куди увійшли ще п'ять пісень-хорів С. Воробкевича: «Там, де Татран», «Іван з Путилова», «Сині очі», «Вечір.»


і «При вині». У 1891 році хор «Над Прутом у лузі хатина стоїть» виконувався в програмі відомого кон­церту «Львівського Бонна» в Празі поряд з творами М. Лисенка, А. Вахнянина та В. Матюка і дістав загальне схвалення. Того ж року цю пісню переклав для скрипки з супроводом фортепіано композитор-дилетант Степан Сужинський, а Денис Січинський згодом включив


її до своєї збірки «150 українських пісень для фортепіано». Пі­зніше вона вміщувалась у різних вокальних та інструментальних збір­никах. Для хорів «Там, де Татран круто в'ється», «Сині очі» характерні м'які, заокруглені, де-не-де хроматизовані мелодичні фрази, ритми вальсу, баркароли чи колискової, чергування сольних епізодів і повних хорових зву­чань. У «Баркаролі» композитор вдається до


інструментального прийому, використовуючи спів з закритим ротом. На фоні хору murmurando зву­чать репліки баритона соло. Такі виразові засоби в хоровій музиці га­лицьких композиторів до Сидора Воробкевича не вживалися, тому твір звучав свіжо, по-новому. Щира ліричність і задушевність, прозора гармонічна фактура


і просто­та форми спричинилися до життєздатності і надзвичайної популярності цих пісень протягом довгих років, їх співали в Буковині й в Галичині мо­лоді й старі, селяни й інтелігенція, фахівці-музиканти і самодіяльні гурт­ки, неписьменні люди і студентська молодь. Вони передавалися від бать­ків до дітей, включались у все нові збірники хорів і пісень: «Кобзар», «Бонн», «Торбан», в пісенники для шкільної молоді.


Багато з них втра­тили авторство і співаються до сьогодні як народні. Серед хорів Воробкевича на власні тексти окрему групу складають жартівливі й застольні пісні. Вони передають веселу вдачу, здоровий товариський гумор композитора («Ой Василю, Василечку», «Старий Ной» та ін.). Багато з цих творів складені в сатиричному плані з метою висмі­яти ледарів, ченців-пияків і вітрогонів. Як правило, вони створювалися принагідне,


і композитор сам не надавав їм великої ваги, музика в бага­тьох з них мало оригінальна. Типовим явищем для української музики другої половини XIX ст. бу­ли в'язанки народних пісень, так звані Quodlibet'u, або попурі. Відомо, що твори такого типу писав М. Лисенко. Кілька їх скомпонував і С. Воробкевич (наприклад, «Руський кадриль», «Гей, слов'яни, брати мої», «Вінок, сплетений


з 36 рідних квіток» та ін.). Працюючи довгі роки з шкільною молоддю, Воробкевич добре знав інтереси дітей та юнацтва, розумів їхні турботи і мрії. Він прекрасно усві­домлював, що спів е для них природною потребою, що молодь, як і дорос­лі, любить не тільки словом, а й піснею, музикою виражати свої пережи­вання і почуття. Тим часом українській дітворі, зокрема на


Буковині, не вистачало відповідної музичної літератури: збірників пісень, доступних підручників з музичної грамоти і сольфеджіо. Враховуючи все це, Вороб­кевич одним з перших на Західній Україні взявся випускати пісенники для школярів, які, по-перше, склали репертуар для класних занять, пікільних ранків, вечорів, різних святкових виступів і, по-друге, стали єдиними на Буковині методичними посібниками для вчителів музичної грамоти


і співів у школах, бо до них, як правило, додавалася невеличка музично-теоретична частина. 1870 р. у Чернівцях вийшов друком перший збірник пісень С. Воробкевича, призначений для школярів. Туди увійшло 20 пісень у двоголосному викладі. Тексти для них склав Данило Млака, музику — С. Воробке­вич (або «напів народний», як було зазначено під деякими заголовками). Пісні розміщено в порядку підвищення складності від найпростіших (з діапазоном


кварти й квінти) до трудніших (з хроматичними ходами і мо­дуляційними відхиленнями). Тематика збірника зв'язана з побутом школярів, про що свідчать і наз­ви пісень: «Пісня школярів», «Веснянка», «Прогулка». 6 тут і кілька пат­ріотичних пісень: «Мово рідна», «Сирота на чужині», «У горах Карпа­тах». Кращі оригінальні пісні С. Воробкевича для дітей близькі своїми


інто­націями до фольклору («Коник вороненький» та ін.). У 1889 році Воробкевичеві вдалося добитися дозволу на публікацію збірника дитячих пісень в трьох частинах. Автор назвав його «Співаник для шкіл народних». Усі три частини «Співаника» вийшли в світ у Відні в 1889 році. До першої було вміщено 20 одноголосних пісень; дванадцять з них — оригінальні, пісні «Женці» й «Рідний край» передруковані з «Співаника для господарських діточок», що з'явився у


Відні ще 1869 року за редак­цією Ю. Федьковича, п'ять пісень мають позначення «напів народний» і одна складена маловідомим автором Б. Рубішем. Тексти пісень взяті з віршів Ю. Федьковича, Д. Млаки, О. Поповича, І. Пасічинського та ін. Тематика їх, як і в попередньому, — шкільне життя. У кожному з співаників Воробкевич обов'язково вміщував, кілька пісень про трударів, виховуючи у дітей


пошану до праці («Ремісники», «Пісня рільника»). Друга частина «Співаника для шкіл народних» складається з 40 пі­сень. Шістнадцять з них — оригінальні твори Воробкевича, решта має підзаголовок «напів народний». Тексти пісень здебільшого написані самим композитором. Виняток становлять лише «Чом, річенько домашняя, так пливеш поволі» на слова


Я. Головацького, «Шдлисся» на слова М. Шашкевича, «До школи» на слова Ю. Федьковича. Перші дві давно втратили авторство композитора і поширилися як народні по всій Галичи­ні й Буковині. Мелодія «Підлисся» побутує також із словами «Кажуть люди» як народна пісня-романс. Зміст другої частини «Сніваника» також в основному пристосований до вимог шкільної молоді, до


її життя й побуту: «Вставайте, діти», «Піс­ня школярів», «Книжка», «Співанка школярки». Є в збірці кілька трудо­вих пісень: «Моя нива», «Пісня женців»; рекрутських: «Рекрут», «Жовнярська пісня»; ліричних: «Гей, орле, орле», «Бездольний» та ряд патріо­тичних пісень, в яких виражено любов до батьківщини і її природи: «Ми­лий край родимий», «Рідна мова» (на іншу мелодію, ніж у першому ви­пуску) . Варто підкреслити, що, крім загальновідомої у нас дитячої пісні-


веснянки «Ку-ку, ку-ку! Чути в ліску», до збірників Воробкевича увійшов ряд його оригінальних веснянок, близьких до народних. Видання завершується невеликим додатком з музичної грамоти (про особливості запису нот, їх вартість і ключі). Третя частина «Співаника» складає значно більшу цінність, ніж перші дві. Це вже не просто збірник пісень, а методичний посібник з теорії му­зики


і співу. У вступі подано найважливіші розділи з теорії музики (ви­сота й протяжність звуків, категорії тактів, інтервали, пояснення хрома­тичних знаків, вправи з сольфеджіо на різні інтервали тощо). Після цьо­го слідує таблиця мажорних і мінорних гам до чотирьох знаків включно. Кожна з них ілюструється пісенними прикладами, поданими у відповід­ній тональності.


Серед них кілька пісень С. Воробкевича на народні тексти, мелодично дуже близькі до фольклору. Наприклад, пісня «Якби я був соколом» майже збігається з народною «По дорозі жук, жук». У наступному розділі розглядаються акорди, власне, тризвуки основних ступенів ладу і подається невеликий словник італійських музичних тер­мінів. Після цього слідує 56 пісень на різну тематику, їх відкриває вес­нянка «Ку-ку, ку-ку!» на власну мелодію


С. Воробкевича, потім вміщено ряд історичних пісень про напади татар на українські землі, про важку долю селян-кріпаків, а також побутові, ліричні, рекрутські і сатиричні пісні. В кінці подано кілька пісень В. Матюка і С. Воробкевича для три­голосного хору. Збірник закінчується кількома канонами для двох, трьох і чотирьох голосів. Цю форму гуртового співу композитор вважав особливо корисною для музичного виховання


учнів. Як за змістом, так і за формою збірники дитячих пісень Воробкевича на свій час повністю відповідали завданням естетичного виховання моло­ді. Багата й різноманітна тематика пісень, розрахована на запити дітей різного віку, близька до народної мелодика, нескладні розміри й ритми, гранично ясний спосіб, їх гармонізації забезпечили цим пісням популяр­ність. «Співаники»


Воробкевича відіграли дуже важливу роль для популяри­зації української народної пісні в міському побуті галицької і буковин­ської інтелігенці], яка тоді набагато краще знала австрійські Tafellieder, ніж свої рідні народні пісні. Хоч художня вартість «Співаників» неоднакова, вони були єдиними на той час посібниками для навчання співів у школах. Сам факт їх переви­дання в 1893, 1899, 1902, 1905, 1909


і 1910 роках свідчить про те, що вони були незамінними для початкових і середніх шкіл Галичини та Букови­ни. В цьому, безумовно, їх велике значення в розвитку музичної культу­ри на західноукраїнських землях. У творчому доробку Воробкевича є понад 40 романсів та пісень для голосу в супроводі фортепіано або гітари і 20 вокальних ансамблів, дуетів та квартетів.


Як відомо, у той час вокальна лірика була дуже поширена в домашньому музикуванні. В хвилини гірких роздумів і солодких мрій пісні-романси оживлювали товариські зустрічі й популярні на західноук­раїнських землях святкові збори, так звані комерси. Побутовий романс був ніби дзеркалом художніх запитів та естетичних потреб міської інте­лігенції XIX ст. Зростання популярності цього жанру викликало значну творчу активність композиторів-


професіоналів і аматорів. На формування західноукраїнського романсу взагалі і романсової творчості Воробкевича зокрема мали вплив різноманітні музичні явища. З них на першому місці — надзвичайно багата українська народнопісен­на лірика, а далі — лірико-романтична італійська оперна арія, віденська романтична пісня і, нарешті, дуже поширена в той час в усій Європі при­страсна циганська пісня.


Всі ці впливи схрещувалися в західноукраїнсь­кому побутовому романсі XIX ст перетворюючись у нові художні яко­сті з ознаками цілісного національного стилю. У романсах С. Воробкевича, як зрештою і в інших західноукраїнських композиторів XIX ст можна виділити дві лінії розвитку. Перша пред­ставлена романсами, близькими до ідилічних пісень віденських компози­торів. Для них характерний елегійний, лірико-споглядальний настрій


з елементами сентиментальності. Другу лінію репрезентують пісні-романси з більш активними формами лірики, заснованими на народних танцюваль­них ритмах козачка, коломийки, польки, мазурки. Для першого типу показовий романс Воробкевича «Сльоза дівоча» для баритона з супроводом фортепіано. Він відзначається простотою тональ­ного плану, стрункою куплетною будовою і типовою для романсів XIX ст. фігурацією у фортепіано по розкладених тризвуках та


їх оберненнях. До цієї групи романсів належать також «Буковино дорога», «В моєї мами зільничок», «Марія» та дуети «Якби знала, що мя візьме», «Іри­но моя» та ін. Другий тип романсової лірики найкраще представляє романс «Ти, шинкарко молода» (для баритона або альта). Інтонаційно й ритмічно він близький до народних пісень-романсів. У ньому три музичні образи, по­в'язані різними ситуаціями поетичного тексту: а) заклик до шинкарки


й цигана, щоб вони медом і грою розважили людину, в якої важке горе; б) «вчора ще сміялася доля», а сьогодні серце розривається з болю і, на­решті, в) танцювальний епізод. Композитор знаходить для всіх трьох об­разів характерні мелодичні і ритмічні засоби, хоч у фортепіанній партії Воробкевич не виходить за межі акордових репетицій з опорними баса­ми, розкладених акордів і гармонічних фігурацій.


Цю групу репрезентують також романси «Блоха», «До тих вражих Топорівців», «Поцілуй», дуети «Дуб і калина — хлопець і дівчина», «Соло-вій-чародій» та ін. Крім романсів з лірико-елегійним колоритом та заснованих на ритмах народних танців, Воробкевич написав кілька солоспівів у стилі дуже модних тоді іспанських та італійських серенад: це «На гітарі, мандоліні дон


Альфонсо грає», «Гусляр», «Perpetuum mobile» тощо. В них він вико­ристовує ритми іспанського болеро або італійської сіціліани. Переважна більшість романсів Воробкевича має куплетну структуру: виняток складають «Ти, шинкарко молода» і «Я не боснієць», які мають тричастинну будову. Дещо окремо в камерній спадщині


Воробкевича стоять романси балад­ного типу («Панна жабка і пан жабій», «Стасьо і Ванда»), для яких ха­рактерні типові риси німецьких зразків даного жанру: рицарська темати­ка, театралізована зображальність з описово-пейзажними моментами, більш вільна побудова. Дуже поширеними в західноукраїнській музиці минулого століття бу­ли чоловічі квартети і солоспіви в супроводі чоловічого квартету. С. Во­робкевич також створив низку творів цього типу.


Деякі з них були опуб­ліковані у збірниках (вид. «Львівського Бонна») за редакцією О. Нижанківського і В. Матюка, і пізніше, на початку XX ст у львівському видав­ництві «Торбан», яке очолював композитор Я. Ярославенко. Особливою любов'ю користувалися квартет «Ви, дівочі сині очі» і «Баркарола» для баритона соло в супроводі квартету.


З хорів і романсів на тексти німецьких авторів заслуговують на увагу «Du stille Wasserrose» i «Rheinsage» на сл. Е. Гайбеля, «Zur Nacht» на сл. Й. Кернера, «An den Mai» i «Wanderlied» на тексти Й. В. Гете. В них виразно звучать інтонації відомих народних австрійських пісень. Основна цінність хорової музики Воробкевича полягає в


її мелодично­му багатстві. За своєю фактурою вона майже виключно гомофонно-гармонічна, хорова тканина розгортається на основі використання акордів го­ловних ступенів. При цьому голосоведення базується на принципах «генерал-баса» і менш за все на типово українському підголосковому складі. В цьому і криється головний недолік вокальної музики


Воробкевича. Проте значною мірою він компенсується свіжими творчими прийомами, що відрізняють музику Воробкевича від творчості інших західноукраїн­ських композиторів XIX ст. Сюди слід віднести широке застосування ладотональних, метро-ритмічних і фактурних контрастів, багате динаміч­не нюансування, використання прийому перегукування голосів напру­жених верхніх регістрів з м'якими середніми та (хоч і несміливі ще) при­йоми вокальної


інструментовки: спів з закритим ротом («Баркарола») і звукозображальні моменти («Ой чого ти почорніло», «Огні горять»). Камерна лірика Воробкевича характеризується передусім природною народною мелодичністю, ясною гармонічною мовою, простотою фактури і форми. Особливою її цінністю є те, що вона відзначається багатством змісту, емоційною відкритістю, щирістю.


Це лірика кохання, картинки живописної природи, застольні пісні дружби, портретні зарисовки і гост­ра соціальна сатира на представників влади. Список використаної літератури 1) Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. – Чернівці – 1999. – 384 стор. 2) Мафтуляк М. Допоки звучить музика – К. «Арфа», 1996. 3) Музичне краєзнавство


Буковини: Навчальний посібник до курсу «Музичне краєзнавство Буковини» Вип. 3 /Укл. О.В. Залуцький.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Диагностика внутренних болезней (инфаркт миокарда)
Реферат Цены и ценообразование на предприятии Расчет себестоимости единицы продукции и определение отпускной
Реферат Промежуточная железнодорожная станция
Реферат "Стихотворения в прозе" И.С.Тургенев
Реферат Communication Climate Essay Research Paper I have
Реферат Господа Головлевы
Реферат Методика анализа финансовой отчетности
Реферат Информационные системы управления бизнес- процессами предприятия. ERP-система LAWSON M3 - альтернатива SAP, Oracle, Axapta
Реферат Профессионально – квалифицированный состав и структура кадров. Движение кадров и показатели их оборота
Реферат The Reproductive Rights Of The Developmentally Disabled
Реферат Jackie Robinson Essay Research Paper Jackie Robinson
Реферат Механическая очистка сточных вод
Реферат Java Vs C Essay Research Paper subject
Реферат Высокочастотная электротерапия: дарсонвализация, микроволновая терапия
Реферат Синкретизм образов солярных богов и божеств в образах: орёл, конь и олень у якутов