Процарював на Землі 160 мільйонів років, динозаври зникли з особи планети близько 65 мільйонів років назад.
Наукові пізнання про динозаврів формуються головним чином на основі вивчення скам'янілостей - , що перетворилися в камінь викопних останках рослин або тварин. Палеонтологи (фахівці, що вивчають прадавні форми життя) склали собі досить чітка вистава про походження динозаврів, їх анатомії, способі життя, різноманітності видів, середовищу проживання, розмноженні й поширенні в доісторичним світі
По дрібних вадах окам'янілих костей фахівці можуть судити про м'язовий апарат динозаврів, а по виду окремих костей - про те, чим боліли прадавні ящери. Ретельне вивчення черепа динозавра дає вистава про величину головного мозку й харчуванні рептилії. Про дитинчат динозаврів розповідять викопні яйця. Куди складніше знайти підтвердження іншим гіпотезам - приміром, був чи в прадавніх рептилій волосяний покрив і якого кольору була їх шкіра
У 1677 природознавець Роберт Плот зілюстрував кістку динозавра, вважаючи її кісткою якоїсь людини-гіганта. Це була кістка мегалозавра, чию щелепну кістку із зубами дослідив у Англії, на початку XIX в. , професор Вільям Бакленд, яку його друг, Джейм Паркінсон, визначив як кістку величезного ящіра, названого Мегалозавром. Опис цієї скам'янілості був опублікований в 1824 р.
Приблизно у 1818 р. сільський лікар Гідеон Ментел і його дружина Мері збирали скам'янілі кістки і зуби в кар'єрі в Сусексі. Найцікавішими знахідками виявилися зуби листоподібної форми, що нагадували зуби сучасної ящірки ігуани. Звідси і назва "ігуанодон", яке було дано цій тварині в 1825 р. У 1823 році у Ментла зав'язалося листування з Жоржем Кюв'є. Отримавши на експертизу стертий зуб, французький палеонтолог заявив про його приналежність носорогові. Заперечення, що послідували, Кюв'є ввічливо відхилив, і провінційному ученому довелося відступити перед авторитетом засновника палеозоології. Але тільки тимчасово, бо у 1824 році, під час відвідин Музею королівської спільноти хірургів Ментл звернув увагу на скелет великої тропічної ігуани. Особливо його вразила схожість зовнішнього вигляду зубів сучасної ящірки і викопної тварини. Нова обставина виявилася несподіваною і для Кюв'є, який нарешті відмовився від своєї точки зору.
На початку 1825 року у присутності дійсних членів Королівськї Спільноти Гідеон Ментел прочитав доповідь про відкриття залишків гігантської рослиноїдної ящірки, назвавши її "ігуанодоном" ("ігуанозубом"). Але все таки зовнішність стародавньої істоти багатьом здавалася загадковою. І тоді вже відомий учений спробував здійснити наукову реконструкцію зовнішнього вигляду ігуанодона. Для цього йому прийшло в голову сумістити зображення наявних елементів скелета з передбачуваним контуром тварини. Загадкова конусоподібна кістка інтерпретувалася як ріг на носовій частині голови.
Обкладинка "Природничої історії Оксфордширу" Роберта Плота, 1677 (справа), та ілюстрація скам'янілого нижнього кінця стегна (зліва) мегалозавра, узятого з цієї книги. Кістку описав Джошуа Брукс в 1763 і жартома назвав її Scrotum humanum.
Гравюра з William Buckland's "Огляд Мегалозавра або великої Викопної ящірки Стоунфайлда (en: Stonesfield)", 1824. Заголовок читається "передній край правої нижньої щелепи Мегалозавра зі Стоунфайлда біля Оксфорду".
Саме ж слово "динозаври" з'явилося приблизно в 1841 р. Ця назва була запропонована палеонтологом Річардом Овеном, який зрозумів, що такі створіння, як мегалозавр, ігуанодон, а також відкритий незадовго до цього гілеозавр, настільки відрізнялися від сучасних плазунів, що їх слід було виділити в окрему групу. Овен визначив цю групу як надряд. Надалі уявлення про класифікацію плазунів змінилися, і нині гігантські доісторичні рептилії вже не вважаються єдиною систематичною групою. Gриблизно через 10 років на площі одного з районів Лондона скульптор Вотерхаус Ховкінс представив групу фігур доісторичних тварин у натуральну величину. Понад усе привертав до себе увагу незвичайний носорогоподібний ігуанодон. Звістка про перший "динозавровий парк" розлетілася по всьому світу, особливо після того, як усередині макету величезного ящіра пообідали 20 персон. Можливо, на популяризаторську діяльність Ховкінса зробив вплив англійський художник Джон Мартен, який під враженням новітніх палеонтологічних відкриттів зобразив ряд сцен з доісторичного життя. Одна з картин називалася "Країна ігуанодона".
У 1858 р. в Нью-Джерсі, в США, були знайдені кістки і зокрема майже повний скелет іншого гігантського плазуна. Ці знахідки вивчив Джозеф Ліді, професор анатомії. Він звернув увагу на те, що передні кінцівки виявленого ящіра були значно коротші за задні, і зробив висновок, що ці скам'янілості тварини повинні були пересуватися на задніх ногах, подібно до сучасних кенгуру. Ця думка допомогла надалі встановити зовнішність таких двоногих (тобто що пересуваються на двох ногах) ящірів, як ігуанодони, мегалозаври, тиранозаври та інші. Останки ж, виявлені в 1858 р., як вважається зараз, належали гадрозавру, одному з качкодзьобих динозаврів.
У Англії проблеми вивчення динозаврів не могли обійти енциклопедичних інтересів переконаного еволюціоніста Томаса Гекслі. Приводом послужили знайдені любителем Вільямом Фоксом скелети молодих ігуанодонов у відкладеннях нижньої крейди острови Вайт, для яких в 1870 році Гекслі встановив новий рід з назвою "гіпсилофодон" ("високозуб"). У інтерпретації ученого він був дрібним і досить близьким родичем ігуанодона. При вивченні гіпсилофодона Гекслі звернув також увагу на схожість деталей будови скелета динозаврів і птахів. До такого ж висновку прийшов і відомий німецький учений Ернст Гекель після знайомства із знахідками невеликого динозавра компсогната і птахоподібного археоптерикса з пізньоюрських сланців Баварії. Ці спостереження помітно відбилися на класифікації динозаврів. Наприклад, ігуанодонов і їх родичів до цих пір включають в ряд "птахотазових" і підряд "птахоногих".
У 1878 р. у вугільній шахті в околицях поселення Бернісар в Бельгії було зроблено чудове відкриття - знайдено ціле кладовище ігуанодонів: 39 скелетів, багато з яких були повним. Ці останки були відпрепароавні та змонтовані потім в Брюсельському музеї в положенні на двох ногах. Хоча вилучення палеонтологічних об'єктів з корінної породи розтягнулося більш ніж на чверть століття, вже через рік після початку робіт палеонтологам вдалося відреперувати і змонтувати об'ємно на металевому каркасі перший скелет. Спираючись на могутні задні кінцівки і масивний хвіст, ігуанодон поглядав на те, що відбувається своєю кінеподібною головою з п'ятиметрової висоти. На місці великого пальця передніх лап ящера помітно виділявся той, що стирчить вгору гостра шпилька. У 1905 році в Королівському музеї природничих наук в Брюсселі на загальний огляд були представлені вже десять скелетів з тих 29, що вдалося підготувати до експозиції пізніше. Незвичайна виставка мала успіх і була відмічена відвідинами розділу царюючого будинку Бельгії.
Після початку бернісарських розкопок отримала пояснення загадка виявлених ще в середині XIX століття відбитків ступень великих тварин на плитах крейдяного вапняку в Німеччині та Англії. Наприклад, викопні сліди з трьома товстими пальцями почали приписувати ігуанодонам. Схожий тип був відкритий і на близькому до північного полюса острові Шпіцберген.
У 1946 році на запрошення Академії Наук Монгольської Народної Республіки в пустелю Гобі відправилася експедиція Палеонтологічного інституту АН СРСР. За декілька останніх польових сезонів російським ученим вдалося відкрити безліч нових місцезнаходжень і розкопати останки декількох невідомих раніше видів динозаврів. А в 1952 році на сході країни вони виявили кістки азіатського ігуанодона. Опісля багато років палеонтологи з Національного музею природної історії Франції викопали в Нігерії скелет семиметрового уранозавра, науковий опис якого з'явився в 1976 році. На відміну від класичних ігуанодонов, новий ящір володів сплющеною головою і довгими остистими відростками спинних хребців.
У другій половині XIX в. найвизначніші відкриття динозаврів були зроблені в Північній Америці, в передгір'ях Скелястих гір. Два дослідники-палеонтологи, Отніел Чарльз Марш і Едвард Дрікнер Коп, незалежно один від одного посилали в цю область експедиції і платили шукачам за цікаві викопні останки. Саме ці експедиції вперше застосували ті методи препарування і підготовки скелетів для перевезення, якими користуються і сьогодні. Кожна кістка перед її відправкою в лабораторію полягала в захисну оболонку з гіпсу і тканини. На жаль, двоє цих учених в буквальному розумінні ненавиділи один одного. У лютому прагненні до того, щоб цікаві екземпляри не потрапили до суперника, вони доходили до того, що наказували розбивати і висаджувати ті скелети, які не могли повністю викопати самі. Проте в результаті їх пошуків, що отримали назву "Великого американського полювання за динозаврами", до кінця XIX сторіччя було виявлено 136 нових видів стародавніх ящерів.
До цих пір палеонтологи продовжують обробляти величезні колекції викопних кісток, зібрані в ті роки. Основним місцем пошуків останків динозаврів на початку нашого сторіччя стала Канада. Барнум Браун - професійний "мисливець за динозаврами", що працював для Американського музею природничої історії і виявив фрагменти декількох скелетів тиранозаврів у Монтані, почав розкопки в районі Ред Діп Райвер в провінції Альберта. Там він виявив фрагменти скелетів качкодзьобих динозаврів. А канадський дослідник Чарльз Штеренберг зі своїми синами зумів виявити там же велику кількість останків не тільки качкодзьобих, але і хижих, панцирних і рогатих динозаврів.
В 1909 р. експедиція Берлінського музею, яку очолив Вернер Яненш, виїхала у віддалений район Танзанії, званий Тендагуру. Приводом для поїздки послужили розповіді про викопні кістки, які знаходили там рудокопи. В результаті роботи цієї експедиції були зібрані багаті колекції останків, дуже схожі на останки динозаврів з Північної Америки, і, крім того, були виявлені скелети брахіозавра і кентрозавра. До цих пір в музеї А. Гумбольта в Німеччині стоїть скелет брахіозавра, виявлений під час цієї експедиції.
До теперішнього часу кістки давніх ящерів виявлені вже на всіх континентах. У Китаї, де дослідження динозаврів почалися тільки в 40-і рр. нашого сторіччя, було знайдено стільки скелетів динозаврів, що вони склали четверту частину всіх відомих зараз знахідок, там же було знайдено величезну кількість яєць стародавніх ящерів. Причому китайські динозаври виявилися вельми схожими на своїх побратимів, виявлених в Північній Америці. Це дало підставу припустити, що в мезозої у всій Північній півкулі були вельми схожі екологічні умови. В даний час роботи по пошуку викопних останків продовжуються, проте організовувати міжнародні експедиції стає все важчим. У всьому світі виникають складнощі з фінансуванням і постачанням, не говорячи вже про всілякі політичні нелади.
Багато цікавих кладовищ динозаврів знаходяться у віддалених і глухих місцях, в країнах, влада яких з підозрою відносяться до міжнародних урядів, що виявляють цікавість до їх володінь. Так, учасники однієї міжнародної експедиції провели Різдво 1977 р. за гратами в нігерійській в'язниці через невірно зрозумілих властями цієї країни цілей дослідників. Проте дивовижні відкриття все-таки відбуваються.
У ряді згаданих подій найбільш несподіваним стало відкриття в Квінсленді (Австралія) ящера з дуже високою носовою перемичкою. Знахідка мутабуразавра, названого так в 1981 році, у відкладеннях віддаленого від всього світу континенту свідчить про виняткову давність ігуанодоноподібних ящерів в цілому. Тепер можна стверджувати, що розквіт цієї групи динозаврів трапився в першій половині крейдяного періоду, а їх виникнення і широке розселення відбулося до початку розколу надконтиненту Пангея в самому кінці Тріасу, або приблизно 215 мільйонів років тому.У 1983 р. англійський любитель Вільям Волкер знайшов в кар'єрі в Сурреї декілька вельми цікавих кісток. Пізніше група палеонтологів з Британського музею природної історії розкопала там же повний скелет баріонікса - динозавра абсолютно нового типу. Першим динозавром, якого виявлений в Антарктиді, є анкілозаврид Antarctopelta oliveroi, був знайдений на Острові Роса в 1986. Протягом 90-тих років у Азії було зроблено багато відкриттів, що підтверджують спорідненість динозаврів з птахами.
Уся історія Землі від її виникнення приблизно 4500 мільйонів років тому ділиться на ери. Епоха динозаврів охоплює більшу частину мезозойської, або середньої, ери. Вона у свою чергу складається із трьох періодів - тріасового (256-208 млн. років тому), юрського (208-146 млн. років тому) і крейдового (146-65 млн. років тому).
Рептилії існували на Землі ще до появи динозаврів. На початку тріасового періоду виникла безліч нових видів, приміром, швидконогі кинодонты ("собакозубые"), охотившиеся на неповороткі череди травоїдних тварин. У найдавніших рептилій лабети були розташовані з боків тулуба, як у більшості сучасних ящірок
Їм на зміну прийшли архозаври ("пануючі ящери"). Одна група цих рептилій відрізнялася від інших будовою тіла - їх кінцівки перебували вертикально під тулубом. Імовірно, звідси й бере початок та вдала кістякова конструкція, яку ми знаходимо в їхніх нащадків - динозаврів ("жахливих ящерів"). До кінця тріасового періоду по землі вже розгулювали перші справжні динозаври. Однак розквіт їх епохи довівся на крейдовій період, коли чисельність і різноманітність видів цих рептилій досягли апогею.
На сьогоднішній день учені виділили понад 1000 види динозаврів, які чітко діляться на дві групи - травоїдних і м'ясоїдних ящерів.
Розміри динозаврів коливалися від малят хижака компсогнатуса величиною не більше півня до гігантських зауропод ("ящероногих"). Це були травоїдні велетні з величезним тулубом, маленькою головою й довгої, як у жирафа, шиєю, що дозволяла добратися до ласих листочків на верхівках дерев. Схожими на цвяхи передніми зубами вони обривали листя з галузей, а тупими корінними розжовували їхнім
Диплодок ("подвійний ящір") досягав 26 м у довжину й важив 11 тонн. Брахіозавр ("ящір з руками") був довжиною 28 м, висотою 13 м і важив 100 тонн - стільки ж, скільки 16 африканських слонів. Брахіозаври харчувалися тільки рослинами й щоб вижити, повинні були з'їдати в день близько тонни листів. У кістяках деяких копалин зауроподов були виявлені величезні камені в тому місці, де повинен був перебувати шлунок. Очевидно, вони допомагали подрібнювати грубі гілки й листи в процесі травлення.
Багато травоїдних динозаврів у пошуках корму пересувалися групами. Нерідко вони збивалися в більші череди, щоб успішніше відбиватися від хижаків. Так надходив, скажемо, трицератопс, захищаючи своїх дитинчат. У випадку нападу дорослі особини оточували молодняк приблизно так само, як зараз це роблять слони
Втім, багато "мирні" динозаври теж були пристойно бройні. Трицератопс кидався в бій подібно носорогові й протикав ворога двома величезними гострими рогами, розташованими в лобовій частині рила. Пинакозавры оглушали супротивника ударами важкого кістяного наросту на кінчику хвоста. Інші травоїдні ящери, начебто стегозавра, минулого захищені рядами великих кістяних пластин уздовж спини й гострими хвостовими шипами.
Загнуті усередину гострі зуби хижих динозаврів дозволяли рвати жертву на шматки, а довгі гострі пазурі втримували її на місці.12вметровий тираннозавр ("ящерттиран") був найбільшим з м'ясоїдних динозаврів і важив більше 8 тонн. Його загнуті зуби досягали 16 див у довжину - майже з долоню людини
Більшість м'ясоїдних ящерів, включаючи тиранозавра, пересувалися на двох задніх ногах, а виходить, могли швидко бігати в погоні за видобутком. У верхній частині тулуба перебували короткі передні кінцівки. Вони закінчувалися подобою невеликих "ручок" із двома пазуристими пальцями на кожній. У вчених немає впевненості в тому, як тиранозавр користувався передніми лабетами, але можна припустити, що ними він утримував видобуток. На думку деяких фахівців, вони служили ящерові невеликими, але сильними підпірками, за допомогою яких він піднімався на задні лабети після сну або відпочинку. Нещадний убивця - велоцираптор, чиє ім'я означає "моторний грабіжник", - атакував дрібних ссавців або динозаврів однієї зі своїх довгих задніх ніг, зберігаючи рівновагу за допомогою хвоста, і розривав видобуток довгими серповидными пазурами
Незважаючи на габарити, динозаври могли дуже швидко пересуватися. Довгоногі "страусові" динозаври бігали зі швидкістю до 50 км/година. Важковаговики, начебто 35отонного апатозавра, рухалися зі швидкістю слона, а неповороткий 100нтонний брахіозавр чи навряд міг перевищити 4 км/година
Щоб рухатися, зауроподам були потрібні міцні ноги. Пружинистий крок "з п'яти на пальці", на зразок людського, вимагав занадто більших витрат енергії, і таким кроком великий динозавр не зайшов би далеко. Зауроподы скоріше брели, чим крокували. Щоб підтримувати масивний тулуб, їх кінцівки повинні були ступати всією площиною підошви. Тому між пальцями й "п'ятою" у них перебував товстий ороговілий валик, як на підошві сучасного слона.
Перехідні форми і декілька груп невеликих тероподів (більшість м'ясоїдних динозаврів), таких як орнітоміміди чи альварезавриди, напевно, були всеїдними. Представники незвичайної групи тероподів, теризинозавридів, були рослиноїдними.
Спинозавриди і пеліканімім ("Наслідувач пелікана"), можливо, їли рибу (на це вказують особливості черепів). Вони мали багато () тонких зубів, як вважають, пристосованих для втримування слизької риби. Крім того, в пеліканіміма були складки шкіри на шиї, як у пелікана (звідки й назва).
Дієту динозаврів визначають за допомогою їхніх зубів та скам'янілого посліду - копролітів. Кожен динозавр мав унікальну будову зубів, пристосовану для споживання певного типу їжі. Наприклад, завдяки цьому ми знаємо, що тероподи були хижаками: в більшості з них зуби конічної форми, приплюснуті з боків, з загостреними краями і завернуті назад, щоб втримувати жертву. Ще докладнішими є копроліти: вони містять дані про те які саме види рослин чи тварин їв динозавр. Дієту хижаків можна визначити за допомогою слідів від укусів на кістках їхніх потенційних жертв, і вмісту скамянілих решток в області черевної порожнини під час розкопок (залишки кісток, тощо).
Більшість динозаврів не могли пережовувати їжу, бо в багатьох видів не було щічних м'язів. Тому вегетаріанцям їжа просто випидала зрота, а хижаки мусіли заковтувати шматки м'яса цілими Єдиною групою з цією властивістю були деякі пізні орнітоподи. Деякі динозаври спеціально ковтали камінці гастроліти, щоб ті перемелювали жорстку їжу в шлунку.
Можливо, деякі хижаки, такі як маюнгатол і целофіз були схильні до канібалізму.
Перші динозаври були невеликими. Найдавнішим із відомих видів був Асилізавр древній (Asilisaurus kongwe
Nesbitt, Sidor, Irmis, Angielczyk, Smith et Tsuji, 2010 [1] ), що мешкав на території сучасної Танзанії у середньому тріасі (243 млн. років тому) [1]
, До найдавніших динозаврів також належать Еораптор, який жив бл.228 млн. років тому, був завдовжки 1 м та Гереразавр, що мав довжину до 3 м.
Найперші динозаври-гіганти появились в кінці тріасу, це були рослиноїдні прозавроподи, які могли сягати до 9 м. Паралельно з ними збільшились і хижаки, але про великих хижаків тріасу відомо небагато. Але, справжні велетні - диплодок, суперзавр, сейсмозавр, ультразавр, брахіозавр - зявилися тільки в юрі. Няйтяжчим поки-що вважається брухаткайозавр з крейди (до 220 т [2] !), а найдовшою - амфіцелія (до 58 м!). Найвищим був брахіозавр (до 13 м висоти). Всі вони належать до завроподів. Можливо, їхній гігантизм був викликаний їхньою дієтою (в часи найбільших завроподів ще не було покритонасінних рослин) і був способом захисту від хижаків.
Серед хижаків найбільшим був спинозавр (до 17 м), основу раціону якого складала риба. Гіганотозавр до 15 м у довжину. Тиранозавриди до 14 м. Малодосліджений дейнохейр, можливо, був ще довший, але від нього збереглися лише 3-метрові руки.
Найменшим динозавром був анхіорніс, вагою всього 110 грам, завдовжки бл.35 см.
Найбільшим цілим скелетом динозавра є знайдений в 1908 році в Тендагуру скелет брахіозавра, який зараз знаходиться в Берліні.
Зір. Розмір очних ям динозаврів із земних полюсів вказує на те, що вони мали чудовий зір, пристосований для бачення в темряві. Це була важлива властивість для виживання там, де половину року триває ніч. У більшості динозаврів очі були розташовані по-боках голови, тому вони не могли бачити стереоскопічно. Переважно об'ємним баченням володіли хижаки (але не всі). Про гостроту зору можна судити, проаналізувавши будову мозку динозавра.
Нюх. Найкращий нюх мали хижаки, яким нюх був необхідний для вислідування жертви. Найкращий нюх серед динозаврів мали, напевно, тиранозавриди. Аналіз їх черепів показав, що ті частини мозку, де найімовірніше були нюхові зони, були надзвичайно великими.
Слух. У динозаврів, як і в птахів та рептилій, були вушні щілини. Будова скроневої частини черепа вказує на досконаліший слуховий апарат, ніж в інших архозаврів. Єдиними знахідками, котрі дають хоча б якесь уявлення про їхній слух є вирости на головах ламбеозавринів. У деяких із ламбеозавринів "шоломи", чи "труби" були пустими всередині і цілком могли служити для подавання звукових сигналів.
У більшості динозаврів передні лапи не були зручними, і голова була головним знаряддям для найдокладнішого маніпулювання навколишнім середовищем (так само, як в птахів).
Довгі шиї були у завроподів. Найдовшу шиї по відношенню до розміру тіла мали завропосейдон і маминьчизавр.
Хвіст врівноважував передню половину тіла динозавра, завдаки чому їхній тулуб тримав горизонтальне положення.
Коли дромеозаври напружували м'язи хвоста, він ставав штивним. Хребці їхньго хвоста були міцніше з'єднані між собою, ніж в інших динозаврів. Під час стрибку, різким поворотом хвоста, вони могли змінити напрямок тіла ще у повітрі.
На кінчиках хвостів анкілозавірів були тверді вирости із кістки. Цією "булавою" вони могли відлякувати хижавків, адже один її удар міг бути смертельним. Є, проте, теорія, згідно з якою булава, насправді, імітувала голову динозавра. Тобто, ошуканий хижак помилково нападав на хвіст тварини, а не на голову. Але більшість вчених дотримуютьса першої версії. Подібну булаву мали деякі примітивні завроподи. На хвостах стегозаврів була не булава, а довгі шипи, які мали те ж застосування. Хвіст диплодоків був без булави, але він був довгим і тонким, як батіг і теж міг завдавти сильних ударів.
Можливо, деякі завроподи могли ставати на дві ноги, спираючись на хвіст.
Динозаври мали кігті і на передніх, і на задніх кінцівках, в кожної групи по-різному розвинуті. Майже зникли кігті у чотириногих динозавірів - завроподів, анкілозаврів, цератопсів Всім хижакам кігті були потрібні для задання поранень жертві. Багато невеликих тероподів, а особливо дромеозавриди, мали великі й міцні пазурі на руках і ногах. Вони зачеплювались кігтями за тіло жертви і пащою задавали поранення. Всеїдні динозаври використовували їх для розгрібання землі в пошуках корінців, чи малих тварин. Теризинозавридам (з пазурами завдовжки до 90 см), прозавроподам і деяким завроподам та орнітоподам кігті слугували для самооборони і, можливо, допомагали при добуванні їжі. В карнозавра мегараптора були 40 сантиметрові пазурі.
Першим птахоподібним динозаврам кігті допомагали чіплятись за кору дерев.
Зуби. Для більшості хижих динозаврів зуби та щелепи були основним знаряддям для вбивства. Цератопси і орнітоміміди мали дзьоб, тому в них зубів майже не було. Кожна група динозаврів мала унікальний вид зубів. За самим зубом динозавра відносять до тої чи іншої групи.
Найбільше зубів () мали гадрозавриди ("качкодзьобі динозаври"). Пеліканімім мав бл. 200 тоненьких зубів пристосованих для ловлі риби, тому його вважають рибоїдним.
На початку історії вивчення динозаврів їх вважали тупими, з "другим мозком" (спинним), який думав за головний. Сьогодні погляди значно змінились. Через велику різноманітність груп діапазон їхніх розумових можливостей був дуже широким. Переважно розумові здібності тварин визначають їхнім відношенням об'єму головного мозку до об'єму тіла. Але це число не показує реального розумового рівня, бо, наприклад, малі птахи мають відношення 1: 12 - в людини 1: 40. Тому розумовий рівень тварини краще показувати "коефіцієнтом енцефалізації" - відношенням маси мозку до середньої маси мозку систематичної групи тварини. Цей показник є точнішим, хоча, все одно, лише наближеним.
Коефіцієнти енцефалізації різних груп динозаврів показують, що найменш розумово розвинутими можна вважати завроподоморфів. Трохи розумнішими були колючі динозаври, далі йдуть цератопси, після них орнітоподи. Найрозуммнішими були хижаки, а особливо невеликі птахоподібні тероподи.
Довгий час уважався, що динозаври будували гнізда й відкладали яйця. Але як вирощувався молодняк, залишалося загадкою аж до 1978 року, коли в штаті Монтана (США) було знайдене гніздо з новонародженими малятами і яєчною шкарлупою. Деякі дитинчата були довжиною до 1 м, хоча довжина яйця не перевищувала 20 див. Знайдені динозаврики були занадто великі, щоб бути немовлятами, виходить, вони залишалися в гніздах ще довгий час після появи на світло
На підставі цих даних учені дійшли висновку, що батьки доглядали за малятами доти, поки ті не підростали досить, щоб подбати про себе. У багатьох знайдених у Монтане дитинчат були стерті зуби - виходить, батьки вигодовували їх у гнізді, як птаха
З'являються всі нові свідчення того, що некоторые великі види динозаврів були живородними, подібно ссавцем. Оскільки багато динозаврів постійно переміщалися в пошуках корму й, рятуючись від ворогів, у них не було б часу відкладати яйця й тижнями, а то й місяцями, чекати появи й дорослішання потомства. До того ж, найбільше знайдене яйце динозавра не перевищує 30 див у довжину. маля, що вилупилося з нього, було лише ненабагато більше й повинен був, дуже швидко рости, щоб досягтися розмірів дорослої особини.
В 1822 році Гидеон Мэнтслл знайшов у каменоломні графства Сассекс якісь величезні зуби. Відзначивши їх подібність із зубами південноамериканської ящірки ігуани, він догадався, що копалини зуби належать рептилії, і придумав для неї назва игуанодон, тобто "игуанозубый".
Копалини останки динозаврів знаходять майже у всіх куточках миру й на всіх континентах, включаючи Антарктику. Найчастіше попадаються кості й зуби, тобто елементи кістяка, які набагато менше піддаються розкладанню, чому м'які тканини
Друге місце займають відбитки слідів. Часто їх знаходять на тропах, прокладених динозаврами в м'якому ґрунті. Слідами можна визначити місця розселення ящерів і хто на кого полював. Викопні відбитки слідів називають залишковими скам'янілостями
Копроліти (скам'янілі екскременти динозаврів) препарують і досліджують поряд із умістом кишечнику й шлунковими каменями, щоб з'ясувати, чим харчувалися прадавні ящери. Були знайдені й відбитки шкіри динозаврів
Але ніхто не знає, якого кольору були динозаври, тому що шкіра розкладає занадто швидко, не встигаючи скам'яніти. На думку деяких учених, хижі ящери мали захисне фарбування, що дозволяло їм зливатися з місцевістю, щоб непомітно підкрадатися до видобутку. Інші рептилії, наприклад, травоїдні, були настільки великі, що могли не боятися хижаків, і, можливо, мали яскраве фарбування, щоб залучати особин протилежної підлоги
Наприкінці крейдового періоду, близько 65 мільйонів років тому, динозаври вимерли. На цей рахунок існує кілька теорій. Відповідно одній з них, недалеко від Землі відбувся вибух зірки, що огорнула планету смертоносною радіацією.
Вчені давно намагаються розгадати загадку зникнення динозаврів, яке сталося близько 65 млн. років тому. Щодо цього у них є різні гіпотези.
Нещодавно група вчених з університету Міссурі (США), яка проводила дослідження, дійшла висновку, що причиною зникнення динозаврів став гігантський астероїд, який впав на півострові Юкатан (територія нинішньої Мексики), і Чиксулубський кратер, який там виник. Катастрофа сталася близько 65 млн. років тому. Розмір астероїду досягав у діаметрі 9,6 км, його падіння стало причиною землетрусів, пожеж та величезних цунамі. У повітря піднялася велика кількість пилу, каміння та кіптяви, планета на довгі роки занурилась у морок.
Можливо, причиною виникнення катаклізмів були сили космічного хаосу, які час від часу змінюють орбіти планет Сонячної Системи, вважають астробіологи з університету Лос-Анжелесу. Вченими були підраховані траєкторії планет Сонячної Системи за останні 100 мільйонів років. Виявилось, що приблизно в період загибелі динозаврів, одна або декілька планет змістились із своєї звичайної орбіти. Цей міжпланетний збій міг здійснити вплив на пояс астероїдів, розташованих між Марсом та Юпітером, в результаті чого один із величезних астероїдів, був "виштовхнутий" постійною орбітою Землі.
Однак є й інші гіпотези на цю тему. Дослідники, які опублікували результати своєї роботи в журналі Proceedіng of the Natіonal Academy of Scіences, вважають, що загибель динозаврів та інших форм життя стала результатом серії катастроф, які змінили клімат Землі. Існує теорія про величезні вулканічні виверження, які разом із глобальним потеплінням та цілою серією зіткнень астероїдів із Землею призвели до загибелі динозаврів та більшості інших форм життя на планеті.
Що стосується багатократних ударів метеоритів, то в різних місцях нашої планети дійсно існують кратери, які, згідно з аналізами, датуються тими ж 65 млн. років тому. Щоправда, не було визначено, чи виникли ці удари зовсім одночасно, чи ж із різницею у декілька тисяч або навіть півмільйона років. У їх числі, окрім Чиксулубського, Болтинський кратер у Центральній Україні, Сільверпитський кратер на дні Північного моря, Іглбютський кратер у Канаді, кратер Віста Алегре у Бразилії, а також на думку деяких вчених, кратер Шива в індійському океані.
Професором Гертою Кемер з її науковими співробітниками були проведені дослідження. Аналіз мікроскам'янілості з глибокої свердловини на дні океану показав, наскільки руйнівним був вплив на атмосферу Землі виверження вулкану під індійським океаном, яке сталося за декілька мільйонів років до загибелі динозаврів. Величезне виверження, т. з. "перо мантії", створило "гриб" діаметром близько 1000 кілометрів. Це змінило середовище, клімат та інші фактори, необхідні для живих істот, що жили на Землі у той час.
Інші вчені починають, що динозаври вимерли внаслідок змін клімату. Але дійсної причини їх загибелі ми, очевидно, не довідаємося ніколи.
чи Знаєте ви?
Що саме слово "динозавр" (по-гречески "жахливий ящір"), уперше застосував доктор Річард Оуэн в 1841 г.
Що чемпіономя важковаговиком серед відомих динозаврів є ультра-завр, чиї останки були вперше виявлені в 1979 р. За деякими оцінками він важив 130 тонн
Що найбільше яйце динозавра було знайдено у Франції. Воно було завбільшки з м'яч для регбі й відкладене зауроподом, гігантським гипселозавром.
Із усіх колиаабо тварин, що жили на Землі, у стегозаврів був самий маленький мозок стосовно загальної ваги тіла. При 2отонній вазі й 6ометровій довжині ящера його мозок був величиною всього лише з волоський горіх
| ! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
| ! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
| ! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
| ! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
| ! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
| → | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |