РЕФЕРАТ

з сестринської справи

на тему:

“Втрати, смерть і горе”

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш, звання людини.

Сааді

ВТРАТИ, СМЕРТЬ І ГОРЕ

Тема ставлення людини до смерті має загальнолюдське значення. Тут інтереси медицини переплітаються з інтересами релігії, філософії, мистецтва, психології і т.д. Відповідно до хри­стиянських поглядів, душа людини безсмертна, смерть існує тільки в межах земного (гріховного) світу, а в кожному конк­ретному випадку питання про життя і смерть, у кінцевому рахунку, в руках Творця (Бога). З численних філософських пояс­нень таємниці смерті наведемо матеріалістичне міркування ста­рогрецького мудреця Епікура (341-270 р. до н.е.): "Найстрашніше зло, смерть, не має до нас ніякого відношення, тому що коли ми існуємо, смерть ще не присутня; а коли смерть присутня, тоді ми вже не існуємо".

Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації. І дуже важливим є для медичної сестри вміння пояснити паціє­нтові та його родині психологію кризового стану.

Деяка плутанина може легко виникнути зі словом "криза", тому що ми можемо вживати термін "криза", щоб описати три зовсім різні ситуації:

1. Критичну (надзвичайну) ситуацію, в якій що-небудь необхідно робити негайно. Наприклад, коли в будинку вогонь або хтось має інфаркт (сердечний напад), смерть, або аварія.

2. Ситуацію, яка вимагає зміни в способі життя або прий­няття рішення, яке буде довготривалим, таке, як одержання певної роботи, здобуття освіти або пошук супутника життя.

3. Результат неефективних або нерозумних методів опа­нування ситуацією, які використовуються при зіткненні з вище зазначеними ситуаціями. Наприклад, одержання роботи, яка не передбачає навиків або талантів будь-якої особи, що може в результаті призвести до великого невдоволення, нудьги та нещастя.

Що таке криза ?

Криза трапляється, коли людина зустрічається з перепо­нами на шляху до важливої життєвої мети, яка на даний час є недосяжною, використовуючи звичайні методи вирішення проблеми. Коли не можна використати звичні методи вирішен­ня проблем для того, щоб справитися з повсякденними турбо­тами життя, баланс, або рівновага, особистості порушується. Людина відчуває внутрішню напругу, стурбованість, які в ре­зультаті призводять до періоду емоційного розладу.

В літературі сказано, що криза є самообмежуючою і, як правило триває від чотирьох до шести тижнів. Це становить перехідний період, який є періодом підвищеної психологічної вразливості і дає можливість для особистого росту і розвитку. Іншими словами, досвід і життя в кризі має потенціал поліпшення або погіршання емоційного здоров'я людини.

Індивід проходить безперервний процес зустрічей, оволо­діння та вирішення проблеми або кризових ситуацій. Коли хтось справляється ефективно, відбувається розвиток, коли хтось справляється неефективно, розвиток не відбувається. Ре­зультат кризи визначається типом взаємодії, яка відбувається між індивідом та ключовими фігурами в його емоційному оточенні. До цього в значній мірі причетні люди допоміжних про­фесій (професії, які пов'язані з наданням допомоги), особливо медсестри. Якщо ми збираємося бути дієвими в поширенні здо­ров'я та попередженні хвороби, нам необхідно взаємодіяти з людьми до певної терапевтичної міри, коли вони почувають кризу. Бажано, щоб це відбувалося відразу після початку кризи. Люди, які входять у лікарню або в будь-який інший заклад охорони здоров'я, найбільш імовірно, переживають три­вогу, а деякі - кризу. Медсестра - ключова особа в емоційному оточенні пацієнта. Тому медсестра може сильно впливати на психологічне здоров'я пацієнта під час його перебування у лікарні. Отже, ви, як медсестри, повинні знати, як найкраще сприяти здоров'ю пацієнтів.

ТИПИ КРИЗ

Є два типи криз:

Кризи росту (дозрівання)

Кризи дозрівання є нормальними процесами росту та роз­витку. Вони розвиваються протягом тривалого періоду, на­приклад, як перехід з дитинства в юність, який супроводжується суттєвими характерологічними змінами. Це кризи, які більшість людей проходить, якщо вони живуть досить довго.

Переживання, які виникають під час кризи росту: поча­ток школи, одруження, народження дитини, нова робота, до­сягнення певних вікових дат, вихід на пенсію та інші, які є звичними для більшості з нас. Ситуаційні кризи

Ситуаційні кризи відносяться до тих подій, які трапля­ються в оточенні, що може бути стресовим для індивіда і, та­ким чином, спричинити кризу. Ці кризи асоціюються із знач­ною втратою статусу (становища), заощаджень, коханої люди­ни.

Більшість людей переживають цей тип кризи в певний період свого життя. Однак, у кожної людини це відбувається індивідуально. Наприклад, якщо ви живете досить довго, ви переживете смерть своїх батьків. Деякі люди переживають це у віці 5 років або пізніше, в той час як інші люди можуть не пережити смерть своїх батьків до тих пір, поки їм не буде близько 80 років.

ВТРУЧАННЯ В КРИЗУ

Втручання в кризу - це введення ситуаційної допомоги для людини в кризі, яку здійснює медсестра, товариш або сім'я. Воно ґрунтується на одній або більше запланованих діях, Щоб розпочати зміну в стресовій ситуації.

Первинна мета догляду за хворим - повернути назад лю­дину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в межах обмежень, які накладені кризою.

ФАЗИ КРИЗИ

Криза має наступні чотири фази:

1. Психологічний шок. Емоційний баланс, або рівновага, індидуума порушена. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчу­ває пустоту, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається, з'являються думки про самовбивство.

Важко вдається зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється. Для неї характерні зорові і слухові галюцинації, відчут­тя присутності померлого.

2. Заперечення (відчай).

У цій фазі індивід не здатний зіткнутися з реальністю про­блеми або ситуації, що постала перед ним. Під час цієї фази ми чуємо, що люди кажуть так: "Я не можу повірити, що це трапилося", або "Неможливо, щоб це трапилося", або ж "Це нереально". Ця фаза характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбуваєть­ся. Людина починає уникати оточуючих, порушується пам'ять. Особливо важкі перші 6 тижнів. З часом воно замінюється смут­ком і відчуттям безпорадності.

3. Визнання.

Ця фаза відбувається, коли індивід не може більше запе­речувати реальні проблеми, що постали перед ним. Людина признається собі та іншим: "Так, це трапилося".

4. Адаптація (пристосування).

Адаптація і депресія. В цей період нерідко з'являється без­соння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів І систем, спровокованих стресом (за пороговим збудженням). У цій стадії індивід визнає проблему або ситуа­цію, він розпочинає активно справлятися з нею або пристосо­вуватися до неї для того, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння. Тут потрібна допомога медсестри.

Розглянемо приклад кризової ситуації.

Був холодний зимовий день, вулиці були вкриті льодом. Пан Бейкер зупинився на червоне світло. За декілька секунд червоний Мерседес вдарив у задню частину його автомобіля. Чоловік середніх років поволі вийшов з Мерседеса. У нього був здивований погляд. Кров струменіла з глибокого порізу на лобі.

"Що трапилося?" - запитав він.

"Ви врізалися в мій автомобіль, - відповів пан Бейкер. - Ви краще сядьте, а я викличу швидку допомогу".

"Нема необхідності, - сказав чоловік, - зі мною все в поряд­ку. Викличте поліцію".

"З вами не все в порядку, особливо з тим небезпечним порізом на вашому лобі", - відповів пан Бейкер.

"Небезпечний поріз? Що за небезпечний поріз?" - спитав чоловік, приклавши руку до свого лоба.

Потім він помітив кров на руці та одязі.

"Я напевне поранився", - сказав він.

"Я викличу швидку допомогу", - повторив пан Бейкер.

"Так, я відчуваю себе трохи запамороченим, я краще присяду", - відповів чоловік.

Розглянемо фази кризи.

1. Психологічний шок

- повільно вийшов з
Мерседеса,

- дивний (здивований) погляд на обличчі,

- "що трапилося?"

2. Заперечення

- "зі мною все в порядку",

- "Небезпечний поріз?

- "Що за небезпечний поріз?"

3. Визнання

- помічає кров на руці та одязі,

- "Я, напевне, поранився",

-"Так, я відчуваю себе трохи запамороченим"

4. Адаптація

- "Я краще присяду".

(пристосування)

Заходи щодо подолання кризи

Існує дві основні відмінності між процесом догляду за хво­рим та подоланням кризи.

1. Ми збираємо тільки інформацію про те, що сталося і що призвело до кризи. В той час, коли ми доглядаємо за хворим, ми збираємо стільки інформації про індивіда, скільки можливо.

2. Наша мета в боротьбі з кризою є короткотерміновою і спрямованою, в основному, на вирішення негайних проблем індивіда, в той час як процес догляду за хворим пов'язаний як з короткотерміновими, так і з довготерміновими наслідками для пацієнта.

Природа особливої (специфічної) кризи буде в значній мірі впливати на дію, яку необхідно буде здійснити, щоб допомог­ти людині, яка цю кризу переживає. Однак, є певні вказівки, які необхідно виконувати, коли ви намагаєтеся допомогти лю­дині, яка переживає цю кризу. Зараз ми на них зупинимось:

1) Допоможіть людині отримати інтелектуальне розуміння кризової ситуації.

Деякі люди не бачать зв'язку між тим, що вони відчува­ють, і ситуацією. Допоможіть індивіду висловити свої почуття. Дослідіть (критично оцініть) його механізми оволодіння ситуа­цією. Допоможіть людині розглянути альтернативні шляхи по­долання стресу. Розширте соціальний діапазон. Якщо є втрата в житті людини, було б ефективним знайти людей, які б за­повнили цю порожнечу.

2) Слухайте уважно. Постарайтесь зрозуміти, що людина переживає і передати це розуміння їй.

3) Вчіть. Допоможіть людині зрозуміти, що вона відчуває, і дайте їй нові завдання, які можуть допомогти їй подолати труднощі. Іноді людині корисно розуміти, що вона переживає кризу і багато її почуттів та переживань є нормальними для будь-кого, хто переживає, долає кризу. Як особа, яка допома­гає, ви можете мати певну інформацію про ситуацію, що вик­ликає кризу. Це може бути корисним для людини. Наприклад, люди, які пережили втрату родичів, мають нахил (тенденцію) до фізичної втоми і вимагають значно більше, ніж звичайно, відпочинку і сну.

4) Вкажіть шлях до здорової поведінки. Зацікавте людину вести здоровий спосіб життя. Оскільки немає стандартів здо­рової поведінки, ви б могли зробити деякі судження відносно того, що є корисним для здоров'я, а що ні. Існує можливість помилки. Однак, можливість позитивних впливів вартує того, щоб, ризикуючи, зробити помилку. Можна заохотити пацієн­та до здорового способу життя, підкріплюючи це позитивними прикладами.

5) Остерігайтесь безвихідної ситуації. Стережіться прий­мати рішення, при яких людина, ймовірно, змогла б подолати кризу, але які відвернули б її від розвитку або створили б проблеми у майбутньому. Наприклад, для того, щоб подолати біль розлуки з коханою (коханим), людина може прийняти рішення - ніколи більше не бути близькою ні з ким. Це могло б відвернути в майбутньому неспокій, але прискорило б інші проблеми - самотність та відсутність змісту життя.

6) Уникайте ярликів. Відраджуйте людей від того, щоб вони давали собі ярлик хворого. Ярлики хвороби, такі як невроз, депресія або шизофренія, можуть спонукати людину відкину­ти будь-які спроби і намагання подолати кризу. Резон може бути у тому, що про хворого повинні потурбуватися. Більшість криз, для того, щоб їх вирішити конструктивно, потребують активності людини, яка переживає кризу.

7) Приймайте рішення. Якщо людина приголомшена або збентежена, може виникнути короткочасна необхідність ви­рішувати за неї. Наприклад, після пожежі або аварії автомо­біля людина може бути занадто приголомшена, щоб нормаль­но функціонувати, тому може виникнути необхідність прийма­ти за неї рішення.

8) Дотримуйтесь усталеного порядку (певного режиму). Якщо можливо, сприяйте тому, щоб людина перебувала в своє­му звичному життєвому режимі. Це може допомогти їй подо­лати кризу, вийти з шоку значно швидше. Наприклад, прийма­ти їжу три рази на день або вдягатися кожного ранку.

Медичні сестри повинні допомагати долати кризу в бага­тьох різних ситуаціях. На роботі ми можемо мати справу з кризами пацієнтів, родичами пацієнтів та персоналом установ. Вдома і в особистому житті ми можемо мати справу з нашими власними кризами або кризами сім'ї, родичів, друзів та сусідів. Розпізнаючи кризи та фази криз і розуміючи, як можна їх долати, ми можемо бути дієвими в тому, щоб краще розробля­ти для людей навички швидшого подолання розвитку кризи, які не менш важливі, ніж навички швидшого подолання самої хвороби.

Відчуття втрати - це глибоке і сильне страждання, викли­кане втратою близької людини. Рафаель описує емоційну ре­акцію на втрату як поєднання душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, відчуття вини і розпачу.

Стадії емоційної реакції:

1. Шок.
Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває порожнечу, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, Що відбувається, з'являються думки про самогубство. Важко зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється.

2. Відчай
(заперечення). Відчуття гніву, вини, госторої туги, відчуття несправедливості того, що відбувається. Людина по-

чинає уникати оточуючих, у неї порушується пам'ять. Особли­во важкі перші п'ять тижнів. Відчай продовжується більше як півроку і може виникати протягом декількох наступних років. Із часом змінюється на смуток і відчуття безпорадності.

3. Визнання.

4. Адаптація.
Апатія і депресія. У цей період нерідко з'яв­ляється безсоння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровоковані стресом (запороговим збудженням).

Патологічні реакції втрати

Реакція втрати вважається патологічною, якщо вона суп­роводжується надмірним емоційним вибухом, надто довгим чи повністю відсутнім. Гнів - це емоційна реакція, яка відтворює неприйняття того, що відбувається.

При патологічній реакції втрати людина може годинами розповідати про померлого й обставини його смерті.

Мета втручання в кризових ситуаціях

Відновити психологічну рівновагу, допомогти пацієнтові набути контролю над собою і над ситуацією.

Принципи:

-
втручання повинно бути своєчасним, активним і рішу­чим;

- створіть атмосферу духовної близькості, боріться з відчу­женням;

- шукайте підтримки сім'ї та суспільства;

- пам'ятайте, що найбільш важкі переживання виникають у перші дні після смерті близької людини;

- не посилюйте страждань хворого;

- не затягуйте лікування, плануйте курс психотерапії на шість тижнів (одна бесіда в тиждень).

10 порад для тих, хто переживає горе:

1. Дайте вихід хвилюванням, не стримуйте почуттів, не соромтесь плакати.

2. Поговоріть про своє горе з друзями. Не приховуйте того, що сталося. Попросіть поради, але не переобтяжуйте друзів скаргами.

3. Зосередьтесь на сьогоденні. Постарайтесь не думати про нещастя, яке сталося. Дивіться в майбутнє з надією.

4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі.

5. Якщо знаєте, що робите, дійте швидко і рішуче. Дійте згідно з розробленим планом.

6. Не залишайтесь на самоті, постарайтесь зайнятись чи­мось іншим. Будь-яке заняття - спорт, театр, клуби - піде вам на користь.

7. Не зганяйте зла на інших. Стримуйте в собі злість і во­рожість, особливо спрямовані на членів сім'ї.

8. Щоденно займайтесь фізкультурою: ходьбою, плаван­ням, гімнастикою.

9. Дотримуйтесь розпорядку дня. Звичний уклад життя (регулярний прийом їжі, робота в домі) приносить відчуття за­хищеності. Не засиджуйтесь допізна і постарайтесь перед сном не думати про своє горе.

10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря, вам та­кож допоможуть у церкві.

Повідомлення про нещастя:

-
лікар або офіцер міліції повинен повідомити родичів осо­бисто, а не телефоном;

- розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;

- якщо ж необхідно повідомити телефоном, то це повинна

робити досвідчена людина;

- родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причи­ни і обставини смерті хворого, не треба приховувати від них патологоанатомічного обстеження.

Рекомендації для людини, яка повідомляє про нещастя.

1.
Дайте родичам можливість:

1.1. Усвідомити те, що сталося.

1.2. Відреагувати.

1.3. Вільно висловити емоції.

1.4. Побути в тиші.

1.5. Дати запитання.

1.6. Побачити померлого.

2. Уникайте:

2.1. Поспіху.

2.2. Різкості.

2.3. Брехні.

2.4. Банальності.

2.5. Дайте відповіді на всі запитання.

2.6. Не приховуйте причини смерті.

Допомога

• Реакції можуть бути найрізноманітніші - від вражаючо­го мовчання і небажання вірити в те, що сталося, до сильного гніву і відчуття провини.

• Дайте можливість виплакатися.

• На знак втіхи візьміть родича за руку чи покладіть руку наплече.

• Запропонуйте чашку чаю чи води.

• Запитайте, як співбесідник себе почуває.

Помираючий хворий

Лікування помираючого хворого - важке випробування для кожного медичного працівника, тому що важко зрозуміти своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити, не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні і духовні потреби, відчувати останні радощі.

Основні складники допомоги включають:

• емоційну, соціальну і духовну підтримку;

• симптоматичне лікування;

• психотерапію.

Медична сестра, доглядаючи за помираючим хворим по­винна вміти дати відповідь на такі запитання пацієнта:

• В чому суть хвороби ?

• Що можна зробити для поліпшення загального стану ?

• Чи будуть у мене страждання?

• Скільки я проживу ?

• Чи зможу я залишитися вдома, чи помру в лікарні ?

Це найважчі запитання. Для того, щоб обговорювати їх з хворим потрібна чесність, такт і досвід.

До захворювань, при яких радикальне лікування не мож­ливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.

Допомога хворим і їх родичам

Медична сестра повинна:

- вміти слухати;

- розуміти невербальну моду;

- надавати емоційну підтримку;

- спілкуватися з хворим відкрито, довірливо, ставитись до хворого зі співчуттям;

- чесно відповідати на питання, не подавати надій, які не збуваються;

- давати можливість запитувати;

- розуміти потреби хворого;

- старатись задовольнити потреби хворого;

- передбачити труднощі і бути готовою до їх вирішення.

Хворий хоче відчувати себе захищеним. Він чекає, щоб його заспокоїли, сказали, що він не буде страждати. Хворому важливо знати, що робиться все можливе, він не повинен почу­вати себе в ізоляції, не повинен відчувати, що від нього щось приховують. Найгірше для хворого - це відмова медичного працівника від допомоги. Найбільш часті проблеми у помираючих хворих:

- пригнічений настрій;

- тривожність;

- біль;

- анорексія (відсутність апетиту);

- нудота, блювота;

- запори.

Е. Кюблер-Росс виділяє чотири стадії вмирання:

-
заперечення;

- гнів;

- депресія;

- прийняття.

Стадії можуть видозмінюватись, окремих стадій може не бути, проте схема в цілому дозволяє зрозуміти, що переживає людина, яка помирає, і правильно спланувати консультацію.

Основні

принципи консультації такі:

- будьте завжди готові надати допомогу;

- проявляйте терпіння;

- дайте можливість виговоритись;

- скажіть декілька втішних слів, поясніть хворому, що його відчуття зовсім нормальні;

- спокійно ставтесь до його гніву;

- уникайте недоречного оптимізму;

- порадьте членам сім'ї бути разом.

Для людей, які стоять перед обличчям неминучої смерті, духовне життя має особливо важливе значення. Віруючі легше миряться з неминучою смертю. Багато невіруючих перед ли­цем смерті шукають зміст прожитого життя.

Оточуючі повинні зрозуміти, наскільки збентеженою є хвора людина, повинні бути готові простягнути йому руку допомоги. Величезну роль тут відіграє священик. Допомогти хворому об­пертись на свої духовні сили - означає допомогти йому підня­тись над своєю хворобою.

Припинення життя відбувається поступово, навіть при, зда­валося б, миттєвій смерті. Отже, смерть є процесом, і в цьому процесі можна виділити кілька стадій: преагонію, агонію, клінічну і біологічну смерть.

Преагонія характеризується різною тривалістю (години, доби). В цей період спостерігається задишка, зниження артері­ального тиску до 60 мм рт. ст. і нижче, тахікардія. У людини спостерігається затьмарення свідомості. При розвитку у пацієнта термінального стану необхідно обов'язково проінформувати про це родичів.

Агонія (від грецького agonia- боротьба) спочатку спостері­гається деяке підвищення артеріального тиску, збільшення ча­стоти серцевих скорочень, іноді навіть відновлення свідомості (недовготривале, до декількох хвилин). Потім за цим, здавало­ся б, покращанням настає різке падіння артеріального тиску (до 10-20 мм рт.ст.), серцеві скорочення сповільнюються до 20-40 за хвилину, дихання стає нерівномірним, поверхневим, з рідкими короткими і глибокими дихальними рухами і, нарешті, зовсім припиняється, свідомість втрачається. Відбувається са­мовільний сечопуск і дефекація. Зіниці розширюються, зникає рогівковий рефлекс. Спостерігаються загальні тонічні судоми, знижується температура тіла. Тривалість агонального періоду в пацієнтів, які помирають від хронічних захворювань - декілька годин. Ця стадія характеризується припиненням усіх функцій організму і водночас надзвичайним напруженням захисних пристосувань, що вже втрачають свою доцільність.

Клінічною смертю називають такий стан, коли всі видимі ознаки життя вже зникли (припинилося дихання і робота сер­ця), однак обмін речовин, хоч і на мінімальному рівні, але ще триває. На цьому етапі життя може бути відновлене.

Ознаками клінічної смерті є:

-відсутність реакції зіниць на світло;

- відсутність дихання;

- відсутність пульсу на соннійартерії;

- відсутність свідомості.

Клінічна смерть триває 5-6 хвилин.

Саме тому в стадії клінічної смерті проводять реанімаційні заходи з метою повернення людини до життя.

Біологічна смерть характеризується незворотними зміна­ми в організмі.

Краще не залишати близьких наодинці з помираючим або померлим. Медична сестра повинна бути готова надати їм пси­хологічну підтримку, посадити, дати води. Вмирання - це роз­пад цілісності організму. Організм перестає бути саморегулюю­чою системою. Спочатку руйнуються ті елементи, які об'єдну­ють організм у єдине ціле. Це, насамперед, нервова система. Найчутливіша до гіпоксії - кора великих півкуль головного мозку. Спочатку виникає активація клітин головного мозку, яка спричиняє рухове збудження, прискорення дихання і пульсу, підвищення артеріального тиску, а потім настає гальмування.

Біологічна смерть супроводжується:

• зупинкою діяльності серця;

• зупинкою дихання;

• розслабленням м'язів;

• охолодженням тіла до температури навколишнього середовища.

З'являються трупні плями синьо­го кольору на нижніх частинах тіла. Лікар фіксує факт смерті і записує в карті стаціонарного хворого день і час.

Після того, як лікар зареєстрував факт смерті, необхідно:

1) поставити ширму біля ліжка померлого або вивезти ліжко в інше приміщення;

2) забрати подушку;

3) зняти одяг з померлого;

4) положити померлого на спину, закрити очі, підв'язати нижню щелепу, розігнути кінцівки;

5) накрити померлого простирадлом.

Рекомендована література

1. Ариес Ф. Человек перед лицом смерти. Пер. с франц. -М., - 1992. - 526с.

2. Вич Р. Модели моральной медицины в эпоху револю­ционных изменений // Биоэтика: проблемы и перспек­тивы. - М.: ИФРАН, 1992, - С. 36-46.

3. Грофф С., Хелифакс Д. Человек перед лицом смерти. -К., 1996.

4. ИванюшкинА.Я. Профессиональная этика в медицине. -М., 1990. - 222 с.

5. Медицина и права человека. Пер. с франц. - М., 1992. - 215 с.

6. Права людини і фахової відповідальності лікаря в докумен­тах міжнародних організацій. Всесвітня асоціація. Всесвітня психіатрична асоціація. Організація Об'єднаних Націй. Рада Європи. - К, 1996.

9. Уиклер Д., Брок Д., Каплан А. и др. На грани жизни и смерти. Краткий очерк современной биоэтики США: Пер. с англ. -М., 1989. - 64 с.

10. Мухина С.А., Тарнавская И.И. Атлас по манипуляционной технике сестринского ухода. - М.: АНМИ, 1995. - С.247-250.

11. Вопросы профессиональной этики и морали. "ЛЕМОН". Учеб­ные материалы по сестринскому делу. ВООЗ. - Европейс­кое региональное бюро, 1996 . - 76 с.

12. Сестринское дело /Под ред. А.Ф. Краснова. - Самара, ГП "Перспектива", 1998. - Т.1. - 368 с.