Методика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом

з теорії і методики трудового навчання

Тема: “Методика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом ”

Вступ

Розділ 1. Рушник як елемент побуту українців.

Назва об’єкту проектної діяльності, його актуальність.

Характеристики матеріалів, що використовуються при виготовленні виробу.

Обґрунтування техніки виконання виробу.

послідовність виготовлення виробу.

Економічний аналіз проекту.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

“Рушники, рушники, то моєї матусі роки ...” – співається у відомій пісні. І це безперечно так, бо декоративно оформлені рушники – це віхи в житті кожної людини, кожного українця, тому вони мають велике національне, образно-символічне значення, а відтак – виховне.

У вишивці, як і в рідній мові, народній пісні, криються таємниці українського народознавства, споконвічне прагнення народу до прекрасного. Отже, рушник розглядається нами, як один із елементів українського народознавства або українознавства. Вишитий рушник входить до системи національних цінностей українського народу, його національно-культурних традицій.

Народна українська вишивка, як і інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності на шлях усвідомлення справжніх національних цінностей. Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія кольорових сполучень відтворюють національний менталітет українського народу.

Завдяки доцільному використанню виховних можливостей українського народознавства, в даному випадку його складової, атрибута – вишиваного українського рушника, як засобу вправлення в національній відданості, людинолюбстві, працелюбстві й прилучення до справжньої творчості, краси і мудрості свого народу, молода людина пізнає світ чистої фантазії, натхненних образів, мистецтво високої естетичної наснаги, простору і водночас мудрого декоративного відчуття і мислення. Все це стимулює найважливіше – національну віру і національний оптимізм українського народу, гордість до його приналежності.

Отже, національне українське народознавство мусить зайняти цільне місце в усьому змісті шкільної освіти. Лише національна орієнтована освіта і виховання здатні стати, по-перше, важливим фактором державотворення і з цією метою інтегрувати зусилля всіх національностей, що населяють Україну; по-друге, досягти гармонії громадського національного почуття, зміцнення етнічного і державного компонентів, етнокультури і політ культури особистості; по-третє, забезпечити гуманітаризацію та інтелектуалізацію виховання і освіти, спрямованих на “олюднення суспільства”.

Перші друковані праці з художньої вишивки з’явилися у другій половині ХІХ ст., проте вони мають узагальнюючий, етнографічний характер, розкривають різноманітність і самобутність вишивки народів бувшого СРСР.

З’явилося також чимало альбомів і буклетів, статей мистецтвознавчого змісту, є також нариси загального плану посібники, присвячені різним галузям прикладного мистецтва, проте вони, як правило мало адаптовані до потреб школи в умовах її національної розбудови.

Виникає необхідність розробки спеціального програмно-методичного комплексу для підготовки вчителів. В якому буде подаватися необхідний для вчителя методичний та ілюстрований матеріал, спрямований на виховання і самовиховання школярів у процесі урочної й позашкільної навчально-виховної діяльності.

Декоративно-ужиткове мистецтво народної вишивки кожного з регіонів України – це складова єдиної культури нашої Батьківщини, перед якою стоїть висока мета – сформувати громадянина, як частку великого національного “Я”.

Розділ І.

Рушник як елемент побуту українців

1.1. Назва об’єкту проектної діяльності, його актуальність.

“Рушник! ... Він пройшов крізь віки,

він і нині усимволізовує чистоту почуттів,

глибину безмежної любові до своїх дітей,

до всіх, хто не черствіє душею, він щедро

простелений близьким і далеким друзям,

гостям. Хай символ цей завжди сусідить

у нашій добрій хаті як ознака великої

любові і незрадливості”

В. Скуратівський

Застосування у вихованні елементів народознавства вчені відносять до XVI-XVII ст., коли відбувся активний розвиток і становлення української національної системи освіти і виховання.

Проте виникнення українознавства можна віднести ще до IV ст., коли відбувалося формування етнічної спільності українців.

Самобутність народного мистецтва України обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами, особливостями природи, економіки, культури країни, специфікою національної психології народу, його чуттєвої, вольової, інтелектуальної сфер, темпом і способом мислення, виявлення емоцій та почуттів.

У зв’язку щ цим, є вишивки сумні, веселі, радісні й замріяні. Народ відтворює у вишивці свої сподівання на краще майбутнє, передає всю глибину своїх почувань і надій. Інколи поглянем на рушник – і душа спочиває чи підноситься, радіє чи сумує.

Люди навіть у найважчі часи не втрачали віри в краще, намагалися прикрасити своє нелегке життя, внести хоч краплинку радості у важку щоденну працю в убогий побут. Тому й народилися неперевершені, у своїй більшості оптимістичні за змістом і характером узори вишивок.

Інтенсивно розвивалося і високо цінувалося мистецтво художньої вишивки у період Київської Русі.

У XVI-XVII ст. могутня хвиля відродження українського культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у т.ч. й української вишивки.

Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З XVIIIст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі оселі.

Серед усіх видів народного декоративного-ужиткового мистецтва рушник має найбільше виховне значення і найбагатший образно-символічний зміст. Усі важливі події в житті нашого народу традиційно пов’язані з різними видами декоративних рушників.

Вони супроводжують людину в часи радості й смутку.

Рушник – це ознака охайності й працьовитості господині, це оберіг родини. Рушником накривали хліб на столі і діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами, на покутті. Такий рушник навіть мав спеціальну назву “нідіжниця” чи “хустка”.

Рушник до цього часу залишається таким символом доброзичливості й гостинності, на ньому підносять дорогим, шановним гостям хліб-сіль.

У весільному обряді рушник залишається головним атрибутом і донині. Сьогодні спостерігаємо, як ця традиція відроджується не лише в селах, а й у містах.

Рушниками пов’язували старостів, якщо на заручинах доходили згоди. Батьки нареченої благословляли молодих іконами на спеціальних рушниках, а також зустрічали їх з церкви хлібом-сіллю на рушнику.

Під час вінчання рушником зв’язували руки молодим, бажали їм одностайності, взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху.

На рушник ставали молоді під час вінчання.

Весільні обряди були дещо різними у найближчих селах проте рушник завжди залишався в центрі ритуалу.

Рушник займає особливе місце в житті людини. Адже, на рушник приймають новонародженого, й з рушниками людина закінчує своє життя, з ними її проводжали в останню путь, на довгих рушниках опускали домовину в могилу.

Існує багато й інших звичаїв й обрядів пов’язаних з рушниками.

Отже, обряди, пов’язані з рушниковим мистецтвом не відмирають, а активізуються, творчо переосмислюються і осучаснюються, проте сфера використання кращих образних символів народу розширюється. Вони мусять активніше включатися до навчальних планів і програм загальноосвітньої та вищої школи.

1.2. Характеристика матеріалів, що використовуються при виготовленні виробу.

Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративного мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, полотно та вміння, перейняті від старших: дочці – від матері, внучці від бабці. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку довгими зимовими вечорами. Жінки – за тихою, щирою розумовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт.

Для виготовлення виробу вибраного мною, мені потрібні такі матеріали:

голка для вишиття, з великим широким вушком;

ножиці – маленькі з гострими кінцями;

тканина полотняного переплетення розміром 3 м на 34 см;

нитки муліне, червоного та чорного кольору;

наперсток.

Виріб, який виготовляла я, це рушник, оздоблений трояндами і іншими квітами.

Адже квіти, де б вони не були зображені завжди навіюють на нас радість, любов, щось чисте й прекрасне.

З мого погляду поетичні образи вишивки, дуже тісно пов’язані з поетичним образом народної пісні. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві.

Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія, любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки.

Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника.

На даному виробі можна зробити різні варіанти змін. Замінити колір, квіти, кількість узорів, а також оздобити мережками.

Можливий варіант змін й у виготовленні країв рущника.

1.3. Обґрунтування техніки виконання виробу.

Виготовлений виріб оздоблений технікою виконання хрестиком.

З історії вишивки відомо, що шов “хрестик” поширився на Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХст.

Характерно, що в кожній області були свої улюблені кольори. На Київщині вишивали червоним і чорним, на Полтавщині – білим, блакитним, кольором беж або використовували тонове кольоросполучення; світло-блакитний – блакитний - темно-блакитний – синій. На заході України візерунки вбирали всі барви веселки – в них сполучалися кольори бордо, червоний, чорний, жовтий, зелений та ін.

Вишивкою хрестиком прикрашають блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.

Шов “хрестик” складається із двох однакових за довжиною стібків, які перехрещуються по діагоналі. Вшивати слід зліва на право (мал. 3-4) за рахунком ниток тканини або по канві.

Найкраще, звичайно, підібрати спеціальні вишивальні тканини. Зручно виконувати ряд хрестів по вертикалі, тоді всі стібки ряду прокладають в один бік – зліва направо по діагоналі в гору (мал.1), а потім повертаються вниз і перекривають їх стібками зверху в зворотному порядку (мал.2). Пильнують, щоб напрям верхніх стібків по всьому узору був однаковим і нитки – основи не проглядала між хрестиками.

Послідовність операцій при вишиванні хрестом можна побачити на інструкції карті “Вишивання хрестом”.

Вишивання хрестом

Примітка. Стібки перехрещуються між собою посередині, причому так, що верхня нитка йде по нижній лінії.

1.4. Послідовність виготовлення виробу.

Кожен виріб який виготовляється розпочинається з розрахунку його розмірів і його розкрою. Після розкрою необхідно обшити крах виробу, щоб не торочилася тканина, й вже після закінчення вишивання, ви оздоблюєте краї виробу за своєю фантазією.

На даному виробі виготовленого мною, краї рушника оздоблені тороками. Після обшивання країв можна переходити й до вишивання узорів.

Послідовність вишивання узорів рушника іде почергово, наприклад вишивається чорними нитками гілочки, потім червоними нитками квіти і т.д. за порядком узору (рис. 1-5).

Вони закінчуємо один узор, аж тоді приступаємо до слідую чого. Відстань між кожним узором 3 хрестики.

Від послідовності вишивання узорів і їх відстані один від одного, залежить зовнішній вигляд виготовленого виробу.

1.5. Економічний аналіз проекту.

Даний виготовлений виріб (рушник) вироблений на суму 153,43 грн.

Визначення його вартості, розраховувалося в такій послідовності.

Визначення суми тканини. Для виготовлення виробу мені знадобилося 3м тканини, 1 м тканини коштує 5грн. х 3, й отримаємо суму тканини 15грн.

Визначення суми ниток. Для виготовлення виробу потрібно 2 кольори ниток. 36м червоної і 34м чорної. 1 м ниток коштує 5коп. помножити на потрібну кількість метрів і отримаємо загальну суму ниток 3,50 грн.

Вартість вишивки, визначається за підрахунком кількості хрестиків в кожному узорі. 3 хрестики мають вартість 1 коп.

Свій виріб я розраховувала за таким методом.

Підрахувала кожен узор і множила на його кількість:

Узір №1 має 3975х · 2 уз. = 7950хр.

Узір №2;4 має 630х · 4 уз. = 2520хр.

Узір №3 має 3551х · 2 уз. = 7102хр.

Узір №5 має 4252х · 2 уз. = 8514хр.

Після підрахунку додаємо усю кількість хрестиків і ділимо на 3;

7950+2520+7102+8514=26072:3=86,91

отримаємо суму вартості за вишиті узори 86,91 грн.

Визначаємо суму витрати часу за який був виготовлений виріб. 1 день вишивальниці коштує 6 грн. помножити на кількість днів вишивання 8 і отримаємо суму за роботу 48грн.

Після цього додаємо усі отримані суми вираховані попередньо і отримаємо загальну суму нашого виробу 153,41грн.

Висновки.

1. Із прочитаного вступу, можна зробити висновок про те, що народна українська вишивка відіграє велику роль в житті людини. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ чистої фантазії, мистецтво високої естетичної наснаги, простору; водночас мудрого декоративного відчуття і мислення.

2. Отже, рушник і інша народна вишивка супроводжують людину в часи радості і смутку. Ціле життя людини пов’язане із рушником, адже на рушник приймають новонародженого, й з рушником людина закінчує своє життя, з ними її проводжають в останню путь.

3. Для виготовлення даного виробу, потрібна невелика кількість матеріалів, отже кожна людина може виготовити, для оздоблення своєї домівки, хоча б найпростіший вишитий рушничок, щоб звеселяти свої серця.

4. В українській народній вишивці зустрічаються понад 65 швів. У різних місцях України є свої улюблені узори й кольори вишивки, а також своя техніка виконання виробу. Отже, кожна людина вибирає на свій смак узір, колір, а також техніку виконання для виготовлення свого виробу, одні вишивають хрестом, гладдю, а інші низинкою.

5. Послідовність виготовлення виробу буває різна. Можна вишивати узори послідовно, колір за кольором, а можливо й інший варіант. Спершу розвести виріб, а потім заповнювати. Заповнювати можна одним кольором, тоді буде виріб двоколірний, і багатьма кольорами, тоді отримаємо різнобарвний виріб.

6. По економічному параграфі, можна зробити такий висновок, що кожен виріб потребує економічних затрат. Але щоб не було великих (затрат) витрат, адже в наш час не кожен може собі дозволити таке задоволення, тому виріб можна спростити, зменшити розмір, змінити узори і їх кількість, тоді піде на виріб менша кількість ниток. В результаті ми зменшили кількість економічних затрат, а отже кожна бажаюча людина зможе дозволити собі таке задоволення.

Література:

“Знаки 155 стародавніх українських вишивок”. – Київ, 1992.

Бойко А.М. “Український рушник”. – Полтава: Верстка, 1998-70с.

Сорокіна Л.М. “Вишиванка” – Київ: Веселка, 1989 – 16с.

Луткова Л.В. “Обслуговуюча праця” – Київ: Радянська школа, 1974 – 175с.