Комерційна діяльність приватного підприємства на прикладі Торгового Дому Валенсія

Міністерство освіти і наукиУкраїни

Житомирський комерційний технікум

Товарознавство та комерційна діяльність

Комерційна діяльність приватного підприємства на прикладі Торгового Дому „Валенсія”

Курсова робота

Керівник:
Троценко Л.В.Роботу виконаластудентка

групи ТПД-90

Існюк Олена Володимирівна

м. Житомир 2002р.

ЗАВДАННЯ

ПЛАН

Вступ – ст. 3

1. Роль та значення комерційної діяльності на сучасному етапі переходу до ринку – ст. 5

2. Поняття, зміст та цілі комерційної діяльності – ст. 9

3. Характеристика підприємства – ст. 12

4. Спеціальні комерційні служби – ст. 29

5. Правова основа комерційної діяльності та формування асортименту в магазині – ст. 34

6. Організація закупівлі і доставка товарів – ст. 36

7. Організація продажу товарів – ст. 38

8. Організація рекламної роботи – ст. 41

Висновки і пропозиції – ст. 45

Список літератури – ст. 46

Додатки – ст. 47

ВСТУП

Торгівлю можна назвати барометром економічного розвитку держав. Вона забезпечує надходження до бюджету значної частини коштів, сприяє зміцненню фінансової системи, є необхідною умовою розвитку виробництва.

Комерційна робота в торгівлі - це діяльність підприємства, спрямована на рішення особливого комплексу задач. Вивчення процесів їхньої реалізації - важливий елемент оперативного дослідження на рівні торгового підприємства і регіону.

Основними учасниками комерційної діяльності є не тільки підприємницькі структури, але і споживачі (участь яких у лімітно-розподільчій економіці було незначним). Це твердження засноване на тім, що для підприємців найважливішим фактором при укладанні угод є доход (економічна вигода), а для споживачів вигодою є потрібний йому товар (послуга), якщо він задовольняє його потреби (споживчі інтереси). Споживач - не пасивний покупець, а повноправний учасник комерційної діяльності, її регулятор. Таким чином, найважливішим суб'єктом ділових відносин між постачальниками товарів і роздрібною ланкою є саме споживач.

Тому комплекс задач комерційної діяльності суб'єктів споживчого ринку ми розглядаємо через задоволення потреб населення. Споживач, реалізуючи свої інтереси, впливає на поводження підприємців на ринку при укладанні угод, виборі сегмента ринку, організації збуту і продажу товарів, формуванні асортиментної, цінової політики.

Демократизація торгівлі і воля підприємництва відродили підприємливість, індивідуальну і колективну ініціативу, матеріальну і моральну зацікавленість працівників торгівлі, що активізувало їхню діяльність на споживчому ринку. Зараз підприємства самі вирішують господарські питання, здійснюють більш вигідні угоди, що сприяє підвищенню їхньої прибутковості. Змінився характер господарських взаємин торгівлі з іншими суб'єктами інфраструктури ринку на основі сполучення інтересів підприємства і територій.

Для підвищення соціального рівня торгового обслуговування торгово-оперативні працівники магазинів повинні приділяти особливу увагу стійкості асортименту. З одного боку, цей показник істотно впливає на показник рівня обслуговування, а з іншого боку - свідчить про ритмічність постачань. Стійкість асортименту - орієнтир для покупця.

Тому, на мій погляд, на сьогодення вивчення всіх аспектів, пов’язаних з механізмом діяльності торгових підприємств, а також шляхів покращення задоволення потреб споживачів є однією з головних цілей для майбутнього працівника торгівлі.

В даній роботі, на прикладі діючого підприємства – торгового дому „Валенсія”, ілюструється механізм комерційної діяльності приватного торгового підприємства.

1. Роль та значення комерційної діяльності на сучасному етапі переходу до ринку

Визначальним фактором функціонування ринку є комерційна діяльність
. Це невід'ємна умова ринкового господарювання. Потенційні можливості комерційної діяльності з переходом до ринкової економіки здобувають усе більше значення. Однак, на жаль, поки багато питань механізму практичного використання комерції на споживчому ринку працівникам торгівлі приходиться вирішувати інтуїтивно, методом "проб і помилок". Будучи складовою частиною ринку, комерція, спираючи на свої позиції, одночасно стає основою ринкового господарства. Як показує практика, активність комерції тим вище, ніж стійкіше і динамічніше діюче середовище ринку. У своєму призначенні і діяльності комерція повинна базуватися на українській моделі формування ринку і ринкових відносин, що складаються. Важливо представити, що комерційна діяльність не обмежується заданими межами. В міру просування до ринку вона неодмінно буде розширюватися. Комерційні процеси варто розглядати в ув'язуванні із суб'єктами господарювання і факторами зовнішнього середовища.

Структура зароджующихся й організованих товарних ринків являє собою різні утворення. Сьогодні виникли досить неоднорідні ринки, що володіють різними товарно-матеріальними ресурсами, інфраструктурою, торговим обслуговуванням, кадровим потенціалом. На ринку товарів відбувається взаємодія виробників і споживачів, продавців і покупців. Ринок розглядається як товарне господарство, що представляє сферу товарно-грошового обміну з визначеною системою комерційних дій і відносин. Ринкові процеси і комерція тісно взаємозалежні між собою. Зміни в ринковому середовищі супроводжуються змінами й у комерційних діях.

Отже, комерція повинна мати автономність і адаптуватися до вимог ринку. Перетворення, проведені в торгівлі і комерції, не можуть не враховувати ряду обставин. По-перше
, економічні зміни що відбуваються, особливості перехідного періоду, менталітет і купівельне поводження населення. По-друге
, всі елементи макро- і мікросередовища повинні працювати як єдиний і злагоджений механізм, що діє в нових умовах господарювання. По-третє
, ринкові перетворення необхідно проводити в ув'язуванні з економічними процесами і ринковими принципами, що затвердилися у світовій практиці. Комерційна діяльність знаходить висвітлення в різноманітних проявах, тому необхідно виділити її основу (базис). Такий підхід дозволить найбільше повно розкрити сутність комерції і конкретизувати її можливості. У роботах вітчизняних економістів можна зустріти різні визначення комерційної діяльності.

Приведемо найбільш значимі з них:

- комерція

- торг, торгові обороти, купецькі промисли;

- комерційна діяльність

- товарно-грошовий обмін, у процесі якого товари від постачальника переходять у власність торгового підприємства з орієнтацією на потребі ринкового попиту;

- комерційна діяльність

- це все те, що забезпечує максимальну вигідність торгової угоди для кожного з партнерів при першочерговому врахуванні інтересів і запитів споживачів;

- комерційна діяльність

- особливий вид діяльності, зв'язаний з реалізацією товарів, від якої залежать кінцеві результати фірми;

- комерційна діяльність

- комплекс операцій, товарів, що забезпечують купівлю-продаж, і разом із процесами їхнього просування представляючих собою торгівлю в ринковому просторі;

- комерційна діяльність

- оперативно-організаційна діяльність по проведенню операцій обміну товарно-матеріальних цінностей з метою задоволення потреб населення й одержання прибутку.

Поняття комерційної діяльності вперше було сформульовано Гарвардською школою бізнесу в 1958 році: "Комерційна діяльність існує для того, щоб із прибутком задовольнити споживчі вимоги"
. Суть даної логіки можна представити як купівлю-продаж товарів, націлену на ринковий (купівельний) попит і одержання заслуженого прибутку. Дуже повчальні висловлення основоположника французької адміністративної школи А. Файоля: "Комерційна майстерність характеризується глибоким знанням ринку і сили суперників, далеким передбаченням і практикою угод. Комерційна функція піклується про те, щоб ціни, призначувані вищим керуванням, не були джерелом небезпечних оман"
. Організатор Комерційної академії в Берліні професор И.-Ф. Шерр у своїй книзі "Навчання про торгівлю" виступає з критичною фразою: "Ця книга усім своїм змістом повинна довести, що комерційне прагнення до наживи ні в якому разі не може скласти предмет науки про торгівлю"
. Обоє приведених висловлення говорять самі за себе. Закордонна практика свідчить, що комерція - рушійний фактор споживчого ринку.

Вона розглядається як система у взаємодії з каналами закупівлі, руху і збуту товарів, що утворять комерційну справу в широкому змісті цього слова. Ключові положення комерції піддаються узагальненню результатів, перевірці життям, тобто втіленню їх у практику фірм і компаній. Звідси можна представити, що комерція не обмежена заздалегідь заданими межами і постійно розширює свої можливості і поле діяльності в торгівлі. М. Портер і Д. Стік підкреслюють стратегічний підхід при рішенні задач комерції. Вони вважають, що комерція вийшла за межі її традиційного вузького впливу і має велике значення в стратегічному призначенні, тобто арсенал засобів комерції невичерпний. Проаналізувавши точки зору дослідників-економістів, я прийшла до висновку, що різні тлумачення комерційної діяльності визначаються її багатоаспектністю. Категорію комерції вони розглядають з позицій підприємця, бізнесмена, економіста, фінансиста й ін. Разом з тим формуюче положення займають наука, практика, рівень розвитку ринків, сфера додатка комерції. Проте, незважаючи на відзначені розходження, багато економістів сходяться в думці, що суть комерції зводиться до купівлі-продажу товарів у сфері звертання з обліком ринкового (купівельного) попиту. Формула комерційних справ і товарно-грошових відносин: обмін товарів на гроші при продажі і грошей на товари при покупці. Купівля-продаж товарів, обумовлена зміною форм вартості, і представляється як важлива складова частина комерційної діяльності. Однак закупівлі товарів і обмінні операції з постачальниками продукції, що будуються на комерційній основі, не вичерпують усього різноманіття комерційних функцій. Повнота і комплексний підхід у комерції зводяться до охоплення нею всіх етапів проходження продукції від виробника до споживача. При цьому комерційний механізм повинний бути спрямований на реалізацію попиту, що утвориться, і інтересів покупців. В основі формуючих умов комерційної діяльності об'єктивною реальністю виступають ринкові відносини і технологія просування продукції від виробника до споживача. Комерція є своєрідним економічним барометром, що показує і здійснює найбільш доцільні і вигідні вкладення коштів у властиві їй сфери й об'єкти. При цьому в її поле зору знаходяться витрати обертання товарів і їхня мінімізація. Представляється правомірним розглянути теоретичну і практичну приналежність комерції. Теорія, що базується на економічних законах ринку, орієнтована на їхнє пізнання, встановлення основних положень комерційної діяльності, виявлення факторів і орієнтирів розвитку комерційної справи. Закономірностям комерції і комерційних процесів властиві свої правила і принципи.

Головний принцип комерції - це пронизування комерційними діями етапів просування продукції від виробника до споживача, забезпечуючи зниження витрат оюертання й одержання реального прибутку від продажу продукції. Механізм комерції будується на саморегулюванні, де визначальна роль диктується економічними і розпорядницькими методами. У результаті зароджуються сприятливі умови, що сприяють динамічному розвитку комерції. Комерційна самозабезпеченість означає вибір способів і прийомів, спрямованих на розвиток господарської діяльності конкретного ринку. Така позиція веде до утворення цілеспрямованого виробництва і споживання продукції. Комерція з властивими їй властивостями стає реальною необхідністю ринку. Регуляторами комерції є ринкове середовище і кон'юнктура ринку. Тут же відзначимо, що сама комерція, володіючи властивістю автономності, дозволяє регулювати обмежені матеріальні ресурси і кошти . В умовах організованого ринку комерція виступає сполучною ланкою із суб'єктами господарювання. Ринковий простір дозволяє учасникам комерційного обороту успішно діяти при взаємній зацікавленості і вигоді. Ціль
, переслідувана суб'єктами ринку, - одержання прибутку. Його розмір залежить і забезпечується задоволенням запитів і потреб покупців у продукції. Практична (прикладна) комерція ставить перед собою мету вирішення практичних задач. Вони визначаються комерційними справами, обміном, купівлею-продажем, веденням комерційних операцій, зв'язаних із просуванням продукції по каналах реалізації. Основою розвитку прикладної комерції є вивчення конкретно сформованої ситуації на ринку, спираючись на досягнуту практику господарювання і ведення комерційної діяльності. Комерція в практичній діяльності знаходиться в прямому і зворотному зв'язку з внутрішнім і зовнішнім середовищем. З'єднання наробітків у плані комерції підводить до встановлення нових її можливостей. Отже, значення що визначають комерції не є вичерпними, вона постійно розширює сферу застосування. Комерція акумулює досвід, і на його основі робляться узагальнення, виявляються конкретні ситуації, орієнтири додатка і ведення комерційної справи на практиці. Для реалізації комерційної діяльності прикладного характеру виділяються позитивний
і нормативний
інструментарії. Позитивний
інструментарій фіксує сталі явища, що випливають з ринкових факторів, що впливають на комерцію. Він покликаний, виходячи з накопиченого досвіду, дати відповідь, що досягнуто в області комерції і які прогнози її подальшого практичного розвитку. Нормативний
інструментарій ставить задачу: як діяти, щоб досягти бажаного результату. Тут керуються положеннями і нормативами для організації і ведення комерційної роботи. Передбачені позитивний і нормативний інструментарії використовуються в керуванні комерційними процесами при просуванні продукції зі сфери виробництва в сферу споживання. На комерційну діяльність впливає мікро-
і макросередовище
. Мікросередовище
, чи внутрішнє середовище суб'єкта (підприємства, ринку), безпосередньо зв'язані з господарською, комерційною діяльністю й економічним поводженням суб'єкта. Макросередовище
, чи зовнішнє оточення, оперує економічними процесами, що відбуваються, обсягами виробництва галузевого призначення, динамікою макроекономічних показників і їхньою зміною в часі. Мікро- і макросередовище зв'язані між собою і взаємодіють один з одним. З обліком вищевикладеного спробуємо виразити сутність комерційної діяльності. Вона являє собою комерційні процеси, спрямовані на купівлю-продаж продукції, просування і розподіл її по каналах реалізації, забезпечення мінімізації витрат обертання й одержання реального прибутку. При цьому комерція покликана спиратися на ринковий (купівельний) попит. Закупівля і постачання товарів припускає вивчення ринку й організацію закупівельної діяльності з установленням партнерських зв'язків з виробниками і постачальниками продукції. Умовою цілеспрямованості комерційної діяльності є стратегія. Вона залежить від факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, що складається і вимог ринку на поточний і перспективний періоди. Реалізація стратегічних цілей здійснюється організаційним, економічним і фінансовим забезпеченням. Стратегія не залишається незмінної, вона піддається коректуванню виходячи з мінливих кількісних і якісних показників зовнішнього і внутрішнього середовища, а також виникаючих нових вимог ринку. Це дозволяє установити функції комерційної діяльності, що складають - організацію господарських і партнерських зв'язків із суб'єктами ринку; - вивчення й аналіз джерел закупівлі продукції; - забезпечення зв'язку виробництва зі споживанням продукції, орієнтованих на купівельний попит, у частині асортименту, обсягу і відновлення продукції, що випускається; - здійснення купівлі-продажу товарів з урахуванням потреби ринку і купівельної спроможності; - розширення сфери цільових ринків (сегментів); - скорочення витрат обертання товарів.

2. Поняття, зміст та цілі комерційної діяльності

В умовах ринкової економіки пануючими є товарно-грошові відносини. Тому практично кожен продукт праці, зроблений на підприємствах, обов'язково продається і купується, тобто проходить стадію обміну. Продавці і покупці товару укладають угоди купівлі-продажу, здійснюють збут і закупівлі товарів, роблять посередницькі й інші послуги.

Комерція як різновид людської діяльності в більшості з нас асоціюється з торгівлею. Це зовсім природно, тому що відбувається даний термін від латинського COMMERCІUM
(торгівля). Однак таке тлумачення комерції як терміну є занадто вузьким і явно недостатнім для з'ясування поняття і сутності комерційної діяльності.

Комерційна діяльність
являє собою частину підприємницької діяльності на товарному ринку і відрізняється від її по великому рахунку лише тим, що не охоплює сам процес виготовлення товару чи надання послуги. У широкому змісті будь-яка організація, що пропонує на ринку продукти праці своїх працівників, а, виходить, що бере участь у процесі обміну, може бути віднесена до категорії суб'єктів продажу. Важливо враховувати, що, якщо даний суб'єкт припускає одержання доходів від продажу (збуту) товарів чи надання послуг, що перевищують по розмірі витрати на їхнє створення, то його діяльність прийнято кваліфікувати як комерційну. Аналогічним образом формується і представлення про діяльність по придбанню сировини, матеріалів і виробів для виробництва товарів і надання послуг.

Підприємець завжди прагне здобувати ресурси і користатися послугами у відповідності зі своїми власними комерційними інтересами. Задача, що ставить перед ним ринок, зводиться до необхідності створити якісний товар і вигідно його реалізувати. Тому матеріально-технічне постачання (закупівлі і т.п.), як одне з основних умов створення товару, варто цілком віднести до комерційної діяльності і розглядати в якості її найважливішого елемента.

Професійна діяльність комерсанта здійснюється в сфері виробництва і товарного обертання і спрямована на забезпечення функціонування підприємств всіх організаційно-правових форм із метою раціональної організації комерційної діяльності з обліком галузевої, регіональної і номенклатурної специфіки підприємства. Комерсант повинний на основі професійних знань забезпечити ефективну комерційну діяльність і тим самим сприяти рішенню важливої соціально-економічної задачі - задоволенню потреб покупців.

Об'єктами професійної діяльності комерсанта є матеріальні товари і нематеріальні блага і послуги, що підлягають купівлі-продажу чи обміну в сфері обертання.

Основні види професійної діяльності комерсанта:

- організаційно-комерційна;

- товарознавчо-експертна;

- маркетингова;

- торгово-економічна;

- аналітична;

- торгово-закупівельна;

Для науки є дуже важливим правильне визначення сутності комерційної діяльності. Безліч проблем, зв'язаних з вивченням економічних закономірностей у сфері виробництва і товарного обертання, ще тільки очікують свого рішення. Серед них найбільш актуальними є:

- система критеріїв і методи оцінки результатів роботи комерційної служби підприємства;

- система оплати й економічного стимулювання праці працівників комерційних служб.

Істотною проблемою є чітке визначення границь комерційної діяльності для цілей оподатковування. Так, відповідно до законодавства України основним критерієм віднесення того чи іншого виду діяльності до визначеної категорії податкообкладання є наявність у відповідного підприємства чи організації статутної мети на одержання прибутку. При цьому форма власності й організаційно-правова форма суб'єкта господарювання ролі не грає. З позицій оподатковування важливо лише чітко установити приналежність комерційного підприємства до конкретного виду і сфери діяльності: виробництво і продаж яких-небудь виробів (матеріалів чи сировини), надання виробничих чи невиробничих послуг, торгово-посередницькі операції і т.п. Ставки податків на прибуток у різних випадках відрізняються друг від друга по величині.

Усі підприємства, організації й установи, що діють на товарному ринку, можна умовно підрозділити на дві основні групи: комерційні
і некомерційні
. До числа комерційних
відносяться практично всі підприємства сфери матеріального виробництва (заводи, фабрики), значна частина підприємств виробничої інфраструктури (транспортні і торгово-посередницькі підприємства, підприємства зв'язку й ін.) і невиробничої сфери (побутові послуги, індустрія розваг і т.п.), майже всі суб'єкти ринку цінних паперів.

Некомерційна діяльність
традиційно концентрується в сфері охорони здоров'я й освіти, хоча останнім часом і тут з'явилися паростки підприємництва. Діяльність будь-якого некомерційного ("non-profіtable
" - у західній економічній літературі) суб'єкта будується на принципі підтримці балансу рівності доходів і витрат. Податкове законодавство України чітко визначає напрямку, по яких можуть здійснюватися витрати, що включаються в собівартість. Крім того, строго визначаються і джерела формування доходів некомерційної організації. У випадку утворення прибутку, дана організація повинна його використовувати в строгій відповідності з вимогами законодавства чи виконати спеціальну процедуру розрахунків з державним бюджетом шляхом перегляду розмірів чи фінансування сплати відповідних податків. До числа некомерційних організацій відносяться й урядові заклади.

Предметом комерційної діяльності є купівля-продаж товарів. Однак у самому широкому змісті слова випливає як товар розглядати не тільки зроблені матеріально-речовинні об'єкти, але і послуги, і навіть об'єкти інтелектуальної власності. Товар як об'єкт комерційних операцій (угод купівлі-продажу) має потенційну і реальну корисність.

Потенційна корисність товару (послуги і т.п.) це здатність якого-небудь продукту праці задовольняти індивідуальні конкретні потреби з урахуванням приступності за ціною і визначається двома його невід'ємними характеристиками: якістю і ціною. Співвідношення між ними, що склалося в тій чи іншій ринковій ситуації, дає можливість потенційному споживачу вирішувати принципове питання - чи потрібне і чи доступний йому даний пропонований товар?

Реальна корисність товару з'являється в момент його придбання споживачем (реалізації продавцем), тобто в результаті обміну.

Передумовами того, щоб потенційно корисний товар став реально корисним для покупця служать:

- наявність у даного товару потенційної корисності, відповідність його споживчих властивостей існуючим запитам, тобто наявність внутрішнього фактора, що робить вплив на попередній вибір покупця;

- наявність у продавця достатньої кількості потенційно корисного товару в потрібному місці й у потрібний час чи зовнішні умови для реалізації вибору.

Створення умов для реалізації потенційної корисності товару є найважливішою задачею комерційної діяльності. Саме для цих цілей і формуються відповідні служби збуту, накопичуються матеріальні запаси, створюються торгово-посередницькі фірми.

Основні різновиди комерційної діяльності цілком відбивають її сутність. По-перше, мова йде про постачання підприємства необхідними для нього сировиною, матеріалами і виробами. Робота, зв'язана з їхніми закупівлями, включає наступні основні операції:

- планування матеріальної потреби;

- організація придбання ресурсів і доставка їх на підприємство;

- регулювання розмірів матеріальних запасів;

- організація і контроль споживання ресурсів на підприємстві необхідно виконувати спеціальним підрозділам.

У типових ситуаціях їм (підрозділам) привласнюються такі назви:

- відділ матеріально-технічного постачання (забезпечення); відділ виробничої (виробничо-технічної і виробничо-технологічної комплектації);

- служба комплектування устаткуванням споруджуваних об'єктів.

У сучасних умовах, коли в професійний лексикон комерсанта входять усе нові терміни і поняття, у даній ролі можуть виступати підрозділу по керуванню матеріальними ресурсами і логістиці. Служба закупівель підприємства звичайно займається і питаннями одержання необхідної комерційної інформації.

Необхідно виділити збут готової продукції (послуг). Функцію збуту виконує спеціальна служба підприємства, що організує формування партій відвантаження, займається просуванням товару на ринок, здійснює пошук і оформлення відносин з покупцями (клієнтами). У сучасних умовах успіх цієї діяльності у великому ступені залежить від професіоналізму збутового персоналу і тому основною технологією роботи служби збуту стає маркетинг.

В окрему категорію варто виділити торгово-посередницькі операції на споживчому і промисловому (бізнес) ринку, маючи на увазі, насамперед, оптову і роздрібну торгівлю. Участь посередника в процесі товароруху в багатьох випадках є необхідною умовою висновку угоди купівлі-продажу, тому що забезпечує більш широкий доступ споживачів до товару. Більш того, на споживчому ринку покупець, майже завжди, може придбати товар тільки через посередника (роздрібного торговця), тому що фірми-виготовлювачі практично ніколи не працюють з фізичними особами.

Комерційна діяльність завжди зв'язана з виконанням операцій по доведенню матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів. До таких операцій відносяться:

- у виготовлювачів - підготовка продукції до відправлення, відвантаження, відпуска і її документальне оформлення;

- на складах посередницьких і транспортних підприємств у процесі руху продукції - її приймання, збереження, формування комплектних партій, відвантаження;

- на складах підприємств-споживачів - приймання продукції по кількості і якості, збереження, доведення придбаних матеріалів до високого ступеня технологічної готовності до виробничого споживання, відпустка і доставка матеріалів до робочих місць.

У цілому всі ці операції в залежності від конкретної ситуації можна умовно розподілити на дві категорії - збутові
і постачальницькі
. Збутові операції і процеси зв'язані з виробництвом і постачанням продукції. Процес виробництва продукції закінчується збутом продукції. Постачальницькі операції зв'язані з виробничим споживанням матеріальних ресурсів, держанням матеріальних ресурсів і забезпеченням ними підприємств виробничої і невиробничої сфери.

3. Характеристика підприємства

Основні дані про підприємство.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валенсія"
(ТД „Валенсія”) засновано у 1999 році.

Юридична адреса:
м. Київ, вул. Тарасівська 42.

Основним видом діяльності підприємства є оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями вітчизняного виробництва.

Підприємство реалізує продукцію торгових марок "Смирновъ" і "Перша столиця", а саме: "Смирновъ. Столове вино №21", "Смирновъ. Сухарничек №21", "Смирновъ. Перцовая №21", "Перша столиця", "Князь Святослав", "Золоте кільце", "Пшенична", "Столична", "Українська з перцем", "Князівський келих". Є в асортименті алкогольної продукції і бальзами: "Дамський секрет", "Скарби скіфів", "Чаклун".

Торговому дому "Валенсія" належать ексклюзивні права на реалізацію в Україні горілки "Смирнов", зробленої за ліцензійною угодою з компанією "Торговий дім нащадків постачальника двору його імператорської величності П.А. Смирнова" (м. Москва).

Завдяки відмінній якості продукція торгового дому виділяється серед аналогічної продукції на ринку України. Сьогодні дилери підприємства вже працюють у Донецьку, Одесі, Полтаві, Рівно. В даний час організовується торгівля у всіх обласних центрах країни.

Підприємство розташоване на першому поверсі адміністративної будівлі.

Загальна площа становить – 730 м ²
, торговельна площа – 680 м²
. На кінець 2001 року чисельність працівників становила 126 чоловік, в тому числі 16 чоловік – працівники прилавка.

Поряд з роздрібною торгівлею підприємство також займається оптовою (на неї припадає основний дохід). Оптова торгівля – це торгівля виключно спиртними напоями, роздрібна – спиртні напої, товари повсякденного вжитку, продукти харчування.

Торговельний зал поділено на дві половини: - в першій виставлено товари повсякденного вжитку та продукти харчування; - в другій спиртні напої. В другому залі також знаходиться дегустаційний куточок, де споживачі можуть покуштувати продукцію. Тут також на цінниках разом з роздрібною ціною вказано оптові ціни, які на 10 – 15% нижчі.

З другої половини 2001 року торговий зал був переведений на роботу за методом самообслуговування. Завдяки цьому не допускаються черги у вузлах розрахунків та контролю, покупцям дана можливість добре проглядати торговельний зал, найбільш раціонально використовується торговельна площа; забезпечується максимальна пропускну спроможність магазину; створені найбільш сприятливі умови праці для співробітників магазину; забезпечуються сприятливі умови для поповнення товарних запасів у торговельному залі з підсобних приміщень.

Розміщення та викладка товарів в торгівельному залі, торгове устаткування

За своїм призначенням площа торговельного залу поділяється на зони:

- площу, що зайнята обладнанням для демонстрації та розміщення товарів;

- площу, що зайнята вузлами розрахунку та контролю;

- площу для проходів покупців.

Схема торговельного залу торгового дому „Валенсія” наведено на _мал.1 (див. Додатки)

У основу раціоналізації торговельного процесу в торговому домі „Валенсія” покладене комплексне згрупування і викладка товарів. Організація торгівлі за методом самообслуговування потребує активної викладки товарів. Приваблива, вдало розроблена і представлена викладка товарів у торговельному залі сприяє тому, що відвідувачі, під впливом інших рекламних засобів, купують товар.

Викладка
– це „німий продавець”, вона сприяє збільшенню продажу товарів, привертає увагу покупців, підказує про необхідність придбати той чи інший товар. Викладка товарів може підштовхнути покупців магазину до імпульсної покупки.

Раціональна викладка товарів дозволяє ефективно використовувати обладнання, покращує умови огляду і підбору товарів покупцями, скорочує втрати часу персоналу на поповнення запасів товарів у торговельному залі.

У торговому залі ТД „Валенсія” представлена велика кількість товарів, тому гірки є найбільш прийнятним місцем їх викладки. Чисті, акуратно заповнені товаром, привабливо оформлені гірки стимулюють покупця оглянути і підібрати товар, здійснити покупку.

При викладці товарів на гірках важливим є спосіб викладки (вертикальний, горизонтальний). У торговому залі застосовується вертикальний спосіб, тому що вертикальний спосіб викладки товарів – більш прогресивний, оскільки дає можливість покупцям швидко орієнтуватися та вільно підбирати необхідний товар.

При розміщенні та викладці товарів у торговельному залі дотримувалися таких принципів:

- товари розміщено так, щоб до кожного з них був забезпечений вільний доступ і всі вони добре проглядалися покупцями і продавцями-консультантами;

- товари, які потребують активної реалізації, розміщено на найбільш видних місцях;

- товари, які дорого коштують, і товари у невеликих за розмірами упаковках викладено у місцях, що добре проглядаються продавцем-консультантом;

- великогабаритні та важкі товари виставлено у кінці ліній;

- товари повсякденного попиту розміщено у глибині залу для залучення у торговельний зал більшої кількості покупців;

- товари, які потребують спеціального ознайомлення, розміщено збоку від входу і у різних місцях торговельного залу, щоб не створювати перешкод для руху покупців.

Устаткування розташоване у вигляді чітких ліній, паралельно напрямку руху покупців. В торговому залі застосовуються в основному стелажі.

Формування асортименту товарів та організація процесу обслуговування покупців

Удосконалення організації торговельного обслуговування населення і підвищення економічної ефективності торгового залу ТД „Валенсія” у значній мірі залежить від правильного формування асортименту товарів.

Формування товарного асортименту
– це процес підбору і розміщення у певному порядку номенклатури товарів, торгівлю якими здійснює підприємство торгівлі.

Товарний асортимент формується у два етапи. На першому етапі встановлюється груповий асортимент товарів і визначається його структура, а на другому – залежно від товарних груп визначається кількість видів, найменувань товарів і оптимальна кількість їх різновидностей, тобто розширений асортимент.

Торгівля продовольчими і непродовольчими товарами має істотні відмінні особливості, тому принцип формування асортименту продовольчих і непродовольчих товарів розглядається окремо.

Продовольчі товари переважно відносяться до товарів повсякденного попиту, тільки невелика їх кількість за своїми якостями відноситься до категорії товарів періодичного вживання (торти, шоколадні набори тощо), які купують від випадку до випадку.

Постійний асортимент у торговельному залі включає приблизно 4000 найменувань товарів, з урахуванням їх видів, артикулів, розфасовок та ін. Також іде постійне розширення асортименту. Значну роль в асортименті відіграють непродовольчі товари. Асортимент непродовольчих товарів включає біля 700 найменувань. Непродовольчі товари групуються і для них виділяються окремі секції.

Товари, які щодо продовольчих є супутніми, розміщено для перехресного продажу у секціях продовольчих товарів, товари, які не відносяться до супутніх, продаються у спеціальному відділі непродовольчих товарів.

Секції непродовольчих товарів розміщено у місцях, де проходять інтенсивні потоки покупців. У цьому відділі представлений такий асортимент непродовольчих товарів, який привертає до себе увагу.

Невеликі відділи товарів повсякденного попиту орієнтовані на імпульсні покупки.

Організація процесу обслуговування покупців є основою торгово-технологічного процесу, визначає кількість затрат часу покупців на здійснення покупок, пропускну спроможність, чисельність працівників торгового залу (працівників прилавка).

Основними елементами процесу обслуговування є:

- підбір покупцями товарів і доставка їх до вузлів розрахунків та контролю;

- розрахунки з покупцями за підібрані ними товари;

- надання покупцям додаткових послуг

У торговельному залі ТД „Валенсія” покупець діє самостійно, а тому в процесі підбору товарів йому повинні бути створені найкращі умови.

При підборі товарів покупцям рекомендується для зручності користуватись інвентарними корзинами і візками.

Для зручності інвентарні корзини розміщують біля входу у торговельний зал. Пропонується допомога продавців – консультантів.

Для забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей для працівників підприємства застосовується індивідуальна і бригадна форми матеріальної відповідальності.

Забезпеченню збереження товарів в торговельному залі ТД „Валенсія” сприяє використання таких методів як:

- установлення відеокамер і телевізійних систем, які передають відображення на екран, а працівник магазину у спеціальному приміщенні наглядає за тим, щоб своєчасно поповнювались товарні запаси і покупці не могли залишити магазин, не розрахувавшись за придбаний товар;

- визначення кількості та складу матеріально відповідальних осіб, організація контролю за збереженням товарно-матеріальних цінностей;

- широке інформування покупців у спеціально відведених місцях магазину про осіб, затриманих з краденим товаром.

Однією з умов успішної організації матеріальної відповідальності є правильний підбір кадрів. Так для роботи у торговельному залі залучають кваліфікованих спеціалістів, які пройшли спеціальне навчання.

Для прискорення розрахунків у торговельному залі запроваджено скануючи пристрої, електронно-обчислювальні машини і удосконалені електронні контрольно-касові апарати, що мають низку технічних особливостей, які значно спрощують роботу контролера-касира.

Постачальники Торгового дому „Валенсія”

1. Агрофірма „Бєлозерський”.
Підприємство спеціалізується на вирощуванні винограду і його переробці. Має у своєму складі підрозділу первинного і вторинного виноробства.

2. АТ „Оболонь”.
Підприємство – признаний національний лідер серед виробників пива. Також постачає різноманітний асортимент слабоалкогольних і безалкогольних напоїв.

3. Винний будинок „Логос”. Торговий дім „Маркет груп”.
Виробник і _мпер__’ютор виноградних вин.

4. ДК „Укрспирт”.
Концерн „Укрспирт” поєднує державні спиртові і лікеро-горілчані заводи і є єдиним уповноваженим в Україні на здійснення експорту етилового спирту. Підприємства концерну виробляють та постачають всю гаму лікеро-горілчаних напоїв, інші харчові і нехарчові продукти,

5. Державний Луцький спиртогорілчаний комбінат.
Один з ведучих виробників спирту і лікеро-горілчаних виробів.

6. ДП „Лохвицький спиртокомбинат”.
Постачає: горілки „Чумацький шлях”, „Джерельна”, горілки оригінальні „Лохвицька”, „Чиста криниця”, „Зачарована сула”, гірку настойку „Зелене Діброва”, бальзами „Чари Діброви”, „Перо Жар-Птиці”.

7. ДП „Харківський лікеро-горілчаний завод”
Завод заснований у 1897 році. Виробляє і постачає більш 40 найменувань лікеро-горілчаної продукції, а а також слабоалкогольні напої марки „Ді-джей”.

8. Дпсии „Вірменські коньяки”.
Фірма є імпортером і дистриб’ютором в Україні продукції Єреванського коньячного заводу, що входить до складу всесвітньо відомої французької групи Перно Рикар.

9. ЗАТ „Бахчисарайський виноробний завод”
. Завод постачає виноградні вина і міцні алкогольні напої. Асортимент продукції: ординарні і марочні, сухі, міцні, десертні і шипучі вина, горілка, бальзами, бренди, настойки, інші.

10. ЗАТ „Вікторія”
. Її продукція (це різноманітні продукти харчування) відома під торговою маркою „Гросслибенталь”, що в перекладі з німецької мови означає „Велика долина любові”.

11.ЗАТ „Луганський лікеро-горілчаний завод „Луг-Нова””.
Завод засновано у 1896 році. Продукція заводу виділяється своєю оригінальною фірмовою пляшкою, сучасним дизайном етикетки і, насамперед , відмінною якістю продукції.

12. ЗАТ „Пивзавод на Подолі”.
У 1872 році в Києві було засновано підприємство з назвою „Суспільство Київського пивоварного заводу”. Стодвадцятилітній досвід ліг в основу високої якості сучасних 16-ти сортів пива.

13.ЗАТ „Столичний”.
ЗАТ КЗШВ „Столичний” належить до числа найбільших у країні виробників ігристих вин. Продукція підприємства поставляється на внутрішній і зовнішній ринок. Асортимент продукції: брют, сухе, напівсухе, напівсолодке, мускатне,”Золоте”, „Гетьманское”, „Ювілейне”, „Українське”, сувенірне.

14. ЗАТ „Черкаське пиво”.
Пивоварне підприємство „Черкаське пиво” робить пиво за класичною технологією. В асортименті заводу також безалкогольні напої торгової марки „Либелла”.

15.Кам’янець – Подільський завод „Продтоварів”.
Завод „Продтоварів” заснований у 1938 році. В даний час випускає печиво, солодкі безалкогольні напої.

16.Компанія „Папастратос Україна”.
Постачає тютюнові вироби марки PRESІDENT.

17.Компанія „Союэ-Виктан”.
Компанія є лідером вітчизняного ринку лікеро-горілчаних виробів. Вироблена підприємством продукція: горілки класичної й особливі, настойки гіркі і солодкі, слабоалкогольні напої і лікувально-столова мінеральна вода. На рахунку компанії – „Гран-При”, 17 золотих, 9 срібних і 5 бронзових нагород, отриманих на найбільших українських виставках за якість продукції і її оформлення.

18.ВАТ „Бровар”.
Підприємство виготовляє та постачає пиво „Віденського”, „Пильзенского” і „Мюнхенського” типів.

19.ВАТ „Дніпропетровська тютюнова фабрика”
. Виробник тютюнових виробів вітчизняних марок: сигарети з фільтром „Дніпро”, овальні сигарети „Прима”, „Ватра”, „Поле”.

20.ВАТ „Кам’янець-подільська тютюнова фабрика”.
Цигарки різних видів.

21.ТОВ „ТД Екона”
. Постачають продукти з сої.

22.ВФ „Панда”
. Виробляє і постачає безалкогольні напої марки „Караван”.

23.ТОВ „Візаві”
. Кондитерські вироби.

24.Компанія Атол-М
. Постачає рибні продукти.

25.ТОВ „Продукт”
. Постачає рибні продукти.

26.ТОВ „Оазис”
. Виробляє і постачає макаронні вироби.

27.ТОВ „Агро лідер”
. Виробляє і постачає м’ясні вироби.

28.ПП ”Тутто Україна”.
Постачає непродовольчі і супутні товари. Основна доля статутного капіталу цієї фірми належить Торговому дому „Валенсія”.

29.ВАТ „Баско”.
Постачає молочні продукти.

30.ВАТ „Імпер”.
Виробляє і постачає молочні продукти.

В кінці кожного місяця на підприємстві проводиться аналіз постачальників. При складанні заявки на постачання товару, товар групується по постачальнику, розраховується швидкість реалізації його товару і робиться вибірка найбільш ходового.

Найбільш ходовий товар замовляється в більшій кількості (прямо пропорційна залежність), для нього в першу чергу можна використовувати спосіб оплати - передоплату.

Готова роздрукована інформація про швидкість руху товару проглядається товарознавцями і завідувачами секціями, що у свою чергу вносять свої суб'єктивні коректування по асортименті і кількості товару, що поставляється.

Аналізуючи швидкість реалізації товарів складаються рейтинги підприємств, що поставляють найбільше число ходових товарів і на основі цих рейтингів приймається рішення з яким підприємством можна працювати по передоплаті, по факту чи в міру реалізації, і в якій черговості робити їм оплату.

Структура управління підприємством

Структура управління Торгового дому „Валенсія”

Мал.2

Повноваження директора
товариства визначаються статутом товариства.

До функцій фінансового директора
відносяться:

1. ведення бухгалтерського і податкового обліку відповідно до національних стандартів і нормативних актів, що діють на Україні;

2. надання податкової, фінансової і статистичної звітності в терміни й органи, установлені чинним законодавством;

3. моніторинг, аналіз і планування поточної діяльності підприємства;

4. надання щорічного звіту в органи правління товариства.

До функцій комерційного директора
відносяться:

1. контроль над дотриманням техніки безпеки і вимог до охорони праці на підприємстві;

2. контроль над станом устаткування, забезпечення своєчасного ремонту і профілактичних робіт;

3. контроль якості матеріалів, моніторинг запасів матеріалів, своєчасна доставка запасів зі складу;

4. проведення маркетингових досліджень з можливим залученням фахівців на тимчасову роботу;

5. планування і керування запасами підприємства;

6. надання щорічного звіту в органи правління товариства.

Віковий склад працюючих на підприємстві: 18-24 років - 17%, 25-35 років -33%, 35-50 років 19%, 50 і старше 31%. Середньосписочна чисельність працівників на кінець 2001 року склала 126 чоловік, у тому числі працівники прилавка - 16 чоловік.

Оплата праці на підприємстві

Оплата праці
– це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата
працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.

Основним вимірником результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в організації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають два види заробітної плати, що базуються на тарифній системі, - відрядна та почасова.

За відрядної форми оплата праці
проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно призводити до погіршення якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми заробітної плати
оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

Почасова форма заробітної плати оплата праці робітників застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за якістю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскільки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються (роботи з ремонту та налагодження устаткування, обслуговування внутрішньозаводського транспорту, дослідно-експериментальні роботи тощо).

Сучасна техніка пред’являє підвищені вимоги до точності та чистоти обробки, якості продукції. Саме почасова, а не відрядна оплата праці значно більше сприяє дотриманню цих вимог. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюється, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва. Можливі та реально застосовувані системи оплати праці робітників виробничих підприємств (підрозділів організацій) показано на наступній схемі.

Системи оплати праці

Мал.3

За прямої відрядної системи
заробіток працівника (D_псв
) розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (р₀
):

D_псв
= р₀
* v

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи
заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не піддіається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток робітника (D_псв
) за цієї системи розраховується за формулою:

D_псв
= s * t * k_вн,

де s – погодинна тарифна ставка; t – фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; к_вн
– середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

За відрядно-преміальної системи
заробіток працівника (D_псв
) складається з відрядного заробітку (р₀
*v) та премії (m) за досягнення певних результатів:

D_псв
= р₀
*v + m

Відрядно-прогресивна оплата праці
передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (n₀
) за звичайними відрядними розцінками р
, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (n_i
), - за підвищеними розцінками (р_і
) залежно від ступеня виконання завдання. Отже, заробіток (D_{в прог}
) у цій системі визначається за формулою:

D_{в прог}
= p*n₀
+ p_i
*n_i

Застосування цієї системи обмежується, як правило, дільницями, що стримують роботу всього підприємства, за браком у них стимулюючих факторів підвищення якості продукції або послуг.

Відмінність акордної системи
полягає в тім, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, за термінових ремонтів, будівельних робіт тощо. Треба враховувати необхідність суворого контролю якості, додержання правил безпеки праці за застосування цієї системи оплати.

Почасова оплата праці
робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців, як уже було сказано, проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками)

За простої почасової оплати
заробіток працівника (D_nn
) розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількістьвідпрацьованих годин (t):

D_nn
= s * t

Через недостатній позитивний вплив на кількість і якість праці робітника цю систему застосовують досить рідко.

У почасово-преміальній системі
певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку (s*t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних показників. Загальний заробіток (D_прем
) визначається за формулою

D_прем
= s * t + m

За застосування почасово-преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин:

1) почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці;

2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у відсотках до почасової оплати за тарифом;

3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт.

Різновидом почасово – преміальної є система оплати за посадовими окладами
, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.)

Розрахунок витрат на оплату праці працівників Торгового дому „Валенсія”

Табл. 2

Розрахунок витрат на пряму оплату праці робиться з розрахунку не на одного працівника, а на структурні підрозділи підприємства загалом.

Так при розрахунку основної заробітної плати працівників відділу маркетингу (бухгалтерії, відділу безпеки, відділу кадрів, планового відділу)
була застосована почасово-преміальна оплати праці. В разі, якщо підприємство отримає заплановану норму прибутку, то співробітники цього відділу, крім основної заробітної плати отримують також преміальні.

Розрахунок місячної заробітної плати ведеться наступним чином (цифри умовні, тому що розмір заробітної плати працівників складає комерційну таємницю підприємства)

. Форма оплати праці – почасова, тому в розрахунку на одного працівника розцінка за годину становить 2,9 грн., а у відділі працює 3 чоловіки, тому розцінку множимо на 3 і отримуємо 8,7 грн. В місяці 22 робочі дні, якщо перевести це в години, то це буде 176 годин. Для того, щоб визначити загальну заробітну плату працівників відділу ми перемножуємо загальну кількість робочих годин в місяці на розцінку за час.

Крім основної заробітної плати працівники також отримують преміальні. Їхня сума наводиться в таблиці.

Що стосується відділу по збуту продукції та працівників торгового залу (розрахунок наведений для відділу збуту, для торгового залу аналогічно), то тут застосована пряма відрядна система оплати праці. Так в середньому кожний співробітник відділу має за місяць продати товару на визначену суму, припустимо 15 000 грн. (на практиці завжди хтось більше продає, хтось менше). З кожного проданого товару працівникові йде 5% , тобто в графі розцінки ставимо суму 2250 (3 чоловіка * 750 грн.).

Також якщо хтось продав більше своєї норми йому нараховують до основної заробітної плати суми премії. Премія становить 8% вартості проданих товарів.

Особливо слід відмітити те, що заробітну плату керівництву підприємства виплачують за рахунок прибутку, так як вони є власниками підприємства. І скоріше це буде навіть не заробітна плата, а дивіденди отримані у відповідності до свого внеску у майно підприємства.

Прибуток та джерела його формування

В умовах ринкової економіки прибуток є основним показником оцінки господарської діяльності підприємств, тому що в ньому акумулюються всі доходи, витрати, утрати, узагальнюються результати господарювання. По прибутку можна визначити рентабельність, вивчити ефективність функціонування підприємств і їхніх асоціацій. Прибуток є одним із джерел стимулювання праці, виробничого і соціального розвитку підприємства, росту його майна, власного капіталу й ін.

Основна доля прибутку припадає на торгівлю лікеро – горілчаними виробами (опт).

Значний вплив на прибуток підприємства справляють розмір витрат, які виникають в процесі операційної діяльності. Тому, хотілося б дещо акцентувати увагу на особливостях обчислення витрат у торгівлі:

1. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгової націнки. У свою чергу, середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів на суму продажної вартості залишку товарів на кінець звітного місяця і продажної вартості отриманих у звітному місяці товарів.

2. У торгових організаціях до складу витрат на збут включаються витрати обігу, за винятком адміністративних, інших операційних і фінансових витрат. Це означає, що до складу витрат на збут у торговельних підприємствах не включаються такі витрати:

- загальнокорпоративні витрати, тобто організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати;

- витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського користування, а саме: операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, каналізація, охорона;

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна);

- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

- витрати на врегулювання спорів у судових органах, на юридичні, аудиторські;

- плата за розрахунково-касові та інші банківські послуги;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого користування;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, крім тих, які включаються до виробничої собівартості продукції;

- інші послуги загальновиробничого призначення;

- собівартість реалізованих виробничих запасів, що складаються з їх облікової вартості і витрат на їх реалізацію;

- сума сумнівних (безнадійних) боргів, відрахування до резерву сумнівних боргів;

- втрати від знецінення запасів;

- від операційних курсових різниць;

- визнані штрафи, пені, неустойки;

- недостачі і втрати від псування цінностей;

- витрати на дослідження і розробки відповідно до П(С)БО 8 "Нематеріальні активи";

- собівартість реалізованої іноземної валюти, перерахованої в національну валюту за курсом НБУ на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;

- витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати операційної діяльності;

- витрати на відсотки (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою);

- інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу;

- втрати від участі у капіталі.

Розподіл прибутку, отриманого в 2001 році Торговим домом „Валенсія” здійснювався наступним чином:

Прибуток на кінець року – 2796 тис. грн.

а) поповнення статутного капіталу – 716 тис. грн.

б) резервний фонд – 60 тис. грн.

в) заробітна плата керівництву – 1205 грн.

г) нерозподілений прибуток – 815 тис. грн.

Якщо проаналізувати, яку частку у отриманому прибутку складають окремі групи товарів то отримаємо наступні дані:

- лікеро – горілчані вироби – 85%;

- продовольчі товари – 10%;

- непродовольчі і супутні товари – 5%.

Ціноутворення на підприємстві

Ціна була і залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Але останнім часом одержали широкий розвиток інші, нецінові фактори конкуренції. Проте ціна зберігає свої позиції як традиційний елемент конкурентної політики, робить дуже великий вплив на ринкове положення і прибуток підприємства.

Разом з тим, цінова політика багатьох фірм нерідко виявляється недостатньо кваліфікованої. Найчастіше зустрічаються наступні помилки:

- ціноутворення надмірно орієнтоване на витрати;

- ціни слабко пристосовані до зміни ринкової ситуації;

- ціни недостатньо структуруються по різних варіантах товару і сегментах ринку;

- ціна використовується без взаємозв'язку з іншими елементами маркетингу.

Оскільки ціна обслуговує оборот по реалізації і/чи закупівлі товарів, то відповідно в ціні однаковою мірою повинні бути враховані інтереси і виробника, і споживача продукції, що, у свою чергу, залежить від того, де, коли і при яких умовах відбувається угода (покупка-реалізація).

Для вартісної оцінки результатів угоди і витрат використовуються різні види цін. І вітчизняний, і світовий досвід показує, що використовується безліч видів цін, пов’язаних з особливостями реалізації (сировина, полуфабрикати, що комплектують вироби і т.д.);

Незважаючи на безліч цін, що діють на ринку, вони між собою взаємозалежні. Варто тільки внести зміни в рівень однієї ціни, як ці зміни виявляються в рівнях інших цін.

Це пояснюється тим, що, по-перше
, існує єдиний процес формування витрат на виробництво; по-друге
, усі суб'єкти ринку взаємозалежні, між собою; по-третє
, має місце тісна взаємозалежність всіх елементів ринкового господарського механізму.

У залежності від того, яка ознака взята для класифікації, всі види цін можна розділити на різні групи.

По характері обороту, що обслуговується
, розрізняють такі види цін:

Оптові ціни покупки і продажу
. Оптової вважається ціна, по якій підприємства реалізують зроблену продукцію іншим підприємствам, збутовим організаціям звичайно великими партіями (оптом).

До числа оптових цін відносяться закупівельні ціни, по яких сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію підприємствам, організаціям, фірмам, промисловим підприємствам для наступної переробки. Відмінність закупівельної ціни від інших видів цін полягає в тім, що в її склад не включається ПДВ і акцизи. ПДВ не включається також у вартість матеріально - технічних ресурсів, що здобуваються сільським господарством.

У міжнародній торгівлі угоди, за рідкісним винятком, являють собою оптові операції і відбуваються вони за оптовими цінами.

Біржова ціна також вважається оптовою.

Роздрібні ціни
- це ціни продажу індивідуальному чи дрібнооптовому споживачу, переважно населенню. Відпускна ціна на підприємствах громадського харчування - особлива форма роздрібної ціни. Ціни на послуги населенню - також особливий вид роздрібної ціни. У сфері збуту діють знижки-націнки (оптово-збутова, роздрібна).

Різниця між ціною реалізації товару постачальницько-збутової організації й оптовою ціною підприємства-постачальника представляє постачальницько-збутову надбавку (націнку).

Різниця між оптовими цінами покупки (закупівлі) і продажу, між оптовою і роздрібною цінами являє собою торгову націнку (знижку).

Для того, щоб показати, як відбувається ціноутворення на підприємстві зробимо розрахунок ціни на один ящик горілки „Холодний яр” (роздрібна ціна). Один ящик складається з 20 пляшок. Собівартість однієї пляшки для підприємства становить 3,2 грн. Собівартість одного ящика – 64 грн. Розрахунок ціни наведено у табл.4

Розрахунок ціни на продукцію Торгового дому „Валенсія”

Табл. 4

При визначені ціни на продукцію ми врахували також всі затрати які несе підприємство в процесі виробництва і реалізації продукції, бажану норму прибутку і таким чином визначили відпускну ціну товару. Прибавивши до відпускної ціни суму податку на додану вартість (20%) ми отримали ціну за яку буде реалізовуватись товар.

Оптова ціна становить 75 % від роздрібної і складає – 118.08 грн.

4. Спеціальні комерційні служби

Комерційна діяльність підприємств зв'язана з купівлею-продажем товарів. При цьому як товари можуть виступати не тільки товари як такі, але і різні види робіт, послуг, продуктів інтелектуальної діяльності, предмети оренди, лізингу і т.д..

Структура комерційних служб і її особливості залежать від основного виду діяльності підприємства, тобто від того, здійснює підприємство оптову чи роздрібну торгівлю товарами або є виробником продукції, надає послуги (аудиторські, маркетингові, сервісні, туристські й ін.), чи виконує роботи (будівельні, науково-дослідні й ін.).

На виробничих підприємствах, що здійснюють випуск якої-небудь продукції, створюється комерційна служба у виді структурного підрозділу даного підприємства. На такі служби покладаються як закупівельні, так і збутові функції.

Діяльність комерційної служби підлегла керівництву підприємств. У деяких випадках їй надається відносна самостійність в обліку доходів і витрат, але результати її діяльності відбиваються в загальному балансі підприємства. Вона не є самостійною юридичною особою, її також не можна розглядати як посередника.

Відносини комерційних служб із підприємствами не оформляються договорами, а будуються на безпосередньо адміністративному підпорядкуванні. За результати діяльності комерційних служб відповідає своїм капіталом виробниче підприємство, що їх створило. Іноді ці структури носять спеціальні фірмові назви, як правило, із включенням елементів назви свого підприємства. Таку практику застосовують, наприклад, текстильні і швейні підприємства України, створюючи власні спеціалізовані магазини.

Комерційна закупівельно-збутова служба очолюється, як правило, одною особою, що має двох заступників: окремо по закупівлі й окремо по збуту. Заступникам підлеглі оперативні працівники, чисельність яких визначається виходячи з обсягу роботи, зв'язаної відповідно з постачанням підприємства необхідними матеріалами і збутом продукції, що випускається.

В обов'язки оперативних працівників входить вивчення ринків постачальників і споживачів, розробка пропозицій по оптимізації схем закупівлі і збуту товарів на основі принципів логістики, обробка отриманих комерційних пропозицій постачальників, а також робота з традиційними і перспективними споживачами продукції підприємства. В обов'язки комерційних працівників збутових груп крім вивчення ринків входить розробка контрактів з визначенням цін, способів розрахунків, гарантій платежу й інших комерційних умов. Іноді в збутову групу включають спеціалізовану транспортну групу. У цих випадках вона бере участь в оптимізації схем перевезень вантажів, визначенні обсягів і місць розташування складів.

Важливим моментом у визначенні структури комерційної закупівельно-збутової служби є оптимальна спеціалізація оперативних комерційних працівників і їхніх груп. Якщо підприємство випускає однорідні товари, наприклад холодильники, морозильники, кондиціонери і т.д. , а ринок

збуту по охопленню території досить великий, але однорідний за умовами продажів, то доцільно

спеціалізувати оперативні групи по регіональному принципу, орієнтуючи їх на встановлення зв'язків з оптовими посередниками і роздрібними продавцями.

Якщо підприємство випускає неоднорідні товари, наприклад побутові й офісні меблі, двері і віконні рами, групи співробітників доцільно спеціалізувати і по характері споживачів. У приведеному випадку це можуть бути співробітники, що займаються оптовим продажем побутових меблів, або, що спеціалізуються на оптових продажах меблів для офісних приміщень, або торгуючі будівельними матеріалами, можливі виділення і групи співробітників, зайнятих організацією роздрібного продажу. Така спеціалізація дозволяє оперативним комерційним працівникам краще освоїти специфіку товару, глибше вивчити свій сегмент ринку, стежити за динамікою попиту та пропозиції на ній, установлювати тісні ділові контакти з перспективними посередниками. Це створює умови для ефективного зворотного зв'язку з ринком, за допомогою якої збутові структури інформують керівників виробництва про поточні й очікуваній потреби ринку по видах, якості і кількості. найбільш перспективної для збуту продукції. У той же час закупівельні і збутові структури розробляють пропозиції по удосконалюванню закупівельних і збутових мереж, рекламній і ціновій політиці підприємства.

Підготовлені оперативними працівниками пропозиції по роботі на ринку, схемам закупівлі і збуту товарів, проведенню рекламних заходів оцінюються керівництвом комерційної служби. Витрати на втілення в життя даних пропозицій включаються в загальний фінансовий план підприємства. Розроблені проекти договорів на закупівлю матеріалів і реалізацію продукції після схвалення керівництвом комерційної служби передаються дирекції підприємства чи уповноваженим особам для ведення переговорів і укладення контрактів. Оперативні ж працівники, що готували проекти договорів, ведуть їхнє виконання і несуть відповідальність за результати комерційних операцій. Застосовуваний на деяких українських підприємствах поділ працівників на тих, що готують і виконують договори веде, як правило, до зниження ефективності комерційної роботи.

Якщо підприємство веде торгівлю на зовнішньому ринку чи навіть тільки готується до роботи з іноземними партнерами, доцільно створити зовнішньоторговельні групи зі спеціально навчених працівників із включенням у їхній склад юриста, фахівця з транспорту, що знає митні операції, і фахівця з валютних розрахунків.

Закуповуючи сировину, матеріали, що комплектують вироби і т.д. за кордоном, необхідно прагнути до економії оборотних коштів на розмитненні вантажів, застосовуючи найбільш вигідні митні режими.

Комерційні фірми, що виконують оптові посередницькі функції з виходом на внутрішній і зовнішній ринки, в основному створюються у формі або товариств з обмеженою відповідальністю, або закритих чи відкритих акціонерних товариств.

Розглянемо більш докладно роботу окремих підрозділів комерційних служб підприємств.

Оперативні комерційні групи.

Кількість і спеціалізація оперативних комерційних груп багато в чому залежать від сегментації ринку, але в більшості випадків враховуються і деякі інші розуміння. Якщо, наприклад, комерційна фірма займається закупівлею і збутом обмеженого числа видів однорідних товарів, то оперативні комерційні групи звичайно спеціалізуються по регіонах. Якщо номенклатура товарів фірми досить широка, то комерційні групи спеціалізуються по видам товарів на всі регіони, що входять у коло інтересів фірми чи визначені посередницькими угодами з постачальниками. Якщо закупівля чи збут здійснюються через великі оптові фірми, то найчастіше доцільно виділяти спеціальні групи по роботі з такими контрагентами. Така ж доцільність може виникнути при виконанні збутових коопераційних угод з іншими комерційними фірмами.

Кожна комерційна група, як правило, включає 2-4 чоловік. У ній не призначається офіційного керівника. Група працює колективно, кожен працівник знає усе про роботу групи, і вся група несе як би солідарну відповідальність за результати своєї діяльності. На перший погляд така організація веде до збільшення штатів, але насправді збільшує· віддачу кожного працівника, забезпечує безперервність робочого циклу, підвищує оперативність, взаємозамінність, створює умови для навчання знову прийнятих співробітників і дозволяє здійснювати ротацію працівників по інших підрозділах фірми.

У середовищі такої групи можлива поява неформального лідера – більш освіченого, досвідченого й ініціативного працівника, що може своїм прикладом сприяти прискореному професійному росту інших членів групи. Він може бути підвищений не в посаді, а в званні з відповідним матеріальним заохоченням. Якщо поява такого лідера викликає в групі конфліктну ситуацію, то керівництву відповідного відділу, можливо через помічника керівництва фірми по кадрам, варто знайти найбільш придатне для нього місце в порядку ротації кадрів в іншій групі чи іншому відділі.

Відділ координації закупівель і продажів.

Найважливіша роль в організації комерційної діяльності належить відділу координації закупівель і продажів, що, з одного боку, працює в тісному зв'язку з всіма іншими спеціалізованими відділами, з іншого боку - з оперативними комерційними групами.

Відділ координації закупівлі і продажів розподіляє і контролює виконання завдань оперативними комерційними групами, оперативно відслідковує своєчасність закупівель і постачань товарів для забезпечення зобов'язань фірми перед її покупцями чи підтримки визначеного резерву товарів на проміжних складах, контролює єдність умов кредитної політики оперативних груп по регіонах, виходить до комерційного директора з обґрунтованими пропозиціями по зміні номенклатури чи товарів регіонів роботи оперативних комерційних груп, а також про створення спеціалізованих комерційних груп для роботи з найбільш перспективними постачальниками і покупцями.

Відділ транспорту і митних операцій

, як правило, працює в підпорядкуванні комерційного директора. В основні задачі відділу транспортних і митних операцій входить наступне:

- розробка найбільш економічних умов транспортування закуповуваних і товарів, що збуваються фірмою, по безпосередніх звертаннях оперативних комерційних груп через чи відділу координації закупівель і продажів;

- митне оформлення товарів, у тому числі заповнення паспортів угод при експортних і імпортних операціях;

- при необхідності організація супроводу товарів, що транспортуються;

- обґрунтування пропозицій по створенню митних зон і складів для імпортованих чи експортованих товарів і керування ними;

- замовлення транспортних засобів і фрахт морських, річкових і повітряних· судів;

- забезпечення своєчасності виконання транспортних операцій і одержання транспортних документів;

- здійснення страхування вантажів під час їх транспортування.

Під керуванням маркетинг-директора знаходяться відділи маркетингу і цін, реклами, координації роботи з посередниками, кооперації

. Відзначимо деякі основні функції цих відділів.

Відділ маркетингу і цін

веде безупинне вивчення як ринку покупців, так і ринку постачальників товарів. На підставі отриманих даних керівництво відділу готує маркетинг-директору пропозиції, серед яких можуть бути:

- засновані на прогнозах розвитку ринку пропозиції по зміні номенклатури товарів фірми;

- пропозиції по заміні одних постачальників іншими, що пропонують більш конкурентноздатні й ефективні товари;

- пропозиції по заміні збутових посередників і удосконалюванню збутової мережі;

- пропозиції по виходу фірми на нові перспективні ринки.

Відділ маркетингу і цін установлює зв'язки з організаціями, що володіють джерелами цін і їхніх індексів, підключається по можливості до комп'ютерних інформаційних мереж для одержання цінової інформації, займається збором інформації про фірми продавців і покупців, банках і страхових компаніях. Одночасно відділ маркетингу і цін веде власне досьє довідкових матеріалів на фірми, з якими укладалися або плануються договори чи велися переговори.

Цінова група відділу надає оперативним комерційним групам методичні консультації по визначенню закупівельних (імпортних) і збутових (експортних) цін, перевіряє виконані оперативними комерційними групами обґрунтування розрахунків цін і рекомендує їх для затвердження керівництву.

Перед складними переговорами відділ маркетингу і цін обґрунтовує необхідність скликання кон'юнктурних нарад по аналізу ринку, визначенню цін, змісту проектів договорів і тактику ведення переговорів.

Відділ реклами

виконує наступні функції:

- веде облік насиченості і реактивності реклами окремих товарів і фірми в цілому;

- розробляє план рекламних заходів з обґрунтуванням їхньої необхідної насиченості за часом і групами товарів, що збуваються, а також з визначенням витрат на тей чи інший захід;

- реалізує затверджений план рекламних заходів шляхом висновку договорів з рекламними компаніями;

- веде самостійне розсилання рекламних матеріалів;

- подає заявки на участь у вітчизняних і закордонних виставках і ярмарках, підписує відповідні договори з їх оргкомітетами чи представництвами, забезпечує постачання експонатів на виставки, а також проспектів і каталогів.

На середніх по обороту фірмах можливе створення єдиного відділу маркетингу і реклами.

Відділ роботи з посередниками

розробляє стратегію і схему побудови закупівельних і збутових (експортних) мереж. До цієї роботи залучаються:

- відділ маркетингу і цін;

- відділ транспортних і митних операцій;

- відділ організації технічного обслуговування (якщо мова йде про торгівлю машинно-технічною продукцією);

- відділ координації закупівель і продажів і притягнуті їм оперативні комерційні групи по тій номенклатурі товарів і регіону, у якому заплановане створення збутової мережі. При необхідності до цієї роботи залучаються юридичний і інший відділи.

Розроблені пропозиції, як правило, виносяться на розгляд чергової ради директорів фірми і після їхнього схвалення оформляються у виді цільового комплексного плану з призначенням відповідальних і термінів виконання.

Відділу роботи з посередниками доручається підбор фірм на роль комерційних посередників, підготовка умов посередницьких угод і їхнє узгодження з зацікавленими підрозділами фірми. Відділ стежить за виконанням взаємних зобов'язань посередниками, оперативними комерційними групами й іншими відділами фірми.

Як правило, переговори по висновку посередницьких угод веде маркетинг-директор. Оригінали підписаних угод зберігаються у відділі роботи з посередниками.

Досвід закордонних комерційних організацій показує доцільність підпорядкування одній особі (у нашому прикладі - комерційному директору) операцій як по закупівлі, так і по реалізації товарів, якщо комерційний процес зв'язаний з перепродажем тих самих товарів. Поділ закупівлі і реалізації між різними керівниками доцільно, якщо вони являють собою окремі функції постачання і збуту виробничого підприємства, що випускає з закуплених матеріалів принципово іншу продукцію.

Приведені приклади структури комерційних служб не слід розглядати як інструктивний матеріал. Реальна ситуація на ринках, фінансові можливості фірми, її особливі відносини з постачальниками і покупцями можуть внести корективи в організаційну побудову комерційних служб.

5. Правова основа комерційної діяльності та формування асортименту в магазині

Комерційну діяльність в Україні регламентує ціла низка законодавчих і нормативних актів серед основних з них це Закон України „Про підприємства”, Закон України „Про підприємництво”, Рекомендації щодо організації продажу товарів за зразками (затверджені наказом Мінекономіки України від 20.07.2000 р. №152), Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, Правила продажу непродовольчих товарів та ін.

Асортиментна політика
- важлива частина загальної роздрібної стратегії. Одні підприємства прагнуть оптимізувати асортимент шляхом звуження його широти і зменшення глибини, вони торгують лише самими популярними і ходовими товарними групами, а в межах груп - самими популярними і швидко обертаємимі товарами. Така політика дозволяє зменшити кошти, вкладені в товарні запаси, і прискорити їхня товарооборотність. Наприклад, якщо керівники магазина знайдуть, що в товарній групі, що складається з 10 найменувань, 80% обороту дають 4 найменування, те дуже імовірно, що вони узагалі виключать з асортименту інші 6 найменувань. Логіка такого рішення ясна: не варто вкладати кошти і праця у велику частину товарної групи, що дає лише 20% обороту; краще зосередити зусилля на торгівлі товарами, що швидко обертаються.

Рішення звузити асортимент в описаному прикладі цілком логічно, але це зовсім не єдино можлива комерційна логіка. Інші магазини, навпроти, неодмінно будуть торгувати всіма 10 найменуваннями товарів, як би малим попитом ні користалися деякі з них. Це ті роздрібні підприємства, що домінуючою рисою образа свого магазина зробили саме представлення про надзвичайно широкий і глибокий, майже вичерпний асортимент: "у нас можна купити усе, що взагалі де-небудь можна купити"
.

Широта і глибина асортименту повинні вибиратися з урахуванням загальних цілей і задач, що ставить перед собою роздрібна організація, і, зрозуміло, переваг споживачів.

Проблеми, що відносяться до збалансованості асортименту, значно складніші. Сучасна тенденція - продавати всі товари "під одним дахом". Тому найчастіше приходиться задумуватися не про те, чи відповідає даний товар чи товарна група загальній цілеспрямованості асортименту, а про те, чи можна торгувати ними рентабельно. Прибутковість торгівлі можна збільшити не тільки виключенням товару з асортименту, але і додаванням нових товарів.

Варто особливо підкреслити, що рентабельність торгівлі не слід розуміти занадто вузько - як різницю між обсягом реалізації товару і його закупівельною ціною разом з витратами обертання. Більш широкий погляд на прибутковість можна сформулювати так: чи підвищиться рентабельність торгівлі товарного відділу в цілому, якщо буде прийняте рішення включити (чи не включати) даний товар в асортимент? І дійсно, у багатьох випадках рішення щодо широти, глибини й узгодженості асортименту керівники торгівлі засновують саме на такому широкому і розумному підході.

На практиці концепція загальної прибутковості не завжди відіграє належну роль при вирішенні питань, зв'язаних з асортиментом. Дуже часто рішення про включення в асортимент чи виключення з нього того чи іншого товару керівники приймають виходячи з звички чи традиції, наслідування конкурентам, а то й просто на основі інтуїції.

Але рішення про асортимент аж ніяк не повинні ґрунтуватися тільки на рентабельності, прибутковості як на єдиному критерії; такі рішення повинні бути результатом усебічного розгляду й аналізу проблеми.

В універсальних магазинах застосовують більш традиційні способи оцінки прибутковості того чи іншого товару в загальному асортименті: по оборотності, валового прибутку і по валовому прибутку, віднесеного до погонного чи кубічного метра полиць, стелажів. Наприклад, школа бізнесу Гарвардського університету вивчала цю проблему з застосуванням досить витончених методів і складного математичного апарата. У результаті доведено те, що почувається й інтуїтивно: рентабельність даної товарної групи можна підвищити, якщо збільшити площу (обсяг) викладення товарів, що у минулому давало шляхом виключення малорентабельних товарів.

Проведення асортиментної політики вимагає прийняття рішень не тільки про включення нових товарів, але і про зняття товарів із продажу. Фірми - виготовлювачі і постачальники товарів постійно обновляють номенклатуру своєї продукції, прагнучи одержати все нові і нові прибутки. Асортимент же є частина роздрібної стратегії і зброя в конкурентній боротьбі, і вже одне це припускає його безупинну і динамічну зміну. У деяких випадках необхідність виключення визначеного товару з асортименту зовсім очевидна. Однак часто подібне рішення більш-менш довільне; тоді неодмінно варто враховувати критерій рентабельності в його широкому розумінні, тобто задаватися питанням: як виключення з асортименту того чи іншого товару відіб'ється на загальному прибутку, одержуваним товарним відділом у цілому?

6. Організація закупівлі і доставка товарів

Закупівельна робота
є основою комерційної діяльності в торгівлі. З її власне кажучи починається комерційна робота. Щоб продати товар покупцю (споживачу) і дістати прибуток, необхідно володіти товаром. Головна функція товарного обертання зводиться до зміни форми вартості по формулі:

Г-Т
і
Т-Г

Формула розкриває сутність комерційної роботи в торгівлі: підприємець, володіючи визначеною сумою коштів закуповує товар, щоб потім перетворити у кошти з деяким збільшенням (прибутком). Виходячи з основної функції товарного обертання, можна зробити висновок, що комерційна робота в торгівлі починається з закупівлі товарів з метою наступного їхнього продажу.

По своїй економічній природі закупівля являє собою оптовий чи дрібнооптовий товарообіг, здійснюваний торговими підприємствами (юридичними особами) чи приватними особами з метою наступного перепродажу закуплених товарів.

Правильно організовані оптові закупівлі дають можливість сформувати необхідний асортимент товарів роздрібної торгової мережі для постачання населенню, здійснювати вплив на виробників товарів відповідно до вимог купівельного попиту, а також забезпечують ефективну роботу торгового підприємства.

В умовах ринкової економіки організація і технологія закупівельної роботи в Україні перетерпіла корінні зміни: на зміну фондовому розподілу товарів при адміністративно-командній економіці, системі централізованого прикріплення покупців до постачальників, твердих державних цін, нерівності суб'єктів, що хазяюють, твердої регламентації постачань товарів, відсутності самостійності, ініціативи, заповзятливості комерційних працівників прийшла епоха вільних ринкових відносин, що характеризуються:

- волею вибору партнера, контрагента по закупівлі товарів;

- множинністю джерел закупівлі (постачальників);

- рівноправністю партнерів;

- зросла роль договорів, контрактів на постачання товарів;

- саморегулюванням процесів постачання товарів;

- волею ціноутворення;

- конкуренцією постачальників і покупців;

- економічною відповідальністю сторін;

- ініціативою, самостійністю і заповзятливістю комерсанта при закупівлі товарів.

Комерційна робота з оптових закупівель складається з наступних етапів:

- вивчення і прогнозування купівельного попиту;

- виявлення і вивчення джерел надходження і постачальників товарів;

- організація раціональних господарських зв'язків з постачальниками товарів, включаючи розробку і укладання договорів постачання, представлення замовлень і заявок постачальникам;

- організація і технологія закупівель безпосередньо у виробників товарів, посередників, на товарних біржах, в імпортерів і інших постачальників;

- організація обліку і контролю за оптовими закупівлями.

Комерційна робота з оптових закупівель товарів у ринкових умовах повинна базуватися на принципах сучасного маркетингу. За допомогою методів маркетингу комерційні працівники, керівники, менеджери торгових підприємств одержують необхідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть купувати споживачі, - про ціни, що споживачі готові заплатити, про тім, у яких регіонах попит на дані вироби (тобто місткість ринку) найбільш високий, де збут чи закупівля продукції може принести найбільший прибуток.

Вивчення і прогнозування купівельного попиту є необхідною умовою ефективного використання маркетингу для успішної комерційної роботи з закупівель товарів. Теорія і практика маркетингу виробили цілий арсенал засобів і способів вивчення і прогнозування купівельного попиту, які необхідно використовувати при організації оптових закупівель товарів. Тому оптові закупівлі варто починати з вивчення попиту, потреб покупців на товари, купівельних намірів і інших факторів, що формують попит. Оптово-торгові підприємства, обслуговуючи визначений територіально-економічний район і конкретних покупців, вивчають як обсяг купівельного попиту на ті чи інші види (групи) товарів, так і асортиментну структуру попиту. Для цього торговими підприємствами використовуються різні методи вивчення і прогнозування попиту. До них варто віднести оперативний облік продажу товарів і рух товарних запасів за минулий період, вивчення й узагальнення заявок і замовлень покупців на придбання і постачання товарів, облік і аналіз незадоволеного попиту оптових покупців, проведення асортиментних і кон'юнктурних нарад з покупцями, економіко-математичні методи прогнозування попиту й ін.

Для вивчення і прогнозування попиту на великих і середніх торгових підприємствах створюються маркетингові служби (відділи), однієї з основних функцій яких є вивчення як загального обсягу попиту (місткості ринку), так і внутрігрупової структури попиту на закуповувані товари.З постачальниками товарів повинні бути налагоджені раціональні господарські зв'язки, переважно прямі і довгострокові договірні взаємини, що дозволяють закуповувати товари як у постачальників-виготовлювачів на стабільній договірній основі, так і в оптових посередників при економічній і організаційній вигідності цих закупівель.

Основною формою господарських зв'язків з постачальниками товарів є, як відзначалося, договір постачання товарів. У системі господарських взаємин з постачальниками можуть також використовуватися заявки і замовлення покупців. При епізодичних постачаннях товарів чи разових закупівлях одноразових партій товарів закупівлі можуть здійснюватися шляхом Висування оферти, її акцепту й оформлення товарно-транспортних документів без складання єдиного письмового договору постачання. Організація обліку і контролю за оптовими закупівлями - важлива частина комерційної роботи. Метою оперативного обліку і контролю оптових закупівель є здійснення повсякденного спостереження за ходом виконання постачальниками договорів постачання для забезпечення своєчасного і безперебійного надходження товарів у погодженому асортименті, належної якості і кількості. Облік виконання договорів постачання може здійснюватися в спеціальних картках чи журналах, де фіксуються зведення про фактичне відвантаження і надходження товарів і виявляються випадки порушення постачальниками договорів. Усе це необхідно для своєчасного пред'явлення постачальникам претензій. Карткова чи журнальна форма обліку виконання договорів дуже трудомістка, здійснюється, як правило, вручну і не дозволяє мати повсякденних даних про хід надходження товарів по розгорнутому асортименті. Тому актуальною задачею комерційної роботи є механізація й автоматизація обліку постачань за допомогою ЕОМ і іншої сучасної комп'ютерної техніки.

7. Організація продажу товарів

Організація і технологія оптового і роздрібного продажу товарів є найважливішим об'єктом комерційної і маркетингової діяльності торгового підприємства.

Безпосередньо оптовому і роздрібному продажу товарів передує маркетинговий етап роботи, зв'язаний з перебуванням ринку збуту конкретних товарів, тобто визначення ніші ринку для підприємства. Ця робота включає глибоке дослідження ринкових можливостей шляхом застосування цілого комплексу методів по вивченню попиту населення і кон'юнктури торгівлі.

Маркетинговий підхід до збуту товарів припускає розробку чотирьох розділів цього процесу: самого товару, його ціни, методів його поширення і методів стимулювання.

У розділ "Товари" входить розроблений фірмою товарний асортимент і набір послуг, що пропонуються цільовому ринку. Важлива роль у цьому розділі маркетингу приділяється товарному знаку (фабрична, торгова марка), зареєстрованому у встановленому порядку, товарному упакуванні, маркіруванні. Товарний знак повинний відбивати своєрідність роботи фірми, її технічної і торгової політики, допомагати фірмі завоювати популярність і тим самим забезпечити збут товару на ринку.

Під методами поширення розуміється різна діяльність фірми, спрямована на забезпечення цільових споживачів товаром і послугами. Сюди відноситься організація товароруху, включаючи ефективне транспортування вантажів, складські операції, керування товарними запасами, підбор оптових і роздрібних торговців.

Методи стимулювання включають діяльність фірми по поширенню зведень про достоїнства свого товару і переконанню цільових споживачів купувати його. Найважливіший засіб для реалізації цих задач - реклама.

Комерційну роботу з продажу товарів можна розділити на два етапи:

1. комерційна робота з оптового продажу товарів;

2. комерційна робота з роздрібного продажу товарів.

Комерційна діяльність із продажу товарів на цих етапах повинна здійснюватися на основі використання принципів і методів маркетингу.

Оптовий продаж товарів проводиться оптовими підприємствами (базами, торговими складами), оптовими посередниками, а також організаторами оптового товарообігу.

Оптова реалізація товарів має ведуче значення для діяльності оптових ланок, тому що забезпечує одержання оптовими підприємствами необхідного прибутку, задоволення попиту роздрібних підприємств і торговців у товарах, а отже, потреб населення в товарах і послугах.

Для здійснення продажу товарів як однієї з комерційних функцій оптові підприємства повинні визначити орієнтири (показники) по реалізації товарів у тісному ув'язуванні з прогнозом роздрібного товарообігу. Основою розробки таких орієнтирів повинні стати маркетингові дослідження потреб, попиту, місткості ринку, аналіз ринкової ситуації, визначення частки даного оптового підприємства на ринку. Як інформаційну базу необхідно використовувати систему маркетингової інформації, а для розрахунків застосовувати сучасні методи аналізу,

використовувати сучасну обчислювальну техніку, що забезпечить багатоваріантність показників, облік наслідків, обумовлених планованими маркетинговими заходами.

В даний час, коли скасована система прикріплення покупців до постачальників, здійснюється вільна купівля-продаж товарів і створені умови для самостійного вибору магазинами постачальників товарів, зростає значимість комерційної діяльності по встановленню оптимальних господарських зв'язків з роздрібними підприємствами.

Оптовим підприємствам необхідно визначити свій цільовий ринок, а не намагатися обслужити відразу усіх. Так, можна вибрати цільову групу магазинів по ознаках їхніх розмірів (наприклад, тільки великі роздрібні підприємства), їх видам (наприклад, тільки магазини одягу), їхньої зацікавленості в послузі (наприклад, магазини, що потребують у комерційному кредиті) і на підставі інших критеріїв.

У рамках цільової групи оптове підприємство може виділити найбільш оптимальні (вигідні) для себе роздрібні підприємства, розробити для них комерційні пропозиції по наданню оптових послуг і установити тривалі господарські зв'язки.

Серед маркетингових рішень оптових баз важливим є рішення про товарний асортимент і комплекс послуг. Бажаним є пропозиція різноманітного асортименту товарів і підтримка достатніх запасів для негайного постачання. Однак в умовах ринку оптові бази на підставі маркетингових досліджень повинні визначити, якою кількістю асортиментних груп товарів займатися, і відібрати з них найбільш вигідні для себе.

Одночасно оптові підприємства вирішують, які саме послуги допомагають домагатися господарських зв'язків з роздрібними підприємствами, а від яких послуг варто відмовитися чи зробити їх платними. Основне - сформувати чітко виражений комплекс послуг, найбільш коштовних з погляду роздрібних підприємств.

У рамках маркетингу оптові бази повинні розробити програму стимулювання збуту, розглядаючи при цьому збут як колективні зусилля по забезпеченню продажу товарів оптовим покупцям, зміцненню відносин з ними і задоволенню їхніх потреб у послугах.

Вирішивши удатися до стимулювання збуту, оптові підприємства повинні визначити його задачі, відібрати необхідні засоби стимулювання, розробити відповідну програму, організувати її попереднє випробування і перетворення в життя, забезпечити контроль за її ходом і провести оцінку досягнутих результатів.

Задачі стимулювання збуту випливають із задач маркетингу товару. Зокрема , серед задач стимулювання роздрібних споживачів можуть бути такі, як заохочення магазинів за включення нового товару у свій асортимент, підтримку більш високого рівня запасів товару і зв'язаних з ним витрат, формування в магазинів прихильності до марки і т.д..

Вирішення задач стимулювання збуту досягається за допомогою безлічі різноманітних засобів. При цьому розроблювач плану маркетингу враховує і тип ринку, і конкретні задачі в сфері стимулювання збуту, і існуючу кон'юнктуру, і рентабельність кожного з використовуваних засобів. До основних засобів стимулювання збуту можна віднести: пропозицію товару магазинам безкоштовно чи на пробу; угоди з невеликою знижкою з ціни; експозиції і демонстрації товару в магазинах; професійні зустрічі і спеціалізовані виставки; торгові конкурси для спонукання працівників бази до ефективної комерційної діяльності.

Немаловажним маркетинговим рішенням оптових баз є розробка нових методів і прийомів діяльності по проходженню замовлень, що надійшли від оптових покупців (магазинів). Одним з таких напрямків є використання для прийому замовлень персональних комп'ютерів і телефаксів. Комп'ютери викликали до життя новий тип складу - "безпаперовий склад", де керування операціями й облік автоматизовані і, отже, відпала потреба у великій складській документації.

Таким чином, оптовий продаж товарів є однієї з основних комерційних функцій оптових підприємств. Всі інші стосовно неї мають підлегле значення і як би обслуговують її.

Виходячи з викладеного зміст комерційної роботи, із продажу товарів можна звести до виконання наступних основних операцій:

- установлення господарських зв'язків з покупцями товарів;

- вибір форм і методів оптового продажу товарів;

- організація надання послуг оптовими підприємствами клієнтам;

- організація обліку виконання договорів з покупцями товарів;

- рекламно-інформаційна діяльність оптових підприємств.

8. Організація рекламної роботи

Широко використовуваний нині термін "реклама"
походить від латинського слова reclamare
- голосно кричати чи сповіщати (у Древній Греції і Римі торгові оголошення голосно викрикувались чи зачитувалися на площах і в інших місцях скупчення народу).

По своїй сутності реклама - інформація про споживчі властивості товарів і різних видів послуг з метою їхньої реалізації, створення попиту на них. Крім того, через рекламу можуть поширюватися інформація про осіб, організацію, добуток літератури, мистецтва і т.п. з метою їхньої популяризації.

Закон України "Про рекламу" дає наступне визначення даного поняття: "реклама - розповсюджувана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація про фізичну чи юридичну особу, товари, ідеї і починання (рекламна інформація), що призначена для визначеного кола осіб і покликана формувати чи підтримувати інтерес до них у фізичної, юридичної особи, сприяти реалізації товарів, ідей і починань".

Як бачимо, Закон дає широке визначення реклами. Закордонні автори, як правило, також широко трактують термін "реклама", однак в основному з погляду маркетингу. Наприклад, по визначенню Американської асоціації маркетингу, реклама являє собою "будь-яку форму неособистого представлення і просування ідей, товарів чи послуг, оплачувану точно встановленим замовником" і служить для залучення уваги потенційних споживачів до об'єкта рекламування, використовуючи при цьому найбільш ефективні прийоми і методи з урахуванням конкретної ситуації.

Відомий маркетолог ф. Котлер, професор маркетингу Північно-Західного університету США, дає наступне визначення реклами: "Реклама являє собою неособисті форми комунікації, здійснювані за посередництвом платних засобів поширення інформації, з чітко зазначеним джерелом фінансування'".

Широке визначення реклами відбиває її сутність як різноманітного суспільного явища сучасності, що акумулює знання багатьох областей: антропології, мистецтва, поезії, літератури, комунікації, економіки, маркетингу, математики, психології і т.д.. У той же час широке визначення реклами не виключає її підрозділу на окремі види (галузі), що обмежують рекламно-інформаційну діяльність визначеними сферами економічному-суспільно-економічного життя людей. У цьому контексті чітко просліджуються такі її галузі, як торговий, політичний, науковий, релігійний і інший види реклами. Найбільш розповсюдженою сферою рекламної діяльності є торгова реклама, об'єктом якої· є товари, торгові підприємства, послуги, що робляться цими підприємствами. По своїй сутності торгова реклама - цілеспрямоване поширення інформації про споживчі властивості товарів і різний, супровідний продаж цих товарів видах послуг для залучення до них уваги споживачів з метою створення попиту на ці товари і послуги і збільшення обсягів їхньої реалізації.

Від звичайних інформаційних рекламні повідомлення відрізняються тим, що вони виконують функцію впливу на людину з метою спонукати його придбати ті чи інші товари (послуги). Тому здатність реклами впливати на людину і створювати попит на товари дозволяє використовувати її для виховання розумних потреб, естетичних смаків і запитів населення. Реклама складає частину маркетингу, задача якого забезпечити безперебійний збут зробленої продукції.

У торгівлі використовуються різноманітні засоби реклами, що представляють собою носії інформації для впливу на об'єкт реклами. Засоби реклами, можна кваліфікувати по наступним ознаках: призначенню, місцеві їхнього застосування і характеру використання технічних засобів.

По призначенню

рекламні засоби можуть бути розраховані на оптових і роздрібних покупців, на визначені групи населення (чоловіків, жінок, дітей, осіб, що ведуть домашнє господарство, спортсменів, туристів, школярів, фермерів і т.д. ).

По місцеві застосування

рекламні засоби підрозділяються на внутрішні, використовувані на самім торговому підприємстві, і зовнішні - поза роздрібним чи оптовим підприємством.

У залежності від характеру використовуваних технічних засобів розрізняють наступні види реклами: вітринно-виставочна, реклама в пресі, друкована реклама, аудіовізуальна, радіо- і телереклама, зовнішня й ін.

До вітрино-виставочної
реклами відносять віконні і внутрімагазинні вітрини в роздрібних торгових підприємствах, вітрини і товарні виставки на оптових базах, ярмарках, біржах.

Реклама в пресі
включає всілякі рекламні матеріали, опубліковані в періодичній пресі (газетах, журналах, бюлетенях, довідниках, путівниках і т.д. ). Рекламні матеріали в пресі можна умовно розділити на дві основні групи: рекламні оголошення і публікації оглядово-рекламного характеру, до яких відносяться різні статті, репортажі, огляди, що несуть іноді пряму, а іноді і непряму рекламу.

Рекламне оголошення
- платне, розміщене в періодичній пресі рекламного повідомлення. У класичному варіанті оголошення починається з великого рекламного заголовка-слогана, що у стиснутій формі відбиває суть і особливість комерційної пропозиції організації рекламодавця. Основна текстова частина рекламного оголошення, набрана більш дрібним шрифтом, докладно, але небагатослівно викладає суть рекламного звертання, виділяючи корисні для споживача властивості продукції і її переваг. Наприкінці оголошення приводиться адреса (у разі потреби телефон, чи факс інші реквізити), по якому споживачу варто звертатися. Останнім часом усі частіше при публікації рекламного оголошення разом з ним друкується поворотний відрізний купон чи бланк-замовлення. Художнє оформлення рекламного оголошення повинне по можливості відповідати його змісту. Основні елементи фірмової символіки (товарний знак, фірмовий блок) бажано виділяти.

Статті й інші публікації оглядово-рекламного характеру
являють собою, як правило, редакційний матеріал (у закордонній практиці переважне право на його розміщення надається клієнтам, що постійно публікують платні рекламні оголошення), написані у формі огляду про діяльність підприємства чи у формі інтерв'ю з його керівниками, діловими партнерами і споживачами. Украй бажано, щоб такі матеріали були добре ілюстровані - великий текст без ілюстрацій сприймається не дуже ефективно. У художнім оформленні цих матеріалів також бажано широко використовувати фірмову символіку.

У залежності від тематики всі періодичні видання можна класифікувати на суспільно-політичні і спеціалізовані (різні галузеві видання, преса по інтересах). У суспільно-політичних виданнях публікуються переважно рекламні оголошення про товари і послуги, розраховані на широкі прошарки населення.

Рекламні оголошення про товари і продукцію виробничо-технічного призначення, розраховані на фахівців тих чи інших галузей промисловості, науки і техніки, доцільніше публікувати у відповідних спеціалізованих виданнях.

У силу своєї оперативності, повторюваності і широкого поширення реклама в пресі є одним з найефективніших засобів реклами.

У ряді закордонних країн витрати на неї складають велику частину всіх засобів, що витрачаються на рекламу. Упевнено набирає темпи цей вид реклами й у нашій країні. З кожним роком збільшується число суспільно-політичних і спеціалізованих видань, що приймають замовлення на публікацію рекламних оголошень.

Друкована реклама
- один з основних засобів реклами, розраховане винятково на зорове сприйняття.

Усю гаму друкованих рекламних матеріалів можна підрозділити на дві основні групи: каталожні- рекламно-каталожні видання, новорічні подарункові-рекламно-подарункові видання.

Каталожні-рекламно-каталожні видання
рекламують конкретні види товарів, продукції чи послуг. До них відносяться каталоги, проспекти, буклети, листівки і т.д..

Каталог
- зброшуроване чи переплетене друковане видання, що містить систематизований перелік великого числа товарів, складене у визначеному порядку й ілюстроване фотографіями товарів. У текстовій частині, як правило, на початку дається невелика вступна стаття про організацію-виробника, далі - докладний опис пропонованих товарів з технічними характеристиками. Каталог - багатоколірне об'ємне видання, розраховане на тривале використання.

Проспект
- зброшуроване чи переплетене друковане видання, що інформує про який-небудь конкретний товар чи групу товарів. Містить докладний опис пропонованих товарів, добре ілюстрований. На відміну від каталогу - меншого обсягу, може носити яскраво виражений ювілейний чи престижний характер (докладно описувати історичний шлях підприємства, його значимість у галузі і т.п. ).

Буклет
- на відміну від каталогу і проспекту не зброшуроване, а багаторазово сфальцоване видання (інакше кажучи, складене "у гармошку"). Може мати самі різні розміри, обсяг і варіанти фальцювання, однак у розгорнутому стані його розмір не може перевищувати розміру стандартного типографського друкованого аркуша. Є недорогим і економічним виданням, що випускається великими тиражами і розрахованим на короткочасне використання.

Плакат
- крупноформатне несфальцоване видання, у більшості випадків з однобічним друком. Великий малюнок чи фотоілюстрація (іноді їхня комбінація) супроводжується великим рекламним заголовком-слоганом, що образно й у стиснутій формі відображає основну особливість рекламованого товару чи послуги. Для підвищення функціональності в плакат часто вводиться·календарна сітка. Плакати використовують для оформлення виставочних стендів, торгових і демонстраційних залів, інтер'єрів службових приміщень, приймалень, кімнат для переговорів, розвішують на спеціальних рекламних чи тумбах щитах і т.д..

Останнім часом успішно використовуються рекламні плакати-буклети; на зворотному боці плаката дається детальний опис рекламованої продукції.

Листівка
- малоформатне несфальцоване чи в один згин видання, що випускається в силу свій економічності великим тиражем. Містить у більшості випадків одну чи дві ілюстрації рекламованих виробів з докладним технічним описом і характеристиками.

У художнім оформленні всіх рекламно-каталожних матеріалів повинні крупно виділятися різні елементи фірмової символіки організації-замовника, указуватися його поштова адреса, номери телекса, телефаксу. телефонів і т.д..

Новорічні рекламно-подарункові видання є дуже ефективним видом друкованих рекламних матеріалів, оскільки мають надзвичайно високою проникаючою здатність. До них відносяться фірмові настільні і настінні календарі, кишенькові табель-календарі, щотижневики, ділові щоденники і т.д..

Друковані рекламні матеріали широко використовуються в ході ділових зустрічей і комерційних переговорів, поширюються на різних ярмарках і виставках, розсилаються поштою потенційним споживачам. Новорічні рекламно-подарункові видання поширюються як у ході особистих ділових контактів, так і розсиланням поштою з вкладенням вітальних листівок і візитних карток.

Аудіовізуальна реклама включає рекламні кінофільми, відеофільми і слайди-фільми.

Рекламні кінофільми можна підрозділити на рекламні ролики, рекламно-технічні фільми і рекламно-престижні фільми.

Рекламні ролики
- короткі рекламні фільми тривалістю від п'ятнадцяти секунд до декількох хвилин, розраховані на показ широким прошаркам населення і що рекламують, як правило, товари (послуги) народного споживання. Можуть демонструватися в кінотеатрах перед сеансами художніх фільмів чи по телебаченню. Допускають застосування всіх жанрів кінематографа; будуються в основному на динамічних сюжетах, гострих ситуаціях, несподіваних розв'язках.

Рекламно-технічні фільми
- рекламні фільми тривалістю від 5 до 20 хв, що інформують переважно про товари промислового призначення, сировина, машинах і устаткуванні, у більшості випадків розраховані на показ фахівцям. Такі фільми призначені для демонстрації на ярмарках і виставках, презентаціях, прес-конференціях, симпозіумах, ділових зустрічах.

Рекламно-престижні фільми
- рекламні фільми тривалістю від 10 до 20 хв (іноді і більш), що розповідають не тільки про продукцію, але головним чином про саме підприємство-замовника. Створюються для показу всіляким цільовим групам (як фахівців, так і широких прошарків населення) з метою формування сприятливої думки про діяльність рекламодавця і підвищення його престижу.

Рекламно-технічні і рекламно-престижні фільми по жанрі ближче науково-популярним. Іноді при їхньому створенні використовують елементи мультиплікації, комп'ютерної графіки й ігрового кіно.

Класифікація рекламних відеофільмів аналогічна класифікації кінофільмів.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Оцінюючи комерційну діяльність торгівлі при входженні її в ринок, ми виявили наступне:

- Як і раніш, основні комерційні функції виконують керівники підприємств.

- Розширення торгової мережі, поява нових типів торгових підприємств забезпечили приплив у торгівлю працівників, що не мають спеціальної підготовки і не володіють необхідним набором знань. Одночасно професійний рівень і сформовані стереотипи діяльності кадрових працівників визначених категорій найчастіше вступають у протиріччя з вимогами внутрішнього середовища підприємства.

- Закупівельна робота є основою комерційної діяльності в торгівлі. Економічний результат роботи підприємства напряму залежить від його закупівельної політики.

- Для вивчення і прогнозування попиту на великих і середніх торгових підприємствах створюються маркетингові служби (відділи), однієї з основних функцій яких є вивчення як загального обсягу попиту (місткості ринку), так і внутрігрупової структури попиту на закуповувані товари.

Необхідне введення маркетингових служб (чи хоча б їхніх основних елементів) на кожнім торговому підприємстві. Оскільки маркетинг є чисто ринковою концепцією керування комерційною діяльністю підприємства, то він дозволяє найбільше гармонійно сполучити ринкові інтереси підприємства і споживача. Практичний маркетинг принесе реальну користь підприємству лише в тому випадку, коли його застосування буде здійснено кваліфікованими фахівцями, що володіють знаннями в області ринкової стратегії і тактики. Проте розвиток служб маркетингу стримується відсутністю коштів у підприємств, спеціально підготовлених кадрів і методичних розробок, адаптованих до місцевих умов.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Антіпов В.М. Комерційна діяльність – К. КНЕУ, 2000

2. Золотогоров В.Г. Энциклопедический словарь по экономике. Минск: Полымя, 1997

3. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент - Спб: Питер, 1999

4. Уткін Э.А. Ціни. Ціноутворення - М: Экмос, 1997

5. Економіка підприємства // під ред. проф. О.И. Волкова - М:Інфра-М, 1998

6. Матеріали підприємства.

Додаток

Схема торговельного залу приватного підприємства Торговий дім „Валенсія”

Мал.1

Торгові вітрини

1

– Вхід - вихід в торговельний зал та касири – контролери.

2

– Зал з продажу спиртних напоїв.

3

– Зал з продажу продуктів харчування та товарів широкого вжитку.

Д

– Дегустаційний куток