Типи країн світу

Реферат на тему:

Типи країн світу

Кожна з країн світу, починаючи з таких великих, як США, Китай чи Росія, і закінчуючи Сінгапуром чи, наприклад, Ватиканом, є неповторною і своєрідною. Країни мають неоднакові за площею території, різну кількість населення, багаті чи бідні природні ресурси, є багатонаціональними чи однонаціональними, різняться за показниками галузевої структури зайнятості чи структурою виробничої і невиробничої сфер. Отже, виникає необхідність типології країн, тобто ви­значення окремих типів країн шляхом порівняння якісних і кількісних показ­ників їх господарства.

Типологія країн може виглядати по-різному, залежно від того, які ознаки покласти в їх основу. Найчастіше за критерій беруть рівень розвитку і особли­вості структури господарства. Загальновизнаними для визначення рівня еко­номічного розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП) або валовий внутрішній продукт (ВВП) (мал. 1).

Валовий внутрішній продукт (ВВП)
- сукупна ринкова вартість усього обся­гу кінцевого виробництва, тобто всіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих за один рік у країні (враховуючи надходження від екс­порту та імпорту товарів і послуг).

Валовий національний продукт (ВНП)
відрізняється від ВВП на суму над­ходжень від використання ресурсів даної країни за кордоном, тобто величину надходжень від зарубіжних капіталовкладень, заробітків населення за кордоном, руху капіталу, туристів тощо.

Структуру господарства країни визначають або за галузевою структурою зайня­тості, або за галузевою структурою ВВП. Користуючись таким порівняно простим методом, виділяють аграрні, аграрно-індустріальні (чи індустріально-аграрні), індустріальні та постіндустріальні країни.

В аграрній країні провідною галуззю є сільське господарство. У ньо­му зайнято більшість населення, і воно дає найбільший національний доход. У такій країні переважає сільське населення, промисловість і невиробнича сфера відіграють підрядну роль і не визначають спеціалізації у міжнародному поділі праці .В індустріальній країні основою економіки є потужна обробна або гірничодобувна промисловість, яка не тільки задовольняє потреби країни, а е також основою її експортної спеціалізації. В такій країні багато промислових міст, індустріальні ландшафти визначають вигляд багатьох територій. Разом з тим, в індустріальних країнах розвинуте інтенсивне сільське господарство і до­сить активно діють обслуговуючі ланки сервісу. Ознаками постіндустріаль-ної країни є високотехнологічні галузі промисловості, розвинута наука та вища освіта, високе технічне оснащення сільського господарства, сервісу, торгівлі, туристсько-рекреаційної діяльності тощо. Ці країни є головними поста­чальниками на світовий ринок наукової продукції, складних видів обладнання, капіталу, хоча доволі активно діють і на ринках сільськогосподарської продукції, легкої промисловості, масових видів машинобудування. Міста таких країн вже не є індустріальними монстрами, а набувають більш комфортних умов життя. Індустріально-аграрні та аграрно-індустріальні країни - проміжні типи на шляху тієї чи іншої країни від відсталості до прогресу.

Для визначення типу країн крім рівня економічного розвитку, особливостей структури господарства враховуються також рівень сформованості організаційно-управлінських структур, функціонально-галузевих структур. Виходячи з цих критеріїв, виділяють п'ять типів країн: 1. Економічно розвинуті країни. 2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки. 3. Постсоціалістичні країни пе­рехідної економіки. 4. Країни, що розвиваються. 5. Країни централізовано ке­рованої економіки (мал. 2).

1. Економічно розвинуті країни. Група країн цього типу налічує близько двох десятків держав, у них проживає 15 % населення планети, але вони дають майже 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 про­дукції машинобудування. Ці країни володіють величезними фінансовими ресур­сами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського гос­подарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. Саме еко­номічно розвинуті країни є членами Організації економічного співтовариства і розвитку (ОЕСР) і так званого Паризького клубу, що контролює світовий фінан­совий ринок. Основна закономірність цих країн - наявність високорозвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань національного та транснаціонального капіталу. Особливо помітне місце серед них

222

посідають головні країни, або так звана «велика сімка». Це - США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія та Канада. На них припадає майже полови­на ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світо­вої зовнішньої торгівлі. Для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередко­вано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.

Корпорація - це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який во­ни придбали цінні папери - акції цього підприємства. Корпо­рації, сфера діяльності яких - весь світовий ринок, називають транснаціональними.

До решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, Південно-Афри­канська Республіка.

2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки. Йдеться про групу країн, в яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки, але їх госпо­дарство має економічні показники поки що скромніші, порівняно з економічно розвинутими країнами, і не до кінця сформовані господарські структури. Серед них розрізняють дві підгрупи країн. Перша - країни , що із запізнен­ням стали на шлях капіталістичного розвитку. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Всі вони віддавна відігравали важливу роль у світовій історії, перші три навіть мали в свій час могутні колоніальні імперії. Однак, їх розвиток деякий час стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Втім, незважаючи на скромніші економічні по­казники, протягом останніх десятиліть саме тут відбуваються найбільш ди­намічні процеси економічної перебудови. Ці країни все більше інтегруються до загальноєвропейських економічних структур.

Друга підгрупа - країни нової індустріалізації. На сході Азії це - Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.; в Латинській Америці - Мек­сика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі. В цих країнах ідуть особливо ди­намічні процеси перебудови господарства. В азіатських країнах, так званих да­лекосхідних тиграх (або «драконах»), поштовх прискоренню економічного роз­витку дали значні інвестиції американського та японського капіталу, залучен­ня передових технологій промислово розвинутих країн. Дальші успіхи пов'язані із вдало проведеними економічними реформами, в процесі яких створені сучасні організаційно-управлінська та функціонально-галузева структури господарства.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. Наприкінці 80-х років XX
ст. частка країн соціалістичної системи в усьому світі становила за площею 26 %, за населенням - 33 %, за обсягом промислового і сільськогосподарсько­го виробництва - трохи менше 30 %. У 90-ті роки більшість цих країн стала на шлях побудови ринкового господарства. Зросла їх кількість. На території колишнього Радянського Союзу виникло 15 незалежних держав, на території колиш­ньої Югославії - 5, роз'єднались Чехія і Словаччина, а територія колишньої НДР ввійшла до складу ФРН.

Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних дер­жав, своєрідність динаміки і рівня завершеності економічних реформ, а також економіко-географічного положення, виділяють постсоціалістичні країни Євразії і незалежні країни - колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцего­вина, Македонія, Албанія; в Азії - Монголія.

Молодими незалежними державами на терені колишнього Ра­дянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдо­ва, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизька Респуб­ліка, Таджикистан, Туркменістан.

Головні особливості господарства цих двох підгруп країн такі: високий рівень суспільного і територіального (географічного) поділу праці, розгалужені і цілком сформовані функціонально і територіальне господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особ­ливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку і технологію. В країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У всіх у них розпочалася еко­номічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

4. Країни, що розвиваються. Такими є понад 120 держав Азії, Африки, Ла­тинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стало незалежними тільки з середини XX ст. (або з 60-70 років XX ст.), частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема, країни Латинської Америки, де в основному незалежність здобуто протягом XIX ст. У другій половиш XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний доход, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни - важливий постачальник сиро­вини на світовий ринок. Проте, на шляху самостійного розвитку молоді держави зазнають значних труднощів. В багатьох з них все ще не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості. Водночас спосіб життя елітної верхівки населення подібний до способу життя буржуазії розвинутих країн. Все це відбувається в умовах існування багатоукладності господарства, залежного еко­номічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технологій та про­дуктивності праці.

Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостя­ми розвитку, а й структурою господарства, можливостями наукового й технічно­го потенціалу. Можна виділити досить багато підтипів цих країн. Зосередимо увагу лише на основних із них.

Насамперед звертають на себе увагу підтипи країн з порівняно зрілою структурою господарства. Це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія - в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямай­ка та ін. - в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. - в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували в свій час економічне зростан­ня в сучасних країнах нової індустріалізації, тут активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода промисловість, де крім гірничодо­бувної розвивається й обробна, енергетика, покращуються транспортні комунікації, сфера обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Своєрідний підтип утворюють так звані нафтодобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, а та­кож Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою во­ни мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінан­сової сфери, містобудування та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Вони мають ви­нятково слабкий розвиток продуктивних сил. їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього підтипу переважає традиційна система госпо­дарства, докапіталістичні (здебільшого - феодальні) відносини. В сільському гос­подарстві працює понад 85-90 % населення, промисловість перебуває в зарод­ковому стані. До найбідніших належать 2-3 десятки країн світу, серед яких Ан­гола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Ма­лаві та ін. - в Африці; Камбоджа, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо - в Азії.

З-поміж великої кількості країн, що розвиваються, можна визначити ще кілька підтипів. Це країни з переважанням монокультури в сільському госпо­дарстві («бананові республіки»), які виходять на світовий ринок з одним-двома експортними продуктами, невеликі острівні країни і країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.

5. Країнами централізовано керованої економіки залишаються Китайська На­родна Республіка, Корейська Народне-Демократична Республіка, В'єтнам, Лаос, Ку­ба. Незважаючи на те, що ринкові відносини все більш проникають в економіку цих країн (особливо активно розвиваються ринкові відносини в Китаї та В'єтнамі), в них зберігаються командно-адміністративні методи організації та управління госпо­дарством. Країни централізовано керованої економіки вдало розв'язують окремі про­блеми розвитку господарства, зокрема техніко-економічні питання індустріалізації (особливо розбудови військової могутності, прискорення темпів розвитку слаборозви­нутої економіки), для них характерні високий рівень усуспільнення виробництва, широке застосування систем планування. Однак, в економіці цих країн відсутні ме­ханізми саморегулювання господарства, об'єктивного розподілу та регулювання ре­сурсів, зусилля держави в управлінні економікою перетворюється на стримуючий чинник розвитку.