Лекція 9. Тема: “Професійна етика юриста”.
1. Загальне поняття про етику.
2. Влада і етика.
3. Професійні особливості роботи юриста.
Вперше в науковому розумінні термін “етика” вживається Аристотелем (384-322 рр. до н.е.) (дати біографічні дані Аристотеля) і позначає галузь пізнання, яка вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою.
Під такою назвою наука етика існує вже понад 23 століття. Хоча і це не остаточний термін, так як з етичною проблемою ми стикаємось всюди, де тільки має місце цілісне духовне, зокрема філософське, це і Ст. Греція і Ст. Китай і Ст. Індія. Слово “етика” з давньогрецької, а в давньолатинській існує слово “мос” з однаковим значенням і тому Марк Тулій Цицерон зі слова “мос” утворює прикметник – “moralis” – мораль.
З часом ці два терміни тотожні але “етика” означає науку, а мораль - це предмет науки етика, реальне явище, що нею вивчається.
Міркуючи над природою моралі як предмета етики, неважко переконатися, що предмет цей досить своєрідний. Його неможливо звести до звичайного зовнішнього об’єкта, котрий ми можемо виділити з його оточення, описувати, вимірювати, аналізувати як певну окрему цілість. Можна скільки завгодно досліджувати енергетичний аспект того чи іншого людського вчинку, будувати його матеріальні моделі, розглядати його 1) як фізіологічний акт чи 2) соціальний феномен, як відтворення певних 3) традиційних взірців поведінки, як символічне діяння тощо – і все ж нічого не з’ясувати в його власне моральному єстві.
Можна розглядати біологічні, психологічні, соціокультурні, етнічні умови й чинники формування певного типу фрейдівської концепції лібідо і т.п. – і залишатися як небо від землі далеким від розуміння його етичних характеристик.
Осягнути останні неможливо, не вводячи безпосередній предмет розгляду – скажімо, той або інший поведінковий акт людини – в цілісну систему загального людського осмислення дійсності, що включає ті або інші ціннісні орієнтації, уявлення про добро і зло, свободу і справедливість тощо.
Не звертаючись до цієї сфери теоретичних і практичних універсацій (найбільш узагальнень, що описують певний стан світу й людського світовідношення загалом), ми не будемо в змозі не тільки з’ясувати власне моральну якість того чи іншого людського вчинку, але навіть визначити його принципове відношення до галузі моралі в цілому.
Зазначені універсалії – предмет роздумів і пошуків філософії як особливої галузі людського пізнання. Звідси і випливає, що етика, принаймні у своїй сутнісній основі, може бути тільки науково філософською.
Мораль постає як такий імперативно-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.
Що це, власне, означає?
По-перше, вказівка на імперативність.
Мораль – це завжди певна вимога, веління, що його висуває перед людиною суспільна думка, або голос власного сумління і там, де такі імперативи відсутні, де від людини нічого не вимагається, - немає й підстав говорити про мораль.
По-друге, в наведеному визначенні мова йде про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісну рису моралі. Й справді, мораль цікавлять саме такі речі, такі прояви людини, які в принципі можуть бути певним чином, оцінені, причому саме в зв’язку з виконанням вищезгаданих вимог-імперативів.
Яку я краватку зав’яжу сьогодні, підете на виставу чи в кафе – всів ці життєві обставини, як і безліч інших оцінці не підлягають і елементарна людська тактовність полягає в тому, щоб не тягти мораль туди, де їй робити нічого.
Лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку людини, оцінювати саме як добру або злу, справедливу чи несправедливу, відповідальну чи безвідповідальну – мораль вступає в свої права.
Третій суттєвий момент наведеного визначення пов’язаний з осмисленням моралі як особливого відношення людини до дійсності.
Потрібна була нинішня глобальна екологічна криза, щоб ми усвідомили просту обставину: природу в принципі врятувати неможливо, якщо вбачати в ній лише певну корисну для людини річ, якщо не визнавати за нею статусу самоцінності. Основа – благоговіння перед життям у найрізноманітніших його проявах.
Четвертим з істотних його моментів є те, що все перелічене й розглянуте нами досі набуває власне моральної якості тільки тоді, коли потрапляє у сферу протистояння добра і зла – так би мовити, в силове поле напруги між цими протилежними полюсами – й осмислюється в цьому зв’язку.
Становище в сучасному посттоталітарному суспільстві робить роль етики доволі актуальною. Нині ми звикли чути про зв’язок демократії й права, але ж не правом єдині живі людська культура і цивілізація, і відомий принцип права “що не заборонено, то дозволено”, не може бути єдиним механізмом налагодження людських стосунків навіть (і особливо) у вільному демократичному суспільстві або ж у суспільстві, яке прагне стати таким. Саме свобода висуває найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності, отже – робить особливе кричущим йоній нестаток.
Як не прикро, сьогодні нам мало не на кожному кроці доводиться стикатися з невмінням людей вислуховувати один одного, взагалі спілкуватися, навіть підтримувати цивілізовані ділові стосунки.
Від торговельного майданчика до парламенту пишним цвітом буяють неповага до особистості, брутальність, примітивне себелюбство. Природно, що за цих умов для етичної ініціативи відкривається широке поле дії, в організацію і спрямування якої має зробити свій внесок і наука етика.
Важливою як для всього суспільства, так і для кожної родини й особистості сферою впровадження результатів етичних досліджень і санкціонованих етикою моральних норм є сфера виховання.
Етика – не моралізаторство й не читання моралі, наївно вважати, що знайомство з нею зробить погану людину хорошою. Реальна орієнтація на позитивні моральні цінності зумовлюється передусім не пропагандою етичних знань, а загальним станом культури і власним рішенням, власними вольовими зусиллями людей, чоловіків і жінок, для котрих нестерпно принижувати власну гідність, скніти в бездуховності. Однак якщо вже людина обрала шлях відповідальності й добра – для неї не може бути байдужим досвід інших людей, що в різні часи і в різних країнах теж обирали його, теж билися над одвічними проблемами людського духу. Ні любові, ні прагнення до добра навчити неможливо, проте коли вони вже є – душа людини розширюється, розкривається для знань.
Пряме завдання етики – допомогти наблизитися до рівня, досягнутого культурою людства в осмисленні хвилюючих нас моральних проблем, і разом з тим. Повніше й виразніше усвідомити неповторність власної ситуації, необхідність творчого зусилля власної волі та думки.
Лекція № 7
Тема: Індивідуально-психологічні особливості:
- Темперамент;
- Характер;
- Здібності.
Біологічним фундаментом, на якому формується особистість як соціальний індивід, є темперамент.
Під темпераментом (від лат. temperamentum – відповідне співвідношення частин) розуміють сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динаміку і емоціональну сторони поведінки і діяльності людини.
З усіх теорій, що прагнуть пояснити суть темпераменту, найбільш поширеною є система Павлова, яка пов’язує індивідуальні особливості темпераменту з виділеними ним основними властивостями нервової системи:
- силою – здатністю нервової системи витримувати сильні подразники, що обумовлюють виносливість і працездатність нервових клітин;
- врівноваженістю – що характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування;
- рухливістю – яка визначається швидкістю зміни процесів збудження і гальмування.
Своєрідне поєднання цих властивостей утворює 4 типи нервової системи, кожний із яких співвідноситься з одним із 4 типів темпераменту:
1 ХОЛЕРИК (сильний, неврівноважений, рухливий) характеризується активністю, енергійністю дій, різкими, поривчастими рухами, запальними, нетерпеливий, піддається емоційним зривам, буває агресивним.
2 САНГВІНІК (сильний, врівноважений, рухливий) відрізняється активністю, комунікабельністю. Швидко пристосовується до нових умов. Продуктивний при наявності інтересу. Почуття у сангвініка легко виникають і легко змінюються, міміка рухлива, виразна.
3 ФЛЕГМАТИК (сильний, урівноважений, інертний) важко переключатися з одного виду діяльності на інший і пристосовуватися до становища, відрізняється низьким рівнем психічної активності. Почуття виникають повільно, але відрізняються стійкістю, переважає ???????, спокійний настрій.
4 МЕЛАНХОЛІК (слабкий тип ВНД) характеризується низьким рівнем активності. Швидко втомлюється, легко ранимий. Відрізняється схильністю глибокого переживати навіть незначні події при слабкому зовнішньому виражені почуттів. Сильна дія часто викликає тривалу гальмівну реакцію.
Уява про темперамент постійно поглиблюється і розширюється. Були виділені і інші властивості нервової системи – лабільність, характеризує швидкість виникнення і припинення нервових процесів.
Потрібно врахувати, що в чистому виді типи темпераменту, як правило не зустрічаються, і можна говорити тільки про переважання тих і чи інших його рис. Неможна говорити про те, що якийсь тип темпераменту кращий чи гіршій.
Таким чином, вихідні властивості темпераменту не передбачають, в що вони виразяться – в переваги або недоліки. Це залежить від виховання і самовиховання особистості, в процесі яких результати розвитку позитивних властивостей кожного типу темпераменту і компенсації недоліків закріплюються в характері людини. Темперамент тільки перешкоджає або полегшує формування тих чи інших рис характеру, являючись їх природною основою.
ХАРАКТЕР (від грецького - тавро) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, яка складається і проявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.
Характер проявляється в системі відносин людини до оточуючої дійсності, до яких насамперед відносяться:
- відношення до інших людей (правдивість чи брехливість, тактичність чи грубість і т.п.).
- відношення до справи (доброзичливість чи недоброзичливість, працездатність або лінивість).
- відношення до себе (самокритичність або самовпевненість, скромність або самозакоханість).
- відношення до власності (акуратність або неряшливість, бережливість або марнотрацтво).
Таким чином, характер, певним чином мотивуючи поведінку людини, тісно пов’язаний зі спрямованістю особи.
В той же час це не тотожні поняття: ввічливими і акуратними, наприклад, можуть бути люди, що різко відрізняються своїми переконаннями, моральними принципами.
Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення його в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості відносин, що склались в міжособистісних відносинах багато в чому залежить формування тих чи інших рис характеру – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. В нетипових ситуаціях людина може проявити і невластиві їй зразки поведінки: ввічливість – грубість, скромність – розв’язаність.
Багато теорій прагнуть пов’язати прояв характеру з різними особливостями, то зовнішнього обліку, то почерку але найбільш повну уяву про людину можна отримати по її поступках (свідомих, передбачуваних діях, в яких він стверджує своє відношення до інших людей, самого себе, до світу).
З давніх давен відоме прислів’я: “Посієш поступок – зіжнеш звичку, посієш привичку – зіжнеш характер, посієш характер – зіжнеш долю”.
Таким чином, ставлення характеру, що відбувається в результаті навчання і виховання людини, обумовлено об’єктивними обставинами його життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватись під впливом вчинків людини. В результаті людина здатна піднятись над своїм характером, змінити його, стати творцем самого себе.
ЗДІБНОСТІ ЛЮДИНИ – індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою їх успішного виконання.
Здібності тісно пов’язані зі знаннями, вміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.
Задатки є необхідними але недостатньою умовою розвитку здібностей (якщо людина неповноцінна, при всіх умовах вона навряд чи досягне висот думки. З іншої сторони, наявність задатків не означає, що вони розівються в здібності).
Встановлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Слід відмітити, що і самі задатки багатозначні і в залежності від діяльності розвивають різні здібності. (Хороший правник може бути і адвокатом, і нотаріусом, і юрисконсультом, і викладачем юридичних дисциплін і т.д.).
Властивість компетенції одних здібностей при допомозі розвитку інших відкривають практично невичерпні можливості для вдосконалення кожної людини.
Виділяють наступні види здібностей:
- природні – формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків.
- специфічні – формують і забезпечують розвиток в соціальній сфері, серед яких виділяють загальні і спеціальні здібності.
Загальні здібності визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, перш за все, по рівню розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення.
Сукупність всіх розумових здібностей, забезпечуючих людині можливість вирішувати різноманітні завдання звичайно називаються інтелектом.
До загальних здібностей відносять також індивідуально-психологічні якості, характеризуючі належність особи до одного з трьох типів: художньому, мислячому, проміжному.
Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями в різних видах діяльності, називають загальною обдарованістю. Дослідження показують, що обдарованих людей відрізняють перш за все зібраність, увага, постійна готовність до діяльності, настирливість в досягненні мети, а також інтелект, що перевищує середній рівень.
Специфічні властивості в обдарованості простежуються перш за все в спрямованості інтересів до тієї чи іншої сфери діяльності людини, проявляючись в спеціальних здібностях, що допомагають досягнути високих результатів в якій-небудь сфері.
Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, в якій розрізняють ведучі і допоміжні властивості.
Крім загальних і спеціальних виділяють здібності:
- теоретичні, визначають схильності людини до абстрактного мислення і практичні, які обумовлюють успіх в конкретно-практичних діях;
- репродуктивні, забезпечують здатність засвоювати знання, вміння, навички і творчі, пов’язані з успішністю створення нових оригінальних ідей, творів матеріальної і духовної культури;
- до спілкування, взаємодії з людьми і предметно-діяльні, пов’язані з взаємодією людей з технікою, природою.
По рівню і степені розвитку здібностей виділяють талант (поєднання здібностей, що дають людині можливість успішно, самостійно і оригінально здійснювати складну трудову діяльність) і геніальність (вищий рівень розвитку здібностей, що забезпечують досягнення особою таких результатів творчої діяльності, які складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури).
Тому люди, більш обдаровані, можуть досягнути менших результатів, чим люди менш обдаровані, але добре навчені, зі сформованою мотивацією оволодіння даною діяльністю, волею, характером, вмінням працювати.
1. Який темперамент переважає у вас і чому?
2. Розкрийте взаємозв’язок темпераменту і характеру.
3. Який взаємозв’язок і різниця понять “обдарованість”, “задатки”, “здібності”, “геніальність”.
Використати опитувальник Г.Айзенка (ст. 39 Осн. псих і педаг.)
! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
→ | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |