Вавілонське царство

Піднесення Вавилона в епоху Старовавілонського царства (19-16 століття до н.е.)

У результаті розпаду Шумеро-Аккадського царства на території Месопотамії в 20-19 століттях до н.е. з'явилося багато нових держав. На півдні в місті Ларса утворилося незалежне царство. На півночі велику роль грали такі держави як Мари на Євфрату, Ашшур на Тигру, на сході в районі ріки Дияли - держава Эшнунна. Поступово в ході міжусобних воєн піднімається місто Вавилон (чи - Ворота бога), де запанувала 1-я Вавілонська чи Аморитська династія, час правління якої називають Старовавилонським періодом (1894-1595 р. до н.е.). Її засновником був Сумуабум.

Розташування Вавилона було дуже зручним і для нападу, і для оборони. Він знаходився в центральній частині долини, там, де Тигр зближається з Євфратом. Тут брала початок іригаційна система - основа життя всієї Південної Месопотамії, сходилися найважливіші сухопутні і річкові шляхи.

Розквіт Вавилона приходиться на час правління шостого царя 1-й Вавілонської династії - Хаммурапі (1792 - 1750 р. до н.е.), що був видатним державним діячем, умілим дипломатом, гарним стратегом, законодавцем і організатором. Уклавши союз з Ларсою, він почав захоплення міст півдня. Потім, за допомогою нового союзника - Марі, де правил Зімрілім, він розгромив сильну державу Ешнунну. Потім він розриває договір з Мари і нападає на нього. Він підкоряє його собі, а після повстання Зімріліма повторно нападає і знищує палац правителя і стіни міста. На півночі залишилася ослабіла Ассирія, найбільші міста якої (Ашшур, Ніневія та інші) визнали владу Вавилона.

Хаммурапі видав збірник законів, що контролюють майже всі сфери життя суспільства. От кілька статей з цього збірника:

Якщо будівельник побудував людині будинок і своя робота зробила неміцно, а будинок, що він побудував, звалив і убив домовласника, цей будівельник повинний бути страчений.

Якщо лікар зробить вільному людину операцію і зробить її невдало, то йому треба відрубати кисть руки.

Якщо вільна людина допомагає вкривати раба, то його варто страчувати.

Ці закони були висічені на великих базальтових стовпах і ці стовпи були виставлені в різних кінцях країни.

В часи Хаммурапі спостерігається розширення посівних площ. Риються нові каналу, особливо прославився грандіозний канал, названий Рікою Хаммурапі. Розвивається у великих масштабах і скотарство. З'являється безліч ремісників. Вавилон займається активною зовнішньою і внутрішньою торгівлею. З Вавилона вивозили зерно, фініки, олію, ремісничі вироби. Ввозили метали, камінь, дерево, рабів, предмети розкоші.

Вавілонське суспільство складалося з трьох шарів населення. Вільна людина іменувалася авелум - "людині", чи мар авелим - "син людини". Це міг бути і великий торговець, і дрібний ремісник, і селянин. Це був шар вільних громадян. Залежна людина називалася мушкенум - " що схиляється". Це були люди, що працюють на царській землі, які мали обмежені цивільні права. Хоча вони могли мати рабів, особисте майно, і їхні права захищалися в суді. Нижчий шар вавілонського суспільства складали раби - вардуми. Це були військовополонені, люди, що потрапили в боргове рабство, звернені в рабство за якісь злочини. Однак раби могли мати деяке майно. Рабовласник, що мав дітей від рабині, міг уключити їх у число своїх спадкоємців.

На чолі держави стояв цар, що мав необмежену владу. У його руках знаходилося близько 30-50 відсотків усіх земель. Ці землі він іноді здавав в оренду. Волю царя і виконання царських законів виконував царський суд. Фінансово-податкове відомство займалося збором податків, що бралися сріблом і натурою з врожаю, худоби, продуктів ремесла. Царська влада спиралася на армію, що формувалася з загонів важко- і легкоозброєних воїнів - редум і баирум. Воїни одержували за службу земельні наділи, іноді із садом, будинком, худобою. За це воїн повинний був справно нести службу. Величезний бюрократичний апарат, що контролював цар, виконував воля царя на місцях. При цьому царські чиновники - шакканакку вступали в тісний контакт із представниками місцевої адміністрації: общинними радами і старостами громад - рабіанум. Головним богом Вавілонського царства став бог міста Вавилона - Мардук, що став вважатися верховним богом, творцем людей і тварин.

Загострення внутрішніх протиріч, масове розорення селян, воїнів, зовнішньополітичних труднощів стали позначатися вже в правління сина Хаммурапі - Самсу-илуни (1749-1712 р. до н.е.). На півдні вавілонян тіснять еламіти, що захоплюють шумерські міста. Відпадає Исин, де цар Илумаілу заснував нову династію. На північному заході з'являється нова держава - Мітанні, що відрізає Вавілонію від основних торгових шляхів, що ведуть у Малу Азію і на Середземноморське узбережжя. На територію царства проникають войовничі племена каситів. І, нарешті зухвалий похід хетів у Вавілонію в 1595 році до н.е., що завершився захопленням і руйнуванням самого Вавилона, кладе кінець правлінню 1-й Вавілонської династії і завершує трьохсотрічний Старовавілонський період.

Вавілонське царство при касситській династії

Кассити - одна з груп гірських племен, з'явилися на границях Месопотамії після смерті Хаммурапі. Близько 1742 р. до н.е. касситський вождь Гандаш вторгається у Вавілонію і проголошує себе "царем чотирьох сторін світла". Однак захоплення Вавілонського царства касситами відбувся тільки після розгрому хетами Вавилона. При касситах у військовій справі стала активно використовуватися кіннота. У сільському господарстві в цей час спостерігається деякий застій. Кассити сприйняли багату вавілонську культуру. Так, касситський цар Агум ІІ повернув, захоплені під час хетського походу статуї бога Мардука і його жінки, богині Царпанит. При касситах будуються і реставруються храми. Касситская аристократія поступово зливалася з вавілонською. При касситской династії спостерігається політичний занепад Вавілонії, що була залежна від Єгипту, а з 14 століття до н.е. від Митанни і Хетського царства. Підсилюється Ассирія, що у 13 столітті до н.е. наносить ряд поразок касситському Вавилону. У боротьбі з Ассирією, Еламом і місцевими правителями закінчила близько 1155 р. до н.е. своє існування касситская династія.

Вавілонія в 12-7 століттях до н.е. Вавілонія під владою Ассирії (8-7 століття до н.е.)

У кінці 13 століття спостерігається економічний і політичний занепад Вавилона, яким не преминули скористатися її сусіди: Ассирія і Елам. Особливо небезпечними були вторгнення еламитів. У середині 12 століття до н.е. уся Вавілонія була захоплена ними, а останній касситский цар Еллиль-надин-аххе був обернений у полон. Намісником Вавилона був призначений еламский ставленик, а еламити продовжували військові походи на південь і північ країни. Ініціатива боротьби проти еламського панування перейшла до міста Исин, розташованому на заході Вавилонії. Країна стала поступово набирати сили, і при царі Навуходоносоре 1 (Набукудурриуцур, 1126-1105 р. до н.е.) наступив її короткочасний розквіт. Одержавши перемогу над еламітами в битві на місцевості Дер, вавілонці вторглись у Елам і нанесли йому найтяжчу поразку.

У середині 11 століття до н.е. напівкочові племена арамеїв, що жили на захід від Євфрату, сталі вторгатися у Вавілонію й Ассирію, що об'єдналися перед обличчям загальної небезпеки. До кінця 8 століття до н.е. їм удалося міцно осісти на західних і північних границях Вавілонії. Починаючи з 8 століття до н.е. в плині декількох століть в історії Вавілонії велику роль стали грати племена халдеїв (калду). Вони жили на березі Перської затоки, уздовж нижнього плину Тигру і Євфрату. У 9 століття до н.е. халдеї міцно зайняли південну частину Вавілонії і почали поступове просування на північ, сприймаючи древню вавілонську культуру і релігію. Халдеї займалися скотарством, полюванням і частково землеробством.

Вавілонія була розділена на 14 адміністративних округів. Столицею з кінця 12 століття став знову Вавилон. Цар розпоряджався великим фондом державних земель, з яких виділялися наділи воїнам за їхню службу. Царі часто дарували земельні володіння своїм наближеної і храмам. Армія складалася з піхоти, кінноти і колесничих, роль яких у війнах була особливо важливою.

У кінці 9 століття до н.е ассірійци часто вторгаються у Вавілонію і поступово захоплюють північ країни. Ассірійська держава в цей час ставати могутнім царством. У 744 році до н.е. ассірійський цар Тиглатпаласар 3 вторгся у Вавілонію і завдав поразки халдейським племенам. У 729 р. до н.е він же цілком захопив Вавілонію. Однак Вавилонія мала статус окремого царства в складі Ассирії. У правління Саргона 2 ассирійці не змогли удержати владу над Вавілоніею. Халдейський вождь Мардук-апла-иддин опанував Вавилоніею і оголосив себе царем країни. У союзі з еламитами він почав війну. Спочатку, у 720-710 р. до н.е. союзники мали успіх. Але незабаром Саргон 2 розгромив Елам і витиснув з Вавілонії Мардук-апла-иддина. Він коронувався у Вавилоні. У 705-703 р. Мардук-апла-иддин знову почав воєнні дії проти Ассирії, але знову невдало. У 692 р. до н.е. вавілоняні повстали проти Ассирії, і уклали союз з Еламом і арамеями. У битві в місцевості Халуле на Тигру обидві сторони понесли важкі втрати, але вирішального успіху не мала жодна сторона. Але в 690 р. до н.е. ассірійський цар Синанххериб осадив Вавилон і в 689 р. до н.е. місто упало. Була учинена жорстока розправа. Багато жителів були убиті, частина викрадена в рабство. Саме місто було до зруйновано, а територія його була затоплена.

Новий ассірійський цар Асархаддон на початку свого правління велів відновити Вавилон і повернути його уцілілих жителів. Вавілонією на правах васального царя став правити Шамаш-шум-укин. У 652 р. до н.е. він уклавши таємний союз з Єгиптом, сірійськими урядами, Еламом, а також із племенами халдеїв, арамеев і арабів, підняв повстання проти Ассирії. У бої на місцевості Дер перемоги не одержала жодна із сторін, але незабаром ассирійцям шляхом двірського перевороту удалося вивести із союзу Елам. Не змогли допомогти Вавілонії й інші союзники. Ассірійци осадили Вавилон і інші міста. Після тривалої облоги влітку 648 р. до н.е. Вавилон упав. Уцілілих жителів чекала жорстока розправа.

Розгром Ассирії і створення Нововавілонської держави

Прагнення до незалежності не слабшало у Вавілонії, однієї із самих розвитих областей Передньої Азії. На початку 626 р. до н.е. спалахнуло повстання проти ассірійського панування, на чолі якого встав халдейський вождь Набопаласар (Набу-апла-уцур). Затвердивши свою владу на півночі країни й уклавши союз з Еламом, він провів ряд удалих походів проти Ассирії. У жовтні 626 р. до н.е. Вавилон перейшов на сторону Набопаласара, і 25 листопада 626 р. до н.е. він урочисто коронувався в цьому місті і заснував тут халдейську (чи нововавілонську) династію. Однак, лише в 616 р. до н.е. вавілонянам удалося захопити одне з найбільших міст Вавілонії - Урук. У цьому ж році вавілоняни осадили ассірійське місто Ашшур, але успіху не мали. Несподівана допомога прийшла зі сходу. У 614 р. до н.е. мфдийци захопили ассірійську провінцію Аррапху, а потім узяли місто Ашшур, винищивши його жителів. Незабаром мидийци і вавілоняни уклали союз. Навесні 612 р. до н.е. союзники, підтримувані скіфами осадили столицю Ассирії - Ніневію. У серпні того ж року місто упало і було зруйновано, а його жителі вирізані. Це була жорстока помста державі, що довгий час грабувала і спустошувала країни Передньої Азії. Частина ассірійської армії зуміла пробитися на захід, у місто Харран і там продовжувала опір, але в 609 р. до н.е. Набопаласар з великим військом завдав остаточної поразки. У результаті катастрофи Ассірійської держави мідійци захопили корінну територію Ассирії, а також місто Харран, вавілонянам же дісталася Месопотамія. Вавілоняни стали готуватися до захоплення всіх областей на захід від Євфрату, що колись належали ассирійцям. Але Єгипет також претендував на ці території і прагнув захопити Сирію і Палестину. Тому в 607 р. до н.е. Набопаласар з величезною армією напав на Каркемиш на Євфраті, де знаходився єгипетський гарнізон, у складі якого були і грецькі найманці. У 605 р. до н.е. місто було узято, а гарнізон знищений. Після цього вавілоняни захопили Сирію і Палестину.

У 605 р. царем став син Набопаласара - Навуходоносор 2. Він продовжував військові походи, і в 605 р. до н.е. він захопив фінікійське місто Аскалон, а в 598 р. підкорив собі Північну Аравію. У цей же час проти Вавілонії повстала Іудея. У 597 р. до н.е. Навуходоносор осадив і взяв Єрусалим, повівши в полон близько 3.000 його жителів. Через 8 років єгиптяни захопили деякі фінікійські міста і спонукали Іудею до нового повстання. Після дворічної облоги вавілоняни взяли Єрусалим. Іудейське царство було ліквідовано, а багато іудеїв були переселені в різні частини Месопотамії. Потім вавілоняни осадили фінікійське місто Тир, що вони змогли взяти тільки в 574 р. до н.е.

Правління Навуходоносора 2 було часом економічного розквіту і культурного відродження Вавілонії. Вавилон перетворився в найбільше місто на Древньому Сході з населенням близько 200.000 чоловік. На одному кінці міста знаходився величезний царський палац, а на іншому - головне святилище вавілонян - Есагила. Це був квадратний будинок, кожна сторона якого мала довжину 400 метрів. Єдине ціле з есагилой складав розташований до півдня семиповерховій зіккурат (східчаста піраміда) висотою 91 метр, що називався Етеменанки (храм наріжного каменю небес і землі). Названий у Біблії "Вавілонською вежею" він вважався в стародавності одним з чудес світу. На вершині вежі, куди вели зовнішні сходи, було розташоване святилище верховного бога Мардука. Одним з чудес світу вважалися також висячі сади, що спочивали на високих кам'яних стінах, що тримали ґрунт і екзотичні дерева. Ці сади призначалися для дружини Навуходоносора Амітіди, що нудьгувала по рідних місцях гірської Мідії.

При Навуходоносоре 2 Вавилон перетворився в могутню міцність. Він був обнесений подвійною стіною, висота яких досягала 14 метрів. Місто оточувало глибокий і широкий рів з водою. Після смерті Навуходоносора 2, після довгої міжусобної боротьби до влади прийшов Набонид (556-539 р. до н.е.), що походив з родини арамейського вождя. Він захопив у 553 р. до н.е. місто Харран. Набонид активно просував культ верховного бога Сина, чим викликав невдоволення жрецтва. Набонид переніс у місто Тейму свою резиденцію, а у Вавилоні залишив правити свого сина Бел-шар-уцуру (біблійний Валтасар).

Незабаром у східних границь Вавілонії з'явився новий супротивник - перси, що захопили Мідію, Лідію і багато інших держав. Навесні 639 р. перси почали наступати на Вавілонію. У серпні того ж року в міста Опис вони розбили вавілонське військо, яким командував царевич Бел-шар-уцур. Не маючи підтримки серед знаті і жрецтва Набонид здався й у жовтні 639 р. перський цар Кир 2 ввійшов у Вавилон. Спочатку політика персів була заспокійливою. Були дозволені усі релігії. Народам, переселеним під час правління нововавілонської династії, було дозволено повернутися на батьківщину. Але незабаром перський гніт став підсилюватися й у 522-521 р. до н.е., у 484-482 р. до н.е. спалахувало кілька повстань проти персів. Вавілонія перетворилася в одну із сатрапій Перської держави.