Соціально-демографічна характеристика злочинців, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього

Соціально-демографічна характеристика злочинців, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього

Для дослідження особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітніх, важливе значення має соціально-демографічна характеристика, оскільки сприяє повноті висвітлення даної проблеми. Як відомо, соціально-демографічні ознаки властиві будь-якій особі і, на перший погляд, кримінологічного значення вони не мають, однак у своїй сукупності дають важливу інформацію, без якої не можна здійснити повну кримінологічну характеристику особистості злочинця. Важливість дослідження соціально-демографічної характеристики злочинця дасть змогу виявити чинники, котрі сприяють формуванню у нього злочинної поведінки. А врахування поряд із зазначеними ознаками соціально-психологічних причин сприятиме виробленню ефективних заходів запобігання вчиненню статевих злочинів щодо неповнолітніх.

Розглянемо складові ознаки соціально-демографічної характеристики особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітніх.

Як правило, злочини проти статевої недоторканості вчиняються особами чоловічої статі. Зазначене стосується також статевих злочинів щодо неповнолітніх, переважна більшість (97,4%) яких вчинюється чоловіками. Доволі часто це особи молодої вікової групи, про що зазначимо нижче. Однак слід наголосити, що чималий відсоток (25%) чоловіків вчиняли зазначені злочини після 50 років. Так, стосовно В. порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 153, ч.2 ст. 156 КК України. Проведеним досудовим слідством установлено, що В. протягом одного року у власному будинку неодноразово задовольняв свою статеву пристрасть неприродним способом із малолітньою Р., яка є внучкою його дружини. Крім того, В. вчиняв щодо Р. розпусні дії.

Як свідчить емпіричне дослідження, жінки також беруть участь у вчиненні статевих злочинів проти неповнолітніх. За даними Департаменту України з питань виконання покарань, в установах Державної кримінально-виконавчої служби України тримається 1851 особа, засуджена за злочини, вчиненні проти статевої свободи і статевої недоторканості неповнолітніх, з яких 2,6% становлять жінки [4]. Невисокий відсоток жінок у вчиненні статевих злочинів щодо неповнолітніх, на нашу думку, зумовлений високим рівнем їх латентності, а також тим, що за своєю природою жінка є матір’ю, яка дає життя дитині та перебуває з нею у міцному психологічному зв’язку.

До соціально-демографічних ознак відносять вік злочинця.Вік – це не лише біологічний, а й соціальний ступінь у розвитку людини. Здійснюючи перехід з одного вікового ступеня на інший, людина постійно взаємодіє з соціальним середовищем, отримує і накопичує життєвий досвід [1, с. 54]. Аналіз віку осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, допоможе виявити найбільш кримінально-активні вікові групи.

Слід зазначити, що у науці не визначено критерію поділу засуджених на вікові групи. Тому при дослідженні кримінальної активності осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, ми розглядали вікові групи, які визначені на практиці.

Проведений нами аналіз демографічних ознак засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, які перебувають у Державній кримінально-виконавчій службі України, дав змогу здійснити вікову характеристику досліджуваних осіб, за якою найчисельнішою є категорія засуджених у віці від 18 років до 35 років – 63,6 % осіб, у віці від 35 років до 45 років – 33,4 % осіб, у віці понад 45 років – 10,7% осіб та 1,5% осіб – у віці до 18 років.

За даними Державної судової адміністрації, серед засуджених, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи у віці від 14 до 16 років,у 2004 році38,1% становилизасуджені за статеві злочини, вчинені щодо неповнолітніх; у 2005 році цей відсоток становив 58,9; у 2006 році – 61,2; у 2007 році – 90%. У віці від 16 до 18 років у 2004 році 50,5% засуджених; у 2005році – 60,7% засуджених; у 2006 році – 55% засуджених; у 2007році – 81,7% засуджених. Вікова група засуджених у віці від 18 до 25 років у 2004 році становила 45,4% засуджених; у 2005 році – 46,8%; у 2006 році – 39,4%; у 2007 році – 71,2%. У віці від 25 до 30 років у 2004 році – 34,2% засуджених, у 2005році – 36,2% засуджених, у 2006 році – 33,7% засуджених, у 2007 році – 70,8% засуджених. Серед осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості у віці від 30 до 50 років, у 2004році 30,3% становилизасуджені за статеві злочини, вчинені щодо неповнолітніх; у 2005році – 34,9% засуджених, у 2006 році – 32,7% засуджених, у 2007 році – 73,3% засуджених;
у віці від 50 і старше у 2004 році відсоток засуджених за статеві злочини становив 12, 9%; у 2005 році – 17,1%; у 2006 році – 25%; у 2007 році – 43,7% [5].

Таким чином, наведені різні вікові групи засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи дали можливість виявити, що серед осіб віком від 14–25 років найбільше вчиняється статевих злочинів щодо неповнолітнього. Заслуговує на уваги той факт, що у вікових категоріях від 30 років і старших, відсоток тих, хто вчинив статеві злочини щодо неповнолітніх до 2007 року зменшувався, а з 2007 року цей відсоток почав зростати.

З матеріалів вивчених нами кримінальних справ виявлено, що найбільш численну вікову групу серед засуджених, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, становлять особи 18–25 років (37,2%). Слід відмітити, що В.Т. Маляренко та Я.В. Мачужак у своєму дослідженні також виявили високий відсоток (35,6) засуджених зазначеної вікової групи [7, с. 23]. С.С. Косенко встановила, що 36,2% осіб вчинили статеві злочини стосовно неповнолітніх у віці від 18 до 25 років [6, с. 47]. Наступною досить численною віковою групою серед засуджених є особи 25–40 років (27,5%). За вивченими кримінальними справами 14,5% осіб вчинили злочини у віці понад 40 років. Найнижчий відсоток засуджених (6,25) простежується у віці 14–16 років. Доречно звернути увагу на той факт, що значний відсоток (15,5) засуджених за статеві злочини проти неповнолітніх вчиняють особи у віці 16–18 років.

Таким чином, якщо згрупувати вікові категорії засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, то більшість (58%) осіб вчиняють досліджувані злочини у віці від 16 до 30 років. Зазначене підтверджують дослідження, проведені вченими у попередні роки. А це свідчить, що у статевих злочинах, вчинених щодо неповнолітніх, виявляється тенденція, за якою найвища кримінальна активність простежується у наймолодших вікових групах. Занепокоєння викликає те, що в цьому віці відбувається формування особистості, а також вибір сталого мікросередовища, в якому особа набирається життєвого досвіду, який допомагає у прийняті життєво важливих рішень та вирішенні конфліктних ситуацій. Високий відсоток засуджених серед молоді засвідчує про деструктивні тенденції у формуванні їх особистості. Як слушно зазначає М.М. Бабаєв, масштаби злочинності неповнолітніх та її негативні тенденції показово демонструють як багато ще злого, брудного й жорстокого в свідомості й душах молодих людей, у яких життя не склалося, не вдалося [6, с. 114].

Хотілося звернути увагу на таку ознаку, як громадянство. Опрацьовані нами емпіричні дані дали можливість встановити, що 96,8% тих, хто вчинив статеві злочини щодо неповнолітніх, – громадяни України, 2,2% – громадяни інших держав та 1,0% – особи без громадянства.

З викладеного випливає, що більшість статевих злочинів щодо неповнолітніх скоюється громадянами України. Але, з іншого боку, не можна применшувати ролі громадян інших держав у вчиненні досліджуваних злочинів. Судово-слідча практика свідчить, що статеві злочини проти неповнолітніх, вчинені іноземними громадянами, характеризуються особливою жорстокістю. Так, Д. громадянин Арабської Республіки Єгипет, який зареєстрований та проживав у м. Києві, діючи умисно, із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану малолітньої З., вчинив щодо неї насильницьке задоволення своєї статевої пристрасті неприродним способом, що спричинило особливо тяжкі наслідки та її умисне вбивство, поєднане із насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом з особливою жорстокістю. Одного разу, коли малолітня З. мала високу температуру, Д. приїхав провідати її до тітки. Знаючи, що тітка малолітньої піде на нічну зміну на роботу, дочекався цього. Після чого випив 1 літр пива та, маючи на меті задовольнити статеву пристрасть, зайшов до квартири. Потерпіла чинила опір, вибігла на коридор, але Д. догнав її та жбурнув у кімнату, де, приставивши до шиї ножа, продовжував вчиняти насильницькі статеві акти неприродним способом, що спричинило потерпілій особливі мучення та біль [3].

Важливе значення для соціально-демографічної характеристики особистості злочинця, який вчинив статеві злочини щодо неповнолітніх, має освітній рівень. Ця ознака дає можливість простежити залежність злочинної поведінки від освіти та інтелектуального розвитку особи, які водночас впливають на потреби й інтереси людини. Адже низький освітній рівень впливає на самосвідомість, погляди, а досить часто – на бажання особистості та форми їх реалізації. Все це, безперечно, впливає на формування злочинної поведінки у осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх.

Проведене анкетування засуджених та дані Департаменту з питань виконання покарань допомогли встановити, що 51,6% осіб зазначеної категорії мають повну загальну середню освіту, 36,1% – базову загальну середню освіту, 6,4 % – початкову загальну освіту, 3,2% – незакінчену вищу, 1,6% – повну вищу освіту, 0,7% – неписьменні. При цьому 12,2% осіб навчаються у загальноосвітньому закладі при установі, 6,1 навчаються у професійно-технічному закладі при установі, 0,1% – заочно (дистанційно) у вищих навчальних закладах.

З викладеного випливає, що в переважній більшості засуджені мають повну або базову середню освіту, яку неналежним чином засвоїли. Слід наголосити, що однією з функцій освіти є виховання у особи моральних якостей та навичок до праці, що сприяє формуванню у людини антикриміногенної поведінки. Водночас вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх свідчить, що шкільне виховання не виконало покладеної на нього антикриміногенної функції.

За дослідженням С.С. Косенко, у більшості статевих злочинців спостерігається недостатньо високий освітній рівень – 87% засуджених мають середню або незакінчену середню освіту, технічну освіту мають – 10%, а вищу 3% – загальної кількості вивчених злочинців. Як зазначає вчена, отримані дані підтверджують той факт, що статеві злочинці мають комплекс негативних якостей, які склались внаслідок недостатнього освітнього рівня, недоліків виховання тощо [10, с. 48]. Слід погодитися з тим, що, як правило, особи, які вчиняють статеві злочини щодо неповнолітніх, некритично ставляться до власної поведінки, мають обмежений кругозір, не стримані у своїх намірах і бажаннях, для задоволення яких застосовують фізичну силу. Все це, безумовно, сприяє формуванню злочинної поведінки. Але необхідно відмітити, що отримання освіти не визначає належного рівня культури у людини в цілому, зокрема і культури у статевих відносинах між людьми. З цього приводу слушно зауважує Е.Ф. Побєгайло, що високий освітній рівень сам по собі далеко не завжди може слугувати панацеєю від вчинення особистістю тяжких насильницьких злочинів[8, с. 103].

Отже, аналіз освітнього рівня досліджуваних злочинців, доводить, що зберігається загальна тенденція, відповідно до якої переважна частина злочинців характеризується низьким або середнім рівнем освіти.

Розглянемо дані, які характеризують сім'ю осіб, що вчинили статеві злочини стосовно неповнолітніх. Адже, як відомо, сім'я – це один з визначальних елементів мікросередовища, який формує особистість людини.

У сучасному українському суспільстві постійно зростає розуміння тієї обставини, що зміцнення сімейних відносин є одним із найважливіших факторів стабільності та сталого розвитку особистості, фізичного та духовного здоров'я нації. Особливо це стосується неповнолітніх, для яких сім'я є природним середовищем де існують найбільш сприятливі умови для її належного розвитку та виховання [2, с. 33]. Водночас проблеми, які виникають під час сімейного виховання дітей, негативно впливають на формування здорового молодого покоління.

Анкетування серед засуджених допомогло встановити сімейний стан цієї категорії засуджених. 61,7% з них ніколи не перебували у шлюбі, 22,0% осіб перебувають у зареєстрованому шлюб, з яких 42 особи зареєстрували шлюб, перебуваючи в місцях позбавлення волі, 3,7% перебувають у громадянському шлюбі, 0,9% – удівці (удови), розлучених – 11,7%, з яких розлучились у місцях позбавлення волі 29 осіб. З наведеного простежується, що загалом поширеність статевих злочинів, вчинених щодо неповнолітніх, серед осіб, які мали сім'ю, нижча, ніж серед тих, хто її не мав. З огляду на сказане особливий інтерес для нашого дослідження становить сім'я, в якій зростали особи, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх. Все це допоможе виявити криміногенний та антикриміногенний вплив сім'ї на злочинну поведінку досліджуваної категорії злочинців.

Необхідно відмітити, що сучасні наукові дослідження свідчать про велику кількість розлучень, неповних сімей, дисфункціональних шлюбно-сімейних взаємин тощо. Соціально-економічні труднощі, політичні кризи, атмосфера невизначеності й нестабільності, на які наразилося українське суспільство, негативно позначаються на спроможності сім'ї ефективно функціонувати, зумовлюють загострення багатьох сімейних проблем [8, с. 102]. За нашим дослідженням, 30% осіб, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, виховувались у сім'ях без батька. При цьому його відсутність пояснювалася неприязними міжособистісними стосунками з матір'ю. Важливо відмітити, що проведені вченими дослідження переконливо доводять, що розбіжності в психосоціальному розвитку дітей значною мірою залежать від взаємовідносин між батьками та дітьми. Слід підкреслити, що основною умовою нормального психо-соціального розвитку (за здорової нервової системи) є спокійна і доброзичлива атмосфера, створювана батьками або особами, що їх замінюють, які уважно ставляться до емоційних потреб дитини. Поряд з цим потрібно надати дитині більше самостійності і незалежності, можливості спілкуватися з іншими дітьми і дорослими поза домом і забезпечувати відповідні умови для навчання [4, с. 355]. Проведене нами дослідження сімейного оточення осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, дає підстави констатувати, що вони позбавлені таких умов. Слід відмітити, що залежність психологічного здоров'я дітей від батьків розглядатиметься в наступних підрозділах дисертації.

Як цілком слушно зазначають вчені, особи, які вчиняють насильницькі злочини, зокрема статеві щодо неповнолітніх, виховувались у сім'ях, де постійно застосовувалося насильство, об’єктом якого був будь-хто з членів родини [2, с. 175–187]. Це підтверджує наше емпіричне дослідження, за яким 5% засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх схильні до прояву внутрішньої агресії, яка може проявлятись у самогубстві або заподіянні тілесних ушкоджень. 1,4% засуджених мають схильність до прояву зовнішньої агресії, яка може мати прояв у виді нападу на персонал установи, де вони відбувають покарання, чи створенні конфліктних ситуацій серед засуджених. Поряд з цим слід наголосити, що негативний досвід, отриманий засудженими у власних сім'ях, вони переносять на власні. Так, згідно з нашим дослідженням 1,1% засуджених, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, були позбавлені батьківських прав.

В умовах неблагополучної сім'ї статеве виховання дітей або практично відсутнє, або набуває формального і навіть явно спотвореного характеру [3, с. 36]. Важливим чинником виступає і та обставина, що сімейне неблагополуччя не тільки обмежує моральний розвиток, а й не сприяє статевому вихованню дітей. А це сприяє формуванню комплексу сваволі та ілюзій, який є причиною злочинної поведінки, зокрема й статевої, щодо неповнолітніх, про що зазначалося в попередньому розділі дослідження. За нашим дослідженням, 57% злочинців виховувалися у неблагополучних сім'ях, де мало місце зловживання спиртними напоями та ігнорування дитини батьками. Адже особа, яка зловживає алкогольними напоями, втрачає такі риси, як повага до іншої людини, здатність про неї турбуватися, відповідати і підтримувати в складних ситуаціях. Тому не дивно, що у сім'ях, де батьки зловживають алкоголем, менша увага приділяється вихованню дітей, які залишаються на самоті зі своїми проблемами. Як правило, такі діти легко піддаються негативному впливу неформальних груп, про що йшлося в попередньому розділі дослідження.

Особливої уваги заслуговує думка науковців, згідно з якою насильство, зокрема сексуальне, з боку близької людини завдає важкої психологічної і фізичної шкоди, ніж насильство з боку незнайомої особи [7, с. 37]. Вважаємо що така думка є цілком обґрунтованою й такою, що заслуговує на підтримку. По-перше, дитина в близькій людині намагається знайти надійну підтримку і захист, по-друге, в зазначеному випадку порушується основний принцип сім'ї – безпечне існування будь-якого члена родини.

Отже, слід відмітити, що на механізм злочинної поведінки осіб, які вчинили статевий злочин, значний вплив справляли сім'ї засуджених. Тому можна виділити такі основні обставини, які сприяли неправильному формуванню досліджуваного злочинця у сім'ї: 1) невиконання батьками своїх обов’язків щодо статевого виховання дітей; 2) самі батьки були поганим прикладом для наслідування. Таким чином, сім'я не виконує покладеної на неї функції соціального контролю та забезпечення позитивної поведінки у статевих відносинах між людьми.

Серед розглянутих соціально-демографічних ознак слід звернути увагу на професію і рід заняття особистості злочинця, який вчинив статевий злочин проти неповнолітніх. Проведене емпіричне дослідження дало змогу виявити, що 48,9% осіб, засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, мають професію, 10,9% навчаються професії в установі, а 7,8% навчаються на виробництві, де відбувають покарання.

Дослідження такої ознаки, як зайнятість допомогло встановити, що на момент вчинення злочинів 56,4% засуджених мали робітничу професію. Варто відмітити, що серед них зустрічаються і державні службовці, військовослужбовці, вчителі, вихователі, приватні підприємці. Не можна залишити поза увагою той факт, що серед осіб, які вчинили статеві злочини, є учні шкіл, ліцеїв, коледжів. Як правило, зазначена категорія осіб найбільше вчиняє статеві злочини стосовно однолітків. За останні роки частка неповнолітніх осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, зростає. Наприклад, у 2004 році їх частка становила 45,8%, у 2005 – 64,5%, у 2006 – 60,5%, у 2007 – 84,9%.

У контексті сказаного слід звернути увагу на ще одну негативну тенденцію, за якою на момент вчинення статевого злочину щодо неповнолітнього значний відсоток засуджених були працездатними, проте ніде не працювали і не навчалися, і він з кожним роком зростає. Так, за даними ДСА, частка таких осіб становила: у 2004 році – 41,1%, у 2005 – 44,2%, 2006 – 38,6%, 2007 році – 61,4%. Наприклад, В.,О., А. непрацюючі, з неповною середньою освітою, раніше судимі з метою вчинення зґвалтування Б. залякали її застосуванням фізичної сили, та наказали роздягнутись. Б. усвідомлюючи наміри засуджених просила не бити її і не ґвалтувати. Однак, А. вступив з потерпілою в статевий зв'язок, а В. знаходився поруч і подавляв волю Б погрозами[2].

Слід зазначити, що серед категорії пенсіонерів (у т. ч. інвалідів), засуджених за статеві злочини, зростає питома вага вчинення ними статевих злочинів щодо неповнолітнього. Зокрема, у 2005 році вона становила 9,5%, у 2006 році – 22,7%, у 2007 році – 40%. Тобто простежується збільшення кількості осіб старшого віку, які для задоволення статевих потреб використовували неповнолітніх. Так, Д . інвалід III групи, вчиняв розпусні дії відносно однокласниць своєї внучки, учениці третього класу, а також задовольняв статеву пристрасть неприродним способом з С. Засуджений неодноразово приходив за своєю внучкою в школу, залишався з дітьми біля дитячого садку (де навчалась внучка) на гральному майданчику під час гри з ними, маючи на меті викликати в себе статеве збудження, садив дівчаток до себе на коліна і вчиняв щодо них розпусні дії: шукав руками їх статеві органи, гладив і мацав ягодиці, бедра та ін. [3].

Так, громадянин С. неодноразово вчиняв статеві злочини щодо усиновлених ним дітей. С. проживав з сім’єю і трьома малолітніми дітьми. У нічний час з використанням безпорадного стану малолітніх, шляхом застосуванням щодо них фізичної сили, утриманням рук, ніг, закриванням роту, ґвалтував дітей. Задовольняючи статеву пристрасть С. використовував засіб, що застосовується при місцевій анестезії для знеболення ран.

Таким чином, наведене засвідчує, що соціально-демографічна характеристика має важливе кримінологічне значення, оскільки сприяє повноті висвітлення розглядуваної проблеми. А також дає можливість простежити залежність культури особистості від її соціального статусу, що сприятиме розробленню заходів запобігання статевим злочинам щодо неповнолітніх.

Отже, особи засуджені за статеві злочини щодо неповнолітніх, здебільшого є людьми з невисоким рівнем освіти і низьким рівнем культури, які не отримали належного статевого виховання, результатом чого став сформований у них комплекс сваволі та ілюзій.

Таким чином з вищенаведеного можна скласти узагальнюючу характеристику особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього. Як правило, 97,4% досліджуваних злочинців вчиняються чоловіками, 58% осіб вчинили злочини у віці від 16 до 30 років, переважна більшість злочинців (61,4%) були працездатними, однак ніде не працювали і не навчалися, 57% мали неблагополучні умови сімейного виховання, лише 1,6% отримали повну вищу освіту, в цілому зазначеній категорії злочинців притаманний низький рівень культури.

злочинець неповнолітній статевий злочин

Література

1. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений)/ В.К. Глистин. – Ленинград, Издательство Ленинградского университета, 1979. – 128с.

2. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію / В.В. Голіна. – Х.: Рубікон, 1998. – 126 с.

3. Голіна В.В. Кримінологічна характеристика злочинів проти життя та здоров’я особи, що вчиняються неповнолітніми / [ Голіна В.В., Ємельянов В.П., Лукашевич С.Ю., Самолова О.М., Колодязний М.Г.]; під ред. В.В. Голіни. – Х.: «Кроссроуд», 2007. – 156 с.

4. Головінський І.З. Особистість: розвиток, теорії та виміри / І.З. Головінський. – К.: Аконіт, 2005. – 128 с.

5. Кримінологія: [Підручник] / [О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.] – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 446 с.

6. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: о структуре индивидуального преступного поведения / В.Н. Кудрявцев. – М.:Юрид. лит., 1968. – 175 с.

7. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений / В.Н. Кудрявцев. – М.:Наука. – 1976. –285 с.

8. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации / Н.Ф. Кузнецова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.–208 с.

9. Кузнецова Н.М. Криминология / Кузнецова Н.М., Миньковский Г.М. – М.: Издательство МГУ, 1994. – 415 с.

10. Маляренко В.Т. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх / В.Т. Маляренко, Я.В. Мачужак. – Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997рр.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – №1. – 288 с.