Громадська думка і ЗМІ та їх вплив на забезпечення законності та профілактики правопорушень у службовій діяльності працівників міліції

Реферат з теми:

Громадська думка і ЗМІ та їх вплив на забезпечення законності та профілактики правопорушень у
службовій діяльності працівників міліції

Важливим джерелом зміцнення законності в органах і підрозділах міліції є соціальна інформація, що містить оцінку їх службової діяльності. Основні вимоги, які пред’являються до них щодо забезпечення законності, сформульовано і викладено в Основному Законі, де у кожній статті наголошено на правах і обов’язках громадян України. Конституційні положення деталізовано у Законі України «Про міліцію» та інших нормативних документах.

Проблема забезпечення законності у діяльності міліції, спрямованої на захист прав і свобод громадян, їх безпеки, вимагає обґрунтованого наукового аналізу, нових підходів до здійснення організаційно-управлінської стратегії МВС. У цьому аспекті суттєву роль відіграє громадська думка, зокрема орієнтована на шляхи вирішення багатьох проблем, що існують в адміністративно-управлінській діяльності міліції. Управління процесом боротьби з адміністративними правопорушеннями передбачає постійне вивчення громадської думки про роботу органів і підрозділів адміністративної служби міліції з метою прийняття своєчасних і ефективних управлінських рішень, удосконалення їх службової діяльності, виявлення і усунення причин, що сприяють існуванню та поширенню негативних суджень про роботу міліції та її окремих представників.

У цьому аспекті в полі зору громадськості перебуває службова діяльність ДІМ. Слід сказати, що саме дільничний здійснює самостійно або бере участь у реалізації, на закріпленій за ним адміністративній дільниці, практично, усіх функцій міськрайоргану внутрішніх справ (на нього покладено 86 функціональних обов’язків і 276 видів робіт) [1, с.58]. Свої функції, на адміністративній дільниці, інспектор здійснює за допомогою громадських формувань – вуличних і домових комітетів, ДНД, спілкуючись з ними, отримує не тільки цінну оперативну інформацію, а й реальну допомогу і підтримку [5, с.237].

Окрім служби ДІМ, сутність міліції багато в чому визначає ППСМ. МВС України приділяє постійну увагу вдосконаленню її діяльності, підвищенню результативності роботи цих підрозділів, поліпшенню професійної підготовки міліціонерів, впровадженню прогресивних форм і методів роботи, оскільки саме ця служба репрезентує міліцію у безпосередніх стосунках з громадянами. Нині акцент у поведінці міліціонера ППСМ зміщується у бік зближення взаємодії з населенням, формування у людей впевненості у тому, що патрульний міліціонер завжди готовий прийти на допомогу. Служба патрульного організована так, щоб 50,0%-70,0% робочого часу витрачалося ним на контакти з населенням у місцях патрулювання. У процесі патрулювання міліціонери ППСМ, спілкуючись з населенням, надають йому різні послуги і допомогу, а від нього одержують необхідну інформацію.

Якщо представники цих двох служб мають для спілкування досить широкий контингент, то у працівників ДАІ – «аудиторія», певною мірою, специфічна і спеціалізована, адже йдеться про учасників дорожнього руху, передусім водіїв транспортних засобів.

Для забезпечення безпеки дорожнього руху службою активно залучаються громадські формування. Державтоінспекцією здійснюється подальший пошук та впровадження нових форм і методів роботи щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам та протидії злочинності. МВС України орієнтує їх на проведення профілактичної роботи. З метою забезпечення законності, організації і проведення профілактичної роботи серед особового складу ДАІ, в останні роки, керівництво МВС посилило контроль за їх службовою діяльністю. Так, у 2003 р. (з січня по березень) проведено понад 10 тис. перевірок несення служби, у ході яких виявлено 12 тис. недоліків, винні понесли дисциплінарні покарання [4, с.14].

Немає сумніву, що без урахування громадської думки, умов її формування не можна завоювати довіру людей, привернути громадськість до профілактики злочинності та боротьби з нею. Громадська думка – реакція членів суспільства на соціальні, політичні і духовні процеси, на події та ставлення до них.

Ставлення значної кількості громадян до органів і підрозділів міліції визначається, у першу чергу, тим, як вони усвідомлюють роль міліції у суспільстві. Узагальнене ставлення до міліції можна умовно визначити, як:

1) позитивне, доброзичливе (сприймає міліцію як соціальний інститут, котрий забезпечує законність і правопорядок у суспільстві);

2) негативне (виражає в основному контингент з кримінальним минулим або той соціальний прошарок, який негативно ставиться до держави та її правоохоронних органів);

3) нейтральне (через відсутність особистого досвіду і взаємин з працівниками міліції).

У процесі формування громадської думки про діяльність міліції має значення не тільки зміст цієї діяльності, а й її форма, стиль поведінки працівників міліції. Про це свідчить соціологічне дослідження, проведене у січні – лютому 2001 р., коли було опитано 3500 осіб – жителів Харківської області, одержано такі результати: 31,0% респондентів висловили недовіру міліції, ще 24,0% – охарактеризували своє ставлення формулою: «швидше за все не довіряю», 19,0% – «швидше за все довіряю», 5,0% – «довіряю», 21,0% – «важко відповісти»; а в сусідній Білгородській області на питання відповіли: 17,0% – «не довіряю», 20,0% – «швидше за все не довіряю», 31,0% – «швидше за все довіряю», 6,0% – «звичайно довіряю», 26,0% – «важко відповісти» [7, с.189]. Як бачимо, ставлення до міліції у Харківській області переважно негативне, а це відображає реалії сьогодення. Оцінка міліції – загальний показник діяльності, який свідчить про становище та статус міліції в суспільстві та готовність громадян надавати допомогу правоохоронцям органам у боротьбі зі злочинністю та у профілактиці правопорушень. «Головна ж мета, – підкреслює О.М. Бандурка, – в діяльності органів внутрішніх справ полягає в забезпеченні громадського порядку на всій території держави» [8, с.7]. Громадська думка про діяльність міліції може розглядатися під впливом таких чинників, як: 1) політика держави, політичних партій, рухів і організацій, депутатського корпусу щодо службової діяльності міліції; 2) формування громадської думки населення про їх службову діяльність; 3) формування думки працівників міліції про їх діяльність; 4) роль ЗМІ у формуванні громадської думки щодо службової діяльності; 5) рівень правової культури, свідомості громадян відносно права, законності і правопорядку в службовій діяльності міліції.

Із вітчизняних і зарубіжних науковців суттєвий внесок у дослідження проблеми ролі і місця громадської думки та засобів масової інформації в діяльності міліції зробили О.В. Джафарова, Г.Х. Єфремова, І.Д. Казанчук, В.І. Каменська, В.В. Клочкова, А.Я. Малигіна, А.Р. Ратінов, Р.А. Сафарова, С.С. Стрельнікова, В.Т. Томіна, В.С. Чернявський. Проте ця тема, в наш час, настільки актуальна, що до її вивчення необхідно залучати фахівців різних наукових профілів.

Рівень наукового аналізу громадської думки значною мірою залежить від методики і техніки дослідження. Існує два методи виявлення і вивчення громадської думки. Юридичний метод передбачає вивчення пропозицій, заяв, скарг громадян, особисте спілкування з людьми в трудових колективах, наукових установах, вивчення матеріалів у засобах масової інформації. Соціологічний метод – сфокусоване групове інтерв’ю, аналіз документів, анкетне опитування, соціологічне інтерв’ю, соціологічне спостереження, соціологічний експеримент і т.д. [15, с.186]. Удосконалення і взаємозв’язок юридичного і соціологічного методів, виявлення і вивчення громадської думки важливі не тільки для аналізу стану законності, а й для зміцнення організації та дисципліни особового складу, для підвищення якості управлінських рішень.

У наш час ця проблема вирішується не на достатньому рівні. Для цього є об’єктивні і суб’єктивні причини. Серед об’єктивних причин слід назвати дефіцит підготовлених кадрів, їх матеріальне і фінансове забезпечення, відірваність теоретичних розробок від практичної діяльності міліції, що не сприяє досягненню очікуваного кінцевого результату [5, с.144]. Серед суб’єктивних причин – небажання деяких керівників органів і підрозділів міліції «виносити сміття з хати», тобто оприлюднювати ті чи інші незаконні дії своїх підлеглих, їх віра в те, що вони і без врахування громадської думки володіють достатньою інформацією про об’єкт управління і стан справ, а також на своїй ділянці роботи; крім того, за результатами вивчення громадської думки необхідно приймати додаткові заходи задоволення суспільних потреб та інтересів, що викликає певні незручності.

Вивчення та реалізація громадської думки необхідні для розробки стратегічних і тактичних дій, для зміцнення законності і правопорядку. Як справедливо підкреслює К.В. Балабанов, «необхідно враховувати всю інформацію, яка має значення для органів внутрішніх справ. Часто, другорядна інформація у подальшому має важливе значення для правильної організації управлінських рішень» [1, с.144]. Інформаційною основою виявлення громадської думки слугує принцип зворотного зв’язку. Це означає, що ефективне управління, діяльністю міліції може здійснюватися завдяки одержанню суб’єктом управління інформації про стан об’єкта управління, про ті процеси, які відбуваються в суспільних відносинах, в першу чергу – в правовій системі держави. Постійний обмін повною правдивою оперативною інформацією між міліцією і населенням дає можливість поліпшити захист громадян від злочинних елементів.

Активність громадян щодо співпраці з міліцією громадської безпеки в районах, де вищезазначені показники високі, є більш плідною і перебуває у прямій залежності від результатів їх службової діяльності. І навпаки, там, де міліція вищезгадані проблеми не вирішує (наприклад, багато заяв залишаються без відповідного реагування, даються необґрунтовані відмови у притягненні до кримінальної відповідальності, мають місце ухиляння, від обліку та інші порушення законності), там не слід розраховувати на позитивну громадську думку про діяльність працівників міліції.

Авторитет будь-якого органу і підрозділу міліції складається із авторитету його працівників, отже, престиж їх в цілому залежить від того, як кожен працівник забезпечує права та інтереси громадян [8, с.9]. В цьому аспекті слід мати на увазі, що у наш непростий час, працівник міліції, який «діє в умовах поширеної у суспільстві брехні та нечесності, поступово втрачає здатність вірити людям, з якими він спілкується у вільний від служби час. Постійне спілкування з правопорушниками може негативно позначитись і на спілкуванні працівника з іншими людьми, призводить до деформації поведінки». Таким чином, громадська думка має значний вплив на формування свідомості і світосприйняття особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ. З цією метою О.М. Бандурка пропонує проводити комплекс організаційно-правових заходів [8, с.237].

Громадська думка значно впливає не тільки на імідж сучасних правоохоронців, а й на їх морально-психологічний стан. Чим вища соціальна оцінка населення службової діяльності міліції, тим вищий їх соціальний престиж, а також морально-психологічний комфорт, роль у суспільно-правових відносинах.

Громадська думка може позитивно відображати правотворчі акції держави і владних структур. Ця підтримка дуже важлива в умовах перехідного періоду із однієї соціально-політичної і економічної структури в іншу, більш передову і демократичну. Громадська думка може підтримувати і законодавчі акти, які приймаються авторитарними режимами, але для цього необхідно активно формувати правовий світогляд, і тут важливу роль відіграє вся система політико-ідеологічної і психологічної, агітаційно-пропагандистської діяльності [6, с.100-104].

Досвід правоохоронної діяльності США свідчить про те, що поліція має тісні зв’язки з населенням. І поліція, і громадяни зацікавлені у співпраці, яка, в кінцевому результаті, є взаємовигідною.

Починаючи з 90-х рр. з участю науковців розроблено спеціальну «Програму співпраці з населенням». Стало зрозуміло, що для досягнення успіху необхідно сконцентрувати зусилля у двох напрямках. По-перше, підвищити рівень інформованості населення про роботу поліції та рівень його правової культури. По-друге, у зв’язку із формуванням нової філософії правової діяльності постало питання створення програм для поліцейських академій, які б навчали офіцера приймати правильне рішення у тій чи іншій ситуації, а також прищепити навички співпраці з населенням. Тобто майбутній поліцейський повинен усвідомити, що ефективність його діяльності, значною мірою, залежатиме від рівня взаємодії та зв’язку з населенням [4, с.123].

Важливу роль у формуванні громадської думки про службову діяльність органів міліції, спрямованої на забезпечення законності та правопорядку і боротьби зі злочинністю, відіграють ЗМІ. Це особливо відчутно тепер, у час активної динаміки і соціальних змін, коли суттєво підвищується роль ЗМІ. Оперативність і тотальна їх розповсюдженість, доступність, високий авторитет і постійне технічне удосконалення – саме ці чинники є визначальними в їх впливі на процеси, що відбуваються у суспільстві.

Інформація (масова комунікація) розглядається як «інституціонально-опосередкована взаємодія між соціальними суб’єктами», що складається із діяльності з вироблення і розповсюдження, сприйняття та масового поширення актуальних повідомлень. Характерною рисою сучасної цивілізації, як підкреслює І.Д. Казанчук, є «розвиток процесу паблікрілейшнз, завдяки можливостям якого в демократичних країнах світу досягається порозуміння і тісна співпраця між поліцією та соціальним оточенням» [3, с.1]. Наприклад, у США уряд проводить політику, спрямовану на посилення ролі та підвищення соціального статусу поліцейського. На його авторитет працюють ЗМІ, в американських кінофільмах пропагується образ полісмена – охоронця прав і свобод громадян, гаранта Конституції. Морально-політична і психологічна атмосфера у суспільстві формує у населення повагу до стражів порядку, а у молоді – бажання стати поліцейським.

Цікавий досвід співпраці поліції і населення є у Великобританії. Громадяни виступають з ініціативою створення груп допомоги поліції, але при цьому до цих груп залучаються усі бажаючі, незалежно від раси і національності. Співпраця з правоохоронними органами сприяє ефективнішій діяльності поліції.

Аналізуючи відносини між міліцією та засобами масової інформації, як суб’єктом так званої “четвертої влади” і одночасно членом громадянського суспільства, слід підкреслити, що вони потребують серйозних наукових досліджень, практико-правового і організаційного реформування. Принципові засади взаємовідносин правоохоронних органів із ЗМІ сформульовані у законах України «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про звернення громадян», «Про державну таємницю» та ін. Безперечно, паблікрілейшнз мають величезні можливості у формуванні громадської думки про діяльність міліції в цілому, а зокрема про розслідування конкретних злочинів, про осіб правопорушників, потерпілих, свідків тощо.

Для вирішення проблем боротьби зі злочинністю і профілактики правопорушень органами внутрішніх справ доцільно проводити регулярні зустрічі з лідерами політичних партій, громадських рухів, а також зміцнювати ділові зв’язки з державними організаціями і підприємствами з метою створення спільних (комплексних) програм боротьби зі злочинністю [9, с.73].

Основним джерелом інформації для ЗМІ є повідомлення правоохоронців, у більшості випадків – через Центр громадських зв’язків МВС України. Центром та його підрозділами на місцях проводиться робота щодо зміцнення взаємодії із ЗМІ та населенням, підвищення авторитету міліції. Так, загальна кількість тематичних матеріалів, що вийшли у пресі, на радіо та телебаченні, становила 170 тис. Проведено 2,4 тис. «прямих телефонних ліній». За сприяння працівників ЦГЗ у центральних друкованих ЗМІ опубліковано понад 14 тис. тематичних матеріалів, показано тисячі сюжетів через ефір загальнонаціональних студій УТ-1, «1+1», «Інтер», «Новий канал», СТБ, ICTV та ін., постійно звучить інформація правоохоронної тематики у передачах Українського радіо. Практично в кожній центральній газеті запроваджено постійні рубрики з правоохоронної тематики. Щодня в інформаційних програмах «Новини», «Подробности», «Ситуація», «ТСН», «Вісті», «Вікна», «Репортер», «Факти» та інших транслюються репортажі з місця подій, відеоматеріали про конкретні результати роботи органів внутрішніх справ. На першому національному каналі Українського телебачення виходить щотижнева інформаційно-аналітична програма МВС України «Резонанс». Спільно з телекомпанією «Магнолія-ТВ» постійно надавався матеріал про профілактику бродяжництва та жебракування серед неповнолітніх, їх розшук. При ЦГЗ акредитовано 350 представників ЗМІ. За їх участю проведено 35 брифінгів та прес-конференцій, де висвітлювалися найбільш актуальні питання боротьби зі злочинністю [4, с.26-27].

На необхідність більш активного впливу ЗМІ на формування правосвідомості і правової культури акцентує увагу Е.В. Мамонов [11, с.3-9].

Недостатньо якісно і професійно подана інформація про діяльність міліції охорони громадського порядку не сприяє її позитивному іміджу в очах громадськості. Інформація про правопорушення зі сторони міліції, інші негативні дії виносяться на шпальти газет, чим сприяють поширенню негативних поглядів на роботу працівників міліції. Деякі ЗМІ, виконуючи соціальні замовлення кримінальних і політизованих структур, поширюють заздалегідь продуману необ’єктивну інформацію про правоохоронні органи, спрямовану на їх дискредитацію, підрив довіри до них населення і, взагалі, на формування у нього негативного стереотипу про міліцію.

Певною мірою цьому сприяють деякі соціологічні дослідження. Так, за результатами анонімного анкетування близько 20 тис. респондентів віком від 18 років на території тринадцяти областей та м. Севастополя, проведеного у 2005 році Департаментом зв’язків з громадськістю, 24,0% опитаних вважають роботу міліції «незадовільною», у Донецькій та Запорізькій −­­­­ 25,0%, Закарпатській − 30,0%, Черкаській − 41,0%, Луганській − 44,0% областях та м. Севастополі − 28,0% – підкреслюється в Рішенні МВС України від 11.03.2006 р. № 1 Км/1. Слід підкреслити, що такий вияв громадських оцінок, безумовно, залежний від змісту та стилю публікацій, коли переважають негативні матеріали, де безпідставно критикується міліція загалом, а не окремі служби і напрями її діяльності.

Подібні факти, на думку А.П. Лимаренка і Д.Г. Ротмана, мають суттєві недоліки. Як правило, відсутня можливість суворого обґрунтування репрезентативності одержаної інформації, оскільки автори не дають репрезентативної вибірки соціальних груп і категорій населення [12, с.176]. Непоодинокі факти, коли журналісти надають читачам повну дезінформацію.

Для поліпшення співпраці зі ЗМІ, для встановлення толерантних, партнерських взаємин МВС України веде пошук нових нестандартних форм і методів. Щорічно проводиться всеукраїнський творчий конкурс на краще висвітлення в ЗМІ діяльності міліції. Слід поширити досвід тих служб, які практикують проведення своєрідних «брифінгів» для представників ЗМІ регіону, надсилають прайс-листівки до різних газет, на студії телебачення [8, с.2].

Аналізуючи роль і місце громадської думки в службовій діяльності міліції, як соціального інституту, слід вказати на те, що її акцент, по-перше, спрямований на оціночну характеристику забезпечення законності і правопорядку в суспільстві, захисту прав, свобод і безпеки громадян.

По-друге, громадська думка відіграє подвійну роль, вона може як позитивно оцінювати службово-професійну діяльність особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ, так і давати негативну оцінку їх діяльності. Таким чином, законність виступає як центральна категорія, навколо якої формується громадська думка про службову діяльність міліції.

По-третє, в епіцентрі громадської думки, яка оцінює службову діяльність органів внутрішніх справ, перебувають працівники міліції громадської безпеки. Їх діяльність щодо дотримання законності, правопорядку, високої загальної правової культури є тим важливим чинником, який сприяє довірі населення до міліції, зміцненню партнерських зв’язків.

По-четверте, вивчення і аналіз громадської думки керівним складом повинен будуватись на науково-теоретичному і методичному рівні, з урахуванням специфіки відносин, соціальної ролі й статусу соціальних класів, груп і прошарків.

По-п’яте, у зміцненні законності і правопорядку в суспільстві велике значення має політика держави, спрямована на соціальний і правовий захист правоохоронців та їх морально-психологічної підтримки. У цьому аспекті важливе місце посідають засоби масової інформації (ЗМІ), які справляють значний вплив на формування громадської думки про службову діяльність органів і підрозділів міліції.

По-шосте, сучасні паблікрілейшнз володіють значним інтелектуально-емоційно-психологічним потенціалом впливу на формування не тільки громадської думки, а й на психологічний стан працівників. Їх інформація може бути як науково-обґрунтованою, об’єктивною і логічно-послідовною, що безумовно сприяє усуненню недоліків в управлінській діяльності органів і підрозділів міліції, так і протилежною.

По-сьоме, як підкреслюється в Програмі формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., в наш керівниками органів і підрозділів міліції ще не достатньо використовуються ЗМІ для формування позитивної громадської думки про діяльність міліції. «Внаслідок цього критичні матеріали в ЗМІ щодо службової діяльності органів внутрішніх справ нерідко сприймаються як наклепницькі, перевірка конкретних звинувачень здійснюється здебільшого поверхово. Водночас на відверту інформаційну «агресію» окремих ЗМІ, тенденційні та некомпетентні матеріали керівництво майже не реагують, чим нерідко дають громадянам підстави вважати розповсюджені відомості правдивими».

По-восьме, міліція України перебуває в інформаційно-морально-психологічному полі, яке суттєвим чином відрізняється від аналогічного, в якому виконувала свої службові обов’язки радянська міліція, на імідж та авторитет якої працювали всі державні структури, що проводили одностайну політичну та ідеологічну лінію, а радянські ЗМІ, якими керувала КПРС, морально і психологічно обґрунтовували діяльність міліції, як вірного захисника законності і правопорядку в суспільстві.

По-дев’яте, на стан зміцнення партнерських зв’язків між міліцією і громадськістю серйозно впливає загальна культура поведінки правоохоронців, особливо їх культура спілкування з населенням.

По-десяте, з метою забезпечення законності, правопорядку в суспільстві, подолання негативного стереотипу у пересічних громадян щодо діяльності міліції, розвитку і зміцнення партнерських відносин між органами внутрішніх справ і населенням доцільно вивчати і аналізувати досвід співпраці між громадянами і міліцією в колишньому СРСР, критично, з огляду на сучасні реалії, сприймати як негативні, так і позитивні елементи їх взаємовідносин. Вельми корисним, на наш погляд, є вивчення і аналіз досвіду діяльності поліції США, Великобританії та інших країн, їх зв’язок і співпраця з населенням, форми і методи боротьби зі злочинністю, який може і повинен творчо використовуватися правоохоронними органами України.

Необхідно, з метою належної підготовки майбутніх працівників міліції, реалізації ними в своїй службово-професійній діяльності партнерських відносин між міліцією і населенням підготувати спецкурс «Взаємовідносини міліції і населення України: історія, проблеми, досвід».

Діалектика взаємовідносин міліції і громадськості, а також міліції та ЗМІ вимагає більшої відкритості, пошуку найбільш ефективних та адекватних форм і методів співпраці. Гасло «Міліція і народ – партнери» повинно стати не тільки звичайним лозунгом, а й серйозним мобілізаційним закликом побудови стабільних взаємодовірливих стосунків, які сприятимуть налагодженню ефективної правоохоронної діяльності всіма працівниками міліції України.

ЛІТЕРАТУРА

громадський думка міліція

1. Степанов В.И. О социалистическойзаконности // Правоведение. - 1997. - №3. - С. 7-9.

2. Сторожук Г. 22 серпня – День пам’яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов’язків // Міліція України. - 2005. - №8.

3. Строков І.В. Правові та моральні основи забезпечення справедливості і законності в слідчій діяльності: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 1998. – 16 с.

4. Таран Н.Є. Культура спілкування як цінність і творчість // Комунікативна компетентність правників і їх зв’язки з громадськістю / За ред. Токарської А.С.: Збір. наук. статей. - Львів, 2003. - С.124-126.

5. Тараненко С.М. Захист прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення та їх забезпечення в діяльності міліції: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 2000. - 20 с.

6. Тацій В.Я. Методологічні проблеми правової науки на етапі формування правової, демократичної, соціальної держави // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків, 13-14 грудня 2002./ Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. - Харків: Право, 2003. - С.7-10.

7. Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - М.: Право и закон, 1996. - 424 с.

8. Темченко В. Психологічні основи теорії та принципи етики працівників міліції // Право України. - 2002. - №5. - С.26-28.

9. Тихонов В.Н. Идеи П.Д. Юркевича о государстве и праве в контексте современности: Монография / МВД Украины, Луганская академія внутренних дели 10-летия независимости Украины: [Научн. ред. д-р юрид. наук, проф. О.Ф. Скакун]. - Луганск: РНОЛАВД, 2003. - 304 с.

10. Філософія права: Навч. посібник / О.О. Бандурка, С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 336 с.

11. Філософсько-антропологічні студії 2001. - К.: Стилос, 2001. - 358 с.

12. Франко І. Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм // Публіцистика. Вибрані статті. - К., 1953. - С. 116-123.

13. Фрейд З. Психологиямасс и анализчеловеческого «я» // Диалог. - 1990. - №12. - С.104-112.

14. Фролов О.С. Підстава застосування сили працівниками ОВС // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - №2. - С.69-79.

15. Фуллер Лон. Л. Мораль права: Наукове видання / Пер. з англ.. Н. Комарова.. - К.: Сфера, 1999. - 232 с.

16. Ципко А.С. Насилиелжи, или Как заблудился призрак. - М.: Мол. гвардия, 1990. - 271с.