Діяльність судів як основа побудови англо-американської правової сім’ї

У країнах, які входять в англо-американську правову сім’ю, професія судді є однією з найповажніших та найважливіших серед усіх інших, оскільки судді – це переважно юристи-практики з великим досвідом роботи в юридичній сфері, які суттєво впливають на стан і розвиток правової реальності, що забезпечує цій професії повагу та високий рівень професійності. Так, впродовж тривалої історії англійських судів вони підтримували парламент у боротьбі з абсолютним захопленням влади однією особою – Монархом.

Високий статус суддів забезпечується й тим, що поряд з парламентом вони є, у певному розумінні, гарантом справедливого вирішення будь-якого життєвого спору. Тому серед науковців є досить розповсюдженою точка зору, за якою судді мають «законодавчі» повноваження, які вони реалізують через доктрину прецеденту, а також шляхом тлумачення права [1, c. 295–296]. Такі повноваження дають можливість судді заповнювати прогалини у праві своїми власними рішеннями (прецедентами), що покладає додаткову відповідальність на суддів та висуває такі високі вимоги до суддів, які практикують у англо-американській правовій сім’ї. Судді Великобританії є незалежними від Парламенту і в процесі своєї діяльності діють на власний розсуд і навіть у випадках, коли суддя приймає в межах своєї компетенції певне рішення, вважаючи його чесним і справедливим, то він не несе юридичної відповідальності за свої дії [5, c. 296].

Загалом у всіх країнах англо-американської правової сім’ї судді мають більшу силу та рівень поваги, ніж їхні колеги в романо-германській сім’ї. При цьому найбільшою повагою користуються судді Англії. «Не маючи такого престижу, який мають судді Англії, американські судді на сучасному етапі – це особи, які користуються повагою, незалежністю і компетентність яких визнається. Якщо і є винятки, то вони характерні для меншості штатів і стосуються, в основному, суддів, які розглядають незначні цивільні та кримінальні справи» [9, c. 294].

Це пов’язано з тим, що судова влада англо-американської правової сім’ї більш незалежна від інших гілок державної влади, оскільки особа, яка займає посаду судді в країнах загального права, не підлягає перевіркам з боку відомств, міністерств, підрозділів тощо. Ніхто не може переводити суддю з однієї посади на іншу як територіально, так і в межах однієї судової установи без його згоди на те, крім випадків порушення суддею законодавства країни та винесення щодо нього відповідного вироку уповноваженої установи.

Судді країн англо-американської правової сім’ї підлягають лише одному виду контролю над їхньою діяльністю. Цей контроль здійснюється судовою колегією. Проте і її повноваження досить незначні і полягають, в основному, у витребуванні звітів за певний період, як по вирішених, так і по незакінчених справах. До повноважень вищезгаданої колегії відноситься і тимчасове переведення (за згодою з суддею, якого переводять) судді з посади на посаду при потребі її заміщення у випадках хвороби, звільнення інших суддів з посади або при потребі збільшити штат суддів у зв’язку з великою кількістю судових випадків.

У деяких штатах США до вищезгаданого виду контролю над діяльністю суддів додається право старших за рангом суддів здійснювати контроль над молодшими колегами та працівниками судової установи взагалі. При цьому вони наділяються повноваженнями накладати дисциплінарні стягнення на порушників. Такі стягнення можуть варіюватися від усних зауважень чи бесід до відсторонення від виконання посадових обов’язків. У деяких випадках старшим суддям надаються повноваження відсторонювати від здійснення посадових обов’язків працівників суду, які не можуть їх виконувати за станом здоров’я, віком тощо, але такі повноваження даються в межах однієї судової установи та виключно щодо осіб, нижчих за рангом.

У країнах англо-американської правової сім’ї професійне становлення судді певною мірою відрізняється від країн континентальної Європи. Першою відмінністю є те, що, крім формальної вимоги щодо юридичної освіти, в країнах англо-американської сім’ї майбутній суддя проходить досить довгу адвокатську практику, але тут існують також випадки, коли особа може зайняти посаду судді після викладацької (наукової) роботи або після державної служби на посадах, пов’язаних з юридичною діяльністю [11, c. 32]. Призначення на посаду судді здійснюється рішенням відповідного органу (посадової особи) або шляхом виборів населенням країни, округу, штату тощо. Причому необов’язковою вимогою є наявність судової практики в судах першого рівня [1, c. 312].

У США існує два порядки, за якими обіймаються посади суддів. Перший – це призначення уповноваженою державною посадовою особою або органом того кандидата, який за своїми моральними, віковими та іншими характеристиками відповідає посаді судді, а другий – це виборний, при якому жителі певного округу, штату, міста тощо обирають суддів шляхом відкритого чи таємного голосування. На сучасному етапі більше 40 штатів перейшли на виробну або частково виборну систему обрання суддів [4, с. 294].

При заміщенні посад на федеральному рівні судової системи призначення суддів здійснюється Президентом за поданням Сенату, тоді як у штатах використовується як виборність, так і призначення суддів. Крім того, з 1940 р. використовується так званий змішаний «Міссурійський план», за яким спеціально призначена на те комісія відбирає по три кандидати на кожну посаду судді, а потім губернатор призначає одного з трьох кандидатів на кожну з вільних посад. Поєднання з виборністю при даному порядку полягає в тому, що такий суддя займає свою посаду впродовж року, а після закінчення цього терміну, шляхом місцевих виборів вирішується чи залишити дану особу на посаді, чи призначити іншу. Необхідно зазначити, що, у випадку залишення на посаді судді, строк перебування судді на відповідній посаді значно збільшується залежно від законодавства штату, в якому застосовується даний метод заповнення вакантних судових посад [1, c. 318–319].

Такими ж варіативними є процедури звільнення з посад суддів. Першою процедурою є імпічмент, який застосовується щодо суддів федерального рівня. У Конституції США передбачено, що Палата представників приймає рішення щодо звинувачення судді в порушенні права більшістю голосів палати, а Сенат – щодо звільнення такого судді з посади – 2\3 голосів. За весь час існування інституту імпічменту в США було лише декілька випадків усунення суддів із посад шляхом імпічменту та подальшого обвинувачення в кримінальних злочинах.

Іншими є процедури звільнення суддів у окремих штатах. У штатах, де судді обираються за «Міссурійским планом», місцеві жителі загальним голосуванням можуть не продовжити строк повноважень судді. Крім того, при порушенні суддею законів штату на нього подається скарга до спеціально створеної комісії, яка в межах своїх повноважень проводить розслідування по поданій скарзі й приймає дисциплінарне рішення, аж до звільнення судді з займаної посади, або комісія може подати наявні матеріали для прийняття рішення до Верховного Суду штату [12 c. 321].

У Великобританії заміщення судових посад дещо відрізняється від порядку, прийнятого в Сполучених Штатах Америки. Однією з найважливіших відмінностей є те, що у Великобританії процедура призначення на посади суддів домінує над іншими та знаходиться під контролем Лорда-Канцлера, який одночасно обіймає посаду судді найвищого рангу [14, c. 297].

Певні особливості має в країнах англо-американської правової сім’ї і діяльність суддів первинної ланки судової системи – магістратів та рекордерів, які мають повноваження розглядати переважно нетяжкі злочини. Як правило, судді-магістрати за своєю освітою не обов’язково повинні мати юридичну освіту та досвід практичної роботи юристом, хоча існують і посади магістратів, для яких наявність юридичної освіти обов’язкова. «Особливу групу складають платні магістрати: вони визначаються виключно з юристів та розглядають справи одноособово» [13, c. 121].

Основна маса кримінальних справ припадає на розгляд магістратами. Рішення, винесене ними, не є остаточним та може бути оскаржене до апеляційного суду. Іншу відмінність між магістратами та суддями можна виявити в процедурному контексті. Так, при будь-якому магістратському суді існують посади судових клерків, які обіймають особи з обов’язковою юридичною освітою та досвідом роботи в юридичній сфері, найчастіше на такі посади призначаються представники адвокатської професії солісіторів. Основною частиною обов’язків судового клерка є надання порад судді-магістрату з процедурних питань розгляду справи, проте він не може впливати на результат розгляду справи в суді [5, c. 299]. Багато хто з англійських учених вважає, що якби не існувало магістратів і всі кримінальні справи розглядалися професійними судами, судова система зупинилась би.

У Великобританії, окрім магістратів (світських суддів), суддів першої ланки та апеляційних суддів, існують і посади рекордерів, що обіймаються юристами, які виконують обов’язки судді протягом декількох тижнів на рік. Суди рекордерів представляють собою першу ланку судової системи [145, c. 298]. До рекордерів висувають вимоги обов’язкової практичної діяльності в якості солісітора чи баристера. До 2004 р. цей термін становив 10 років, але зі збільшенням навантаження на районні суди і відповідною потребою збільшення кількості суддів – юристів цей термін було зменшено до 7 років, оскільки такий строк вже дає можливість набути достатнього практичного досвіду для вирішення справ районного значення. Суди рекордерів дають змогу розвантажити суди вищого рівня від нескладних справ, а законність та справедливість їхніх рішень забезпечується можливістю звернення до апеляційних судів.

Дещо своєрідною є суддівська діяльність в Австралії, що зумовлено особливостями національної структури судів, процедур призначення суддів, їхнього матеріального та іншого забезпечення. Так, згідно з «Federal Court of Australia Act» 1976 р. та параграфа 72 of the «Commonwealth of Australia Constitution Act» 1901 р., призначення на посади суддів федерального суду Австралії здійснює Генерал-губернатор шляхом видання відповідного наказу, причому судді призначаються, на відміну від США, але як і в Англії, на невизначений термін перебування на посаді. Обмежується лише граничній вік судді, зокрема, у «Federal Court of Australia Act» 1976 р. передбачається, що суддя повинен вийти на пенсію при досягненні ним 70 років. Такий максимальний вік перебування було встановлено після прийняття Акта про федеральний суд Австралії 1976 р. та почав діяти з 1977 р. До цього часу судді федерального суду Австралії призначалися пожиттєво [2].

В основному, в судах усіх рівнів, що діють в Австралії, судді обіймають свої посади шляхом призначення. Австралійський вчена М. МакМердо вважає, що такий спосіб призначення на посади дає можливість створити певну незалежність суддів від «електорату», оскільки в цьому випадку не існує певної «маси людей», перед якою суддя повинен звітувати або нести моральну чи іншу відповідальність. Незалежність суддів від незаконного урядового втручання забезпечується законодавчим регулюванням способів впливу на суддів. Так, суддю може звільнити з посади лише Генерал-губернатор за поданням Палати Общин за наявності матеріалів щодо неможливості подальшого виконання суддею своїх обов’язків (порушення законодавства, зловживання повноваженнями, стан здоров’я тощо) [4].

Особливе місце в судовій системі Англії й Уельсу та в деяких інших країнах сім’ї загального права займає діяльність такої посадової особи як коронер, якого за повноваженнями можна відносити як до поліцейської, так і до судової систем. До посадових обов’язків коронера входить встановлення причин смерті у випадку, коли ця смерть настала при незрозумілих та загадкових обставинах, або раптово, або у випадках, коли відомо, що загибель особи мала насильницький характер.

Особливістю діяльності коронера є те, що після закінчення слідства по справі він передає її до спеціального так званого суду коронера, до складу якого зазвичай входить коронер та журі присяжних, обов’язком яких є визначення за власним розсудом причин смерті особи, але за певними колом справ коронер може виносити рішення самостійно.

Посада коронера є виборною [9, c. 264]. Впродовж тривалого часу коронера обирали на зборах всіх фригольдерів окремого графства, але починаючи з 1889 р. обрання коронера здійснює рада графства. Вимоги до особи, яка висувається на посаду коронера, не мають професійно-юридичного характеру. Крім високих моральних та інтелектуальних якостей до коронера висувається одна обов’язкова вимога, яка стосується наявності нерухомого майна в графстві, де він збирається займати посаду, а тому діяльність коронера є більш правовою, ніж юридичною.

Посада коронера не має вікових обмежень чи обмежень за терміном перебування на посаді. Зазвичай коронера обирають пожиттєво і зміщують із посади лише за умови неналежного виконання своїх обов’язків, зловживання ними, чи грубих порушень законодавства країни. Посада коронера є оплачуваною. Розмір плати не є фіксованим і встановлюється кожні 5 років радою графства, яка обирала коронера на посаду. [9]

Одним зі способів забезпечення неупередженості суддів є їхнє матеріальне забезпечення як на час роботи, так і після виходу на пенсію. Посадові оклади суддів відрізняються залежно від посади, яку вони обіймають, проте найнижча посада оплачується достойно. Наприклад, в Англії в середньому оплата праці судді за рік становить близько 98000 фунтів стерлінгів, а річна заробітна плата суддів Апеляційного або Високого суду зростає вже до 150–170 тисяч фунтів стерлінгів.

Матеріальне забезпечення судді після виходу ним на пенсію також досить велике як порівняно з іншими професіями, так і з суддями інших країн. Законодавче регулювання пенсійного забезпечення суддів забезпечується «Judicial Pensions Act» 1981 р. (Акт про пенсійне забезпечення суддів 1981 р.), згідно з яким суддя отримує право на пенсію, як правило, після досягнення суддею 70-річного віку, стажу роботи на посаді судді протягом 15 років і більше або внаслідок усунення від виконання обов’язків судді за станом здоров’я [1].

На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що в усіх країнах англо-американської правової сім’ї до суддів ставляться з більшою повагою в суспільстві, ніж до їхніх колег в романо-германській правовій сім’ї. Це пов’язано з тим, що судова влада англо-американської правової сім’ї більш незалежна від інших гілок влади та менше контролюється з їхнього боку. Так, особа, яка займає пост судді в країнах загального права, не підлягає стороннім перевіркам відомств, міністерств, підрозділів тощо. Ніхто не може переводити суддю з однієї посади на іншу як територіально, так і в межах однієї судової установи. Судді країн англо-американської правової сім’ї здебільшого підлягають лише контролю над їхньою діяльністю, який здійснюється судовою колегією, хоча її повноваження теж обмежені.

Для розвантаження професійних суддів від нескладних справ у країнах англо-американської правової сім’ї діє система суддів-магістратів або світських суддів. Судді-магістрати, в основному, за своєю освітою не обов’язково повинні бути юристами, оскільки між суддями і магістратами існує певна різниця, що виражається передусім у кількості та складності справ, які вони мають повноваження розглядати.

Основна маса кримінальних справ, що припадає на нетяжкі злочини, розглядається суддями-магістратами. Рішення, винесене ними, не є остаточним та може бути оскаржене до апеляційного суду. Відсутність професійних знань та вмінь компенсується за рахунок посад судових клерків, призначенням яких – надання порад щодо процедурних питань розгляду справи судді-магістрату, але які не можуть впливати на результат розгляду справи в суді. Так, А. Романов зазначає: «Діяльність мирових суддів забезпечують спеціальні службовці судового відомства – судові клерки. Ці службовці, звичайно, можуть мати відповідну професійну юридичну кваліфікацію, але вони зайняті лише адміністративними функціями» [4, с. 29].

Крім магістратів (світських суддів) у США існують ще посади рекордерів, якими є юристи, що виконують свої обов’язки протягом декількох тижнів на рік, представляють собою першу ланку (районну) судової системи. До рекордерів висувають вимоги обов’язкової практичної діяльності в якості солісітора чи баристера, а справедливість їхніх рішень забезпечується, зокрема, можливістю апеляції до професійного суду.

Одним зі способів забезпечення неупередженості суддів є їхнє матеріальне забезпечення як на час роботи, так і після виходу на пенсію. Посадові оклади у суддів, звичайно, залежать від посади, яку вони займають, але при цьому найнижча посада також вважається високооплачуваною відносно доходів представників інших професій на території Великобританії [7, c. 298].

Таким чином, суддівська діяльність як фундаментальна у своєму значенні для існування прецедентного права має здебільшого професійний характер, її властивостями є незалежність, неупередженість, справедливість розгляду найбільш суспільно значущих та складних юридичних справ. Інші ж категорії правопорушень та правових спорів розглядаються непрофесійними суддями. Проте справедливість рішень суддів різних рівнів реально забезпечується відповідними інституціями.

Дослідження взаємозумовленості суддівської діяльності та природи правових систем країн англо-американської правової сім’ї, а також форм та напрямків впливу діяльності суддів на становлення та перспективи їхнього розвитку дозволило виокремити деякі її своєрідні характеристики: незалежність від інших гілок державної та політичної влади; суттєвий вплив на основні структурні компоненти правової системи, зокрема, на джерела права, правову ідеологію, реалізацію суб’єктивних прав та юридичних обов’язків; поєднання в судовій системі професійних і непрофесійних, державних і громадських засад, постійних і тимчасових форм здійснення правосуддя; високий порівняно з іншими видами соціальної діяльності рівень престижності, суспільної поваги, гарантій, матеріального забезпечення тощо.

На відміну від суддівської діяльності, що локалізується в сфері здійснення правосуддя, адвокатська діяльність: спрямована на забезпечення прав суб’єктів не тільки при вирішенні юридичних справ у судах, але й в інших сферах їхнього існування; адвокати є представниками громадянського суспільства і знаходяться поза межами безпосереднього впливу державної влади, що зумовлює й особливості організації, контролю, забезпечення їхньої діяльності; домінуюче значення в захисті інтересів правозахисників, забезпеченні належного надання юридичних послуг, професійної (корпоративної, етичної) відповідальності адвокатів належить їхнім професійним організаціям; зважаючи на різноманітність її форм та методів, спільними є прагматична спрямованість, ситуативність, формування у студентів навичок казуального юридичного мислення, академічні свободи юридичних шкіл, їхня підконтрольність професійним організаціям юристів.

коронер магістрат правовий американський

Література

1. Костицький М.В. Українська політико-правова доктрина як основа реформування судових і правоохоронних органів / М.В. Костицький // Наук. вісн. Укр. акад. внутр. справ. – 1996. – Вип.1. – С. 21–27.

2. Костицький М.В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці / М.В. Костицький; І. А. Тимченко. Слово про колегу, товариша; відп. ред. Н.В. Кушакова-Костицька. – Чернівці: Рута, 2008. – 560 с.

3. Косюта М.В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / М.В. Косюта. – Х., 2002. – 33 с.

4. Кох Х. Международное частное право и сравнительное правоведение / Х. Кох, У. Магнус, П. Винклер фон Моренфельс; пер. с нем. Ю.М. Юмашева. – М.: Междунар. отношения, 2001. – 480 с.

5. Кравчук І. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / І. В. Кравчук, М.В. Прапан. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – 320 с.

6. Кравчук М.В. Правова система США / М.В. Кравчук. – Тернопільська академія народного господарства. – К.: Нора-Друк, 2004. – 136 с.

7. Кравчук М.В. Правова система США: уроки для України / М.В. Кравчук // Порівняльно-правові дослідження. Матеріали другого міжнародного наукового семінару «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку». – 2007. – №1–2. – С. 143–150.

8. Кресін О.В. Порівняльне правознавство: вітчизняні та зарубіжні спеціалізовані центри дослідження та викладання: Довідник / О.В. Кресін; за ред. В.Н. Денисова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – 192 с.

9. Кривенко В.В. Демократизація судової системи України: проблеми і перспективи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / В.В. Кривенко. – Одеса, 2006. – 19 с.

10. Крижанівський А.Ф. Правовий порядок в Україні: витоки, концептуальні засади, інфраструктура: Монографія / А.Ф. Крижанівський. – Одеса: Фенікс, 2009. – 504 с.

11. Кросс Р. Прецедент в английском праве: Перевод с английского / Р. Кросс; под общ. ред.: Ф.М. Решетников (предисл.); пер., предисл.: Т.В. Апарова. – М.: Юрид. лит., 1985. – 238 c.

12. Леушин В.И. Соотношение правовой практики и юридической деятельности / В.И. Леушин // Юридическая деятельность: сущность, структура, виды: Сб. науч. тр. – Ярославль: Яр. ГУ, 1989. – С. 47.

13. Лисенко О.М. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / О.М. Лисенко. – К., 2001. – 19 с.

14. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія / Л.А. Луць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с.

15. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Л.А. Луць. – К., 2005. – 32 с.

16. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л.А. Луць. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.

17. Луць Л.А. Методологія порівняльного правознавства / Л.А. Луць // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіон. наук. конф, – Львів, 1997. – С. 29–34.

18. Луць Л.А. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти / Л.А. Луць // Право України. – 2002. – №9. – С. 7–10.

19. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник / Л.А. Луць. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – 247 с.

20. Луць Л.А. Типологізація сучасних правових систем світу: Відкрита лекція / Л.А. Луць. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.; Сімф.: Логос, 2007. – 23 с.

21. Лучникова В.В. Развитие английской правовой системы в конце ХVII-начале ХVIIІ в.в. (на примере развития общего и статутного права): автореф. дис. на присуждение науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01. «Теория и история государства и права; история полетических і правовых учений» / В.В. Лучникова. – М., 1983. – 16 с.

22. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография / С.И. Максимов. – Харьков: Право, 2002. – 328 с.

23. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права / А.А. Малиновский. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 376 с.

24. Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії / Б.В. Малишев. – К.: Праксіс, 2008. – 344 с.

25. Марченко М.Н. Проблемы правопонимания и основные источники англосаксонского права / М.Н. Марченко // Научные труды Эдилет. – 2000. – №1 (7). – С. 7–21.

26. Марченко М.Н. Законы в системе англосаксонского права / М.Н. Марченко // Вестник Московского университета. – 1999. – №5. – С. 69–84. (Серия 11. Право).