Реферат

З предмету: Трудове право України

На тему: «Трудове майнове
правопорушення як підстава матеріальної відповідальності»

Київ 2010 р.

План

Вступ.

1. Підстави та умови матеріальної відповідальності.

2. Поняття трудового майнового правопорушення.

3. Склад трудового майнового правопорушення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Одним із
різновидів юридичної відповідальності є матеріальна відповідальність. Вона
становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або
власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду,
заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного
виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі й порядку [24]. Матеріальній
відповідальності властиві усі ознаки юридичної відповідальності. Дискусійними
та досить цікавими у юридичній літературі з трудового права, на нашу думку,
залишаються питання підстав матеріальної відповідальності.

Підстави та
умови матеріальної відповідальності

Із аналізу ст.
130 чинного Кодексу законів про працю України (далі КЗПП) можна зробити
висновки, що підставами матеріальної відповідальності є шкода, порушення
трудових обов’язків та причиновий зв’язок. Умовами матеріальної
відповідальності є протиправні дії, вина, шкода та інші [1]. В науці трудового
права та в трудовому законодавстві немає єдності думок з приводу підстав і умов
відповідальності.

Юридична
відповідальність наступає за наявності певного складу правопорушення (шкода,
протиправна дія чи бездіяльність, причиновий зв’язок та вина). Щодо умов
матеріальної відповідальності, то це обставини, за яких реалізується
матеріальна відповідальність.

Ряд вчених
дотримуються думки, що умовами матеріальної відповідальності є

1) наявність
шкоди;

2) протиправна
поведінка (дія чи бездіяльність) особи, що спричинила шкоду;

3) причинний
зв’язок між діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою;

4) вина
заподіювача шкоди.

Заслуговує на
увагу позиція Н.М. Хуторян: шкода, протиправність, вина, причинний зв’язок є
елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого
правопорушення.

А умовами
матеріальної відповідальності вона вважає обставини чи фактори, за яких уже
здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності
підстави. До таких умов, зокрема, відносяться: дотримання порядку притягнення
до неї, правильне визначення розміру матеріальної відповідальності [17].

Отже, до умов
матеріальної відповідальності, на нашу думку, слід віднести наявність трудового
правового зв’язку між суб’єктом правовідносин: ці відносини повинні бути саме
трудовими; дотримання порядку притягнення до матеріальної відповідальності;
правильне визначеня розміру матеріальної відповідальності; деліктоздатність та
інші.

На наш погляд,
підстави матеріальної відповідальності слід розглядати у 2-х значеннях:

1) як юридична
підстава, тобто на підставі чого особа несе відповідальність;

2) фактична
підстава, тобто за що саме особа несе відповідальність.

Правовою
підставою є норми, закріплені на рівні КЗПП або на рівні спеціального
нормативно-правового акту. Стосовно фактичної підстави, то нею виступає
правопорушення. Зокрема, С.С. Алексєєв зазначає, що правопорушення є загальною
і єдиною підставою для юридичної відповідальності [6].

Склад
правопорушення є тим юридичним фактом, що породжує правовідносини між
правопорушником і потерпілим і створює певні вимоги потерпілого щодо
відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями.

Поняття
трудового майнового правопорушення

В науковій
юридичній літературі відсутня єдність думок стосовно того, яке саме
правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності.

Висловлюються
думки, наприклад, що дисциплінарний проступок є підставою для матеріальної
відповідальності. Сировацька Л. О. висунула ідею наявності трудового
правопорушення, що поділяється на 2 види, а саме дисциплінарний проступок і
майнове правопорушення. За вчинення першого настає дисциплінарна
відповідальність, а за вчинення другого – матеріальна [14].

На трудове
майнове правопорушення як підставу матеріальної відповідальності вказує П.Р.
Стависький. Науковець вважає, що дисциплінарний проступок – це не майнове
правопорушення, оскільки не заподіює майнової шкоди. Одночасно з підставою він
виділяє й умови матеріальної відповідальності (чи елементи правопорушення):
майнову шкоду, порушення в трудовому правовідношенні обов’язку, причинний
зв’язок між порушеним обов’язком і майновою шкодою, вину [10].

Отже, автор
елементи підстави одночасно вважає умовами відповідальності. В. С. Венедиктов
визнає підставою матеріальної відповідальності в трудовому праві майнове
правопорушення [12].

Майнове
правопорушення вимагає наявності певних умов для настання матеріальної
відповідальності: дійсна шкода; протиправна поведінка заподіювача шкоди;
причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою; вина особи, що
спричинила шкоду. Ці умови є одночасно і елементами складу майнового
правопорушення, причому дійсна майнова шкода, протиправна поведінка і причинний
зв’язок утворюють об’єктивну, а вина – суб’єктивну сторону майнового
правопорушення.

Тобто умови
матеріальної відповідальності є, на думку В.С. Венедиктова, і елементами
правопорушення. У більш пізніх виданнях він уникає поділу на підставу та умови
відповідальності і визначає наступні елементи в структурі відповідальності:
об’єктивна та суб’єктивна сторона, суб’єкт та об’єкт [13]. Таким чином можемо
зробити висновки, що фактичною підставою матеріальної відповідальності є
трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін
трудового договору своїх обов'язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди
іншій стороні.

Погоджуємося із
дослідником Яковлєвим В. В., який з аналізу термінів “трудове” і “майнове”
робить висновок про самостійність та відокремленість згадуваного правопорушення
від інших видів правопорушень. Трудове майнове правопорушення – це винне,
протиправне діяння працівника, вчинене під час виконання трудової функції, яке
порушує його трудові обов’язки, тягне за собою майнову шкоду для роботодавця і
обумовлює застосування майнових санкцій, передбачених нормами трудового права [21].

Власник або
уповноважений ним орган у відповідності до статей 131, 153 КЗПП України зобов'язаний
створити умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного
збереження дорученого працівникам майна, створити безпечні й нешкідливі умови
праці. Працівники повинні дбайливо ставитися до майна підприємства, установи,
організації і вживати заходів для запобігання шкоди. Невиконання сторонами
трудового договору цих обов'язків може привести до заподіяння шкоди і
притягнення до матеріальної відповідальності [27].

Елементи
трудового майнового правопорушення є одночасно умовами матеріальної відповідальності
сторін трудового договору. Такими умовами є:

— наявність
прямої дійсної шкоди, під якою потрібно розуміти втрату, погіршення або
пониження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації
зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей або зробити
зайві виплати. До прямої дійсної шкоди відносяться, наприклад, нестача,
ушкодження цінностей, витрати на ремонт зіпсованого майна, штрафні санкції за
невиконання господарських зобов'язань. Згідно зі ст.130 КЗпП не підлягають
відшкодуванню нестримані доходи (упущена вигода), під якими розуміються
прибутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.
Не може бути стягнена шкода, що відноситься до категорії нормального
виробничо-господарського ризику, а також шкода, заподіяна працівником, який
перебуває у стані крайньої необхідності. До нормального виробничого ризику
відноситься шкода, яка заподіяна, наприклад, при випробуванні нових технічних
засобів виробництва, коли неможливо було досягти бажаного результату іншим
шляхом і було вжито всіх заходів щодо запобігання шкоди. Щодо прямої дійсної
шкоди, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльністю) власника чи
уповноваженого ним органу, то під нею слід розуміти втрачений працівником заробіток
за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, переведенні, затримці
видачі трудової книжки при звільненні; витрати, пов'язані з ушкодженням
здоров'я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби (втрачений
заробіток, додаткове харчування, придбання ліків, санаторно-курортне лікування,
відшкодування моральної шкоди та ін.); вартість особистих речей працівника, які
зіпсовані чи знищені (викрадені) внаслідок незабезпечення їх збереження
власником;

— протиправність
дії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання або
неналежне виконання трудових обов'язків). Коло обов'язків сторін трудового
договору, встановлених нормами трудового права, досить багатоманітне, і дії,
які порушують ці норми, є неправомірними або протиправними. Протиправною є
поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки,
передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку,
посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями
власника або уповноваженого ним органу. До протиправних дій власника
(уповноваженого ним органу) можна віднести такі, як незабезпечення здорових і
безпечних умов праці, умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення
повного збереження майна, незаконні звільнення, переведення, відсторонення від
роботи тощо;

— причинний
зв'язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов'язку
і майновою шкодою, що наступила, тобто результат з неминучістю випливає із
заподіяного особою діяння. Відповідальність не може наступити за випадкові
наслідки діяння. Слід зазначити при цьому, що п. 2 ст. 133 КЗПП встановлює
матеріальну відповідальність керівників підприємств, установ, організацій,
керівників структурних підрозділів та їх заступників у випадках, коли майнова
шкода виникла у зв'язку з неправильною постановкою обліку і зберігання грошових
цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випуску
недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи
грошових цінностей. У цих випадках дії (бездіяльність) названих осіб були лише
умовою в розвитку причинно-наслідкового зв'язку, і притягти їх до матеріальної
відповідальності можна тоді, коли безпосередній заподіювач шкоди не відшкодував
заподіяну шкоду в повному розмірі. Коли шкода відшкодована повністю, вказаних
керівників підприємств, структурних підрозділів (їх заступників) можна притягти
до дисциплінарної відповідальності;

— вина
працівника, власника або уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношення
працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. Потрібно
звернути увагу на те, що на відміну від цивільно-правової майнової
відповідальності, коли передбачаються випадки майнової відповідальності без
вини, матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наступити без
вини. При покладанні на працівника матеріальної відповідальності вина повинна
бути обов'язково встановлена. Форма вини впливає на вид матеріальної
відповідальності, і відповідно умисне заподіяння майнової шкоди тягне за собою
повну матеріальну відповідальність. Як уже відмічалося, тягар доведення вини
лежить на власникові або уповноваженому ним органі, крім випадків відшкодування
шкоди працівниками, які несуть повну матеріальну відповідальність за
спеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відповідальність
або отримали матеріальні цінності за разовим дорученням. Такі працівники
вважаються винними, доки самі не доведуть свою невинність у виникненні шкоди.
Для притягнення до матеріальної відповідальності необхідні всі вказані умови у
сукупності.

Склад
трудового майнового правопорушення

Як і будь-яке
правопорушення трудове майнове правопорушення має свій склад. Так, суб’єктом
трудового майнового правопорушення може бути працівник – фізична особа, яка
перебуває в трудових правовідносинах із роботодавцем та, власне, роботодавець.
Виділяються загальний та спеціальний суб’єкти такого правопорушення. Об’єктом
будь-якого правопорушення за загальним правилом є те суспільне відношення, на
яке спрямоване конкретне правопорушення. Загальним об’єктом трудового майнового
правопорушення є трудові відносини. Конкретним об’єктом є майно чи майнові
права сторони трудового правовідношення, яким заподіюється шкода. При цьому не
має значення на якому титулі перебуває майно у роботодавця (право власності,
повне господарське відання, оперативне управління, користування чи володіння
підприємства), з яким працівник перебуває у трудових відносинах).

Працівник
відповідає лише перед підприємством, перед третіми особами відповідає саме
підприємство. До об’єктивної сторони трудового майнового правопорушення
відносяться: протиправна дія чи бездіяльність, шкода, причиновий зв’язок між
шкодою і протиправною поведінкою суб’єкта. Стосовно шкоди, то за чинним КЗПП сторону
трудових правовідносин можна притягнути до матеріальної відповідальності лише
за заподіяння прямої дійсної шкоди. За упущену вигоду сторона не може
притягатись до матеріальної відповідальності, що є однією із головних
відмінностей цього виду юридичної відповідальності у трудовому праві на відміну
від майнової відповідальності у цивільному праві. У цивільному праві
відшкодування шкоди відбувається у повному обсязі [3]. У ч. 2 п. 4 Постанови
Пленуму Верховного Суду України (далі ППВСУ) «Про судову практику в справах про
відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх
працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 зазначається, що під прямою дійсною
шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна,
необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на
відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто
викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Згідно зі ст. 130 КЗПП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав,
пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як
і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає
відшкодуванню[4].

Отже, вказана
ППВСУ хоча і визначає, що слід розуміти під прямою дійсною шкодою, проте це
лише окремі випадки, які не є вичерпними. Визначення цього поняття вона не
надає. Вважаємо, що поняття «прямої» та «дійсної» шкоди взагалі слід
розмежовувати. Так, дослідник Карпенко Д. О. під прямою шкодою розуміє
зменшення цінності майна, витрати підприємства на відновлення, придбання
матеріальних цінностей або проведення надмірних витрат. Під дійсною шкодою –
фактичну наявність матеріальних цінностей, якими підприємство володіє на час
заподіяння шкоди [28].

Видатний
російський цивіліст Матвєєв у своїй праці «Основы гражданско-правовой
ответственности», виходячи із позицій цивілістики вважає, що будь-яка майнова
шкода поділяється на позитивну шкоду і упущену вигоду, а також на прямі та
непрямі збитки. Розмежування шкоди на позитивну та упущену вигоду здійснюється
з урахуванням характеру тих майнових втрат потерпілої сторони, які стали
наслідком протиправної дії чи бездіяльності. Тобто якщо втрачене наявне майно –
має місце позитивна шкода, якщо порушена можливість отримання певної майнової
вигоди в майбутньому, то має місце упущена вигода.

Розмежування
збитків на прямі і непрямі здійснюється залежно від тих причин, які викликали
цю шкоду, а саме прямі збитки знаходяться в необхідному безпосередньому зв’язку
з протиправною дією чи бездіяльністю, непрямі збитки знаходяться з протиправною
дією чи бездіяльністю у випадковому або опосередкованому зв’язку і водночас у
необхідному зв’язку з якоюсь іншою обставиною, яка стала причиною їх виникнення
[16].

Отже під прямою
шкодою слід розуміти шкоду, яка є безпосереднім результатом протиправної
поведінки сторони трудового правовідношення і знаходиться з цією поведінкою в
необхідному зв’язку. Під дійсною шкодою слід розуміти фактичне зменшення майна
та майнових прав сторони трудового правовідношення [18]. Стосовно причинового
зв’язку як елементу об’єктивної сторони складу правопорушення, то він як ми
з’ясували може бути як необхідний так и випадковий. Хоча на перший погляд може
здатись, що до складу трудового майнового правопорушення входить не лише
необхідний, але й випадковий причиновий зв’язок (п. 2 ст. 133 КЗПП), однак, на
нашу думку, такий зв’язок всеодно є та повинен бути лише необхідним для того,
щоб певне правопорушення ми визнавали саме трудовим та майновим.

Деякі дослідники
крім того аргументують необхідність встановлення не лише необхідного причинного
зв’язку між протиправним діянням і заподіяною шкодою, а й юридично значимого
зв’язку [21]. Суб’єктивну сторону трудового майнового правопорушення головним
чином становить вина працівника, власника або уповноваженого ним органу та її
форми. Вина являє собою відношення працівника до заподіяної шкоди у формі
умислу чи необережності.

Специфічною
особливістю є те, що для матеріальної відповідальності роботодавця за трудове
майнове правопорушення форма вини значення не має. Потрібно звернути увагу на
те, що на відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, коли
передбачаються випадки майнової відповідальності без вини, матеріальна
відповідальність у трудовому праві не може наступити без вини. При покладанні
на працівника матеріальної відповідальності вина повинна бути обов'язково
встановлена. Форма вини впливає лише на вид матеріальної відповідальності
працівника, і відповідно умисне заподіяння майнової шкоди тягне за собою повну
матеріальну відповідальність.

Як уже
відмічалося, тягар доведення вини лежить на власникові або уповноваженому ним
органі, крім випадків відшкодування шкоди працівниками, які несуть повну
матеріальну відповідальність за спеціальними законами, уклали договір про повну
матеріальну відповідальність або отримали матеріальні цінності за разовим
дорученням. Такі працівники вважаються винними, доки самі не доведуть свою
невинність у виникненні шкоди.

Висновки

Таким чином на
підставі всього вищезазначеного можна зробити висновки, що трудове майнове
правопорушення є єдиною фактичною підставою матеріальної відповідальності у
трудовому праві. Воно є одним із 2-х різновидів трудових правопорушень, поряд
із дисциплінарними проступками. Специфічними особливостями трудового майнового
правопорушення є те, що воно відрізняється від дисциплінарного проступку та
майнового правопорушення у цивільному праві. Трудове майнове правопорушення
характеризується з одного боку тим, що особа, що його скоює обов’язково повинна
перебувати у трудових відносинах. Також дії чи бездіяльність такої особи
повинні порушувати конкретні норми трудового права. А з іншого боку таким
правопорушенням повинна заподіюватись пряма дійсна шкода майну, що належить
іншій стороні трудових правовідносин. На жаль поняття трудового майнового
правопорушення, його особливості існують тільки у доктрині трудового права.
Чинне трудове законодавство його не закріплює. Законопроект Трудового кодексу
України також чітко не визначає та не згадує поняття трудового майнового
правопорушення, хоча знову ж таки містить окремі його елементи [29]. На нашу
думку, чітке закріплення у трудовому законодавстві поняття трудового майнового
правопорушення, його конкретних складів мало б досить велике практичне значення
та вирішувало цілу низку проблем не лише в теорії, але й на практиці.

Список використаної літератури

1. 
Кодекс
законів про працю України // Відомості Верховної Ради України, 1971, додаток до
№ 50, Ст. 375

2. 
Закон
України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 49,
Ст. 668

3. 
Цивільний
кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, NN 40-44, Ст. 356

4. 
Постанова
Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про
відшкодування шкоди заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх
працівниками" №14 від 29.12.1992. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
України. – Частина перша. – К.,1993. – С.87.

5. 
Постанова
Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»
від 1.04.1992. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – Частина
перша. – К.,1995. – С.168-169.

6. 
Алексеев
С.С. Общая теория права: В 2 т. - М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. - 359 с.

7. 
Братусь
С.Н. Юридическая ответственность и законность. М., 1976.

8. 
Строгович
М.С. Сущность юридической ответственности // Советское государство и право.
1979. №5

9. 
Белинский
Э.С. Материальная ответственность рабочих и служащих. Киев-Донецк, 1984.

10. 
Стависский
П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. –
Киев-Одесса: Вища школа, 1982. – 183 с.

11. 
Стависский
П. Р. Материальная ответственность предприятия в трудовых отношениях. — К.;
Одесса, 1987.

12. 
Венедиктов
В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. –
Харьков: Консум, 1996. – 136 с.

13. 
Юридична
відповідальність у трудових правовідносинах: теорія і практика / В.С.
Венедиктов. – К.: НМК ВО, 1993. – 84 с.

14. 
Сыроватская
Л.А. Ответственность по советскому трудовому праву. – М.: Юрид. лит., 1974. –
182 с.

15. 
Сыроватская
Л. А. Ответственность за нарушение трудового законодательства. — М., 1990. — С.
44—45.

16. 
Матвеев
Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М.: Юрид. лит., 1970. —
312 с

17. 
Хуторян
Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових
правовідносин: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького
НАН України, 2002. – 264 с.

18. 
Хуторян
Н. Трудове правопорушення як підстава матеріальної відповідальності//
Юридический вестник. – 2002. – №3. – С.110–113.

19. 
Хуторян
Н. Об’єкти і суб’єкти матеріальної відповідальності в трудовому праві// Зб.:
“Правова держава”. – Щорічник наукових праць. – Вип.9. – 1998. – С.185–192.

20. 
Хуторян
Н. Підстава матеріальної відповідальності в трудовому праві// Вісник Академії
праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – №2. –
С.139–141.

21. 
Яковлєв
В.В. Щодо поняття матеріальної відповідальності у трудовому праві // Зб. наук.
праць. Серія “Економіка і право”. Вип. 2. – Харків: Вид-во ХДАДТУ. – 1999. – С.
187–196.

22. 
Яковлєв
В.В. Фактична підстава матеріальної відповідальності в трудовому праві //
Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 3. – К.:
Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України;
Видавничий Дім “Юридична книга”. – 1999. – С. 184–191.

23. 
Харитонов
Є.О., Чанишева Г.І. Актуальне дослідження проблем матеріальної відповідальності
сторін трудових правовідносин // Митна справа. – 2002. – №5. – С.98–99.

24. 
Трудове
право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — 2-ге
вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2007. — 564 с.

25. 
Трудове
право України. Підручник. / За загальною редакцією Н.М. Хуторян. – К.: 2007 –
428 с.

26. 
Трудове
право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.
/ П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, 3. Я. Козак та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. —
2-е вид., перероб. і доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 544 с.

27. 
Науково-практичний
коментар до законодавства України про працю / Б. С. Стичинський, І. В. Зуб, В.
Г. Ротань. К., 2002— С. 583.

28. 
Карпенко
Д.О. Нове законодавство України про працю. - Київ: Знання, 1991 р.

29. 
Законопроект
Трудового кодексу України, підготовлений до другого читання станом на
10.12.2009р.