Методологічні основи рекреації та туризму

Методологічні основи рекреації та туризму

Соціологічні та соціально-психологічні дослідження рекреаційних потреб

Соціологічні та соціально-психологічні дослідження
рекреаційних потреб спрямовані на вивчення діалектичного взаємозв'язку рекреаційних потреб соціальних груп та окремих індивідів з оточуючим середовищем.

Критерії організації рекреаційного простору, а також вплив простору на поведінку рекреанта мають значною мірою соціологічний та соціально-психологічний характер. Тому дуже важливою є роль соціології та соціальної психології у вивченні рекреаційної діяльності. Соціологія відпочинку вивчає рекреаційні потреби соціальних груп, встановлюючи їх зв'язок з потребами більших соціальних утворень та суспільства в цілому. Соціальна психологія вивчає психічні вимоги до рекреаційного середовища, властиві соціальним групам та індивідам. При цьому географію найбільше цікавлять ціннісні орієнтації соціально-територіальних спільностей людей (соціумів), які утворюються на базі спільного відношення до території, на якій вони проживають, та стосунків, що витікають з факту проживання на спільній території.

Різні соціальні та вікові групи людей мають специфічні вимоги до рекреаційної діяльності. Безумовно, все розмаїття вимог врахувати неможливо. Але наукове обґрунтування класифікації вибірковості різних груп відпочиваючих до природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів, до певних типів рекреаційних районів, до набору рекреаційних занять, до особливостей архітектурно-планувальної структури місць відпочинку, до ступеню активності проведення рекреації, до тісноти соціальних і вікових контактів має велике значення для територіальної організації рекреаційної діяльності.

Соціологічні дослідження рекреаційних потреб проводяться комплексно. В них виділяються наступні етапи:

1) вивчення сучасних тенденцій відпочинку на основі існуючих статистичних даних;

2) відпрацювання попередніх положень, пов'язаних із змістом рекреації та перспективою її розвитку;

3) проведення анкетних опитів населення;

4) розробка гіпотез перспективного розвитку рекреації;

5) розробка теоретичних положень, заснованих на перевірці репрезентативних даних.

Такий метод дослідження обумовлений як недостатністю та неповнотою статистичних даних, так і можливістю отримання відомостей безпосередньо від об'єктів дослідження.

Для вивчення рекреаційних потреб застосовуються методи вибіркового зондажу, які виходять із статистичної можливості «дослідити ціле на основі його частини». Адже опитування всього населення пов'язані із значними витратами, їх складно організувати. Прикладом суцільного обстеження є переписи населення. Зондаж, на відміну від перепису, передбачає не повне охоплення населення, а тільки лише його частини, інформацію про певні параметри якої можна поширити на все населення. Цей метод має свої переваги та певні обмеження.

За даними багатьох досліджень в Україні найбільш популярними є лісові території, морські узбережжя, а також території, що межують з водними басейнами. Перевага надається трьом категоріям місцевостей: ліс (34,5%), море (28,1%), річка-озеро (29,5%) та наближенням «ліс-море», «ліс-гори», «ліс-річка (озеро)», «море-гори» при порівняно невеликому намаганні відпочивати у горах (5,5%) та майже повній відсутності попиту на степовий ландшафт (0,1%). При цьому треба врахувати, що структура переваг найчастіше визначається суб'єктивними знаннями людини про існуючі можливості рекреації. Це зауваження принципово важливе для того, щоб уникнути помилок при прогнозуванні потреб у відпочинку і туризмі. У перспективі структура переваг може суттєво змінитися, зокрема у зв'язку із появою раніше малорозвинених або невідомих видів туризму, форм їх проведення і територіальної організації.

Як встановлено, найбільший вплив на вибір ландшафту відпочинку спричиняє вікова структура населення. Так, з віком збільшується тяжіння міського населення до лісу: у віковій групі «16-24» бажають провести відпустку у лісі 31,3%, а в групі «60 та старше» вже 47%. Навпаки, любов до гірських ландшафтів більш властива молоді – у віковій групі «16-24» (9%). Загальною тенденцією для всього міського населення є стрімке зростання бажання відпочивати на Чорноморському узбережжі країни, особливо це помітно у вікових групах від 16 до 39 років.

Лікувальним джерелам мінеральних або термальних вод віддають перевагу пенсіонери. Цікаво відзначити, що в цій віковій групі відпочинок біля моря менш популярний, ніж відпочинок в лісі біля річки.

Існують також і регіональні відмінності у виборі рекреаційних ресурсів і районів.

Вивчення рекреаційних потреб є лише першою сходинкою на шляху до виявлення закономірностей формування, функціонування та розвитку ТРС. Результати соціологічних досліджень необхідно доповнювати рекомендаціями курортологів, гігієністів, медиків, економістів, екологів та інших фахівців, тому що не всі бажання людей можуть відповідати науково обґрунтованим вимогам медичної науки, природоохоронним завданням або економічним можливостям держави.

Рекреаційна діяльність, її структура і різновиди

Рекреаційні потреби поділяють на індивідуальні, групові та суспільні вимоги до умов відновлення виробничих сил людини при даному рівні соціально-економічного розвитку. Рекреаційні потреби реалізуються у певних видах рекреаційної діяльності
,
під якою розуміється діяльність у вільний час, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психічних і духовних сил людини.

Структура діяльності людини у вільний час є набагато складнішою, ніж у робочий. Пояснюється це тим, що у робочий час технологія та організація виробництва жорстко обмежують свободу вибору у діяльності людини. У вільний час людина має більшу свободу свідомого чи підсвідомого вибору способів відновлення сил.

Можна виділити дві основні функції вільного часу: 1) функція відновлення
сил людини, витрачених у сфері праці та інших обов'язкових занять; 2) функція духовного і фізичного розвитку.
Відновлювальні функції є психофізіологічними за змістом і включають в себе харчування, сон, рух. Вони спрямовані на просте відновлення фізіологічних параметрів людини як біологічної особини. Функції розвитку є духовно-інтелектуальними за змістом і включають в себе оздоровлення, пізнання, спілкування та ін.

Види рекреаційної діяльності мають певну кількість способів реалізації, що називаються рекреаційними заняттями.
Серед сукупності занять, здійснюваних у процесі рекреаційної діяльності, можна відокремити власне рекреаційні заняття (купання, прогулянки, збирання грибів та ягід, огляд пам'ятників та музеїв і т. ін.) на відміну від задоволення повсякденних фізіологічних потреб (сон, харчування). За типологією власне рекреаційних занять можна виділити дві їх групи, що об'єднують 4 основних види занять.

1. Група відновлення
:рекреаційно-лікувальні заняття; рекреаційно-оздоровчі заняття.

2. Група розвитку
:рекреаційно-спортивні заняття; рекреаційно-пізнавальні заняття.

Рекреаційно-лікувальні
заняття являють собою систему занять, жорстко визначених методами санаторно-курортного лікування: кліматолікування, бальнеолікування та грязелікування. Тип рекреаційно-оздоровчих
занять набагато різноманітніший. Сюди входять прогулянки, купання, сонячні і повітряні ванни, ігри, пасивний відпочинок, збирання грибів і ягід та ін.

Рекреаційно-спортивні
заняття спрямовані переважно на розвиток фізичних сил людини. Сюди входять спортивні ігри, вітрильний і моторний водний спорт, лижний спорт, тривалі піші походи, сходження на гірські вершини. Рекреаційно-пізнавальні
заняття покликані розвивати людину. До цієї групи входять, наприклад, огляд пам'ятників культури, ознайомлення з цікавими природними об'єктами або явищами та ін.

Часто окремі види рекреаційних занять в реальній ситуації комбінуються. Наприклад, прогулянка по новій місцевості виконує функції руху і пізнання. Рекреант може свідомо протягом певного часу комбінувати рекреаційні заняття. Чим більше таких поєднань (суміщень), тим ефективніше протікає рекреаційна діяльність, тому що за одиницю часу задовольняється більше рекреаційних потреб.

Стійка комбінація повторюваних рекреаційних занять за певний проміжок часу отримала назву циклу рекреаційної діяльності.

Відомо, що однією з умов існування живих систем є властива живій матерії ритмічність біологічних процесів. Добові (циркадні) ритми є провідними біологічними ритмами, невід'ємною властивістю живих систем, вони складають основу їх організації. Через це добовий цикл рекреаційної діяльності, як певне поєднання одночасних занять або занять, здійснюваних протягом нетривалого часу, може розглядатися як первинний елемент.

Добові цикли можуть багаторазово повторюватися протягом тривалого відрізку часу. Можна виділити цикли відпусток, життєвий цикл або цикл, властивий для певної вікової градації (дитинство, юність, зрілість) та ін.

Відпускний цикл складається із добових циклів, але не являє собою повторення майже однакових добових циклів. Наприклад, санаторно-курортне лікування розділяється на певні нерівні періоди: адаптаційний, лікувальний, екскурсійний. У кожного з цих періодів свій більш-менш стійкий добовий цикл. Жорсткі добові цикли (інакше – режим дня) мають санаторно-курортне лікування або кваліфікаційний туризм, менш жорсткі – самоорганізовані (самодіяльні) форми відпочинку.

Життєві цикли рекреаційної діяльності проявляються у чергуванні видів і форм рекреації, географічних районів та ін. Цикли рекреаційної діяльності можна розрізняти також по їх суспільній функції і технології: лікувальні, оздоровчі, спортивні і пізнавальні.

Різноманітність, комбінування і циклічність рекреаційних занять безпосередньо пов'язані із властивостями рекреаційних територій та їх організацією. Різноманіттю занять має відповідати різноманіття рекреаційних ресурсів як природних, так і культурно-історичних. Комбінування і циклічність також можливі лише при наявності різноманітних ресурсів на певній території.

Класифікація рекреаційної діяльності

У науковій літературі зустрічаються досить відмінні класифікації і групування рекреаційної діяльності. Найчастіше в їх основі лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування рекреанта у певних місцях, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять та ін.

За суспільною функцією і технологією виділяються лікувальна, оздоровча, спортивна і пізнавальна рекреаційна діяльність (у відповідності до виділених вище рекреаційних циклів).

У міжнародній практиці при класифікації мети прибуття міжнародних туристів окремо виділяється конгресний туризм. У деяких країнах представлена у чистому вигляді розважальна рекреаційна діяльність (прикладами таких центрів у США є Лас-Вегас і Рено).

Лікувально-курортна рекреація
розрізняється за основними лікувальними природними факторами: клімат, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. У відповідності до них відбувається поділ на 3 основні групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування.
У залежності від їх поєднань можна також виділити бальнеогрязелікування, бальнеокліматолікування, кліматогрязелікування, кліматобальнео-грязелікування.

Оздоровча і спортивна рекреація
найбільш різноманітна. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок.
Так, якщо чисельність туристів щорічно зростає на 6-8%, іноземних туристів – на 10–12%, то кількість «приморських» туристів зростає на 15%. За даними опитувань, головним мотивом приїзду, наприклад, до Греції є літній приморський відпочинок (70% туристів).

Відпочинок біля води і на воді включає різноманітні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по узбережжю, рухливі ігри на пляжі, водні лижі та ін.

Прогулянковий та промислово-прогулянковий відпочинок
включає такі заняття як прогулянки на відкритому повітрі, огляд пейзажів, збирання лікарських трав, грибів та ягід, морських молюсків, коралів та інших дарів природи.

Маршрутний туризм
часто ототожнюють з туризмом взагалі. Він може бути спортивним (кваліфікаційним), а може носити аматорський характер. За характером подолання перешкод найчастіше він поділяється на рівнинний і гірський. Цей вид рекреації побудований на намаганні людини долати природні перешкоди, протистояти труднощам, бажанні наблизитися до первинних природних комплексів. Маршрутний туризм тісно пов'язаний із пізнавальним краєзнавчим туризмом, з патріотичним молодіжним рухом. За характером використання певних способів пересування він може бути пішохідним, кінним, велосипедним, моторизованим та ін. Різним є і радіус дії: місцевий, районний, загальнодержавний.

Значний розвиток отримав водний туризм,
як прогулянковий, так і спортивний. Його видами є водно-моторний спорт, воднолижний спорт, гребля на байдарках і каное, вітрильний спорт та ін. Як правило, ці види туризму поєднуються з купально-пляжним туризмом.

Все більшої популярності набуває підводний спортивний туризм
(дайвінг) з метою підводного полювання на морських тварин або фотополювання. Підводні види спортивного туризму включають в себе не тільки елементи спорту, але й елементи пізнавальних інтересів. Пізнавальний аспект має, наприклад, археологічний підводний туризм, який активно розвивається у багатьох середземноморських країнах, де туристів приваблюють руїни античних міст-портів під водою, пошуки міфічної Атлантиди та ін. Значні перспективи підводного туризму маються у тропічних країнах на коралових рифах (в СІЛА на островах Флори-да-Кітс, які є ланцюжком із 700 коралових островів, створений один із самих незвичайних парків світу – підводний парк Джона Пеннекампа площею більше 300 км²
).

Всім відома популярність риболовного туризму.
Його роль можна уявити за долею витрат на придбання населенням рибальського та мисливського спорядження у загальних витратах на рекреаційні товари (в США цей показник становить 26%).

Мисливський туризм.
Полювання пов'язане з подорожами і має на меті відпочинок в природі, а не матеріальне збагачення. Такі види мисливського туризму як фото- і кінополювання відносять до пізнавальних форм туризму. Мисливський туризм все більше регламентується у зв'язку з проблемами охорони довкілля. До того ж це один із самих дорогих видів іноземного туризму. Особливо дорогими є сафарі в Африці. У багатих іноземців викликають інтерес також визначені зони полювання в Азії, Австралії, Америці (особливо у Канаді). Більша частина мисливців-туристів у ці країни прибуває з густозаселених держав із збідненими мисливськими угіддями.

Стрімко розвивається гірськолижний туризм.
Створюються спеціалізовані гірськолижні курорти з розвинутою системою обслуговування. В Україні це Славське, Буковель, Ворохта та ін.

Альпінізм
також стає все більш масовим. Всі суто рекреаційно-спортивні заняття мають високі і досить однозначні вимоги до природно-територіальних комплексів. Це знаходить своє відображення у спортивних нормативах, що визначають тип і кількість подоланих перешкод, характеристики трас та ін.

Пізнавальна рекреація.
Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Але при цьому виділяються і суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним «споживанням» культурних цінностей, тобто оглядом культурно-історичних пам'ятників, архітектурних ансамблів, а також з ознайомленням із новими районами або країнами з їх специфічними етнографією, фольклором, природними явищами та господарськими об'єктами.

Наприклад, природними об'єктами пізнавального туризму є Долини Гейзерів на російській Камчатці або у Єлоустонському національному парку США. Ще один з пізнавальних видів рекреаційної діяльності – спостереження за тваринами. Наприклад, у США на одному з Алеутських островів у якості видовища використовується лежбище морських котиків. Тут облаштована галерея і оглядова башта для туристів, які на згадку увозять фотографії та аматорські кінофільми.

Внутрішній пізнавальний туризм має велике виховне значення у справі формування патріотизму, особливо у молоді.

Своєрідне місце у міжнародному і внутрішньому туризмі займають конгресний туризм, виставки, ярмарки, спортивні змагання, фестивалі і проща (паломництво) до «святих місць». Ці заходи викликають досить значні туристичні потоки.

Конгресний туризм
пов'язаний із активним розвитком міжнародних науково-технічних контактів між вченими і фахівцями певних галузей господарства. Зараз число міжнародних конгресів вимірюється тисячами, а число їх учасників – мільйонами. Витрати учасників конгресів дають 5-6% всіх надходжень від міжнародного туризму. Валютні надходження від кожного учасника конгресу у 2-3 рази більше, ніж від звичайного туриста, тому багато країн зацікавлено у розвитку конгресного туризму.

Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий
і щорічний
є дуже важливим у методичному відношенні, тому що він слугує основою при вивченні структури відпочинку та використання вільного часу для рекреаційних цілей. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглядати рекреаційну діяльність за періодичністю
і за територіальною ознакою.
Використання щоденного вільного часу і щоденна рекреація безпосередньо пов'язані із житлом, міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розташування приміських рекреаційних об'єктів. До неї слід віднести і активну агрорекреаційну діяльність певних категорій населення. Використання щорічного вільного часу (відпустки) пов'язано із розміщенням рекреаційних об'єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію усередині населеного пункту; щотижневу у вихідні дні (уїк-енд) – приміську (місцеву); щорічну у період відпустки або канікул (загальнодержавну або міжнародну).

За характером організації
рекреація поділяється на регламентовану (тобто сплановану) і самодіяльну. Регламентована рекреація
являє собою подорож і перебування за точним, зарані оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно придбаної путівки на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією
розуміється самостійна подорож рекреанта, не пов'язаного ніякими взаємними обов'язками із рекреаційними підприємствами. Саме цей вид рекреації представляє на сучасному етапі розвитку індустрії туризму гостру проблему. Так, у піковий сезон в українському Причорномор'ї частка неорганізованих рекреантів становить близько 75% туристів, що створює особливу напругу у функціонуванні транспорту і сфери послуг.

За числом учасників
розрізняють індивідуальний
і груповий
туризм. До індивідуального туризму відносять подорож не тільки однієї людини, але й родини також.

За ознакою рухливості
туризм поділяється на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм завжди пов'язаний із переміщенням від місця проживання до місця відпочинку, до того ж і в самих місцях відпочинку туристи відзначаються підвищеною рухливістю. При відокремленні стаціонарного туризму
підкреслюється, що у даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму відноситься у першу чергу лікувальний туризм.

Кочовий туризм
передбачає постійний рух, постійну зміну місця перебування. У цьому випадку перебування носить підпорядкований характер. При зростанні технічних можливостей транспорту підсилюється тенденція до розвитку саме кочового туризму, невпинно зростає схильність туристів до «споживання простору».

Зміна ступеню рухливості рекреаційної діяльності відбивається на географії матеріально-технічної бази туризму. Переважним стає лінійно-вузловий принцип територіальної організації туризму. Матеріально-технічна база туризму все більше тяжіє до транспортних комунікацій.

Ступінь рухливості відбивається на підходах до вивчення туризму, зокрема до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажної різноманітності вздовж автотраси буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішохідного, а тим більше стаціонарного туризму. Зрозуміло, що частота зміни пейзажів для пішохідного туризму має бути більшою ніж для автотуризму.