Інституціональні напрямки в економічній теорії

Мiнiстерство освiти та науки України

Дон
ДТУ

Факультет
економiки
i фiнансiв

Реферат

З
дисциплiни:
історія
економічних вчень

на
тему:

Інституціональні напрямки в економічній теорії

Алчевськ,2007

Інстітуциональні напрямки
в економічній теорії

економіка наука неокласицизм маржиналізм

Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх
є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього
необхідні умови.

Поняття економіка (від гуоікопотіа, буквально — мистецтво
ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:

1) 
народне господарства певної країни, групи країн або всього світу;

2) 
сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються
і споживаються життєві блага;економічна наука, що вивчає різноманітні економічні
явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

3) 
сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу,
обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

Економіка як складна різноманітно структурована система є об'єктом
вивчення спеціальної науки — економічної науки.

Економічна наука — це сфера розумової діяльності лю дини,
функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи
розвитку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще
з праць стародавніх грецьких і римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона,
Катона, Варрона, Сенеки, Ко-лумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю
та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства,
торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів
і явищ почала складатися лише в XVI—XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати
загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки показано на рис.
1.1.

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства
вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих
грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси
торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої
торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів,
фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва.
Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві.
Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей
у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства.
Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму,
її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних
явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити
економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції.
Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу
систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму
К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з
позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили
аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості,
грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак
деякі положення марксизму: про заперечення приватної власності і ринку, посилення
експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості,
переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової
обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони переглядаються
і піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм (від англ. тагдіпаї — граничний) — теорія,
яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсальної концепції використання
граничних, крайніх ("тах" чи "тіп") величин, які характеризують
не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження
маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність",
"гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм
використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі
яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом.
Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями, течії,
школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням
предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення
економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність
сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм,
кейнсістство, інституціоналізм, неокласичний синтез. Основні напрями сучасної
економічної теорії показано на рис. 1.2.

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії
з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку,
розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити
необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії—А.
Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж.
Гілдер, Ф. Кей-ган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм,
теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін. Особливою
популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський
економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган,
А. Голдмен.

Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання
держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального
фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів
валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової
маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання ВНП, динамікою
цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою (рис. 1.3).

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, на противагу неокласикам,
обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової
економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної
кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст
Дж.М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на
потреби подолання Великої депресії (1929—1933 рр.), яка поставила економічну систему
капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній
праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936), широко застосовувалися
провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм
змогу відносно швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного
зростання і динамічної рівноваги. Кейнсіанська концепція стимулювання попиту наведена
на рис. 1.4.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраф-фа, А. Хансен,
Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові
економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання,
перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого
є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та
ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами
складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних
і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути",
під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні
норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція,
представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клей та ін.) обґрунтовують
принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують
на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального
синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

Використана література

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства.
– К.:Атака, 2002.

2. Покропивний С.П.Економіка
підприємства. – К.:КНЕУ, 2001.

3 С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи
“Экономика” Москва, 1993г.

4. “Курс экономической теории”.
Под ред. Чепурина М.Н., Киров, 1994г.