Туреччина Економіко-географічна характеристика

Реферат

на тему:

Економіко-географічна характеристика країни. Туреччина

Площа - 781 тис. км²
.

Населення - 61,2 млн чоловік.

Столиця - Анкара.

Туреччина - південний морський сусід України. Відстань між Одесою і Стамбулом становить 690 км, від Криму до турецьких берегів - 250 км. Важлива географічна особливість Туреччини - розташування на перехресті шляхом з Європи в Азію і з Причорномор'я до Середземномор'я. Через Босфор і Дарда­нелли ведуть шляхи до Світового океану, а через територію Туреччини - з Європи візію.
Туреччина відіграє важливу геополітичну роль. Вона є членом НАТО і асоційованим членом Європейського Співтовариства і водночас - це частина величезного ісламського світу і тюркомовних країн, що займають величезну територію.

Туреччина - парламентсько-президентська республіка. За конституцією 1982 р. законодавча влада належить Великій Національній Асамблеї. Глава держави - президент. В адміністративному відношенні країна поділяється на вілайєти.

Європейська частина Туреччини - Фракія, порівняно добре освоєна територія з комфортним субтропічним кліматом. Азіатська частина - Анатолія - становить 97 % площі Туреччини. Гірський рельєф Східної і Центральної Анатолії з напіваридними ландшафтами разюче контрастує із зволоженою прибережною частиною Чорного, Егейського та Середземного морів.

Країна досить багата на різні види рудної та гірничо-хімічної сировини. Тут розробляють світового значення родовища хромітів, ртуті, сурми, вольфраму. Є уран, вугілля, нафта.

Клімат більшої частини країни - субтропічний середземноморський з воло­гою зимою, у внутрішніх районах - континентальний і сухий.

Населення.
Основна етнічна спільнота - турки, вони становлять 9/10 населення країни. На сході проживають кілька мільйонів курдів, а також араби, туркмени.

Розміщено населення вкрай нерівномірно. Густо заселені узбережжя Чорного. Егейського та Мармурового морів, тоді як Центральна і особливо Східна Анатолія - порівняно малолюдні. Половина населення живе в містах.

Найбільші з них Стамбул (7,5 млн чоловік), Анкара (2,6 млн чоловік),
Ізмір (2 млн чоловік), Ада-на, Бурса, Газіантеп, Конья.

Господарство.
Туреччина належить до середньорозвинутих країн з багатогалузе­вим господарством. Це - індустріально-аграрна країна, в якій поступово першість починає вести промисловість. Успішно розвивається нематеріальна сфера - торгівля, фінансова діяльність, міжнародний туризм, освіта і наука. В структурі ВВП частка промисловості (разом з будівництвом і транспортом) перевищує 40 %, сільського господарства - 20 %, хоча в ньому зайнято все ще половина економічно активного на­селення. Промисловість Туреччини добуває вугілля, нафту, залізні і хромові руди. Розвинуті легка і харчова промисловість доповнюються металургією, нафтоперероб­кою і хімією, підприємствами, що виробляють автомобілі та військову техніку, ус­таткування і транспортні засоби.

Man

.

Стамбул. Храм Святої Софії - пам'ятка візантійської архітектури

Основа сільського господарства країни - рослинництво, яке дає 2/3 продукції. Обробляється 28,5 млн гектарів, з них 3,8 млн - зрошувані землі. Також викори­стовується 24 млн гектарів пасовищ. Головні культури - зернові, зокрема пшени­ця, збір якої досягає 20 млн тонн. Вирощують ячмінь і кукурудзу. Важливе місце займають технічні культури - цукрові буряки, тютюн, бавовник, соняшник, а та­кож виноград, інжир (фіги), цитрусові, маслини. Тваринництво - переважно ек­стенсивне, використовує пасовища Центральної та Східної Анатолії. Розводять корів, овець, кіз, які дають цінну ангорську вовну (мохер).

Господарство Туреччини поступово переходить до моделі експортне орієнтова­ної економіки, яка активно виходить на світовий ринок. Основу становить експорт продукції легкої (особливо текстильної та швейної), харчової промисловості та сільського господарства. Туреччина вивозить тканини, одяг, вироби із шкіри, пшеницю, ізюм, інжир, сухофрукти, горіхи, тютюн, бавовну, мохер, хромову руду. До­возить рідке паливо, машини і обладнання. Негативний торговий баланс компен­сується грошовими переказами емігрантів (кілька мільйонів турків працює за Кордоном), доходами від туризму, іноземними позиками. Головні торгові партне­ри Туреччини - країни ЄС, особливо Німеччина, арабські країни, США та Японія.

Територіальні відмінності.
Туреччину можна умовно поділити на промисловий Захід, аграрно-промисловий Центр та Південь, аграрний Схід. На Заході основні

організуючі центри - агломерації Стамбулу та Ізміру, які пов'язані з розвинутими багатогалузевими економічними районами узбережжя Мармурового та Егейського морів. Важливі центри - Стамбул, Ізмір, Бурса, Газіантеп. У Центральній Анатолії виділяється Анкара - столиця Туреччини і стародавнє місто. Важливі сільськогосподарські райони знаходяться на узбережжі Чорного моря. Середземномор'я стало не тільки сільськогосподарським, а й промисловим, і провідним туристсько-рекреа­ційним районом, свого роду «валютним цехом» країни. Важливі міста тут - Адана. Мерсін, Анталья. Схід - найменш освоєна частина країни. Великими містами е Трабзон, Ерзурум, Діярбакір.