Американсько-українські відносини

Сучасн
і американсько-українські відносини

Перший етап українсько-американських відносин 25 грудня 1991 р. – 23 листопада 1994 року, це час дипломатичного дебюту нашої держави у відносинах з Сполученими Штатами Америки. Даний етап назначений трьома чинниками: ядерний фактор, процес міжнародного визначення України та перші кроки на світовій арені.

Дипломати мали важливе завдання – представити Україну світовій спільноті, щоб показати наші цінності, культуру, досягнення в науці, спорті для того щоб Україна могла гідно зайняти своє місце у світовій політиці. Не будемо забувати, що багато політиків забувати, що багато політиків зарубіжних країн, на початку, навіть не знали де знаходиться така країна, що це за народ, яка його історія. Україна мала чітко заявити: для чого створювалася ця держава, які її принципи, місце у світі, напрями діяльності.

На думку першого Міністра закордонних справ України Анатолія Зленка в наявних тоді умовах Україні треба було зразу ж відмовитись від ядерної зброї за чітко встановлену компенсацію. Ми зі свого боку вважаємо таке твердження цілком правильним і об’єктивним, яке відповідає політичним реаліям. Проте таке рішення оцінилося як шлях найменшого опору і наше керівництво під тиском депутатів правого крила Верховної Ради все ж вирішило ядерну зброю зберегти. Це породило сильний, навіть, жорсткий тиск на нашу державу, який у повному обсязі відчули на собі українські дипломати. Україна пішла шляхом розтягування мови ультиматумів на довший період, крок за кроком здаючи позиції і думаючи, що вдасться виторгувати більші компенсації, але це була помилка. Це рішення засвідчило близорукість тодішніх аналітиків, які не бачили реально тієї політики, яку проводили Сполучені Штати у світі.

На думку А.Зленка існувала негласна домовленість між США і Росією про спільні дії щодо позбавлення України ядерного потенціалу. Цікаво наскільки далеко могли зайти ці спільні дії в досягненні їхньої мети. Думаю не важко змоделювати цю ситуацію з наявної інформації сьогодні.

Питання ж не стояло просто: бути Україні ядерною державою чи безядерною. Вибір був з інших варіантів: чи бути в повній міжнародній ізоляції в умовах інфляції 1050% у 1993 р., піддатися внутрішній дестабілізації та ймовірній іноземній інтервенції з боку США та Росії, чи мати можливість реалізувати довгоочікувану державність.

Щодо підтве6рдження розвитку подій в рамах змодельованої ситуації то доказами є Югославія 1999 р., Афганістан 2001 р. Ірак 2003 р., Північна Корея.

Утворення держави з третім у світі ядерним потенціалом та з населенням і територією як Франція мала б призвести до зміни розстановки сил у системі міжнародних відносин. Але поступатись своїм місцем ніхто не хотів. Західні експерти очікували Україну за промисловим, науковим та ресурсним потенціалом як 7-му країну світу. У цей же час російські інформаційні агентства формували думку в Європі, що Україна непередбачувана держава і залишати її з ядерною зброєю не можна.

США не гребують військовими засобами при досягненні своїх як вони висловлюються, національних інтересів, навіть за межами своєї країни з 1824 року.

Це велике досягнення, що Україні вдалося втримати мир і стабільність для зміцнення своєї незалежності.

Чому США не реагували на розробку ядерної зброї Індією та Пакистаном, а так ревно роззброювали Україну? Тому, що між цими країнами встановилися рівновага на досить довгий період і це унеможливлює між ними війну, а значить у регіоні появиться стабільність. Україна ж могла стати лідером у своєму регіоні і для противаги використати було нікого. Зпрогнозувати розвиток подій в Україні було складно, тому нас мали роззброїти любими методами і це велике досягнення нашого уряду і дипломатів що цей процес пройшов мирно.

Скажемо відверто в цей час Україна надмірно ідеалізувала США і їхню політику в світі загалом. Це не давало цілісного бачення Сполучених Штатів, які замаскували свій експансіонізм в гасла гуманізму і демократизму. Це великий промах аналітиків і тих політиків, які кидали необгрунтовані гасла.

Другий етап, листопад 1994 – листопад 1997 років, це прорив українсько-американських відносинах. За цей час було прийнято переважну більшість двосторонніх міждержавних та міжгалузевих документів. Сполучені Штати в попередньому етапі добилась від України того що хотіли без військових засобів хоча й зовсім не дипломатичними методами. Це було, як не як, гучне досягнення, роззброїти країну з третім ядерним потенціалом, яке стало одним з великих зовнішньополітичних козирів Президента Клінтона.

Саме в цей час Україна мала отримати свої чесно зароблені дивіденди. І справді США підтримували України у взаєминах з Міжнародним Валютним Фондом, Світовим Банком де їхній голос мав велику вагу. За підтримки США український представник був обраний головною Генеральної Асамблеї ООН. Пожвавилася співпраця України з НАТО. У вересні 1996 р. сторони констатували вихід відносин на рівень стратегічного партнерства. З 1997 р. почала діяти Українсько-Американська Міждержавна комісія, яку очолили Президент України Л.Кучма та Віце-президент США А. Гор. Аналоги даної структури були створені зі сторони США тільки з Росією та Ізраїлем. Україна стала третім за розмірами одержувачем фінансової допомоги США після Ізраїлю та Єгипту.

Але чи діяли тут Сполучені Штати щиро, чи просто це був увічливий жест за наші уступки.

Українські дипломати подали продуктивну ідею реалізації іміджу України не лише ж марної, миротворчої країни, але й відповідальної за стабільність і мир в регіоні. Україна прагнула зайняти місце лідера в регіоні і взагалі впливової та авторитетної держави. З Цієї позиції США мали зацікавленість в Україні, але ми тут явно недопрацювали і в дечому себе переоцінили. Вдалі ідеї щодо регіонального партнерства були поховані устремлінням наших сусідів до ЕС та НАТО.

Але проблема тут глибше, попри вдалі успіхи у зовнішньополітичній діяльності України законсервувалася в середині держави. Ніяких змін не проходилася в середині держави. Ніяких змін не проходило.

США неодноразово наголошували, що Україна є ключовим елементом стабільності і безпеки на континенті, стратегічним партнером і потенційно важливим союзником США в регіоні. Але реальних кроків які б відповідали цим заявам не робилося. Українські політики та дипломати впадали у відчай коли бачили, що США називають реальну допомогу будь-яким країнам з якими їх відносини не настільки близькі як з Україною.

На нашу думку справа тут в тому, що є певні історично сформовані стереотипи, що певні території перебувають під впливом конкретних держав уже багато століть і таких стан справ стараються не порушувати. Для приладу Великобританія завжди вступала в війну коли інша держава намагалася зайняти Голландію. Потрібна ситуація є на Балканах та на Кавказі. Україна ж перебуває під впливом Росії і на Заході це розуміють.

Не довго Україна захоплювалася “перлиною” Західної демократії незважаючи навіть на те, що встигла стати зразковим учнем Америки. У листопаді 1997 р. було підняте американською стороню питання Бушерського проекту, тобто продажі Харківським ВО “Турбоатом” турбін до Ірану на будівництво АЕС. Це знову був ультиматум. Комерційна ціна проекту була в рамках 2 млрд. дол. А це працюючі заводи і виплачені зарплатні.

Наш романтизм щодо Америки отримав сильного удару й почав розвіюватись.

Не зважаючи на те, що наша держава погодилась на пропозицію свого стратегічного партнера, ставлення США до України стало холоднішим.

Отже, якщо дружити з світовим гегемоном то значить треба підлаштовуватись під його політику, щоб не попасти в розріз інтересів.