Найпоширеніші мовні сімї і групи

На думку мовознавців, у неандертальців ще не було мови, можливо вони користувалися якоюсь примітивною сигналізацією, яка, однак, не була мовою в нашому сучасному розумінні.  

      Розмовляти вміли кроманьйонці (або неоантропи - нові люди) і їхня мова вже певною мірою була схожа на сучасні мови. Залишки кроманьйонців знайдені в гроті Кро-Маньйон у Франції. Вони жили в добу пізнього палеоліту. Цю добу прийнято датувати від 50 до 25 тис. років до н. ч. Микола Чмихов датує початок появи кроманьйонців близько 40 тис. років тому. Саме в цей час люди вже були схожі на нас і розмовляли різними мовами: високий зріст, пряме чоло, виступаючий ніс, довгоголовість - ось риси, притаманні вже кроманьйонцям. Саме цей тип людини, на думку вчених, був прапредком сучасної європеоїдної раси. Одночасно з європейськими кроманьйонцями на інших континентах існували й інші расові типи: монголоїди (в Азії), негроїди (в Африці).

      В науці існує дві теорії виникнення мов. Вперше в 1865 р. німецький вчений-природознавець Шляйхер запропонував генеалогічну теорію розвитку мов, яку для простоти вивчення ще стали називати "теорією родовідного дерева". Така теорія прижилася на довгий час у школах, навчальних закладах, і подекуди нею користуються і досі. Але лінґвістична наука розвивається, їй стають відомі ряд фактів, які не можливо пояснити з допомогою цієї теорії. Тому в германістиці вона вже давно зазнала забуття, але в славістиці ще тримається (за І. Огієнком: Історія української літературної мови. - К., 1995, с. 53).

      Вже з 1875 р. німецьким вченим Йоганом Шмідтом була висунута теорія хвиль, за якою мови розвиваються одночасно і плавно переходять одна в одну (між мовами нема кордонів, як між державами). Таке мовне явище вчений порівняв з каменем, кинутим у воду, від якого розходяться круги хвиль. Тому сусідні мови мають спільні риси. Наприклад, західно-українські діалекти ближчі до польської мови, а східно-українські - до російської. Шмідт у своїй схемі розмістив словґянські народи по колу, справа наліво, зі сходу на захід: Русь, поляки, сорби (полабські словґяни), чехи, словінці, серби, хорвати, болгари. Така класифікація заперечує поділ словґян на певні групи, чим мовознавство займалося довгий час.

      Мови світу навіть сьогодні важко порахувати. За одними даними їх налічується всього понад 2500, за іншими - близько 5000 (точну цифру неможливо встановити через розмитість меж мов і діалектів).  

      1. Найбільшими групами мов вважаються мовні макроспільноти: ностратична, афразійська (або семіто-хамітська), сінокавказька. У межах цих макроспільнот виділяються по кілька мовних сімей, що дає змогу встановити їхню генеалогію.

      2. Сучасні мовні сімґї почали формуватися ще за доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вчений В. М. Ілліч-Світич в 60-х роках ХХ ст. започаткував реконструкцію ностратичної прамови, яка згодом була визнана мовознавцями (Этимология. - М., 1967; 1968). Нині вважають, що мовами ностратичної сімґї говорить близько 61 % всього людства.

      Мовознавці вважають, що до ностратичної макросімґї належать: індоєвропейська, уральська, картвельська, алтайська, еламо-дравідійська, ескалеутська мовні сімґї. За часів мезоліту вже намітилися контури майбутніх мовних сімей, які вже мали значні відмінності (праіндоєвропейська, прасемітська та інші).

      3. Мовні сімґї поділяються на мовні гілки (групи мов). Початок дослідженню спорідненості індоєвропейських мов поклав Вільям Джонс, який був членом Верховного суду в Індійському місті Калькутта. Він вивчив священну мову Вед, щоб зрозуміти тексти Ріґведи, і помітив споріднені риси між санскритом і мовами багатьох європейських народів. Це сталося в 1786 р. і дало поштовх мовознавцям зайнятися цією проблемою на вищому професійному рівні. З цього часу бере свій початок й індоєвропейська теорія спорідненості народів.

      Прабатьківщину індоєвропейської прамови, як і початок "сотворення світу", первісно шукали в біблійних легендах - поміж річками Тигром та Євфратом, але скоро цей навґязаний багатьом народам стереотип мислення зазнав краху, і цю азійську теорію відкинули через її наукову неспроможність. Як встановлено наукою, прабатьківщина індоєвропейських народів знаходилася в Європі, звідки вони розселилися в інші реґіони Землі.

      Тому нині аж 45 % всього населення світу розмовляють індоєвропейськими мовами; 5 % - мовами афроазійської (семіто-хамітської) мовної сімґї; 4 % - дравідійської; 6 % - алтайської (у тому числі японською - 3 % і корейською - 1 %); 0,5 % - уральською; 0,1 % - картвельською.

      Розглянемо класифікацію мовних сімей, з мовними групами, які до них належать.

      І. Індо-європейська сімґя мов, до якої належать такі групи мов:

      індоарійська (до якої входять: гінді, урду, гіндустані, бенгалі, пенджабі, санскрит та ін.);

      іранська (перська, афганська, таджицька, осетинська, курдська, а також і мертві вже мови: давньоперська, пехлеві, скіфська, сарматська, сакська);

      грецька (новогрецька,класична грецька, мікенська);

      кельтська (ірландська, бретонська, уельська, гальська),

      германська (англійська, німецька, голландська, шведська, норвезька, данська, ісландська, мертва готська та ін.);

      романська (іспанська, португальська, французька, італійська, румунська, молдовська, мертва латинська та ін.)

      балтська або летто-литовська (литовська, латиська, пруська);

      словґянська (польська, чеська, словацька, українська, білоруська, російська, сербохорватська, болгарська, македонська, а також мертві полабські).

      вірменська;

      фрігійська;

      тохарська;

      албанська;

      ілірійська (до якої входять мертві мови: фракійська, ілірійська, дакійська);

      анатолійська (мертві мови гетська, палайська, лувійська, лідійська).

      ІІ. Уральська сімґя мов ще має назву угро-фінської і є територіально близькою сусідкою індоєвропейської сімґї. До неї належать:

      угорська гілка мов (хантийська або остяцька, мансійська або вогульська, угорська або мадярська);

      фінська (фінська-суомі, естонська, карельська, вепська, вотська, лівська, лапландська, марійська або черемиська, мордовська, комі-пермґяцька, удмуртська, мерянська, муромська).

      Вважають, що уральська мовна єдність проіснувала до VІ-V тис. до. н. ч. і в ІV тис. до н. ч. розпалась. Значна частина угро-фінів на початку ІІ тис. н. ч. була асимільована московитськими племенами радимичів і вґятичів і становить значний відсоток у російському етногенетичному процесі.   

      Зокрема, такі народи як меря і мурома повністю асимільовані росіянами, увійшли до російського етносу.

      ІІІ. Тюркська (алтайська) сімґя мов включає в себе понад 30 мов: турецьку, узбецьку в Узбекистані та Афганістані, азербайджанську в Азербайджані та Ірані, татарську, туркменську, башкирську, казахську, киргизьку, чуваську, алтайську або ойротську та ін.

      IV. Семіто-хамітська (афразійська) сімґя включає: семітську, берберську, кушитську, чадську мовні гілки. Про розгалуження гілок цієї мовної сімґї нема одностайної думки в лінґвістичних колах. Найпоширенішою із семітської гілки мов є арабська, якою розмовляють жителі всіх арабських країн. Іврит та ідиш сьогодні відроджуються, але досі залишаються малопоширеними.

      V. Кавказька сімґя мов має такі гілки:

      картвельску або іберійську (що включає такі мови: грузинську, занську або мегрелочанську, сванську);

      абхазо-адигейську (кабардино-черкеська, адигейська, абхазька, абарзинська мови);

      нахсько-дагестанську (аварська, лезгинська, лакська, даргинська, чеченська, інгуська та ін. мови).

      VI. Китайсько-тибетська сімґя мов посідає друге місце за поширеністю в світі. Вона має дві гілки:

      китайську або хань і дунганську або хуей;

      тибето-бірманську (бірманська, тибетська мови).

      VII. Австронезійська сімґя мов включає понад 150 мов, які поділяються на 4 великі гілки, і посідає третє місце в світі за кількістю людей, що розмовляють нею. Це населення численних островів Південно-Східної Азії. До цієї сімґї входять такі гілки:

      індонезійська;

      полінезійська;

      меланезійська;

      мікронезійська.

      VIII. Папуаська сімґя мов може бути названа так лише умовно, бо ці мови мають різне генеалогічне походження і не є однотипними. Ними розмовляє населення Нової Ґвінеї, Соломонових островів.  

      ІХ. Америндська мовна сімґя (індіянська) дуже різноманітна внаслідок пізніших асиміляційних процесів. Однак, вчені стверджують первісну єдність усіх індіянських мов аборигенів Америки, яка сформувалась ще 15-20 тис. років тому. Нині деякі індіянські мови вже позначені впливом міґрантів з Азії.

      Крім цих названих мовних сімей, існує ще багато мов, які не піддаються класифікаціям (напр., японська та корейська). Важко встановити споріднені звґязки між албанською, грецькою та вірменською мовами тощо.

      Мовознавці визнають, що в прадавні часи могла існувати балто-словґянська мовна спільнота, яка розпалась на рубежі ІІ-І тис. до н. ч., а формування окремої прасловґянської мови відбувалося в лісостеповій Україні, особливо в Середньому Подніпровґї протягом усього ІІ тис. до н. ч. Саме тут переважають найархаїчніші форми словґянських назв річок.

      Сучасний поділ словґянських мов на групи має не генеалогічний а чисто територіальний принцип. Це три групи:

      східно-словґянська (українці, білоруси, росіяни) П. Й. Шафарик відніс до них ще й четверту - новгородців або північно-русів;

      західно-словґянська (поляки, полабські словґяни, лужичани, чехи, словаки);

      південно-словґянська (болгари, серби, хорвати, словінці, македонці).

      Словґянська прамова виділилася з індоєвропейської прамови та існувала впродовж 2 тисяч років. Словґянські племена були досить рухливими, часто змінювали свої насиджені місця, мандруючи в пошуках кращих просторів для своєї господарської діяльності. Однієї влади над ними не було, тому й не виникло передумов для створення єдиної державної мови. Тому на своїй прабатьківщині прасловґянська мова розпалася на безліч місцевих діалектів, з яких пізніше сформувалися окремі словґянські мови. Період формування цих мов тривав близько чотирьох століть (VI-Х ст.).

      П. Й. Шафарик вказував, що східнословґянських народів є не три, як це досі було прийнято вважати, а чотири. Четвертим народом, що має свої мовні й етнографічні особливості, він назвав північно-русів або новгородців. Цю думку словґянського дослідника в ХХ ст. підтримав українець-етнолог Д. Зеленін, який дослідив етнографічні особливості північно-русів і виявив суттєві відмінності новгородців від власне московитів-росіян.    

      Асиміляція новгородців, що здійснювалась цілеспрямовано за наказами московських царів, починаючи від Івана Грозного, далася взнаки насамперед в їхній етнічній свідомості (ми - русичі, значить "русскіє"), однак, свої окремішні мовні та етнографічні особливості вони зберегли впродовж багатьох віків.

      Висновок: вивчення мовних явищ, їх поширення, генетичної спорідненості та інших якостей дає змогу краще пізнати етногенез народів, що є носіями тих чи інших мов. А це розширює наші пізнавальні можливості, дає змогу краще зрозуміти світ і себе в ньому.