Методологія платіжного балансу України

9.1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Платіжний баланс

— це структура макроекономічних по­
казників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фі­
нансування.

Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовніш­ньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображають­ся цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення ка­піталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжного балансу країни.

Стан платіжного балансу держави є одним із базових показни­ків для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держа­ви, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.

Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використан­ня резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її дер­жавності.

До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов'язань країни давалися в розрізненому вигляді в тор­говельному балансі, балансі фінансових ресурсів та валютному пла­ні країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе відповідальність за скла­дання узагальненого платіжного балансу України. При цьому вра­ховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.

Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого пе­редбачено формування багатосторонньої системи платежів за по­точними розрахунками, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на між­народній фінансово-економічній конференції. Був розроблений ме­ханізм регулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у світовій та на­ціональних валютних системах. Україна стала членом МВФ з ве­ресня 1992 р.

Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою ва­лютною системою. У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сфері об­мінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу за­гального економічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як зовнішньої, так і внут­рішньої економічної політики. За вимогами розділу 5 Статті VIIIта розділу 3(6) Статті IVСтатей угоди Міжнародного валютного фон­ду країни-члени зобов'язані подавати МВФ дані з платіжного балан­су, необхідні для виконання його функцій.

Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципам скла­дання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшості єв­ропейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої покладено банківську звітність. Націо­нальний банк України фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтями платіжного балан­су стосовно окремих країн та валют.

У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами
та нерезидентами
держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної території
України.

Операції платіжного балансу
— це рух економічних цінностей,
що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або
втрату економічних цінностей.

Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права влас­ності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фі­нансовими вимогами і зобов'язаннями.

В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічні взаємовідносини між холдинго­вою компанією і дочірнім підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається такий потік економіч-

них цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї
країни та зменшується багатство іншої.

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками,
а не з запасами ре­сурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протя­гом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань дер­жави на визначений момент часу.

Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних цінностей.

Економічна територія країни

є її географічною територією, управління якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщу­ються люди, товари та капітал.
Економічна територія охоплює: повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, виключне право володіння яким має дана країна, територіальні анк­лави (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших краї­нах і використовуються даною державою на орендній основі або че­рез придбання власності для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей). Тобто до економічної території країни може нале­жати територія, на якій розташовані посольства, консульства, війсь­кові бази, а також вільні зони і підприємства, що керуються з берега і розташовані в прибережних водах.

Економічна територія країни не включає
територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними ор­ганізаціями, хоча фізично вони розташовані в географічних кордо­нах цієї країни. Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економічної території США.

Отже, економічна територія країни не обов'язково збігається з державними кордонами, вона складається з географічної території, що адмініструється національним урядом.

Поняття «резидент»
— головне концептуальне поняття платі­жного балансу, оскільки останній грунтується на економічних від­носинах між резидентами і нерезидентами. Поняття резидентності є єдиним для системи національних рахунків, монетарної статис­тики та статистики платіжного балансу. Треба, однак, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час складання платіж­ного балансу, зовсім не пов'язаний з терміном «національність», а точніше з громадянством. Так, фізичні особи, що постійно
прожи­вають на території України, є її резидентами незалежно від їхньо­го громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини належать ро-бітники-мігранти, які працюють і проживають у цій країні не менше одного року.

Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньо­економічної діяльності, які діють на економічній території держави. Це — домашні господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє господарство; юридичні особи і суспільні організації, такі як корпо­рації і квазікорпорації (наприклад, дочірні підприємства при прямих інвестиціях).

Виділимо кілька типів підприємств, установ та організацій, що є
резидентськими в економіці даної країни.

1. Підприємства,
що мають центр економічної заінтересованості в даній країні, тобто виробляють тут значний обсяг товарів (послуг) тощо. Це можуть бути різні види підприємств — приватні, держав­ні, ті, що контролюються державою, та ін. Вони повинні мати на да­ній економічній території хоча б одну виробничу структуру, якою управляють протягом певного періоду (рік або більше),
повний та окремий комплекти звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компа­нією), сплачувати податки країні-господарю, мати поточний раху­нок, формувати фонди для своєї діяльності.

Прибережні підприємства,
що беруть участь у процесі вироб­ництва, є резидентами тієї країни, в прибережних водах якої вони перебувають, незалежно від того, чи розташовані вони в спеціаль­них зонах і т. п.

Підприємства, що працюють з пересувним обладнанням
(кораб­лі, повітряні судна, бурові вишки та платформи, залізничний рухо­мий склад) у міжнародних водах і повітряному просторі, є резиден­тами тієї країни, де розташовані їхні управлінські структури.

«Закордонні» підприємства,
залучені до виробничого процесу в даній країні (включаючи складання компонентів виробу, виготовле­них за кордоном), є резидентами економіки тієї країни, де вони роз­ташовані.

Компанії,
що повністю чи частково засновані за кошти іноземно­го капіталу, але розташовані в даній країні і здійснюють у ній еко­номічну діяльність, вважаються її резидентами. Це стосується, на­приклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.

Представництва іноземних компаній,
які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають у країні не менше року,
є її резидентами. Так само і представництва українських компаній за кордоном є резидентами тієї країни, де розташовані і здійснюють свою діяльність.

2. Некомерційні установи і корпорації
є резидентами тієї краї­ни, за законами і постановами якої вони були створені і в якій їхнє функціонування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно ви­знане та задокументоване.

3.
Установи органів державного управління,
розташовані на
території даної країни, є її резидентами. Вони включають усі уста­
нови органів управління на центральному, обласному та місцевому
рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші
структури державного управління, розташовані за межами країни.
Будь-яка діяльність таких установ, наприклад будівельні роботи під
час спорудження посольств, вважається такою, що експортується
країною, в якій знаходиться анклав. Заробітна плата, що виплачу­
ється найнятому на місці персоналу, вважається платежами на ко­
ристь резидентів економічної території, на якій розташоване по­
сольство.

Міжнародні організації
не вважаються резидентами жодної на­ціональної економіки. Вони являють собою екстериторіальні оди­ниці і не є резидентами країни, в якій розташовані. Заробітна плата, що виплачується персоналу, вважається платежами резидентам тієї країни, в якій вони перебувають не менше одного року.

4.
Домашнє господарство
як сектор економіки вважається ре­
зидентом даної країни, якщо воно має в ній центр своєї економіч­
ної заінтересованості і ця країна є основним місцем проживання
його членів. Усі фізичні особи — члени такого домашнього гос­
подарства вважаються резидентами даної країни. Член домаш­
нього господарства, який залишає економічну територію своєї дер­
жави, але через певний обмежений проміжок часу повертається
назад, продовжує бути її резидентом, навіть якщо такі поїздки
систематичні. Центр економічного інтересу цих фізичних осіб за­
лишається в країні за місцем проживання. Якщо фізична особа
приїжджає у свою країну тільки з короткими візитами і заснувала
домашнє господарство за кордоном, то вона не вважається більше
резидентом своєї країни.

До категорії «резиденти» також належать:

— мандрівники, тобто особи, які залишають економічну терито­
рію своєї держави на обмежений строк у справах, для відпочинку,
поліпшення здоров'я, підвищення рівня освіти, з релігійних та ін­
ших мотивів;

— особи, які працюють деякий час на іншій економічній тери­
торії, тобто не на тій, де розташоване домашнє господарство, члена­
ми якого вони є (сезонні робітники, іноземні студенти).

— працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім
повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні пра­
цівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві;
персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається
на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного
обладнання, які частково або повністю використовуються поза еко­
номічною територією).

9.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Статистика платіжного балансу повинна мати певну узгоджену структуру, якомога більше пристосовану для реалізації цілей макро­економічної політики (в тому числі і формування напрямів її розвит­ку). За своїм призначенням та методологією складання платіжний баланс має збалансовувати обсяги зовнішньоторговельної діяльнос­ті країни за видами з обсягами розрахунків.

Платіжний баланс складається з:

— поточного рахунку,
в якому відображаються потоки товарів,
послуг, прибутків і поточних трансфертів;

— рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій,
в
якому відображаються капітальні трансферти і придбання/розмі­
щення нематеріальних, нефінансових активів, а також фінансових
активів і пасивів.

У загальному вигляді структуру платіжного балансу можна представити таким чином:

І. Поточний рахунок:

— товари,

— послуги,

— доходи,

— поточні трансферти.

ІІ. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

А. Рахунок операцій із капіталом

— капітальні трансферти

Б. Рахунок фінансових операцій

— прямі інвестиції,

— портфельні інвестиції,

— інші інвестиції,

— резервні активи:
монетарне золото,
спеціальні права запозичення,
резервна позиція в МВФ,
інші зарубіжні активи.

І. Поточний рахунок.
На цьому рахунку відображається рух реальних цінностей через державний кордон. Від'ємне сальдо на поточному рахунку є ознакою того, що імпорт реальних цінностей перевищує їх експорт, тобто країна потребує зовнішнього фінансу­вання та є споживачем іноземного капіталу.

Питання, в якій формі надходить цей капітал — у формі зростан­ня міждержавної заборгованості, обсягів іноземного кредитування

чи притоку іноземних інвестицій, вирішується на основі аналізу стану рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій. Сальдо на рахунку показує чистий приріст чи зменшення національного доходу внаслідок зовнішньоекономічних відносин даної країни з іншими державами. Сальдо поточного рахунку та сальдо рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій, власне, і складають сальдо платіжного балансу.

Розглянемо окремі статті поточного рахунку
платіжного балансу.

Стаття «Товари»
охоплює більшість операцій поточного рахун­ку, що відображають перехід права власності на товари (експорт і імпорт) від нерезидента до резидента і в зворотному напрямі. На­голосимо, що під час обліку операцій за цією статтею поточного рахунку необхідно мати на увазі такі її особливості:

1. Енергоносії
— виділяються окремим кодом.

2.
Товари для перероблення
— це товари, які перетинають кордон
із метою їх перероблення, після чого повертаються до країни —
власника товару. Категорія товарів для перероблення не передбачає
переходу права власності. Ці товари враховуються на валовій основі
(повна вартість товарів до та після перероблення). Якщо ж мають
місце платежі саме за перероблення
товарів, вони враховуються за
категорією інших ділових послуг.

3.
Ремонт товарів
— вартість ремонту пересувного обладнання,
який виконується нерезидентом або для нерезидента. До цієї статті
не належать
інші види ремонту: ремонт будівель та споруд (бу­
дівельні послуги), ремонт комп'ютерної техніки (комп'ютерні та
інформаційні послуги) та технічне обслуговування транспортного
обладнання в морських та повітряних портах (інші послуги на тран­
спорті).

4.
Товари, придбані у портах транспортними організаціями
—
пальне, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали.
Надання супутніх послуг (технічне обслуговування транспортних
засобів, лоцманські послуги тощо) не належать до цієї статті.

5. Немонетарне золото
— золото як засіб накопичення та золото
промислового призначення, яке не включається в резервні активи
органів грошово-кредитного регулювання.

Стаття «Послуги»
відображає рух коштів, пов'язаних з наданням як традиційних послуг, наприклад організація поїздок і перевезень, так і нових— комунікаційні, фінансові і комп'ютерні послуги, забезпечення авторських і ліцензійних прав, різного роду ділові послуги тощо. Роль нових послуг у міжнародній торгівлі зростає. Мандрівник (споживач послуг) потребує товарів і послуг країни, що приймає (постачальника послуг).

Основні види послуг:

Транспортні послуги
— вантажні та пасажирські перевезення всіма видами транспорту та супутні послуги. За пунктом «інше» ві-

дображаються допоміжні послуги, у тому числі оренда транспорт­них засобів разом з екіпажами, а також складування, навантажу­вання, розвантажування, технічне обслуговування транспортних за­собів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов'язані з пасажирськими та вантажними перевезеннями. Викорис­тання терміну «інший транспорт» потребує конкретного уточнення виду транспорту.

Послуги за статтею «Подорожі»
відображають вартість усіх видів товарів та послуг, придбаних приїжджими. За цією категорією послуг враховуються платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, а також при­ватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів (у тому числі іноземних студентів), готівкова валюта, продана на відрядження, тощо.

Комунікаційні послуги
— послуги зв'язку, в тому числі телеко­мунікаційні, забезпечення телефонного, телексного, телеграфного зв'язку, радіомовлення, електронної пошти, супутникового, факси­мільного та телевізійного зв'язку, поштові послуги.

Будівельні послуги
— будівництво об'єктів, монтаж обладнання, ремонт будівель та споруд за межами економічної території.

Страхові послуги
— охоплюють різні види страхування, що здій­снюються страховими компаніями-резидентами для нерезидентів, і навпаки (наприклад, страхування зовнішньоторговельних вантажів). Фінансові послуги
— це послуги фінансових посередників (на­приклад, у зв'язку з відкриттям кредитних ліній), виплата чи стяг­нення комісійних
за операції з акредитивами, банківськими акцеп­тами, фінансовим лізингом.
Як фінансові послуги кваліфікуються також виплата чи стягнення комісійних за проведення операцій з цінними паперами, за управління активами, за обслуговування коре­спондентських рахунків та ін.

Комп 'ютерні та інформаційні послуги
— оброблення баз даних, упровадження програмного забезпечення, включаючи розроблення і програмування конкретних систем замовника, управління обчислю­вальними комплексами, консультації у сфері обчислювальної техні­ки,
експлуатація та ремонт обчислювальної техніки, послуги інфор­маційних агентств, пряма (індивідуальна) передплата на періодичні видання.

Роялті та ліцензійні послуги
— офіційно дозволене використан­ня нематеріальних активів
(патенти, ліцензії, авторські права, тор­говельні знаки, технології). Проте придбання
та продаж
таких акти­вів належать до операцій із капіталом (капітальні трансферти).

Послуги приватним особам та послуги у сфері культури і відпо­
чинку
— створення художніх фільмів, радіо- і телевізійних програм, проведення спортивних, культурних та оздоровлювальних програм, послуги, пов'язані з навчанням чи лікуванням за кордоном.

Урядові послуги
— зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, які вони проводять із рези­дентами тієї країни, де розташовані.

Інші ділові послуги
— різноманітні види ділових, професійних, технічних та пов'язаних із науково-дослідною діяльністю послуг, які не увійшли до наведених вище категорій послуг. Це, зокрема:

а)перероблення давальницької сировини;

б) операційний лізинг — оренда обладнання без персоналу, зда­
вання в оренду (чартер) морських і повітряних суден та іншого
транспортного обладнання без команди та екіпажу;

в)послуги з підготовки документів, консалтинг у сфері бухгал­
терського обліку, аудиту й податкового законодавства, надання опе­
ративної допомоги фірмам;

г) послуги в галузі реклами та маркетингу, проведення виставок
та торговельних ярмарків;

д) наукові дослідження та дослідно-конструкторські розроблен­
ня, виконані резидентами для нерезидентів, і навпаки;

ж)архітектурні, інженерні та інші технічні послуги, геологіч­
на розвідка, перевірка та сертифікація якості продукції, технічний
контроль;

з) послуги в галузі сільського господарства, видобування корис­
них копалин, перероблення на місцях тієї продукції, яка надійшла за
імпортом і не підлягає реекспорту, і навпаки (наприклад, перероб­
лення ядерних відходів);

к) послуги з добору кадрів (наприклад, екіпажів суден), письмово­го та усного перекладу, оплата будівельних матеріалів компаніями-не-резидентами, що ведуть будівельні роботи на території даної країни.

л) агентські послуги — оплата компаніями послуг їхніх закор­донних агентів, у тому числі представництв.

До статті «Доходи»
поточного рахунку входять компенсації пра­цівникам, доходи від інвестицій (доходи від прямих інвестицій та інші дивіденди і проценти). Ця стаття відображає взаємозв'язок між доходами і капітальним рахунком, а також між платіжним балансом і балансом зарубіжних інвестицій.

Основні види доходів, що відображаються на поточному ра­хунку:

Оплата праці
— заробітна плата та інші виплати, отримані робіт­никами та службовцями за межами країни, резидентами якої вони є.

Доходи від прямих інвестицій:

а)дохід від пайової участі в капіталі компаній — дивіденди, роз­
поділений та нерозподілений прибуток закордонних відділень, реін-
вестований прибуток;

б)проценти за борговими зобов'язаннями — це проценти, які
сплачує прямому інвестору підприємство прямого інвестування, і
навпаки.

Дохід від портфельних інвестицій
являє собою рух коштів між резидентами і нерезидентами, що виникає внаслідок володіння акці­ями, облігаціями, довгостроковими цінними паперами, інструмен­тами грошового ринку. До нього належать:

а)дохід від пайової участі в капіталі компаній (дивіденди);

б)дохід за борговими зобов'язаннями (проценти).
Дохід від інших інвестицій:

а)проценти за довгостроковими кредитами (гарантованими або
негарантованими);

б)інший дохід від інших інвестицій — проценти за іншими фі­
нансовими вимогами/зобов'язаннями (міжбанківськими кредитами,
позиками, депозитами, за користування залишками коштів на кор­
рахунку та ін.).

Стаття «Поточні трансферти»
відображає операції, проведені на безоплатних засадах. Ця група операцій збільшує доходи та спо­живання країни-одержувача за рахунок доходів та споживання краї-ни-постачальника. Поточні трансферти включають грошові транс­ферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги, щорічних або регулярних внесків у міжнародні організації, оплати урядом або міжнародними організаціями витрат (у тому числі і за­робітної плати співробітникам) на надання технічної допомоги.

Сектор державного управління
— гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки і штрафи, сплачені нерезидентами державним органам України.

Інші сектори:

а)грошові перекази осіб, які працюють за кордоном, — безоп­
латні грошові перекази сім'ям;

б)інші трансферти — дарування, спадок; аліменти та інші ви­
плати на утримання дітей; пенсії та інші виплати в межах програм
соціального забезпечення, що виплачуються недержавними органі­
заціями; приватні перекази, що надходять резидентам від нерезиде­

нтів, або навпаки;
періодичні відрахування (включаючи членські
внески) в благодійні, релігійні, наукові і культурні організації; спла­
та мита і штрафів, якщо вона проводиться резидентами України на
користь державних органів інших країн.

II
.
Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.

Цей рахунок поділяється на рахунок операцій із капіталом та раху­нок фінансових операцій.

У рахунку операцій із капіталом
відображаються всі виплати за капітальними трансфертами і за придбання/розміщення нематері­альних, нефінансових активів. Капітальні трансферти можуть бути в грошовій і матеріальній формах. Грошові капітальні трансферти призначені для придбання/розміщення основних фондів. Капітальні

трансферти в матеріальній формі є відображенням зміни права влас­ності на основні фонди, списання дебіторської заборгованості.

У рахунку фінансових операцій
показуються всі операції, пов'я­зані зі зміною права власності на іноземні фінансові активи або пасиви країни. Насамперед це операції, що полягають у пред'яв­ленні та погашенні фінансових вимог однієї країни до інших країн, і навпаки.

Основним компонентом рахунків операцій з капіталами та фінан­сових операцій є капітальні трансферти.
Трансферт вважається капітальним, коли має місце передача права власності на основний капітал або анулювання боргу кредитором, коли одна із сторін не отримує вартісного еквівалента.

Капітальні трансферти сектора державного управління
— це " державні трансферти на інвестиційні цілі, тобто капітальні тран­сферти державних органів на користь організацій-нерезидентів. Во­ни призначені для повного або часткового покриття видатків на придбання основного капіталу (наприклад на фінансування велико­масштабних будівельних проектів). Формою капітальних трансфер­тів сектора державного управління є також податок на спадок.

Капітальні трансферти інших секторів
— це інвестиційні суб­сидії, передача права власності на основний капітал, спадок на користь некомерційних організацій-нерезидентів з метою фінансу­вання валового накопичення основного капіталу (наприклад, на бу­дівництво приміщення бібліотеки); грошові перекази мігрантів (пе­рекази у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання); податки на спадок у формі капітальних трансфертів інших секторів.

Придбання/реалізація нефінансових активів
— придбання/реалі­зація землі та її надр, а також активів нематеріального характеру (патентів, авторських прав, ліцензій, торгових знаків).

До статті «Прямі інвестиції»
належать операції з придбання ін­вестором контрольного пакета акцій, з тим щоб мати вирішальний голос в управлінні підприємством, розташованим за межами країни-інвестора. Зауважимо, однак, що інвестор може бути й одноосібним власником підприємства.

Капітал у формі прямих інвестицій
— це: 1) капітал, вкладений прямим інвестором у зарубіжне підприємство прямого інвестування; 2) капітал, отриманий прямим інвестором від такого підприємства.

Облік прямих інвестицій провадиться за принципом їх спрямо­ваності (інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку).

Прямі інвестиції можуть набувати таких форм. Акціонерний капітал
— капітал відділень, акції дочірніх та асо­ційованих підприємств, крім «неголосуючих» привілейованих акцій, а також інші капіталовкладення (capitalcontributions) прямого інвесто­ра, що збільшують статутний фонд підприємства прямого інвестування.

Реінвестований прибуток
являє собою ту частину прибутку під­приємств прямого інвестування, що належить прямому інвестору і не підлягає розподілу. Цей прибуток збільшує розмір іноземних ак­тивів держави, резидентом якої є прямий інвестор.

Інший капітал
у формі прямих інвестицій («міжфірмовий борг») охоплює всі операції із залучення коштів і кредитних ресурсів, що мають місце між прямим інвестором і підприємствами прямого ін­вестування. За цією позицією також враховуються «неголосуючі» привілейовані акції дочірніх і асоційованих підприємств, що не да­ють права на участь у додаткових прибутках. Вкладення коштів у
нерухоме майно приватними особами
(наприклад, у будівництво дачних та інших будівель для власного використання та здавання в
оренду) теж належить до цієї категорії.

У статтю «Портфельні інвестиції»
входять операції з тими ак­ціями та іншими борговими цінними паперами, що не належать до прямих інвестицій і перетинають кордон країни.

Стаття портфельні інвестиції рахунку
фінансових операцій включає операції з акціями, іншими цінними паперами та похідни­ми фінансовими інструментами, за винятком тих випадків, коли ці операції належать до прямих інвестицій чи резервних активів. Ха­рактерною рисою цих інструментів є те, що вони можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Операції з портфельними інвестиціями можна розділити на дві групи: операції з фінансовими активами (зарубіжні цінні папери) та з фінансовими зобов'язаннями (вітчизняні цінні папери).

За видом фінансового інструмента розрізняють такі операції з портфельними інвестиціями:

— операції з цінними паперами, які дають право на участь у ка­

піталі,
тобто операції з акціями різних типів, сертифікатами участі,
які замінюють акції, всіма видами капіталовкладень у довірчі това­
риства та інвестиційні фонди.

— операції з борговими цінними паперами:
1) з облігаціями та
іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язан­
нями; 2) з інструментами грошового ринку (борговими цінними па­
перами, термін погашення яких з моменту їх випуску становить рік
або менше року — казначейські зобов'язання, векселі, банківські
акцепти, короткострокові депозитні сертифікати); 3) з похідними
фінансовими інструментами (опціони, варранти).

Стаття «Інші інвестиції»
охоплює операції, що стосуються різ­них видів інвестицій, таких як торговельний кредит, інші види зов­нішніх позик, валюта й депозити, використання кредиту МВФ тощо.

«Інші інвестиції» — це категорія фінансових операцій, які не ввійшли до статей «Прямі інвестиції», «Портфельні інвестиції» та «Резервні активи».

Як і портфельні інвестиції, інші інвестиції розподіляються на «інші інвестиції
— активи»
та «інші інвестиції
— пасиви»
відповід­но до їхньої належності до фінансових активів чи фінансових зо­бов'язань країни.

За видом фінансового інструмента операції з іншими інвестиція­ми класифікуються так.

Торговельні (комерційні) кредити
— це вимоги та зобов'язання, що виникають внаслідок того, що продавець надає кредит безпосе­редньо покупцю товарів,
або покупець здійснює попередню оплату
(банківські позики на фінансування зовнішньоторговельних опе­рацій до цієї категорії не належать, вони враховуються разом з позиками).

Позики
— це пряме надання кредитором боржнику певної суми коштів; крім того, до категорії позик входять платежі за угодами РЕПО (Repurchaseagreement), виплата основної суми боргу за фіна­нсовим лізингом.
Залежно від початкового терміну погашення пози­ки поділяються на довгострокові та короткострокові.

Довгострокові позики
— це кредити МВФ та інших міжнарод­них організацій, гарантовані або негарантовані державні кредити, довгострокові кредити, що надходять за прямими кредитними лі­ніями, інші позики, початковий термін погашення яких становить понад рік.

Короткострокові позики
— банківські кредити, в тому числі на фінансування зовнішньоторговельних операцій, платежі за угодами РЕПО, інші види позик та авансів (включаючи іпотечні кредити), що передбачають початковий термін погашення менший за один рік
або виплачуються за першою вимогою.

Депозити
— ліквідні депозити (депозити до запитання) та інші види депозитів, кошти за трастовими угодами,
депозити в кредит­них спілках, будівельних товариствах тощо.

Інші активи (пасиви)
— інші інвестиції, що не ввійшли до трьох зазначених вище категорій.

Резервні активи
— це іноземні фінансові активи, які фактично належать органам грошово-кредитного регулювання, перебувають у розпорядженні цих органів та можуть бути реально використані, якщо в цьому з'явиться потреба. Ці фінансові активи контролюють­ся монетарною владою і призначені для фінансування і регулювання дефіциту платіжного балансу та для інших чітко обумовлених цілей. Основні складові резервних активів: монетарне золото, спеціальні права запозичення (SDR), резервна позиція в МВФ, іноземна валю­та, інші фінансові вимоги. Зміна стану резервних активів означає, що проводяться фінансування дефіциту платіжного балансу, офі­ційна інтервенція на валютному ринку, метою якої є вплив на курс національної валюти та інші операції.

У платіжному балансі відбиваються зміни міжнародних резервів протягом певного періоду. Зміни мають місце, якщо провідні гро­шово-кредитні інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні ліквідні зобов'язання.

9.3. ПРИНЦИП ФОРМУВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Основний принцип формування платіжного балансу полягає у ві­
дображенні кожної операції, що проводиться двома рівними за ве­личиною проведеннями, тобто кожному руху матеріальних засобів протистоять відповідні зміни фінансових вимог або зобов 'язань.

Перша записується за кредитом з позитивним знаком, друга — за дебетом з негативним знаком. Сума всіх кредитових проведень має дорівнювати сумі дебетових, тобто чисте сальдо за всіма проведен­нями має бути нульовим. У більшості операцій платіжного балансу відбувається обмін однієї економічної цінності на іншу. Кожна еко­номічна цінність має реальне матеріальне втілення (товари, послуги, прибутки) і фінансове відображення. Це і показується кредитовою та дебетовою операціями за системи подвійного запису,
якщо здійс­нюється операція обміну (наприклад, експортні товари обмінюють­ся на відповідну кількість грошей, яка показується у фінансовому рахунку). Бувають, однак, випадки, коли обмін не здійснюється. То­ді друга частина операції проходить за статтею «трансферти» (на­приклад, у разі гуманітарної допомоги іноземних держав).

Відповідно до теорії платіжного балансу операція відображаєть­ся за кредитом, якщо експортуються реальні матеріальні цінності (товари, послуги, прибутки), і за дебетом — якщо імпортуються.

Показники фінансового рахунку відбивають зміни зарубіжних активів та пасивів. Інакше кажучи, за активами (в їх матеріальному або фінансовому виразі) з позитивним знаком (за кредитом) показу­ється їх зменшення, з негативним знаком (за дебетом) — збільшен­ня. За пасивами з позитивним знаком (за кредитом) відображається їхнє збільшення, з негативним знаком (за дебетом) — зменшення. Розглянемо використання системи подвійного запису для різних операцій платіжного балансу на прикладах:

1. Країна А експортує товари (зменшення активів) у країну В в обмін на інші товари еквівалентної вартості 100 млн дол. США (збільшення активів на рівну величину). Це простий приклад бартерної угоди. У платіжному ба­лансі країни А робиться проведення:

Кредит Дебет

Поточний рахунок

(експорт товарів)100

(імпорт товарів)100

2.Країна А здійснює нееквівалентну бартерну угоду з країною В; у
результаті цієї операції, оскільки вартість товарів країни В вища, пасиви
країни А зростуть:

Кредит Дебет

Поточний рахунок

(імпорт товарів)100

(експорт товарів)80

Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

(інші інвестиції, пасиви)20

3.Країна А експортує товари загальною вартістю 100 млн дол. США
(зменшення активів у їх матеріальному значенні) у країну В в обмін на іно­
земну валюту, зараховану на кореспондентський рахунок банку країни А на .

користь клієнта цього банку — резидента країни А. У платіжному балансі
країни А записуємо:

Кредит Дебет

Поточний рахунок
(експорт товарів)100

Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

(інші інвестиції, активи)100

4.Країна А отримує безоплатно від країни В гуманітарну допомогу у
вигляді товарів, оцінених у 100 млн дол. США, що приводить до збільшен­
ня матеріальних активів країни А:

КредитДебет

Поточний рахунок
(експорт товарів)100

(поточні трансферти)100

5. Країна А імпортує товари (матеріальні активи зростають) з країни В
за іноземну валюту (відображається у фінансовому рахунку як зменшення
активів):

Кредит Дебет

Поточний рахунок
(імпорт товарів)100

Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

(інші інвестиції, активи)100

6.Країна А імпортує товари (матеріальні активи ростуть), придбані в
борг (збільшення пасивів):

КредитДебет

Поточний рахунок
(імпорт товарів)100

Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

(інші інвестиції, пасиви)100

7. Країна А оформляє державний борг з країною В (в іноземній валюті,
у валюті країни В). Сума боргу зараховується на кореспондентський ра­
хунок комерційного банку країни А, відкритий у банку країни В:

КредитДебет

Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

Інші інвестиції, пасиви
(боргові зобов'язання
перед країною В)100

Інші інвестиції, активи
(на кореспондентських
рахунках у країні В)100

8. Підприємство в країні А, 50 % капіталу якого володіє підприємство — рези­
дент країни В, отримує від свого прямого інвестора технологічне обладнання на
суму 20 млн дол. США:

Кредит Дебет

Поточний рахунок
(імпорт товарів)20

Рахунок операцій із капіталом та фінансовій операцій:

(прямі інвестиції в
економіку країни А)20

Отже, стаття поточного рахунку «Товари» балансується зі статтями: а) валюта та депозити (при здійсненні готівкових або безготівкових роз­рахунків), б) короткострокові кредити (в разі передоплати або розра­хунків за акредитивами), в) середньострокові та довгострокові креди­ти (при отриманні товарів у рахунок торговельних кредитів цих видів та в рахунок державного боргу), г) товари, протилежна сторона (якщо здійснюється бартерна операція), д) інвестиції, прямі чи портфельні, у разі перетину кордону товарів, які належать до інвестиційних, є) трансферти, коли товари одержані безплатно, в дарунок (рис. 9.1).

Рис. 9.1

1. Надходження (сплата) валютних коштів. 2. Бартер. 3. Зовнішньоторговельні коротко­строкові кредити. 4. Довгострокові кредити. 5. Втеча капіталу. 6. Зростання дебіторської за­боргованості підприємств. 7. Зростання кредиторської заборгованості підприємств. 8. Прямі інвестиції. 9. Вартість транзиту газу через територію України (яка врахована в оплату імпорту газу з Росії). 10 Гуманітарна допомога.

Оскільки для складання платіжного балансу використовується ба­гато альтернативних інформаційних джерел, поточний рахунок та ра­хунок операцій із капіталом і фінансових операцій не балансуються між собою, тобто сума всіх операцій не дорівнює нулю. У цьому разі для того, щоб збалансувати рахунки, у структуру платіжного балансу вводиться спеціальний рядок «Помилки та пропуски», що дорівнює розміру кредитового або дебетового сальдо із зворотним знаком.

9.4. ІНТЕГРОВАНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

У міжнародній практиці існує кілька підходів до формування інфор- маційної бази платіжного балансу. Більшість країн, що розвиваються, Африки і Північної Америки з певними валютними обмеженнями ви­користовують систему обліку операцій в іноземній валюті. Суть її поля­гає в обліку реального руху іноземної валюти між даною країною та іншими державами, який відбувається через національну банківську си­стему і через інші організації, що мають право здійснювати валютні операції. З погляду можливості застосування цієї інформації для скла­дання платіжного балансу система має ряд недоліків. Головним із них є відсутність у ній критерію резидентності, через що виникають значні розбіжності між операціями платіжного балансу і рухом іноземної ва­люти. Наприклад, операції між резидентами в іноземній валюті вклю­чаються в рух іноземної валюти і не повинні відображатися у платіж­ному балансі, а операції без фактичного руху іноземної валюти, скажі­мо, такі як експорт або імпорт товарів у кредит, бартерні торговельні операції і трансферти, не відображаються в русі іноземної валюти.

Чимало країн, зокрема Австралія, Англія, Росія, використовують си­стему збирання інформації на базі статистичних обстежень. Недоліком цієї системи є громіздкість, адже опитувальники займають в окремих випадках десятки сторінок, що ускладнює роботу агентів зовнішньо­економічної діяльності, а також не дає можливості зробити деталізовані інформаційні «розтини», наприклад, валютної структури балансу тощо.

В основу інтегрованої системи збирання інформації, яка застосо­вується в більшості європейських країн та в Канаді, покладено бан­ківську звітність.

Національний банк України, формуючи дані в структуру платіж­ного балансу, об'єднує банківську статистику з іншими допоміжни­ми інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно по­стачає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб — резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти.

Для забезпечення НБУ такого роду даними кожний уповноваже­ний банк (банк, який має право на проведення операцій із валютни­ми цінностями) звітує за формою, яка має такий вигляд (див. с. 304).

Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему надходження інфор­мації, згідно з якою рух коштів на коррахунках в іноземних банках за статтями платіжного балансу зіставляється із залишками на поча­ток та кінець періоду. Щомісячно, на 15-й день після звітного періо­ду отримуються електронною поштою звіти комерційних банків про залишки та рух коштів за кожним відкритим коррахунком з інозем­ним банком (як ностро, так і лоро) в оригінальній валюті з інформа­цією про рух коштів за статтями платіжного балансу та країнами — торговельними партнерами (приблизно 40 тис. агрегованих операцій протягом місяця). Якщо лоро-рахунок банку-нерезидента відкритий у внутрішній валюті, операції на цьому рахунку також підлягають звітуванню. Для кожного кореспондентського рахунку банку запов­нюється окрема форма. Залежно від його характеру сальдо на поча­ток періоду записується у вимоги або зобов'язання банку. Так само заповнюється і сальдо на кінець періоду.

Про рух коштів на кореспондентських рахунках інформація пода­ється за всіма операціями за кредитом та дебетом. Для кодування операцій згідно з класифікацією статей платіжного балансу банк ви­користовує спеціальний перелік кодів. Дані відображаються таким чином: для ностро-рахунків — надходження коштів за кредитом, за дебетом — їх вибуття, для лоро-рахунків — навпаки: за кредитом — кошти сплачені (вибуття з рахунку), за дебетом — надходження кош­тів на рахунок. Наведемо приклад заповнення форми (у тис. рос. руб.).

Таблиця 9.1

За кожною операцією зазначається її тип та країна зарубіжного партнера. Характеристики операцій, назва країни та найменування валюти подаються у закодованій формі.

У колонці 2 (країна) зазначається код країни — платника або одержувача платежу, і в жодному разі не назва країни банку-кореспондента. Повернення помилково зарахованих коштів відоб­ражається з тим самим кодом, що й їх отримання, в тій самій графі, тільки зі знаком мінус.

Форма №1-ПБ (місячна)

Затверджена постановою Правління

Національного банку України

від

Погоджена з Міністерством

статистики України

Подасться електронною поштою:

* комерційними банками, що мають

право на здійснення валютних операцій -

управлінню статистики та аналізу

платіжного балансу

економічного департаменту НБУ

15 числа після звітного періоду

Звіт банку

про фінансові операції з нерезидентами України

за
_______________ 199 року

199_р.

Голова Правління банку

(прізвище виконавця, телефон)

Операції, зміст яких полягає в переміщенні коштів між двома ра­хунками того самого банку (резидента чи нерезидента), у розрахун­ках між резидентами чи між нерезидентами, вважаються нейтраль­
ними
для платіжного балансу.

Додатково за подібною схемою надходить інформація про рух коштів на поточних рахунках підприємств, що отримали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків у іноземних банках за кордоном. Для перевірки правильності кодування операції платіжного балансу кож­ний платіж на суму понад 250 тис. дол. США декларується копією платіжного документа.

Уся інформація перевіряється, виправляється з участю комерцій­ного банку, котрий звітується, вилучаються операції, що є нейт­ральними для платіжного балансу. Далі база даних конвертується у дол. США за середньомісячним курсом, агрегується за операціями платіжного балансу.

Дані за торговельними операціями, фіксація яких здійснюється на момент платежу, об'єднуються з відповідною інформацією Дер­жавного митного комітету і Міністерства статистики (про експорт та імпорт товарів, надання послуг, про частку бартерних операцій у товарообороті тощо). Додатково здійснюється серія обгрунтованих дорахунків, зокрема коригування імпорту до цін ФОБ, коригування нафто- та газопотоків, враховується неформальна торгівля фізичних осіб (дрібнооптовий товар), гуманітарна допомога, майно мігрантів, неопрацьовані в поточному періоді митні декларації, ремонт товарів та транзит тощо.

Розроблена система експертних оцінок для врахування нефор­мальної торгівлі. Це — і прямі розрахунки на основі обстежень Дер­жавного митного комітету, і розрахунки через окремі макроеконо­мічні показники.

Додатково збирається інформація за іноземними інвестиціями (за видами), дані про стан та графік обслуговування державного боргу міждержавної заборгованості та взаємозаборгованості підприємств на звітний період, а також інша поточна інформація. Для системати­зації даних у часових відрізках та вилучення інфляційного впливу платіжний баланс України складається в доларах США.

9.5. ФОРМИ ПОБУДОВИ ТА ОСНОВИ АНАЛІЗУ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Після оцінки достовірності інформації та використання методів часових і вартісних виправлень і регулювання даних, які відповіда­ють методиці складання платіжного балансу, дані поточного рахун­ку балансуються з його фінансовим покриттям і складається платіж­ний баланс України.

Якщо платіжний баланс будується у нейтральній формі, відповідно до стандартних компонентів, сальдо поточного рахунку балансується із сальдо на рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій. У та­кій формі сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю (табл. 9.2).

Таблиця 9.2

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

за
_______ рік

млн дол. США

Для оцінки загального стану платіжного балансу складається аналітична форма, в якій статті балансу перегруповуються залежно від мети, що ставить перед собою аналітик (табл. 9.3).

Таблиця 9.3

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

_______ рік

(аналітична форма подання)

В аналітичній формі звичайно розрізняють операції, що визна­чають довгострокові тенденції розвитку зовнішнього сектора еко­номіки країни, результат яких становить загальне сальдо платіжного балансу, та операції щодо його фінансування. Фінансування загаль­ного сальдо платіжного балансу відбувається у формі іноземних ін­вестицій та у формі іноземних кредитів.

Аналіз платіжного балансу здійснюється за трьома напрямами: 1) аналіз якості інформаційної бази; 2) аналіз стану та динаміки статей; 3) аналіз сальдо рахунків платіжного балансу та впливу стану платіж­ного балансу на макроекономічну ситуацію. При цьому аналізуються результати зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється порів­няльний аналіз макроекономічних показників, на підставі яких прог­нозується орієнтація внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Результати аналізу платіжного балансу щоквартально публіку­ються в Додатку до Бюлетеня НБУ «Платіжний баланс України»

.