Принцип ведення бою та оборони

Розділ перший. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Основи загальновійськового бою

1.
Бій
— основна форма тактичних дій військ, являє собою організовані та узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь і маневр з'єднань, частин та підрозділів з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів та виконання інших завдань в обмеженому районі протягом короткого часу.
Бій може бути загальновійськовим, протиповітряним, повітряним та морським.

2. Сучасний загальновійськовий бій ведеться об'єднаними зусиллями всіх військ, які беруть в ньому участь, із застосуванням танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), артилерії, засобів протиповітряної оборони, літаків, вертольотів, іншого озброєння та техніки. Він характеризується рішучістю, напруженістю, швидкоплинністю і динамічністю бойових дій, їх наземно-повітряним характером, одночасною могутньою вогневою дією на велику глибину, застосуванням різноманітних способів виконання бойових завдань та швидким переходом від одних видів бойових дій до інших.

3. Воїни Збройних Сил України, виконуючи обов'язок щодо захисту Вітчизни, повинні вести бій з повним напруженням моральних і фізичних сил, виявляти при цьому непохитну волю до перемоги, стійкість, мужність, розумну ініціативу та воєнну хитрість. Кожен солдат, сержант, прапорщик та офіцер повинен пройнятися рішучістю знищити противника і виконати бойове завдання, незважаючи ні на які труднощі і навіть на загрозу самому життю. Командир зобов'язаний вселяти цю рішучість всім підлеглим.

Вірність Військовій присязі, психологічна стійкість, військова дисципліна і бойова згуртованість воїнів — найважливіші умови досягнення успіху в бою.

4. Сучасний загальновійськовий бій вимагає від воїнів високої бойової виучки, фізичного загартування, [3] уміння використовувати всю міць озброєння та техніки, застосовувати засоби захисту і маскування. Це досягається під час напруженої бойової підготовки, яка є основним змістом повсякденної діяльності підрозділів в мирний час і продовжується під час підготовки до бою та в проміжках між боями. В умовах воєнного часу основна мета бойової підготовки — вивчити противника, що протистоїть, і оволодіти найбільш ефективними способами його розгрому в обстановці, яка склалася.

5. Загальновійськовий бій може вестися із застосуванням звичайної зброї, а з урахуванням можливості зруйнування об'єктів ядерної енергетики, хімічного виробництва, наявності у деяких країн зброї масового ураження — і в умовах її застосування.

Звичайна зброя
включає всі вогневі та ударні засоби, які застосовують артилерійські, зенітні, авіаційні, стрілецькі та інженерні боєприпаси і ракети в звичайному спорядженні, запалювальні боєприпаси та суміші. В бою із застосуванням тільки звичайної зброї вогонь артилерії, танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), зенітних засобів та стрілецької зброї у поєднанні з ударами авіації є основним засобом ураження противника. Найбільш ефективним видом звичайної зброї є високоточна зброя, до якої відносяться розвідувально-ударні (розвідувально-вогневі) комплекси, а також інші комплекси (системи) озброєння, які застосовують керовані (коректовані) та самонавідні ракети і боєприпаси, здатні уражати цілі, як правило, з першого пострілу (пуску).

Запалювальні боєприпаси та суміші застосовуються для ураження живої сили та вогневих засобів противника, розташованих відкрито або які знаходяться у фортифікаційних спорудженнях, а також його озброєння, техніки та інших об'єктів.

Підрозділи повинні уміло вести бій із застосуванням звичайної зброї і завжди знаходитися у готовності до захисту від вражаючих факторів ядерної, хімічної та біологічної зброї.

6. Основними видами загальновійськового бою є оборона і наступ. На початку війни оборона буде найважливішим і найбільш розповсюдженим видом бою.

Оборона
здійснюється навмисно або вимушено з головною метою — відбити наступ противника, завдати йому втрат та створити умови для переходу своїх військ у наступ. Вона буде широко застосовуватися не тільки на початку, але і в ході війни.[4]

Наступ
проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (об'єктами місцевості). Найбільш типовим для підрозділів на початку війни буде перехід в наступ із положення оборони.

7. Взвод (відділення, танк) в бою знищує противника вогнем своєї зброї і швидко використовує результати вогню артилерії та ударів авіації для виконання поставленого бойового завдання. Пасивність та нерішучість під виглядом збереження своїх сил недопустимі.

Взвод (відділення, танк), маючи сучасне озброєння, здатний надійно уражати живу силу, танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери, протитанкові та інші вогневі засоби і вести боротьбу з низько літаючими літаками, вертольотами та іншими повітряними цілями противника, а також завзято обороняти опорний пункт (позицію, вогневу позицію), що займає, стрімко наступати, діяти в розвідці, охороні та виконувати інші завдання.

Механізований (танковий) взвод (відділення, танк) під час виконання завдання діє, як правило, у складі роти (взводу). В розвідці, в штурмовій групі, в бойовій, похідній та сторожовій охороні він може діяти самостійно. Механізований взвод, крім того, може призначатися в передову групу від механізованого батальйону (роти), який діє в тактичному повітряному десанті.

Залежно від завдання, яке виконують, характеру місцевості та інших умов обстановки механізоване відділення може діяти в пішому порядку (взимку — на лижах), на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) та десантом на танках.

Механізованому взводу можуть придаватися гранатометний, протитанковий, вогнеметний, зенітний, а іноді інженерно-саперний підрозділи, хіміки-розвідники і танк, а танковому взводу, крім того, — механізований підрозділ.

8. Під час виконання бойових завдань механізований, гранатометний і протитанковий взводи залежно від обстановки діють у похідному, передбойовому та бойовому порядках, а танковий взвод — у похідному і бойовому порядках.

Похідний порядок
взводу і відділення — колона. Він застосовується на марші, під час переслідування, проведення маневру і повинен забезпечувати високу швидкість руху, швидке розгортання в передбойовий і бойовий порядки.[5]

Передбойовий порядок
— шикування взводу під час дій у пішому порядку для пересування в колонах відділень, розчленованих по фронту (в лінію відділень), з метою скорочення часу на розгортання в бойовий порядок, меншої уразливості від ударів усіма видами зброї.

Бойовий порядок
— шикування підрозділів для ведення бою. Він повинен відповідати завданню, яке поставили, і забезпечувати: повне використання бойових можливостей підрозділів; стійкість і активність в обороні; надійне ураження противника на якомога більшу глибину його бойового порядку; швидке використання результатів вогневого ураження противника та вигідних умов місцевості; можливість маневру в ході бою; найменшу уразливість підрозділів від ударів усіх видів зброї; підтримування безперервної взаємодії та зручність управління підрозділами.

9. Успішне виконання бойового завдання, яке поставили взводу (відділенню, танку), досягається: бойовою готовністю; своєчасним виявленням противника та знищенням його вогнем; рішучістю, активністю, безперервністю ведення бою та раптовістю дій; вживанням заходів щодо обману противника; умілим поєднанням вогню з просуванням і застосуванням маневру; постійною і чіткою взаємодією; умілими діями вночі та в інших умовах обмеженої видимості; бойовим забезпеченням та твердим управлінням підрозділами.

10. Бойова готовність
взводу (відділення, танка) полягає у його здатності організовано, в установлені терміни вступити в бій і успішно виконати поставлене завдання. Бойова готовність досягається: укомплектованістю та забезпеченістю взводу всім необхідним для ведення бою; правильним розумінням свого завдання, високою бойовою виучкою всього особового складу і його готовністю до дій в умовах застосування противником зброї всіх видів; готовністю озброєння та техніки до негайного застосування; високим морально-психологічним станом, дисципліною та пильністю особового складу; умілим управлінням та здійсненням заходів щодо забезпечення бою.

11. Своєчасне виявлення противника і знищення його вогнем
досягаються веденням безперервного спостереження і умілим застосуванням своєї зброї.

Для спостереження за наземним і повітряним противником у взводі (відділенні) призначається спостерігач, у ході бою спостереження за противником ведеться[6]
командиром та усім складом взводу (відділення, танка). З бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка в усіх випадках ведеться кругове спостереження. Сектори спостереження призначаються залежно від розташування приладів спостереження, бійниць і розміщення особового складу.

Вогонь взводу (відділення, танка) є основним засобом знищення противника в бою. Надійне ураження противника вогнем досягається: своєчасною і достовірною розвідкою цілей; правильним застосуванням вогневих засобів відповідно до їхніх бойових можливостей; влучністю вогню, раптовістю відкриття і ведення його з граничною щільністю та максимальною інтенсивністю; умілим управлінням вогнем в бою.

Взвод (відділення, танк) веде вогонь із зброї, встановленої на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) і танках, із автоматів, кулеметів, снайперських гвинтівок, гранатометів та застосовує ручні гранати, а у рукопашному бою — удари багнетом і прикладом.

Вогнем із бойових машин піхоти і танків знищуються танки, інші броньовані машини, вогневі засоби і жива сила противника, зруйновуються його фортифікаційні спорудження, а також уражаються низько літаючі літаки, вертольоти та інші повітряні цілі. Вогнем із бронетранспортерів знищується жива сила, вогневі засоби та інші цілі.

Автомати і кулемети застосовуються для знищення живої сили і вогневих засобів противника. Крім того, вони можуть застосовуватися для ураження низько літаючих повітряних цілей.

Снайперська гвинтівка застосовується для знищення важливих одиночних цілей (офіцерів, спостерігачів, снайперів, обслуги вогневих засобів, низько літаючих вертольотів) противника.

Протитанкові керовані ракети, протитанкові гранатомети та протитанкові гранати застосовуються для знищення танків та інших броньованих машин, а інші гранатомети і ручні гранати — для ураження живої сили і вогневих засобів противника, які розташовані поза укриттями, у відкритих окопах, траншеях та за укриттями (в лощинах, ярах та на зворотних схилах висот).

Ураження противнику може наноситися вогнем окремих вогневих засобів або зосередженим вогнем відділення і взводу.[7]

Ураження броньованих машин і живої сили противника взвод (відділення) може здійснювати також застосуванням протитанкових і. протипіхотних мін.

Для своєчасного відкриття вогню по низько літаючих літаках, вертольотах та інших повітряних цілях, що раптово з'являються, у взводі призначається один або декілька чергових вогневих засобів. Залежно від обстановки ці повітряні цілі можуть уражатися зосередженим вогнем взводу (відділення).

В
о
гонь розрізняється:

за тактичними завданнями, що вирішуються
, — на знищення, подавлення, виснаження та інші;

за видами зброї
— із стрілецької зброї, гранатометів, зброї бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, артилерії, мінометів, протитанкових керованих ракетних комплексів, зенітних засобів та інших;

за способами ведення — прямою, напівпрямою наводкою, із закритих вогневих позицій та інших;

за напруженістю стрільби
— одиночними пострілами, короткими або довгими чергами, безперервний, кинджальний (вогонь, який відкривають із кулеметів та автоматів зненацька з близької відстані), залповий та інший; за напрямком стрільби
— фронтальний (направлений до фронту цілі), фланговий (направлений у фланг цілі) та перехресний (який ведеться з двох напрямків і більше по одній цілі);

за способами стрільби
— з місця, із зупинки (з короткої зупинки), з ходу, з борту, з розсіюванням по фронту, з розсіюванням у глибину, по площі та інший;

за видами вогню
— по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний, багатоярусний, багатошаровий та інший.

12.
Рішучість, активність, безперервність ведення боюполягає в постійному прагненні до розгрому противника, нанесенні йому ураження вогнем усіх засобів, нав'язуванні своєї волі відважними та сміливими діями, які проводяться наполегливо вдень і вночі, в будь-яку погоду. Вживання заходів щодо обману противника має на меті приховати дійсні наміри щодо його розгрому та добитися раптовості, яка дозволить захопити його зненацька, викликати паніку та створити сприятливі умови для перемоги навіть над противником, що переважає за силою.

Взвод (відділення, танк) повинен уміло вести бій вночі та в інших умовах обмеженої видимості. Ніч створює умови для потайного проникнення у розташування противника і раптового нападу на нього. Для ведення бою [8]
вночі потрібна ретельна підготовка до виконання бойових завдань, висока виучка, натренованість, сміливість, уміння швидко орієнтуватися, користуватися приладами нічного бачення, засобами освітлення та цілевказання.

13. У бою взвод (відділення, танк), використовуючи вигідні умови місцевості, повинен уміло поєднувати вогонь з просуванням і широко застосовувати маневр. Маневр проводиться силами і засобами, а також вогнем.

Маневр силами і засобами проводиться з метою заняття вигідного положення для ведення вогню по найбільш уразливому місцю в бойовому порядку противника, особливо у фланг і в тил, а також для виводу підрозділів з-під удару противника.

Видами маневру силами і засобами є: охоплення, обхід та відхід. Охоплення — маневр, який здійснюється з метою виходу для удару у фланг противнику.

Обхід — більш глибокий маневр, який здійснюється з метою виходу для удару по противнику з тилу.

Охоплення здійснюється, як правило, у тісній вогневій та тактичній взаємодії, а обхід — в тактичній взаємодії з підрозділами які діють з фронту.

Відхід — маневр. який застосовується з метою виводу своїх підрозділів. із-під удару противника і заняття більш вигідного положення. Він проводиться тільки за дозволом командира.

Маневр повинен бути простим, проводитися швидко, потай та раптово для противника. Для його здійснення використовуються результати вогневого ураження противника, відкриті фланги, проміжки, складки місцевості, приховані підступи, аерозолі (дими), а в обороні, крім того, — траншеї і ходи сполучення.

Маневр вогнем застосовується для ефективного ураження противника. Він полягає у зосередженні вогню взводу (відділення) по одній важливій цілі, своєчасному перенесенні вогню з однієї цілі на іншу та веденні вогню взводом одночасно по декількох цілях.

14. Постійна взаємодія між відділеннями (танками) у взводі, приданими йому засобами і сусідами полягає в узгодженні їхніх зусиль між собою за завданнями, рубежами, часом. Для цього командир взводу (відділення, танка) повинен твердо знати бойове завдання свого підрозділу і способи його виконання, завдання сусідніх підрозділів, орієнтири, сигнали оповіщення, управління та взаємодії, установлені старшим командиром. У бою він зобов'язаний підтримувати зв'язок із взаємодіючими підрозділами (вогневими засобами), в установлені [9]
терміни виконувати поставлені завдання, своєчасно обмінюватися даними про обстановку із взаємодіючими підрозділами, активно підтримувати їх засобами, які є. В обороні необхідно в першу чергу допомагати підрозділу, який обороняє найбільш важливі позиції, в наступі — який найбільш просунувся вперед.

15. Бойове забезпечення дій взводу (відділення, танка) полягає в організації і здійсненні заходів, які спрямовані на підтримання бойової готовності і збереження його боєздатності, а також на створення сприятливих умов для успішного і своєчасного виконання поставленого завдання. Воно організовується на основі рішення командира в усіх видах бою, а також під час пересування і розташування на місці і включає розвідку, охорону, захист від зброї масового ураження, маскування, інженерне забезпечення та забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Важливим напрямком заходів всіх видів бойового забезпечення є захист від високоточної зброї противника.

Командир взводу (відділення, танка) повинен своєчасно вживати заходів щодо поповнення ракет, боєприпасів, заправлення пальним, проведення технічного обслуговування бойових машин і озброєння, забезпечення особового складу засобами індивідуального захисту і спеціальної обробки, продовольством та іншими матеріальними засобами, а також слідкувати за станом екіпіровки солдатів і сержантів та правильним її використанням.

Екіпіровка включає спорядження та інше майно, призначене для військовослужбовців, і поділяється на носиму і возиму частини.

Носима частина екіпіровки, як правило, знаходиться при солдаті і сержанті і включає особисту зброю, боєприпаси, протигаз (респіратор), піхотну лопату, шолом стальний, польове спорядження, флягу з водою, речовий мішок з казаном, ложкою, кухлем, сухим пайком, аптечкою індивідуальною, засобом знезаражування води та предметами особистої гігієни, що в ньому знаходяться. Рішенням командира склад носимої частини екіпіровки може змінюватися.

Решта майна складає возиму частину екіпіровки, яка перевозиться на бойовій машині піхоти (бронетранспортері, автомобілі), танку і розміщується в місцях, визначених порадниками з експлуатації.[11]

2. Обов'язки особового складу відділення (екіпажу танка)

25.
У загальновійськовому бою велика роль сержантів та солдатів. Для досягнення перемоги над ворогом вони повинні досконало знати та утримувати в постійній бойовій готовності свою зброю та бойову техніку, майстерно володіти ними та уміло застосовувати в бою. Крім того, кожен сержант і солдат повинен бути готовим замінити при необхідності товариша, який вибув зі строю, тому знання суміжної військової спеціальності є обов'язковим.

Кожен сержант і солдат зобов'язаний:

- знати бойове завдання взводу, свого відділення (танка) та своє завдання;

- знати організацію, озброєння, техніку та тактику підрозділів противника, особливо бойові можливості його танків, інших броньованих машин та протитанкових засобів, їх найбільш уразливі місця;

- знати озброєння і техніку свого підрозділу;

- знати розміри, обсяг, послідовність та терміни обладнання фортифікаційних споруджень; уміти швидко обладнувати окопи та укриття, втому числі із застосуваннямвибухових речовин, здійснювати маскування;[18]

- у бою постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командиру;

- стійко і завзято діяти в обороні, сміливо і рішучев наступі, знищувати противника, особливо його танки та інші броньовані машини, усіма способами і засобами, уміло пересуватися на полі бою, вибирати вогневі позиції (місця для стрільби);

- виявляти хоробрість, ініціативу та спритність в бою, подавати допомогу товаришу;

- бути фізично міцним та витривалим, володіти прийомами рукопашного бою;

- уміти розпізнавати повітряного противника і вести вогонь по його низько літаючих літаках, вертольотах та інших повітряних цілях із стрілецької зброї;

- захищати командира в бою, у випадку його поранення або загибелі сміливо брати на себе командування підрозділом;

- знати способи захисту від зброї масового ураження та високоточної зброї противника; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту та захисні властивості машин; долати загородження, перешкоди та зони зараження, встановлювати та знешкоджувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку;

- без дозволу командира не залишати своє місце в бою; при пораненні або ураженні радіоактивними, отруйними речовинами, біологічними засобами, а також запалювальною зброєю вживати необхідних заходів само- і взаємодопомоги та продовжувати виконання завдання; якщо буде наказано відправитися на медичний пункт, взяти з собою особисту зброю; при неможливості йти на медичний пункт відповзти зі зброєю в укриття та чекати санітарів;

- уміти готувати озброєння та боєприпаси до бойового застосування, швидко споряджати патронами обойми, магазини, стрічки; слідкувати за витрачанням боєприпасів та заправленням бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка пальним, своєчасно доповідати своєму командиру про використання 0,5 і 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів та заправлення пальним; при пошкодженні бойової машини піхоти (бронетранспортера ),танка швидко вживати заходів щодо їх відновлення.[19]

Розділ другий. ОБОРОНА

1. Загальні положення

36. Оборона має на меті відбити наступ переважаючих сил противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони (об'єкти) місцевості і тим самим створити сприятливі умови для переходу в наступ.

Оборона може підготовлятися завчасно або організовуватися в ході бою, в умовах відсутності зіткнення з противником або безпосереднього зіткнення з ним.

37.Оборона повинна бути стійкою і активною, здатною протистояти ударам всіх видів зброї, атаці переважаючих груп танків і піхоти противника, діям його повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп.

Стійкість та активність оборони досягаються:

- витримкою, стійкістю та завзяттям підрозділів, що обороняються при відбитті атак противника, їх високим моральним духом;

- майстерно організованою обороною і системою вогню;

- безперервною розвідкою противника;

- ретельним маскуванням опорного пункту (вогневої позиції);

- умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерного обладнання і застосуванням несподіваних для противника способів ведення бойових дій;

- виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження івисокоточної зброї противника;

- всебічним забезпеченням і підготовкою особового складу до довготривалого ведення бойових дій, в тому числі і в умовах повного оточення.

В обороні кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні спорудження та вигідні умови місцевості, здатний знищити велику кількість живої сили противника та успішно вести боротьбу з танками, що наступають, та іншими броньованими машинами.

Взвод (відділення, танк) не має права залишати опорний пункт (позицію), яку займає, і відходити без наказу командира роти (взводу). [25]

2. Відділення в обороні

61. Механізоване відділення обороняє позицію до 100 м
по фронту, маючи на ній основні, запасні (тимчасові) позиції для вогневих засобів, які дозволяють спільно із сусідніми відділеннями знищувати противника [46] вогнем перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу.

На позиції відділення стрільці, кулеметник та гранатометник розташовуються так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах знаходилися під ефективним, особливо фланговим та перехресним вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися. Відповідно до цього будується і система вогню. Відділення повинно бути готовим до маневру на напрямок, якому погрожують, ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

Бойова машина піхоти, яка має могутнє озброєння та броньовий захист, є основою оборони позиції відділення, її вогнева позиція, а також вогнева позиція бронетранспортера може обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або позаду позиції на віддаленні до 50 м. Бойова машина піхоти без десанту в обороні може виділятися для дій у вогневій засаді, як кочуючий вогневий засіб і у складі бронегрупи батальйону (роти).

На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старших командирів.[47]

Вогнева позиція відділення включає основні та запасні вогневі позиції вогневих засобів і бойової машини піхоти (бронетранспортера).

62.
В умовах відсутності зіткнення з противником
командир механізованого (гранатометного, протитанкового) відділення, з'ясувавши одержане завдання, зобов'язаний:

- вивести відділення на вказану позицію;

- організувати спостереження;

- вказати основну і запасну вогневі позиції для бойової машини піхоти (бронетранспортера), вогневі позиції кулеметникам, гранатометнику і місця стрільцям (основні і запасні позиції для гранатометників, протитанкових керованих ракетних комплексів);

- віддати бойовий наказ;

- організувати інженерне обладнання і маскування позицій;

- визначити відстань до орієнтирів, підготувати дані для ведення вогню вдень та вночі і скласти картку вогню.

63. У бойовому наказі
командир відділення вказує:

- орієнтири;

- склад, положення та характер дій противника;

- завдання взводу і відділення, позицію, смугу вогню та додатковий сектор обстрілу;

- порядок спостереження і ведення вогню по наземних та повітряних цілях;

- місця на ділянках зосередженого вогню взводу, по яких вести вогонь відділенням;

- завдання сусідів;

- завдання особовому складу;

1. навіднику-оператору (кулеметнику бронетранспортера), кулеметникам і гранатометнику — основні та запасні вогневі позиції;

2. старшому стрільцю та стрільцю — місця для стрільби, послідовність їх обладнання і зміни в ході бою;

3. навіднику-оператору (кулеметнику бронетранспортера) і кулеметникам, крім того, — основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції;

4. механіку-водію (водію) — маршрут виходу на запасну (тимчасову) вогневу позицію, порядок спостереження та коректування вогню;[48] по танках, інших броньованих машинах і піхоті противника;

- сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними;

- час готовності до оборони і заступника.

Після одержання завдання особовий склад відділення приступає до розчищення смуги обзору та обстрілу, а також відривання і маскування окопів.

64. Під
час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником
командир відділення організовує швидке захоплення і заняття позиції на вказаному рубежі, ставить завдання особовому складу, організовує спостереження, систему вогню, управління, взаємодію та інженерне обладнання позиції. Вогнева позиція бойової машини піхоти (бронетранспортера) вибирається в такому місці, щоб забезпечувалось потайне її розташування, прикриття вогнем особового складу відділення під час виконання ним робіт щодо інженерного обладнання позиції. Надалі командир відділення детально вивчає місцевість, уточнює завдання особовому складу та порядок взаємодії, а при необхідності й інші питання.

65. На позиції відділення в першу чергу розчищається місцевість для поліпшення спостереження та ведення вогню, відриваються одиночні (парні) окопи та окоп для бойової машини піхоти (бронетранспортера), потім одиночні (парні) окопи з'єднуються між собою в окоп на відділення, який доводиться до повного профілю, а при нестійкому ґрунті, крім того, посилюється одежею крутостей та з'єднується суцільною траншеєю з окопами сусідніх відділень; для особового складу обладнується перекрита щілина. Потім відриваються окоп на запасній (тимчасовій) вогневій позиції для бойової машини піхоти (бронетранспортера) та хід сполучення до неї. В окопі на відділення обладнується бліндаж, ніші для боєприпасів і проводяться інші роботи щодо його вдосконалення в бойовому і господарчому відношеннях з метою забезпечення тривалого перебування особового складу в обороні. Якщо траншея відрита землерийною машиною, командир організовує її дообладнання.

66. Після організації інженерних робіт командир відділення складає картку вогню відділення,
на яку наносить: орієнтири, їх номери, найменування та відстань до [49] них, положення противника, позицію відділення, смугу вогню та додатковий сектор обстрілу; основні і запасні вогневі позиції бойової машини піхоти (бронетранспортера), гранатометів і протитанкових керованих комплексів, основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім сектора обстрілу ручного протитанкового гранатомета); позиції сусідів та межі їхніх смуг вогню на флангах відділення; ділянки зосередженого, вогню взводу та місця в них, по яких вести вогонь відділенням; загородження, розташовані поблизу позиції відділення та ті, що прикриваються його вогнем.

67. До переходу противника в наступ на позиції відділення постійно несе службу спостерігач. Для відбиття раптового нападу противника та знищення його дрібних груп, які ведуть розвідку або намагаються пророблювати проходи в загородженнях, призначається кулеметник або стрілець, який розташовується, як правило, на запасній (тимчасовій) вогневій позиції. Решта особового складу залежно від обстановки проводить інженерне дообладнання позиції, займається бойовою підготовкою, допомагає механіку-водію (водію) в технічному обслуговуванні бойової машини піхоти (бронетранспортера) або відпочиває.

Для виклику особового складу за бойовою тривогою від спостерігача до місця відпочинку влаштовується надійна найпростіша сигналізація.

Якщо від відділення виділений черговий вогневий засіб (чергова бойова машина піхоти, бронетранспортер, кулемет, гранатомет), він, як правило, розташовується на тимчасовій або запасній вогневій позиції. В бойовій машині піхоти (бронетранспортері) знаходиться механік-водій (водій) та навідник-оператор (кулеметник бронетранспортера) в готовності до негайного відкриття вогню.

Командир відділення, як правило, знаходиться на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю та сигналами командира взводу.

68. Одиночних солдатів і дрібні групи противника, які намагаються вести розвідку, відділення захоплює в полон, а при неможливості захоплення, знищує вогнем, як правило, із запасних (тимчасових) вогневих позицій. [50]

Більш значні групи противника, які наближаються до позиції відділення, знищуються вогнем кулемета або бойової машини піхоти, а при необхідності вогнем усього відділення. Вогонь відкривається за командою командира відділення.

Під час вогневої підготовки атаки противника командир відділення і спостерігач ведуть спостереження, а решта особового складу ховається в щілини (бліндажі), на дні окопів і траншей або в бойовій машині піхоти (бронетранспортері) в готовності швидко зайняти свої місця на позиції.

З одержанням сигналу про безпосередню загрозу застосування противником ядерної зброї (під час нанесення противником ядерного удару) особовий склад відділення швидко укривається в щілині, бліндажі, бойовій машині піхоти, бронетранспортері (лягає на дно окопу, траншеї), а після проходження ударної хвилі приготовляється до відбиття атаки противника.

Виявивши перехід противника в атаку, за командою командира (сигналом спостерігача) відділення негайно приготовляється до бою. Вогонь по противнику відкривається з наближенням його на дальність дійсного вогню зброї відділення.

По мірі підходу противника до переднього краю оборони вогонь доводиться до найвищої напруги. Танки та інші броньовані машини противника знищуються протитанковими керованими ракетами, вогнем бойової машини піхоти, гранатометів і протитанковими гранатами, а піхота вогнем кулеметів і автоматів відсікається від танків і знищується.

Вогонь протитанкових засобів відділення зосереджується в першу чергу по головному танку або по танку з тралом, який долає загородження перед переднім краєм оборони, а потім по решті атакуючих танків та інших броньованих машинах. За сприятливих умов обстановки з метою знищення танків, які долають загородження перед позицією відділення, командир може вислати вперед гранатометника з помічником (стрільцем з ручними протитанковими гранатами). Для потайності їх висування використовуються аерозолі (дими). Іноді, біля найбільш імовірного місця пророблювання противником проходу в загородженнях, відділенням завчасно відриваються і маскуються окоп та хід сполучення до нього. В окопі може розміщуватися гранатометник або кулеметник (стрілець) із заздалегідь приготовленим [51]
мінним шлагбаумом. По можливості в боротьбі з танками противника можуть брати участь кулеметники та снайпер, які зосереджують свій вогонь по оглядових приладах танків.

У випадку виходу танка противника безпосередньо до позиції відділення, ближній до нього солдат з підходом танка на відстань 25—30 м метає по ньому ручну протитанкову гранату. Якщо танк виявився неураженим, солдат відбігає по траншеї в сторону або лягає на її дно, а коли танк подолає окоп, швидко вискакує і метає протитанкову гранату в його борт або кормову частину. Після вибуху гранати солдат приготовляється для знищення екіпажу, який залишає уражений танк.

З підходом піхоти противника до позицій на відстань 30—40 м
відділення закидає її гранатами. Якщо противник увірветься на позицію, відділення знищує його вогнем впритул, гранатами та в рукопашній сутичці. Розповсюдження противника по траншеї і ходу сполучення повинно бути затримано вогнем та швидким установленням заздалегідь підготовлених рогаток, їжаків та інших переносних загороджень.

Якщо противник атакує позицію сусіднього відділення, відділення здійснює допомогу сусіду вогнем.

69. Бойова машина піхоти веде вогонь самостійно і за командою (сигналом) командира відділення. У випадку обходу або вклинення противника в оборону бойова машина піхоти під прикриттям вогню відділення займає запасну вогневу позицію і знищує його вогнем у фланг і в тил. Зміна вогневих позицій проводиться тільки за наказом командира взводу.

З метою введення противника в оману відносно дійсного розташування вогневих засобів та кількості броньованих машин в обороні бойова машина піхоти може діяти як кочуючий вогневий засіб. Позиції для кочуючої бойової машини піхоти вибираються з урахуванням одержаного завдання і особливостей місцевості. Потай, по вказаному маршруту, змінюючи вогневі позиції, кочуюча бойова машина піхоти веде вогонь з них самостійно або за командами (сигналами) командира, який її вислав. Після виконання завдання кочуюча бойова машина піхоти займає основну вогневу позицію у взводному опорному пункті або діє за вказівкою командира взводу.

70. Після відбиття атаки противника командир відділення зобов'язаний: перевірити стан особового складу [52] і зброї відділення; поповнити ракети і боєприпаси; підготувати відділення до відбиття повторних атак; вжити заходів щодо відновлення траншеї і окопу для бойової машини піхоти (бронетранспортера); доповісти командиру взводу про результати бою.

Розділ третій. НАСТУП

1. Загальні положення

84. Наступ проводиться з метою розгрому (знищення) противника і оволодіння важливими районами (рубежами, об'єктами) місцевості. Він полягає в ураженні противника всіма засобами, які є, рішучій атаці, стрімкому просуванні підрозділів в глибину його бойового порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні озброєння, техніки та намічених районів (рубежів) місцевості.

Особовий склад взводу (відділення, танка), використовуючи результати вогневого ураження противника, повинен вести наступ з повним напруженням сил, безперервно вдень і вночі, в будь-яку погоду та в тісній взаємодії з іншими підрозділами знищити противника який обороняється.

Наступ взводу (відділення, танка) на противника, який обороняється, здійснюється з положення безпосереднього зіткнення з ним або з ходу.

85. Механізоване відділення наступає в пішому порядку — на фронті до 50 м.

86. Механізованому (танковому) взводу (відділенню, танку) в наступі вказуються об'єкт атаки і напрямок продовження наступу. Під час постановки бойового завдання по радіо взводу (відділенню, танку) може бути вказаний тільки напрямок продовження наступу.

Об'єктом атаки механізованого (танкового) взводу (відділення, танка), як правило, є противник в окопах.

Бойовий порядок механізованого відділення, який наступає в пішому порядку (мал. 15), складається із цепу з інтервалом між солдатами 6—8 м (8—12 кроків) і бойової машини піхоти (бронетранспортера).
Для зручності ведення вогню та кращого використання місцевості солдати в цепу можуть висуватись трохи вперед або в бік, не порушуючи загального напрямку фронту наступу цепу і не заважаючи діям сусідів. Бойова машина піхоти (бронетранспортер) діє за цепом відділення, на його фланзі або безпосередньо в цепу.

88. Перед атакою механізованих та танкових підрозділів проводиться вогнева підготовка атаки, а в ході наступу — вогнева підтримка атаки і вогневе супроводження наступу підрозділів в глибині.

89. Атака полягає в стрімкому і безупинному русі танкових та механізованих підрозділів у бойовому порядку в поєднанні з інтенсивним вогнем з танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) [67]

2. Відділення в наступі

107.
До початку наступу, відділення потай займає вихідну позицію (вказане командиром взводу місце). У вихідному положенні особовий склад механізованого відділення, як правило, розташовується в траншеї, а бойова машина піхоти (бронетранспортер) — на вогневій позиції поряд з траншеєю або в глибині вихідного району разом з іншими машинами взводу.

Із заняттям вихідної позиції (вказаного місця) відділення готується до відбиття можливої атаки противника (розташовується на місці). З одержанням бойового завдання командир відділення організовує наступ,

У бойовому наказі
командир відділення вказує:

· орієнтири;

· склад, положення і характер дій противника, зображення переднього краю оборони і
місця розташування його вогневих засобів;

· завдання взводу та відділення (об'єкт атаки і
напрямок продовження наступу);

· завдання сусідів, танка, за яким буде наступати відділення, його номер (пізнавальний знак), а також порядок використання вогню артилерії та інших вогневих засобів;

· завдання особовому складу:
[85]

командир механізованого відділення вказує:

— всьому особовому складу — місце і порядок спішування, місце кожного солдата в цепу відділення, порядок подолання загороджень і перешкод;

-навіднику-оператору (кулеметнику бронетранспортера), кулеметнику і гранатометнику, а при необхідності і решті особового складу — цілі для ураження і порядок ведення вогню;

-механіку-водію (водію) — напрямок, порядок руху в атаку, подолання загороджень і перешкод;

-сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними;

-час готовності до наступу і заступника.

Бойовий наказ командир відділення віддає на місцевості, а при неможливості — по схемі (на макеті місцевості) і уточнює бойове завдання на місцевості під час висування до рубежу переходу в атаку або з початком атаки.

108. Наступ з положення безпосереднього зіткнення з противником відділення починає з вихідної позиції (із траншеї, окопу).

З початком вогневої підготовки атаки командир відділення веде спостереження за об'єктом атаки і про все помічене у противника, а також про результати вогню своєї артилерії та інших вогневих засобів доповідає командиру взводу. Відділення вогнем своєї зброї знищує виявлені кулемети, гранатомети та інші вогневі засоби, а також живу силу противника.

Під час атаки в пішому порядку за командою [86]
(сигналом) командира взводу, командир відділення подає команду «Відділення, приготуватися до атаки». За цією командою особовий склад дозаряджає зброю, приєднує багнет-ножі, готує до дії ручні гранати і встановлює, якщо необхідно, пристрої для швидкого вистрибування із траншеї.

За командою (сигналом) командира взводу про початок руху в атаку командир відділення подає команду «Відділення, в атаку — ВПЕРЕД», за якою відділення швидко вистрибує із траншеї (окопу) і прискореним кроком або бігом слідом за танком або самостійно при підтримці вогнем бойової машини піхоти (бронетранспортера) атакує противника і продовжує наступ в глибину.

Під час атаки відділення невідступно іде слідом за танком і своїм вогнем знищує вогневі засоби противника, в першу чергу протитанкові.

Командир відділення, просуваючись в цепу, на ходу уточнює об'єкт атаки відділення, порядок подолання загороджень і ставить (уточнює) завдання кулеметникам, гранатометнику і стрільцям.

Мінне поле відділення долає, як правило, слідом за танком по його коліях або по проробленому проходу бігом, як правило, у складі взводу. Під час підходу до мінного поля за командою командира взводу або самостійно командир відділення командує «Відділення, за мною, вколону по одному (по два), в прохід, бігом — РУШ». За цією командою кулеметники першими висуваються до проходу, вогнем прикривають рух відділення, а решта солдатів перешиковуються у колону і стрімким кидком під прикриттям вогню бойової машини піхоти (бронетранспортера) долають мінне поле.

Подолавши мінне поле, відділення знову розгортається у цеп і стрімко атакує противника. Наблизившись до противника, що знаходиться в траншеї, на 25—40 м
особовий склад за командою командира «Відділення, гранатами — ВОГОНЬ» — закидає його гранатами, з криком «ура» вривається на передній край оборони, знищує противника вогнем впритул і багнетами, і, не затримуючись, слідом за танками продовжує атаку в указаному напрямку.

При затримці танків відділення повинно висуватися вперед і атакувати противника, не чекаючи танків, використовуючи результати вогню артилерії та мінометів,

В атаці рівняння повинно бути тільки на передніх, ніхто не має права відставати.
Успішне просування[8
7
]
вперед хоча б тільки одного солдата повинно бути негайно підтримане іншими солдатами та відділенням в цілому.

Знищивши противника, відділення, не затримуючись, просувається вперед, по мірі послаблення опору противника за командою (сигналом) командира взводу проводить посадку в бойову машину піхоти (бронетранспортер, десантом на танки) і продовжує наступ у вказаному напрямку.

Під час атаки на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) посадка на них особового складу здійснюється з підходом бойових машин піхоти (бронетранспортерів) до вихідного положення для наступу. Механізовані відділення за командами своїх командирів «До машини», «На місця» швидко роблять посадку, приготовляються для ведення вогню з ходу і слідом за танком або самостійно атакують противника.

109. Під час наступу в глибині оборони противника відділення, не відхиляючись від напрямку наступу, використовуючи складки місцевості, швидко виходить у фланг або в тил противнику і рішучою атакою знищує його. Переміщення відділення здійснюється за командами командира взводу. На окремих ділянках спосіб пересування (прискореним кроком, бігом, перебіжками, переповзанням)
визначає командир відділення, враховуючи рельєф місцевості та інтенсивність вогню противника. Він зобов'язаний слідкувати за тим, щоб підлеглі швидко просувалися вперед, уміло використовували місцевість та витримували вказаний напрямок. Вогонь у відділенні ведеться на ходу і з коротких зупинок, при цьому командир відділення, особливо того, що діє без бойової машини піхоти (бронетранспортера), зобов'язаний встановити такий порядок просування та ведення вогню, щоб не припинявся рух відділення в цілому: кулеметник та частина стрільців ведуть вогонь, а решта відділення просувається вперед, потім солдати, які висунулися, відкривають вогонь, забезпечуючи просування тим, що залишилися позаду.

Якщо відділення попало під вогонь артилерії (мінометів), воно виходить із-під обстрілу стрімким кидком вперед.

Одержавши завдання завершити розгром противника, який залишився в траншеї, двоє-троє солдатів відділення, просуваючись по її дну, вогнем впритул, багнетами та гранатами знищують тих, що обороняються. Решта складу відділення рухається по обидві сторони[88]
траншеї і, не випускаючи з очей солдатів, які просуваються по траншеї, знищує виявлені вогневі засоби і противника, що намагається залишити траншею. Вогневі засоби, розташовані в оборонних спорудженнях, закидаються гранатами.

Виявивши відхід противника, командир відділення доповідає про це командиру взводу, невідступно переслідує противника і знищує його вогнем усіх своїх засобів.

Командир відділення, діючи в цепу відділення, управляє вогнем і рухом відділення командами, які подає, як правило, голосом. Сигнальними патронами і трасуючими кулями він указує бойовій машині піхоти (бронетранспортеру) і танку цілі, які перешкоджають просуванню відділення.

110. Під час наступу з ходу командир механізованого відділення з початком розгортання взводу у бойовий порядок виводить бойову машину піхоти (бронетранспортер) на свій напрямок, уточнює навіднику-оператору (кулеметнику бронетранспортера) і механіку - водію (водію) об'єкт атаки (цілі), напрямок продовження наступу (напрямок наступу) місце і номер проходу в загородженнях і управляє вогнем відділення.

Під час атаки на бойовій машині піхоти (бронетранспортері) відділення після розгортання взводу в бойову лінію слідом за танком або самостійно продовжує, висування до переднього краю оборони противника, знищуючи уцілілі протитанкові та інші вогневі засоби вогнем із зброї, встановленої на машині, та із стрілецької зброї через бійниці (поверх борту).

Під час атаки десантом на танку відділення розміщується головним чином в його кормовій частині над силовим відділенням. Командир відділення займає місце справа біля башти і входить у зв'язок з командиром танка через танковий переговорний пристрій. Для ведення вогню солдати розміщуються: кулеметник — в центрі танка, безпосередньо за його баштою; стрільці — справа і зліва від башти; гранатометник розташовується поряд з командиром відділення і веде спостереження за сигналами командира взводу. Під час руху десантом на танку відділення веде спостереження, за командою командира відділення і самостійно знищує виявлені цілі противника, особливо протитанкові засоби ближнього бою. Командир відділення попереджає командира танка[8
9
]
про загородження та природні перешкоди, які знаходяться попереду.

Під час атаки в пішому порядку з виходом бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка з десантом до встановленого місця спішування відділення за командою свого командира «До машини»
швидко вистрибує (спішується) і за командою «Відділення, в напрямку та-кого-то предмета, напрямний — такий-то — до бою, вперед»
або «Відділення, за мною — до бою»
розгортається у цеп і прискореним кроком або бігом, ведучи інтенсивний вогонь на ходу, продовжує атаку.

Атаку переднього краю оборони противника та розвиток наступу в глибині відділення здійснює в такому ж порядку, як і під час наступу із положення безпосереднього зіткнення з противником, [
90
]

Розділ четвертий. МАРШ і ПОХІДНА ОХОРОНА

1.
Взвод (відділення, танк) на марші

121.
Взвод (відділення, танк) завжди повинен бути готовим до маршу (пересування своїм ходом) і перевезення різними видами транспорту в умовах впливу вражаючих факторів ядерної, хімічної зброї, високоточної зброї та засобів дистанційного мінування противника, діяння його авіації, повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп і зруйнувань доріг та переправ. Це вимагає ретельної підготовки озброєння, техніки та особового складу до маршу або перевезень, високої маршової дисципліни і виучки особового складу.

Марш
— організоване пересування підрозділів в колонах по дорогах та колонних шляхах з метою своєчасного виходу в призначений район або на вказаний рубіж.
Він може здійснюватися в передбаченні вступу
в
бій або поза загрозою зіткнення з противником,
як правило, вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

В усіх випадках командир повинен забезпечити прибуття взводу (відділення, танка) в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі і в готовності до виконання бойового завдання.

122.
Взвод (відділення, танк) здійснює марш в колоні роти (взводу) з дистанціями між машинами 25—50 м.
Під час руху по курних дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски та повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю, дистанції між машинами збільшуються.

Для захисту підрозділів від високоточної зброї противника маршрути руху вибираються вздовж ліній електропередач, зв'язку, по просіках в лісі, по ущелинах в горах та в складках місцевості. Під час руху на відкритій місцевості в умовах загрози застосування противником високоточної зброї дистанції між бойовими машинами збільшуються і можуть бути 100
—150 м
. [97]

Маршрути руху, по можливості, не повинні проходити через великі населені пункти, вузли доріг, тіснини, поблизу залізничних станцій (портів, аеропортів).

Механізований взвод (відділення) при необхідності може пересуватися в пішому порядку або на лижах.

Середня швидкість руху взводу без врахування часу на привали може бути: на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах), танках — 20—25 км/год;
на автомобілях під час руху у складі окремої автомобільної колони — 25-30 км/год;

механізованого взводу в пішому порядку — 4—5 км/год
, на лижах — 5—7 км/год.

У горах, лісисто-болотистій місцевості, взимку та інших несприятливих умовах середня швидкість руху колон може зменшуватися до 15—20 км/год.

В усіх випадках марш повинен здійснюватися з максимально можливою в даних умовах швидкістю.

Привали та денний (нічний) відпочинок призначаються для перевірки стану озброєння і техніки, їх технічного обслуговування, приймання їжі та відпочинку особового складу. Привали призначаються через 3—4 години
руху тривалістю до 1
години
і один привал тривалістю до 2 годин
у другій половині добового переходу, а денний (нічний) відпочинок — в кінці кожного добового переходу.

Розділ шостий. БОЙОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Розвідка

151. Розвідка організовується і ведеться за будь-яких умов обстановки з метою добування відомостей про противника і місцевість в районі майбутніх дій.

Основними вимогами, які ставляться до розвідки, є цілеспрямованість, безперервність, активність, оперативність, потайність, достовірність і точність визначення координат об'єктів (цілей), які розвідуються. Добуті відомості передаються усіма можливими способами командиру, який поставив завдання на ведення розвідки. Особливо важливі відомості доповідаються негайно.

152. Механізоване відділення (танк) може призначатися для дій як дозорне відділення (танк) і для влаштування засади, а спеціально підготовлене механізоване відділення (екіпаж танка) — для ведення радіаційної та хімічної розвідки.

У кожному взводі (відділенні, танку) в усіх видах бою організовується і безперервно ведеться спостереження за противником як особисто командиром, так і спеціально призначеним спостерігачем.

153. Особовий склад взводу (відділення, танка), виділений у розвідку, повинен діяти сміливо і потай, проявляти винахідливість, ініціативу та воєнну хитрість, своєчасно добувати і доповідати розвідувальні відомості.

Доповіді про результати розвідки повинні бути достовірними, короткими та ясними. В них, як правило, [
113
]
указується: який противник, коли і де виявлений, характер його дій; своє місцезнаходження і рішення.

Командиру взводу (відділення, танка), призначеного для ведення розвідки в тилу противника, забороняється мати на робочій карті будь-які дані про свої війська, а особовому складу — особисті та службові документи. [
114
]

Дії дозорного відділення (танка)

170. Дозорне відділення (танк) висилається від підрозділів, які ведуть розвідку або виконують бойові завдання у відриві від головних сил, для своєчасного виявлення противника та розвідки місцевості. Дозорне відділення (танк) діє на віддаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем.

Завдання дозорне відділення (танк) виконує спостереженням на ходу або з коротких зупинок. Іноді воно може улаштовувати засаду.

171. Командир дозорного відділення (танка), одержавши завдання, вибирає (уточнює) напрямок руху або пункт, до якого необхідно вийти, намічає порядок дій, віддає бойовий наказ і повідомляє пропуск.[
121
]

У бойовому наказі командир дозорного відділення (танка) вказує:

- відомості про противника;

- завдання відділення (танка);

- завдання підлеглим (напрямок і швидкість руху, сектори спостереження), порядок дій при зустрічі з противником і доповіді про помічене;

- сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними;

- час початку розвідки та заступника.

172. Дозорне відділення (танк) пересувається від одного зручного для спостереження пункту до іншого з підвищеною швидкістю, не затримуючи рух підрозділу, від якого воно вислане. На шляху руху ретельно оглядається місцевість та місцеві предмети, особливо місця, де можливе потайне розташування противника і його раптовий напад із засад.

Якщо розвідка будь-якого об'єкта з машини утруднена, командир відділення висилає піших дозорних (двох - трьох солдатів), призначаючи одного з них старшим. Машина при цьому розташовується в укритті. Особовий склад, що залишився в ній, веде спостереження за діями дозорних та оточуючою місцевістю в готовності підтримати їх вогнем.

Піші дозорні під час огляду об'єкта діють на відстані 20—30 м
один від одного. Під час безпосереднього огляду об'єкта одним дозорним другий (інші) повинен бути в готовності підтримати його вогнем із своєї зброї.

173. Огляд населеного пункту починається під час підходу до нього. Особливу увагу звертають на окремі будови, насадження і ті місця, звідки противник може вести спостереження і де може розташовуватися його охорона (засада).

Під час підходу до лісу, передусім, оглядається узлісся, а під час руху в лісі — входи в яри, лощини і виходи з них, гатки, мости та інші місця, де можливі засади противника.

Вночі для спостереження використовуються прилади нічного бачення. Крім того, дозорне відділення (танк, дозорні) періодично зупиняється, щоб встановити наявність противника шляхом підслуховування.

Якщо противник не виявлений, командир дозорного відділення доповідає про це по радіо або подає сигнал «Шлях вільний» і продовжує виконувати [
122
]
завдання. Виявивши противника, він доповідає про це, діючи потай, продовжує спостереження. При раптовій зустрічі з противником дозорне відділення (танк, дозорні) відкриває по ньому вогонь, обходить його і продовжує виконувати поставлене завдання. Виявивши підхід [123]
дрібної групи (одиночної машини) противника, дозорне відділення (танк) за вказівкою командира взводу може влаштувати засаду.

Дії спостережного поста та поста радіаційного, хімічного, біологічного спостереження (спостерігачів)

174. Спостережний пост (спостерігач) призначається для розвідки наземного та повітряного противника, а пост радіаційного, хімічного, біологічного спостереження (спостерігач) — для радіаційної та хімічної розвідки. У склад радіаційного, хімічного, біологічного поста спостереження призначається особовий склад спеціально підготовленого відділення (екіпажу танка).

Спостережний пост розташовується в місцях, які забезпечують найкраще проглядання місцевості перед фронтом і на флангах.

Спостережний пост складається із двох - трьох спостерігачів, один з яких призначається старшим.

На спостережному посту повинні бути прилади спостереження, великомасштабна карта або схема місцевості, журнал спостереження, компас, годинник, ліхтар, засоби зв'язку і подачі сигналів оповіщення, а у спостерігача — прилади спостереження.

На посту радіаційного, хімічного, біологічного спостереження (у спостерігача), крім того, повинні бути прилади радіаційної та хімічної розвідки і засоби подачі сигналів оповіщення про радіаційне, хімічне та біологічне зараження.

Старший спостережного поста зобов'язаний: встановити порядок безперервного спостереження; організувати обладнання місця для спостережного поста і його маскування; перевірити справність приладів спостереження, засобів зв'язку і оповіщення; своєчасно доповідати командиру, який виставив пост, про результати спостереження. Старший поста радіаційного, хімічного, біологічного спостереження, крім того, зобов'язаний встановити час включення приладів радіаційної і хімічної розвідки, знати сигнали оповіщення про радіаційне, хімічне та біологічне зараження і порядок їх передачі.

175. Спостерігач починає спостереження з детального вивчення місцевості і визначає відстань до орієнтирів та характерних місцевих предметів у призначеному секторі. Сектор, як правило, розбивається на [124]
зони: найближчу — глибиною до 400
м, середню — до 800 м, і дальню — на глибину видимості. Огляд місцевості здійснюється послідовно по зонах.

Виявивши ціль, спостерігач визначає її положення на місцевості відносно орієнтирів (характерних місцевих предметів) і доповідає про неї старшому спостережного поста. Старший спостережного поста встановленим порядком доповідає про цілі командиру, який виставив пост, і наносить їх на карту або схему місцевості. Про результати спостереження робиться запис в журналі спостереження.

Спостереження вночі ведеться із використанням приладів нічного бачення, а іноді і засобів освітлення місцевості і доповнюється підслуховуванням.

Спостереження за повітряним противником ведеться послідовним прогляданням повітряного простору, починаючи від горизонту. Виявивши повітряну ціль, в тому числі і місця розкриття касетних бойових частин ракет (бомб), спостерігач негайно подає сигнал оповіщення, визначає її характер, напрямок польоту і доповідає своєму командиру (старшому спостережного поста).

176.
Пост радіаційного, хімічного, біологічного спостереження (спостерігач) веде безперервне спостереження в указаному районі, в установлений час і підчас кожного артилерійського і авіаційного нальоту противника включає прилади радіаційної та хімічної розвідки і слідкує за їхніми показаннями.

При виявленні радіаційного зараження 0,5 рад/год
і більшестарший спостережного поста (спостерігач) доповідає командиру, який його вислав, і за його вказівкою подає сигнал «Радіаційна небезпека».

При виявленні хімічного зараження старший поста (спостерігач) подає сигнал «Хімічна тривога»
і доповідає командиру, який виставив пост. Оповіщення про біологічне зараження здійснюється за вказівкою командира, який виставив пост (спостерігача), таким же сигналом.

Результати радіаційного та хімічного спостереження заносяться в журнал спостереження.

2. Охорона

177.
У взводі (відділенні, екіпажі танка) організовується безпосередня охорона, яка здійснюється з метою виключення раптового нападу наземного [125]
противникаі забезпечення часу та вигідних умов для розгортання і вступу у бій. Вона організовується командиром взводу (відділення, танка) на основі одержаного завдання, умов обстановки і наказу командира роти (взводу), а під час дій у відриві від головних сил — самостійно. Охорона здійснюється спеціально призначеним спостерігачем, в обороні, крім, того, — черговим вогневим засобом, а при розташуванні взводу на місці окремо від роти — парними патрулями для обходу району розташування взводу. Взвод (відділення, танк) може виконувати завдання охорони за розпорядженням старших командирів.

178.
Під час організації охорони командир взводу (відділення, танка) указує порядок ведення спостереження за місцевістю, повітрям і сигналом командира роти (взводу), призначає спостерігача, указує його місце і завдання, а також порядок дій особового складу взводу (відділення, танка) під час раптового нападу противника.

179.
На кожну добу для пізнавання своїх військовослужбовців установлюється пропуск
і відзив.

Пропуском буває найменування озброєння або бойової техніки, наприклад «Кулемет», а відзивом — назва населеного пункту, яка починається з тієї ж букви, що і пропуск, наприклад «Київ».

Пропуск повідомляється усно всьому особовому складу, а відзив командирам підрозділів, призначених у розвідку або охорону, а також особам, які посилаються для передачі усних наказів.

Пропуск запитується в усіх осіб, що проходять через рубіж охорони та ідуть по розташуванню підрозділу вночі, а відзив — у осіб, що передають накази командира, і у командирів підрозділів, які ведуть розвідку.

Пропуск і відзив вимовляються тихо. Всі особи, які не знають пропуску, а ті, що прибули з наказами — відзиву, затримуються. Затриманих командир взводу (відділення, танка) опитує особисто і залежно від обставин дозволяє їм іти далі або направляє під конвоєм до командира роти (взводу) або до командира, який вислав охорону. [126]

3. Захист від зброї масового ураження

180.
Захист від зброї масового ураження організовується і здійснюється з метою максимально послабити дії ядерного, хімічного, біологічного зараження противника, а також результатів зруйнувань об'єктів атомної енергетики та хімічної промисловості, зберегти боєздатність особового складу взводу (відділення) і забезпечити успішне виконання ним поставленого бойового завдання.

Заходи щодо захисту від зброї масового ураження виконуються у повному обсязі командирами всіх ступенів під час підготовки і ведення бою як із застосуванням, так і без застосування зброї масового ураження і включають:

· фортифікаційне обладнання опорного пункту (вихідної, вогневих позицій, місця розташування) та використання захисних властивостей місцевості і техніки;

· попередження особового складу про безпосередню загрозу і початок застосування противником зброї масового ураження, а також оповіщення про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження;

· здійснення протиепідемічних, санітарно-гігієнічних і спеціальних профілактичних медичних заходів;

· ліквідацію наслідків застосування противником зброї масового ураження;

· забезпечення безпеки і захисту особового складу під час дій в зонах зараження, районах зруйнувань, пожеж і затоплень. [127]

182. Фортифікаційне обладнання опорного пункту (вихідної, вогневих позицій, місця розташування) здійснюється відповідно до вказівок командира роти (взводу) з інженерного забезпечення. Залежно від завдання, яке виконують, та захисних властивостей місцевості обладнуються окопи, траншея, хід сполучення, відкриті та перекриті щілини, бліндажі для особового складу, окопи і укриття для техніки. Фортифікаційне обладнання повинно починатися негайно з прибуттям взводу (відділення,) в призначений район.

Використання захисних властивостей місцевості послаблює вплив уражаючих факторів зброї масового ураження противника на особовий склад, озброєння, техніку та матеріальні засоби.

Взвод в бою, на марші і при розташуванні на місці повинен уміло використовувати лісні масиви та яри, лощини, балки, зворотні схили висот, підземні виробки, печери та інші природні укриття.

Бойові машини піхоти (бронетранспортери), танки та фортифікаційні спорудження значно послаблюють вплив ударної хвилі, проникаючої радіації та радіоактивного опромінення, надійно захищають особовий склад від ураження світловим опроміненням та крапельно-рідкими отруйними речовинами, а обладнані засобами колективного захисту, крім того, від ураження радіоактивними речовинами, парами та аерозолями отруйних речовин та біологічними засобами.

183. З одержанням попередження про безпосередню загрозу і початок застосування противником зброї масового ураження особовий склад продовжує виконувати поставлене бойове завдання і переводить засоби захисту в положення «напоготові». При нанесенні противником ядерного удару особовий склад під час спалаху ядерного вибуху вживає заходів захисту: при знаходженні в бойових машинах зачиняє двері, бійниці, люки і включає систему захисту від зброї масового ураження; при знаходженні у відкритому бронетранспортері[128]
повинен пригнутися, а при розташуванні поза машиною швидко зайняти укриття, які є поблизу, або лягти на землю головою в сторону, протилежну вибухові. Після проходження ударної хвилі особовий склад продовжує виконувати завдання.

За сигналом оповіщення про радіоактивне, хімічне, біологічне зараження особовий склад, який діє в пішому порядку або на відкритих машинах, не припиняючи виконання бойового завдання, одягає засоби індивідуального захисту, а той, що знаходиться у закритих бронетранспортерах — тільки респіратори (протигази); в бойових машинах піхоти і танках — зачиняє люки, двері, бійниці і включає систему захисту від зброї масового ураження (у сховищах — систему колективного захисту). За сигналом «Радіаційна небезпека» особовий склад одягає респіратори (протигази), за сигналом «Хімічна тривога» — протигази.

Засоби індивідуального захисту знімаються тільки за дозволом командира.

184. Здійснення протиепідемічних, санітарно-гігієнічних і спеціальних профілактичних медичних заходів досягається суворим виконанням установлених гігієнічних вимог при розташуванні та харчуванні особового складу, а також додержанням правил особистої та громадської гігієни, вмілим і своєчасним використанням засобів індивідуального медичного оснащення.

185. Під час ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження, а також результатів зруйнувань об'єктів атомної енергетики і хімічної промисловості проводяться рятівні роботи, надання першої медичної допомоги ураженим, вивезення (винесення) їх із зон зараження, радіаційний та хімічний контроль, локалізація та гасіння пожеж, спеціальна обробка озброєння, техніки, обмундирування, спорядження, інших матеріальних засобів та фортифікаційних споруджень, які вони займають, а також санітарна обробка особового складу.

186. Під час дій в зонах радіоактивного зараження в суху погоду в пішому порядку або на відкритих машинах особовий склад одягає респіратори, захисні плащі, панчохи і рукавички, в зонах хімічного та біологічного зараження — протигази, захисні плащі, панчохи і рукавички. Особовий склад, який знаходиться у закритих бронетранспортерах, одягає тільки респіратори (протигази), а той, що знаходиться у бойових машинах піхоти [129]
і танках, зачиняє люки, двері, бійниці і включає систему захисту від зброї масового ураження.

У вологу погоду під час дій в зоні радіоактивного зараження в пішому порядку одягаються лише засоби захисту шкіри.

4. Тактичне маскування

187. Тактичне маскування організовується командиром взводу (відділення, танка) відповідно до одержаного бойового завдання, вказівок щодо маскування роти (взводу) та обстановки, що склалася, з метою досягнення раптовості дій своїх підрозділів і збереження боєздатності. Воно здійснюється постійно і, як правило, своїми силами.

Організовуючи тактичне маскування, командир взводу (відділення, танка) вказує: які табельні засоби і місцеві матеріали використовувати для маскування і терміни його здійснення; порядок додержання заходів маскування; порядок здійснення і підтримання маскування в ході бою.

188. Тактичне маскування досягається: використанням маскуючих властивостей місцевості, місцевих предметів, темного часу доби та інших умов обмеженої видимості; застосуванням табельних засобів маскування, місцевих матеріалів і аерозолів (димів); фарбуванням озброєння і техніки під фон оточуючої місцевості; додержанням правил радіодисципліни та радіообміну, збереженням попереднього режиму діяльності при зміні підрозділів і їх підготовці до виконання нового бойового завдання; найсуворішим дотриманням вимог маскувальної дисципліни; своєчасним виявленням і усуненням демаскуючих ознак.

З метою захисту від високоточної зброї противника використовуються маскуючі властивості лісу, а також яри, зворотні схили висот, поля радіолокаційної невидимості та інші. Приховування бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і танків від керованих (коректованих) і самонавідних боєприпасів противника досягається шляхом зниження радіолокаційної, теплової та оптичної контрастності техніки по відношенню до оточуючого фону, для чого застосовуються деформуюче фарбування техніки, маскуючі покриття, над тепловипромінюючими поверхнями машин установлюються[130]
теплорозсіюючі екрани (козирки). Крім того, можуть застосовуватися теплові імітатори (пастки), радіолокаційні та лазерні відбивачі.

189. Введення противника в оману здійснюється демонстративними діями (умисним показом дій взводу, відділення, танка у хибному напрямку, позиції) та імітацією (створенням фальшивих позицій, окопів, шляхом відтворення відповідних демаскуючих ознак, їх наявність і функціонування). Ці способи маскування, як правило, проводяться за дозволом командира роти (взводу).

5. Інженерне забезпечення

190.Інженерне забезпечення організовується і здійснюється з метою створення взводу (відділенню, танку) необхідних умов для успішного виконання бойового завдання, а також для підвищення захисту особового складу, озброєння і техніки від усіх засобів ураження.

191. Завданнями інженерного забезпечення взводу (відділення, танка) є:

· фортифікаційне обладнання і маскування опорного пункту взводу (позиції відділення, вогневої позиції танка), місця розташування;

· улаштування мінно-вибухових загороджень на позиціях, які вони займають; пророблення проходів у загородженнях і зруйнуваннях;

· проведення розвідки загороджень противника, водних перешкод і стану доріг.

192.
Інженерне забезпечення організовується командиром взводу (відділення, танка) на основі одержаного завдання і вказівок командира роти (взводу).

Командир взводу, організовуючи інженерне забезпечення, вказує:

в обороні — місця позицій відділень, основних і запасних вогневих позицій бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, черговість і терміни їх фортифікаційного обладнання, де мати перекриті щілини (бліндажі), хто і до якого терміну їх обладнує;

місце розташування командно-спостережного пункту взводу;

хто виділяється для його обладнання і час готовності;

які табельні засоби і місцеві матеріали використати під час фортифікаційного обладнання і маскування, місце влаштування мінного поля та невибухових загороджень, за допомогою яких матеріалів, де і як їх улаштовувати, порядок вогневого прикриття;

обсяг роботи щодо [131]
дообладнання траншей і ходів сполучення після відривання їх землерийною машиною;

у наступі — способи подолання інженерних загороджень і перешкод, місце і номер проходу, його позначення, порядок висування до нього підрозділів і подолання загороджень; способи пророблення проходів в загородженнях противника; під час форсування водної перешкоди — маршрут виходу до ріки для кожної бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка; командир танкового взводу, крім того, вказує місце вантаження на пором і номер порома.

193. Взвод
(відділення, танк) своїми силами проводить фортифікаційне обладнання опорного пункту (позиції відділення, основної і запасної вогневих позицій танка) і його маскування, в тому числі маскування техніки від високоточної зброї противника, влаштовує інженерні загородження, проробляє проходи в загородженнях і зруйнуваннях. Дистанційно встановлені мінні поля взвод (відділення, танк) обходить, а при неможливості обходу проробляє прохід або виходи до ротного проходу.

У випадку призначення взводу (відділення, танка) для посилення групи розгородження батальйону (дій як групи розмінування роти) його командир до початку виконання поставленого завдання зобов'язаний уточнити місце загородження і ступінь його прикриття від вогню противника, порядок виконання робіт, поставити завдання відділенням (групам), уточнити порядок взаємодії з підрозділом інженерних військ і організувати підготовку необхідного обладнання та інструменту.

Для виконання завдання інженерного забезпечення взвод (відділення, танк) використовує навісне (вбудоване) обладнання, мінні трали, інженерні боєприпаси, табельні засоби маскування, возимі комплекти розмінування, шанцевий інструмент, інше інженерне майно і місцеві матеріали.

6. Забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту

194.
Забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту організовується з метою створення взводу (відділенню, екіпажу танка) необхідних умов для виконання поставленого перед ним завдання в обстановці [132]
радіоактивного, хімічного, біологічного зараження, а також з метою маскування своїх дій аерозолями (димами).

Забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту (відділення, танка) включає: радіаційну і хімічну розвідку; своєчасне і уміле використання засобів індивідуального та колективного захисту; радіаційний контроль; спеціальну обробку підрозділів; застосування аерозолів (димів).

З метою захисту від високоточної зброї взвод (відділення, танк) під час маскування бронетанкової техніки застосовує аерозолі (дими) і використовує аерозольні (димові) завіси, поставлені засобами старших командирів.

Заходи забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту здійснюються особовим складом взводу (відділення, екіпажу танка), а також підрозділами військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

195. Забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту організовується командиром взводу (відділення, танка) на основі одержаного завдання та вказівок командира роти (взводу).

Під час організації забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту командир взводу указує: завдання з радіаційної і хімічної розвідки; порядок використання засобів індивідуального і колективного захисту; розподіл індивідуальних вимірювачів доз випромінювання (дозиметрів); порядок проведення спеціальної обробки; порядок використання термодимової апаратури машин та аерозольних (димових) засобів; порядок забезпечення озброєнням військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту; місце і час технічної перевірки протигазів.

196. Радіаційна і хімічна розвідка ведеться для одержання даних про радіаційну і хімічну обстановку. Вона здійснюється з використанням приладів радіаційної та хімічної розвідки. Дані про радіаційну та хімічну обстановку наносяться командиром взводу на карту (схему) і передаються старшому командиру.

197. Своєчасне та вміле використання засобів індивідуального і колективного захисту досягається, постійним контролем їх наявності та справності; завчасною підготовкою і систематичними тренуваннями особового складу у користуванні цими засобами в різній обстановці; правильним визначенням рубежів і часу [133]
переведення засобів індивідуального захисту в положення «бойове» та їх знімання; додержанням режиму і правил експлуатації споруджень, обладнаних засобами колективного захисту, та порядку використання систем захисту від зброї масового ураження бронеоб'єктів.

198. Радіаційний контроль здійснюється для визначення боєздатності особового складу підрозділів і необхідності проведення спеціальної обробки. Він проводиться з використанням військових вимірювачів доз випромінювання (дозиметрів) і приладів радіаційної розвідки.

199. Спеціальна обробка підрозділу полягає у проведенні дегазації, дезактивації та дезінфекції озброєння, техніки та інших матеріальних засобів при зараженні їх отруйними, радіоактивними та біологічними засобами. Вона може бути частковою і повною. Часткова спеціальна обробка проводиться, як правило, в ході виконання бойового завдання силами і засобами підрозділів. Повна спеціальна обробка — після виконання бойового завдання із залученням підрозділів спеціальної обробки радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Під час проведення повної спеціальної обробки обробляється вся зовнішня поверхня озброєння і техніки, при попаданні отруйних та радіоактивних речовин усередину техніки — і внутрішня поверхня, а при необхідності проводиться і санітарна обробка особового складу.

200. Застосування аерозолів (димів) організовується з метою маскування дій своїх підрозділів і протидії засобам розвідки та управління високоточною зброєю противника. Аерозолі (дими) застосовуються із використанням термодимової апаратури бойових машин піхоти і танків, димових шашок, гранат та запалювальних димових патронів.

бій тактичний військо маневр

Додаток

Виписки із Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни і Додаткових протоколів до них

ЖЕНЕВСЬКА КОНВЕНЦІЯ

ВІД
12 СЕРПНЯ 1949 РОКУ

ПРО ПОКРАЩАННЯ ДОЛІ ПОРАНЕНИХ І ХВОРИХ У ДІЮЧИХ АРМІЯХ

Розділ
II
Поранені і хворі

Стаття 12
. Особовий склад збройних сил та інші особи, вказані, у даній статті, у випадку їх поранення або хвороби повинні користуватися заступництвом і захистом за всіх обставин.

Сторона, що знаходиться у конфлікті, під владою якої вони опиняться, забезпечить їм гуманне поводження і догляд, без будь-якої дискримінації з таких причин як стать, раса, національність, релігія, політичні переконання або інші аналогічні критерії. Суворо забороняється будь-яке посягання на їх життя та особистість і, зокрема, забороняється добивати або знищувати їх, піддавати катуванню, проводити над ними біологічні досліди, навмисно створювати умови для їх зараження, навмисно залишати без медичної допомоги або догляду. Тільки з медичних причин невідкладного характеру допускається перевага у черговості надання медичної допомоги.

До жінок будуть відноситися з усією належною до їх статі повагою.

Сторона, що знаходиться у конфлікті і змушена залишити противнику поранених або хворих, залишить разом з ними, наскільки це дозволяють воєнні вимоги, частину свого санітарного персоналу і спорядження для сприяння догляду за ними.

Стаття 13
. Ця конвенція буде застосовуватися до поранених і хворих, які належать до таких категорій:

1. Особовий склад збройних сил сторони, що знаходиться у конфлікті, а також особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять у склад цих збройних сил.

2. Особовий склад інших ополчень і добровольчих загонів, включаючи особовий склад організованого руху опору, який належить стороні, що знаходиться у конфлікті і діє на їх власній території або поза нею, навіть, якщо ця територія окупована, якщо ці ополчення і добровольчі загони, включаючи організований рух опору, відповідають умовам викладеним [220]
нижче:

а)
мають на чолі особу, яка відповідає за своїх підлеглих;

б) мають певний і виразно видимий здалеку розпізнавальний знак;

в) відкрито носять зброю;

г) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.

3. Особовий склад регулярних збройних сил, які вважають себе у підпорядкуванні уряду або влади, не визнаних Державою, що тримає їх у полоні.

4. Особи, які прямують за збройними силами, але не входять у їх склад безпосередньо, як наприклад, цивільні особи, які входять у екіпажі військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих команд або служб, на які покладене побутове обслуговування збройних сил, за умов, що вони отримали на це дозвіл від тих збройних сил, які вони супроводжують.

5. Члени екіпажів суден торгового флоту, включаючи капітанів, лоцманів і юнг, і екіпажів цивільної авіації сторін, що знаходяться у конфлікті, які не користуються більш пільговим режимом в силу будь-яких інших положень міжнародного права.

6. Населення неокупованої території, яке при наближенні противника стихійно береться за зброю для боротьби з військами, що вторглися, не встигнувши сформуватися у регулярні війська, якщо воно носить відкрито зброю і дотримується законів і звичаїв війни.

Стаття 14.
З урахуванням положень попередньої статті, поранені і хворі сторони, яка воює, і які опинилися під владою противника, будуть вважатися військовополоненими і до них будуть застосовуватися норми міжнародного права, що стосуються військовополонених.

Стаття 15.
У будь-який час, і особливо після бою, сторонами, що знаходяться у конфлікті, негайно будуть вжиті всі можливі заходи для того, щоб розшукати і підібрати поранених і хворих та захистити їх від пограбування і поганого поводження, забезпечити їм необхідний догляд, а також для того, щоб розшукати мертвих і перешкодити їх пограбуванню.

Кожний раз, коли це дозволять обставини, будуть укладатися угоди про перемир'я або про припинення вогню або ж місцеві угоди, щоб дозволити підібрати поранених, які залишилися на полі бою, транспортувати їх, а також провести обмін ними.

Так само між сторонами, що знаходяться у конфлікті, можуть бути укладені місцеві угоди про евакуацію поранених і хворих із обложеної і оточеної зони, про обмін ними та про пропуск в цю зону санітарного і духовного персоналу і майна, які направляються туди.

Стаття
17.
Сторонами, що знаходяться у конфлікті, будуть вжиті необхідні заходи для того, щоб поховання або спалення померлих проводилося, на скільки це можливо, індивідуально і щоб йому передував уважний і, якщо можливо, медичний огляд тіл з метою констатування смерті, засвідчення особи і можливого звіту про це. Половина подвійного пізнавального медальйона або сам пізнавальний медальйон, якщо він одинарний, повинен залишатися на тілі.

Трупи будуть спалюватися тільки у тому випадку, якщо це продиктовано настійними міркуваннями санітарного порядку або [221]
мотивами, пов'язаними з релігією померлих. У випадку спалення, про це повинно бути докладно, із зазначенням причин спалення, відмічено в акті про смерть або у завіреному списку померлих.

Крім того, сторони, що знаходяться у конфлікті, повинні слідкувати, щоб померлі були поховані з честю і, якщо можливо, згідно з обрядами релігії, до якої вони належать, щоб могили поважалися, були зосереджені, по можливості, згідно з національністю померлих, утримувалися належним чином, і позначалися таким чином, щоб завжди можна було їх розшукати. З цією метою і з початком воєнних дій, вони організовують офіційну службу могил, щоб зробити можливим у майбутньому ексгумації, забезпечити, яким би не було місцезнаходження могил, пізнавання трупів і їх можливе відправлення на батьківщину. Ці постанови також будуть розповсюджуватися на попіл, який буде зберігатися службою могил доти, доки по відношенню до нього не розпорядяться належним чином, відповідно до бажання батьківщини померлих.

Як тільки дозволять обставини, і саме пізніше, після закінчення воєнних дій, ці служби через посередництво Довідкового Бюро, обмінюються списками, в яких будуть вказані точне місцезнаходження і позначення могил, а також дані про поховання в них померлих.

Стаття 18
. Військова влада може звертатися із закликом до людинолюбства місцевих жителів добровільно підбирати і доглядати, під її контролем, за пораненими і хворими, надаючи особам, які відізвалися на цей заклик, необхідне покровительство і пільги. У випадку, коли супротивна сторона встановить або відновить свій контроль над даним районом, вона буде надавати цим особам те саме покровительство і такі самі пільги.

Військова влада повинна дозволяти населенню і благодійним товариствам, навіть у районах вторгнення або окупованих районах, за особистим почином підбирати поранених і хворих, незалежно від їх національності, та доглядати за ними. Цивільне населення повинно відноситися з повагою до цих хворих і поранених і, зокрема, не застосовувати у відношенні до них ніяких актів насилля.

Ніхто не повинен зазнавати переслідування або бути засудженим за те, що він доглядав за пораненими і хворими.

Положення даної статті не звільняють Державу, яка окуповує, від її обов'язків, які покладені на неї відносно до поранених і хворих з питань санітарного і морального характеру.

Розділ
III
Санітарні формування і заклади

Стаття 19.
Постійні санітарні заклади та рухомі санітарні формування медичної служби не можуть ні за яких обставин піддаватися нападу, але будуть завжди користуватися заступництвом І охороною сторін, що знаходяться у конфлікті.

Попавши до рук супротивної сторони, вони можуть продовжувати функціонувати доти, доки Держава, яка захопила їх, не забезпечить сама необхідного догляду за пораненими і хворими, які знаходяться у цих закладах і формуваннях. [222]

Відповідна влада потурбується про те, щоб вищевказані санітарні заклади і формування були розміщені, на скільки можливо, таким чином, щоб вони не підлягали небезпеці у випадку нападу на воєнні об'єкти.

Стаття 20
. Госпітальні судна, що знаходяться під покровительством Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про покращання долі поранених, хворих та осіб, що зазнали аварії корабля із складу збройних сил на морі, не повинні підлягати нападу з суші.

Стаття 21
. Покровительство, на яке мають право постійні заклади і рухомі санітарні формування медичної служби, може припинитися лише у тому випадку, якщо вони будуть використані, крім їх гуманітарних обов'язків, для здійснення дій, що направлені проти противника. Покровительство, однак, припиниться тільки після відповідного попередження, у всіх необхідних випадках, що встановлює розумний термін, і після того, як це попередження не дало результатів.

Стаття 22
. Не будуть розглядатися як обставини, які позбавляють санітарне формування або заклад покровительства, забезпеченого статтею 19:

1) якщо особовий склад санітарного формування або закладу озброєний і користується своєю зброєю для самооборони або захисту своїх поранених і хворих;

2) якщо через відсутність озброєних санітарів формування або заклад обороняється пікетом, чатовим або конвоєм;

3) якщо у формуванні або закладі будуть знайдені ручна зброя і бойові припаси, що зняті з поранених і хворих і не здані ще за належністю;

4) якщо у формуванні або закладі знаходиться особовий склад і майно ветеринарної служби, що не є його невід'ємною частиною;

5) якщо гуманітарна діяльність санітарних формувань і закладів або їх персоналу розповсюджується на поранених і хворих цивільних осіб.

Розділ
IV
Особовий склад

Стаття 24. Санітарний особовий склад, який призначений виключно для розшуку і підбирання, транспортування або лікування поранених і хворих, або для запобігання захворювань, що відноситься виключно до адміністрації санітарних формувань і закладів, а також священнослужителі, які перебувають при збройних силах, будуть користуватися повагою і покровительством за всіх обставин.

Розділ
V
Будівлі і майно

Стаття 33
. Майно рухомих санітарних формувань збройних сил, які потраплять до рук противника, буде залишене для догляду за пораненими і хворими. [223]
Будівлі, майно і склади постійних санітарних закладів збройних сил залишаться підпорядкованими дії законів війни, але не зможуть отримати іншого призначення, доки вони будуть потрібні для поранених і хворих. Проте, командири частин діючої армії можуть розпоряджатися ними у випадку крайньої воєнної необхідності, попередньо забезпечивши долю поранених і хворих, які знаходяться там на лікуванні.

Майно і склади, вказані в даній статті, не можуть підлягати навмисному знищенню.

Розділ
VI
Санітарні транспорти

Стаття 35.
Транспорти з пораненими і хворими або санітарним майном будуть користуватися покровительством і охороною на такій же підставі, що і рухомі санітарні формування.

Потрапивши до рук противника, такі транспорти, перевізні засоби попадають під дію законів війни за тієї умови, що сторона, яка захопила їх і знаходиться у конфлікті, потурбується у всіх випадках про поранених і хворих, які знаходяться на них.

Цивільний особовий склад і всі транспортні засоби, що добуті шляхом реквізиції, підпорядковуються загальним нормам міжнародного права.

ЖЕНЕВСЬКА КОНВЕНЦІЯ

ВІД 12 СЕРПНЯ 1949 РОКУ

ПРО
ПОВОДЖЕННЯ З ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ

Розділ ІІ Постанови загального характеру про захист військовополонених

Стаття 12
. Військовополонені знаходяться у владі ворожої Держави, а не окремих осіб або військових частин, що взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яка може випасти на окремих осіб, Держава, що тримала у полоні, несе відповідальність за поводження з військовополоненими. .

Стаття 13.
З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт або бездіяльність зі сторони Держави, яка тримає у полоні, і які приводять до смерті військовополоненого, що знаходиться під її владою, або які ставлять здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і будуть розглядатися, як серйозні порушення даної конвенції. Зокрема, ні один військовополонений не може підлягати фізичному каліченню або ж науковому або медичному досліду будь-якого характеру, що не виправдовується міркуваннями лікування військовополоненого та його інтересами. [224]
Військовополонені також повинні завжди користуватися захистом, особливо, від усяких актів насилля або залякування, від зневаги і цікавості натовпу. Застосування до них репресалій забороняється.

Стаття 14.
За будь-яких обставин військовополонені мають право на повагу до їх особистості і честі.

До жінок потрібно відноситися з усією належною до їх статі повагою і поводитися з ними повинні, в усіх випадках, не гірше, ніж з чоловіками.

Військовополонені повністю зберігають свою громадянську правоздатність, якою вони користувалися під час захоплення в полон. Держава, що тримає у полоні, може обмежувати здійснення прав, що надаються цією правоздатністю, на своїй власній території або поза нею, лише в такому ступені, якого вимагають умови полону.

Стаття 15
. Держава, що тримає у полоні, зобов'язана безкоштовно забезпечити утримання військовополонених, а також лікарську допомогу, яку вимагає стан їх здоров'я.

Розділ
III
Полон

Стаття 17
. Кожен військовополонений, під час його допиту, зобов'язаний повідомити тільки свої прізвище, ім'я та звання, дату народження і особистий номер або, якщо такого немає, іншу рівноцінну інформацію.

У випадку, якщо військовополонений свідомо порушує це правило, йому може загрожувати обмеження привілей, що надаються військовополоненим, його звання і положення.

Кожна сторона, що знаходиться у конфлікті, зобов'язана забезпечувати посвідченням особи із зазначенням прізвища, імені, звання, особистого номера або рівноцінних відомостей і дати народження будь-яку особу, на яку розповсюджується її юрисдикція і яка може бути військовополоненим. Це посвідчення особи може, крім того, мати підпис або відбитки пальців власника або те та інше, а також може мати будь-які відомості, які сторона, що знаходиться у конфлікті, захоче додати у відношенні осіб, які належать до складу її власних збройних сил. Посвідчення особи повинне, по можливості, бути розміром 6,5x10 см і повинне мати дублікат. Військовополонений зобов'язаний пред'явити посвідчення особи на будь-яку вимогу, але воно ні в якому разі не може бути у нього відібране.

Ніякі фізичні або моральні катування і ніякі інші заходи примушування не можуть застосовуватися до військовополонених для отримання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляться відповідати, не можна погрожувати, ображати, переслідувати і обмежувати.

Військовополонені, які не можуть дати відомості про свою особу через свій фізичний або психічний стан, будуть передані під опіку медичної служби. Особа цих військовополонених буде встановлена всіма можливими засобами з урахуванням положень попереднього абзацу.

Допит військовополонених повинен проводитися на мові, зрозумілій для них. [225]

Розділ
II
Цивільні особи і цивільне населення

Стаття 51
Захист цивільного населення

2, Цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу. Забороняються акти насильства або погрози насильством, основна мета яких — терор цивільного населення.

Розділ ІІІ Цивільні об'єкти

Стаття 55
Захист природного середовища

1. Під час ведення воєнних дій виявляється турбота про захист природного середовища від великих, довгочасних та серйозних збитків. Такий захист включає заборону використання методів і засобів ведення війни, які мають на меті заподіяти або, як можна очікувати, заподіють таких збитків природному середовищу і тим самим нанесуть збитки здоров'ю або виживанню населення.

Стаття 56
Захист установок і споруджень, які мають небезпечні сили

1. Установки і спорудження, які мають небезпечні сили, а саме: греблі, дамби і атомні електростанції не повинні бути об'єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є воєнними об'єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення. Інші воєнні об'єкти, розміщені в цих установках або спорудженнях, або поблизу від них, не повинні ставати об'єктом нападу, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил з таких установок або споруджень і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Розділ
IV
Заходи безпеки

Стаття 57
1. Під час проведення воєнних операцій постійно проявляється турбота про те, щоб щадити цивільне населення, цивільних осіб та цивільні об'єкти. [226]

Частина
II
Гуманне поводження

Стаття 4
— Основні гарантії

1. Всі особи, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях, незалежно від того, обмежена їх свобода чи ні, мають право на повагу до своєї особи, своєї честі, своїх переконань і своїх релігійних обрядів.

За всіх обставин з ними поводяться гуманно, не роблячи різниці. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих.

Частина
III
Поранені, хворі та особи, які зазнали аварії корабля

Стаття 7
Захист і догляд

1. Всі поранені, хворі та особи, які зазнали аварії корабля, незалежно від того, чи брали вони участь у збройному конфлікті, користуються повагою і захистом.

2. За всіх обставин з ними поводяться гуманно і надають їм у максимально можливій мірі і у найкоротші терміни медичну допомогу та догляд, яких вимагає їх стан. Між ними не роблять ніякої різниці з яких би то не було міркувань, крім медичних.

Стаття 8
Розшук

В усіх випадках, коли це дозволяють обставини і, особливо після бою, безвідкладно вживаються всі можливі заходи для того, щоб розшукати і підібрати поранених, хворих і осіб, які зазнали аварії корабля і захистити їх від пограбування та поганого поводження, забезпечити їм необхідний догляд, а також для того, щоб розшукати мертвих і перешкодити їх пограбування та належним чином поховати.

Стаття 9
Захист медичного та духовного персоналу

1. Медичний та духовний персонал користується повагою і захистом, і йому надається вся можлива допомога для виконання ним своїх обов'язків. Він не повинен примушуватися до виконання завдань, що не сумісні з його гуманітарною місією.[227]

2. Не можна вимагати, щоб при виконанні своїх функцій медичний персонал віддавав перевагу будь-якій особі, крім міркувань медичного характеру.

Стаття 10
Загальний захист осіб, які виконують медичні функції

1. Ні за яких обставин ні одна особа не може підлягати покаранню за виконання нею медичних функцій, сумісних з медичною етикою, незалежно від того, в інтересах якої особи виконуються ці функції.

Стаття 11
Захист медичних формувань і санітарно-транспортних засобів

1. Медичні формування та санітарно-транспортні засоби у будь-який час користуються повагою і захистом і не можуть бути об'єктом нападу.

2. Захист, на який мають право медичні формування і санітарно-транспортні засоби, припиняється лише у тому випадку, якщо вони використовуються для здійснення ворожих дій, що виходять за рамки їх гуманітарних функцій. Проте, надання захисту може бути припинене тільки після попередження з встановленням, коли це потрібно, розумного терміну і після того, як таке попередження не було взяте до уваги.

Стаття 12
Розпізнавальна емблема

Під контролем відповідної компетентної влади передбачається носіння або розміщення на видному місці розпізнавальної емблеми червоного хреста, червоного півмісяця або червоного лева і сонця на білому фоні медичним або духовним персоналом, медичними формуваннями і санітарно-транспортними засобами.

Вона користується повагою за всіх обставин. Емблема не повинна використовуватися не за призначенням. [228]

ПАМ'ЯТКА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

І.
Загальні положення

1. Міжнародне гуманітарне право (МГП) являє собою систему правових принципів і норм, що містяться у міжнародних договорах (угодах, конвенціях, протоколах), і які регулюють відношення між державами у період збройного конфлікту.

II
.
Заборонені методи ведення війни

2. До заборонених методів ведення війни відносяться:

а) зрадницьке вбивство або поранення осіб, які належать військам противника;

б) застосування катувань з метою одержати деякі відомості;

в) використання не за призначенням розпізнавальних національних і міжнародних емблем, сигналів, прапорів;

г) вбивство парламентера та осіб, що його супроводжують (сурмача, барабанщика);

д) віроломство;

є) віддання на пограбування міста або місцевості;

є) атака, бомбардування або знищення санітарних закладів, госпітальних суден (санітарних транспортів), санітарних літаків, які мають належні розпізнавальні знаки, санітарного персоналу;

ж) вбивство або поранення осіб противника, які, поклавши зброю або не маючи засобів захисту, здалися у полон;

з) напад на осіб, що виведені із ладу, а також на осіб, що покинули літальний апарат, який зазнав стихійного лиха (за винятком осіб, які відносяться до повітряно - десантних військ);

и) знищення або захоплення ворожої власності, крім випадків, коли такі дії викликаються воєнною необхідністю;

і) захоплення суден, що призначені для берегового риболовства або потреб місцевого мореплавства, госпітальних суден, а також суден, що виконують наукові і релігійні функції;

ї) здійснення геноциду, апартеїду;

к) взяття заложників;

л) бомбардування військовими літаками, морськими кораблями незахищених міст, портів, селищ, житла, історичних пам'ятників, [229]
храмів, госпіталів, за умови, що вони не використовуються з воєнною метою;

м) терор відносно до місцевого населення;

н) віддання наказу нікого не залишати в живих, погрожувати цим або вести воєнні дії на цій основі;

о) змушення осіб супротивної сторони брати участь у воєнних діях, що направлені проти їх країни;

п) застосування голоду серед цивільного населення;

р) знищення культурних цінностей, історичних пам'ятників, місць виконання культу тощо, що складають культурну або духовну спадщину народу, а також їх застосування для забезпечення успіху у воєнних діях.

III
.
Заборонені дії відносно жертв війни

3. Норми МГП відносно жертв війни забороняють:

а) посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема, різні види вбивства, каліцтва, жорстокого поводження, катування, мук;

б) колективні покарання;

в) посягання на людську гідність, зокрема, зневажливе і принижуюче поводження;

г) проведення медичних і наукових експериментів;

д) застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином установленим судом при наявності судових гарантій, які признані необхідними цивілізованими націями;

є) перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб в об'єкт нападу;

є) здійснення нападу невиборчого характеру, стосовно цивільного населення або цивільних об'єктів, коли відомо, що такий напад буде причиною надмірних людських втрат, поранення серед цивільних осіб або завдасть збитків цивільним об'єктам;

ж) здійснення нападу на установки або спорудження, які мають небезпечні сили, коли відомо, що такий напад буде причиною надмірних людських втрат, поранення серед цивільних осіб або завдасть збитків цивільним об'єктам.

IV
.
Поняття збройних сил держав

4. Збройні сили сторони, яка знаходиться у конфлікті, складаються із усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що знаходяться під командуванням особи, яка відповідальна перед цією стороною, за поведінку своїх підлеглих. Такі збройні сили підпорядковуються внутрішній дисциплінарній системі, що забезпечує дотримання норм МГП.

5. Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що знаходиться у конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.

Будь-який комбатант, який попадає під владу супротивної сторони, є військовополоненим. Режим воєнного полону розповсюджується також на потрапивших під владу супротивника: особовий склад ополчень і добровольчих загонів, які входять у їх склад; особовий склад добровольчих загонів, включаючи особовий склад організованих рухів опору, якщо вони відповідають певним умовам; [230]

осіб,які прямують за збройними силами, але не входять у їх склад безпосередньо (цивільні особи екіпажів, що входять в екіпажі військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих команд і служб тощо); членів екіпажів суден торгового флоту і екіпажів цивільної авіації; населення неокупованої території, яке при наближенні ворога (противника) стихійно, за особистим почином береться за зброю для боротьби з військами, що вторглися, не встигнувши сформуватися у регулярні війська, якщо воно носить зброю і дотримується норм МГП.