Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Контрольна робота

З дисципліни “Вступ до спеціальності”

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Це пов'язано, по-перше, з рядом факторій внутрішнього характеру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуваг в ситуації об'єктивної незбалансованості структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною енерго- і ресурсоємністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.

По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (COT), Європейському союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях сис­теми ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зов­нішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конку­рентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і пос­луг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяль­ність України через прямі та побічні форми різноманітних торго­вельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.

Перспективи та основні напрями подальшого розвитку зовніш­ніх економічних зв'язків України з урахуванням їх світової і ре­гіональної геополітичної структури можуть бути визначені та­ким чином.

Країни СНД і Балтії

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємо­вигідних і стабільних економічних зв'язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створен­ня умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному вироб­ництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв'язків з іншими країнами світу.

Зовнішньоекономічні зв'язки з цією групою країн будуть роз­виватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдос­коналенням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на:

• поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;

• забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигід­них умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства. З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі концесій;

• забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів (продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин, устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв'язки торговельно-економічних відносин з заїнами Центральної і Північної Європи.

Країни Європейського Союзу

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньо-економічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекомічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економіч-і простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень зди про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та тимчасової угоди про торгівлю. Основними пріоритетами мають стати:

• трансформація політичного визначення України як держави грехідною економікою до юридичного закріплення її статусу в конодавстві ЄС з метою отримання відповідних торговельно-їномічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференцій;

• гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України.

Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС має стати створення економічних і правових перед­умов для початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Країни «Великої сімки»

Розвитку відносин з цією групою найбільш розвинутих країн приділятиметься значна увага, оскільки саме вони є потенційно найважливішими постачальниками нових технологій і високотех-нологічних виробів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Пріоритети співробітництва з чотирма з них (Великобританія, Італія, Франція, Німеччина) збігаються з їх визначенням стосовно країн ЄС.

Розвиток зв'язків з США і Канадою має бути спрямований на­самперед на реалізацію і розвиток тих угод і домовленостей, які були досягнуті протягом 1994—1996 pp., а саме:

• трансформація політичного визначення України як країни з перехідною економікою в юридичний статус з отриманням усіх преференцій, що випливають з цього;

• врегулювання питань щодо обмеження доступу ряду товарів українського походження на північноамериканський ринок (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль тощо).

Співробітництво з Японією спрямовуватиметься в першу чер­гу на залучення інвестицій у ті ефективні галузі, де Україна здат­на брати участь у загальносвітовій спеціалізації (зокрема, елект­розварювальна техніка, штучні алмази, надтверді матеріали, окремі рідкісноземельні метали), а також на спільне проведення науково-технічних досліджень і впровадження їх результатів у виробництво.

Доцільно активно розвивати співробітництво в рамках гло­бальних науково-технічних проектів, які здійснюються «сімкою» на основі міжнародної кооперації, в тому числі у сферах енергетики, агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров'я, транспорту, зв'язку, інформатики, фундаментальних наук.

Країни Центральної Європи.

Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює необхідність співпраці між Іми з подальшим створенням зон вільної торгівлі з найбільш роззвинутими країнами регіону, насамперед з країнами Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи країн повинна передовсім передбачити відновлення таких пріоритетів:

• ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації Кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогоському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

• раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Перспективним напрямом співробітництва має стати участь у вільних конференціях, програмах.

Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)

Крім країн зони ЧЕС, що входять до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту для легкої промисловості.

Завдання зовнішньої економічної політики України стосовно Болгарії та Румунії переважно зберігатимуться згідно з визначеними завданнями щодо відносин з країнами Центральної Європи.

Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією матиме важ­ливе значення для розвитку придунайської торгівлі.

Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плід­ного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зни­ження митних бар'єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розра­хунків з використанням спільного міждержавного банку відповід­них країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Країни Близького та Середнього Сходу

Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Ту­реччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтерна­тивними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельни­ми» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промис­лових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структу­ри. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промис­лового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від тор­гівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.

Індія, Китай

Індія та Китай є одним із головних суб'єктів міжнародної тор­гівлі для України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно доповнюватися розвитком виробничої коопе­рації з ефективним використанням фінансово-економічних мож­ливостей Китаю, дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості — з Індії, а також науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструк­ції об'єктів, споруджених за часів колишнього СРСР.

Бразилія, Аргентина, Чілі та інші країни Латинської Америки

Протягом багатьох років між Україною та країнами Латино- американського континенту існували розгалужені економічні зв'язки (українська сторона здійснювала поставки енерготурбін, тракторів, екскаваторів, автонавантажувачів, кранів, українські фахівці брали участь у будівництві різноманітних об'єктів). Надалі потрібно поновити і розширити зв'язки, що існували раніше, для просування українських товарів на латиноамериканському ринку. Враховуючи заінтересованість Аргентини, Бразилії, Чілі в ре­алізації своїх національних космічних програм, корисним вбачає­ться співробітництво у сфері обміну ліцензіями та «ноу-хау» в аерокосмічній галузі.

Інші країни

Серед інших країн світу Україна співпрацюватиме і розширю­ватиме економічні зв'язки з країнами Північної (Єгипет, Марок­ко, Туніс та ін.) і Західної Африки (зокрема, Гвінейською Респуб­лікою), з іншими арабськими державами Середземномор'я, а та­кож з Ізраїлем.

Набуватимуть подальшого розвитку економічні зв'язки з Мек­сикою, з нафтовидобувними країнами — Індонезією, Брунеєм, Нігерією, Південно-Африканською Республікою.

Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення зовніш­ніх економічних зв'язків України пов'язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної політики держави, реалізацією її економіч­них інтересів і безпеки, проникненням та зміцненням позицій на­ціонального товаровиробника на зовнішніх ринках товарів та пос­луг, посиленням конкурентоспроможності української продук­ції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних цін­ностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та зарубіжних суб'єктів господарської діяльності.

Література

1. Гаврилюк О. В., Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасно­му світі. — К.: Наукова думка, 1991. — 400 с.

2. Рубський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах // Економіка України. — 1999. —№4.—С. 4—15.

3. Левшин Ф. М. Мировой рьшок: коньюнктура, ценьї й маркетинг. — М.: Международньїе отношения, 1993. — 260 с.

4. Семінков С. Єдиний ринок Європейського Союзу: деякі аспекти податкової гармонізації // Економіка України. — 1999. — № 3. — С. 70—75.