Облік автомобільного транспорту на підприємстві

Тернопільський економіко-правовий коледж

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Облік автомобільного транспорту на підприємстві

Викладач: ст. гр. Б-11

Сморжанюк Степан

Зміст

І. Вступ …………………………………………………………………….3

ІІ. Автомобіль, як об’єкт основних засобів ……………………………..4

3. Спецавтомобіль і валові витрати ……………………………………..6

4. Продаж автомобіля підприємством …………………………………10

4.1. Продаж автомобіля підприємством недержавної форми власності непов’язаній особі ………………………………….11

4.2. Особливість продажу державного автомобіля …….……12

5. Перевезення вантажів автомобільним транспортом ……….………13

6. Бухгалтерський і податковий облік перевезення пасажирів автомобільним транспортом ……………………………………………14

6.1. Бухгалтерський облік …………………………………….15

6.2. Обов’язковість страхування ……………………………..16

6.3. Облік бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом………………………………………………….…18

7. Бухгалтерський і податковий облік операцій з перевезення автомобільним транспортом ……………………………………………18

8. Забезпечення спецодягом на підприємствах автотранспорту ……..21

9. Розрахунок вартості проїзду ………………………………………...24

ІІІ. Висновок …………………………………………………………….27

IV. Додаток ……………………………………………………………...29

V. Література ……………………………………………………………34

І.Вступ

В цій курсовій роботі, я хочу показати наскільки автомобільний транспорт міцно увійшов у наше життя, що практично кожне підприємство має на балансі автомобіль, орендує його або користується послугами автоперевезень інших підприємств.

Для автотранспортних підприємств послуги з перевезення вантажів і пасажирів є основними видами діяльності. Але економічна ситуація, що склалася в Україні, не сприяє розвитку автомобільного транспорту. З ряду об’єктивних і суб’єктивних причин парк автотранспортних підприємств занепадає. Практично забезпечуючи право на пільги громадянам, які користуються транспортом, і не отримуючи з бюджету відшкодування фактичних витрат, пов’язаних з наданням таких пільг, автотранспортні підприємства стають заложниками економічних проблем держави. У результаті кількість автотранспортних підприємств скорочується з кожним днем.

На зміну їм приходять підприємства, що використовують невеликий автомобільний парк, необхідний для перевезень власних вантажів, які одночасно можуть надавати і, як правило, разово надають послуги з перевезення стороннім організаціям та фізичним особам.

Крім того, “нішу”, що утворилася, успішно заповнюють підприємства різних форм власності і приватні підприємці, одним з видів діяльності яких є надання послуг з перевезення автомобільним транспортом.

Ця реорганізація ринку автомобільних послуг знайшла відображення у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і Правилах надання послуг-пасажирського автомобільного транспорту.

Але, подробніше, тобто як ці підприємства діють та функціонують, ви розглянете в курсові роботі.

ІІ Автомобіль як об’єкт основних засобів.

Автомобільний транспорт (далі – автомобіль), поза всяким сумнівом, належить до основних засобів, оскільки він повністю підпадає під визначення, дане у пункті 40 Положення №250: сукупність матеріально-майнових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері.

А оскільки автомобіль належить до основних засобів, то на підприємстві, згідно з пунктом 40 Положення №250 і пунктом 10 інструкцій з ОФ він ураховується пооб'єктиво.

Крім того, інструкцією з ОФ передбачено, що бухгалтерський облік автомобілів повинен вестися належно від того, використовуються вони в господарській діяльності підприємств (основні виробничі фонди) чи ні (основні невиробничі фонди).

У бухгалтерському обліку вартість будь-якого автомобіля враховують на рахунку 10 “Основні засоби” субрахунок “Автотранспорт, меблі, прилади” у цілих гривнях (без копійок).

Для обліку автомобілів на підприємстві застосовуються такі типові форми первинного обліку, затверджені наказом №352:

- 03-1 “Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів;

- 03-2 “Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів”;

- 03-4 “Акт на списання автотранспортних засобів”;

- 03-6 “Інвентарна картка обліку основних засобів”.

Автомобіль у процесі експлуатації зношується, тому на будь-який автомобіль нараховується знос. Бухгалтерський облік зносу автомобіля ведеться на рахунку 131 “Знос (амортизація) майна субрахунок “Знос автотранспорту, меблів, приладів.”

Нараховується знос по-різному, залежно від того, підлягає чи не підлягає автомобіль амортизації.

Згідно з пунктом 11 інструкції з ОФ знос автомобіля, що належить до основних виробничих фондів, підприємство відображає у сумі нарахованої амортизації.

Знос автомобіля, що не підлягає амортизації, як такого, що використовується як у виробничій діяльності підприємства (прикладом може служити безоплатно отриманий автомобіль), так і такого, що не є об’єктом основних виробничих фондів, відображається по-іншому: у сумі амортизації, нарахованій за нормами для групи 2 (6,25% на квартал), але виходячи з первісної вартості автомобіля. При цьому нарахування зносу починається вже з першого числа місяця, що настає за місцем зарахування автомобіля на баланс підприємства, а припиняється з першого числа місяця, що настає за місцем його вибуття.

До того ж слід зазначити, що коли безплатно отриманий автомобіль використовується у виробничій діяльності підприємства, то сума щомісяця нарахованого зносу включається до собівартості продукції, що випускається (виконаних робіт, наданих послуг).

Як відобразити таку операцію в бухгалтерському обліку?

Інструкція з ОФ відповіді на це не дає.

Але оскільки у бухгалтерів підприємств це запитання виникає, то можна запропонувати таку бухгалтерську проводку: дебет рахунка 23 "Основне виробництво" ” кредит рахунка 02/2. Рахунок 40 “Статутний фонд” (на підприємства державної форми власності) і рахунок “Фонди спеціального призначення” у цьому разі не зачіпаються.

І це вельми логічно – у підприємств не відбувається зменшення власних фондів у вигляді статутного фонду і додаткового капіталу, оскільки вартість автомобіля поступово переноситься на продукцію, що виготовляється підприємством (виконані роботи, надавані послуги).

Ви звернули увагу, що навіть на облік автомобілів, які не беруть участі у господарській діяльності підприємства (об’єкт основних невиробничих засобів), Закон про прибуток, нехай і непрямо, але має вплив: вартість таких об’єктів виділяється в окрему підгрупу, але належать до групи 2, використовуються норми амортизації для нарахування зносу та ін.

Тому звернемося до цього найважливішого для підприємств Закону-Закону про прибуток.

Саме пунктом 8.2.2 Закону про прибуток автомобілі віднесені до основних фондів групи 2, і підпунктом 8.6.1 для зазначеної групи визначена норма амортизації – 6,25% з розрахунку на календарний квартал.

Для обчислення амортизації зазначена норма застосовується до балансової вартості групи до якої включаються затрати по автомобілям, що надходять на підприємство.

Згідно з пунктом 8.1.2 Закону про прибуток амортизації підлягають витрати підприємства на придбання, здійснення всіх видів ремонту, модернізацію та інші види поліпшень автомобілів. При цьому не має значення сфера використання легкових автомобілів: надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування громадян і організацій чи використання у службових цілях підприємства, головна умова – це використання у власній господарській діяльності платника податків.

ІІІ Спецавтомобіль і валові витрати.

На сьогодні для багатьох підприємств успішне здійснення основної діяльності прямо залежить від наявності у них спецавтотранспорту. Прикладом можуть бути установи, що використовують для перевезення грошово-валютних цінностей інкасаційні машини тощо.

Природно, у бухгалтерів таких підприємств виникають питання, пов’язані із включенням до складу валових витрат затрат на утримання й експлуатацію спеціального автотранспорту. При цьому якщо базовою моделлю спеціального транспортного засобу є вантажний автомобіль, то вирішення таких питань труднощів не викликає: досить пов’язати використання автомобілів з господарською діяльністю підприємства. Якщо спеціальний автомобіль сконструйований на базі легкового, питання про віднесення затрат за його утримання й експлуатацію на валові витрати відразу ж стає проблематичним і вирішується не завжди позитивно. Причина полягає в тому, що законом про прибуток передбачені витрати затрат, пов’язані з утриманням та експлуатацією саме легкових автомобілів.

Що ж таке спецавтомобіль?

На сьогодні існує декілька нормативних документів, які регламентують віднесення автомобілів до того чи іншого класу. Однак зауважило: всі вони були розроблені не для цілей податкового обліку.

Наприклад: Державний класифікатор України ДК 013-97 “Класифікація основних фондів” (далі КОФ), затверджений наказом №507, був розроблений для цілей статистичного обліку, про що прямо сказано в розділі цього документа. Згідно з КОФ транспортні засоби розподіляються на:

- автомобілі легкові (код 210100);

- автомобілі вантажні (код 210200);

- автомобілі спеціалізовані (код 210300).

При цьому головними критеріями для відписання автомобіля до того чи іншого типу є:

- робочий об’єм двигуна (для легкових автомобілів);

- вантажопідйомність (для вантажних автомобілів);

- особливості конструкції (для спеціалізованих автомобілів).

Так, до спеціалізованих автомобілів відповідно до КОФ віднесені: тягачі дорожні, самоскиди, автокрани, автомобілі спеціалізовані інші.

Як бачимо, згідно з даною класифікацією всі без винятку спеціалізовані автомобілі мають як базову модель вантажний автомобіль. Виходить, що ті ж машини швидкої допомоги, які є за призначенням спецавтомобілями, але сконструйовані на базі легкового автомобіля, не можуть бути віднесені до спеціалізованих.

Начебто нелогічно, однак оскільки цей класифікатор розроблений не для цілей оподаткування, а для статистичного обліку, то в даному випадку така класифікація транспортних засобів цілком виправдана.

Наступним документом, згідно з яким автомобілі поділені на вантажні, легкові і спеціальні, є Гармонізована система опису і кодування товарів “Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД)”, розроблена Державним митним комітетом Російської Федерації (далі ТН ЗЕД).

Для наочності подано фрагмент цієї системи, що містить перелік автомобілів спеціального призначення (код 87.05). (див. табл. 1).

Як бачимо, і до цього переліку входять спецавтомобілі, базовою моделлю яких є вантажний автомобіль, у тому числі зашифровані під кодом 87.05.90900 “інші” (спецавтомобілі, основною функцією яких не є перевезення пасажирів і вантажів, а саме: аварійні, очисники вулиць, паливно-мийні тощо).

Пояснити це можна тим, що ТН ЗЕД була розроблена передусім для цілей зовнішньоекономічної діяльності та ідентифікує транспортні засоби насамперед як товари в рамках такої діяльності.

Нагадаємо, що залежно від віднесення товарів до того чи іншого коду саме ТН ЗЕД визначаються ставки акцизного збору і митного збору згідно із Законом 3 216. Крім того, ця система покладена в основу Закону про податок з власників транспортних засобів і служить для визначення об’єкта обкладення і цим податком.

Таким чином, до Закону про прибуток ТН ЗЕД не має прямого відношення, тому користуватися тільки нею при визначенні типу автомобіля для цілей підпункту 5.4.10 Закону про прибуток було б неправомірно.

Ще одним документом, у якому типи автомобілів даються в розрізі їх моделей, є Норми витрати пального і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом № 43.

Принцип, за яким автомобілі об’єднані у групу спеціальних у додатку “б” до Наказу № 43, заснований на тому, що при роботі обладнання, установленого на таких автомобілях, потрібна і додаткова витрата пально-мастильних матеріалів, норми якої і наведені у зазначеному додатку.

Спецавтомобілів на базі легкових у цьому переліку також немає, оскільки норми витрати ПММ з урахуванням особливостей роботи таких автомобілів ураховується інакше: за допомогою системи поправних коефіцієнтів до базових лінійних норм, установлених для тієї або іншої моделі легкового автомобіля. Наприклад, згідно з підпунктом 3.1.5 Наказу № 43 у разі роботи транспортного засобу в режимі частих технологічних зупинок, пов’язаних із завантаженням і розвантаженням, посадкою і висадкою пасажирів тощо (маршрутні автобуси, інкасація грошей) допускається збільшення базової лінійної норми до 10%.

І все ж, ураховуючи той факт, що метою накажу № 43 є не класифікація автомобільного транспорту, а нормування витрат пального, користуватися цим документом при вирішенні питань про віднесення автомобіля до того чи іншого типу слід тільки як додатковим джерелом інформації.

Таким чином, унаслідок об’єктивних причин жоден з вищеназваних документів не може дати чіткої відповіді на запитання: “Чи є даний легковий автомобіль спеціальним чи ні?”.

Що це за обмеження?

Такі обмеження передбачені в образі четвертого підпункту 5.410 Закону про прибуток, згідно з яким не включаються до складу валових витрат затрати платника податків на пально-мастильні матеріали.

Нагадаємо, що донедавна у цьому переліку було ще одне обмеження – щодо затрат, пов’язаних з технічним обслуговуванням легкових автомобілів.

Слід зазначити, що вказані обмеження поширюються тільки на тих платників податків – власників легкових автомобілів, які не можуть бути як юридичні особи віднесені до автотранспортних підприємств, туристичних або спортивних організацій. Якщо ж вони є такими та їх основна діяльність передбачає надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також спортивних послуг, коли легковий автомобіль використовується як спортивне спорядження.

Тим же платникам податків, які не належать до вищенаведених суб’єктів господарювання і придбавають легковий автомобіль для службових поїздок керівника або головного бухгалтера, а також для інших подібних цілей, слід пам’ятати про те, що затрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією такого транспортного засобу, не підлягають включенню до складу валових витрат.

У зв’язку із цим правомірне запитання про те, чи поширюються обмеження, передбачені підпунктом 5410 Закону про прибуток щодо легкових автомобілів, також на спеціалізовані легкові автомобілі.

IV
Продаж автомобіля підприємством.

Продаж автомобілів чітко розмежоване залежно від того, до якої форми власності належить підприємство-продавець:

- якщо автомобіль продає підприємство державної форми власності, то йому слід керуватися Положенням № 1020;

- якщо ж недержавної – то основним документом, що визначає контрактну вартість, є договір купівлі-продажу.

На сьогодні бухгалтерський облік будь-якої господарської операції “залежить” від податкового обліку. Тому для того щоб розібратися, як відображати операцію продажу автомобіля в бухгалтерському обліку, звернемося до двох основних податкових Законів: Закону про прибуток і Закону про ПДВ.

Отже у податковому обліку у разі виведення підприємством з експлуатації автомобіля у зв’язку з його продаванням балансова вартість основних фондів групи 2 зменшується на суму вартості продажу такого об’єкта або на вартість продукції, робіт, послуг, отриманих підприємством у межах бартерних операцій, якщо автомобіль продається за бартерним договором. Якщо вартість продажу автомобіля дорівнює або перевищує балансову вартість усієї групи 2, то тоді балансова вартість групи прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу підприємства.

Звичайно ж, така ситуація на підприємстві виникає надто рідко, оскільки група 2 включає в себе такі основні фонди, які практично є на кожному підприємстві: офісні меблі, ЕОМ, комп’ютери.

І все-таки, перш ніж продати автомобіль, порівняйте вартість його продажу з балансовою вартістю групи 2 і переконайтеся, що у вава дійсно не виникає валовий дохід.

Для того, щоб оформити продаж автомобіля, підприємство повинне:

1. Нотаріально засвідчити підписаний сторонами угоди договір купівлі-продажу, для чого необхідно:

а) пред’явити акт експертної оцінки;

б) сплатити держмито.

2. Передати автомобіль покупцеві за актом приймання-передачі форми ОЗ-1 з доданням до нього технічного паспорту, у якому стоїть відмітка органів ДАІ про зняття автомобіля з обліку.

3. Видати покупцеві податкову накладну.

При передачі автомобіля покупцеві-фізичній особі також слід оформити акт приймання-передачі, при цьому можна скористатися тією ж формою ОЗ-1 заповнивши її відповідним чином.

У бухгалтерському обліку, як і в податковому, договірна вартість автомобіля порівнюється спочатку з його вартістю, відображеною на рахунку 01/2.

4.1. Продаж автомобіля підприємством недержавної форми власності непов’язаній особі.

Одні підприємства вважають, що вантажний автомобіль може бути проданий за будь-якою договірною вартістю. Легковий ж – тільки експертною. Інші переконані, що вантажний автомобіль можна продавати за ціною не нижчою від його балансової вартості. Треті стверджують, що ПДВ слід нараховувати на договірну вартість, але при цьому, якщо вона нижча балансової, то на балансову.

При продажу автомобіля – вантажного чи легкового, що підлягає амортизації, підхід єдиний – договірна вартість. І це стосується будь-якого легкового автомобіля, який використовується в господарській діяльності підприємства. При цьому ПДВ нараховується тільки за договірну вартість.

4.2. Особливості продажу державного автомобіля.

Для підприємств яке поширюється на відчуження окремих інвентарних об’єктів, а отже, і на продаж автомобілів.

Для отримання дозволу на продаж автомобіля підприємству державної форми власності слід подавати:

- згоду відповідного органу управління;

- заяву;

- акт оцінки вартості автомобіля;

- акт технічного стану.

При необхідності необхідно подати результати незалежної експертної оцінки. В акті оцінки вартості автомобіля відображається не тільки його первісна вартість і сума зносу, але і вартість капітальних ремонтів. Крім того, до нього заноситься орієнтовна вартість продажу.

На практиці підприємство державної форми власності продають автомобілі, минаючи аукціони. Кошти, отримані від продажу, залишаються у підприємства і повинні бути спрямовані на інвестиції, але при цьому вони є державною власністю.

Податковий облік операції з продажу автомобіля на підприємстві державної форми власності нічим не відрізняються від обліку на підприємстві будь-якої іншої форми власності. У бухгалтерському обліку така відмінність є, але дуже незначна.

5. Перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Перевезення небезпечних, важких, великогабаритних вантажів, пошти і перевезення вантажів у міжнародному сполученні регламентуються спеціальними правилами, оскільки такі перевезення мають свої особливості, які стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезень та його документального оформлення.

Перевезення вантажів здійснюється на умовах складання письмового договору із замовником і заявки. На перевезення вантажів автомобільним транспортом при наявності договору замовник надає перевізникові заявку встановленої форми. За згодою перевізника замовник може передати заявку на перевезення вантажу телефонограмою, телексом або іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в таких заявках повинні бути відображені необхідні відомості, які характеризують найменування і кількість вантажу, адресу відвантаження і розвантаження, відстань перевезення і ряд упаковки. При масових перевезеннях вантажів замовник зобов’язаний до заявки додати узгоджений з перевізником графік виконання перевезень.

При складанні договорів на автоперевезення необхідно враховувати загальні умови поставки вантажу.

Оформленню первинної транспортної документації при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом слід приділити особливу вагу, оскільки правильне оформлення прямо пов’язане з веденням податкового і бухгалтерського обліку і можливістю, при необхідності, відстоювати свої права в арбітражному суді.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом застосуються такі типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля:

- дорожній лист вантажного автомобіля в міжнародному сполученні – типова форма №01;

- дорожній лист вантажного автомобіля – типова форма №2;

- товарно-транспортна накладна – типова форма №1-ТН;

- товарно-транспортна накладна – типова форма № СМК;

- талон замовника – типова форма №1-ТЗ.

Зазначені бланки є документами суворої звітності, виготовляються друкарським способом з облікової серією і друкарською нумерацією.

Вантажовідправник виписує ТТН у чотирьох примірниках, перший з яких залишається у нього і є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей.

Якщо автомобіль використовується замовником на умовах погодинної форми оплати транспортних послуг, до дорожнього листа вантажного автомобіля додається ТТН і талон замовника типової форми №1-ТЗ.

Перевезення вантажними автомобілями власних речей громадян за їхніми замовленнями здійснюється по дорожньому листу з доданням до нього квитанції прибуткового касового ордера на оплату транспортних послуг.

Вільна ціна – це ціна реалізації послуг, яка складається безпосередньо на ринку, фактично узгоджена у договорі. Рівень вільної ціни на ринку послуг визначається механізмом попиту і пропозиції.

Формуючи ціну на послуги з перевезення, продавець насамперед здійснює розрахунок собівартості перевезень. Розрахункова собівартість є базою при формуванні продажної ціни, оскільки продаж послуг за ціною нижчої від собівартості приносить підприємству збитки.

6. Бухгалтерський і податковий облік перевезень пасажирів автомобільним транспортом.

6.1. Бухгалтерський облік.

Найбільш значні зміни відбулися в бухгалтерському обліку, і пов’язані вони із затвердженням П (с) Б0 і нового плану рахунків.

Раніше підприємства транспорту для відображення доходів, отриманих від основної експлуатаційної діяльності транспорту, використовували рахунок 49 “Доходи від реалізації послуг”, що був призначений тільки для підприємств транспорту і зв’язку. На цьому ж рахунку вони відображали всі інші види транспортних доходів. Виробничі об’єднання, промислові підприємства, будівельні організації та інші підприємства для обліку доходів від перевезень використовували рахунок 46 “Реалізація”. Із затвердженого нового Плану рахунків усі підприємства для відображення доходів від автомобільних перевезень застосовують субрахунок 703 “Дохід від реалізації робіт і послуг” рахунка 70 “Доходи від реалізації” незалежно від незалежно від того, є цей вид діяльності для них основним чи ні.

Існують різні види послуг з перевезення пасажирів, кожний з яких має свої переваги. Тому для збору об’єктивної інформації про фінансовий стан і результати діяльності на підприємствах як і раніше необхідно вести роздільний облік операцій з перевезення громадським і негромадським транспортом. У свою чергу, усередині кожної групи облік слід розділяти за видами перевезень (міські, приміські, міжміські, міжнародні) і залежно від режиму виконання перевезень (звичайні). Не менш важливо вести роздільний облік реалізації послуг за пільговуваними і не пільговуваними перевезеннями.

Для ведення роздільного обліку із застосуванням нового Плану рахунків у бухгалтерському обліку слід застосовувати субрахунки третього і четвертого порядку.

З набуттям чинності П (с) БО 16 змінився і порядок Відображення затрат, пов’язаних з перевезенням пасажирів. Витрати більше не поділяються на ті, що включаються до собівартості послуг, і ті, що списуються за рахунок прибутку. Витрати за видами (загальновиробничі), як і доходи, отримані в результаті надання послуг, списуються на фінансовий результат.

6.2. Як і раніше актуальним залишається питання про порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку операцій з надання послуг з перевезення пасажирів у тому випадку, якщо вид послуг, що надається, вимагає обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків і сума страхового платежу включається до вартості проїзного документа.

Обов’язкове особисте страхування, згідно із Положенням № 959, не передбачена тільки для пасажирів автомобільного транспорту на внутрішньоміських маршрутах. В усіх інших випадках страховий платіж утримується з пасажирів транспортною організацією, яка здійснює це утримання на підставі агентської угоди, укладеної зі страхувальником. Розмір страхового збору визначений Положенням № 959: на міжобласних і міжміських маршрутах у межах області, Автономної Республіки Крим – у розмірі до 2% вартості проїзду. При цьому транспортна організація видає пасажирам страховий поліс. Він може видаватися не на окремому бланку або розміщуватися на зворотному боці квитка.

У Бухгалтерському обліку відповідно до пункту, 6.2 П (с) БО 15 суми страхового збору не є доходом перевізника, оскільки вони надходять за агентським договором на користь страхувальника. Суми страхового збору, що надійшов, не включаються до доходу від надання послуг, а до перерахування страхувальникові акумулюються на субрахунку 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”. І тільки якщо згідно з агентською угодою перевізник за оформлення страхових полісів отримує від страхувальника винагороду, сума винагороди є доходом перевізника від послуг, що надаються, і облічується на субрахунку 703.

У податковому обліку суми страхового збору, отримані перевізником, не є його доходом, валовий дохід від страхової діяльності виникає у страхувальника. Причому перевізник поставлений в досить жорсткі рамки: він зобов’язаний протягом двох робочих днів після отримання страхового збору перерахувати його страховій компанії. Такий порядок зайвий раз доводить, що перевізник не тільки не дає пасажирові послуг зі страхування, але й не може використовувати суми страхового збору у власних цілях.

ПДВ на суму страхового збору не нараховується виходячи із того, що операції з надання послуг зі страхування не є об’єктом обкладення ПДВ. У той же час згідно з пунктами 4.1 Закону про ПДВ базою оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) є їх договірна вартість, визначена за вільними або регульованими цінами. До договірної вартості включаються будь-які суми коштів, передані платникові податків безпосередньо покупцем через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів, проданих таким платником податків. Але, як це відзначалося раніше, перевізник не надає послуг зі страхування. Тому страховий збір не є базою для нарахування ПДВ, навіть якщо сума страхового збору, виділена окремим рядком у квитку, у подальшому включається до загальної вартості проїзду, сплаченої пасажиром у зв’язку з придбанням квитка. На умовному числовому прикладі розглянемо схему бухгалтерських проводок і порядок відображення в податковому обліку операцій з перевезення пасажирів маршрутним приміським автобусом (див. табл. 2).

6.3. Скільки не тривали дебати про те, чи повинен перевізник видавати пасажирові документ, що підтверджує факт оплати проїзду у транспорті, ніякі прив’язки до виду послуг, які надаються, до форми власності перевізника або використовуваної ним системи оподаткування не повинні позбавляти пасажира права на отримання такого документа. Це право закріплене за ним Законом про захист прав споживачів.

Квиток на проїзд є документом, що підтверджує не тільки вартість послуг, оплачених пасажиром, але й право пасажира на користування автомобільним транспортом і перевезення багажу.

Міністерством транспорту України розроблена і зареєстрована нова Інструкція про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом і готівки, отриманої від перевезення пасажирів і багажу, затверджена наказом від 31.05.2000р. №279 (далі інструкція №279).

Приклад: Підприємство, що надає послуги з перевезення пасажирів, закупило бланки квитків на проїзд в автобусах загального користування у кількості 10 000 шт на загальну суму 300 грн. (у тому числі ПДВ – 50 грн).

Номінальна вартість одного квитка – 0,5 грн., загальна сума склала 5 000 грн. (ПДВ до вартості проїзду не включається згідно з підпунктом 5.1.13 Закону про ПДВ). Оприбутковані квитки зі складу підприємства передаються до квиткової каси для підготовки до продажу. Касир заповнює облікову книжку форми №2-АСЕ (додаток №16 до інструкції №279) і передає водієві для подальшої реалізації на суму 5 000 грн.

За зміну реалізовано квитків на суму 1500 грн. Частина квитків, непридбаних для використання, на суму 5 грн підлягає списанню, про що складений акт форми №48-АСЕ. Залишок нереалізованих квитків на суму 3 495 грн. зданий до каси (див. табл.3).

Ліцензування.

На сьогодні відповідно до статті 4 Закону про підприємство ліцензуванню підлягають тільки міжнародні перевезення пасажирів автомобільним транспортом (крім країн СНД). Однак з 22.10.2000 р. набуде чинності Закон про ліцензування, згідно з яким ліцензуванням будуть підлягати всі без винятку перевезення пасажирів як по Україні, так і міжнародні, у тому числі і до країн СНД (див. табл.3).

7. Автомобільний транспорт повсюдно використовується при здійсненні господарської діяльності підприємства. Автомобільні перевезення можуть бути основним видом діяльності підприємств або використовуватися для потреб основної діяльності.

У бухгалтерському і податковому обліку ведеться роздільний облік операцій з перевезень вантажів і перевезень пасажирів.

До легкових автомобілів у законодавців особливий підхід. У податковому обліку до валових втрат платника податків відносяться затрати на утримання та експлуатацію легкових автомобілів, що належать платникам податків, основною діяльність яких є надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування громадян або сторонніх організацій, а також якщо ці транспортні засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне спорядження. Звідси випливає висновок, що до складу валових витрат платника податків не включаються затрати на пально-мастильні матеріали, затрати, пов’язані з технічним обслуговуванням, стоянкою і пересуванням легкових автомобілів, якщо ці автомобілі безпосередньо не використовуються для надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування громадян чи сторонніх організацій. До доходів від вантажних перевезень включаються суми:

- нараховані по тарифах за виконані перевезення вантажів;

- нараховані за порожній пробіг до пункту першого навантаження або від пункту останнього розвантаження;

- нараховані за додатковий простій автомобілів, пов’язаний зі зважуванням, заїздом і перевезення вантажів;

- стягнуті з клієнтів за пробіг автомобілів, викликаний прийманням або здачею вантажу, які не відбулися.

При цьому слід ураховувати, що суми нараховані за пробіг автомобілів, викликаний перевезенням, що не відбулися (унаслідок надання до перевезення вантажу, не передбаченого замовленням або призначеного в інший пункт); за пробіг автомобілів до місця роботи і назад на рахунку не враховуються. Вони відносяться до рахунку “Прибутки і збитки” поряд зі штрафами, пенями і неустойками за:

- простій автомобілів з вини клієнтів у пунктах навантаження і розвантаження понад установлені норми часу і в гаражі;

- відмову від оформлення або неправильне оформлення дорожніх листів і товарно-транспортних документів;

- невиконання встановленого договором обсягу перевезень;

- неподання вантажів до перевезення.

Виробничі об’єднання, промислові підприємства, будівельні організації та інші підприємства для обліку реалізації доходів від перевезення вантажів і пасажирів використовується на рахунку “Реалізація”.

На рахунку “Реалізація” окремою позицією проводяться фактичні витрати на доставку продукції, до відпускної ціни якої включена сума відшкодування витрат на доставку її до станції призначення, якщо розрахунки за неї здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцем.

Підприємства і організації автомобільного транспорту, які здійснюють транспортно-експедиційні і навантажувально-розвантажувальні операції, суми доходів від виконання таких робіт відображають за вартістю, передбаченою договорами, або за встановленими розцінками. У кінці місяця втрати на проведення таких робіт списуються з кредиту рахунка “основне виробництво” у дебеті рахунка.

Доходи від перевезення пасажирів в автобусах відображаються за вираховуванням страхового збору, що справляється з пасажирів. Одночасно з оприбуткуванням виручки суми страхового збору відображаються по кредиту рахунка “Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами”, на якому акумулюються страхові збори для перерахування страховим компаніям.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації повинні створювати необхідні умови для забезпечення рентабельності роботи транспортних підприємств, у тому числі покриття збитків від перевезення пасажирів у зв’язку з регулюванням тарифів і збитків від перевезень пільгових категорій пасажирів.

Незважаючи на те, що відшкодування вище перелічених збитків і в першому і в другому випадках здійснюється з одного джерела, порядок їх визначення різний. Порядок розрахунку збитків, що виникли у зв’язку з перевезенням пільгових категорій пасажирів, наведений у консультації “Перевезення пасажирів автомобільним транспортом”, опублікований у цьому номері.

Суми збитків від перевезення пасажирів у зв’язку з регулюванням тарифів визначаються як різниця між регульованим тарифом і розрахунковою вартістю проїзду з урахуванням рентабельності.

У податковому обліку такі суми є загальним заходом. Фактично це продаж робіт з оплатою за рахунок бюджетних коштів. Відповідно до Закону про прибуток датою збільшення валового доходу в цьому разі є дата надходження таких коштів на розрахунковий рахунок платника податків або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податків за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.

Щомісяця враховані на дебет рахунка “Витрати на утримання та експлуатацію і обладнання”, витрати на утримання та експлуатацію внутрішньо-цехового транспорту списуються на рахунок “Допоміжні виробництва”, або безпосередньо на рахунок “Затрати на виробництво”, якщо такі витрати становлять у собівартості продукції значну питому вагу.

8. Використання спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, передбачено статтею 10 Закону про охорону праці.

Цим Законом визначено, що власник видає безплатно за встановленими нормами спецодяг, організує з комплектування й утримання його відповідно до нормативних актів про охорону праці, компенсує працівнику витрати на придбання спецодягу якщо встановлений нормами термін видачі його порушений і працівник був змушений придбати спецодяг за власні кошти. У разі дострокового зносу спецодягу не з вини працівника власник зобов’язаний замінити його за свій рахунок.

Відповідно до статті 10 Закону про охорону праці спецодяг видається працівникам тих професій і посад, які передбачені у відповідних виробництвах, цехах і видах робіт типовими галузевими нормами безплатної видачі спецодягу.

На автомобільному транспорті з 01.03.99р. застосовуються типові норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам автомобільного транспорту, затверджені Наказом Комітету з нагляду за охороною праці України від 20.10.98р.

Типові норми визначають для власника або повноваженого ним органу обов'язковий мінімум безплатного забезпечення спецодягом працівників, які виконують роботи, пов’язані з експлуатацією, обслуговуванням і ремонтом дорожніх автотранспортних засобів, а також ремонтів їхніх шин, вузлів.

Придбання спецодягу здійснюється тільки на підприємствах-виготівниках або у виробничо-торгівельних фірмах, які реалізують продукцію, що має сертифікат якості. Підприємство визначає потреби у спецодязі окремо для чоловіків і жінок, при цьому обов’язково передбачається найменування, ГОСТи, технічні умови, моделі, призначення за захисними властивостями, розмір, зріст.

На підприємствах повинен бути забезпечене приймання і перевірка спецодягу, який надходить від постачальника, на відповідність умовам ГОСТів і технічним умовам. Якщо ці умови порушені, підприємство повинне подати рекламацію постачальнику зі застосуванням умов майнової відповідальності за постачання неякісного спецодягу або порушення договірних зобов’язань.

Спецодяг виданий працівникам, вважається власністю підприємства і підлягає обов’язковому поверненню у зв’язку з його повним зносом або зі звільненням працівника. Терміни носіння спецодягу календарні відраховуються з дня фактичної його видачі працівником.

Спецодяг, який був у користування, може бути виданий іншим працівником тільки після прання, хімчистки і ремонту. Прийнятий на зберігання і літню пору року теплий спецодяг, який був у користуванні, повинен бути продезинфікований за рахунок підприємства. Після зберігання він повертається тим працівникам, від яких був прийнятий на зберігання.

Видача замість спецодягу матеріалів для його виготовлення або грошових коштів для його придбання не дозволяється. У виняткових випадках, якщо в передбачений нормами термін спецодяг не виданий і у зв’язку із цим працівник самостійно придбав його, власник зобов'язаний відшкодувати працівнику витрати на його придбання за роздрібними цінами.

Вартість спецодягу, виданого працівнику і межах норм, не включається до складу сукупного оподаткованого доходу працівника і прибутковим податком не обкладається. Якщо ж спецодяг виданий понад норм, то його вартість збільшить сукупний оподаткований дохід працівника в тому місяці, у якому він виданий.

Положення №250 передбачено, що не належать до основних засобів і враховуються як засоби в оборотні спеціальний одяг і спеціальне взуття незалежно від їх вартості і терміну служби. Вартість таких предметів, що знаходяться в експлуатації, погашається на підприємстві виходячи з терміну їх служби шляхом нарахування зносу:

- або в розмірі 50% при передачі зі складу в експлуатацію і в розмірі решти 50% при вибутті їх у наслідок непридатності;

- або шляхом нарахування зносу в розмірі 100% при передачі спецодягу в експлуатацію.

Предмети вартістю до 10 гривень (без ПДВ) за одиницю списуються на затрати у міру їх відпуску в експлуатацію.

Бухгалтерський облік спецодягу ведеться на рахунку “Малоцінні і швидкозношувані предмети” (МШП), до якого відкриваються такі субрахунки:

“МШП на складі”;

“МШП в експлуатації”.

Для дотримання збереження спецодягу при експлуатації на підприємстві повинен бути організований належний контроль за його рухом.

Типові форми первинних облікових документів з обліку МШП. Аналітичний облік ведеться в картках або спеціальних відомостях за найменуванням, видами, місяцями експлуатації в розрізі матеріально відповідальних осіб за формами №МШ-6, МШ-7. Списання здійснюється на підставі акта за формою №МШ-8.

У податковому обліку вартість спецодягу до складу валових витрат включається на підставі Закону про прибуток. Необхідно вести суворий облік спецодягу, виданого за нормами, оскільки на валові витрати підприємства, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.97р., відноситься тільки вартість спецодягу, виданого понад норми, необхідно буде зменшити валові витрати підприємства.

Операції з руху спецодягу відображаються в бухгалтерському і податковому обліку таким чином.

9. Статтею 7 Закону про транспорт установлено, що рівень тарифів на транспортні визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності і сплати податків.

При здійсненні розрахунку вартості проїзду слід керуватися положенням №594, нормами витрат ПММ, Законом про прибуток та іншими законодавчими і нормативними актами. Розглянемо порядок розрахунку вартості перевезення при їх погодинній оплаті (див.табл.4)

Загальна кількість пасажирів, що перевозяться визначаються за формулою:

Q заг. = Qплатн. + Q безплатн.,

де Q плат. – кількість платних пасажирів;

Q безплат. – кількість безплатних пасажирів.

Кількість перевезених пасажирів, які користуються правом безплатного проїзду в громадському транспорті, визначається за формулою:

Q безпл. = Q плат. х К,

Де К – коефіцієнт відношення кількості безплатних і платних пасажирів у загальному обсязі перевезень пасажирів для підпримєств громадського транспорту.

Розрухунок значення коефіцієнтів взаємовідношення “безплатних і платних пасажирів” за видами сполучень для підприємств громадського транспорту виконують регіональні управління статистики звітів і встановленої середньомісячної частоти поїздок окремих категорій громадян з правом безплатного проїзду в громадському транспорті.

Підприємства, що виконують перевезення громадським транспортом, визначають кількість пасажирів, які безплатно перевозяться, з метою отримання відшкодування з місцевих бюджетів сум збитків у зв’язку з наданням безплатного проїзду окремим категоріям громадян. Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України. Документом, який на підставі договору про перевезення підтверджує право пасажира на користування автомобільним транспортом і перевезення за плату багажу, є квиток або пільговий проїзний квиток.

З усіма працівниками, призначеними для виконання операцій з отримання, транспортування, зберігання, видачі, приймання і зберігання виручки, проводяться інструктаж, після чого укладаються письмові договори про повну матеріальну відповідальність.

На за балансовому рахунку “Бланки суворої звітності” ведеться облік квитків у кількосних показниках і за номінальною вартістю, на кожний вид і номінальну ціну, серію і номери квитків за кожною матеріальною відповідальною особою окремо. Списання цих квитків із балансового рахунку за номінальною вартістю здійснюється на підставі відповідних документів про їх реалізацію. Установлено що водії у кондуктори маршрутних автобусів для обліку квитків і виручки застосовують квитково-облікові листки форми 11-АП (для міського і приміського сполучення) і 12-АП (для міжміського сполучення). Квитково-облікові листки також є бланками суворої звітності, мають друкарські номери, термін їх зберігання становить три роки.

У всіх первинних і облікових документах, які служать для оформлення і відображення приймання, отримання, оприбуткування, відпуску, реалізація квитків. Повинні зазначатися кількість, серії і номери квитків за кожним видом окремо і номінальною вартістю.

Записи в первинних і облікових документах по квитках повинні здійснюватися тільки чорнилом або кульковою ручкою. Не допускаються підчистки, дописи і виправлення цифр.

Знищення квитків, які з будь-яких причин не можуть бути використані, здійснюється тільки на підставі письмового дозволу керівника підприємства після розгляду поданих документів про обґрунтованість знищення цих квитків.

Спеціальна комісія, призначена наказом керівника підприємства, складає акт перевірки наявності квитків, що підлягають знищення, і робить висновок про необхідність їх знищення. На підставі акта перевірки і знищення квитків здійснюється їх списання з підзвітної суми.

Щомісяця на кожну підзвітну особу відкривається особливий рахунок, у якому здійснюється облік руху квитків і зданої виручки за місяць, визначається залишок нереалізованих квитків на кожне перше число місяця, що настає за звітним.

На перевезення пасажирів автобусами, що є транспортом загального користування, оформляється дорожній лист типової форми Авто-в.

Таксомоторні перевезення – це перевезення пасажирів і багажу в таксі.

Залежно від замовлення таксомоторні перевезення поділяються на: звичайні – у межах погодженого із замовником часу; термінові – такі, що передбачають виконання замовлення протягом 30 хвилин з моменту його приймання; нічні – такі, що виконуються з 22 до 6 годин.

ІІІ. Висновок

Автомобіль – це об’єкт основних засобів. На мою думку, ні одне підприємство не може обійтись без автомобіля. Тому, що автомобіль – це засіб для перевезення пасажирів та вантажу.

Однією з найважливіших умов виконання зовнішньоекономічних контрактів є переміщення (доставка) товарів, які виступають предметом експортно-імпортних угод.

Така доставка може здійснюватись сушею, повітрям, морем, а також шляхом комбінації різних видів транспорту. У разі доставки товарів одним видом транспорту перевезення називають прямим. При використанні декількох видів транспорту таке перевезення вважається змішаним або комбінованим.

Метою договору на надання транспортних послуг, укладеного між замовником і перевізником є перевезення вантажу.

При укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) сторони повинні погодити відповідальність за здійснення транспортування і його оплату. На сьогодні існують різні способи розподілення такої відповідальності і витрат, які скорочено позначаються транспортними термінами і відомі як Правила ІНКОТЕРМС.

Відповідно до Указу № 567 при укладенні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, слід застосовувати Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговельною палатою (ІСС – International Chamber of Commerce) у 1953 році.

У теперішні часи автомобільні підприємства переважно функціонують завдяки перевезенню пасажирів. У пресі можна зустріти оголошення приблизно такого змісту: “Автотранспортному підприємству Х потрібні водії з особистими мікроавтобусами (приватні підприємці) для здійснення пасажирських перевезень по маршрутах А, В, С міста У”.

Отримати дозвіл на здійснення перевезень пасажирів на постійних автобусних маршрутах можуть як юридичні, так і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками або користувачами автобусів. Для цього необхідно взяти участь і перемогти у конкурсі на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, які організує Замовник (місцева державна адміністрація, виконавчі органи міських і селищних рад).

На сьогодні найбільш типова така ситуація: будь-яке автотранспортне підприємство (далі - Перевізник) укладає договір із Замовником, отримуючи дозвіл у письмовій формі на здійснення пасажирських перевезень за певними маршрутами і як доповнення до дозволу можуть використовуватись пронумеровані картки, що повинні знаходитися у кожному автобусі і які підтверджують право на здійснення перевезення пасажирів за певними маршрутами відповідно до встановленого графіка.

Такий Перевізник у разі нестачі необхідної кількості власних автобусів залучає до перевезення фізичних осіб-субєктів підприємницької діяльності з власниками або орендованими автобусами шляхом укладання з ними договорів про надання права роботи на маршруті і видачі карт.

У договорі застерігаються права і обов’язки, і від умов договору залежить порядок ведення обліку доходів і витрат приватним підприємцем.

Найчастіше договором передбачається порядок розрахунків між сторонами не шляхом щоденної здачі приватним підприємцем виручки автотранспортному підприємству (як передбачено інструкцією № 1 для штатних водіїв маршрутного таксі), а шляхом щомісячної сплати певної (застереженою в договорі) суми грошових коштів автотранспортному підприємству.

IV. Таблиця №1.

Таблиця № 2

Таблиця № 3

Таблиця № 4