Облік, контроль та аналіз формування прибутку підприємства та розрахунок з бюджетом його оподатк

Зміст

		Сторінка
	Вступ.
1	Сутність прибутку у фінансово – господарській діяльності підприємства. Економічна суть та значення прибутку в умовах ринкової економіки. Економіко – правовий аналіз нормативної бази та огляд теоритичної літератури з питань формування прибутку підприємства. Організаційно – економічна характеристика Корделівського радгоспного робітничого кооперативу.
2	Характеристика системи обліку та контролю формування прибутку підприємства та розрахування з бюджету по його оподаткуванню. 2.1. Документальне оформлення обліку та контролю прибутку підприємства. 2.2. Розробка системи обліку формування прибутку та його оподаткування в умовах трансформації обліку. 2.3. Розробка системи контролю формування прибутку та його оподаткування.
3	Розробка системи економічного аналізу формування прибутку та його оподаткування. 3.1. Інформаційне забезпечення аналізу прибутку та його оподаткування. 3.2. Організація і методика проведення аналізу і формування прибутку. 3.3. оформлення результатів контролю і аналізу формування прибутку, та розрахування з бюджетом.

4

Система автоматизації обліково – аналітичної роботи з формування прибутку підприємства та розрахування з бюджетом та його оподаткування. 4.1. Характеристика автоматизованих систем, автоматизації обліку та контролю формування прибутку. 4.2. Алгоритм розвязання задачі автоматизації, крнтролю та аналізу формування прибутку, характеристика та призначення результатної інформації

Висновки та пропозиції.

Перелік використаних джерел

Додатки.

Вступ

Формування ринкових відносин в Україні і як наслідок цього загострення конкуренцій на споживчому ринку обумовлює необхідність корінних змін у діяльності підприємств.

За цих умов велике значення для підприємств має забезпечення їх конкурентоспроможності, що вимагає нових підходів до поведінки на споживчому ринку, підвищення рівня взаємовідносин з постачальниками товарів та споживачами, організації господарської діяльності, управління підприємствами тощо.

В умовах ринкової економіки для підприємства важливими питаннями є розширення чи скорочення виробництва та реалізації продукції, зростання норми прибутковості, складності податкового, фінансового та бухгалтерського обліку, що викликають потребу в дослідженні вказаних проблем. Необхідність вирішення цих болючих проблем і обумовили вибір теми дипломної роботи. Метою дипломної роботи є розробка рекомендацій щодо удосконалення обліку, контролю та аналізу формування прибутку підприємства та розрахування з бюджетом по його оподаткуванню. Згідно поставленої мети в дипломній роботі розвязанні такі питання:

розглянуто економічну сутність та значення прибутку в умовах ринкової економіки;

проведено економіко – правовий аналіз нормативної бази з питань формування прибутку підприємства;

охарактеризовано економічну діяльність Корделівського радгоспного робітничого кооперативу;

висвітлено сучасну систему обліку та контролю прибутку підприємств;

узагальнено систему економічного аналізу формування прибутку;

наведено характеристику автоматизованих систем автоматизації обліку та контролю формування прибутку;

наведено характеристику автоматизованих систем автоматизації обліку та формування прибутку.

Теоретичною та методологічною основою дипломної роботи послужили законодавчі та нормативні акти уряду, декрети Кабінету Міністрів, інструктивні матеріали, практичні матеріали Корделівського радгоспного робітничого кооперативу, офіційні статистичні дані, опубліковані наукові розробки фахівців з економічних питань.

В дипломній роботі використані методи статистичного групування, вибіркові дослідження, порівняльного аналізу, економіко – математичних розрахунків тощо.

Дипломна робота складається з вступу, 4-х розділів, висновків та пропозицій, переліку використаних джерел та додатків.

Обсяг текстової частини дипломної роботи складає сторінок, що проілюстрований рисунками, таблицями та додатками.

Сутність прибутку у фінансово-господарській діяльності підприємства.
Економічна суть та значення прибутку в умовах ринковл економіки.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Прибуток як економічний показник являє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманої виручки та реалізацією продукції.

Поява прибутку безпосередньо звязана з появою категорії “витрати виробництва”. Прибуток – це та частина вартості, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат, виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт це категорії виробництва. Для зясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення “... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати”.

Додатковий продукт – частина чистого продукту, створена безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному і додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток – це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, обєктивна основа існування прибутку повязана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва – це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форм чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є обєктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають обєктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Прибуток - одна з форм чистого доходу в умовах розвинутих товарно–грошових відносин, що виражає вартість додаткового і часткового необхідного продукту. За своєю величиною прибуток – це різниця між продажною ціною товару і витратами на його виробництво. Значна частина прибутку йде на виплату податків сплату процентів за кредит, виплату дивідендів тощо. Прибуток виступає основним критерієм ефективності підприємницької діяльності, основною метою капіталістичного способу виробництва. Ця мета є дещо іншою на народних підприємствах (тобто підприємствах, викуплених трудящими), де основним є не максималізація прибутку, а максималізація чистого прибутку на одного зайнятого. У розвинутих країнах Заходу не вся величина прибутку (після сплати податку, тощо) привласнюється капіталістами. Наймані працівники залежно від розміру акцій, суми вкладів в ощадних касах також привласнюють певну суму прибутку. Так у США на початку 90-х років на проценти від вкладів припало 15% сукупного прибутку, дивіденди на акції – близько 8%. Прибуток виступає одним з важливих джерел накопичення капіталу, розширення масштабів діяльності підприємств. Тепер у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні підприємства отримують в основному середній прибуток, а крупні фірми – монопольний прибуток. В Україні найбільші прибутки привласнюються великими комерційними банками та гігантськими підприємствами – монополістами.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, усіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.

Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход, тобто вона включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як субєктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

В торгівлі, з урахуванням специфіки виконуваних функцій і особливостей формування доходів та витрат, прибуток визначається як різниця між доходами підприємства і його поточними витратами. Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності торгового

Доходи від позареалі-заційних операцій

Чистий доход від інших операцій

Прибуток від інших операцій

Балансовий прибуток торговельного підприємства

Доходи від операцій з основними фондами та нематеріаль-ними активами

Податкові платежі, що сплачуються за рахунок доходу

Витрати на здійснення інших операцій

Доходи від інших видів реалізації

Чистий доход від іншої реалізації

Прибуток від іншої реалізації

Податкові платежі, що входять в ціну продукції

Собівартість виробництва та реалізації

Валовий доход від реалізації товарів

Чистий доход від реалізації товарів

Прибуток від реалізації товарів

Податкові платежі, що здійсьнюються за рахунок валового доходу (входять в ціну товару)

Витрати обігу

Рис. Схема формування балансового прибутку торговельного підприємства.

підприємства, його одержання є обовязковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування і зміцнення конкурентоспроможності на ринку.

Прибуток виконує ряд функцій:

Функції прибутку підприємства

Оціночна функція

Розподільча функція

Стимулююча функція

Характеризує ефект (кінцевий результат) господарської діяльності

Прибуток є інструментом розподілу чистого доходу суспільства між підприємством та бюджетом

Прибуток є джерелом формування фондів стимулювання

Рис. Функції прибутку підприємства.

1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

2. Розподільча функція. Її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різний рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

3. Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання, фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів абощо.

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарського субєкта, робітників і власників підприємства. Вирішення цього завдання перш за все повязане з пропорціями в розділі та використанні прибутку.

обєктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обовязкових платежів. Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення у обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес працівників підприємства повязаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а отже – та частина прибутку, котра повязана з виробничим розвитком, а відповідно приростом капіталу підприємства. У звязку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перераховани сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні податки з прибутку підприємства знижують економічну зацікавленість підприємства в його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Прибуток є якісним показником, позаяк в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

Економіко – правовий аналіз нормативної бази та огляд теоретичної літератури з питань формування прибутку підприємства.

Для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємством необхідно дотримуватися певних законодавчих та нормативних актів, що розроблені урядом, Президентом, міністерствами та відомствами. Короткий огляд основних законодавчих актів, що були використані в дипломній роботі наведено в таблиці ( ).

Таблиця .

№ п/п	Назва документу	Ким і коли затверджено	Короткий зміст
1	Про банки і банківську діяльність – Закон України	Постановою Верховної Ради № 872 від 20.03.91	Основні положення банківських операцій.
2	Про оподаткування прибутку підприємств – Закон України	Постановою Верховної Ради № 334/94 від 28.12.94	Порядок оподаткування прибутку підприємств.
3	Про оподаткування прибутку підприємств – Закон України	Постановою Верховної Ради № 247/95 від 27.06.95	Порядок оподаткування прибутку підприємства.
4	Про оподаткування прибутку підприємств – Закон України	Постановою Верховної Ради № 283/97 від 22.05.97	Порядок оподаткування доходу підприємств.
5	Про підприємство – Закон України	Постановою Верховної Ради № 152 від 27.03.91	Ос­но­в­ні за­са­ди фун­к­ці­о­ну­ван­ня під­при­ємств рі­з­них форм вла­с­но­с­ті.
6	Про підприємство – Закон України	Постановою Верховної Ради № 212 від 7.02.92	Основні форми підприємницької діяльності
7	Про систему оподаткування – Закон України	Постановою Верховної Ради № 1251 від 25.06.91	Про порядок оподаткування
8	Про затвердження порядку визначення суми податку на	№ 1579 від 2.07.98	По­ря­док ви­зна­чен­ня су­ми по­да­т­ку та спря­му­ван­ня її до дер­жа­в­но­го

	прибуток підприємств, одержаного за рахунок зміни понижуючого коефіцієнта з 0,7 до 0,6 при застосуванні норм амортизації у 1998 році, та спрямування зазначених коштів до Державного бюджету України – Постанова Кабінету Міністрів України		бю­джету.
9	Про перелік покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів, напівфабрикатів та залишків готової продукції, облік приросту (убутку) балансової вартості яких ведеться за наслідками звітного (податкового) року – Постанова Кабінету Міністрів України	№ 1579 від 2.07.98	Основні напрямки формування собіватрості покупних товарів.
10	Про перелік зарахування до Державного	№ 1282 від 19.07.99	Порядок зарахування коштів, що надходять від
	бюджету України у 1999 році та використання коштів, що надходять від сплати податку на прибуток підприємств, визначеного із застосуванням понижуючого коефіцієнта до норм амортизації – Постанова Кабінету Міністрів України.		сплати податку на прибуток підприємств.
11	Про порядок зарахування до Державного бюджету України на 1999 рік частини амортизаційних відрахувань – Постанова Кабінету Міністрів України.	№ 3 від 4.01.99	Про амортизаційні відрахування

Крім вищезазначених нормативних документів широко використовувались різноманітні літературні джерела. Так, питання формування прибутку, механізму його утворення на підприємствах різних форм власності широко висвітлено в підручнику Бланка І.А. “Управління прибутком” 1,с.36 (Герчікрва І.Н. Фінансовий менеджмент).

Особливості обчислення і сплати прибутку державних підприємств в умовах ринкових відносин описано в підручнику Василика О.Д. “Державні Фінанси України” 2,с.99 (Василик О.Д. Державні Фінанси України).

Про економічну природу, сутність та значення, та джерела утворення прибутку йдеться мова у підручнику Герчікова І.Н. “Фінансовий менеджмент” 3,с.57 (Герчікова І.Н. Фінансовий менеджмент).

Питання прибуток, як результат ефективної діяльності підприємства, та механізм його формування розглянуто в підручнику Нестеренка А.Г. “Прибуток і рентабельність на торговому підприємстві” 4,с.89 (Нестеренко А.Г. Прибуток і рентабельність на торговому підприємстві).

Аналізу з структурно – логічних схем, формування балансового прибутку підприємств, різних сфер діяльності присвячено кілька розділів у підручнику Поддєрьогіна А.М. “Фінанси підприємств” 5,с.61 Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств.

Особливості формування прибутку від реалізації продукції та інших видів діяльності розглянуто в підручнику Ушакової Н.М. “Економіка торговельного підприємства” 6,с.120 Ушакова Н.М. Економіка торговельного підприємства.

Питання стратегії управління прибутком торговельного підприємства в умовах ринкової економіки широко висвітлено в підручнику Холта Р.Н. “Основи фінансового менеджменту” 7,с.464 Холт Р.Н. Основи фінансового менеджменту.

Види прибутку підприємства, та його відображення в бухгалтерському обліку, аналізі, плануванні розглянуто в підручнику Шеремети А.Д. “Фінанси підприємств” 8,с.283 Шеремет А.Д. Фінанси підприємств.

Організаційно-економічна характеристика Корделівського радгоспного робітничого кооперативу.

В умовах ранкової економіки діють різні форми власності. Наше підприємство, засноване на колективній власності. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного обєднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, зокрема створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств за рішенням загальних зборів.

Власник самостійно володіє, користується і розпоряджається обєктами власності, які йому належать.

Вищими органами управління субєктів колективної форми власності є загальні збори, конференції, з’їзди тощо.

Корделівський радгоспний робітничий кооператив Калинівської райспоживспілки Вінницької області зареєстровано в Калинівській Райдержадміністрації реєстраційний (номер) № 160 6 квітня 1994 року. Затверджено зборами уповноважених пайовиків Корделівського Радгоспробкоопу в серпні – жовтні 1193 року пр. № 1 22ю10.1993 року.

Корделівський радгоспробкооп – самостійна, демократична організація громадян, які проживають або працюють в с. Корделівка, Комунарівка, Хомутинці, Радівка, Писарівка, Нападівка, Мончинці, Заливанщина, Черепашинці, від Весела, від Первомайськ Калинівського району, Вінницької області та на основі добровільності членства і взаємодопомоги обєдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного й соціального стану.

Радгоспробкооп вважається створеним, визначається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації.

Радгоспробкооп на добровільних засадах входить до складу районної спілки споживчих товариств та має право вільного виходу з неї.

Радгоспробкооп може делегувати райспоживспілці частини своїх повноважень та виконання окремих функцій. Конкретні умови делегування повноважень і функцій визначаються договором між радгоспробкоопом та райспоживспілкою.

Для зміцнення звязків радгоспробкоопу з своїми членами – пайовиками у його складі створюються органи самоврядування і контролю на кооперативних дільницях – дільничні кооперативні комітети, комісії кооперативного контролю та інші, покликані залучати пайовиків до управління господарською та громадською діяльністю радгоспробкоопу, розвивати його звязки з органами державної і виконавчої влади, сільськими (фермерськими) господарствами, колективними сільськими господарствами та іншими підприємствами, здійснювати контроль за роботою підприємств споживчої кооперації, які знаходяться на території дільниць.

Основними цілями і завданням радгоспробкоопу є задоволення потреб своїх членів і обслугованого населення в товарах та послугах, сприяння розвитку їх трудової і соціальної активності, зростання добробуту і культурного рівня.

Для здійснення своїх основних цілей і завдань радгоспробкооп:

а) організовує торговельне обслуговування, громадське харчування та надання населенню послуг;

б) закуповує у населення, сільських господарств сільськогосподарську продукцію і сировину, ягоди, гриби, лікарськотехнічну сировину для наступної переробки і реалізації;

в) виробляє продовольчі і непродовольчі товари з сировини і матеріалів, що централізовано виділяються державою та придбаними в іншому порядку, не забороненим чинним законодавством України;

г) на взаємовигідних умовах сприяє розвитку фермерських та особистих підсобних господарств громадян по вирощуванню і відгодівлі худоби, птиці, виробництву овочів і фруктів, а також їх первинній переробці;

д) всемірно розвиває самоврядування і кооперативну демократію, веде пропаганду принципів і методів кооперативної діяльності;

е) захищає права і інтереси своїх членів і обслугованого населення як споживачів щодо забезпечення їх якісними товарами та послугами.

Індивідуальними членами радгоспробкоопу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку.

Прийом громадян у члени радгоспробкоопу проводиться за їх письмовою заявою зборами уповноважених на кооперативних дільницях не пізніше як в 30-денний строк з дня подання заяви.

Кожний вступаючий у члени вносить внесок, вихід з членів теж на підставі письмової заяви, яка розглядається зборами уповноважених у 30-денний строк. При цьому йому повертається вся сума пайового внеску і сплачується належна частина прибутку за результатами роботи за рік.

Вищим органом управління радгоспробкоопу є збори уповноважених, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності радгоспробкоопу.

Кожний член користується на зборах уповноважених правом одного голосу і це право не може бути переданим іншим особам.

Збори уповноважених:

а) приймають Статут радгоспробкоопу;

б) визначають розміри вступного та обовязкового пайових внесків;

в) приймають громадян в члени та виключають з нього;

г) обирають голову правління, членів правління та ревізійної комісії, визначають числьний склад цих органів ...

Основною формою здійснення повноважень пайовиків на кооперативній дільниці є дільничні збори.

Правління радгоспробкоопу є його виконавчо–розпорядчим органом, відповідальним органом, відповідальним перед зборами уповноважених.

Правління радгоспробкоопу знаходиться в с. Корделівці Калинівського району, Вінницької області та має печатку з зазначенням своєї назви.

Власністю радгоспробкоопу є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить йому і необхідне для здійснення статутних завдань.

Власність радгоспробкоопу створюється з внесків його членів, прибутків, одержаних від реалізації товарів, продукції, послуг і цінних паперів, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених чинним законодавством України.

Доходи радгоспробкоопу формуються за рахунок коштів, одержаних в результаті господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.

Прибуток радгоспробкоопу після сплати платежів у бюджет, виходячи с потреби, спрямовується на розвиток господарської діяльності, соціальні заходи, дивіденди членів радгоспробкоопу на їх обовязковий, пайовий та інші внески. Частина чистого прибутку передається у власність трудових колективів, підпорядкованих радгоспробкоопу підприємств та організацій та їх органам управління.

Розподіл продуктів є виключним правом зборів уповноважених членів радгоспробкоопу.

Власні кошти радгоспробкоопу поділяються на основний (статутний), пайовий та спеціальні фонди.

Основний (статутний) фонд утворюється за рахунок відрахувань від розподілюваного прибутку, коштів спеціальних фондів, які використовуються на фінансування капітальних вкладів, вступних внесків, різних безоплатних надходжень. Цей фонд є неподільним і не підлягає розподілу між членами радгоспробкоопу.

Пайовий фонд утворюється за рахунок пайових внесків індивідуальних і колективних членів радгоспробкоопу і є подільним (поворотним). Повернення пайових внесків відбувається у порядку, який визначається цим Статутом.

Спеціальні фонди утворюються за рахунок чистого прибутку та інших надходжень.

Збитки від господарської діяльності по наслідках роботи за рік покриваються із коштів основного (статутного) фонду.

Радгоспробкооп та його розрахункові підприємства мають право:

а) відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку розрахункові та інші рахунки, включаючи валютні, вільно розпоряджатися коштами, що на цих рахунках;

б) одержувати в установах банків, у підприємствах і організаціях позички з повною відповідальністю за одержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни;

в) користуватися кредитами Банків України, комерційним кредитом в іноземній валюті та погашати їх за рахунок валютних коштів, одержаних від реалізації продукції, що імпортується, або інших власних коштів;

г) зараховувати валютну виручку на валютний балансовий рахунок і використовувати її самостійно.

Загальні Збори уповноважених

голова правління

члени правління

ревізійна комісія

магазини спілки зав. магазином

бухгалтери

пайовики

Рис. Організаційна структура діяльності Корделівського радгоспного робітничого кооперативу

Таблиця 1.

Економічна характеристика діяльності Корделівського радгоспного

робітничого кооперативу.

№ з/п		Один.вим.	І кв. 99 р.	ІІ кв. 99 р.	І кв. 2000р	До ІІ кв.	Від І кв.99р	Від І кв.	Від І 2000р
						Відхил	%	Відхил	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1	Обсяг реалізованих товарів (без ПДВ)	тис. грн.	96,8	249,7	148,3	152,9	257,9	51,5	153,2
2	Валовий дохід	тис. грн.	24,3	62,9	37	38,6	258,8	12,7	152,2
3	Рівень валового доходу	%	25,1	25,1	24,9	-	-	-0,2	99,2
4	Витрати оббігу	тис. грн.	-4,9	3,7	-1,6	8,6	-75,5	3,3	32,6
5	Рівень витрат обігу	%	-5,06	1,48	-1,07	6,34	-29,2	3,99	211,4
6	Фінансовий рез-тат від реалізованих товарів	тис. грн.	-9,8	-	-38,6	9,8	-	-28,8	393,8
7	Ре­зуль­тат по­за­ре­а­лі­за­цій­них опе­ра­цій	тис. грн.	0,1	0,2	-	0,1	200	-	-
8	Кінцевий фінансовий результат діяльності	тис. грн.	-9,9	-0,2	-	9,7	202	--
9	Прибуток (збиток)	тис. грн.	27,2	27,2	1,5	-	100	-25,7	5,51
10	Рівень рентабельності (збитковості)	%	37,5	14,5	1,01	-23	38,6	-36,4	2,69
11	Загальний коефіцієнт ліквідності	тис. грн.	2,45	3,01	-	0,56	122,8	-	-

Згідно наведених даних в таблиці 1 обсяги реалізації товарів зростають, причому ця тенденція зберігається на протязі періоду, що аналізується. Це в свою чергу, викликає збільшення валового доходу, а рівень його коливається в межах 25 %. Парним результатом вдало здійсненої фінансово – господарської діяльності є величина отриманого прибутку (27,2 тис.грн.) проте рівень рентабельності знижується. Цей показник свідчить, що на підприємстві необхідно шукати резерви зростання доходу та поліпшення збуткової діяльності.

2. Характеристика системи обліку та контролю формування прибутку підприємства та розрахування з бюджету по його оподаткуванню.

2.1. Документальне оформлення обліку та контролю прибутку підприємства.

Облік – це спосіб документального спостереження, контролю за господарською і фінансовою діяльністю виробників і господарників (підприємств, організацій, спільних підприємств) , а також система збирання, вимірювання, обробки і передачі інформації про господарську діяльність підприємства, організації внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень. Документальне оформлення облікових та контрольних операцій з прибутків знаходить своє відображення в иидах декларацій:

Декларація про прибуток підприємства;

Декларація про прибуток банківської установи;

Декларація про доходи страховика;

Декларація про прибуток підприємства, основною діяльністю якого є виробництво с/г продукції.

Декларація про прибуток підприємства змінилася і по суті, і за формою. Обсяг Декларацій значно збільшився: крім основної форми є ще 17 додатків, у кожного з яких є власна назва і буквене призначення. По суті більшість додатків є розшифровкою окремих рядків Декларації.

Декларація складається із заголовної частини, 4 граф і 46 рядків. Таку ж кількість граф мають і додатки. У першій графі міститься найменування показника, у другій – код рядка. Саме під цім кодом (або, інакше кажучи, порядковим номером) той або інший рядок згадується в Порядку складання Декларації про прибуток підприємства (не слід путати цей номер із числовим позначенням показників у першій графі). Коди рядків додатків складаються з двох розділених крапкою цифр, перша з яких відповідає коду рядка Декларації.

Наприклад: рядок 5 Декларації заповнюється на підставі даних додатка Д, і коди рядків додатка Д починаються з цифри 5. Виняток становить тільки додаток Ж, на підставі якого заповнюється відразу декілька рядків основної форми.

Графи 3 і 4 Декларації і додатків вільні, їх будуть заповнювати платники податків.

У попередній Декларації платниками податків заповнюється тільки одна графа і до неї зносилися показники, розраховані наростаючим підсумком з початку звітного року.

Тепер такі показники відображаються в графі 4, а в графі 3 відображаються окремо показники за звітний квартал. У 3 кварталі 1997 року дані граф 3 і 4 по кожному рядку будуть однакові, оскільки цей квартал є першим кварталом роботи згідно з новим Законом.

Рядки Декларації згруповані у сім умовних частин. У кожній частині обєднані однорідні показники:

частина 1 (рядки з 1-го по 11-й) – валові доходи;

частина 2 (рядки з 12-го по 33-й) – валові витрати;

частина 3 (рядки з 34-го по 35-й) – суми амортизаційних відрахувань;

частина 4 (рядки з 36-го по 40-й) – прибуток або збитки;

частина 5 (рядки з 41-го по 42-й) – податкові зобовязення;

частина 6 (рядки з 43-го по 45-й) – податок на прибуток;

частина 7 (рядок 46) - зобовязання платника податку з утримання і перерахування до бюджету податку у джерела виплати.

Рядки Декларацій заповнюються на підставі:

показників додатків.

У цьому разі в графі 1 після найменування показника зазначено, на підставі якого додатка заповнюється той чи інший рядок. Причому в деяких випадках дані просто переносяться з конкретного рядка додатка в конкретний рядок Декларації. В інших випадках, перш ніж заповнити рядок Декларації, треба винести загальну суму рядків того чи іншого додатка.

Наприклад, щоб заповнити 1 рядок Декларації, досить перенести до неї показник з рядка 1.7 додатка А. Для того, щоб заповнити рядок 12 Декларації, необхідно заздалегідь з додатка Ж вибрати показники рядків 1,2,3,5,6,7,9,10,11,12,13 і вивести їх загальну суму;

безпосередньо показників бухгалтерського або податкового обліку

Таких рядків найбільше у другій частині Декларації. У них відображаються ті показники, які будуть використані податковими органами при відборі платників на документальні перевірки;

підсумок показників інших рядків Декларації (таким чином заповнюються рядки 11,32,36,43,44).

Більшість рядків додатків заповнюються на підставі даних бухгалтерського або податкового обліку. Однак у додатках О і П при розрахунку показників 36.1, 41.1 і 41.2 використовуються дані Декларації.

Таким чином:

Декларація повязана з додатками;

кожному рядку основної форми або додатка відповідає певний пункт Порядку;

керуватися при заповненні рядків слід тими чи іншими статтями, пунктами і підпунктами Закону;

показники для заповнення Декларації і додатків необхідно формувати на підставі певних облікових документів, даних бухгалтерського і податкового обліку, спеціальних розрахунків.

Під час заповнення додатків може виявитися, що в деяких з них взагалі не буде показників. Наприклад, у підприємства в звітному періоді не було доходів від операцій з основними фондами і нематеріальними активами, значить додаток В йому заповнювати не треба. І не треба подавати цей додаток до податкового органу. Відповідно до пункту 1.6 Порядку № 6 “у разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються через відсутність операцій, платники податків не подають до податкового органу додатки, передбачені відповідним рядком декларації”. А ось у рядку 3 Декларації, що відповідає додатку В, обовязково поставити прочерк. Це вимога пункту 1.4 Порядку. Сама ж декларація (мається на увазі її основна форма без додатків) згідно з пунктом 1.6 Порядку “подається платником податку незалежно від того, виникло у звітному періоді у платника податку зобовязання чи ні, тобто незалежно від стану фінансово-господарської діяльності платника податку”.

Цілий ряд рядків додатків стосується окремих категорій платників податків, наприклад небанківських фінансових установ, інноваційних центрів, виробників спеціальних продуктів дитячого харчування тощо. Іншим платникам податків не доведеться заповнювати ці рядки. Тому доцільно вже при першому знайомстві з Декларацією відзначити їх для себе, скориставшись наведеною нижче таблицею .

Таблиця .

Рядки Декларації і додатків,

які стосуються окремих категорій платників податків.

№ п/п	Категорія платників податків	Коди рядків Декларації і додатків
1	2	3
1	Власники державних цінних паперів, придбаних до 1 липня 1997 року	Додаток Є рядок 10.3
2	Заставодавці	Додаток Б рядки 2.9, 2.11
3	Заставоутримувач	Додаток Б рядок 2.10
		Додаток З рядок 29.5
4	Інноваційні центри	Додаток Е рядок 8.11
		Додаток К рядок 31.4
		Додаток Н рядок 35.1
5	Виконавці довгострокових контрактів	Додаток А рядки 1.3, 1.4
		Додаток Є рядок 10.6

1	2	3
		Додаток Л рядок 33.3
6	Платники податків, які одержують	Додаток Є рядки 10.7, 10.8
	доходи за межами України	Додаток Л рядок 33,6
		Додаток Н рядок 35.2
		Додаток О рядок 36.4
		Додаток П рядки 42.5, 42.6
7	Небанківські фінансові установи	Декларація рядок 26
		Додаток Г рядок 4.2
		Додаток Д рядки 5.8, 5.10-5.12
		Додаток Е рядки 8.7-8.10
		Додаток Є рядок 10.2
8	Організатори лотерей	Додаток Р рядок 46.3
9	Платники податку на прибуток, які не зареєстровані як платники ПДВ	Декларація рядок 18
10	Підприємства грального бізнесу	Додаток Р рядок 46.4
11	Підприємства, засновані	Декларація рядок 16
	всеукраїнськими громадськими	Додаток Є рядок 10.4
	організаціями інвалідів	Додаток Л рядок 33.4
		Додаток Н рядок 35.4
		Додаток О рядок 36,6
12	Підприємства, що здійснюють розвідку	Додаток В рядок 3.4
	(дорозвідку) і розробку родовищ	Додаток І рядок 30.6
	корисних копалин	Додаток М рядок 34.5
13	Підприємства – виробники спеціальних	Додаток Є рядок 10.5
	продуктів дитячого харчування	Додаток Л рядок 33.5
		Додаток Н рядок 35.3
		Додаток О рядок 36.5
14	Субєкти експериментальної	Додаток П рядок 42.11

1	2	3
	економічної зони “Сиваш”
15	Емітенти цінних паперів	Додаток Б рядок 2.6
		Додаток З рядки 29.2-9.4

Плюс додаткові розрахунки.

Разом з Декларацією і додатками, у визначених Законом випадках, необхідно подати до податкового органу звіти, розрахунки результатів окремих господарських операцій, платіжні документи. У таблиці наведено перелік таких операцій і вказані форми, за якими складаються звіти.

Таблиця .

Податкові звіти та інші документи,

які подаються до податкового органу разом з декларацією

№ п/п	Найменування документу	Додаток до Декларації, рядок	Форма звіту
1	2	3	4
1	Роз­ра­ху­нок фі­нан­со­вих ре­зуль­та­тів то­ва­ро­об­мін­них (бар­те­р­них) опе­ра­цій з ура­ху­ван­ням зви­чай­ної ці­ни	Додаток А рядок 1.2	Установленої форми немає
2	По­ві­до­м­лен­ня про зме­н­шен­ня ва­ло­во­го до­хо­ду по опе­ра­ці­ях, повязаних з ре­а­лі­за­ці­єю то­ва­рів (виконання робіт, надання послуг) за звітний (податковий) період	Додаток Є рядок 10.1	Додаток до Порядку № 13
3	Звіт про результати діяльності виконання довгострокових договорів (контрактів)	Додаток А рядок 1.3, 1.4	Форма № 1-ддз (додаток № 1 до Порядку № 19)
4	Відомість обліку балансової вартості матеріальних активів	Додаток Ж рядки 4, 14, додаток Л	Додаток № 1 до Порядку № 23
1	2	3	4
		рядки 33.1, 33.3
5	Відомість обліку балансової вартості товарів	Додаток Ж рядок 8, додаток Л рядок 33.2	Додаток № 2 до Порядку № 23
6	Податковий звіт про результати податкової діяльності на території України без створення юридичної особи		Додаток до порядку № 9
7	Звіт про отримання прибутку від реалізації на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва	Додаток О рядок 36.5	Додаток до Порядку № 10
8	По­да­т­ко­вий звіт про фі­нан­со­вий ре­зуль­тат, отри­ма­ний під­при­єм­с­т­ва­ми все­ук­ра­їн­сь­ких гро­мад­сь­ких ор­га­ні­за­цій ін­ва­лі­дів від ре­а­лі­за­ції то­ва­рів (ро­біт, по­слуг) вла­с­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва (за ви­ня­т­ком пі­да­к­ци­з­них то­ва­рів, по­се­ре­д­ни­ць­кої ді­я­ль­но­с­ті, граль­но­го бі­з­не­су)	Додаток О рядок 36.6	Додаток до Порядку № 16

У деяких випадках платники податків разом з Декларацією повинні подавати до податкового органу копії платіжних документів. Зокрема, відповідно до підпункту 7.1.2 Порядку № 6 платники податків, які виплатили у звітному періоді дивіденди, подають до податкового органу копії платіжних документів, що підтверджують суму внесеного до бюджету податку на дивіденди.

Згідно з підпунктом 3.5 Порядку № 22 платники податків, які застосовують порядок нарахування і сплати консолідованого податку на прибуток, разом з Декларацією подають до податкового органу копії платіжних документів, які підтверджують суми податків на прибуток, що внесені до бюджету їхніми філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Однак, якщо до закону будуть внесені зміни і доповнення цей порядок може бути змінений. І тоді платник податків – юридична особа буде сплачувати податок на прибуток за свої філії, відділення та інші відокремлені підрозділи до бюджетів територіальних громад за місцевим знаходженням таких відокремлених підрозділів, а суму податку розрахувати, виходячи із сум валових витрат кожного відокремленого підрозділу у звітному періоді.

Без ПДВ і акцизу.

Відповідно до підпункту 5.3.3 статті 5 Закону до складу валових витрат не включаються витрати на сплату податку на додану вартість, включеного в ціну товарів (робіт, послуг), які придбалися платником податку для виробничого або невиробничого використання. Отже, і в Декларації суми валових витрат будуть відображатися без ПДВ.

Однак у тих платників податку на прибуток, які не зареєстровані як платники ПДВ, до складу валових витрат (відповідно до того ж підпункту 5.3.3 статті 5 Закону) будуть включатися суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), включається до складу валових витрат. Але в Декларації суми валових витрат будуть відображатися без ПДВ. А суми ПДВ, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), згідно з пунктом 4.14 Порядку № 6 будуть відображатися окремо в рядку 18 Декларації.

Якщо ж платник податку на прибуток, зареєстрований як платник ПДВ, але здійснює операції, які не є обєктом обкладання ПДВ або звільнення від ПДВ, то суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), будуть відображатися в загальній сумі валових витрат у відповідному рядку додатку Ж або іншого додатка. Наприклад, підприємство, що видає газету (а ця операція звільнена від ПДВ), придбало папір. Вартість паперу разом із сумою ПДВ включається до складу валових витрат підприємства і відображається в рядку 1 додатка Ж.

Що ж стосується валового доходу, то згідно з пунктом 4.1.1 і 4.2.1 статті 4 Закону суми акцизного збору і ПДВ спочатку включаються у валовий дохід у складі загальних доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), а потім виключається з нього. Порядком № 6 передбачений спрощений варіант. Згідно з підпунктом 3.1.1 Порядку № 6 реалізації товарів (робіт, послуг0 відображається без сум акцизного збору і ПДВ.

Не за фактом – за розрахунком.

Більшість показників у Декларації і додатках є фактичними даними, відображеними у первинних бухгалтерських документах. Разом з тим є цілий ряд показників, які будуть вноситись до Декларації на підставі розрахунків. Можна виділити три групи таких показників:

розрахунки сум, які включаються до складу валових витрат з урахуванням процентних обмежень (група 1);

розрахунки, результати яких відображаються як у податковому, так і в бухгалтерському обліку (група 2);

розрахунки, які виконуються спеціально для цілей оподаткування (група 3). Особливість показників цієї групи полягає в тому, що вони можуть відрізнятися від фактичних, і це буде відображатися в податковому, і не буде відображатися в бухгалтерському обліку.

До показників 1-ї групи належать (при включенні до складу валових витрат):

суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України, бюджетів територіальних громад або неприбутковим організаціям у розмірі, що не перевищує 4% оподаткованого прибутку звітного періоду (підпункт 5.2.2 статті 5 Закону, рядок 15 основної форми Декларації);

суми коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських обєднань осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, цим обєднанням для здійснення благодійної діяльності у розмірі, що не перевищує 10% оподаткованого прибутку звітного періоду (підпункт 5.2.3 статті 5 Закону, рядок 16 основної форми Декларації);

суми витрат, повязаних з організацією прийомів, презентацій і свят, придбанням і розповсюдженням подарунків, включаючи безкоштовну роздачу зразків товарів або безкоштовне надання послуг (виконання робіт) з рекламною метою, але не більше 2% оподаткованого прибутку звітного періоду (підпункти 5.4.4 і 5.3.1 статті 5 Закону, рядок 21 основної форми Декларації).

У разі коли вказані витрати не перевищують встановлених обмежень, вони включаються до складу валових витрат у повному обсязі. Якщо ж є перевищення необхідно виконати розрахунок, складність якого полягає в тому, що ці показники розраховуються від суми оподаткованого прибутку, частиною якої вони є. При зміні будь-якого з таких показників змінюється і загальна сума. Спростити розрахунок можна за допомогою формул, запропонованих у консультації, яка так і називається “Валові витрати рахуємо за формулою”.

2-га група показників включає:

перерахунок іноземної валюти і заборгованості в іноземній валюті (пункт 7.3 статті 7 Закону, рядки 2.4, 2.5 додатка Б);

розрахунок амортизаційних відрахувань (статті 8,9 Закону, додатки М. І Н).

І нарешті 3-тя група показників. Вона включає, зокрема, розрахунки, повязані із застосуванням звичайних цін. Такі розрахунки виконуються у випадках:

при визначенні доходів від здійснення товарообмінних бартерних операцій (пункт 1.20 статті 1 і підпункт 7.1.1 статті 7 Закону, рядок 1.2 додатка А);

при визначенні доходів від здійснення операцій з повязаними особами, у тому числі доходів від реалізації продукції, а також доходів у вигляді процентів за надані кредити, залучені в депозит кошти, надане в оренду майно (пункт 1.20 статті 1 і підпункт 7.4.1 статті 7 Закону, рядок 1.5 додатка А та інші рядки додатків і основної форми Декларації, які відповідають господарським операціям);

при визначенні витрат при здійсненні операцій з повязаними особами (у тому числі витрат, повязаних з придбанням товарів (робіт, послуг), сплатою процентів по депозитах, цивільно-правових договорах, договорах оренди (пункт 1.20 статті 1 і підпункти 7.4.2 і 7.4.4 статті 7 Закону, рядки 3, 6, 11 додатка Ж, рядок 31.3 додатка К);

при визначенні тієї частини суми винагороди або інших видів заохочень повязаних з платником податків фізичним або юридичним особам, яка буде включена до складу валових витрат (підпункт 5.3.9 статті 5 Закону і рядок 18 додатка Ж відповідно до підпункту 4.23-в Порядку).

До цієї ж групи слід віднести:

* розрахунок суми доходу від виконання довгострокових договорів і результати перерахунку за такими договорами (пункт 7.10 статті 7 Закону, рядки 1.3, 1.4 додатка А, рядок 10.6 додатка Є);

розрахунок приросту або зменшення балансової вартості матеріальних запасів (пункт 5.9 статті 5 Закону і рядки 4,8,14 додатка Ж, рядки 33.1, 33.2, 33.3 додатка Л).

2.2. Розробка системи обліку формування прибутку та його оподаткування в умовах трансформації обліку.

Трансформація економіко – правового середовища, курс на ринкові перетворення в Україні супроводжуються реформуванням бухгалтерського обліку. Законодавче регулювання нових напрямків господарської практики супроводжувалось нормативним урегулюванням бухгалтерського обліку вексельних і валютних операцій, фінансових інвестицій і собівартості, приватизаційних процесів та орендних відносин, основних фондів та нематеріальних активів, обігу майнових та компенсаційних сертифікатів, застосування єдиного принципу нарахування при визначенні доходів і витрат підприємства, проведення інвентаризації і оформлення документів, складання переглянутої бухгалтерської звітності, включаючи її скорочений варіант для малих підприємств. Для цього було також введено 8 нових синтетичних, більш як 25 аналітичних і 2 забалансових рахунки з одночасним наділенням субєктів підприємницької діяльності правом самостійно для управлінських потреб розширяти діючу номенклатуру субрахунків. При цьому необхідно згадати і про “конституцію” бухгалтерського обліку, виражену в урядовій постанові від 3 квітня 1993 року № 250, яка будучи базисною в ці роки, зазнала змін та доповнень. Зміцнилось значення аудиту.

Зрозуміло, що ці нововведення не означають, що проблема формування бухгалтерського обліку вичерпана, тим більше на перехідному етапі економіки, коли умови і події змінюються бурхливіше, ніж в стабільній економіці, і вони (зміни) мають кардинальний характер.

Верховною Радою України в червні 1999 року прийнято у першому читанні законопроект “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, яким передбачається законодавчо закріпити орієнтацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні на застосування міжнародних стандартів фінансової звітності. В основу цього законопроекту покладені пропозиції, підготовленні за дорученням Уряду Міністерством фінансів із залученням інших центральних економічних органів державної виконавчої влади, при опрацюванні враховано також слушні пропозиції наукових кіл.

З метою реалізації програмних положень щорічного звернення Президента України до народу і Верховної Ради України Кабінет Міністрів України затвердив Програму реформування бухгалтерського обліку, яка передбачає здійснення в 1999 – 2001 роках переходу субєктів господарювання на застосування міжнародних стандартів фінансової звітності.

Мабуть, тут потрібно дати відповідь на запитання бухгалтерів і представників інших професій, чому подальше реформування національної системи бухгалтерського обліку має бути здійснено відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності. Під фінансовою звітністю тут слід розуміти бухгалтерську звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності підприємства в звітному періоді.

Гармонізація національної системи бухгалтерського обліку може провадитись на основі міжнародних стандартів фінансової звітності, оскільки вони відображають умови ринкової економіки, мають міжнародне визнання, сформувались на основі компромісу системи обліку, що застосовується в країнах з розвинутою ринковою економікою, і дають змогу забезпечити більшу порівнянність обліково – звітної інформації, яку представляють українські та зарубіжні господарюючі субєкти і структури. Крім того, звітність за такими стандартами дозволяє підвищити загальні споживчі якості для її користувачів, які не можуть інакше ніж публічну звітність отримати відомості про виконання вкладень інвестора та фінансовий стан підприємства.

Підготовка програми реформування бухгалтерського обліку спиралась на положення про необхідність адаптації міжнародного досвіду до конкретного економіко-правового середовища, тобто вказівки щодо регулювання бухгалтерського обліку будуть формуватися, орієнтуючись на його традіції в нашій країні і на міжнародні стандарти, щоб взагалі бути синхронними або не мати принципових розбіжностей з міжнародними стандартами.

Широке коло питань і заходів, що потребують вирішення, зумовлюють не реальність переходу до застосування міжнародних стандартів у режимі “ввечері не застосовували – вранці застосуємо”. Мабуть, робота з перегляду цивільного створення податкового кодексу, яка, як відомо, провадиться, підходить до завершення, має бути гармонійно врахована при створенні нормативно-правової бази бухгалтерського обліку.

Головним завданням трансформації бухгалтерського обліку згідно з Програмою є приведення національної системи бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та міжнародних стандартів фінансової звітності. Крім того, необхідно встановити збоку держави правила і процедури обробки інформації та складання фінансової звітності тільки для зовнішніх користувачів, а безпосередньо субєктам підприємства дати змогу самостійно встановлювати межі та форми ведення обліку для внутрішніх потреб управління, включаючи ведення в окремій системі рахунків і регістрів обліку доходів, витрат, товаро-грошових потоків у потрібному самому підприємстві аспекті деталізації і регламентації.

На основі аналізу сучасної (Діючої) української системи, параметрів континентальної і англо-саксонської системи бухгалтерського обліку Методологічною радою концептуально рекомендовано здійснювати реформування в напрямку синхронізації з англо-саксонською: це ближче до наших традицій і дозволить кращі з них зберегти, розвинути і уникнути незручностей і витрат.

Програмою еволюційного шляху реформування бухгалтерського обліку в Україні. Програмою передбачено здійснити таке.

Формування нормативної бази – положень (стандартів) з бухгалтерського обліку. Попередня конкретна робота в цьому напрямі вже розпочалася у рамках Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, особливо її секції з гармонізації бухгалтерського обліку з міжнародними стандартами. Підготовлено перелік питань, які необхідно врегулювати більш як двадцятьма положеннями (стандартами) з бухгалтерського обліку. Серед них мають бути розроблені як традиційні для нашої практики за назвами документи, так деякі до цього часу не розглянуті, зокрема, відображення господарських подій, у тому числі непередбачених, які відбулися після дати, на яку складається баланс, складання консолідованої звітності, облік фінансових інструментів та операцій з фінансовими активами, зобовязаннями і капіталом.

На виконання Програми формування бухгалтерського обліку з урахування міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 року № 1706, Міністерство фінансів України затвердило 01ю12.98 р. Перелік та терміни затвердження і запровадження в практику положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі - ПБО). На час розгляду і схвалення Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України до Переліку увійшло 24 ПБО, за змістом питань, які регулюються ПБО, їх можна обєднати у чотири групи:

І група спрямована на врегулювання питань складання фінансової звітності і передбачає прийняття у першому півріччі 1999 р. семи ПБО та їх застосування з 2000 року;

ІІ група орієнтована на прийняття пяти ПБО, якими з 2000 року передбачається керуватися підприємствам при веденні бухгалтерського обліку його майна і зобовязань – основних заходів, нематеріальних активів, їх амортизації та оренди, товарно – матеріальних запасів, зобовязань по кредитах, позиках, боргах постачальникам, підрядчикам тощо.

ІІІ група підпорядкована завданню врегулювати облікові процедури з формування доходів, витрат і фінансових результатів. ПБО з цих питань належить прийняти у вересні – жовтні поточного року і запровадити з 2000 року;

IV група передбачає зафіксувати правила обліку інвестицій, податків, дивідендів, фінансових інструментів (контрактів, які приводять до створення фінансового активу одного підприємства і фінансового зобовязання або інструмента іншого підприємства) впливу змін валютних курсів, цін та інфляції. Передбачається, що ПБО цієї групи буде затверджено у 2000 – 2001 роках і введено в дію через 3-6 місяців після затвердження.

Розробка Плану розрахунків бухгалтерського обліку та Інструкції з його застосування, зорієнтованого на видачу інформації для фінансової та внутрішньовиробничої звітності, структура якого надала б змогу забезпечити прозорість фінансової звітності та охорону комерційної таємниці підприємства. Роботу з розробки Плану рахунків включено до плану роботи Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, а саме однієї з його секцій з розробки плану рахунків. В цілому вже сформовано концепцію і структуру Плану рахунків: у ньому передбачається також здійснити поелементний облік затрат при виборі й можливості постатейного обліку. Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням обліку мають бути такими, щоб максимальною мірою за допомогою субрахунків відповідати відповідній статті балансу підприємства та іншої фінансової звітності.

План розрахунків буде включати 9 класів (розділів) балансу синтетичних рахунків і 1 клас позабалансових рахунків. 1 – 3 класи рахунків використовуються для заповнення статей активу балансу, 4 – 6 класи – для заповнення статей пасиву балансу, на підставі даних про обороти і сальдо на рахунках 7 – 9 класів визначаються показники звіту про фінансові результати, сальдо і обороти відповідних синтетичних рахунків та субрахунків використовуються для складання звіту про рух грошових коштів та про власний капітал.

Неминучі зміни в Плані рахунків доведеться врахувати при розробці та затвердженні форм бухгалтерського обліку і їх складових – регістрів бухгалтерського обліку, в тому числі орієнтованих на застосування субєктами малого бізнесу і компютерних технологій. Передбачається вдосконалення, перегляд і розробка до цього часу відсутніх форм первинної облікової документації і порядку їх застосування, що виключає, зокрема, пакувальне використання. За всіма цими процесами пропозиції що до виконання – дуже актуальні.

Шлях до гармонізації національної системи бухгалтерського обліку не можливо пройти без відповідного кадрового забезпечення, яке включає осмислення виконавцями ідеї реформування бухгалтерського обліку, важливості й професіональності доцільності їх застосування. В системі професійного навчання бухгалтерів і аналітиків слід передбачити забезпечення державних стандартів освіти, вдосконалення і перегляд навчальних програм з підготовки та перепідготовки фахівців, бакалаврів і магістрів бухгалтерського обліку, підготовка та видання навчально – методичної і довідкової літератури щодо трансформованих до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності.

Програма проголошує необхідність взаємодії систем бухгалтерського обліку та оподаткування. З приводу розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та обліку з метою оподаткування висловлюються чи не найкритичніші зауваження. Визначення обєкта оподаткування на підставі даних бухгалтерського обліку, вдосконалення якого відбувається з урахуванням міжнародних стандартів, могло стати платформою для більш ефективної роботи економічних служб підприємства.

Безперечно, дані бухгалтерського обліку про прибуток для цілей оподаткування потребують корегування на передбачені законодавством такі відхилення, як цінові, безоплатні передачі тощо. Але базисною цифрою повинен визнаватися показник бухгалтерського обліку. Визначення прибутку за нинішнім законодавством з метою оподаткування – це не проста арифметика, яка у принциповому плані порівняно з 1996 роком, коли обчислення податку на прибуток спиралося на бухгалтерський прибуток, в 1997 та 1998 роках, коли прибуток на оподаткування обчислювався за автономною системою, ніяких змін маси податку на прибуток до бюджету держави або підприємства не принесла.

Усього надійшло до зведеного бюджету податку на прибуток:

1996 р. – 5422,650 тис.грн.;

1997 р. – 5720,558 тис.грн.;

1998 р. – 5620,120 тис.грн.;

1999 рю – 4700,00 тис.грн.(розрахунки).

Якщо врахувати ціну гривні в 1996 р., то стане зрозумілим, що приросту нема.

Жорстка система визначення обєкта оподаткування бартерних операцій, яка також потребувала раніше незнаної та незрозумілої кореспонденції рахунків валових витрат і доходів, також не вплинула на скорочення бартеру, бо не це є головним у його появі і поширенні.

Бартер 1997 р. – 2,4%, 1998 р. – 42,5%, 1999 р. – не менше.

Тому потрібно констатувати, що без змін і новацій у правовій системі (не в останню чергу в податковому законодавстві), які впливають на організацію та методологію бухгалтерського обліку, не можна буде остаточно стверджувати про гармонізовану систему бухгалтерського обліку.

Там, де розпочинається податковий облік, існує велика напруга через незрозумілість його ведення, оскільки він не має сталої системи. А якщо на зміну обліку видаються документи “бухгалтерською мовою”, то напруга стихає або не виникає. На зміну вказівкам, яких не можна було виконати, щоб визначити матеріальні затрати за п. 5.9 Закону про оподаткування прибутку в НЗП і готової продукції, через рік вийшли вказівки Міністерства фінансів України, побудованих на даних бухгалтерського обліку. І одразу стало зрозумілим, простим для виконання і таким, що піддається простій перевірці. А головне – це не вплинуло на розмір податку.

Чітко вирішено в наказі Міністерства фінансів України № 43 (лютий 1998 року)питання включення до валових затрат тих витрат, які були здійсненні до набрання чинності Законом, тому що для цього було застосовано просту методику, побудовану на використанні сальдо неконкретних рахунків бухгалтерського обліку.

І все ж повне інтегрування бухгалтерського обліку і податкового обліку може не відбутися, і головним чином тому, що ведення податкового обліку асоціюється з необхідністю оформлення податкових накладних і записів кожної покупки і кожного продажу у відповідній податковій книзі. А ці нові атрибути податкової системи не ввійдуть в історію. Слід додати ще і запровадження облікової системи роботи ЕККА і готівкової маси.

Хотілося б висловити сподівання, що всі, хто зацікавлений в інтеграції економіки України до світової господарської системи (керівники, менеджери, власники і, звичайно, бухгалтери), візьмуть участь у реалізації Програм реформування бухгалтерського обліку і поповненні її конкретними результатами.

Таблиця .

Порівняльна характеристика бухгалтерських записів.

№ з/п	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
		За методологією до 1.01.2000 року				За методологією з 1.01.2000 року
		Д-т рахунку	К-т рахунку	Сума, грн.	додаток	Д-т рахунку	К-т рахунку
1	2	3	4	5	6	7	8
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Відображено в складі доходу виручку від реалізації товару за продажними цінами	62	46	9000		361“Рахунки з від­чи­з­ня­ни­ми по­ку­п­ця­ми”	702”Дохід від реалізації товарів”
2	ПДВ, акційний збір, інші податки й обовязкові платежі	46	68	1500		702”Дохід від ре­а­лі­за­ції то­ва­рів”	641”Розрахунки з податками”
3	Списано покупну вартість товарів, визначену за одним з обратних методів (ФІФО, ЛІФО або середньозваженої собівартості)	46	41	5000		902”Собівартість реалізованих товарів”	281”Товари на складі”
4	Визначено фінансовий результат від реалізації товарів	46	80	2500		-	-
5	Віднесено суму доходу (виручка) від реалізації за мінусом ПДВ на збільшення фінансового результату від основної діяльності			7500		702”Дохід від ре­а­лі­за­ції то­ва­рів”	791”Результат основної діяльності”
6	Списано собівартість реалізації на зменшення фінансового результату від основної діяльності			5000		791”Результат основної діяльності”	902”Собівартість ре­а­лі­зо­ва­них то­ва­рів”

1	2	3	4	5	6	7	8
7	Надійшли на розрахунковий рахунок оплата від покупця	51	62	9000		311”Поточні ра­хун­ки в на­ці­о­наль­ній ва­лю­ті”	361“Рахунки з від­чи­з­ня­ни­ми по­ку­п­ця­ми”

2.3. Розробка системи контролю формування прибутку та його

оподаткування.

Контрольний процес (процес контролю), як і будь-який технологічний процес, складається з численних операцій. Контрольна операція – це дія над економічними даними (інформацією), що має на меті дістати різні проміжні та кінцеві (підсумкові) показники, придатні для оцінювання результату роботи та прийняття управлінських рішень.

Сукупність операцій, які використовуються у контрольному процесі, поділяють на три типи (категорії): механічні, переробного та творчого характеру. Ці типи операцій дають змогу виокремити виконавчі місця, які можуть бути покладені в основу організації роботи виконавців. Вони також є важливим елементом поділу та кооперування праці, дають змогу будувати графіки процесів і роботи виконавців.

Сукупність контрольних операцій формує процедуру. Кілька процедур утворюють технологічну фазу контролю, а фази – етап контрольного процесу.

В організації контрольного процесу розрізняють три етапи: 1) підготовка даних для контролю; 2) перевірка даних різними прийомами контролю; 3) узагальнення результатів контролю.

Перший етап – комплекс робіт, який забезпечує підготовку різних необхідних даних, і насамперед носіїв інформації про господарські факти, до контролю (перевірки).

Підготовчий етап передбачає кілька видів робіт: визначення обєктів перевірки, перевірка справжності та вірогідності інформації про господарські факти – явища або процеси, арифметична і логічна їх перевірка.

Другий етап – перевірка (контрольна обробка) даних та інформації різними методами контролю з метою виявлення відповідності або невідповідності здійснення господарського факту (операції) передбаченим нормативним документам – закону, кошторису, квоті, нормі тощо.

Третій етап – узагальнення результатів контролю методом оформлення та підготовки висновків і реалізація результатів контролю.

На кожному етапі обєкти організації контролю процесу такі:

контрольні номенклатури;

носії контрольної інформації (номенклатур);

технологія контрольного процесу (рух носіїв під час виконання різних методичних і технічних прийомів контролю).

Підготовка даних до контролю			Контрольна обробка даних			Узагальнення результатів контролю
			Технологічні етапи контрольного процесу
			Контрольний процес
			Обєкти організації контрольного процесу
Номенклатури контрольного процесу			Форми відображення контрольних номенклатур та їх носії			Технологія контрольного процесу

Рис. . Обєкти організації контрольного процесу

Структуру контрольного процесу та обєкти його організації унаочнює рис. .

Під номенклатурою контролю (контрольною номенклатурою) слід розуміти склад (перелік) даних інформації, яка є в законах, нормативних актах, кошторисах, квотах, планах і фактично зафіксованих характеристиках господарських фактів та процесів, використовуваних в контрольному процесі для підготовки управлінських рішень. Цей склад даних залежить від характеру діяльності господарства – виробнича (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт), торгівельна і т.ін. у процесі контролю дані в первинному (або у перетвореному) вигляді використовуються для формування висновків результатів контролю, а також для розробки пропозицій і прийняття управлінських рішень.

У процесі контролю використовують різні за характером натуральні та вартісні дані та показники. Зауважимо, що за кількістю назв номенклатура контролю дуже велика.

Мета контролю господарської діяльності така:

визначення фактичного стану обєкта (або його частини) контролю на певний момент;

перевірка відповідності фактичного стану обєкта (або його частини) установленому законом або іншими нормативними актами, кошторисом, квотою, стандартом, лімітом та виявлення відхилень від них;

прогнозування стану та поведінки обєкта (або його частини) на заданий майбутній час;

визначення місця, причини, ініціатора (винуватця) відхилення;

забезпечення постійного стану обєкта контролю під впливом господарського факту;

законність або правомірність господарських операцій;

повнота відображення господарських операцій у поточному обліку;

доцільність господарських операцій;

визначення причинно – наслідкових факторів господарських операцій;

У виборі контрольних номенклатур суттєвим, особливо в умовах застосування ПК, є забезпечення економічності, юридичної та технічної вірогідності.

Номенклатури контролю добирають за такими критеріями:

вірогідністю та обєктивністю даних та інформації;

раціональним використанням ресурсів;

діяльністю і дією кожної особи;

затратами виробництва;

фінансовими результатами та їх доказовістю;

майновим та правовим станом.

На формування номенклатури контролю впливає організація внутрішньогосподарських, орендних, кооперативних або акціонерних відносин.

Контрольна інформація має велике значення для організації внутрішньогосподарських відносин будь-якого рівня – госпрозрахункових, орендних, кооперативних, акціонерних. Вона використовується для поточної оцінки роботи виробничих та інших підрозділів і господарств в цілому. Для цього фактичні показники зіставляють з різними нормативними (плановими, кошторисними тощо), а також даними інших підрозділів.

До контрольної номенклатури включають також нормативні, планові, фактичні дані. Проте в контрольному процесі використовують не лише нормативні, планові та фактичні дані, тобто вихідні, які надійшли іззовні, а такі, що їх створено уже в процесі контролю. Так, виявлені при перевірці відхилення, порушення використовують, аби зробити потрібні висновки.

На різних етапах контрольного процесу контрольні номенклатури формуються по-різному. Тому при їх виборі звертають увагу на характер оформлення цих номенклатур. За характером оформлення контрольні номенклатури можуть бути трьох типів: первинного, кінцевого, проміжного.

Контрольні номенклатури дають змогу обгрунтовано вибирати або проектувати носії, формувати контрольні таблиці, визначати обсяги робіт та інші дані для організації контрольної роботи.

Від вибору контрольних номенклатур підготовчого етапу залежить якість майбутньої контрольної роботи. Тому для їх визначення слід виходити з таких положень:

обмежувати кількість номенклатури найнеобхіднішими даними;

використовувати дані багаторазово;

максимально спрощувати технічні процедури, особливо якщо вони здійснюються вручну.

Вибір контрольних номенклатур залежить від змісту завдання, яке вирішують. Кожне таке завдання формується в межах топологічного структурного підрозділу – основних засобів, коштів, оплати праці і т.ін. якщо, наприклад, завданням контролю є дослідження ефективності використання праці у виробничому процесі, то для контролю беруть лише ті нормативні, планові, кошторисні, облікові, звітні номенклатури, що стосуються оплати праці. Якщо метою контролю є визначення ефективності використання основних засобів, знарядь праці, то добирають номенклатури, які стосуються основних засобів.

Оскільки в контрольному процесі використовують різні за характером та джерелами номенклатури, їх доцільно оформляти у вигляді таблиці. Приклади вибору контрольних номенклатур для підготовчого етапу наведено в таблицях і .

Таблиця .

Обєкти контролю з праці та її оплати цеху розкрою.

№ з/п	Обєкт контролю	Метод контролю	Час проведення	Виконавець
1	Пра­ви­ль­ність вклю­чен­ня пра­цю­ю­чо­го в та­бель	Зіставлення даних табелю з даними облікового складу	Щомісяця	Відділ кадрів
2	Понаднормативні години роботи	Порівняння даних табеля зі списками на дозвіл такої роботи	Щотижня	Бухгалтер цеху
3	Пра­ви­ль­ність за­сто­су­ван­ня норм, роз­ці­нок, ста­вок у пер­вин­них до­ку­мен­тах	Зіставлення даних документа з діючими нормативними матеріалами	При обробці документів	Те саме

Таблиця .

Обєкти контролю за використанням обладнання.

№ з/п	Обєкт контролю	Джерело контролю	Метод контролю	Час кон-тролю	Виконавець контрольної функції
1	Простої щоденні	Безпосередня перевірка	Особистий	Щодня	Обліковець бригади, дільниці і цеху
2	Внутрішньо-змінні	Лист обліку та ін.	Суцільний	Щодня	Обліковець бригади, дільниці і цеху

Контрольні номенклатури етапу обробки мають характеризувати різні відхилення від заданих параметрів і причинно – наслідкові звязки. Для цього визначають на просто номенклатури, а й місця (точки) контролю, тобто операції господарської діяльності, які дадуть змогу зясувати, де саме неправильне рішення, порушено закон або інший нормативний акт (рекомендацію), тобто характеризувати суть господарського факту – явища або процесу.

Складність роботи з вибору номенклатур контролю на цьому етапі полягає в тому, що крім вихідних даних до контрольного процесу залучаються також і такі, які утворюються самим контрольним процесом.

Дані, які здобуто в процесі обробки контрольної інформації та надалі використовуються на заключному етапі для формування висновків, розробки пропозицій тощо, становлять підсумкову (кінцеву) номенклатуру контролю.

Отже, з огляду на послідовність формування контрольні номенклатури можна поділити на три типи:

первинні;

проміжні;

підсумкові (кінцеві).

Для того щоб процес вибору номенклатур контролю був ефективнішим, попередньо визначають обєкти, які підлягають перевірці.

Вибір контрольних номенклатур оформлюють і систематизують за формою, наведеною в таблиці .

Таблиця .

Перелік контрольних номенклатур.

З ______________________

На _____________________ 1-му етапі

№ з/п	Ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка кон­т­ро­ль­ної но­мен­к­ла­ту­ри (да­них, по­ка­з­ни­ків то­що)	Для чого потрібні дані	У виражені		В яких но­сі­ях ін­фор­ма­ції да­ні зяв-ляються впер­ше або де іх мо­ж­на взя­ти
			Натура-льному	Вартіс-ному

Визначивши контрольні номенклатури, переходять до організації носіїв контрольного процесу, тобто носіїв контрольної інформації.

Та івнш

71 “Інший операційний дохід”

72 “Дохід від участі в капіталі”

73 “Інші фінансові доходи”

74 “Інші доходи”

75 “Надзвичайні доходи”

69 ”Доходи майбтніх періодів

68 “Розрахун-ки по іншимх операціях

67 “Розрахунки з учасниками

Кт 79

66 “Розрахун-ки з різними дебіто-рами

Кт 70 “Доходи від реалізації”

Дт 70 – Кт 64 ПДВ, акцизний збір

Дт 70 “Відрахування з доходу”

79 “Фінансові витрати”

Дт 79-Кт 44 или Дт 44-Кт79 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”

43 “Резервний капітал”

36 “Розрахунки з покуп

Кт 79

30 “Каса”

40 “Статутний капітал”

Дт 79

90”Собівартість реалізації

92 “Адміністратив-ні витрати”

93 “Витрати на збуд”

94 “Інші витрати операційної діяльності”

95 “Фінансові витрати”

96”втрати від участі в капіталі”

97 “Інші витрати”

98 “Податки на прибуток”

99 “Надзвичайні витрати”

Рис. . Схкма формування і відображення доходів, фінансових

результатів, прибутку на рахунках бухгалтерського обліку.

3. Розробка системи економічного формування прибутку та його оподаткування.

3.1. Інформаційне забезпечення аналізу формування прибутку та його оподаткування.

Підвищення ефективності господарювання в більшості залежить від обгрунтованості, своєчасності і доцільності прийнятих рішень. Все це може бути досягнутим в процесі аналізу. Однак тільки вірно організована робота по аналітичному дослідженню результатів господарювання може забезпечити її дієвість і ефективність, обгрунтовано вплинути на хід господарських процесів.

Проведення аналізу повинно стати органічною частиною службових обовязків кожного фахівця, керівника різних рівней господарювання, обовязком всіх службовців, що мають відношення до прийняття управлінських рішень. Звідси витікає важливий принцип організації аналізу – обгрунтований розподіл обовфязків по проведенню АГД між окремими виконавцями.

Аналітична робота на підприємстві поділяється на слідуючі організаційні етапи:

Виділення субєктів і обєктів АГД, вибір організаційних форм їх обстеження і розподілу обовязків між окремими дослідниками.

Планування аналітичної роботи.

Інформаційне та методичне забезпечення АГД.

Аналітична обробка даних про хід і результати господарювання.

Оформлення результатів аналізу.

Контроль за впровадженням в виробництво пропозицій, зроблених по результатам аналізу.

В сукупності вони являють комплекс організаційних елементів, здатних забезпечити ефективність АГД. Організаційні форми аналізу господарської діяльності підприємства визначаються складом апарату та технічним рівнем керівництва. Діяльністю усіх економічних служб керує заступник директора з економічних питань. Він організовує свою економічну роботу на підприємстві, в тому числі і по аналізу господарської діяльності. в безпосередній його підлеглості знаходяться планово-економічний відділ, відділ праці та заробітної плати, бухгалтерського обліку. В окремий структурний підрозділ виділено групу економічного аналізу.

Приблизна схема розподілу функцій аналізу господарської діяльності може бути надана слідуючим чином.

Технічні служби аналізують ритмічність роботи, підвищення якості продукції, запровадження нової техніки, комплексної механізації і автоматизації виробництва, роботу обладнання, використання матеріальних ресурсів, загальний технічний та технологічний рівень виробництва.

Відділ праці та заробітної плати аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів по підвищенню його рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами по категоріям і професіям, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати.

Відділ бухгалтерського обліку та звітності аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку і його використання, фінансовий стан, платоспроможність підприємства.

Планово-економічний відділ здійснює складання планів аналітичної роботи та контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організує та узагальнює результати аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів, розробляє заходи по підсумках аналізу.

Періодично аналіз господарської діяльності проводиться вищестоящими організаціями. За результатами цього аналізу органи управління можуть в деякій мірі змінити економічні умови діяльності підприємства.

Позавідомчий АГВ виконується статистичними, фінансовими органами, податковими адміністраціями, аудиторськими фірмами, банками, інвесторами, науково-дослідницькими інститутами.

Використання всіх форм внутрішньогосподарського, відомчого, позавідомчого і громадянського контролю і аналізу дає можливості для всебічного вивчення господарської діяльності підприємства та найбільш повного пошуку резервів підвищення ефективності виробництва.

Склад, зміст і якість інформації, яка притягується до аналізу має визначну роль в забезпеченні дієвості АГД. Аналіз не обмежується тільки економічними даними, а широко використовує технічну, технологічну та іншу інформацію. Всі джерела даних для АГД поділяються на планові, облікові, позаоблікові.

До планових джерел відносяться всі типи планів, які розробляються на підприємстві, а також нормативні матеріали, кошториси, проектні завдання. Джерела інформації облікового характеру – це дані бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку у вигляді звітних даних та первинної облікової документації.

До позаоблікових джерел інформації відносяться документи, що регулюють господарську діяльність. до її числа належать документи:

Офіційні: закони держави, укази президента, постанови уряду, накази та розпорядження органів управління та керівництва.

Господарсько-правові документи: договори, угоди, рішення органів управління.

Рішення загальних зборів колективу.

Матеріали вивчення передового досвіду і придбаних з різних джерел інформації.

Технічна та технологічна інформація.

Фінансовий та економічний аналіз формування прибутку здійснюється з метою визначення наступних характеристик підприємства:

економічна конкутентоздатність;

ефективність використання фінансових ресурсів та фондів;

можливість використання зобовязань перед державою та іншими субєктами господарювання.

Економічний аналіз формування прибутку проводиться шляхом розрахунку показників прибутковості рівня дебету та кредиту заборгованості ефективності використання основних фондів, оборотних засобів, трудових ресурсів. Важливим є також розрахунок коефіцієнтів фінансового стану (фінансової стійкості та кредитоспроможності) підприємства, оскільки рух будь-яких ТМЦ, трудових та матеріальних ресурсів супроводжуються утворенням та витратою трудових коштів. Всі показники мають розраховуватись за встановленою періодичністю та співстявлятись визначення динаміки економічного та фінансового стану підприємства.

Джерелом інформації для аналізу є звітність, бухгалтерський баланс та додатки до нього.

В ході проведення аналізу використовуються наступні прийоми:

Порівняння, коли розрахункові показники співставляються з відповідними показниками минулого періоду. Для отримання обєктивної інформації важливо забезпечувати однорідність даних, що порівнюються, з врахуванням інфляційних процесів та календарних термінів.

Групування, тобто обєднання інформаційних матеріалів в аналітичній таблиці, що дозволяє виявити взаємозвязок різних показників, виділити певні закономірності та тенденції, визначити вплив найбільш суттєвих факторів.

У випадку, якщо існує потреба розрахувати вплив певних факторів на зміну комплексного показника, застосовують прийоми різниць та ланцюгових підставок:

прийом різниць полягає у множені відхилення кількісного фактору на базовий якісний фактор, а відхилення якісного фактору – на звітний кількісний;

прийом ланцюгових підставок передбачає послідовну зміну кожного базового фактору на звітний, при цьому ступінь впливу кожного фактору визначається шляхом послідовного віднімання: від другого розрахунку віднімається перший, від третього – другий і т.д.

3.2. Організація і методика проведення аналізу і формування прибутку.

Розробка стратегії управління прибутком передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку підприємства.

Аналіз прибутку базується на використанні наступних джерел інформації: форма № 2 “Звіт про фінансові результати”; форма № 1-кр “Звіт про товарооборот”; форма № 1 “Баланс”.

Аналіз формування та використання прибутку підприємства проводиться в декілька етапів (рис. .).

Розглянемо методику проведення кожного етапу аналітичної роботи.

1. Аналіз обсягів та динаміки формування балансового прибутку

2. Аналіз рівня та динаміки прибутковості обороту підприємства

3. Аналіз факторів, що впливають на обсяг формування прибутку

4. Аналіз прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства

5. Аналіз досягнення мінімального та нормального обсягу прибутку

6. Аналіз обсягів та динаміки чистого прибутку, оцінка факторів, що впливають на його розмір

7. Аналіз напрямків та структури використання прибутку

8. Оцінка резервів зростання прибутку

Рис. . Послідовність проведення аналізу прибутку підприємства.

На цьому етапі роботи обчислюються абсолютні та відносні зміни в обсязі одержаного балансового прибутку, визначаються та аналізуються джерела його формування,: прибуток від торгівельної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій, - оцінюється вклад кожного джерела в формування загального обсягу прибутку.

Варто звернути увагу, що основним джерелом формування балансового прибутку для торгівельного підприємства є прибуток від реалізації товарів. Позареалізаційні операції, які безумовно є доцільним резервом збільшення обсягу прибутку, не можуть домінувати, оскільки це не відповідає генеральній стратегії розвитку торгівельного підприємства. Якщо такий факт має місце, це свідчить про диверсифікацію напрямків діяльності підприємства, втрату чисто торгового спрямування, а відповідно і конкурентних переваг на ринку товарів.

Рівень прибутковості обороту визначається порівнянням прибутку від реалізації товарів та товарообороту і показує розміри формування прибутку на одиницю товарообороту або питому вагу прибутку в ціні реалізації товарів. Аналіз прибутковості обороту передбачає обчислення рівня показника та його порівняння з рівнем, досягнутим у попередніх періодах.

Обсяг прибутку підприємства від реалізації товарів залежить від великої кількості факторів, найважливішими з них є:

Обсяг товарообороту (в поточних цінах).

Фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у співставних цінах).

Індекс цін реалізації товарів.

Рівень валового доходу.

Рівень витрат обігу.

Рівень прибутковості обороту.

Взаємозвязок між названими факторами відображає наступна модель:

			Пр =	ТфРо		=		ТсІц(Рвд-Рво)			,
				100				100

Тс

х

Іц

Пр

=

Тф

х

Ро

:

100

Рвд

-

Рво

де Пр – обсяг прибутку від реалізації товарів;

Тф – обсяг товарообороту в фактичних (поточних) цінах;

Тс – обсяг товарообороту в співставних цінах;

Іц – індекс зміни цін за період, що аналізується;

Ро – рівень прибутковості обороту, відсотків до обороту;

Рвд – рівень валового доходу, відсотків до обороту після сплати ПДВ;

Рво – рівень витрат обігу, відсотків до обороту.

Як видно з наведеної моделі, вплив фактора 1 є сукупним впливом факторів 2 та 3, а вплив фактора 6 кількісно дорівнює різниці між впливом факторів 4 та 5.

Наведена модель дозволяє кількісно оцінити вплив кожного фактора, що включено до її складу на базі застосування методу ланцюгових підстановок або індексного методу.

В звязку з тим, що прибуток є функцією від доходів і витрат, для більш глибокого аналізу і виявлення додаткових резервів його росту слід дати кількісну оцінку факторам, що побічно впливають на його величину. До них відносяться: асортиментна структура і склад товарообороту за видами продажу (населенню, дрібний опт, в кредит населенню), структура товарообороту за джерелами надходження товарів (самостійні закупки, через оптові підприємства), за видами комерційних угод (за місцем знаходження контрагента, умовами транспортування, страхуванням, формами розрахунків, валютою платежу і т.д.).

Методика оцінки впливу перелічених факторів була розглянута у відповідних розділах підручника.

З цією метою розраховується система показників прибутковості, розглянута вище, визначаються зміни в рівні окремих показників.

Зміна рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства є суттєвим резервом зростання або фактором зниження загального обсягу балансового прибутку підприємства. Кількісна оцінка впливу цього фактора може проводитися на базі застосування наступної моделі:

БП	=	Р	х	Пр	:	100
або
БП	=	К	х	Пк	:	100

де Р – обсяг з ресурсів, що використовуються (в грошовій оцінці);

К – обсяг капіталу, що використовується;

Пр, Пк – прибутковість використання відповідної групи ресурсів чи джерел капіталу підприємства, відсотків до обсягу.

Для проведення цієї роботи попередньо розраховується обсяг відповідних показників, який потім порівнюється з фактичними обсягами отримання прибутку. Оцінка ступеня досягнення проводиться на основі розрахунку коефіцієнта досягнення (Кд):

Кд =	БПоц	100,
	БПфакт

де БПоц – обсяг прибутку, ступінь досягнення якого оцінюється;

БПфакт – фактичний обсяг отриманого прибутку.

Інформаційною основою даного етапу аналізу є наступна додаткова інформація:

для розрахунку мінімального прибутку – середньоринкова ставка капіталізації коштів на фінансовому ринку, середня за період, що аналізується;

для розрахунку нормального прибутку середньогалузевий рівень прибутковості обороту або активів, середній за період, що аналізується.

На цьому етапі роботи визначається обсяг формування чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обовязкових платежів з прибутку; аналізуються абсолютні та відносні зміни в обсягах його формування.

Взаємозвязок між балансовим (БП) і чистим прибутком (ЧП) підприємства відображає наступна модель:

ЧП =	БП(100-П)	,
	100

де П – частка податкових та інших платежів в обсязі балансового прибутку

підприємства, відсотків.

Використання даної моделі дозволяє здійснити кількісну оцінку факторів, що впливають на розмір чистого прибутку: зміна обсягу балансового прибутку та зміна умов, порядку і розмірів оподаткування.

Дослідження факторів, що впливають на прибуток, є необхідним, оскільки це дозволяє не тільки дати кількісну оцінку їх впливу в ретроспективному періоді, а й використати виявленні взаємозвязки для обгрунтування можливої зміни прибутку в перспективі.

Моделювання можливих змін факторів у перспективі та їх вплив на зростання (або зменшення) прибутку підприємства можна представити графічно (рис. .):

Ф

дельта ТП дельта Пр(Ц)

дельта Ц дельта Пр(Рвд)

дельта Рвд дельта Пр(ТП)

дельта Рво

дельта Рр дельта Пр(Рр)

1 2 3

5 Пр

6

Ціна поділу: Пр – 10 ум.грош.од.

Дельта Рвд (рівень ВД) – 0,1%

Дельта Рво (рівень витрат обертання) – 0,1%

Дельта Рр (рівень рентабельності) – 0,1%

Рис. . Моделювання впливу окремих факторів на зміну обсягів отримання

прибутку.

На вісі ординат показано зміну окремих показників – факторів, що впливають на прибуток: товарообороту в співставних цінах; індексу зміни цін на товари, що реалізуються; рівні валового доходу, витрат обертання і рентабельності товарообороту. На вісі абсцис відображається зміна прибутку в звязку зі зміною цих показників, яка може очікуватися.

Для побудови кожного із графіків, що приведені на малюнку, необхідно обчислити можливу зміну прибутку при зміні відповідних факторів. Розрахунки носять імітаційний характер і здійснюються за формулами розрахунку окремих показників рентабельності. При цьому базовими показниками є дані звітного періоду.

Залежності характеризуються прямими, що проходять через центр системи координат, оскільки при незмінності факторів прибуток буде відповідати обсягові, отриманому в базовому періоді.

Кути нахилу прямих характеризують темпи зміни обсягу прибутку під впливом окремих факторів. Кути нахилу до вісі абсцис (1 - 5) можна визначити так:

tg =	дельта Ф	,
	дельта П(дельтаФ)

де дельта Ф – зміна відповідного фактора;

дельта П(дельтаФ) – зміна прибутку за рахунок зміни відповідного

фактора.

Ефективність управління процесами утворення прибутку значною мірою залежить від якості аналізу, реальності виявлених резервів збільшення прибутку, економічного обгрунтування планів (прогнозів) формування та використання прибутку на майбутній період.

Система планових розрахунків охоплює наступні напрямки роботи (рис. .)

Планування прибутку

Планування формування прибутку

Планування розподілу прибутку

Оцінка можливого формування прибутку

Обгрунтування цільового обсягу формування прибутку

Об­грун­ту­ван­ня по­тре­би в ви­ко­ри­с­тан­ні при­бу­т­ку за окре­ми­ми на­пря­м­ка­ми

Пошук резервів забезпечення відповідності між можливим та цільовим обсягом формування прибутку

Формування цільової структури розподілу прибутку

Прийняття плану формування прибутку

Ви­зна­чен­ня прі­о­ри­те­т­но­с­ті в ви­ко­ри­с­тан­ні при­бу­т­ку за окре­ми­ми на­пря­м­ка­ми

Прийняття плану розподілу прибутку

Рис. . Процес планування формування та розподілу прибутку.

Обгрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого – розрахунок можливості отримання прибуток при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.

Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною.

Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства виходять із прогнозної величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз процентної ставки банків) і прогнозі норми прибутку на капітал (середньогалузева рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу необхідно врахувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій, продаж акцій абощо, а також впливу на його вартість інфляційних очікувань).

Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи із потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів розвитку і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обовязкових платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства.

Розрахунок розміру необхідного прибутку на плановий період здійснюється в такому порядку.

Проводиться обгрунтування потреб підприємства в фондах фінансових ресурсів на виробничий і соціальний розвиток, що утворюється за рахунок чистого прибутку підприємства.

Визначається питома вага податків і обовязкових платежів із прибутку в його загальній величині, що складається в передплановому періоді. В тих випадках, коли у плановому періоді змінюється порядок оподаткування або ставка податків, необхідно за звітними даними минулого періоду провести розрахунок питомої ваги податків у складі прибутку, які підлягатимуть сплаті з урахуванням змін в умовах їх сплати.

Розраховується величина необхідного прибутку (Пнеобх), виходячи із потреби прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та частки обовязкових платежів в загальній сумі прибутку:

П необх =	ЧП необх	100,
	100 - Сп

де ЧП необх – потреба в чистому прибутку підприємства в грошовому вимірі;

Сп – середній рівень податків і обовязкових платежів, у відсотка до балансового прибутку.

Розрахунок можливого розміру одержання прибутку може здійснюватись методом прямого розрахунку або розрахунково – аналітичним методом.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення суми прибутку як різниці між розміром доходів підприємства, податком на додану вартість і його поточними витратами. Можливі методичні підходи до оцінки їх планового обсягу були розглянуті у попередніх розділах підручника.

Розрахунково – аналітичний метод базується на вивчені тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їх величину. Величина можливого прибутку визначається за формулою:

П можл = Ррпт х Тп+1  дельта Пдельта Ф

де Ррпт - рівень рентабельності товарообороту звітного п-ого періоду,%;

Тп+1 – плановий товарооборот (п+1)-ого періоду;

дельта Пдельта Ф – прогнозовані зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

Результати розрахунку цільового та можливого прибутку необхідно порівняти. Якщо можливості отримання прибутку відповідають його цільовому розміру, то такий варіант приймається як плановий. У тому разі, коли можливості підприємства по одержанню прибутку недостатні для забезпечення самофінансування, слід розробити заходи з урегулювання цієї невідповідності шляхом пошуку і мобілізації додаткових (неврахованих) резервів збільшення доходів або зниження витрат. При цьому необхідно прагнути до максимального наближення планового прибутку до його цільового розміру.

Після прийняття рішення про величину планового прибутку розраховують планові показники рентабельності підприємства, які використовуються при прийнятті управлінських рішень з формування ресурсного потенціалу підприємства, здійснення комерційних угод, інвестиційній діяльності тощо.

3.3. Оформлення результатів контролю і аналізу формування прибутку,

та розрахування з бюджетом.

В умовах ринку контролю і аналізу формування прибутку підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає організаторів і виконавців виробництва відповідально ставитися до своїх обовязків. З іншого боку, ліквідуються умови, які народжують безгосподарність.

Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх усуненню, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час контролю інформація є підставою для прийняття відповідних рішень і проведення коректуючих дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування перевіреного обєкта.

У процесі контролю виявляють не тільки недоліки, але і позитивні сторони діяльності.

Останні, як передовий досвід, стають надбанням інших обєктів, в чому проявляється мобілізуюча функція контролю.

Однією з основних форм контролю є ревізія.

Ревізія – це різностороння перевірка діяльності підприємств, організацій, установ (далі - підприємств) для встановлення законності, доцільності і ефективності дій. ревізія є засобом контролю і виявлення фактів прихованих порушень і крадіжок. Наслідки ревізії оголошуються і обговорюються в колективі господарського субєкта, після чого обовязково приймаються відповідні заходи (рішення), що дозволяє повсюдно забезпечити дієвість ревізії.

На відміну від інших способів економічного контролю, ревізія має чіткий правовий статус, який закріплює межі її розповсюдження, строки проведення, права і обовязки посадових осіб, порядок оформлення і розгляду наслідків.

Ревізія є найбільш розповсюдженою формою контролю.

Основним завданням контролю і ревізії є перевірка:

виконання завдань господарсько-фінансової діяльності;

економічного використання матеріальних трудових і фінансових ресурсів;

достовірності, законності й доцільності господарських операцій, реальності даних бухгалтерського обліку та звітності;

правильності та своєчасності розрахунків з бюджетом і позабюджетними фондами;

попереджання фактів приписок і безгосподарності;

заходів щодо забезпечення збереження власності підприємства тощо.

Основним завданням фінансово-господарського контролю є насамперед сприяння раціональному використанню засобів і предметів праці і самої праці у підприємницькій діяльності з метою одержання максимальних прибутків.

Фінансово – господарський контроль в Україні здійснюється державними контрольними органами, міністерствами і відомствами, громадським і незалежним аудиторським контролем, самими власниками капіталу, вкладеного в підприємницьку діяльність.

Економічний контроль – це система органів державного і господарського управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком країни у відповідності із законодавчим регулюванням, прийнятим Верховною Радою України.

Функції економічного контролю здійснюють державні органи. Зокрема, Фонд державного майна України(далі - Фонд) здійснює державну політику щодо приватизації державного майна.

Міністерство фінансів України та його місцеві органи здійснюють контроль за своєчасним виконанням підприємствами завдань перед бюджетом щодо сплати податків та інших платежів. Воно також контролює правильність витрачання бюджетних коштів. Міністерство фінансів здійснює свої функції через головну державну податкову адміністрацію і Державну контрольно-ревізійну службу в Україні. Державний комітет статистики України перевіряє забезпечення достовірності державної звітності, дає обовязкові постанови про проведення ревізій господарсько- фінансової діяльності підприємства тощо.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни, правил розрахунків, правильність витрачання коштів з бюджету. До спеціальних органів економічного контролю належать державні комітети, інспекції та ін.

За класифікаційними ознаками фінансовий контроль поділяється на державний, громадський, аудиторський, відомчий (фірменний) і внутрішній (внутрішньогосподарський).

На підставі функції контролю здійснюють насамперед бухгалтери, тобто вони проводять попередній і поточний контроль. Функції наступного (ретроспективного) контролю входять в компетенцію працівників контрольно-ревізійного апарату – ревізорів), галузевих перевірок.

Ревізії господарсько-фінансової діяльності структурних підрозділів, що здійснюють господарську діяльність і перебувають на самостійному балансі проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу в два роки.

Ревізії досліджують господарсько – фінансову діяльність підприємств і підприємців з метою виявлення негативних явищ, їх ліквідації та неприпустимості в майбутньому.

Ревізії активно впливають на виявлення причин безгосподарності, порушення законодавства і нормативних актів, сприяють відшкодуванню заподіяних збитків конкретними особами. Для цього рівня ревізори використовують законодавчі і нормативні акти з питань господарсько – фінансового контролю, первинні облікові документи, реєстри бухгалтерського обліку, бухгалтерську звітність.

Ревізії розрізняють за наступними ознаками.

За ознакою ревізуючих органів ревізії можуть бути позавідомчі і внутрішньовідомчі. Позавідомчі ревізії у системі споживчої кооперації здійснюють органи інших міністерств і відомств. Міністерство фінансів, Державний комітет статистики, Державна інспекція України по контролю за цінами тощо. Внутрішньовідомчі ревізії призначаються розпорядженням керівника вищестоящої організації чи установи.

За ознакою повноти перевірки розрізняють ревізії повні і часткові. Повна ревізія охоплює перевіркою всі види господарсько – фінансової діяльності підприємства, часткова – лише окремі види діяльності або окремі види господарських операцій (касові, розрахункові, товарні, виробничі тощо).

За організаційною ознакою ревізії можуть бути плановими і позаплановими. Ревізії, які проводяться за визначений період часу (за один чи два роки) і охоплюють перевіркою всі види господарсько – фінансової діяльності (повні ревізії), вважаються плановими і передбачаються в планах проведення ревізій. До позапланових відносять ревізії, які проводяться в окремих випадках і за різних причин (під час виявлення нестач, при наявності сигналів про недоліки у роботі, порушення і зловживання, з метою контролю за роботою ревізорів тощо).

За ознакою кола питань, що підлягають перевірці ревізії бувають наскрізні і тематичні, комплексні і некомплексні. Наскрізні ревізії проводять для перевірки взаємоповязаних між собою різних госпрозрахункових організацій і підприємств. Тематичні проводяться переважно по окремому питанню (темі) і охоплюють максимальну кількість підприємств ( перевірка забезпечення збереження власності споживчої кооперації ) .

Комплексні ревізії включають всі види контролю і охоплюють виробничу та господарсько – фінансову діяльність підприємств, при цьому здійснюють документальну ревізію, економічний аналіз, перевірку оперативної роботи тощо. Такі ревізії проводить бригада, яка складається з ревізорів, бухгалтерів, економістів, менеджерів, працівників кадрових служб та інших фахівців.

За інформаційним забезпеченням в економічному контролі розрізняють документальний і фактичний контроль.

Документальний контроль полягає в тому, що встановлюють суть і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облікових реєстрів і звітності, в яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному і статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає у встановленні реального (дійсного) стану обєкта зважування, лічбою, вимірюванням, лабораторним аналізом тощо. До обєктів фактичного контролю відносять: гроші готівкою в касі, основні засоби, нематеріальні активи, матеріальні цінності, готову продукцію. Фактичний і документальний контроль взаємоповязані, а тому спільне їх застосування дає змогу встановити дійсний стан обєктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

За формами здіснення економічного контролю розрізняють такі контрольні перевірки, як превентивні і поточні. Превентивні контрольні перевірки здійснюють на стадії попереднього контролю виробничої і господарсько – фінансової діяльності підприємств перевіряє оптимальність планів і збалансованість ресурсами згідно з нормативами.

Поточні контрольні перевірки – засіб оперативного, систематичного контролю конкретних операцій, вони здійснюються усіма контрольними органами з питань, що входять в їх компетенцію.

Основними завданнями внутрішньокооперативного контролю є: контроль за додержанням правліннями, керівниками і працівниками кооперативних організацій (підприємств), законодавчих актів, статутів і рішень кооперативних органів управління, забезпечення збереження власності споживчої кооперації, попередження (профілактика ) зловживань і порушень на організаціях і підприємствах, контроль господарсько – фінансової діяльності організацій (підприємств), виявлення і мобілізація внутрішньогосподарських резервів підвищення ефективності їх роботи, недопущення збиткових господарських операцій; надання практичної допомоги в усуненні виявлених недоліків, сприяння щодо впровадження раціональних економічних методів управління, самофінансування і самозабезпечення.

Для здійснення внутрікооперативного контролю застосовуються наступні форми і методи:

перевірки додержання вимог законів, статутів, що регулюють діяльність споживчої кооперації, виконання рішень кооперативних органів;

документальні ревізії ( планові, позапланові, суцільні, часткові, комплексні );

тематичні перевірки, інвентаризації ( суцільні або вибіркові ) основних засобів матеріальних активів, товарно – матеріальних цінностей, грошових коштів, цінних паперів, фінансових вкладень, розрахунків тощо;

перевірки додержання правил ведення бухгалтерського обліку і звітності та їх вірогідності;

перевірки правильності формування і застосування цін, додержання правил торгівельного обслуговування населення, з питань метрології, стандартизації і сертифікації продукції, будівництва і реконструкції, охорони праці, безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, екології, радіології тощо;

контрольні перевірки фактично виконаних робіт, закладки сировини та виходу готової продукції, проведення лабораторних аналізів;

перевірка законності прийнятих управлінських рішень, розгляд листів, заяв і скарг пайовиків працівників споживчої кооперації, обслуговуваного населення.

Розробку та застосування форм і методів контролю здійснюють правління, ревкомісії, структурні підрозділи споживчих товариств і споживспілок, керівників кооперативних організацій і підприємств, а також органи громадського самоврядування і контролю.

Ревізії, інвентарізації та перевірки проводяться за річними, піврічними і квартальними планами, складеними правліннями, ревкомісіями.

Крім того, ревізії і перевірки проводяться на вимогу правоохоронних органів, служби безпеки, інших державних органів, яким надано в межах своєї компетенції здійснювати контроль за роботою кооперативних організацій ( підприємства відповідно до закону України “Про споживчу кооперацію”).

Ревізійні комісії дирекції здійснюють перевірки і ревізії їх господарсько – фінансової діяльності та підпорядкованих їм підприємствам, а також контроль додержання статутів споживчих товариств, вимог чинного законодавства, питань захисту прав споживачів, виконання рішення зборів та наказів пайовиків і правлінь споживчих товариств, рішень споживспілок, до складу яких вони входять.

Бухгалтерські і фінансово – економічні служби здійснюють контроль за організацією бухгалтерського обліку та підвищення його контрольних функцій, забезпечують незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій, дають оцінку майна, здійснюють його інвентарізацію, перевіряють виконання заходів щодо попередження нестач, виникнення зловживань та інших негативних явищ.

Контрольно - ревізійні служби перевіряють виконання керівниками організацій і підприємств чинного законодавства та рішень органів управління з іншими збереженнями колективної власності, використання матеріальних і фінансових ресурсів, стану вірогідності бухгалтерського обліку і звітності.

Тривалість ревізій і перевірок не може перевищувати 30 календарних днів. Наслідки ревізій ( перевірок ) оформлюються довідними ( службовими ) записками, актами, довідками тощо, які передаються правлінням ( керівникам ) і ревізійним комісіям перевірених організацій ( підприємств ), а також правлінню організації ( керівнику підприємства ), за завданням яких проведено ревізію ( перевірку ).

Наслідки ревізії ( перевірок ) розглядаються на зборах колективів перевірених підприємств або на засіданнях правлінь і ревізійних комісій, організацій, до складу яких вони входять, однак не пізніше ніж через 10 днів, в разі розгляду їх відповідними спілками ( обєднаннями ) не пізніше ніж через 25 днів після закінчення ревізій ( перевірок ).

На відміну від інших способів економічного контролю, ревізія має чіткий правовий статус, який закріпляє її межі розповсюдження, терміни проведення, права і обовязки посадових осіб, порядок оформлення і розгляду її наслідків. А тому судово – слідчі органи із усіх економічних органів контролю застосовують переважно ревізії як процесуальний засіб виявлення складу злочину. Мета ревізії – виявити можливі зловживання і недоліки, які не були усунені під час попареднього і поточного контролю. Наступний контроль (ревізія) здійснюється за даними бухгалтерського і статистичного обліку, нормативної документації, перевірки фактичної наявності товарно – матеріальних цінностей і коштів тощо.

Комплексна ревізія полягає в системному вивченні економіки досліджуваного обєкта, глибокому аналізі його господарсько – фінансових показників, дослідженні технології і організації виробництва, перевірці збереження і ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і дотримання звітної фінансово – кошторисної і кредитної дисципліни. Такі ревізії націлені на дотримання режиму економії у тих чи інших коштів, профілактику і закриття каналів крадіжок і розробку практичних рекомендацій щодо усунення недоліків, забезпечення рентабельності і підвищання ефективності і якості роботи підприємства. Вони проводяться групою фахівців різного профілю ( економістів, бухгалтерів, фінансистів, менеджерів, інженерів – технологів тощо ). При цьому особливістю ревізії є застосування прийомів і способів економічного аналізу, поєднання їх з документальною перевіркою, всебічне вивчення облікових і звітних даних, узагальнення і розповсюдження передового досвіду.

Метод ревізії – це сукупність методичних прийомів контролю процесів розширеного відтворення суспільно необхідного продукту і додержання його законодавчого регулювання.

Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально – вартісний аналіз.

Аналіз – це прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові обєкти.

Синтез – прийом вивчення обєкта в цільності у взаєсозвязку його частин. У контролі синтез повязаний з аналізом, дає змогу обєднати обєкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити звязок і впізнати предмет як єдине ціле.

Індукція – прийом дослідження при якому загальний висновок, складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто спосіб виведення висновків від окремого до загального (ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім – синтетисного обліку).

Дедукція – дослідження стану обєкту в цілому, а потім його складових частин, тобто роблять висновки від загального до окремого (ревізію витрат обігу спочатку проводять за даними синтетичного, а потім – аналітичного обліку).

Аналогія – прийом наукових висновків, завдяки якому досягають пізнання одних обєктів на основі подібності їх з іншими. Прийом аналогії грунтується на подібності деяких сторін різних обєктів, становить основу моделювання, яке застосовується в контролі і ревізії.

Моделювання – прийом наукового пізнання, що грунтується на заміні обєкта, який вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.

У контролі і ревізії застосовують організаційні моделі проведення контрольно – ревізійного процесу – стандарти, нормативи.

Абстрагування – прийом відволікання. Методом абстрагування переходять від конкретних обєктів до загальних понять (наприклад, перевіряють стан трудової дисципліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись роблять висновки в цілому по підприємству).

Конкретизація – дослідження обєктів у всій різнобічності їх реальної, а не абстрактної дійсності.

Системний аналіз – вивчення обєкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. Цей прийом у контролі і ревізії передбачає оцінку поведінки обєктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування.

Функціонально-вартісний аналіз – вивчення обєктів на стадії інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження функціонування їх (оцінка економічної ефективності технологічних процесів).

Вивчаючи свій предмет, ревізори використовують різні способи і прийоми пізнання: спостереження і експеримент, одиничне і загальне, причину і наслідок тощо.

На практиці і ревізії використовують специфічні (власні) прийоми контролю. Їх можна обєднати в наступні групи: органолептичні, розрахунково – аналітичні, документальні, узагальнення і реалізація наслідків контролю.

Перевіркою первинних документів реєстрів бухгалтерського обліку та звітністю за суттю відображених в них господарських операцій, їх змісту, законності і доцільності можна виявити достовірність даних, реальність і доцільність здійснення операцій, їх правильність і законність і відповідність самих документів відображеним операціям.

Арифметичній перевірці слід піддавати правильність підрахунку підсумків у розрахунково – платіжних відомостях, звітах касира, авансових звітах тощо.

Зустрічна перевірка господарських операцій за первинними документами і обліковими реєстрами полягає в тому, що зіставляють декілька примірників (копій) одного і того ж документа, записи по взаємних розрахунках у окремих підрозділах підприємства, що ревізується, або у різних організаціях.

Прийом зустрічної перевірки має можливість встановити реальність і правильність відображення господарських операцій у первинних документах та облікових реєстрах.

Узагальнення та реалізація наслідків контролю – сукупність прийомів синтезування наслідків контролю і прийняття рішень щодо виправлення недоліків у господарсько – фінансовій діяльності підприємства і запобігання їх у майбутньому.

Ревізії господарсько – фінансової діяльності підприємств проводяться на підставі річних планів, які затверджуються правлінням. Плани зберігаються як документи, що не підлягають розголошенню. Плани контрольно - ревізійних управлінь і ревізійних комісій узгоджують з планами структурних підрозділів.

Комплексні ревізії охоплюють широкий спектр питань, які характеризують господарсько – фінансову діяльність підприємства, яке ревізується в цілому і по кожній галузі його діяльності зокрема. Для забезпечення глибокої перевірки до складу ревізійної групи включають фахівців кооперативу, а також на договірних засадах – фахівців сторонніх організацій. До участі у проведенні комплексних ревізій на місці також залучаються члени ревізійних комісій, органи громадського самоврядування і контролю.

Очолюють проведення комплексних ревізії керівники ревізійних підрозділів органу, що призначив ревізію, їх заступники або найбільш кваліфіковані працівники контрольно – ревізійних служб.

У планах вказується, на яку дату обревізовані підприємства, вид ревізії, виконавці, затрата часу у днях, за який період проводиться ревізія, час проведення її, і робиться відмітка про виконання. Термін проведення ревізії визначається у залежності від обсягів діяльності та особливостей підприємств, що ревізуються. Обсяг ревізій може вимірюватися товарооборотом, кількістю підприємств, кількіст. Справ. Продовження встановленого терміну, як виняток, допускається з дозволу органу, який призначив ревізію.

Ревізія проводиться за період діяльності організації, яка ревізується, наступний за тим періодом, який був обревізований під час попередньої ревізії, до початку місяця, в якому проводиться дана ревізія, а за статтями балансу, що проінвентаризовані під час ревізії, до дати початку цих інвентаризацій. Плани ревізій складаються з таким розрахунком, щоб у наступному році всі підприємства були обревізовані не менше одного разу у два роки. Якщо організації допускають нестачі, втрати, не виконують планові завдання з товарообороту, прибутків тощо, то в них ревізії слід проводити частіше.

За кожним ревізором закріплюють обєкти ревізії на наступний рік з таким розрахунком, щоб не менше 2/3 робочого часу відводилось для ревізій, звіту про свою роботу і підготовки до наступної ревізії. Поряд з цим, слід зарезервувати час для виконання позапланових ревізій (наприклад на вимогу судово – слідчих органів).

Після затвердження плану проведення ревізій ревізуючим доводять до відома про заплановані обєкти ревізії без повідомлення терміну проведення ревізії у кожній кооперативній організації. Це необхідно для того, щоб ревізуючі завчасно почали підготовку до наступної ревізії.

Після затвердження планів ревізій починається підготовка до проведення ревізії. Проведенню ревізії передує вивчення наявних в організації, яка призначила ревізію, у фінансових, банківських та інших органах звітних та статистичних даних, матеріалів попередньої ревізії і тематичних перевірок та іншої поточної інформації, яка характеризує господарську діяльність і фінансовий стан підприємства, яке підлягає ревізії. Використовуються також дані аналізу за матеріалами звітності. Крім того, ревізуючі знайомляться із законами України з питань оподаткування, розрахунково – платіжної та фінансової дисципліни, праці і заробітної плати, з іншими нормативними актами, зясовують як виконані пропозиції за наслідками попередньої ревізії.

Крім того, ревізору слід порозмовляти з керівниками управління і одержати від них необхідну інформацію про роботу правління кооперативної організації і окремих її керівників.

Таке попереднє вивчення дає можливість ревізору начамперед визначити найбільш наблагополучні ділянки у роботі цього підприємства, а отже, накреслити основний напрямок своєї роботи під час ревізії.

У разі встановлення на місці фактів порушення безгосподарності, зловживань ревізор має право розширити програму, ставить про це до відома керівника організації, якій призначив ревізію. Завдання не повинно відміняти інструкцію чи положення.

Завершальним етапом підготовки до ревізії є інструктаж, який проводиться начальником контрольно – ревізійного управління чи відділу 9головою ревізійної комісії0 або заступником голови правління кооперативу, який курирує ревізійну роботу. Звертають увагу на неблагополучні ділянки роботи організації, на наслідки інвентаризації, тематичних перевірок, попередньої ревізії.

Керівник до початку ревізії знайомить учасників ревізії із змістом завдання і розподіляє його серед виконавцями.

На підставі одержаних завдань члени ревізійної бригади, складають робочі плани проведення ревізії. У робочому плані, який затверджується керівником ревізійної групи (бригадиром) вказується обєкт ревізії (назва робіт), обсяг робіт, спосіб перевірки (суспільний, вибірковий), терміни закінчення ревізії. Разом з тим розробляється план проведення інвентаризації матеріальних цінностей, коштів.

Працівники контрольно-ревізійних служб вносять великий вклад у справу збереження, раціонального використання і збільшення національного багатства країни.

Ревізори мають право:

перевіряти всі сторони господарсько-фінансової діяльності підприємства у відповідності з наказом власника;

одержувати для перевірки первинні документи, бухгалтерські реєстри, звіти, кошториси, готівку, цінні папери, товарно-матеріальні цінності;

проводити інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, коштів, розрахунків і фінансових зобовязань;

безпосереднього доступу на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення для їх обстеження та зясування питань, повязаних з ревізією і перевіркою;

залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції;

предявити керівникам обєктів, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства;

вилучати до бюджету виявлені ревізією приховані і знижені валютні та інші платежі;

ставити питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

вживати заходи для відшкодування завданих збитків тощо.

Обовязки ревізора:

бути принциповим, обєктивним, ввічливим і тактовним;

керуватися в роботі законодавчими актами;

систематично підвищувати свій професійний і кваліфікаційний рівень;

перевіряти виконання прийнятих рішень за наслідками попередніх ревізій;

при виявленні зловживань ставити питання перед керівництвом споживспілок, яке призначило ревізію, про відсторонення від роботи винних осіб і передачу матеріалів слідчим органам для притягнення їх до відповідальності тощо.

Ревізор несе відповідальність за:

якість ревізії, необєктивне відображення в актах ревізії дійсного стану господарсько-фінансової діяльності;

недобросовісне виконання службових обовязків;

навмисне приховування фактів зловживань і недопустиме розголошення матеріалів ревізії тощо.

Ревізійний процес складається із цілої низки послідовних стадій. Кожна із стадій має свій зміст, функціональне призначення і відокремлення за часом.

У теорії і практиці контрольно-ревізійної діяльності ревізійний процес ділять на такі етапи:

підготовка до ревізії;

поведення ревізії;

реалізація матеріалів ревізії;

контроль за виконанням рішень, прийнятих за матеріалами ривізії.

4. Система автоматизації обліково – аналітичної роботи з формування прибутку підприємства та розрахування з бюджетом та його оподаткування

4.1. Характеристика автоматизованих систем, автоматизації обліку та контролю формування прибутку.

Зміни в господарському механізмі актуалізують проблему підвищення ефективності діяльності субєктів господарювання. Відповідно зростає роль контрольно - аналітичних функцій обліку.

Витрати обігу – найважливіший показник діяльності підприємства, який використовується і в макроекономічних балансових розрахунках. Їх розмір впливає на рівень рентабельності і на прибуток підприємства. З метою забезпечення єдиного інформаційного простору, інтеграції та обєднання звітних даних окремих підприємств, створення рівних умов для використання законодавства про оподаткування прибутку підприємств, необхідне загальне визначення і порядок використання витрат оббігу. На державному рівні це було визначено Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Головне в ньому – забезпечення єдиних засад формування собівартості незалежно від форм власності, вилучення із собівартості витрат, які носять податковий характер.

Згідно із законодавством про оподаткування прибутку підприємства передбачена чітка система ставок податку, порядку його очислення, внесення змін і доповнень до складу витрат виробництва (обігу). Це забезпечує більш чітке їх використання, що особливо важливе в умовах застосування обчислювальної техніки.

Комплексне вивчення автоматизації бухгалтерського обліку, контролю та аналізу потребує створення концептуальної моделі. Концептуальну модель автоматизованої обробки облікової інформації унаочнює рис

.

АРМБ категорії І – на місцях виникнення інформації

Економісти цеху, комірники, менеджери і т.ін.

Ін­фор­ма­ція АРМ ін­фор­ма­цій­ної си­с­те­ми під­при­єм­с­т­ва

Збирання та реєст-рація первинної ін-формації

Оперативний облік

АРМБ категорії І

Формування локаль-ної бази даних

Нормативна база

Відображення вихід-ної інформації

АРМБ категорії ІІ – у бухгалтерії

Бухгалтери за дільницями обліку, секторами обліку

При­йом, пе­ре­вір­ка, фор­му­ван­ня да­них із АРМБ ка­те­го­рії І, ав­то­ма­ти­зо­ва­ний кон­т­роль, ві­до­бра­жен­ня в ба­зі да­них, роз­ра­ху­нок та ві­до­бра­жен­ня ви­хі­д­ної ін­фор­ма­ції

Центральний компютер

АРМБ категорії ІІ

Формування локальної бази даних

Контроль і аналіз та моделювання облікової інформації

АРМБ категорії ІІІ – найвищий рівень управління

Головний бухгалтер, керівник підприємства

Нормативна база

АРМБ категорії ІІІ

Фор­му­ван­ня та пе­ре­да­ван­ня ін­фор­ма­ції на ін­ші АРМ ін­фор­ма­цій­ної си­с­те­ми під­при­єм­с­т­ва

Складання звітності, збирання, контроль інформації

Формування локальної бази даних

Контроль і аналіз господарсько – фінансової діяльності підприємства

Моделювання облікового процесу для прийняття управлінських рішень

Формування та відображення інформації до запитання

Рис. . Концептуальна модель автоматизованої обробки облікової інформації.

На першому рівні формуються і обробляються первинні дані, виконується розрахунок і відображення інформації для прийняття управлінських рішень на місті виникнення інформації (АРМБ категорії І).

На другому рівні інформація систематизується і узагальнюється за комплексами завдань, дільницями обліку, виконується контроль і аналіз. Саме на цьому рівні формується і відображається інформація для прийняття конкретних управлінських рішень за комплексом завдань (АРМБ категорії ІІ).

На третьому рівні формуються зведені дані, здійснюються облік, контроль та аналіз фінансово – господарської діяльності підприємства (АРМБ категорії ІІІ).

Одним із важливих моментів в організації комплексного підходу до автоматизації бухгалтерського обліку як процесу є включення до єдиного інформаційного процесу виконання завдань внутрішнього аудиту, тобто контролю та аналізу. В умовах ароматизованої обробки облікових даних внутрішній аудит (контроль і аналіз) передбачає незалежну оцінку всередині підприємства для перевірки і визначення ефективності його діяльності. мета внутрішнього аудиту – допомоги управлінському апарату ефективніше виконувати свої обовязки завдяки таким заходам: автоматизації даних досліджень, аналізу, оцінюванню, поданню рекомендацій, порад та інформації по обєктах, що перевіряються.

Протягом останніх 10-15 років за рубежем набула визнання й значного поширення концепція децентралізованої обробки облікової інформації та створення локальних баз даних. В Україні концепція децентралізованої обробки облікової інформації знайшла своє відображення в широкому і масовому створенні АРМ бухгалтера (ПАРМБ).

АРМ бухгалтера є засобом автоматизації праці зайнятого обліком, контролем та аналізом персоналу і являє собою функціональну спеціалізовану людинно – машинну систему, що включає програмно – технічний комплекс, інформаційне, додаткове інструктивно – методичне та організаційно – технічне забезпечення. Ця система призначена для автоматизованого виконання конкретної стадії облікового, контрольного та аналітичного процесів. І хоча при цьому зберігається поділ обовязків між персоналом бухгалтерії за функціональною ознакою, завдяки застосуванню ресурсів АРМБ істотно підвищується продуктивність праці облікових працівників. АРМБ є структурною одиницею автоматизованих систем управління, персональним засобом облікового працівника для планування, управління, обробки даних, підготовки для прийняття управлінських рішень. Це елемент автоматизації бухгалтерського обліку, усі підсистеми якої мають бути погоджені між собою.

Створення АРМБ має грунтуватися на принципах персоніфікації обчислень і самоосвіти облікових працівників, автоматизації професійних знань, нових функцій, безпаперової технології, раціонального поєднання розподіленої, децентралізованої і централізованої обробки облікової інформації, а також з урахуванням модульності, системності та ергономічності. Безпаперова технологія функціонування систем дає змогу використовувати АРМБ з іншими елементами інформаційної системи управління підприємства або діючими системами з мінімальними витратами і без переривання функціонування. Принцип ергономічності потребує створення АРМБ, які забезпечують комфортні умови праці.

Інформаційні системи обліку, контролю та аналізу розробляють відповідно до основних функцій облікових працівників на підприємствах, тобто впроваджують три категорії АРМБ (АРМ бухгалтера категорії І - ІІІ), які використовують різні персональні компютери (ПК) з відповідними технічними характеристиками. У разі автоматизованого вирішення облікових завдань управлінський персонал здебільшого виконує роботи, безпосередньо повязані зі здійсненням облікових, контрольних і аналітичних функцій, складанням у встановленому порядку бухгалтерської звітності, а також зі збором, реєстрацією, підготовкою на машинному носії первинної інформації з використанням ПК, передаванням підготовленої інформації системі обробки даних.

При цьому управлінські служби (цехи, відділи) несуть повну відповідальність за підготовку й передавання відповідної інформації, оформленої у вигляді документів або виконаного розрахунку на місці виникнення даних, а бухгалтерія, крім того, несе загальну відповідальність за організацію і ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

Основним завданням комплексу автоматизованого обліку прибутку є забезпечення:

обліку та аналізу витрат як по окремих статтях, так і в цілому по підприємству;

правильності віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів;

обліку витрат і результатів діяльності по структурних підрозділах;

обчислення показників, які характеризують раціональне використання та втрати всіх видів ресурсів;

автоматизованого розрахунку витрат обігу на залишок та реалізовані товари за звітний місяць згідно з відповідним алгоритмом;

одержання на ЕОМ розрахунку реалізованих торговельних націнок;

формування та розподіл прибутків по підприємству та структурних підрозділах;

ретроспективного аналізу за допомогою імітаційних та оптимізаційних моделей;

накопичення даних для відображення їх у машинних регістрах синтетичного обліку, деклараціях по податку на прибуток, бухгалтерській звітності.

Інформація із зазначених завдань формується у різних масивах, які створюються за документами, що відображають переміщення товарно – матеріальних цінностей, засобів, коштів, розрахунків, фондів. Тобто інформаційно ці завдання повязані між собою, а також із завданнями інших комплексів системи автоматизації бухгалтерського обліку.

Комплекси завдань “Облік готової продукції, товарів та витрат обігу” , “Облік фінансових результатів та використання прибутку” передбачають використання планових показників з товарообігу, даних виробничих програм та їх виконання з витрат і прибутків, показники довідкових та нормативних масивів.

Тому вирішення комплексу завдань, що розглядаються, передбачає звязок із завданнями інших комплексів, які виділяються згідно з методичними матеріалами щодо створення підсистеми “Бухгалтерський облік” у складі АСУ підприємств споживчої кооперації: “Облік грошових коштів”, “Облік розрахунків”, “Облік кредитів банку та фінансування”, “Облік заробітної плати та розрахунків з оплати праці”, “Зведений облік по синтетичних розрахунках”, “Формування бухгалтерської звітності”.

Крім того, інформаційні взаємовідносини налагоджуються із комплексами завдань інших підсистем – наприклад, “Оперативне управління”.

Інформація, яка формується на рахунках прибутків накопичується при вирішенні інших облікових завдань. Внаслідок цього вона є похідною за характером і часом відображення в бухгалтерських регістрах.

Автоматизоване вирішення комплексних завдань, які розглядаються, базується на створенні інформаційної бази, що включає повідомлення про залишки у розрізі синтетичних рахунків та обєктів аналітичного обліку. В умовах функціонування автоматизованого робочого місця бухгалтера саме бухгалтерські працівники при впровадженні ЕОМ мають здійснити трудомісткий процес підготовки та ручного введення з клавіатури як залишків, так і сум оборотів по цим рахунках з початку року.

Інформаційне забезпечення охоплює також сукупність нормативно – довідкових відомостей, які представлені різноманітними довідками. Їх кількість і склад залежать від програмного забезпечення, що використовується на даному підприємстві. Але який програмний продукт не застосовувався б, виникає потреба розробки спеціальних кодів.

Так, для рахунку 44 “Витрати обігу” по всіх субрахунках найбільш доцільно використовувати код, побудований згідно з затвердженою Правлінням Укоопспілки уніфікованою для всіх галузей обліковою номенклатурою статей витрат. Методичними матеріалами щодо створення підсистеми “Бухгалтерський облік” рекомендується структура коду, де перші три знаки – номер рядка звіту про витрати обігу, а четвертий знак – субстаття.

Щодо кількості статей облікової номенклатури – складається тенденція до їх скорочення. З 47 їх кількість зменшилась до 20, а нині діє 16.

При розробці кодів по рахунку 80 “Прибутки і збитки” побудова коду здійснюється згідно з номерами рядків звітності про фінансові результати та їх використання.

Для поглиблення деталізації видів доходів та витрат можливе відділення ще одного знака, який визначає конкретну статтю в межах номера рядка звітності.

Для інших балансових рахунків, на який обліковується доходи і витрати – 31 “Видатки майбутніх періодів”, 42 “Торговельна націнка”, 81 “Використання прибутку”, 83 “Доходи майбутніх періодів”, 89 “Резерви майбутніх витрат і платежів”, доцільне використання кодів, побудованих за порядковим методом кодування.

Розроблені коди вводяться з клавіатури в ЕОМ для створення довідника, який може доповнюватися та коригуватися.

При наявності взаємозвязків цього комплексу з іншими завданнями, використовуються довідники господарських операцій, структурних підрозділів, матеріально відповідальних осіб, торговельних партнерів, аналітичних рахунків, бухгалтерських кореспонденцій.

При кодуванні документів бухгалтер використовує роздруковані на принтері довідники. Функціонування АРМ бухгалтера дозволяє здійснювати введення в ЕОМ даних з документів, не виконуючи їх кодування. Дуже зручно використовувати діалоговий режим, при якому бухгалтер швидко за допомогою дисплея знаходить потрібний код.

Вхідні дані для вирішення зазначених завдань знаходяться у первинних документах, які формуються на основі товарно – грошових, товарних, касових звітів, виписок банків з розрахункових рахунків, відомостей нарахування заробітної плати; розрахунків автоматизації основних засобів, зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів; розрахунків природних втрат товарів; відомостей розрахунків відрахувань у спеціальні фонди та ін.

Більша частина початкових даних формується при вирішенні суміжних комплексів облікових завдань. При наявності взаємозвязку облікових комплексів ця інформація передається за допомогою внутрішньомашинного обліку.

4.2. Алгоритм розвязування задачі автоматизації, контролю та аналізу формування прибутку, характеристика та призначення результатної інформації.

Побудова технологічного процесу обробки інформації про витрати і фінансові результати має свої особливості. Формування інформації при вирішенні інших облікових завдань обмежує технологію обробки даних узагальненням облікової інформації, її коригуванням та видачею результатів машинограм.

Алгоритми, які реалізуються на даній дільниці, передбачають сумування по різних угрупуваннях, обчислення оборотів та вихідного сальдо. Є і спеціальні алгоритми.

Щомісяця автоматизовано розраховуються витрати обігу на залишок товарів.

Для автоматизованого розрахунку витрат обігу на залишок товарів використовуються дані про фактичний товарообіг за звітний місяць, початкові і кінцеві залишки товарів, суми витрат, товарообігу.

n

n

Алгоритм обчислення має вигляд:

n n Ткі =	(Тні + Тпі)	 100  j=1 Okoj
	(j=1 Okoj+j=1 OjT)

n

Sp = j=1 Tні + ВР - j=1 Ткі

де: Ткі – сума витрат обігу на залишок товарів на кінець звітного періоду по

і статті.

Тні – сума витрат обігу на початок звітного періоду по і статті.

Тпі – сума витрат обігу за звітний період по і статті.

Okoj – вартість залишків товарів на кінець звітного періоду.

OjT – вартість реалізованих товарів за звітній період.

ВР – сума витрат обігу по субрахунку.

Вихідна форма машинограм “Розрахунок частки витрат обігу на залишок товарів” не відрізняється від розрахунку, який виконується вручну бухгалтером.

Але бухгалтер звільнений від відображення результатів обчислення на рахунках 44 “Витрати обігу” та 80 “Прибутки і збитки”.

Алгоритм автоматизованого розрахунку витрат обігу використовується для формування їх масиву на реалізовані товари. Підсумкові дані автоматизовано відображаються на аналітичних рахунках та фіксуються в памяті ЕОМ.

Подібно за спеціальним алгоритмом виконується розрахунок реалізованих торгівельних націнок. Сума реалізованих націнок автоматизовано відображається по дебету рахунку 42 “Торгівельна націнка” та кредиту рахунку 80 “Прибутки і збитки”.

Після цього запису на рахунку 42 “Торгівельна націнка” залишається сальдо торгівельних націнок по нереалізованих товарах.

Розрахунок роздруковується за допомогою принтера.

Після виконання розрахунків у сформований масив включаються підсумкові дані по кожному аналітичному рахунку. Для балансових рахунків 31 “Видатки майбутніх періодів”, 42 “Торгівельна націнка”, 44 “Витрати обігу”, 80 “Прибутки і збитки” здійснюється автоматизований пошук даних з початку року.

Згруповані за статтями масиви даних видаються на принтер ЕОМ. Користувач має, отримати машинограму аналітичного обліку.

Підприємства можуть використовувати різні програмні продукти – як розроблені для системи споживчої кооперації, так і універсальні програми: “ІС - Бухгалтерія”, “Finexprt”, “Соло для бухгалтера з компютером” та інші.

Згідно з цим і форми вихідних повідомлень можуть відрізнятися. В звязку з тим, що підприємствами споживчої кооперації тривалий час використовувалася книжково – журнальна форма обліку, це позначилося на формах машинограм, які в основному одержали назву “відомість аналітичного обліку”.

З переходом на журнально – ордерну форму, яка використовується у багатьох сферах господарства країни, і застосуванням універсальних програм , користувач одержує машинограми – ордери або машинограми аналітичного обліку.

В тому чи іншому разі склад машинограм не має принципових розходжень. Кожен рядок машинограми відповідає господарській операції. Має дані про дату та номер звіту, документа, кореспондуючий рахунок, суму витрат обігу.

Підсумки сальдо і оборотів підраховуються по кожній статті аналітичного рахунку, по структурному підрозділу, субрахунку і рахунку в цілому. Підсумкові дані машинограм реєструються в памяті ЕОМ і використовуються для розробки машинограми, що замінює ведення головної книги.

Накопичені в памяті ЕОМ з початку року підсумки по витратах обігу та торговельних націнках на реалізовані товари можуть бути відображені при автоматизованому складанні бухгалтерської звітності – у формі № 2 “Звіт про фінансові результати та їх використання” та інших. Використання ЕОМ не тільки допомагає бухгалтеру, а й спрощує роботу економіста.

зявляються широкі можливості для проведення кореляційного, регресивного аналізу по визначенню впливу різних показників на кінцевий фінансовий результат роботи підприємства.

ПОЧАТОК

А(І), В(І), С(І),

D(I), E(I), F(S),

G(I), H(I), I(I),

J(I)=F(I)-B(I)

K(I)=G(I)-C(I)

L(I)=H(I)-D(I)

M(I)=I(I)-E(I)

B=B+B(I)

C=C+C(I)

D=D+D(I)

E=E+E(I)

F=F+F(I)

G=G+G(I)

H=H+H(I)

I=I+I(I)

J==J+J(I)

K=K+K(I)

L=L+L(I)

M=M+M(I)

I=I+I(I) TAK

nI

HI

В, С, D, Е, F, G,

Н, I, S, К, L, М

КІНЕЦЬ

Рис. . Блок схема алгоритму вирішення задачі «Звірювальна відомість»

Перелік використаних джерел.

Конституція України: прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р./ Відомості Верховної Ради України – 1996р. №30.

Про підприємства в Україні : Закон України, прийнятий Верховною Радою України – 1991р., № 14.

Про господарські товариства : Закон України від 19 вересня 1991 р./ Відомості Верховної Ради України – 1991 р. №28.

Про систему оподаткування : Закон України 18 лютого 1997 р./ Відомості Верховної Ради України – 1997 р. № 16.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 травня 1997 р./ Відомості Верховної Ради – 1997 р. № 23 (з змінами і доповненнями).

Про споживчу кооперацію : Закон України від 12 квітня 1992 р./ Відомості Верховної Ради України – 1992 р. № 31.

Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України від 25 березня 1999 р./ Відомості Верховної Ради України – 1997 р. № 16.

Про господарські товариства : Закон України від 21 вересня 1993 р./ Відомості Верховної Ради України – 1993 р. № 29

Балабанов І.Т. Ризик – менеджмент: Підручник – К, Вища школа, 1996 р.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту : Підручник, К, Вища школа, 1994 р.

Брігхен Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підручник – К, Вища школа, 1997 р.

Беркар Колас . Управління фінансовою діяльністю підприємства : Підручник- М, Фінанси, 1997 р.

Василик О.Д. Державні фінанси України. Навчальний посібник – К, Вища школа, 1997 р.

Перчікова І.М. Фінансовий менеджмент : Підручник – М, АО “Консалт – Банкір” , 1996 р.

Дамарі Р. Фінанси і підприємництво : Підручник - Я, Єлень, 1993 р.

Єфімова О.В. Фінансовий аналіз : Підручник – М, 1996 р.

Ковальова А.М. – Фінанси промислового підприємства : Підручник – К, Вища школа, 1995 р.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства , Підручник – К, Вища школа, 1995 р.

Кравченко Н.І. Аналіз господарської діяльності в торгівлі : Підручник – М, 1995 р.

Максимова Т.І. Економічний аналіз прибутку : Підручник - М, Фінанси і статистика, 1990 р.

Нестеренко А.Г. Прибутки і рентабельність на торговому підприємстві – М, 1995 р.

Патров В.В., Ковальов В.В., Як читати баланс : Підручник - М. Фінанси і статистика , 1993 р.

Поленко В.Н., Управління валовим доходом торгового підприємства : Підручник, К, КТСІ, 1993.

Радіонова В.М. Фінансова стійкість підприємства : Підручник - М, Перспектива. 1995 р.

Савіцкая Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства : Підручник - М, ІП ”Екоперпектива”, 1998 р.

Смолін І.В., Лещук М.Н. Стратегія розвитку торгівельного підприємства в ринкових умовах : Підручник – К, КДТСУ, 1998 р.

Стоуп Д., Хетчинг Х. Бухгалтерський облік і фінансовий аналіз: Підручник- С.-П., АОЗТ, 1993 р.

Солнова Є.С. Фінансовий менеджмент : Підручник – М, Перспектива , 1995 р.

Полека Г.Б. Фінансовий менеджмент : Підручник – М, Фінанси , 1997 р.

Поддерьогіна А.М. Фінанси підприємства : Підручник – К,Вища школа ,1998р.

Ушакова М.М., Кукурудза Л.О. Управління прибутком торгівельного підприємства – К, КДТСУ, 1998 р.

Ушакова М.М., Кукурудза Л.О., Лисенко В.П. Управління поточними витратами торгівельного підприємства – К, КДТСУ, 1997 р.

Фісенко М.А. Фінанси підприємств : Підручник – Мінськ, 1995 р.

Шеремет Л.Д. Фінанси підприємств : Підручник – М, Фінанси і статистика 1997 р.

Таблиця 7.

_______________________________

(місяць, рік)

Машинограма аналітичного обліку по рахунку

__________________________________________________________________

(назва рахунку) (назва підприємства)

Структурний підрозділ

Стаття аналітичного обліку

Звіт

Документ

операція

Кореспондуючий рахунок

Залишок на початок

Сума обігів

Залишок на кінець

Балансовий рахунок, субрухунок

Аналітичний рахунок

Дебет

кредит

Дебет

Кредит

Дебет

кредит

Підсумок по статті

Підсумок по структурному підрозділу

Усього по субрахунку

Усього по рахунку

Звірювальна відомість

по рахунку 80 “Прибутки і збитки”

на 1 лютого 2000 року.

Назва потача-льника	Згідно журналу - ордеру				Згідно карток аналітичного обліку				відхилення
	Оборот по дебету	Оборот по кредету	Сальдо на 01.02.2000		Оборот по дебету	Оборот по кредету	Сальдо на 01.02.2000		Оборот по дебету	Оборот по кредету	Сальдо на 01.02.2000
			По дебету	По кребету			По дебету	По кребету			По дебету	По кребету
Магазин №3	2000	1729,51			2000	1729,51		8150	0	0	0	8150
Маг. Центр	1200	1200			0	0		0	-1200	-1200	0	0
Маг.Руся	1200	1200			1200	1200		2420	0	0	0	2420
Маг.Ріта									0	0	0	0
Маг. Річна								6897,42	0	0	-0	6897,42
Маг.Ганнуся								700,15	0	0	0	700,15
Маг.Над Бугом								2035	0	0	0	2035
ТовюМарія-Люкс								1175,5	0	0	0	1175,5
Маг.лаванда								848	0	0	0	848
Інші								23737	0	0	0	23737
Всього	4400	4129,51	0	45963,07	3200	2929,51	0	45963,07	-1200	-1200	0	0

Звірювальна відомість по рахунку 80 “Прибутки і збитки”

станом на 1 лютого 2000 року

Поста-чальник

Згідно журналу - ордеру

Згідно карток аналітичного обліку

відхилення

Оборот по дебету

Оборот по кредету

Сальдо на 01.02.2000

Оборот по дебету

Оборот по кредету

Сальдо на 01.02.2000

Оборот по дебету

Оборот по кредету

Сальдо на 01.02.2000

По дебету

По кребету

По дебету

По кребету

По дебету

По кребету

А

В

С

D

Е

F

G

Н

І

J

К

L

М

J(I)= F(I)- B(I)

K(I)= =G(I)-C(I)

L(I)= =H(I)- D(I)

M(I)= =I(I) – E(I)

Всього

n = B(I) і=1

n = C(I) і=1

n = D(I) і=1

n = E(I) і=1

n =F(I) і=1

n = G(I) і=1

n = H(I) і=1

n = I(I) і=1

n = J(I) і=1

n = K(I) і=1

n = L(I) і=1

n = M(I) і=1

В тому чи іншому разі склад машинограм не має принципових розходжень. Кожен рядок машинограми відповідає господарській операції. Має дані про дату та номер звіту, документа, кореспондуючий рахунок, суму витрат обігу.

Підсумки сальдо і оборотів підраховуються по кожній статті аналітичного рахунку, по структурному підрозділу, субрахунку і рахунку в цілому. Підсумкові дані машинограм реєструються в памяті ЕОМ і використовуються для розробки машинограми, що замінює ведення головної книги.

Накопичені в памяті ЕОМ з початку року підсумки по витратах обігу та торговельних націнках на реалізовані товари можуть бути відображені при автоматизованому складанні бухгалтерської звітності – у формі № 2 “Звіт про фінансові результати та їх використання” та інших. Використання ЕОМ не тільки допомагає бухгалтеру, а й спрощує роботу економіста.

зявляються широкі можливості для проведення кореляційного, регресивного аналізу по визначенню впливу різних показників на кінцевий фінансовий результат роботи підприємства.