Час і причини появи козацтва
Природно-географічні умови козацького краю
Одну з найславетніших сторінок в історію України вписало
козацтво. Термін “козак” на письмі вперше взито в “теємній історії монголів”
під 1240 р. для означення людини самітньої, не зв’язаної ні з домівкою, ні з
сім’єю. У словнику половецької мови це слово під 1303 р трактувалося як
“страж”, “конвоїр”.
З’явившись в пратюркські мові, слово “козак” поступово
набуло в українського народу значення особисто вільної, мужньої й хороброї
людини, незалежної від офіційних властей.
Поява козацтва
мала під собою два основних взаємопов’язаних чинники: приролдне прагнення людей
до особистої, політичної, господарської й духовної свободи та необхідність
захисту краю від татар. Щоб дістати повну свободу дій і уникнути податкового
ярма, найсміливіші селяни дедалі частіше тікали на прикордонні зі степом
українські землі. Втікачі та відходники осідали й заводили господарство на
благодатних землях Поділля й Південної Київщини, які вражали сучасників своїм
багатством. По Україні ширилися чутки про величезні врожаї зернових, ріки,
повні риби, ліси, переповнені бортними деревами з медом. Зрозуміло, що таке
багатство не могло не приваблювати людей. І ніщо не могло втримати сміливців у
їхній жадобі до багатства й волі.
Але життя в цьому благодатному краї проходило на грані
смертельного ризику. Майже щорічні вторгнення татарських орд завдавали
непоправної щкоди насамперед господарству й життю мешканців пограничної зі
степом території.
У другій половині ХV ст збільшується кількість зимівників і слобід на
Південному Бузі, Синюсі, Дніпрі, Трубежі, Сулі. З поодиноких жителів і втікачів
утворюється соціальна група людей під назвою “козаки”, яка починає відігравати
помітну роль на пограниччі України зі степом. Вперше на центральних українських
землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали війську сина
польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині. В
1492 р козаки захопили татарський корабель під Тягинею, а в 1499 р мали віддати
київському воєводі десятину зі своєї здобичі, взятої під Черкасами. Тобто ареал
поширення козацтва наприкінці ХVст сягав
Середнього Подніпров’я. Хоча, можливо, козаки мешкали тут і раніше.
Слідом за козаками ішло і панство. Шляхта випрошувала в
королів грамоти на освоєні козаками землі, захоплювала їх і намагалася
встановити владу над людьми, які цього не хотіли. Одночасно пани ставали
старостами королівських маєтностей або намісниками великих магнатів, починали
будувати замки для наступу на козаків і захисту володінь від татарських
вторгненоь. Деякі з них знайшли спільну мову з козаками й використовували їх у
боротьбі зі степовиками. Тому офіційні власті й вважали їх ватажками
свободолюбивого козацького роду.гучної слави своїми звитяжними подвигами разом
з козаками набули намісник канівський Остафій Дашкевич, хмельницький староста
Предслав Лянцкоронський. Вони двали про оборону краю, в окремі роки були
гетьманами козацтва, неоднократно приймали татарські чамбули й визволяли ясир.
Незважаючи на
виняткову роль козацтва в обороні краю, власті відмовлялися визнати особливе
місце козаків в суспільстві, змушували їх працювати на державців і платити
податки. Спочатку козаки відповідали на це повстаннями, як це трапилося в 1536
р. у Канівському та Черкаському староствах, а потім почали відходити на
південь, куди не діставали панські руки. Обітованою землею для них стала
місцевість нижче дніпровських порогів. Тут козаки й стали осідати,
прилаштовуючись до нових умов існування.
Список литературы
Борисенко В.Й. Курс української історії.- К.: Либідь,
1998. – с.146-148.
Яворницький
Д.І. Історія Запорізьких козаків. Т1. – Л.: Світ, 1990. – с.14-15.