«Накануне»
Тургенева
Реферат підготував учень 10-Б класу Балан Роман
2000
Один з найвідоміших своїх
романів Іван Сергійович Тургенев написав в 1860 році. Вслід за наступленням
нової полоси в державному житті Росії.
За короткий період в кілька років він пише цілий ряд геніальних романів які стали реакцією
Тургенева на першу половину епохи реформ в Росії. "Рудин", (1856), "Дворянское гнездо"
(1859), "Накануне" (1860), "Отцы и дети" (1862), і є цими
романами.
Своїм
всебачучим творчим оком Тургенєв уже помітив народження нової російської жінки
- і, як вираження нової смуги російського життя, зробив її центром наступного
суспільного роману свого: "Напередодні". Вже в заголовку його було
щось символічне. Усе російське життя було тоді напередодні корінних
соціально-державних змін, напередодні розриву зі старими формами і традиціями.
Героїня роману, Олена - поетичне уособлення характерного для початкового років
епохи реформ невизначеного прагнення до гарного і нового, без точного уявлення
про це нове і гарне. Олена не віддає собі цілком ясного звіту у своїх
прагненнях, але інстинктивно душа її кудись рветься: "вона чекає", по
визначенню закоханого в неї художника Шубіна, у вуста якого автор уклав велику
частину своїх власних коментарів до подій роману. Як молода дівчина, вона
чекала, звичайно, насамперед любові. Але у виборі, що вона зробила між трьома
закоханими в неї молодими людьми, яскраво позначилася психологія нової
російської жінки, а символічно - новий плин російської громадськості. Як і Ліза
Калитіна, Олена від природи великодушна і добра; і її з дитинства тягне до
нещасливого і закинутого. Але любов її не тільки жаліслива: вона вимагає
діяльної боротьби зі злом. От чому її уява так уражена зустріччю з болгарином
Инсаровым, подготовляющим повстання проти турків.
Нехай
він у багатьох відносинах нижче і талановитого пустуна Шубіна, і іншого шанувальника
Олени - вченого і благородномыслящего Берсенєва, майбутнього спадкоємця
Грановского; нехай він, по визначенню Шубіна, "суша", нехай у ньому
"талантів ніяких, поезії німа". Але помилився бідний Шубін, коли,
розібравши якості що починало збуджувати його побоювання Инсарова, він утішав
себе тим, що "ці якості, слава Богу, не подобаються жінкам. Чарівності ні,
шарму". Усе це було б вірно для колишньої жінки: нова російська жінка - і
в особі її нове російське життя - шукала насамперед моральної чарівності і
практичного здійснення ідеалів. "Звільнити свою батьківщину. Ці слова так
великі, що навіть виговорити страшно", - викликує Олена у своєму
щоденнику, пригадуючи сказане Інсаровым - і вибір її зроблений. Вона зневажає
пристойностями, відмовляється від забезпеченого положення і йде з Інсаровым на
боротьбу і може бути на смерть. Коли Інсаров передчасно умирає від сухоти,
Олена вирішує "залишитися вірної його пам'яті", залишившись вірної
"справі всього його життя". Повернутися на батьківщину вона не хоче.
"Повернутися в Росію", - пише вона батькам, - "навіщо? Що робити
в Росії?" Дія відбувається в глуху пору реакції кінця дореформеної епохи,
- і що, дійсно, було робити тоді в Росії людині з таким поривом до реального
здійснення суспільних ідеалів? Зрозумів, нарешті, тепер Шубін прагнення Олени
погодити слово і справа - і сумна міркує над причинами відходу Олени з
Інсаровым.
Звинувачує
він у цьому відсутність у нас людей сильної, визначеної волі. "Немає ще в
нас нікого, немає людей, куди ні подивися. Усі - або дрібнота, гризуни,
гамлетики, самоїди, або темрява і глухомань підземна, або штовхачі, з
порожнього в порожнє переливателі, так ціпка барабанні! Ні, якби були між нами
путні люди, не пішла б від нас ця дівчина, ця чуйна душа, не вислизнула б як
риба у воду!" Але роман недарма називається "Напередодні". Коли
Шубін кінчає свою елегію вигуком: "Коли ж наша прийде пора? Коли в нас
народяться люди?", його співрозмовник дає йому надію на краще майбутнє, і
Шубін - вірна луна авторських дум - йому вірить. "Дай термін, відповів
Увар Іванович, - будуть. - Будуть? Ґрунт! Чорноземна сила! Ти сказав - будуть?
Дивитеся ж, я запишу ваше слово". - Всього два роки відокремлюють
"Напередодні" від наступного і самого знаменитого суспільного роману
Тургенєва, "Батьків і дітей"; але величезні зміни відбулися за цей
короткий термін у суспільних плинах.
Над своїм твором Тургенев працював півтора року,
більшу частину з яких провів в Спасському – Литовіно, серед самобутньої
природи, що зовсім не виснажувала. Реакція на його роман була досить
неоднозначною. Толстой розкритикував його за “сентиментальність”Взагалі після
виходу роману проходить розрив Тургенева з “Сучасником” і з Некрасовим, що
навіть відкрито висміював його роман і концепцію, що викладена у ньому.Саме
завдяки роману і почалася Тургенівська полеміка з Герценом. Декому він
сподобався, декому ні. Крім того в романі добре описуються – національні
меншини тогочасної Росії – Німці. В яких Тургенев бачив чомусь несумісність зі
своїми ідеалами.
Та
попри існування великої кількості думок на дану тематику відомо одне – роман
став своєрідним пророцтвом про те, що мусить з”явитись людина, що виведе Росію з того становища, можливо навіть радикальними кроками.