Гроші та
грошові реформи Росії в період 1895 – 1924 року
Реферат студента 7 групи 4 курсу
Фінансово-економічного факультету спеціальності 0104 Вертелецького Д.Б.
Міністерство освіти України
Київський Національний Економічний Університет
Кафедра “ Банківська справа ”
Київ –1998
Грошова реформа 1895 –
1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась поступово на протязі 3 років.
Для неї було створено певні передумови. Основною з них було накопичення в Росії
значних запасів золота . Це пояснюється тим , що Росія приступила до розробок
золотих родовищ раніше більшості провідних країн ( на 35 років раніше ніж
Північна Америка , на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка
) . Щорічний добуток складав 34 – 42 тони . На початок реформи за рахунок
внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у
розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець реформи – 1095,5 млн. крб..
На протязі 1896 року проводив
роботу фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було
прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму.
Встановлення золотого
стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв подальшому
укріпленню рубля , та запобіганню коливань товарних цін в країні. Після реформи
Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і до початку 1914 року
він склав 1688 млн. крб.. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді
перше місце у світі. Така політика призвела до того , що поступово до 1912 року
покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти
було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без
проблем для банку.
Обмін паперових грошей
на золоту монету проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував
розповсюдження золотих монет , намагаючись наситити їми грошовий ринок . Перші
роки після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті ,
щоб привчити до неї населення ; кредитні білети видавалися лише у виключних
випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг . Золотий стандарт став
реальним та дійовим фактором . Однак стабільність грошової системи мале іще
один аспект – співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет ( тобто співвідношення
грошових одиниць окремих країн ) встановлювався на основі вмісту в них золота.
На передодні другої
світової війни котування російського карбованця були наступними:
1 ам. Долар = 1,943 крб
( зворотній курс 0,514 )
1 німецька марка = 0,642
крб ( зворотній курс 2,16 )
1 Фр. Франк = 0,374 (
зворотній курс 2,66 )
Але треба зазначити , що
валютний паритет в більшості випадків відрізнявся від валютного курсу ( який
називали також вексельним , тому що засобом міжнародних розрахунків слугував в
більшості випадків переказний вексель ) . Валютний курс коливався навколо
паритету у межах так званих золотих точок , що позначали таке відхилення від
паритету при якому замість векселя вигідніше переслати реальне золото . Отже
відстань від паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку
золота. Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі.
Як же в дійсності
складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте до першої світової
війни .
В кінці 19 на початку 20
ст. російський карбованець котувався відносно франка, марки і фунта стерлінгів
. Долар тоді не вважався світовою валютою . На початок реформи карбованець
офіціально прирівнювався до 4 франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це
співвідношення було вирішено закріпити – карбованець був девальвований і
прирівняний до 2 цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому
вмісту і купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни
на внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи. Встановлений
курс вдалося витримати . До 1913 року він коливався у межах 2.57 – 2.69 франку
за карбованець. Російський карбованець котувався на всіх біржах світу .
Найбільше випробовування
надбанням реформи мало місце в період російсько-японської війни та революційних
заворушень 1905 року: було різко збільшено випуск кредитних білетів ( на 13 % )
, почалися масові вилучення вкладів населення , для запобігання краху Держбанк
вимушений був надати банкам кредит . Це все відбилося на курсі карбованця він
різко упав до з 2.16 до 2.12 марок . Зважаючи на вищесказане Держбанк прийняв
дуже ефективний захід , який зараз називається валютною інтервенцією : він
продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб ( за наступні 5 років
було продано лише 120 млн. крб.)
Вже через місяць це
призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через півроку навіть до зростання
. Це підіймало авторитет Росії, але також і підіймало вартість російського
експорту , тому Держбанк почав проводити політику на утримання росту курсу карбованця
поступово скуповуючи розпродану валюту. Так держбанк маневрував чергуючи
покупки та продажу іноземної валюти у відповідності з ситуацією , що
формувалася на грошовому ринку. Карбованець так зміцнів , що вже було необхідно
стримувати його зростання ( за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за
паритетом .) За 1906 – 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб , що
превисило продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк поповнював валютні резерви
не підриваючи цінність власної валюти. Сильний карбованець надав змогу знизити
облікову ставку до 4.5 % .
Але треба зазначити , що
укріплення карбованця , зниження процентних ставок проходило поступово – цим
намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти стабільності. Після
деякого відпливу золота з банків в період 1904 – 1905 років в наслідок
зростання довіри до карбованця почався зворотній процес – населення понесло
золото в банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість
паперових грошей випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб.
Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до
300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину , випуск
вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .
Законодавство Росії по
регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство інших
країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не використовував своє
емісійне право на 100 % . Не використане емісійне право вимірювалось:
1900 – 132,8 %
1901 – 93,8 %
1904 – 109,2 %
1910 – 45,9 %
Навіть у складному 1905
році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців , але не зробив цього.
Наступним дійовим
засобом обмеження маси готівки стало запровадження безготівкових розрахунків.
Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі Держбанку була відкрита
розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40 в різних містах Росії.
В роботі цих палат приймали участь всі банки , великі банкірські контори та
дома , товариства взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно
через палати проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась шляхом
заліку взаємних вимог.
Упорядкування грошового
господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881 по 1913
надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.
Але в 1913 в Европі
почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким
підвищенням облікової ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її
в грудні 1912 р. до 6 % . Стійкість карбованця підтримувалась колосальними
запасами золота і гнучкою дивізною політикою.
Російський карбованець
та цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової війни,
чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни Росія та інші
країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото, однак золоте
забезпечення карбованця збереглось ( в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд.
при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р ,
але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.
В умовах припинення
обміну паперових грошей на золото всі очікували обвалу карбованця , однак цього
не сталося . За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними
є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют
на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс дорівнював:
Грудень 1915
Грудень 1916
Росія
76
70
Німеччина
86
74
Австро-Угорщина
74
59
Однак не все було так
гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898 млрд до 22.568 млрд.
Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія грошей , незабезпечений випуск
склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд довів емісію до 16
млрд. ( Радянський уряд після перемоги жовтневої революції установило норму
емісії – 50 млрд ) . Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця.
Загальна сума державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на
його обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема держборгу
полягала у його структурі : основна частина короткотермінові ( 6 місяців та 1
рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування держборгу та фінансування
дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових позичок шляхом випуску
державних боргових зобов’язань. При чому наголос ставився на внутрішні позички
, що давало можливість відтягнути частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд
провів деякі заходи на фондовому ринку , що мали на меті показати інвесторам
готовність держави проводити економічну політику зразка більшості
капіталістичних країн.:
Підтвердження
відповідальності по зобов’язанням царського уряду
Спрощена процедура
створення АТ
Полегшені умови допуску
іноземних інвесторів на російський фондовий ринок
Внутрішні інвестори
негайно відреагували на ці дії . В березні 1917 р. 30 найбільших банків дали
згоду на реалізацію першої довгострокової позички Тимчасового уряду. Однак
успіху ця позичка не мала : в умовах інфляції попит на довгострокові ЦП падає.
В цих умовах було
прийнято рішення про проведення примусової державної позички. Сума позички
повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років , дохідність 5,5 % річних .
Облігації можна було продавати та здавати у заставу , доходи по них не
обкладалися податками.
Розмістити облігації
позички пропонувалось серед :
Власників нерухомості,
земельних угідь, ЦП, військових підрядників, банків , СК ( 60 % позички )
Платників подоходного
податку. При чому сума підписки була пропорційною сумі отримуваного доходу. (
40 % позички )
В принципі все це
створювало достатні умови для функціонування повноцінного вторинного ринку
облігацій цього займу. Якщо б цю позичку було б здійснено то фінансове
положення країни було б значно покращено: вдалося вилучити 2/3 грошової маси ,
що припинило зростання цін і укріпило б карбованець. Крім того країна отримала
б значний фінансовий ресурс для фінансування видатків бюджету.
Причиною провалу такої б
здавалося гарної акції стало продовження Росією участі у війні і при чому
невдалої участі. Часті поразки вкінець підірвали економіку і призвели до серії
криз . Якщо проведення займу було б здійснення раніше на півроку ( березень
1917 ) коли воєнні дії було тимчасово припинено і намічалася стабілізація , то
цілком вірогідно що все було б навпаки.
Невдалі дії Тимчасового
уряду на фондовому ринку призвели до падіння карбованця : на Лондонській біржі
курс фунта по відношенню до карбованця зріс з 12-12 крб за фунт у вересні 1914р
до 35.5 крб. На передодні Жовтневої революції. Наслідком цього було зникнення в
Росії золота з обороту , воно було тезавровано. На кінець 1917 року грошовий
обіг Росії складався лише з паперових грошей без ніякої домішки золота чи
срібла.
Таким чином невдала
економічна та воєнна політика привели , зміни урядів , економічні кризи сильно
підірвали грошову систему. Всього за три роки карбованець знецінився по відношенню
до долара США на 50 % і перетворився з повноцінного золотого на знецінений
паперовий.
Наступним періодом стало
правління уряду більшовиків. Однак зміна влади не принесла нічого крім
подальшого падіння купівельної спроможності карбованця 9 за період 1918 -1921 у
188 раз )
Назріла необхідність
проведення грошової реформи. Її проведення було обтяжене господарською
розрухою, неврожаєм 1921 р. гострим бюджетним дефіцитом , а також пережитками
воєнного комунізму. В наслідок введення товарного виробництва та дозволу
вільної купівлі продажу товарів до кінця 1922 р. були досягненні перші успіхи у
відбудові народного господарства і розвертанні товарообігу. Це сформувало
передумови для заміни грошових знаків стійкою валютою – червінцями, що являли
собою банкноту Держбанку.
Номінал складав
–1,2,3,5,10,25,50 червінців.
Вже до середини 1922 р.
червінці складали 37 % у складі всієї грошової маси, а на 1 жовтня 1923 р. – 74
%. Випуск та становлення червінця стало першим етапом грошової реформи.
Наступним етапом була повна заміна червінцями ден знаків , що були причиною
спекуляції та загрожували положенню червінця.
Особлива роль в
завершенні грошової реформи відводилась :
відновлення і
інтенсифікації с/г , перехід від натуральних до грошових с/г податків
Раціоналізація
виробництва та зниження цін на промислову продукцію
Розвиток торгівельної
мережі
Укріплення зовнішньої
торгівлі
Реформування видатків
бюджету
Зниження вартості
кредиту
Провадження вищеназваних
заходів привело до зростання купівельної спроможності населення , в першу чергу
селян , що в свою чергу стало причиною зростання внутрішнього попиту.
Завершення реформи
ознаменувалося випуском в обіг в лютому 1924р. державних казначейських білетів
в 1,3,5 карбованців золотом , розмінних срібних монет ( 10 , 15, 20, 50коп та 1
крб ) та розмінних мідних монет ( 1,2,3,5 коп. При цьому ден знаки обмінювались
на червонці по курсу 50000 ден знаків за 1 червінець.
На 15 лютого 1924 року
червінці складали 90 % грошового обігу. На 1.06.24 обмін ден знаків був
припинений , що фактично означало завершення реформи . Грошова емісія для
покриття дефіциту бюджету була заборонена.
Наслідки реформи :
Введення твердої ,
забезпеченої валюти ( на 25 % золотом на 75 % короткостроковими векселями та
ліквідними товарами )
Запровадження
конвертації валюти ( 1 долар = 1.95 черв )
Стабілізація грошового
обороту
Ліквідація дефіциту
бюджету
Оздоровлення
товарно-грошових відносин
Стабілізація
господарства в цілому , та ріст ВВП
Зростання рівня життя
населення
Тверда конвертована
червона валюта протрималась до початку 1928 року . В ряді причин деконвертації
та послабленні позицій червінця можна назвати :
Невеликі розміри
золотого запасу
Заготівельні складнощі
1928 – 1929
Зниження обсягу с/г
експорту
Відхід від принципів
НЕПу
Тому , як тільки сальдо
торгівельного балансу у зв’язку зі зривом планових завдань 1925 р. стало
від’ємним , золоті запаси зменшились, посилилась інфляція і грошова система
країни розшаталась. Держбанк відмінив з 2 половини 1926 року вільну купівлю
продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку, пізніше був заборонений ввіз та
вивіз вітчизняної валюти закордон.
Список
литературы
Андрюшин С.А Банковская
система России .Либеральные реформы и их последствия .
Деньги и кредит 1997 № 4
Белоусов В.Д. Преобразования в денежном обращении
в 1914 – 1917 годах .Финансы 1995 № 3
Добкин Л.З. Рубль был устойчивой валютой Деньги и
кредит 1996 № 8
Ильин С. Денежная
реформа 1922- 1924 годов . Финансы 1995 № 11
Потемкин А.П. Развитие
системы госсударственных займов в Росси .Финансы 1997 № 1,7