Державна
регіональна економічна політика, її суть, мета та основні завдання
ДРЕП – це
сукупність організаційно-правових та ек заходів, спрямованих на стимулювання
ефективного розвитку п/с регіонів, рац-не використання їхнього ресурсного
потенціалу з метою підвищення життєвого рівня нас-ня та охорони навк прир сер,
вдосконалення терит-ї оргі-ції сусп-ва. Об¢єктами ДРЕП є системи терит-х утворень у
межах яких здійснюється державне упр-ня та місцеве самоврядування. Склад об¢єктів
ДРЕП визначається адміністративно-територіальним устроєм та ек-м рай-ям Укр.
Суб¢єктами ДРЕП виступають центральні та
місцеві органи держ викон влади та органи місцевого самоврядування, які в межах
своєї компетенції вирішують питання, пов з розвитком п/с регіонів. Державна
регіональна політика є складовою і невід¢ємною частиною соц-ек перетворень, які
здійснюються в Укр, і включає структурну перебудову п/с регіонів, поліпшення
територ-х пропорцій у країні, підвищення ролі місцевтих органів державної
виконавчої влади та місцевого самоврядування в розбудові незалежної держави.
Основні напрями рег ек політики визначає Верховна Рада України. УрядУкр
встановлює державні пріоритети регіонального розвитку, затверджує державні
програми розвитку регіонів, бере участь у створення системи ек-х регуляторів і
методологічно-інформаційної бази. Виходячи із загальнонац-х і регіональних
інтересів і можливостей, держава реалізаує регіональну ек політику, яка
передбачає: - врахування відмінностей у рівниях ек-го і соц-го розвитку окремих
територій, а також історичних, природно-географічних, демографічних та етнічних
особливостей регіонів; - децентралізацію процесів упр-ня соц-ек-м розвитком
регіонів, підвищення відповідальності місцевих органів державної виконавчої
влади за здійснення ек реформи; - рац-не використання природно-ресурсного
потенціалу; - підтримання внутрішньорегіональної збалансованості ек розвитку,
поліпшення екологічного стану та соц-демографічної ситуації. ДРЕП є
інструментом удосконалення територіальної орг-ції сусп-ва і спрямована на
зближення умов функціонування територіальних госп-х комплексів. Вона
грунтується на таких основних принципах: - дотриманя пріортитетів
загальнодержавного зн-ня; - органічна єдність розвитку п/с регіонів і завдань
со-ек розвику країни; - врахування вимог екологічної безпеки при реформуванні
стр-ри госп-х комплексів регіонів і розміщені нових п-в; досягнення ек-го
ефекту за рах терит поділу праці, рац-ї системи природокористування,
налагодження тісних міжрегіональних зв¢язків у межах єдиного ринкового простору
України, а також розвитку зовнішньоек-х відносин; - створення відповідних умов
для подального підвищеня ек-ї самостійності регіонів шляхом чіткового
розмежування повноважень між центральними і місцевими органами державної
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Основними цілями
регіон-ї ек політики є: - створення необхідних правових і ек умов з метою
забезпечення кожному регіонові рівних можливостей для комплексного со-ек
розвитку, екологічної безпеки, задоволення мат-х і культурних потреб нас-ня; -
примноження нац-го багатства Укр на основі ефективного використання
природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни.
В ек-й сфері – ефективний розвиток і рац-не розміщення п/с, використання
переваг територіального поділу праці та ек-го кооперування в-ва, розвиток
міжрегіональних ек-х зв¢язків. У соц-й сфері – підвищення
добробуту і забезпечення необх умов життєдіяльності нас-ня, реалізація права
всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір
місця докладання праці. В екологічній сфері – досягнення природно-господарської
збалансованості регіонів, охорона навк прир середовища та відтворення природних
ресурсів. Відповідно до цілей регіонального розвитку визначаються
загальнодержавні стратегічні і першочергові завданя ДРЕП. Стратегічний курс
держави розраховано на тривалу перспективу і передбачає розв¢язання
великомасштабних завдань, зокрема: - структурну перебудову ек-ки промислових
регіогів і центрів, для яких характерна концентрація п-в важкої індустрії; - заохочення розвитку експортних та
імпортозамінних вир-в у районах, де є для цього сприятливі умови; -
інтенсифікацію с/г вир-ва шляхом його рац-ї спеціалізації, реформування вир-чих
та со-х відносин, структурної перебудови з одночасним формуванням ефективних
внутрішньогалузевих, міжгалузевих і терит-х пропорцій у розвитку АПК, зокрема
інтеграції переробних галузей з вир-вом с/г сировини; - істотне оздоровлення
екологічного середовища промислових регіонів Донбасу, Придніпров¢я,
Прикарпаття, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок
аварії на ЧАЕС, створення в цих регіонах спрятливих умов для життєдіяльності
нас-ня; - більш повне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів
узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, сприятливих за кліматичними та
природними факторами зон Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та ін
областей, створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об¢єктів
соц-ї та виробничої інфраструктури; - формування рац-ї сис-ми розселення шляхом
збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації
функціонування сільських населених пунктів та малих міських поселень,
регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них; -
збереження та відродження культурної самобутності населення регіонів, охорона
пам¢яток історії і культури, створення нових
природних заповідників; - розвиток регіональної та міжрегіональної інфрастр-ри
(транспорту, зв¢язку, інформатики тощо), спрямований на
стимулювання й підвищення ефективності територ-го поділу праці.
Першочергові
завдання рег-ї ек політики конкретизують стратегічні напрями і спрямовуються на
поетапне вирішення назрілих проблем. Серед цих завдань, зокрема: - створення
нормативно-правової та методологічної бази упр-ня розвитком регіонів; -
забезпечення рац-ї системи природокористування у регіонах; - розроблення та
реалізація державних програм соц-ек розвитку окремих регіонів; - сприяння
формуванню регіональних ринків, створенню і функціонуванню спеціальних
(вільних) ек зон у різних регіонах; - широкий розвиток прикордонної торгівлі та
міжнародного співробітництва регіонів, насамперед з державами – колишніми
республіками СРСР; - створення необхідних умов для прискореного облаштування
населення (депортованих народів), яке повертається на місця традиційного
проживання.
Нова сітка
еконмiчных районів України, їх територіальна структура (склад їх
територій).
У зв¢язку з
подрібненістю території України ек-ми районами та значним збільшеннями
управлінського апарату Держплан України укрупнив у 1962р. ек-ні адміністративні
райони і зменшив їх е-сть з 14 до 7. До мережі цих р-нів увійншли: 1)Донецький
(Донецька і Луганська обл); 2)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька,
Кіровоградська обл); 3)Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл);
4)Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська обл); 6)Львівський
(Львівська, Волинська, Рівненська, І-Франківська, Закарпатська обл)
7)Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області). Ця
мережа ек р-нів більш об¢єктивновідображала реально існуючі ек р-ни
Укр. Винятком була тільки Чернівецька обл, які пізніше цілком обгрунтовано була
віднесена до Карпатського ек р-ну. Ці р-ни до 1990р. залишалися визнаними
підрайонами генеральних ек р-нів, виділених на Укр в 1963р., коли процес
укрупнення ек р-нів відбувався на всій тер РадС. В рез була затверджена мережа
з 18 великих ек р-нів і одного середнього (мезорайону) – Молдавської РСР. За
цією мережею на Укр було виділено три макрорайони: Донецько-Придніпровський (у
складі 8 областей); Південно-Західний (у складі 13областей) і Південний (у
складі 4 областей). Виділення великих ек р-нів допомагало Держплану СРСР
зосереджувати свою увагу на визначенні найважливіших крупнорайонних
загальнодержавних завдань при розробці планів перспективного розвитку і
розміщення п/с як у старих р-нах, так і особливо – в р-нах нового інтенсивного
госп-го освоєння на сході країни (утворення великих баз паливної,
металургійної, хім пр-сті, а також баз в-ва с/г пр-ції: зернових і технічних
к-р, овочівництва, виноградарства, садівництва, ефіроолійних к-р,
спеціалізованого тваринництва та ін. Така мережа ек р-нів існувала до 1990р.
Після розпаду СРСР, в умовах переходу Укр до ринкової ек-ки і самостійного ек
розвитку стара мережа великих ек р-нів стратила своє призначення. Вона не могла
забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення п/с з
урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, ек умов
регіонів, існуючих на тер Укр. В 90-х рр вченими Укр запропоновано кілька
варіантів удосконалення мережі ек-х р-нів. Однак їх основним недоліком було
недостатнє науокве обгрунтування та неповне врахування реально існуючих ек
взаємозв¢язків. У запропонованих варіантах мереж ек
р-нів економічними районами Укр визнаються тер-ї, які раніше були названі об¢єктивними
підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного макроек-х р-нів в
системі союзу поділу праці. Враховуючи необхідність зійснення ДРЕП, Кабінет
Міністрів Укр у 1998р. вніс на рогляд до Верховної Ради Укр проект ЗУ “Про
концепцію ДРЕП”, в якому пропонується мережа ек р-нів Укр у такому складі: 1)
Донецький(Донецька, Луганська обл); 2)Придніпровський (Дніпропетровська,
Запорізька,Кіровоградська обл); 3)Східний (Полтавська,Сумська,Харківська обл);
4)Центральний (Київська,Черкаська обл, м.Київ); 5)Поліський
(Волинська,Житомирська,Рівненська,Чернігівська обл); 6)Подільський (Вінницька,Тернопілька,Хмельницька обл); 7)Причорноморський
(АР Крим,Миколаївська, Одеська, Херсонська обл., м.Севастополь); 8)Карпатський
(Закарпатська, Львівська, І-Франківська, Чернівецька обл). Запропонований
проект нової мережі ек р-нів в цілому відповідає науковим критеріям ек рай-ня,
але разом з тим, на нашу думку, не позбавлений певних недоліків. Насамперед це
стосується виділення Поліського району. З т з географічного визначення,
невдалою є назва Східного р-ну. В усіх варіантах попередніх мереж ек рай-ня він
був названий Північно-Східним. Подальший розвиток теорії і практики ек-го рай-ня
в Укр дасть змогу вдосконалювати мережу ек-х р-нів Укр.
Територіальний
поділ праці, його суть та значеня для ек районувания.
Територіальний
поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частина
території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх
природних умов і наявних трудових та ін ресурсів. Його розвиток відкриває шлях
до максимального, найбільш ефективного використання сприятлих для в-ва умов
кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів
мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування в-в, що
їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду
населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.
Сучасні
наукові методи аналізу розміщення та територіальної орг-ції п/с, їх суть.
До числа
специфічних методів науки про РПС і тер орг-цїі н/г належать як традиційн, так
і нові. До основних з них слід віднесит: - вивчення конкреного п-ва і аналіз
його госп-ї діяльності, вир-го потенціалу, технологічних особливостей,
складності вир-го процесу, зв¢язків по поставках сировини і реалізації
готової пр-ції, енергетичної і кадрової забезпеченості, можливостей збільшення
потужностей, перспективності розвитку тощо; - вивченя елементарної системи
в-ва, до складу якої входить п-во; - вивчення галузевого РПС і галузевої стр-ри
госп-ва міста, р-ну, області, країни. Для цього галузі диференціюються на
добувні і обробні. Галузі обробної пр-сті под-ся на: 1/галузі, що тяжіють до джерел
дешевого палива і електроенергії; 2/галузі, що розвиваються головним чином біля
джерел сировини; 3/ галузі, п-ва яких тяжіють до населених пунктів і р-нів
зосередження резервів трудових ресурсів або наявності кваліфікованих кадрів; 4/
галузі, п-ва яких тяжіють до р-нів споживання їх пр-ції; - виявлення і вивчення
промвузлів, ТВК і АПК як основ територіальної орг-ції в-ва; - картографування
тер-х аспектів розвитку і РПС, формування ек р-нів. За доп тематичних ек карт
розкриваються особливості розміщення промислових п-в, центрів, галузей,
промислових р-нів, їх взаємозв¢язки щодо сировини і поставок пр-ції;
покриття території країни або р-ну мережею транспортних шляхів, лініями
електропередачі та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова
модель території з сучасним розміщенням в-ва, транспорту, невир-ї сфери,
розселенням людей та ін.; - ек рай-ня як найважливіший метод науки про РПС,
систематизацію складної інф-ції, удосконалення територ орг-ції н/г і його упр-ня.
Науково обгрунтована мережа ек р-нів дає змогу визначити основні напрями
найбільш рац-го використання ресурсів в кожному з них шляхом утворення ТВК,
визначення галузей їх спеціалізації в н/г країни і перспектив розвитку; -
порівняльний метод, за доп якого на основі аналізу статистичних даних і
основних ек показників визначається місце галузі серед ін галузей р-ну чи серед
ін районів; - статистичні методи, зокрема такі, як: групування статистичних
показників, розрахунки середніх величин, розрахунки відповідних показників на
100 або на 1000чол., розрахунки динамічних рядів у натур числах та в %-х і
визначення на їх основі темпів зростання, приросту тощо; - вивчення і
визначення ТВК регіонів за доп методу енерговиро-х циклів, який розкриває
ланцюговий зв¢язок п-в від видобутку сировини до в-ва
гот пр-ції, включаючи і обслуговуючі цю групу п-ва та наукові установи; -
балансовий метод, що широко використовується при аналізі розвитку і розміщення
п/с. Системний підхід до вивчення проблем рац розміщення п/с дає змогу широко
застосовувати економіко-математичні методи. Серед них найбільшого поширення
набули такі: - математико-статистичні (одержання кількісної інф-ції і обробка
даних); - математичне моделювання як формалізований опис явищ і процесів у
сфері територіального розміщення в-ва, побудова відповідних моделей (систем
математичного рівняння); - методи математичного програмування, які
застосовуються для вирішення завдань щодо оптимізації розміщення виробничих і
со-побутових об¢єктів тощо.
Список литературы
Для подготовки данной работы были использованы материалы
с сайта http://www.stydent.od.ua/