Традиции
и обычаи украины
Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими
людь- ми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що
в свою чергу впливає на процес постання народньої
творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .
Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.
Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них
справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші
елементи ,що об`єднують окремих людей в один на-
род ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про-
тягом усього довгого життя і розвитку кожного
народу .
В усіх народів світу існує повір`я , що той хто
забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі
, як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу .
Наш великий поет Тарас Шевченко,звертаючись
до України ,як до матері , що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
I
Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до
християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура
, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури .
Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч якщо не
рівних , то близьких поту- гою , але різних характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі , поєд- нання
староукраїнської , дохристиянської культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське
і де почина- ється християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми собі
не уявляє-
мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання
, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми відзначаємо свято Купала , на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік , на «Катерини»
кличемо долю , а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий-
де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,
співають :
«А ми просо сіяли , сіяли ,
Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»
Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
«Ой , дід , дід і Ладо ...»
Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша
традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на-
родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє
II
житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили)
разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес-
ників ...
Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо-
українськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання
і плодючості .
На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до християнства на Україні прпадало
свято зимово-
го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і
тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і
добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка -
дружинника князя або й самого княжеча . Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .
Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні
це виявляється
і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять святвечерніх
страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих вітрів , дідух на покутті , сіно на столі .
Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного
з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.