Зміни в українському правопису в наш час.
Орфографічна
комісія Академії наук України розробила третє видання “Українського правопису”.
Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) “Український правопис” було
опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень,
висловлених в пресі та усунення помічених помилок було прийнято рішення видати
“Український правопис” масовим тиражем. Ця робота велась в 1990 р., 1993 р.
З 1992 року
постановою Кабінету Міністрів правописні норми третього видання “Українського
правопису” були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу
справу, радіо й телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.
Одночасно
продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі
вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні,
так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному
досвіді його творення.
Отже про деякі
зміни в правописі.
Ряд змін і
уточнень внесено до розділу “Правопис слів іншомовного походження”. До
прикладів, які ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою г, додано такі географічні
назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом із тим у цьому параграфі
наведено кілька винятків із цього правила у яких на місці англійського h виступає х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Але: гандбол, гінді (мова),
Гарвард, Йоганнесбург і т. ін.
В загальних назвах
іншомовного походження приголосні не повторюються.
Кількість винятків
із загального правила, у яких зберігається подвоєння н, л, значно скоротилась.
Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна,
манна (минний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та
подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра.
З винятків
вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч ватт), групето, гун
(гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.
До прикладів, у
яких початкові іе (hіе) слід передавати через є,
додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен і Єна, а до прикладів, які
ілюструють положення про те, що іншомовні і, у (а також и німецького дифтонга
еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах не
передаються окремим знаком, додано й такі, як конвеєр, параноя, секвоя,
феєрверк; але майя (народність), фойє.
Після префікса
дез- пишеться і, а не и, як це було в попередньому виданні Правопису; отже,
слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як після
інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейний,
міжіригаційний.
У словах, запозичених із французької
мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми,
парфумерія.
Англійське w у
власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон,
Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але за традицією
Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th - через
т: Ворт, Мередіт, Агата, але: Голсуорсі, Резерфорд.
Якщо йдеться про
передачу іншомовних і, у українськими и, то досі діяло правило, що и пишеться
після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р (т. зв. дев'ятка) перед
наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зиґзаґ,
система, цистерна, джинси, чичероне, шифр, риф. Тепер же це правило поширено й
на низку власних назв, зокрема и пишеться: 1) в географічних назвах із
кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка,
Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч,
ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир,
Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова
пишеться і: Віші, Шіофок; 3) у географічних назвах із звукосполученням -ри- перед
приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига,
Рим, Цюрих та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних
назв після д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба,
Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет,
Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія,
Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський
та ін.
Слов'янські
чоловічі імена та прізвища на -о, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшко —
Костюшка, Тіто, — Тіта, Цветко — Цветка.
Значно розширено
розділ “Правопис власних назв”. Сформульовані правила про відмінювання
українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ.
Правило вживання
апострофа в прізвищах поширено й на такі російські прізвища, як В'яземський,
В'яльцева, Луб'янцев, Пом'яловський, Рум'янцев. Таким чином, зменшено кількість
необгрунтованих. винятків із цього правила.
Новим є підрозділ
«Складні особові імена та прізвища й похідні від них прикметники».
На початку 106
параграфу цього підрозділу сучасного Правопису сказано, що імена та прізвища
(також прізвиська) людей, які складаються з двох чи трьох слів або до складу
яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс.
Далі наводяться правила таких імен, прізвищ і прізвиськ, які пишуться окремо.
а) Прізвиська
(українські та перекладені іншомовні), які складаються з імені та прикметника,
узгодженого з ним чи з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна,
Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; сюди належать і особові
найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін.:
б) псевдоніми,
утворені з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко
Вовчок, Панас Мирний;
в) давньоримські
особові назви, що складаються з особового імені та прізвища: Гай Юлій Цезар,
Марк Порцій Катон;
г) частки, артиклі
та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т.
ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, ді Вітторіо,
дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапелье, фон дер Гольц. До цього правила маємо дві
примітки: перша про те, що скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з
власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обінье; О'Генрі,
О'Кейсі, О'Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і
без них не вживаються, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Сан-Мартін,
Сен-Сімон; друга про те, що в ряді випадків частки пишуться разом із
прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоль, Деліль,
Дерібас, Лагарт, Ламеттрі, Лафонтен, Лессаж, Фонвізін;
д) слово дон
(«пан») перед особовим ім'ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон
Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться
з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот;
е) складові
частини корейських, в'єтнамських, бірманських та індонезійських особових назв:
Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.
Разом пишуться
українські прізвища: а) які складаються з дієслова в наказовій формі та
іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк; б) які виникли на основі
словосполучень із повнозначних і службових слів: Добрийвечір, Нетудихата,
Панібудьласка; в) утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного
звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход.
Разом пишуться
також слов'янські особові імена, утворені від двох основ (Владислав, Володимир,
Мечислав, Ярополк), складні китайські імена, які йдуть після прізвищ (Го Можо,
Ден Сяопін, Сунь Ятсен), і тюркські, вірменські та інші особові назви з
компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан,
родинні стосунки: Ізмаїлбен, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться
окремо: Ібн Русте, Ібн Фадлан, а тюркське паша—через дефіс: Гедік-паша,
Осман-паша.
Через дефіс
пишуться: а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан,
Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм; б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа,
Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький,
Новиков-Прибой, Римський-Корсаков; в) імена з кваліфікаційними прикладками:
Іван-царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то слід ставити
тире: Іван — мужичий син, рідше — кому: Іван, селянський син.
Ряд уточнень,
доповнень і змін внесено до підрозділу «Географічні назви». Так, до прикладів,
які ілюструють передачу українських географічних назв згідно з нормами
Правопису, додано назву міста Рівне, що донедавна неправильно називалось Ровно.
Похідний же прикметник від цієї назви — рівненський, тому область тепер
називається Рівненська. Так само виправлено перекручену назву міста
Сєвєродонецьк на Сіверськодонецьк.
У 112-й параграф,
де йдеться про відмінювання географічних назв, внесено певні уточнення та деякі
нові правила порівняно з другим виданням Правопису. Наприклад: у колишньому
4-му пункті відзначалось, що географічні назви, які складаються з прикметника
та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань — Голої Пристані,
Кривий Ріг — Кривого Рогу, Єлисейські Поля — Єлисейських Полів. Тепер це
положення поширено й на назви, які складаються з іменника та прикметника:
Асканія Нова — Асканії-Нової,
Асканії-Новій;
Кам'янець-Подільський — Кам'янця-Подільського, Кам'янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський —
Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському;
Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському;
Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.
Зовсім новим є правило про
те, що географічні назви, які складаються з короткої форми прикметника,
прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту,
відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у
Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у
Франкфурті-на-Майні.
Про творення
прикметників за допомогою суфікса -ський від географічних назв і назв народів,
що закінчуються на приголосний, у другому виданні Правопису було сформульовано
п'ять правил, до яких додано ще чотири примітки, у новому — їх три + одна
примітка. Нові правила стислі, за фонетичними змінами приголосних, які
відбуваються перед суфіксом -ський, викладені таким чином:
а) г, ж, з (дз) +
-ський ® -зький (-дзький): Буг —
бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький, Волга — волзький,
Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, Данциг — данцизький, Калуга —
калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький,
Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург —
страсбурзький, Воронеж — воронезький (пор. назву українського селища Вороніж —
воронізький), Запоріжжя — запорізький,
Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь —
лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький;
б) к, ц, ч +
-ський ® -цький: Баскунчак —
баскунчацький, Великі Луки — великолуцький, Вишній Волочок —
вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик —
кагарлицький, Казбек —
казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук —
кременчуцький, Прилуки — прилуцький,
словак — словацький, таджик —
таджицький, турок — турецький, узбек — узбецький,
Ніцца — ніццький,
Суец — суецький, Череповець — череповецький;
Бахмач — бахмацький, Галич —
галицький, Гринвіч -- гринвіцький, Овруч — овруцький, Солигалич—солигалицький. Але: Дамаск— дамаський, Мекка — меккський, тюрки
— тюркський.
в) с, х, ш + -ський ® -ський: Арзамас —
арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгус — тунгуський,
Черкаси — черкаський, черкес — черкеський, Ясси — ясський; волох
— волоський, Карабах — карабаський, Лепетйха — ле-петиський, Цюрих — цюриський,
чех — чеський, Золотоноша— золотоніський,
Кандалакша — кандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, талиш
— талиський, чуваш — чуваський.
Проте деякі
винятки з цього правила перенесено з попереднього видання Правопису в нове,
зокрема: баски — баскський, казах — казахський. У примітку до цього правила
помилково потрапив прикметник від назви міста Перемишль — перемишльський, який
за традицією (згідно з народною вимовою) слід би писати перемиський.
Найбільших змін
порівняно з старим зазнав “Правопис складних і складених географічних назв”.
З одного боку тут
сформульовано ряд нових правил, які підказала видавничо-журналістська практика,
а з другого - старі правила поповнено новими ілюстраціями, або такими, що
зазнали правописних уточнень.
Незначні зміни відбулись у розділі
“Найголовніші правила пунктуації”:
так, у 1-му пункті
(§115) зазначено, що крапка ставиться в кінці не тільки розповідного речення, а
й спонукального, якщо воно вимовлене без окличної інтонації, напр.:
Як парость
виноградної лози
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян
(Рильський).
Новим є положення
про те, що знак оклику ставиться в кінці окличного називного речення (п. 2):
Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила
тебе й виростила (Цюпа).
Трохи більше
уточнень і змін маємо в 118-му параграфі про вживання коми. Так, доповнено
склад протиставних сполучників, якими поєднуються однорідні члени речення й
перед якими ставиться кома (п. 3): Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є
місце у церкві (Коцюбинський).
Новим е 4-й пункт
про вживання коми перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які
приєднують до попередніх членів речення ще один елемент: Давид роздягся, шинель
на ключці повісив, і будьонівку (Головко). Зазеленіли луги, ще й дібровонька
(Пісня).
Уточнено також
правило про тире між підметом і присудком (пор. п. 1 § 120 старого Правопису й
п. 1 § 121 нового). Отже, за новим виданням Правопису, тире ставиться між
підметом і присудком тоді, коли останній виражений іменником або кількісним
числівником у називному відмінку, а дієслова-зв'язки немає, тимчасом як у
старому формулюванні цього правила підкреслювалось, що підмет і присудок
повинні бути виражені тільки іменниками, напр.: Київ — столиця України; Три та
сім — десять.
У 124-му параграфі про лапки до 3-го
пункту додано досить велику примітку щодо індивідуальних назв, які не беруться
в лапки. Це зокрема: а) власні назви неумовного характеру: Львівський
політехнічний інститут; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна
біржа; Харківський тракторний завод; б) власні складноскорочені назви установ,
управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Точелектроприлад; в)
назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство, агентство Пренса
Латіна; г) назви шахт, марок машин, літаків і т. ін., позначені номером або
складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334; д)
назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган
і т. ін.; е) назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія. У
спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери:
яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо; є) назви книжок
у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища
автора: Гончар О. Собор — К.,: Дніпро, 1988.
І нарешті, про
2-гу примітку, яку вміщено наприкінці 3-го пункту 125 параграфу про розділові
знаки при прямій мові. У ній зазначено, що діалоги й полілоги можуть подаватися
без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі
лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а далі
репліки наводяться в лапках; після них перед мовою автора ставиться тире, а
перед ними після мови автора —
двокрапка: Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні,
сила-силенна... а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» — гукають. А ті: “Не
підемо, давай нам наше... ми за правду» (Коцюбинський).
А тепер про деякі
зміни в четвертому виданні Правопису. Так, згідно з його 8-м пунктом з великої
літери слід писати назви найвищих державних посад як України, так і інших
держав і міжнародних організацій, напр.: Президент України, Голова Верховної
Ради України, Генеральний прокурор України, Президент Сполучених Штатів Америки,
Прем'єр- міністр Канади, Генеральний секретар 00Н і т. ін.
До 11-го пункту
цього параграфу, де йде мова про написання всіх слів у назвах груп (союзів)
держав і міжнародних організацій, додамо й такі, як Європейське Економічне
Співтовариство та Співдружність Незалежних Держав.
Істотних змін зазнав 13-й
пункт, який тепер сформульовано так: «У словосполученнях-назвах державних,
партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як
України, так і інших держав із великої літери пишеться тільки перше слово, що
входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства
Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індія, Національна
рада Демократичної партії України, Національна гвардія, Центральна управа Всеукраїнського
товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка. Це стосується й назв державних установ минулого: Державна
дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна рада. Але в назвах таких найвищих державних
установ України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет
Міністрів України, з великої літери пишуться всі слова.
У назвах орденів,
відзнак (24 пункт), що складаються з кількох слів, тільки перше слово (крім
родових) слід писати з великої літери, напр.: орден Вітчизняної війни, орден Почесного
легіону.
Крім того, складено список слів з
літерою Ґ.
Список литературы
Український правопис. К. Наукова думка, 1996.
“Українська мова і література в
школі” №5 (435). Травень, 1993. Київ. “Освіта”.
“Українська мова і
література в школі” №5-6. 1992.
Київ. “Освіта”.